ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Рада молодих учених університету

Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку» 17 березня 2017 року

Збірник наукових праць

Переяслав-Хмельницький ‒ 2017

УДК 001(477)«19/20» ББК 72(4 Укр)63 В 54 Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 31. ‒ 276 с.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР: Коцур В.П. ‒ доктор історичних наук, професор, академік НАПН України, ректор ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Рик С.М. ‒ кандидат філософських наук, доцент, проректор з наукової роботи ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Скляренко О.Б. ‒ кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземної філології і методики навчання Коцур В.В. ‒ кандидат політичних наук, голова Ради молодих учених університету Кикоть С.М. ‒ кандидат історичних наук, заступник голови Ради молодих учених університету Гайдаєнко І.В. ‒ кандидат історичних наук, секретар Ради молодих учених університету

©Рада молодих учених університету ©ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку БІОЛОГІЧНІ НАУКИ УДК 581.526.52:581.82.(477.7) Ірина Мальцева, Владислав Пюрко (Мелітополь) ЗАХИСНО-ГІСТОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ ЕВГАЛОФІТІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ПРИАЗОВ’Я У статті розкрито захисно-гістологічні реакції галофітів північно-західного Приазов’я. А з’ясування кількісно-анатомічних особливостей вегетативних органів Suaeda altissima L. (Pall.) показало, що продихові комплекси зануреного типу, аномоцитні, відсутність солей в грунті викликає зменшення розмірів основних клітин на 10-15%, замикаючих ‒ на 5-7%, площа продихової щілини протягом дня більше у рослин, що вирощуються на засоленому грунті в порівнянні з контролем на 8-12%, засолення викликає кращий розвиток провідної системи стебла. Ключові слова: галофіт, захисно-гістологічні реакції, вегетативні органи, північнозахідне Приазов’є. In the article the protective histological response of northwestern Azov halophytes are discrabed. A clarification of quantitative and anatomical features of autonomic Suaeda altissima L. (Pall.) is showed that stomata complexes embedded type anomotsytni, lack of salt in the soil reducing the size of the basic cell of 10-15%, closing ‒ 5-7% area stomata during the day over the cracks in plants grown in saline soils compared to the control at 8-12% salinity is better conduction system development stems. Key words: halophytes, protective and histological reactions, vegetative organs, northwest Azov. Проблема практичного використання засолених грунтів у сільському господарстві набуває особливої актуальності для зон ризикованого землеробства в зв’язку з глобальною юридизацією клімату та значним розширенням посушливих та засолених регіонів [2-7]. В наш час питання солестійкості рослин привертають все більше увагу вчених всього світу. Річ у тому, що різним ступенем засолення характеризуються величезні площі земної кулі ‒ близько 25% всіх грунтів планети [1-5]. Третина земель в світі, що піддалися іригації, вже змінені в бік надлишку солей унаслідок поганого дренажу [6-8]. Вторинне засолення грунтів, щорічно наносить велику шкоду сільському господарству. Створення раціональної агротехнічної і меліоративної систем на засолених грунтах може базуватися тільки на глибокому розумінні їх гістолого-фізіологічних властивостей [9-11]. Мета даного дослідження ‒ вивчення пристосувань рослин роду Suaeda altissima L. (Pall.) до існування на засолених грунтах в умовах північно-західного Приазов’я. Наші дослідження показали, що листок Suaeda altissima L. ниткоподібної форми, покритий одношарового епідермою, основні клітини епідерми ‒ круглі, багатогранні. Використовуючи методику Захаревич [8] при вивченні основних клітин покривної тканини листка ми виділили два типи клітин, які розрізняються між собою розмірами, проекцією: I тип ‒ проекція клітин 5-6 кутова, обрис клітин прямолінійний, кути загострені й тупі, кількість клітин на 1 мм 2 – 150 шт., розмір клітин по довгій осі ‒ 720 мкм, S = 4800 мкм2; II тип ‒ проекція клітин 5-6 кутова, обриси клітин прямолінійні, кути загострені і тупі, кількість клітин на 1 мм2 ‒ 240, розмір клітин по довгій осі - 380 мкм, S = 1200 мкм2. Зустрічаються такі аномалії продихових комплексів: I тип ‒ два продихи знаходяться в одній багатокутовій клітині, обриси клітин прямолінійні, кути загострені і тупі; II тип – продихи, оточені двома клітинами, з одного боку 6-кутовою клітиною, а з іншого ‒ 53

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку кутовою клітиною, а клітини з прямолінійними обрисами, з загостреними і тупими кутами; III тип ‒ продихи супроводжується двома клітинами, одна з яких набагато більша за іншу; IV тип ‒ продихи оточені парою епідермальних клітин, загальні стінки яких знаходяться під прямим кутом до замикаючих клітин. Тип продихового апарату ‒ аномоцитний. На думку авторів аномальні продихові комплекси виникають під впливом стресів. В середньому коротка вісь продихової клітини становить 240 мкм, довга вісь ‒ 300 мкм. Кількість продихів становить 40 шт/мм2. Листок Suaeda altissima L. має сведоїдний тип (рис. 1) будови: листок покритий шаром кутикули, що становить 0,9% від загальної товщини. Епідермальні клітини щільно примикають одна до однієї і складають 3,6% від всієї товщини листка. Внутрішня будова листка представлено мезофілом (95,5%). Мезофіл диференційований на фотосинтезуючу паренхіму (65,5%) і водоносну (30%). Водоносні клітини оточені клітинами обкладки. У центрі листка розташовані провідні пучки по колу, які безпосередньо прилягають до клітин обкладки. Провідний пучок представлений ксилемою і флоемой, і становить 10,9% від усієї товщини зрізу.

Рис. 1. Гістологічна будова листку Suaeda altissima L.: 1 – кутикула, 2 – епідерма, 3 ‒ паренхіма, 4 – водоносна паренхіма, 5 – СВП. Засолення діє своєрідно на складові клітини епідерми, викликаючи збільшення розмірів основних клітин на 12-15%, а замикаючих ‒ на 5-7%. Наші дослідження показали, що стебло Suaeda altissima L. у верхній частині складається з таких частин (рис. 2): кора (33,5%), камбій (1,6%), деревина (43,7%), серцевина (21,2%). Верхня частина стебла відрізняється розмірами від середньої і нижньої частини стебла. Кора стебла представлена наступними тканинами: первинна покривная тканину ‒ епідерміс складається з одного ряду клітин, щільно прилеглих одна до одної, і становить 1,8% від загальної товщини.

Рис. 2. Гістологічна будова стебла Suaeda altissima L.: 1 ‒ кора, 2 ‒ камбій, 3 ‒ деревина, 4 – серцевина. 4

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Далі розташована коленхіма, яка забезпечує опору стебла, утворює під епідермою окремі суцільні тяжі. У даної рослини коленхіма – кутова, яка становить 10% від загальної товщини. Остання частина кори становить 18,8%. Це досить велика цифра, тому що паренхімні клітини кори у даної рослини виконують водозапасаючу функцію і мають досить значні розміри: в середньому паремхіма кори становить 16,4%. За корою розташовується меристематична тканина ‒ камбій (1,6%). Далі спостерігається шар деревини (17,3%), представлений склеренхімою (4,3%) і судинно-волокнистими пучками (13%). Судиноволокнисті пучки розташовані в певній послідовності, утворюючи правильне коло. СВП за формою бічні, закриті. За деревиною знаходиться серцевина, яка представлена великими водозапасаючими клітинами правильної округлої форми. Серцевина представлена: клітинами I порядку ‒ їх дуже мало і їх розміри від загального зрізу складають 1,4%; найпоширеніші клітини - II порядку, що становлять 2,8% від загальної товщини зрізу; клітини III порядку ‒ дуже великі, на них припадає 5,8% загальної товщини. Нижня частина стебла має деревний тип будови. Кора займає 7,2% від загального зрізу. Вона складається з перідерми і флоеми. Перидерма складається з пробки (зовнішній шар) або фелеми, яка чітко виражена на зрізі, коркового камбію або фелогена і фелодерми (внутрішній шар). Перидерма становить 1,2% від загальної товщини зрізу. Під перидермою знаходиться первинна кора (2,5%). Тут вона представлена невеликими однорідними клітинами, розташованими чотирма шарами. Слід звернути увагу на те, що водоносних клітин в цій частині стебла немає, на відміну від верхньої і середньої частини даної рослини. У корі, як вже було зазначено, знаходиться флоема 13,5%. При цьому є залишки первинної флоеми (волокна і стиснуті тонкостінні клітини), а вторинна флоема розташована над самим камбієм. Камбій становить 0,8% від усього обсягу зрізу. За ним йде деревина, вся деревина в радіальному напрямку від серцевини до кори пронизана судинами ксилеми. Судини ксилеми мають однотипні розміри. Судин I порядку немає, судин II порядку найбільше. Вони складають 0,3%. Судини III порядку складають 0,6%. У деревині біля серцевини спостерігаються залишки первинної ксилеми. Судини ксилеми оточені клітинами склеренхіми. У відсотковому співвідношенні деревина займає 17,6% від загального розміру зрізу. За деревиною знаходиться серцевина ‒ 32,8%. Клітини серцевини в центрі відсутні. Отже, в будові даної рослини простежується прямий перехід зверху вниз від трав’янистого пучкового типу (верхня і середня частини стебла) до деревного типу будови (нижня частина стебла). А з’ясування кількісно-анатомічних особливостей вегетативних органів Suaeda altissima L. (Pall.) показало, що продихові комплекси зануреного типу, аномоцитні. Відсутність солей в грунті викликає зменшення розмірів основних клітин на 1015%, замикаючих ‒ на 5-7%. Площа продихової щілини протягом дня більше у рослин, що вирощуються на засоленому грунті в порівнянні з контролем на 8-12%. Засолення викликає кращий розвиток провідної системи стебла. Таким чином, в результаті впливу на рослину чинників навколишнього середовища, зокрема засолення, змінюється функціонування, що проявляється в широких межах коливань кількісно-анатомічних ознак. Модифікаційна мінливість збільшує адаптованість рослинного організму, оскільки солоність грунту в природних умовах дуже сильно варіює як в просторі, так і в часі. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Алехина Н.Д. Физиология растений: учебник для студ. вузов / Н.Д. Алехина, Ю.В. Балконен, В.Ф. Гавриленко. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – С. 55 – 59, 78 – 83. 2. Войтюк Б.Ю. Рослиність засолених грунтів Північно-Західного Причорномор’я (сучасний стан, класифікація, напрямки трансформації, охорона) /Б.Ю.Войтюк. – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 224 с. 5

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 3. Казаков Є.O. Методичні аспекти фізіологічного моніторингу рослин Приазов’я / Є.O. Казаков, О.Є. Пюрко, Т.Є. Христова / Питання біоіндикації та екології. ‒ Запоріжжя: Б.в., 2002. ‒ С.141 ‒ 152. 4. Лотова Л.И. Морфология и анатомия высших растений: Уч. пособие для студентов биологических факультетов университетов / Л.И. Лотова. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – С. 224 – 229. 5. Медведев С.С. Физиология рослин / С.С.Медведев. ‒ СПб: Изд-во СПб ун-та, 2004. – 336 с. 6. Myciєнко М.М. Фізіологія рослин: Підручник / М.М. Myciєнко. ‒ К.: Либідь, 2005. ‒ 807 c. 7. Нечитайло В.А. Ботаніка. Вищі рослини /В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява. – К.: Фітосоціоцетр, 2005. – 214 с. 8. Христова Т.Є. Комплексний підхід до екофізіологічних досліджень життєдіяльності рослинних організмів / Т.Є. Христова, О.Є. Пюрко, О.В. Кузнєцов // Матеріали міжнарод. науков. конф. [”Безперервна екологічна освіта: проблеми, пошуки, перспективи” (2526 вересня, Миколаїв, 2001 р.)]. – Миколаїв: Б.в., 2001. – С. 98 – 100. 9. Crawley М. Plant Ecology. ‒ Berlin.: Blacwell Science, 2000. ‒ 717 p. 10. Mal’tseva I.A. Physical, Chemical, and Biological Properties of Soils in the City оf Mariupol, Ukraine / O.G. Shekhovtseva, I.A. Mal’tseva // Eurasian Soil Science. ‒ 2015. – Vol. 48, № 12. – Р.1393-1400. 11. Waisel Y. Biology of halophytes / Y.Waisel. ‒ New York–London: Acad. Press, 1972. – P. 146-148. УДК 581.144:582.929.4(477.64) Ольга Пюрко, Галина Підгірна (Мелітополь) МОРФО-ГІСТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ РОДУ SALVIA В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ У статті розкрита морфо-гістологічна характеристика вегетативних органів роду Salvia, розглянута специфічність формування співвідношення тканин вегетативних органів рослини, що обумовлює відповідні гістолого-пристосувальні реакції на вплив несприятливих факторів середовища. Ключові слова: вегетативні органи, морфо-гістологічна характеристика, Salvia, Запорізька область. The article revealed morphological and histological characteristics of the vegetative kind of Salvia, examined the specificity of tissue formation ratio of vegetative plants, hence the corresponding histoloho-adaptive response to the impact of adverse environmental factors. Key words: vegetative organs, morphological and histological characteristics, Salvia, Zaporozhye region. Сильне загострення екологічної ситуації в світі в результаті антропогенного впливу на природу, глобальне потепління і аридизація клімату роблять проблему адаптації та стійкості однією з центральних проблем в сучасній біології, яка визначає рослинне біорізноманіття певної території. Це особливо актуально тепер, коли внаслідок деградації природних екосистем, наприклад, у степовій зоні, в результаті нераціонального ведення меліоративних програм відбувається зміна умов навколишнього середовища [1-7]. Рослини роду Salvia є одними з найдавніших лікарських рослин, види яких представляють інтерес для практичного 6

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку використання в медицині, де здавна застосовуються в якості популярного протизапального, антисептичного, дезінфікуючого, кровоспинного засобів [8-12]. Важливе місце займають рослини родини Salvia в ландшафтному дизайні [13-18]. З кожним роком все більше видів цієї рослини займають гідне місце в садах і парках. В зв’язку з тим, що Salvia дуже широко використовується в медицині і як декоративна рослина вивчення її морфо-гістологічних характеристик набуває все більшої актуальності. Мета даного дослідження – з’ясувати морфо-гістологічні характеристики вегетативних органів рослини родини Salvia. Анатомо-морфологічний аналіз листку Salvia показав, що він щільно вкритий покривними, лінійними, одноклітинними трихомами з обох сторін, які мають різну довжину, але переважаючими є довгі. Залозисті трихоми мають 2-клітинну ніжку і одноклітинних головку, що зустрічаються дуже рідко. Листковий черешок слабо опушений багатоклітинними вигнутими покривними і залозистими трихоми, опушення рівномірне. Нами доведено, що кількісно-анотомічні ознаки листка мають такі показники: верхній епідерміс - 0,5 мкм, що становить 5,5%, нижній епідерміс – 0,7 мкм (8,9 % відповідно), полісадний мезофіл – 1,5 мкм (16,7 % відповідно), губчастий мезофіл – 5,3 мкм (58,9 % відповідно) (рис. 1).

58,9 5,50

8,90

16,70

верхній епідерміс нижній епідерміс полісадний мезофіл губчастий мезофіл

Рис. 1. Гістологічна характеристика листку Salvia,(%). Дослідження показало, що листкова пластина вкрита верхньою і нижньою епідермою. Мезофіл представлений стовпчастим і губчатим, стовпчастий мезофіл розташований тільки на верхній стороні листку. Результати дослідження доводять, що Salvia належить до геліофітів (світлолюбиві рослини). Має ряд фізіологічних пристосувань до умов сильного освітлення, таких як дрібні розміри листкової пластини, листя розташоване під великим кутом, іноді майже вертикально, листкова пластинка має густе повстяне опушення, це сприяє зменшенню транспірації й захищає від перегріву внутрішні тканини листкової пластинки, продихи знаходяться тільки на нижній стороні листка, занурені. Структурний аналіз стебла Salvia показав, що воно має добре виражену чотирикутну форму. Епідерміс одношаровий, містить дуже велику кількість антоціанів. На ребрах багато покривів трихом різних форм: а) лінійні, складаються з 2-5 клітин із загостреною прямою верхньою клітиною; б) з гакоподібною загнутою верхньою клітиною, зустрічаються також залозисті трихоми, які представлені двома типами: а) залозисті трихоми з 2-клітинною ніжкою і круглою, світлою голівкою; б) залозисті трихоми з одноклітинної ніжкою і грибовидною, темною або світлою голівкою. На гранях кількість покривних і залозистих трихом різко скорочується. Переважаючими є залозисті волоски. Кутова коленхіма повністю заповнює ребра. Паренхіма в великих кількостях розташовується на гранях стебла після коленхіми. 7

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Нами доведено, що епідерма становить 0,4 мкм, що складає 2,6%, ендодерма – 0,7 мкм (4,5% відповідно), первинна кора – 3,3 мкм (19,4% відповідно), осьовий циліндр – 10,2 мкм (64,5% відповідно), СВП – 0,5 мкм (7,8 % відповідно) (рис. 2). Наше дослідження показало, що pзовні стебло вкрите епідермою, вкритою багатоклітинними трихомами. Первинна кора складається з коленхіми, основної паренхіми, ендодерми. До центру стебла, відразу ж за первинною корою, розташований центральний циліндр. Провідні пучки, розташовані близько до поверхні стебла в один ряд. Гістологічне дослідження кореня показало, що екзодерма складає 0,9 мкм, що становить 5,3 % від загального об’єму; ендодерма – 1,2 мкм (7,05% відповідно), мезодерма – 9,5 мкм (55% відповідно), перецикл – 2,1 мкм (11,8% відповідно), стела – 3 мкм (17,6% відповідно) (рис. 3).

64,5 2,60 епідерма

4,50 ендодерма

19,40 первинна кора

7,80 осьвий циліндр

СВП

Рис. 2. Структурна характеристика стебла Salvia,(%).

55,00 5,30 екзодерма

7,05 ендодерма

17,6 11,80 мезодерма

стела

перицикл

Рис. 3. Гістологічний аналіз тканин кореня Salvia,(%). Результати дослідження кореневої системи Salvia доводять, що по відношенню до вологи є ксерофітом, зокрема склерофітом, це рослини, які без шкідливих наслідків можуть переносити дефіцит вологи, не в’янучи, а коренева система має гарну сисну силу, що обумовлюється довжиною кореня (до 2 м) і сприяє перенесенню довготривалої посухи. Таким чином, кількісно-анатомічні особливості вегетативних органів Salvia більш детально дозволяє з’ясувати захисно-пристосувальні особливості рослини до впливу факторів навколишнього середовища. Результати дослідження доводять, що Salvia має ряд структурно-фізіологічних пристосувань, які підтверджують її належність до таких 8

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку екологічних груп: по відношенню до світла – геліофіт, світлолюбна рослина; псамофіт, росте на піщаних ґрунтах; по відношенню до вологи - ксерофіт зростає на ґрунтах з недостатнім зволоженням; оліготроф, може зростати на ґрунтах з низьким вмістом поживних речовин; по відношенню до засоленості ґрунтів – галофіт, здатний переносити високі рівні засолення. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Алехина Н.Д. Физиология растений: учебник для студ. вузов / Н.Д. Алехина, Ю.В. Балконен, В.Ф. Гавриленко. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – С. 55 – 59, 78 – 83. 2. Баранова М.А. Классификация морфологических типов устьиц / М.А.Баранова // Бот. журнал. ‒ 1985. ‒ Т. 70, № 12. – C.1585-1595. 3. Войтюк Б.Ю. Рослинність засолених ґрунтів Північно-Західного Причорномор’я (сучасний стан, класифікація, напрямки трансформації, охорона) / Б.Ю.Войтюк. – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 224 с. 4. Казаков Є. О. Методологічні основи постановки експерименту з фізіології рослин / Є. О. Казаков. ‒ К.: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 147-149. 5. Казаков Є.O. Методичні аспекти фізіологічного моніторингу рослин Приазов’я / Є.O. Казаков, О.Є. Пюрко, Т.Є. Христова / Питання біоіндикації та екології. ‒ Запоріжжя: Б.в., 2002. ‒ С.141-152. 6. Казаков Є.О. Адаптаційно-пристосувальні особливості водопровідної системи ксерофітів / Є.О. Казаков, Т.Є. Христова, С.М. Казакова, О.Є.Пюрко // Матеріали міжнар. наук, конф., присвяченій 100-річчю заповідання асканійського степу [“Актуальні питання береження і відновлення степових екосистем” (21-23 травня, Асканія-Нова, 1998 р.)]. ‒ Асканія-Нова: Б.в., 1998. ‒ С. 177-179. 7. Казакова С.М. Практичний курс з ботаніки (анатомії та фізіології рослин) / С.М.Казакова, О.Є. Пюрко, Т.Є. Христова, Є.О. Казаков, В.П. Коломійчук, Л.М. Намлієва. ‒ Мелітополь, 2006. ‒ C. 25-62. 8. Лотова Л.И. Ботаника. Морфология и анатомия высших растений / Л.И. Лотова. ‒ М.: КомКнига, 2007. ‒ 510 с. 9. Мазнев Н.И. Энциклопедия лекарственных растений. ‒ 3-е изд., испр. и доп. / Н.И. Мазнев. ‒ М.: Мартин, 2004. ‒ 496 с. 10. Малиновский В. И. Физиология растений. Учеб. пособие / В.И. Малиновский. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 2004. ‒ 106 с. 11. Медведев С.С. Физиология растений / С.С.Медведев. ‒ СПб: Изд-во СПб. ун-та, 2004. – 336 с. 12. Myciєнко М.М. Фізіологія рослин: Підручник / М.М. Myciєнко. ‒ К.: Либідь, 2005. ‒ 807 c. 13. Нечитайло В.А. Ботаніка. Вищі рослини / В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява. – Київ: Фітосоціоцетр, 2005. – 214 с. 14. Христова Т.Є. Комплексний підхід до екофізіологічних досліджень життєдіяльності рослинних організмів / Т.Є. Христова, О.Є. Пюрко, О.В. Кузнєцов // Матеріали міжнарод. науков. конф. [”Безперервна екологічна освіта: проблеми, пошуки, перспективи” (2526 вересня, Миколаїв, 2001 р.)]. – Миколаїв: Б.в., 2001. – С. 98-100. 15. Шевченко С. В. Развитие железистых образований листа Salvia sclarea L. / С.В.Шевченко, Г.А. Денисова / Растит. ресурсы. ‒ 1971. ‒ Т. 7, Вып. 2. ‒ С. 282-287. 16. Юрчак Л.Д. Алелопатія в агробіоценозах ароматичних рослин / Л.Д. Юрчак. ‒ К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 411 с. 17. Crawley М. Plant Ecology. ‒ Berlin.: Blacwell Science, 2000. ‒ 717 p. 18. Wilson P. On inferring hybridity from morphological intermediacy / Taxon. ‒ 1992. ‒ Vol. 41. ‒ № 1. ‒ P. 11-23. 9

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 616–056.2 Маргарита Царьова (Переяслав-Хмельницький) ГІПОДИНАМІЯ ЯК ФАКТОР РИЗИКУ ПОРУШЕННЯ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я У статті висвітлено основні негативні наслідки гіподинамії на організм людини, один із них – це прискорення процесів фізіологічного старіння. Зазначено, що рухова і фізична активність є надзвичайно важливим, фундаментальним чинником подолання гіподинамії, а також є вагомим фактором формування, збереження, зміцнення здоров’я та розвитку людини. Ключові слова: гіподинамія, хвороби цивілізації, фізичне здоров’я, рухова активність, фізичні вправи. Гіподинамія – це обмеження рухової активності, зумовлене способом життя, професійною діяльністю, тривалим постільним режимом внаслідок лікування чи реабілітації. Приміром, після двомісячного постільного режиму на 14-24 % зменшуються силові показники, на 25-35 % динамічні показники і статична витривалість, знижується тонус м’язів, зменшуються їхні об’єм і маса. М’язові групи тіла людини втрачають властиву їм рельєфність унаслідок відкладення підшкірного жиру. Мінеральний обмін порушується вже через 1-15 днів постільного режиму. У результаті зменшення кількості кісткової речовини порушується мінеральний обмін кісток, зменшується щільність кістки (остеопороз) [1]. Також гіподинамія виникає у результаті перебування людини в умовах невагомості (тривалі космічні польоти) тощо. Гіподинамія часто пов’язана з нераціональним режимом дня людини, перевантаженням інтелектуальною роботою, унаслідок чого залишається мало часу для активного відпочинку (прогулянок чи заняттями спортом). Гіподинамія – це зменшення м’язових зусиль, які затрачаються на утримання пози, переміщення тіла в просторі, а також на фізичну роботу. Причинами гіподинамії можуть бути фізичні, фізіологічні і соціальні фактори (зниження навантаження на опорно-руховий апарат, іммобілізація, перебування в замкнутих невеликих помешканнях, малорухомий спосіб життя та ін.) [5]. Поширеність гіподинамії у сучасних умовах зростає у зв’язку з процесами урбанізації, широким упровадженням у повсякденну діяльність людини засобів пересування, автоматизації і механізації праці. Скорочення частки ручної немеханізованої праці супроводжується відносним збільшенням числа професій, пов’язаних із виконанням операторських функції (керування механізмами, контроль), а також частки розумової праці у житті суспільства. У сучасних умовах 80 % усіх видів праці потребують невеликих та помірних фізичних напружень, енерговитрати при яких не перевищують 8,4-12,5 кДж/хв. Зниження фізичних навантажень в умовах виробництва характеризується не лише зменшенням кількості рухів, але й якісним збідненням, однобічністю м’язових дій. Поліпшення побутових умов, зростання ролі сучасних засобів комунікації (телефон, радіо, телебачення) об’єктивно сприяють поширенню більш пасивних форм дозвілля, оскільки соціальні й інтелектуальні потреби населення все повніше задовольняються в умовах менш рухливого способу життя. У зв’язку з цим проблема гіподинамії переростає у проблему соціальну, успішне вирішення якої залежить від спільних зусиль медиків (клініцистів, фізіологів, гігієністів), психологів, соціологів, а також представників суспільних і спортивних організації [2; 3]. Зменшення м’язових зусиль при гіподинамії призводить до розвитку функціональних і морфологічних змін, що є різновидом адаптаційних зрушень (адаптація до знижених навантажень) і виражаються переважно в явищах детренованості і «атрофії від бездіяльності». До найбільш специфічного з них можна віднести такі: зменшення 10

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку енергообміну і потреби в їжі, розвиток детренованості серцево-судинної системи, зокрема міокарда; дистрофія м’язової тканини; негативний азотистий баланс; перебудова жирового обміну з тенденцією до збільшення частки жирового компонента в масі тіла; атеросклеротичні процеси і демінералізація кісткової тканини. У результаті всього цього змінюється загальна реактивність організму, знижується його стійкість до інфекцій, розвивається астенізація, падає фізична працездатність і стійкість до стресових впливів (перевантаженням), знижується ортостатична стійкість та ін. Оскільки активний руховий режим відноситься до важливих факторів, які визначають довголіття, припускається, що гіподинамія прискорює процес фізіологічного старіння. У найбільш гострій формі наслідки гіподинамії виявляються в умовах екстремальних впливів, а також у процесі реадаптації організму до звичайних умов після тривалого обмеження рухової активності [5]. Тривале зниження фізичної активності призводить до ще більш виражених і стійких порушень, які поступово стають незворотними і сприяють формуванню «хвороб цивілізації» – гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, порушенням постави та ожиріння. Унаслідок недостатності рухової активності практично здорові люди скаржаться на задишку при невеликому фізичному навантаженні, швидку стомлюваність, порушення сну та підвищення нервово-емоційного збудження. Низький рівень рухової активності справляє складний вплив на організм дитини. За даними О.Г. Сухарева (2004), у період навчання у школі дефіцит рухової активності призводить до погіршення адаптації серцево-судинної системи до стандартного фізичного навантаження, зниження життєвої ємності легень, надмірної маси тіла за рахунок відкладення жиру, підвищення рівня холестерину у крові. Захворюваність школярів в умовах малорухливого способу життя у 2 рази вища, що пов’язане зі зниженням загальної неспецифічної резистентності [5]. Гіподинамія знижує енерговитрати, призводить до недостатньої стимуляції росту і розвитку у період найбільшої пластичності та схильності до впливу навколишнього середовища, сприяє їх обмеженню і неповноцінному використанню генофонду. Результатом цього є низькі рівні фізичного розвитку та функціональних спроможностей, які важко компенсуються у зрілому віці навіть за умови систематичного тренування. Обмеження м’язової діяльності призводить до суттєвого зниження аферентної імпульсації м’язів, що послаблює потоки інформації, які йдуть багатьма еферентними шляхами. Як наслідок, атро- і дистрофічні зміни у м’язових волокнах, значно знижуються сила і тонус м’язів, відбувається порушення рухових навичок і координації рухів. Особливо негативно гіподинамія впливає на серцево-судинну систему: послаблюється сила скорочень серця, зменшується його працездатність, знижується тонус судин. Усе це призводить до того, що людина не може перебувати у вертикальному положенні. Судини нижніх кінцівок, у яких слабкий тонус, розтягуються, у них затримується значна кількість крові. Ослаблене серце не спроможне підняти її до верхньої частини тіла. Кров’яний тиск падає, кровопостачання мозку погіршується, людина при цьому може знепритомніти. Розвивається так званий гравітаційний шок [4]. В умовах гіподинамії змінюється функціональний стан ЦНС (знижується тонус), що є причиною зниження адаптаційних можливостей організму. Окрім терміна «гіподинамія», у літературі зустрічається термін «гіпокінезія». Проте значення цих термінів не завжди збігається, так як гіпокінезія означає обмеження просторових характеристик прямування, не обов’язково пов’язане зі зменшенням м’язових зусиль. Гіпокінезія зустрічається у хворих, що із різних причин втратили можливість рухатися, а також може бути зумовлена особливостями професійної діяльності. Основним патогенетичним фактором гіпокінезії, котрий супроводжується гіподинамією, є зниження навантаження на опорні структури, виключення стато-кінетичних рефлексів. Наслідки гіпокінезії виявляються переважно в розвиткові таких структурних змін і функціональних 11

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку перебудов, як малорухливість суглобів, порушення рухового стереотипу, координації рухів [5]. Лікувальні і профілактичні заходи при гіподинамії різноманітні. Основне значення серед них належить фізичним тренуванням. Характер тренування змінюється залежно від конкретних умов виникнення гіподинамії (гігієнічна гімнастика, виробнича гімнастика, оздоровча і лікувальна фізкультура і т.д.). Для запобігання розвитку гіподинамії велике значення має оздоровча фізична культура, яка є однією з найважливіших умов розвитку організму людини. Під час фізичних вправ спрацьовують м’язова, дихальна, серцево-судинна, нервова, ендокринна і травна системи [1]. Фізичні вправи за характером їх виконання поділяють на дві великі групи: вправи циклічного та ациклічного характеру. Циклічні вправи – це такі рухові акти, коли тривалий час повторюється один певний завершений руховий цикл. Це ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда на велосипеді, плавання, веслування. В ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і весь час змінюється в ході їхнього виконання. Це гімнастичні та силові вправи, стрибки, метання, спортивні ігри (теніс, бадмінтон, футбол, хокей, волейбол тощо), гігієнічна, ритмічна, атлетична та виробнича гімнастика. Ациклічні вправи впливають переважно на функції опорно-рухового апарату, підвищують силу і витривалість м’язів, швидкість реакції та координацію рухів, гнучкість і рухливість у суглобах, діють на пристосувальні можливості нервово-м’язового апарату. Фізичні вправи діють на організм людини по-різному: розвивають швидкість (спринтерський біг, плавання, їзда на велосипеді на невеликі дистанції); розвивають спритність (спортивна і художня гімнастика, акробатика, стрибки, гірські лижі, волейбол, бадмінтон); розвивають витривалість (марафонський біг, велосипедні шосейні гонки, спортивні ігри, лижні перегони, альпінізм, веслування); розвивають силу (важка атлетика, єдиноборство, атлетична та спортивна гімнастика, скалолазіння) [1]. Усі види спорту мають багато спільного, взаємодоповнюються. Тільки за умов вмілого і комплексного застосування фізичних вправ відповідно до вікових і фізіологічних можливостей із урахуванням індивідуальних особливостей і здібностей під контролем учителя фізичної культури чи тренера, лікаря або самоконтролем можна постійно формувати, зберегти та зміцнювати здоров’я людини, особливо в дитячому, підлітковому та юнацькому віці. Фізичні вправи дадуть бажаний ефект тільки за умови дотримання основних валеологічних принципів: систематичності занять, поступового збільшення навантаження, відповідної періодичності, яка дає змогу організму відпочити та відновити сили. Тільки в поєднанні з інтелектуальним та духовним розвитком і самовдосконаленням рухова активність створює умови для гармонійного фізичного розвитку особистості. В поєднанні з духовністю, розумом і здоров’ям гармонія тіла становить найбільший скарб, яким може володіти людина. Фізичні вправи, фізична робота справляють дуже великий вплив на тілесний, розумовий і психічний розвиток людини, особливо в перші роки її життя. Вони позитивно впливають не тільки на фізичну працездатність, а й стимулюють ріст і розвиток усіх органів і систем організму. Тому рухова і фізична активність є винятково важливим, фундаментальним чинником формування, збереження, зміцнення здоров’я та розвитку людини [1]. Значне місце у профілактиці гіподинамії займають також заходи, проведені в загальнодержавному масштабі (спорт, туризм, пропаганда масової фізичної культури, науково-просвітня робота та ін.). Отже, гіподинамія призводить до порушень, які поступово стають незворотними і сприяють формуванню «хвороб цивілізації» – гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, порушенням постави та ожиріння. Унаслідок недостатності рухової активності практично здорові люди скаржаться на задишку при невеликому фізичному 12

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку навантаженні, швидку стомлюваність, порушення сну та підвищення нервово-емоційного збудження. Тому рухова і фізична активність є винятково важливим, фундаментальним чинником подолання гіподинамії, а також є вагомим фактором формування, збереження, зміцнення здоров’я та розвитку людини. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гіподинамія, її шкідливий вплив на здоров’я [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mailswm.com/gipodinamiya-yiyi-shkidliviy-vpliv-na-zdorov-ya/ 2. Грибан Г.П. Аналіз стану здоров’я студентів вищих навчальних закладів / Г.П. Грибан, Т.Б. Кутек // Спортивний вісник Придніпров’я – науково-теоретичний журнал Дніпропетровського державного інституту фізичної культури і спорту. – 2004. – № 7. – С. 130–132. 3. Грибан Г.П. Життєдіяльність та рухова активність студентів / Г.П. Грибан. – Житомир: Рута, 2009. – 594 с. 4. Долженко Л.П. Захворюваність і рухова активність студентів з різними рівнями соматичного здоров’я / Л.П. Долженко // Теорія та методика фіз. виховання і спорту. – 2004. – № 1. – С. 21–24. 5. Коцур Н.І. Валеологія: підручник / Н.І. Коцур, Л.С. Гармаш, І.О. Калиниченко, Л.П. Товкун. – Корсунь-Шевченківський, 2011. – С. 159-219. Ксенія Шелковнікова (Маріуполь) ВАЖЛИВО ЗНАТИ СВІЙ ТЕМПЕРАМЕНТ Розглянуто актуальне питання щодо знання кожною людиною особистого типу темпераменту, на підставі чого є можливість змінювати своє життя. Ключові слова: темперамент, сангвінік, меланхолік, холерик, флегматик. An actual question is concerning, which is considered the knowledge of the type of one's temperament by each person, that gives the chance to change own life. Keywords: temperament, sanguine person, melancholic person, choleric person, phlegmatic person. «Той щасливий, хто живе в умовах, що відповідають його темпераменту, але той більше досконалий, хто вміє пристосовувати свій темперамент до будь-яких умов». (Девід Юм) Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню та самовихованню. Тобто, розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері – задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання; між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості; між потребами особистості та моральним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості; між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою. 13

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Кожна людина повинна вивчати і знати насамперед саму себе: індивідуальні особливості, спроможності, інтереси тощо. Особливо важливим для самопізнання я вважаю підлітковий та юнацький вік. Це періоди формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Мислення вже здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. І найважливіше – формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості. Цей період потребує певної диференціації в організації життя юнаків і дівчат, перед ними реально постає завдання вибору професії. Я вважаю, що на вибір майбутньої спеціальності впливає темперамент молодої людини. Визначення темпераменту – актуальне питання для кожного з нас, оскільки темперамент – це основа нашого характеру, головний чинник, що впливає на всі життєво важливі рішення і вчинки. Від нього залежить моє навчання, моє студентське життя, опанування мною своєї майбутньої спеціальності, а, значить, – моє майбутнє і, навіть, доля. Саме тому я обрала цю тему. Творцем навчання про темпераменти вважають давньогрецького лікаря Гіппократа (V в. до н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних «соків» життя, - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі, ‒ які входять до його складу. Виходячи з його вчення, найвідоміший після Гіппократа лікар античності – Клавдій Гален (II в. до н.е.) – розробив першу типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті «De temperamentum». Відповідно до його вчення тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного з соків. Ним були виділені темпераменти, які у наш час користуються широкою популярністю: сангвініка (від лат. sanguis – «кров»), флегматика (від грец. phlegma – «флегма»), холерика (від греч. chole – «жовч»), і меланхоліка (від греч. melas chole – «чорна жовч»). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч [2, с. 211]. У сучасній психології під типом темпераменту мають на увазі певну сукупність психологічних властивостей, які закономірно пов'язані між собою. На сьогоднішні психологи виділяють чотири типи темпераменту, які цілком докладно описують поведінкові пристрасті людини, і вони характеризуються такими основними властивостями: - сенситивність – виявляє найменшу силу зовнішніх впливів, необхідних для виникнення психічної реакції і швидкість цієї реакції; - реактивність – ступінь мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливи однакової сили; - активність – з якою мірою людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди при здійсненні цілей; - співвідношення реактивності та активності – те, від чого більшою мірою залежить діяльність людини: від випадкових зовнішніх і внутрішніх обставин; - темп реакції – швидкість протікання різних психічних реакцій і процесів. Після визначення властивостей можна визначити, до якого з чотирьох типів темпераменту належить індивід. Природно кожен з нас не відноситься до одного типажу, всі ми – носії змішаних темпераментів, але все ж один або два типи завжди домінують. Так що не варто засмучуватися, якщо ви не змогли приміряти на себе повний опис будь-якого темпераменту. До того ж, людина цілком здатна виховати в собі необхідні якості, для цього потрібні лише терпіння і сила волі. Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він зумовлений типом нервової системи. Сучасна психологія виділяє такі типи темпераменту [1, с. 84]: - сильний, врівноважений, рухливий – сангвінік; - сильний, врівноважений, інертний ‒ флегматик; - сильний, неврівноважений ‒ холерик; - слабкий, гальмівний ‒ меланхолік. 14

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі. Сангвінік – це загальний улюбленець, він завжди і скрізь в центрі уваги. Про сангвініків кажуть: «Легка у спілкуванні людина». Але легкість спілкування сангвініка може бути не тільки перевагою, але і недоліком. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у неї врівноважені. Жваво, збуджено відгукується на все, що привертає її увагу, наділена живою мімікою і виразними рухами. Сангвінік з незначного приводу може голосно реготати, а несуттєвий факт може його сильно розсердити. По ньому легко вгадати настрій, ставлення до предмету або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно береться за нову справу і може довго працювати не втомлюючись. Здатний швидко зосередитися, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Сангвінік сприймається у колективі як активна, життєрадісна і доброзичлива людина. У спілкуванні сангвінік відкритий, його мова виразна, він добре стримує емоції, налаштований зазвичай добродушно і оптимістично. Для сангвініка характерна стабільна самооцінка, яка може бути адекватною або трохи завищеною. Сангвініки зазвичай володіють хорошими організаторськими здібностями. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі. Меланхолік – вразлива персона, замкнута у своєму внутрішньому світі, погано йде на контакт з іншими особистостями. Людина з меланхолійним темпераментом важко переносить образи, впадаючи ще більше в песимістичне стан. Такий типаж людей найчастіше самотній, нове знайомство викликає у неї масу підозр і страхів. Меланхолік не здатний провокувати конфліктні ситуації і тим більше в них брати участь. Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чутливий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік легко втомлюється і мало працездатний. Меланхолік чутливий, вразливий, буває тривожний. Однак його переживання не особливо помітні зовні: у колективі меланхолік зазвичай досить замкнутий. Коло його спілкування вузький, проте відносини з людьми складаються у нього міцні і глибокі. Спокійно переносить меланхолік і самотність. Він швидко втомлюється від спілкування, особливо з малознайомими людьми, при цьому у спілкуванні він тактовний, уважний, спостережливий. У діяльності здатний проявляти ретельність, старанність, бути дуже уважним до деталей. Холеричний темперамент людини запальної. Про неї говорять, що вона гаряча, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших незабаром остигає. У її гніві немає ненависті, і вона любить іншого тим сильніше, ніж скоріше той поступається. Її діяльність швидка, але нетривала. Вона діяльна, але неохоче бере на себе справи саме тому, що в неї немає витримки; от чому вона охоче стає начальником, що керує справами, але сама вести їх не хоче. Тому пануюча пристрасть холерика – честолюбство, він охоче береться за суспільні справи і бажає, щоб його тільки хвалили. Холерик відчуває азарт, зустрічаючись з труднощами. Він любить ризик і активне проведення часу. Часом схильний переоцінювати свої можливості. Енергійний, але не завжди здатний довести справу до кінця. У спілкуванні виявляє імпульсивність, емоційність, відвертість і прямолінійність, іноді агресивність. У холерика дуже широке коло спілкування і контактів, але відносини з більшою частиною оточення досить поверхневі. У компаніях холерик часто грає роль лідера або заводія. Мова холерика відрізняється швидкістю, завжди емоційно забарвлена, підкріплюється яскравою жестикуляцією та мімікою. Холерик прагне до нового і швидко втомлюється від одноманітної діяльності. Швидко приймає рішення, однак нерідко шкодує про них і переглядає свою позицію. Працездатність сильно залежить від настрою, який взагалі часто змінюється. 15

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Флегматичний темперамент. Флегма означає відсутність афекту, а не інертність (безжиттєвість), і тому людину, у якої немає флегми, не можна назвати флегматиком і під цим прізвиськом зараховувати до розряду ледарів. Флегма як слабкість – це схильність до бездіяльності, небажання братися за справу, навіть якщо спонукання до цього дуже сильні. Нечутливість до спонукань являє собою задоволену марність, і його схильності спрямовані тільки на насичення і сон [2, с. 213-214]. Флегма як сила – це здатність починати рухатися і не легко. і не швидко, але зате надовго. Той, у кого в крові добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він нелегко впадає у гнів, а спочатку коливається, чи варто йому сердитися. Його вдалий темперамент заміняє йому мудрість, і навіть у повсякденному житті його часто називають філософом. Своїм темпераментом він перевершує інших, не зачіпаючи їхнього марнославства. Його часто називають також пронозою, тому що всі спрямовані на нього снаряди, випущені з катапульт, відскакують від нього, як від мішка з ватою. Володіючи непохитної, але розсудливою волею, він уміє пристосувати волю інших до своєї. Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи студентів у навчальновиховному процесі залежать наслідки навчання і виховання. Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко навіть здібні студенти втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих «важких» дітей. Плутарх колись казав: «Якими діти народжуються, це ні від кого не залежить, але щоб вони завдяки правильному вихованню стали хорошими – це в наших силах» [3, с. 98]. «Головна справа виховання якраз у тому й полягає, – вважав відомий психолог С. Рубінштейн, – щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям – так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці – це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостерігачами, готовими на все махнути рукою, - тоді все їм стає ні до чого» [3, с. 102]. У народі побутує жартівлива фраза, що у сангвініка мізки керують почуттями, у холерика почуття керують мізками, флегматикам не вистачає почуттів, а меланхолікам – мізків, але все ж я вважаю це стереотипом, оскільки не існує чистого темпераменту, а також завдяки роботі над собою можна виховати в собі ознаки певного типу. Прикладом самовиховання може послужити Антон Павлович Чехов, який постає перед нами в образі абсолютно спокійної і врівноваженої людини. Однак з його листування з дружиною можна з'ясувати дещо цікаве, наприклад, Антон Павлович зробив зізнання: «Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Повинен сказати тобі, що він від природи в мене різкий, я запальний і ін. Але я звик стримувати себе, бо розпускати себе порядній людині не личить. Колись я виробляв чорт знає що». Це ще раз підтверджує той факт, що головне – це докласти зусиль, побороти самого себе, свої негативні риси, тоді ми зможемо прищепити собі корисні якості і навчитися боротися з труднощами. Кожен з нас здатний вплинути на свою долю. Все в наших руках! ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості: Навч. посібник. ‒ К.: Центр навчальної літератури, 2003. ‒ 237 с. 2. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: Навч. посібник для вищої школи. ‒ К.: Наукова думка, 1999. ‒ 215 с. 3. Шадських Ю.Г. Психологія і педагогіка: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. ‒ Львів: Магнолія 2006, 2007. ‒ 319 с. Науковий керівник ‒ викладач вищої категорії Л.О.Рубан 16

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ГЕОГРАФІЯ І ГЕОЛОГІЯ УДК 911.37 Катерина Кравченко (Харків) ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ У статті проведено аналіз вивченості питання регіональних систем розселення. Схарактеризовано зміст поняття «розселення населення» та його складових. Описано основні елементи розселення населення на прикладі Харківської області. Ключові слова: розселення населення, регіональна система розселення, основні елементи розселення, демографічний аспект, територіальна організація суспільства. The article deals with the issue of scrutiny of regional settlement systems. Author determined the concept of "resettlement of the population" and its components. The basic elements of the settlement by the example of Kharkov region are described Key words: settlement of the population, regional settlement system, the main elements of the settlement, the demographic aspect, territorial organization of society. Розселенські процеси привертали увагу дослідників в різні часи, переважно у контексті аналізу соціально-економічних наслідків історичного формування та розвитку поселень та їх поєднання у розселенські системи. Специфіка суспільно-географічного розвитку регіонів обумовлює необхідність дослідження розвитку систем розселення у територіальному та часовому аспектах, що наголошує на актуальності досліджень саме регіонального рівня, який дозволяє узагальнити особливості розвитку локальних поселенських систем та виявити тенденції розвитку державної системи розселення [4]. Теоретичні особливості регіональних систем розселення, їх класифікації, специфіку формування, досліджено в працях таких вчених, як: А.П. Голіков [1], В.О. Джаман [2], В.В. Яворська [10], В.П. Круль [4], Л.М. Нємець [6], О.І. Шаблій [9], Ю.І. Пітюренко [8] та інші, в той же час нерозв’язаними залишаються питання уніфікації існуючого термінологічного апарату та особливостей дослідження різних типів розселенських систем (моноцентричних, поліцентричних), тощо. Загалом формування системи розселення відбувається у ході історичного розвитку територіальної організації суспільства, коли мережа поселень може досягти рівня зрілості при якому в її межах утворюються стійкі зв'язки, поселення починають функціонувати як єдине ціле, що є передумовою переходу з одної форми розселення до іншої. Ґрунтуючись на аналізі попередніх досліджень синтезуємо загальну схему змісту поняття «розселення населення» (рис. 1):

17

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

Розселення населення Аспекти розселення

соціологічний аспект просторова форма організації суспільства економічний аспект форма територіальної організації продуктивних сил демографічний аспект розподіл населення по території його проживання

Елементи розселення територія

населення

Форми розселення

дисперсне сільське (садиби)

Принципи розселення

дисперсно-групове сільське розселення

принцип самодостатності

міста

принцип збалансованості

промислові поселення

принцип системності

розселення кочових народів

принцип соціальної орієнтації

Рис. 1. Загальна схема змісту поняття «розселення населення» та його складових (побудовано автором за даними [5]) Важливою особливістю регіональних систем розселення є їх індивідуальність: у кожному регіоні формується власна специфічна система розселення яка є своєрідним індикатором місцевих природно-географічних, історичних, економічних умов та особливостей господарського освоєння території Будучи результатом цілеспрямованої діяльності людей, система розселення визначає рівень розвитку суспільства, особливості його функціонування й змінюється разом зі зміною соціально-економічної ситуації [7, 10]. Розселення населення має системні властивості, такі як стійкість і динамічність. Системи розселення є стійкими утвореннями саме завдяки стабільності історично сформованого каркаса, який складають поселення з найбільшим поселенським потенціалом, найбільш великі і значимі з точки зору виконуваних функцій [9]. Водночас, у розселенських системах постійно відбуваються певні зміни: з’являються нові населені пункти, зникають старі, змінюється їх статус, площа, людність, господарські й адміністративні функції, з огляду на те, що розселенню властива динамічність [3]. Окреслені зміни відбуваються нерівномірно, адже кількісні зміни поступово накопичуються в системі, та в певний момент часу відбувається якісний стрибок, пов’язаний з перебудовою системи та отриманням нею нових якостей. Такого роду якісна трансформація відбувалась на початку XXI століття, та сприяла розвитку як міської, так і сільської місцевості, змінюючи характер їхньої взаємодії [10]. Тип і характер розселення формуються у відповідності до економічного розвитку суспільства, існуючих господарських відносин на певних етапах його історичного розвитку [7, 10]. Також на характер розселення впливають політичні, юридичні, ідеологічні відносини у суспільстві, завдяки чому кожному історичному етапу відповідає специфічний історичний тип системи розселення. 18

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Розселення населення є показником рівня розвитку території, адже зазвичай населення концентрується у місцях, сприятливих для життя та господарської діяльності. Розселення можна визначити як історично сформовану, територіально організовану мережу поселень, між якими існують стійкі зв’язки, наявний розподіл функцій відповідно до їх місця й ролі [7]. Узагальнюючи наведені аспекти, можна визначити, що розселення населення – це категорія суспільної географії, яка характеризує розміщення населення по відповідній території, що визначається відмінностями у густоті населення та є наслідком утворення мережі поселень. Розглянемо функціонування основних компонентів розселення на прикладі Харківської області – регіону з давно сформованою моноцентричною системою розселення (рис. 2).

Рис. 2. Основні елементи розселення населення (побудовано автором за даними [10]) Завдяки сприятливим природним умовам: рівнинній території, м’якому клімату, розгалуженій гідрографічній мережі та родючим ґрунтам Харківщина освоювалась швидко та комплексно. У часи господарського освоєння території було виявлено горючі та неметалеві корисні копалини, що з часом стало вагомим стимулом для трудових міграцій в регіон [1]. Під впливом розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва (на первинних етапах розвитку сільського господарства, цукрової промисловості, а з часом паливно-енергетичного комплексу) в регіоні сформувалось сприятливе виробничоекономічне середовище, яке на разі дозволяє регіону займати провідні позиції в Україні за рівнем економічного розвитку [6]. Завдяки розвитку невиробничої сфери: освіти, охорони здоров’я, науки, мистецтва та потужній інфраструктурі Харківська область є прикладом сприятливого соціального та 19

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку культурного середовища, що позитивно вливає на формування та розвиток особистості. Проте, не можна сказати, що регіон розвивається комплексно, адже існує різка відмінність між розвитком центральних та периферійних районів області [30]. Отже, в умовах сучасного розвитку господарства нашої держави особливої уваги й актуальності набувають проблеми удосконалення територіальної організації регіональних систем розселення. Регіональні системи розселення є об’єктом дослідження багатьох вітчизняних соціоекономікогеографів, але більшість з них стосуються вивчення західноукраїнських систем розселення, що обумовлює актуальність дослідження систем розселення інших регіонів України, зокрема, районів із проблемами комплексного розвитку системи розселення, на кшталт Харківської області, з метою покращення їх адміністративнотериторіального устрою, соціально-економічного розвитку та переходу регіону на поліцентричну модель розвитку. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Голіков А.П. Харьковская область: Природа, население, хозяйство / А.П. Голиков, А.Л. Сидоренко. − [3-є вид.] − Х.: Бизнес Информ, 1997. – 288 с. 2. Джаман В.О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти / В.О. Джаман. ‒ Чернівці: Рута, 2003. ‒ 392 с. 3. Доценко А.І. Територіальна організація розселення (теорія і практика) [Монографія] / А.І. Доценко. ‒ К.: НАН України, РВПС України, К. : «Фенікс», 2010. – 536 с. 4. Круль В.П. Ретроспективна географія поселень Західної України: Монографія / В.П. Круль. – Чернівці: Рута, 2004. – 382 с. 5. Немец К. А. Информационное взаимодействие природных и социальных систем: Монография / Константин Аркадьевич Немец. – Х.: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2005. – 428 с. 6. Нємець Л.М. Ретроспективний аналіз заселення Харківського регіону / Л.М. Нємець, К.Ю. Сегіда, К.А. Нємець // Часопис соціально-економічної географії: Міжрегіон. зб. наук. праць. – Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2008. – Вип. 5(2). – С. 171-177. 7. Нємець Л.М. Географія населення: українсько-російсько-англійський словник термінів та понять: навчальний посібник – Х.: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2011.– 144 с. 8. Пітюренко Ю.І. Методичні питання виділення територіальних систем міських поселень і вивчення їх мети // Ю.І. Питюренко. Економічна географія. – Вип. 16. – 1974. – С. 40–47. 9. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. Підручник / О. І. Шаблій. – Львів: Видавничий цент ЛНУ, 2003. – 444с. 10. Яворська В.В. Методологічні аспекти історико-географічного вивчення розселення населення / В.В. Яворська, А.Є. Калетинська // Вісник Одеського національного університету. Географічні та геологічні науки; Т.17, Вип.2 (15). ‒ О.: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, 2012. ‒ С. 116-119.

20

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 528.94:332.1(477.54) Наталія Попович (Харків) ОСОБЛИВОСТІ КАРТОГРАФІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ПЕРІОД ДО 2020 РОКУ» У статті розглядаються особливості картографічного забезпечення «Стратегії розвитку Харківської області на період до 2020 року». Висвітлено тематику та зміст, функціональні типи картографічних творів, способи картографічного зображення тематичного змісту. Ключові слова: стратегія розвитку, картографічне забезпечення, регіональний розвиток, сталий розвиток, Харківська область. The article deals with the special features of "Kharkiv region Development Strategy by 2020" cartographic provision. Themes and content, functional types of cartographic products, methods of cartographic representation have been highlighted. Keywords: development strategy, cartographic provision, regional development, sustainable development, Kharkiv region. «Стратегія розвитку Харківської області на період до 2020 року» була прийнята 5 березня 2015 р. на пленарному засіданні XXXIV сесії Харківської обласної ради [3]. Цей документ був створений з урахуванням рекомендацій «Методології планування регіонального розвитку в Україні», в якій зазначено, що «у процесі підготовки аналітичних матеріалів регіональної стратегії можуть використовуватися картографічні, ілюстраційні та інші матеріали, зокрема, економіко-географічні карти та схеми, кадастрові карти, схеми та креслення, фотоматеріали території тощо» [2, с. 22]. Дійсно, дана стратегія містить 80 карт різної тематики та змісту, участь в укладанні яких, у тому числі, брав колектив кафедри фізичної географії та картографії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Аналіз Стратегії розвитку Харківської області показав, що тематика 85 % розміщених у ній карт соціально-економічна, 15 % ‒ фізико-географічна, а карт екологічної тематики у документі взагалі майже не представлено. Це можна пояснити тим, що серед головних стратегічних цілей розвитку області заявлені конкурентоспроможність економіки та зростання ВРП, зменшення територіальних диспропорцій у якості життя, поліцентричний розвиток та ефективне управління місцевим розвитком. Як бачимо, на даний момент розвиток соціальної та економічної сфер є пріоритетним для Харківського регіону. Стратегія розвитку Харківської області складається з 6 розділів, які не в однаковій мірі забезпечені картографічними творами. Найбільша кількість карт припадає на розділ 2 – «Оцінка потенціалу соціально-економічного розвитку області», що є цілком логічним, адже саме він містить відомості про географічне положення, економічний та людський потенціал регіону. Більшість карт, представлених у вищезгаданій Стратегії, демонструють просторовий розподіл того чи іншого явища на території Харківської області, однак є й карти, побудовані на територію України. Простежується цікава тенденція: характеризуючи систему розселення та демографічні характеристики області, оцінюючи якість та умови життя населення, автори Стратегії створили карти однакового змісту на територію України та Харківської області (наприклад, «Демографічний потенціал регіонів України, 2013 рік» та «Демографічний потенціал адміністративно-територіальних одиниць Харківської області, 2013 рік»). Такий підхід дозволяє оцінити стан соціальної сфери області на тлі загальноукраїнських показників. 21

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Варто звернути увагу на те, що при укладанні карт фізико-географічної тематики була застосована бальна система оцінки (наприклад, біокліматичний потенціал був оцінений у балах від 1 до 5). На наш погляд, бальна оцінка робить карти більш простими для сприйняття, а також відкриває широкі можливості для побудови синтетичних карт більш високого рівня. Що стосується способів картографічного зображення тематичного змісту, для 85 % карт, наявних у Стратегії, було обрано способи картограм та картодіаграм. Популярність цих способів можна пояснити тим, що вони застосовуються для зображення на карті відносних (картограма) або абсолютних (картодіаграма) статистичних показників, що стосуються певних адміністративно-територіальних одиниць [1]. Більшість статистичних даних у Стратегії аналізувалися в розрізі районів області або регіонів України, тож застосування картограм та картодіаграм було доречним. Серед інших способів картографічного зображення, які застосовувалися при укладанні карт Стратегії, ‒ способи ареалів, значків, лінійних знаків, ізоліній, локалізованих діаграм, якісного фону. Щодо функціонального призначення, переважна частина картографічних творів Стратегії розвитку Харківської області є інвентаризаційними (характеризують наявне положення та стан явищ) або оцінними (характеризують природні умови та ресурси за їхньою придатністю для конкретних видів господарської діяльності або для життя людей). Рекомендаційних та прогнозних карт майже не представлено; це може бути пов’язано з тим, що у Стратегії описано 3 можливі сценарії розвитку Харківської області (цільовий, інерційний, кризовий) і спрогнозувати майбутній хід природніх та соціально-економічних явищ досить складно. Окрім картографічних творів, Стратегія супроводжується й іншими ілюстративними матеріалами: схеми, таблиці, графіки та діаграми, які виконують функцію візуалізації статистичної інформації. У якості висновку можна зазначити, що «Стратегія розвитку Харківської області на період до 2020 року» має високий рівень картографічного забезпечення, у ній представлені переважно інвентаризаційні або оцінні карти соціально-економічної тематики, виконані способами картограм та картодіаграм. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Берлянт А. М. Картография: учебник для вузов / А. М. Берлянт. – М.: Аспект Пресс, 2002. – С. 89-92. 2. Методологія планування регіонального розвитку в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sm.gov.ua/ru/oda/6114 3. Стратегія розвитку Харківської області до 2020 р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.kharkivoda.gov.ua/documents/16203/1088.pdf

22

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ЕКОЛОГІЯ УДК 628.1.033 Ярослав Барашовець, Світлана Шульга, Єгор Дуденко, Ірина Крапивницька, (Київ) ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОЕТАПНОГО ЗВОРОТНОГО ОСМОСУ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ РЕТЕНТАТУ В ПРОЦЕСІ ВОДОПІДГОТОВКИ У статті розглядаються питання зниження кількості стічної води (ретентату) після мембрани зворотного осмосу з використанням поетапної зворотньоосмотичної схеми. Це дозволяє досягнути значної економії витрат питної води та покращення екологічного стану в Україні. Ключові слова: ретентат, перміат, питна вода, зворотний осмос, мембрани, економія витрат води. This paper deals with the decrease in the number of waste water (retentatu) after the reverse osmosis membranes using reverse osmosis phased scheme. This allows you to achieve significant cost savings drinking water and improvement of ecological situation in Ukraine. Keywords: retentat, permiat, drinking water, reverse osmosis membranes, water cost savings. У 2015 році у поверхневі водні об’єкти було скинуто 184 млн. м3 стічних вод, які не піддавалися очищенню, що у порівнянні з 2014 роком на 9 млн. м3 більше (за даними Державного агентства водних ресурсів України). За результатами спостережень, близько 75 % проб, відібраних у 2016 році у районах питних водозаборів, за одним або більше показниками не відповідали вимогам санітарних норм і правил для водойм, що використовуються для централізованого водопостачання. Якість води класифікується, в основному, як забруднена та брудна (ІІІ та ІV клас якості). За висновками Мінрегіонбуду України екологічний стан водойм, які є джерелами питного водопостачання, незадовільний. На сучасному етапі визначаються такі напрями раціонального використання водних ресурсів:  більш повне використовування і розширене відтворювання ресурсів прісних вод;  розробка нових технологічних процесів, що дозволяють запобігти забрудненню водоймищ і звести до мінімуму споживання свіжої води [1]. Нестача прісної води та швидке забруднення стічними водами ставить людство на поріг глобальної катастрофи, для вирішення якої вже були прийняті деякі заходи: експорт води; створення штучних водойм; економія витрат води; виведення прісної води з морських джерел [2]. Авторами запропоновано вирішення проблеми шляхом економії витрат води із застосуванням сучасних мембранних технологій, що дозволяє значно зменшити кількість концентрованих стоків (ретентату) після зворотного осмосу. та загального об’єму води. Мета даної роботи – зниження кількості стічної води (ретентату) в процесі водопідготовки з використанням поетапної («дожимної») зворотньоосмотичної схеми для економії витрат питної води та покращення екологічного стану в Україні. Об’єктом дослідження є ретентат після установки зворотного осмосу та його повторне використання у водопідготовці з метою економії витрат води. Предметом дослідження є технологія підготовки води з використанням поетапної («дожимної») зворотноосмотичної схеми для зниження кількості стічної води (ретентату). Контроль загальної мінералізації води здійснювався за допомогою портативного солеміру з датчиком температури «TDS-3».

23

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Зворотний осмос (ЗО) – це процес мембранного розділення рідких розчинів шляхом переважного проникнення через напівпроникну мембрану розчинника під дією прикладеного до розчину тиску, що перевищує його осмотичний тиск. У всьому світі поширена практика підготовки води методом зворотного осмосу, що забезпечує отримання води із заданою високою якістю. Постійне вдосконалення техніки виготовлення мембран і устаткування сприяють зміцненню лідерських позицій цього методу. [1] Поетапні схеми («дожимні блоки») не новинка і вже зараз використовуються в промисловості для економії витрат води та зменшення кількості ретентату. При значному сконцентруванні ретентату, на мембранах зворотного осмосу утворюється осад, який негативно впливає на працездатність і довговічність мембрани. Для захисту від осадоутворення у вихідну воду дозують інгібітор осадоутворення (антискалант). Для тієї ж цілі, концентрат перед подачею на «дожимний блок» (тобто перед кожним наступним етапом) підкислюється сірчаною кислотою, яка знижує значення рН концентрату до 7,0 з метою попередження випадіння на мембрані карбонатних відкладень [2]. Зворотньоосмотичні мембранні елементи мають спеціалізацію: мембрану готують спеціально для конкретного класу задач, що забезпечує оптимальні техніко-економічні показники. Елементи класифікуються відповідно за приналежністю до того чи іншого сімейства мембран:  TW – для чистої води (Tap Water);  BW – для солонуватої води (Brackish Water);  SW – для морської води (Sea Water);  NF – для нанофільтрації [2]. Нами для досліджень використовувалась лабораторна установка за удосконаленою схемою (рис. 1, 2) та мембрана Filmtec TW30-1812-75 ‒ головний елемент систем фільтрації, які працюють за принципом зворотного осмос (ЗО), технічні характеристики якої наведені в табл. 1. Розробка удосконаленої технологічної схеми проводилася на основі розповсюдженої зворотноосматичної схеми підготовки води яка складається з 6 блоків: 1) сітчастий фільтр попередньої фільтрації (рейтинг фільтрації – 100 мкм); 2) багатошаровий фільтр з гравієм, піском і гідроантрацитом (рейтинг фільтрації – 20 мкм); 3) сорбційний фільтр з кокосовим активованим вугіллям; 4) поліпропіленовий механічний фільтр (рейтинг фільтрації - 5 мкм); 5) насос для підвищення тиску; 6) мембрана зворотного осмосу - типу TW30-1812-75, «Filmtec», США. Недоліком цієї схеми є великі витрати вихідної води для отримання перміату. Табл. 1. Технічні характеристики мембрани FILMTEC TW30-1812-75 Найменування показника Характеристика, значення Тип мембрани Тонкоплівковий поліамід Максимальна робоча температура, ºF (ºC) 113 (45) Максимальний робочий тиск, psi (bar) 150 (10) Максимальні витрати вхідної води, gpm 2,0 (7,6) (л/хв.) Діапазон роботи за активною 2-11 кислотністю, од. рН Вільний хлор, мг/л < 0,1 Оптимальний тиск, psi (bar) 50 (3,4) Оптимальна продуктивність, (л/год): 12 Селективність, (%) 99 Нами удосконалена апаратурно-технологічна схема за рахунок деяких конструктивних змін. Вона складається з 7 блоків, 6 із яких залишаються незмінними. Ретентат після 24

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку зворотного осмосу потрапляє не до каналізації, а у насос-дозатор фірми Injecta. За допомогою насосу-дозатору ретентат «оминає» всі етапи очищення і одразу подається на зворотньоосматичну мембрану. Отриманий після цього концентрат повторно потрапляє на насос-дозатор, звідки знову поступає на мембрану ЗО. Після отримання кінцевого концентрату з високою мінералізацією перекривається кран на водопроводі, який веде до насосу-дозатору, і останній вимикається. На виході отримується більший об’єм чистої води відмінної якості та невелика кількість сконцентрованого розчину (ретентату), який зливається у каналізацію. Поетапний метод зворотньоосмотичної обробки води складається з 3 етапів: 1) подача і очистка води з Київського міськводоканалу (загальною мінералізацією 225 мг/л) на зворотноосмотичну установку; 2) подача концентрованого розчину (загальною мінералізацією 640 мг/л) за допомогою насосу-дозатору до мембрани ЗО; 3) подача концентрованого розчину (загальною мінералізацією 1500 мг/л) за допомогою насосу дозатору до мембрани ЗО.

Рис. 1. Установка зворотнього осмосу для підготовки води і зменшення кількості ретентату.

Рис. 2. Схема установки зворотнього осмосу за удосконаленою схемою для підготовки води і зменшення кількості ретентату. 1 – сітчастий фільтр попередньої фільтрації; 2 – багатошаровий фільтр з гравієм, піском і гідроантрацитом; 3 – сорбційний фільтр з кокосовим активованим вугіллям; 4 – поліпропіленовий механічний фільтр; 5 – насос-дозатор; 6 – насос для підвищення тиску; 7 – мембрана зворотнього осмосу; 8 – кран; 9 – витратомір; 10 – манометр. 25

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Застосовуючи звичайну зворотноосмотичну схему, з 20 л вихідної води було отримано 5 л ретентату (мінералізація 641 мг/л) і 15 л перміату (6 мг/л). При застосуванні запропонованої схеми з 20 л було отримано 1,8 л ретентату (2320 мг/л) та 18,1 л чистої води із загальною мінералізацію 30,6 мг/л. На рис. 3 показана зміна кількості води на виході із технологічної схеми на всіх етапах. Порівняно із звичайною схемою, удосконалена дозволяє з 20 л вихідної води отримувати на 3,1 л більше перміату (+15,5%) та зливати у каналізацію на 3,2 л менше концентрату (– 64%).

Рис. 3. Зміна кількості води (л) після обробки на всіх етапах технологічної схеми В результаті досліджень була досліджена зміна мінералізації і об’єму витрат води на всіх етапах водопідготовки. Виходячи з отриманих даних видно, що удосконалена схема дозволяє отримувати воду для питних потреб у більшій кількості (на 15%) та зменшити кількість ретентату, а отже і зменшити витрати вихідної води на 64%. Висновок. Використовуючи звичайну схему зворотного осмосу, зі 100 л води можна отримати 75 л перміату та 25 л ретентату. Використовуючи ж запропоновану поетапну схему очистки, отримано 90 л чистої води (перміату) та 10 л стічних вод (ретентату). Отриманні дані свідчать про можливість ефективного використання і впровадження даної удосконаленої схеми у побутових та промислових зворотноосмотичних установках. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Орлов В.О. Технологія підготовки питної води: навч. посіб. / В.О. Орлов, А.М. Орлова, В.О. Зощук. – Рівне: НУВГП, 2010. – 176 с. 2. Корінько І.В. Інноваційні технології водопідготовки: монографія / І.В. Корінько, Ю.О. Панасенко. – Харків: ХНАМГ, 2012. – 208 с.

26

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 631.4:631.8 Юлія Галайда, Юрій Шкатула (Вінниця) ОЦІНКА РОЗВИТКУ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ПОГРЕБИЩЕНСЬКОГО РАЙОНУ Надмірне антропогенне навантаження на агроекосистеми призвело до неконтрольованого розвитку деградаційних процесів, насамперед ‒ ерозії, втрат гумусу, поживних речовин, заболочування, перезволоження тощо. Виходячи із отриманих результатів в господарствах Погребищенського району слід дотримуватись науковообгрунтованої системи ведення сільського господарсва, проводити ряд заходів щодо запобігання негативних процесів грунтового покриву та охорони земель. Ключові слова: ґрунт, деградація, забруднення, ерозія, токсичність, охорона земель. Excessive human pressure on agro-ecosystems has led to the uncontrolled development of degradation processes, primarily - erosion, loss of humus, nutrients, waterlogging, wetlands and so on. Based on the results obtained in the farms area Pogrebysche should follow evidence-based system of agriculture hospodarsva, to conduct a series of measures to prevent negative processes of soil and land protection. Key words: soil, degradation, pollution, erosion, toxicity, land protection. За останні десятиліття в Україні спостерігається катастрофічне руйнування сільгоспугідь та зниження родючості ґрунтів – основного джерела забезпечення продовольчої безпеки країни та добробуту населення. Стан земельних ресурсів України близький до критичного, оскільки є значно поширеними процеси деградації земель, серед яких найбільш масштабні – ерозія (близько 57,5% території країни), забруднення (близько 20%), підтоплення територій (близько 12%) [2]. Надмірне антропогенне навантаження на агроекосистеми призвело до неконтрольованого розвитку деградаційних процесів, насамперед – ерозії, втрат гумусу, поживних речовин, заболочування, перезволоження тощо. Особливо загрозливі тенденції проявляються щодо ґрунтового покриву: ерозія, забруднення агрохімікатами і промисловими викидами, порушення технології вирощування сільськогосподарських культур, необґрунтоване і невиправдане втручання в гідрологічний режим території осушувальними і зрошувальними меліораціями, що спричинило деградацію і виведення з активного сільськогосподарського обігу значних площ продуктивних земель. Сучасне вираження деградаційного процесу дуже часто пов’язане з погіршенням фізичних і фізико-механічних властивостей ґрунтів через ущільнення підорних горизонтів, збільшення брилистості, тріщинуватості і пластичності орного та більш глибоких шарів. Все це приводить до зниження накопичення вологи і об’єму кореневмісного шару при достатньому забезпеченні культур елементами живлення. На такий прояв деградації звертають поки що недостатньо уваги. Останнім часом посилились процеси деградації ґрунтового покриву, які обумовлені техногенним забрудненням. Аналіз інформації, що характеризує забруднення ґрунтів різними токсичними сполуками, свідчить, що близько 20% території України перебуває в незадовільному стані. Деградаційні ґрунтові процеси – це процеси, які погіршують властивості ґрунтів і обмежують їх родючість. Вони розділяються на природні, природно-антропогенні і власне антропогенні. Оскільки провести розмежування природних і природно-антропогенних деградаційних процесів складно, ми будемо здійснювати їх оцінку спільно. При оцінці та обліку деградаційних процесів використовуються два показники: 27

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 1 – ступінь деградації ґрунтів, 2 – відсоток участі деградованих ґрунтів у ґрунтовому покриві (оцінка територіального прояву деградаційних процесів) [3]. Захист сільськогосподарських земель від деградаційних процесів, спричинених антропогенною діяльністю, є надзвичайно актуальним питанням сьогодення і потребує нових підходів до їх вирішення в контексті забезпечення збалансованого землекористування [1]. Стан земель сільськогосподарського призначення в останні десятиліття істотно погіршився і набув загрозливого характеру. В першу чергу це стосується ґрунтів, які в значній мірі втратили присутні їм властивості саморегуляції. Відмінності в горизонтальному та вертикальному розчленуванні різних частин земель сільської ради Погребищенського району визначили розподіл земель за крутизною схилів. Переважають площі із кутом нахилу орних схилів менше 1 їх 52,1% від загальної площі ріллі. Найбільш небезпечні для використання орні схили з крутизною більше 5 – їх 15,7 %, а на території деяких сільських рад до 15%, що свідчить про значні, потенційні можливості для розвитку деградаційних процесів. Горбистий характер рельєфу, значне горизонтальне та вертикальне розчленування території, часто неглибоке залягання водотривких шарів визначили розвиток процесів ерозії і підкислення та деяких небезпечних геологічних явищ (Табл.1). Таблиця 1 Розподіл орних земель за крутизною схилів в межах господарств по Погребищенському району Поділ за крутизною схилів, градусів Орні Розмірземлі, ність всього 15 га

94800

49430

22066

6783

%

100

52,1

23,3

7,2

1677 1,8

6696

5658

2452

38

7,1

6,0

2,6

0,04

Водна ерозія є найбільш серйозним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Вона перетворилася на надзвичайне явище сьогодення, яке безпосередньо загрожує самому існуванню ґрунту, як провідному засобу сільськогосподарського виробництва і незамінному компоненту біосфери. Це обумовлено характером сільськогосподарського використання земель, при якому створюються умови для інтенсивного розвитку ерозійних процесів. Адже для штучних агроценозів максимум проективного покриття приходиться на липень – серпень, що не співпадає з піком зливової активності (кінець травня – червень). Відповідно до схеми ерозійного районування України дана територія знаходиться в зоні, небезпечній в ерозійному відношенні, в області переважаючого розвитку водної ерозії з переважаючим впливом дощового стоку. Серед освоєних земель найбільш часто піддані змиву сільськогосподарські угіддя і в першу чергу рілля. Інтенсивність змиву ґрунтів з зябу і чорного пару часто досягає 300 т/га в рік. Однак такий змив спостерігається локально. Середньорічний розрахунковий змив родючого шару ґрунту з орних земель складає 12,5 т/га. Загальна площа орних земель, які зазнали згубного впливу водної ерозії, складає 47520 га. У складі еродованих орних земель обліковується 32339- слабо змитих, 11451 га середньота 3730 га сильнозмитих ґрунтів. Особливе занепокоєння викликають масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах. Якщо взяти процентний склад, то 68,1% займають слабо еродовані землі (Табл. 2). У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. 28

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін. Агротехнічні заходи послаблюють поверхневий стік і переводять його у внутрішньоґрунтовий. Для цього всі види обробітку ґрунту проводять паралельно горизонталям місцевості (контурне землеробство), впоперек схилу насипають валки ґрунту 15-25-см заввишки, проводять снігозатримання, щілювання і кротування ґрунту, обробіток плоскорізами, терасування схилів тощо. Таблиця 2 Еродованість орних земель в межах господарств Погребищенського району, га В тому числі: Розмірність Еродовані землі, всього слабо середньо сильно га 47520 32339 11451 3730 % 100 68,1 24,1 7,9 Особливі заходи застосовують у боротьбі з ярами. В останні десятиліття в Україні проведені роботи щодо вирівнювання ділянок, порізаних ярами. На вершинах ярів будують системи канава – вал для відведення поверхневого стоку, закріплюють схили і дна яру. На прилеглій до яру території вирощують ґрунтозахисні лісонасадження. Виходячи із отриманих результатів в господарствах Погребищенського району слід дотримуватись науково-обгрунтованої системи ведення сільського господарсва, а для запобігання негативних процесів грунтового покриву та охорони земель слід провести такі основні заходи: – зменшити кількість орних земель до науково-обгрунтованого та рекомендованого показника; – для зменшення площ деградованих орних земель слід запровадити травопільні сівозміни з часткою багаторічних бобових трав, переведення їх під залісення, проведення меліоративних заходів тощо. – для покращення гумусного стану ґрунтів та агрохімічних показників грунту в господарствах слід збільшити внесення органічних та мінеральних добрив, запроваджувати та проводити сидерацію, регулювати водний режим. Таким чином екологічний стан агроландшафтів Погребищенського району потребує значних зусиль щодо покращення агроекологічного стану територій. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Остапчук Л. В. Агроекологічне обґрунтування раціонального використання деградованих і малопродуктивних земель Київської області / Л. В. Остапчук // Агроекологічний журнал. – №4. – 2016. – С. 47-56. 2. Фурдичко О. І. Еколого-економічні особливості використання природних ресурсів в аграрному виробництві України / О. І. Фурдичко, О. С. Дем’янюк // Агроекологічний журнал. – №3. – 2013. – С. 7-12. 3. Філіпенко А. Б. Агроекологічні комплекси Західного Полісся / А. Б. Філіпенко // Екологічний вісник. – №3. – 2010. – С. 22-23.

29

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 631.4:631.8 Іван Коваль, Юрій Шкатула (Вінниця) ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ В ЕКОСИСТЕМІ РІЧКИ САВРАНКА СМТ. ЧЕЧЕЛЬНИК Проведені дослідження і аналіз їх результатів показують, що найбільш складним питанням є збереження та відновлення водних ресурсів, зменшення забруднень природних вод, зокрема важкими металами та підтримання їх санітарного стану у відповідних нормах. Ключові слова: водні ресурси,забруднення, важкі метали, токсичність, охорона. The research and analysis of the results shows that the most difficult issue is the preservation and restoration of water resources, reducing pollution of natural waters, including heavy metals and maintain their health status in the relevant regulations. Key words: water resources, pollution, heavy metals, toxicity, health. Згідно Водного Кодексу України [1] усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією із природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об’єктами. Термін «водні ресурси» включає поверхневі, підземні і морські води відповідної території, придатні для господарського використання. Ресурси прісних вод належать до основних, що визначають рівень водозабезпечення соціально-економічного розвитку регіонів і країни загалом. Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дає змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв'язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водно-ресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь тощо [5]. Унаслідок антропогенної діяльності у водойми потрапляє значна кількість забруднювачів, які залучаються до кругообігу речовин, що негативно позначається на функціонуванні водних екосистем. З огляду на високу токсичність, інтерес становлять важкі метали ВМ), які при перевищенні ГДК мають канцерогенний і мутагенний вплив на організми. Їхня концентрація у водоймі залежить від шляхів потрапляння, інтенсивності водокористування, геохімічних особливостей території, а також змінюється протягом року посезонно, оскільки сезонно змінюються фізико-хімічні характеристики водойм і фізіологічна активність гідробіонтів [3]. Тому вивчення джерел і шляхів надходження важких металів та інших речовин у поверхневі водні об’єкти, їх вмісту, розподілу у воді слід вважати однією з важливих і необхідних передумов практичної реалізації ключових завдань, пов’язаних із раціональним використанням, охороною та ефективним відтворенням водних ресурсів. Метою досліджень є комплексна оцінка вмісту важких металів в екосистемі річки Савранка, що є науковим обґрунтуванням зменшення антропогенного тиску на довкілля та розробка пропозицій щодо покращення екологічного стану річки Савранка в межах смт. Чечельник.

30

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку За токсичністю, поширенням, здатністю нагромаджуватись у ланцюгах живлення пріоритетними забруднювачами природного середовища визнано такі важкі метали: Hg, Pb, Cd, As, Cu, V, Sn, Zn, Sb, Mo, Co і Ni. З них ртуть, свинець і кадмій найбільш токсичні [2]. Джерела надходження важких металів можна умовно розділити на дві групи: природні і техногенні. Полютанти потрапляють у екотопи у формі різноманітних хімічних сполук, змінюють кислотність і засоленість, хімізм водних розчинів, порушують баланс і колообіг речовин. Вважають, що сполуки важких металів промислових викидів термодинамічно нестійкі й у природних умовах порівняно швидко утворюють стійкіші форми, внаслідок чого інтенсивність включення у біохімічний колообіг сполук металів із техногенних джерел набагато вища, ніж з природних [4]. Нами було досліджено воду річки Савранка в межах смт. Чечельник у різні пори року: весна, літо, осінь, зима на протязі 2016 року. Дослідження проводилися у трьох реперних точках. Розглянемо властивості, шляхи попадання у водойми та гранично допустимі концентрації деяких важких металів. Основним джерелом надходження цинку в природні води є мінерал сфалерит ZnS). Майже всі сполуки, крім ZnF, добре розчинні у воді. У річкових водах його концентрації коливаються від кількох мікрограмів до десятків і рідше, сотень мікрограм на кубічний дециметр. У забруднених важкими металами водах концентрація цинку досягає сотень мікрограм на кубічний дециметр. Максимальні концентрації цинку характерні для слабокислих вод рудних тіл (pH=5,5-6,5). У лужних розчинах вміст цього елемента різко зменшується. Міграційна здатність цинку вища, ніж у міді та свинцю. Вміст цинку на початку дослідження (квітень) був найвищим і становив 0,192 мг/л потім поступово знижувався, а в зимку зменшився настільки, що було виявлено лише його сліди – 0,040 мг/л. Вміст цинку у воді перевищував значення ГДК, який становить 0,100 мг/л у літній та весняний періоди (Табл.1). Основним джерелом надходження марганцю у поверхневі води є деякі мінерали, які містять марганець, стічні води підприємств переробної промисловості, комунальні води тощо. Значна кількість марганцю потрапляє при відмиранні й розкладу гідробіонтів, особливо синьо-зелених і діатомових водоростей, а також вищих водних рослин. Вміст даного елементу у воді річки Савранка становив у середньому за рік 0,096 мг/л, що менше за показника ГДК – 0,100 мг/л. Найменші показники концентрації Mn у поверхневих водах були відмічені у зимній період – 0,052 мг/л. Перевищеня ГДК на 27 і 36 мг/л були відмічені у весняний та літній періоди. Манган має невисокий показник комплексоутворення, а його зв’язування залежить від таких факторів, як рH середовища, наявності органічних та інших комплексоутворюючих речовин, концентрації завислих компонентів і окисно-відновної здатності вод. Будучи біологічно активним елементом, залізо в певній мірі, впливає на інтенсивність розвитку фітопланктону та якісний склад мікрофлори у водоймі. Концентрація заліза схильна до помітних сезонних коливань. Головними джерелами сполук заліза в поверхневих водах є процеси хімічного вивітрювання порід, що супроводжуються їх механічним руйнуванням і розчиненням. У процесі взаємодії з мінеральними і органічними речовинами, що містяться в природних водах, утворюється складний комплекс сполук заліза, що знаходяться у воді в розчиненому, колоїдному і завислому станах. Значні кількості заліза надходять з підземними стоками і зі стічними водами підприємств та з сільськогосподарськими стоками. Ферум відіграє надзвичайно важливу роль у життєдіяльності водних організмів і значною мірою засвоюється ними. В середньому за 2016 рік вміст феруму у пробах води річки Савранка становив 0,096 мг/л, що менше ГДК. Найважливішими джерелами надходження міді вважаються гірські породи, стічні води виробництв а також стічні води з сільськогосподарських угідь. Характерна особливість 31

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку поведінки міді в природних водах – сильно виражена здатність сорбуватися високодисперсними частинками грунтів і порід. Вміст купруму від початку спостереження суттєво не змінювався за винятком осіннього періоду коли концентрація металу у воді різко збільшилася і становила 0,229 мг/л, а протягом наступних місяців зменшувалася до мінімального показника у грудні. На протязі інших періодів вміст міді характеризувався зменшенням фонових значень, менше 1 ГДК, а в середньому за рік становив 0,087 мг/л, що менше за ГДК (Табл. 1). Таблиця 1 Вміст важких металів у пробах води річки Савранка у різні пори року в 2016 році Об’єкти Концентрація елементів, мг/л Zn Ni Fe Mn Cu Pb Осінь 0,099 0,089 0,332 0,069 0,229 0,030 Зима 0,040 0,027 0,251 0,052 0,002 0,032 Весна 0,192 0,135 0,420 0,136 0,037 0,062 Літо 0,166 0,112 0,414 0,127 0,081 0,040 Середнє 0,124 0,091 0,354 0,096 0,087 0,041 ГДК 0,100 0,100 0,300 0,100 0,100 0,030 Відсутність чітко визначеної динаміки вмісту купруму у першій половині дослідження свідчить про велику кількість чинників, вплив яких не завжди можливо оцінити, але основними серед них є рH, наявність розчинених органічних речовин і завислих частинок органічної та мінеральної природи. Крім того, варто брати до уваги і вплив таких факторів, наприклад, як надходження металу зі стічними водами (токсикогенний стік) і атмосферними опадами. Унаслідок відмирання фітомаси восени концентрація купруму у воді збільшується шляхом її надходження з водних організмів. У наступні місяці відбувається утворення комплексних сполук міді з розчиненими органічними речовинами, вміст яких зростає також у зв’язку з відмиранням гідробіонтів, наслідком чого є зменшення концентрації міді. Значне підвищення вмісту свинцю в навколишньому середовищі, в тому числі у поверхневих водах, зумовлене його широким застосуванням у промисловості. Одним із значних джерел забруднення поверхневих вод сполуками свинцю є спалення вугілля, застосування тетраетилсвинцю у моторному паливі, а також винесенню у водойми зі стічними водами та стоками з полів мінеральних добрив. Зафіксовано перевищення фонових показників свинцю протягом усього досліджуваного періоду, крім осіннього періоду, максимально – весною 0,062 мл/л. Як і для більшості металів, концентрація плюмбуму у воді залежить від абіотичних, біотичних і антропогенних факторів. Тому за сукупної їхньої дії вкрай важко встановити істинну причину коливальної динаміки вмісту металу протягом весняно-літнього періоду. Вміст нікелю у воді від початку дослідження збільшився до максимального значення весною. Найменший показник вмісту нікелю у річковій воді був відмічений в зимній період і становив 0,027 мг/л, що менше за ГДК майже у три рази. Таким чином, якість води річки Савранка тісно пов'язана з місцевими геологогеоморфологічними, ґрунтово-рослинними умовами та антропогенними процесами, що переважають на конкретному водозборі. Більшість забруднень в тому числі важких металів надходить із стічними водами промислових підприємств, сільськогосподарського виробництва та комунального господарства. Проаналізувавши якість поверхневих вод річки Савранка в межах смт. Чечельник Чечельницького району, слід запровадити ряд дієвий заходів: - систематично проводити нормування якості води (розробка критеріїв її придатності для різних видів водокористування); 32

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку - запровадити контроль за дотриманням науково-обгрунтованих норм внесення мінеральних добрив та пестицидів в агроценозах фермерськими господарствами та іншими підприємствами; - скоротити обсягів скидання забруднювачів у водойми переробними підприємствами району; - вдосконалити технологічні процеси для очищення стоків підприємств промисловості; - раціонально використовувати й відтворювати водні ресурси. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Водний Кодекс України (Відомості Верховної Ради (ВВР). ‒ 1995. – № 24. ‒ ст.189) введений в дію Постановою ВР № 214/95-ВР від 06.06.95, ВВР, 1995, № 24. – 190 с. 2. Коршиков И. И. Адаптация растений к условиям техногенно загрязненной среды / И. И. Коршиков. – К.: Наук. думка. – 1996. – 238 с. 3. Линник П. Н. Формы миграции металлов в пресных поверхностных водах / П. Н. Линник, Б. И. Набиванець. – Л.: Гидрометеоиздат, 1986. – 268 с. 4. Мислива Т. М. Важкі метали у водах і торфах низинних боліт Житомирського Полісся / Т. М. Мислива // Вісник ХНАУ. – 2014. – №4. – С. 195–203. 5. Шикломанов И. А. Динамика водопотребления и водообеспеченности в мире / И. А. Шикломанов // Водні ресурси. – 1996. – № 6 – С. 119-139. УДК 581.5(477.63) Олена Лісовець, Юлія Василенко (Дніпро) БІОЛОГО-ЕКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ACALIPHA AUSTRALIS L. (EUPHORBIACEAE) В УМОВАХ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ Наведені результати досліджень біолого-екологічних властивостей нового адвентивного виду Дніпропетровщини – акаліфи південної (Аcalipha australis L.), вивчених за допомогою методів популяційної екології. Показані механізми пристосувань ценопопуляцій до різних умов освітлення, визначено еколого-ценотичну стратегію виду в умовах Дніпропетровщини. Ключові слова: Аcalipha australis, адвентивні види, популяція, екологічні умови, екологоценотична стратегія. Results over of analysis of biological and ecological features of new adventitious species of Dnipropetrovsk Oblast are brought - Аcalipha australis L., studied by means of methods of population ecology. The mechanisms of adaptation of cenopopulations are shown to the different terms of luminosity, ecological strategy of species is certain in the conditions of Dnipropetrovsk Oblast Keywords: Аcalipha australis, adentitious species, population, ecological terms, ecological strategy. За відомостями Тарасова В. В. [5] у флорі Дніпропетровської області нараховується 75 адвентивних видів, що становить 4,4 % від усіх рослин. Ще 102 види (6,0 %) культивуються та мають тенденцію до натуралізації. У зв’язку з високим рівнем урбанізації кількість адвентивних та синантропних видів у регіоні постійно збільшується. Поява нових видів на будь-якій території потребує уваги дослідників, адже вони можуть виявитись у перспективі небезпечними для сільськогосподарських угідь та природних екосистем через високу конкурентоспроможність внаслідок відсутності природних шкідників. 33

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку В межах Південного району м. Камянське Дніпропетровської області близько 10 років тому нами вперше знайдено нового представника родини Молочайних – акаліфу південну (Acalypha australis L.). Це однорічна рослина з тонким коренем та прямим розгалуженим ребристим стеблом, вкритим залозистими притиснутими догори волосками, висотою 6–50 см. Листки ланцетні, на черешках довжиною 1–4,5 см, загострені, з клиновидною основою. Суцвіття – характерні для Молочайних плейохазії, оточені лійкоподібними приквітниками з жилкуванням у вигляді віяла. Суцвіття частіше пазушні, на квітконосах завдовжки 0,5–6 см, рідше верхівкові колосоподібні. Тичинкові суцвіття видовжені, тонкі, довжиною 1–3 см, за типовим описом мають бути яскраво червоними, проте у місцевої популяції – світлі. Плоди регми жорстко-волосисті, насінини яйцеподібні, гладенькі. Вид поширений у Маньчжурії, Кореї, північному Китаї, Японії, у колишньому СРСР – на Кавказі й Далекому Сході. Натуралізувався в деяких країнах Європи, Америці та Австралії. Типові місцезростання – піски по берегах річок, глинисті змиті схили, поблизу будівель, на смітниках, в посівах, вздовж сільськогосподарських шляхів. У визначниках України Acalypha australis відсутня, проте за літературними відомостями знайдена у 1981 році у Криму, пізніше в Одесі та на Луганщині [2]. Метою нашої роботи є визначення біолого-екологічних особливостей нового адвентивного на Дніпропетровщині виду, в тому числі дослідити морфолого-екологічну мінливість особин та вивчити морфологічну цілісність особин акаліфи південної в різних екологічних умовах (освітлені та затінені місцезростання) на Дніпропетровщини. У живій системі взаємодія її компонентів як підсистем різних рівнів виражається, окрім іншого, внутрішніми морфо-генетическими зв'язками. Кореляції окремих ознак, що вказують на міру їх згуртованості, за І.І. Шмальгаузеном [7], є інтегруючим чинником, що відбиває зв'язаність і узгодженість елементів системи, а також її цілісність. Тому аналіз кореляційних зв'язків застосовували, наприклад, при вивченні морфологічної цілісності рослин [1] чи для виявлення діагностичних "ознак-індикаторів" [3, с. 82]. Проте якнайповнішу, виразнішу і наочнішу характеристику морфо-генетичних зв'язків живих об'єктів дає метод кореляційних плеяд [6], який став основою і для розробки методики обчислення показників "морфологічної інтегрованості біологічної системи" [4, с.100]. Світлолюбний (за літературними даними) вид акаліфа південна в умовах Дніпропетровщини зростає в освітлених і помірно затінених місцях. Для аналізу морфологічної інтегрованості виду що вивчається, нами відбирались по 20 рослин з двох ценопопуляцій, які відрізняються умовами освітленості. У особин фіксували морфометричні показники вегетативної та генеративної сфери, усього 10 ознак. Потім між показниками розраховували коефіцієнти кореляції, результати розрахунків в графічній інтерпитації представлені на рис. 1 і 2. Побудова кореляційних матриць дає також можливість провести інтегральну оцінку ступеня цілісності рослинних організмів, при цьому стійкість кореляційних зв’язків виступає як міра реакції особин на стресові впливи. Для аналізу використовують індекс морфологічної інтеграції особину вигляді відношення числа статично достовірних зв’язків у матриці до їх загальної кількості. Загальна скорельованість морфологічних ознак у рослин акаліфи південної в затінених місцезростаннях складає 31%, в освітлених – 22%. Це свідчить про екологічну пластичність дослідженого виду і стійкість світлолюбної акаліфи південної в затінених умовах. Найбільшу кількість вірогідних зв’язків з іншими морфологічними ознаками в освітлених місцезростаннях мають показники висоти стебла та кількості листків (по 3), в затінених місцезростаннях – показник кількості листків (5), тому їх можна вважати діагностуючими ознаками у відповідних умовах.

34

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

4 3

5

6 2

7

1

10

8

9

Рис. 1. Морфологічна інтегрованість рослин в освітленому місці зростання Умовні позначення: В округлених квадратах – ознаки вегетативної сфери рослин: 1 – висота стебла, 2 – довжина кореня, 3 – кількість бічних пагонів, 4 ‒ кількість листків, 5 – довжина листової пластинки, 6 – ширина листової пластинки, 7 – довжина черешка листка. В колах – ознаки генеративної сфери рослин: 8 – кількість чоловічих суцвіть, 9 – кількість жіночих суцвіть, 10 – кількість жіночих квіток в жіночому суцвітті. Жирна лінія – зв'язок між ознаками вірогідний при Р≤0,001, проста лінія – зв'язок між ознаками вірогідний при Р≤0,01, переривчаста лінія – зв'язок між ознаками вірогідний при Р≤0,05.

35

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

4 3

5

6

2

7

1

10

8

9

Рис. 2. Морфологічна інтегрованість рослин в затіненому місці зростання Умовні позначення такі ж, як до рис. 1. Наші дослідження і 10-річні спостереження за популяцією Аcalipha australis на Дніпропетровщині дозволяють припустити, що для цього виду характерна перехідна стрестолерантна і рудеральна стратегія. Це дозволяє прогнозувати стійкість і повільне подальше поширення акаліфи південної як бур’янистої рослини, що буде потребувати у майбутньому можливо, фіто- санітарних заходів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Крічфалушій В. В. Популяційна біологія рослин: Навч.-метод. посібник для студентів біологічних спеціальностей вузів / В. В. Крічфалушій, Г. М. Мезев-Кричфалушій. – Ужгород: Ужгородськ. ун-т, 1994. – 80 с. 2. Лісовець О. І. Перші знахідки Acalypha australis L. та Euphorbia maculata L. (Euphorbiaceae) на Дніпропетровщині / О. І. Лісовець // Екологія та ноосферологія – 2016. – Т. 27, № 1–2 . – С.42–48. 3. Любарский Е. Л. Структура ценопопуляций вегетативно подвижных растений / Е. Л. Любарский, В. И .Полуянова. – Казань: Казанск. ун-т, 1984. –138с. 4. Мыцык Л. П. Возможности использования в биоиндикации метода корреляционных плеяд / Л. П.Мыцык, О. А. Дидур, В. С. Литвин // 1-я Междунар. науч.-практ. конф. 36

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку “Устойчивое развитие: Загрязнение окружающей среды и экологическая безопасность”. – Д.: ДГУ, 1995. – С.99–100. 5. Тарасов В. В. Флора Дніпропетровської та Запоріжської областей. Судинні рослини. Біолого-екологічна характеристика видів / В. В. Тарасов. – Д. : Вид-во ДНУ, 2005. – 276с. 6. Терентьев П. В. Метод корреляционных плеяд / П .В. Терентьев // Вестн. ЛГУ. – Л.: ЛГУ, 1959. – Вып. 9. – С. 137–141. 7. Шмальгаузен И. И. Кибернетические вопросы биологии / И. И. Шмальгаузен. – Новосибирск: Наука, 1968. – 224с. УДК 57.084.1 Людмила Лобозова (Дніпро) ДИВОВИЖНІ ВЛАСТИВОСТІ ВОДИ У статті аналізуються вплив талої, кремнієвої, срібної води, води на Водохрещення та коралової води на ріст рослин і стан здоров’я людини. Надаються поради стосовно здорового способу життя і вживання очищеної питної води для покращення здоров’я людини. Ключові слова: тала, кремнієва, срібна та коралова вода, ріст рослин, здоров’я людини. The article analyzes influence of melt water, silicon, silver, coral and Baptized Water on growth of plants and human health. The article also deals with healthy way of life concerning the drinking water use. Key words: melt water, silicon, silver, coral and Baptized Water, growth of plants, human health. Постановка проблеми. 22 березня все прогресивне людство святкує всесвітній День Води. Життя на Землі зародилося у воді і досі не може без води існувати. В наш час вода – найважливіша геостратегічна проблема ХХІ сторіччя. За прогнозами ЮНЕСКО, до 2030 року від нестачі прісної води страждатимуть 47% населення Землі. Сьогодні чиста вода стає в глобальному плані новою «нафтою», ресурси якої розподілені за регіонами світу нерівномірно. За даними Центру розвитку сучасних технологій інвестиційний потенціал водної галузі у найближчі роки оцінюється в 20 млрд. євро. Актуальність. Вода не тільки виконує важливі функції у біосфері, вона використовується у народному господарстві, суттєво впливає на стан рослин, тварин, здоров’я та довголіття людини. Наша мета – дослідити, як вода різної якості впливає на стан рослин і здоров’я людини. Методологія досліджень: аналіз літературних джерел, експериментальний метод. У своїх попередніх дослідженнях ми отримали позитивний результат вирощування зеленого пір’я цибулі у склянці з талою водою, водопровідною водою з додаванням срібла та водопровідною водою з додаванням кремнію. Найбільший приріст біомаси цибулі викликала тала вода, далі – по черзі: водопровідна вода зі сріблом та водопровідна вода із кремнієм. Гірший результат продемонструвала очищена фільтром водопровідна вода. В солоній воді (з мінералізацією 3 г/л) довжина пір’їв цибулі за 21 день склала всього 1 см, а кисла вода (імітація «кислотних дощів») взагалі призвела до загибелі цибулі [1, с. 8]. Структурована тала вода найбільш близька до клітин тіла людини, тому легко засвоюється організмом. Вода, активована кремнієм (АКВ), також корисна для здоров’я людини. Кремній перетворює воду на реліктову, тобто ту, в якій зародилося життя на нашій планеті. АКВ, за водневим показником та іншими біохімічними показниками, є близькою до 37

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку складу міжклітинної рідини і плазми крові нашого організму. У людей, які тривалий час п’ють кремнієву воду, практично не розвиваються злоякісні новоутворення, натомість відновлюється імунітет, зменшується кількість холестерину в крові, регенеруються тканини при опіках, повертається до норми цукор в крові у хворих на діабет. Для виготовлення АКВ достатньо настоювати шматочок кремнію в одному літрі води протягом 7 днів. Після цього вода не псується десятки років. Цілющі властивості має також срібна вода. Вона має високий антимікробний ефект: лікує гнійні запалення, виразки шлунку, ангіну. Срібною водою забезпечували навіть космонавтів під час польотів. Як відомо, вміст води в організмі людини становить близько 70%. Найбільше її в крові, нирках, мозку (82-80%), печінці (75%), м’язах (70-76%). І, звісно, від якості води залежить стан здоров’я людини: рівень обміну речовин, працездатність і навіть настрій. За літературними даними, у 2006 році на острові Окінава в Японії зареєстровано 2800 довгожителів віком більше ніж 108 років. Вчені підтвердили, що такі показники довголіття залежать від якості питної води. Справа в тому, що острів Окінава розміщений на коралових атолах, через які фільтрується питна вода і насичується при цьому іонами кальцію та іншими мінеральними речовинами. А що являє собою коралова вода – «жива вода довгожителів»? Це пісок білого коралу Санго (Фото 1), видобуток якого здійснюється зі дна океану в районі островів Окінава і Токуносима (Японія). Корал – це унікальна субстанція, в якій протягом 500 млн. років існування склалася досконала гармонія тваринного, рослинного та мінерального світу. За висловлюванням В.П. Казначеєва, академіка Російської Академії медичних наук, «Коралова вода – це палеопродукт, який відновлює генну структуру клітин, збільшує енергетичний баланс організму і перетворює воду на структуровану і біологічно доступну» [2, с. 4]. Міжнародний Кораловий Клуб надає унікальну можливість людям із багатьох країн вживати воду «КОРАЛ-МАЙН» – живу воду, завдяки якій організм людини може налаштуватися на «хвилю здоров’я». Один розфасований міні-пакетик з коралом вагою в 1 г містить подрібнений корал (993 мг), в якому знаходяться 70 життєво важливих елементів: Ca – 34,6%, Mg – 2,16 %, а також Na, S, Fe, K, P, I, F, Br, Mn, Cr, B, C, Se, Zn, Cu, Au, Ag та інші. Один пакетик-саше, не розкриваючи, треба помістити в 1,5 л чистої води, і вже через 5 хвилин вода є готовою для вживання. Її бажано випити протягом дня. Щоденне вживання цієї води нормалізує рівень цукру в крові, знижує ризик захворювання органів травлення, серцево-судинної системи, нормалізує роботу нирок, печінки, відновлює структуру кісткової і хрящової тканин. Фото 1. Пісок білого коралу Санго Дуже важливим показником води є окислювально-відновлювальний потенціал (ОВП). Представники німецької фірми HANNA ОВП-метром вимірювали ОВП водопровідної води (м. Київ). Під час проведення вимірів цей показник склав +420 мВ (за нормою не більше +60 мВ). Після додавання у воду піску з пакетика КОРАЛ-МАЙН показник ОВП суттєво змінився і склав -68 мВ. Це свідчить про те, що, маючи від’ємний потенціал, коралова вода сприяє відновленню і покращенню загального стану організму, збільшує його енергетичні ресурси. Вегетаріанці мають найбільший запас життєвих сил: заряд їхньої внутрішньої рідини, виміряний приладом HANNA, склав -70...-150 мВ, м’ясоїдів у віці 60 років – -15...-24 мВ, у 18 років – -53 мВ. Дослідження вчених показали, що вода, яка має рH = 10-11, ОВП 400... -600 мВ за 21 день лікувала злоякісні ураження лімфатичних вузлів, селезінки. В таких випадках ефективно допомагають також вичавлені соки моркви і буряку, ОВП яких складає 120...-300 мВ та -84...-100 мВ відповідно. 38

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Ми не можемо самостійно перевірити, як впливає коралова вода на здоров’я і тривалість життя людини. Дати відповідь на це питання можуть лише довготривалі медичні дослідження. Але перевірити, як впливає така вода на розвиток рослин, ми в змозі. З цією метою ми висадили насіння пшениці, гороху, бобів, квасолі, гарбуза та кукурудзи в пластикові стакани з універсальним ґрунтом і здійснювали полив насіння водою «КОРАЛМАЙН». Через 12 днів ми сфотографували ці стакани із рослинами (Фото 2, 3, 4, 5).

Фото 2. Боби Фото 3. Пшениця Фото 4. Гарбуз Фото 5. Квасоля Скоріше за інші рослини з’явилися проростки бобів і пшениці, потім – гарбуза і квасолі. Горох і кукурудза розвивались повільніше. Сумарна висота проростків бобів склала 237 см (коралова вода), 166 см (звичайна вода); проростки гарбуза – 112 см (коралова вода), 65 см (звичайна вода); квасоля плямиста – 139 см (коралова вода), 90 см (звичайна вода); висота проростків гороху склала 101 см (коралова вода), 50 см (звичайна вода). Максимальну прибавку довжини проростків – 71 см, ми отримали при зрошенні кораловою водою рослин бобів. Аналогічна ситуація спостерігалася і для розвитку кореневої системи бобів і квасолі плямистої (Фото 6, 7, 8, 9).

Фото 6. Боби, звичайна вода

Фото 7. Боби, Корал-майн

Фото 8. Квасоля, звичайна вода

Фото 9. Квасоля, Корал-майн

Тайна «Святої води». Вчені виявили, що структура води на Водохрещення є в декілька разів гармонічнішою, ніж в інші дні. Ця вода має сильнішу енергетику і відрізняється від звичайної води своїми унікальними властивостями [3, с. 2]. Дослідження вчених виявили, що електромагнітне випромінювання «Святої води» ідентичне випромінюванню здорового органу людини. «Диво» такої води полягає в тому, що вона здатна передавати свою гармонію людям. Такий самий результат показала і звичайна вода, до якої додали «Святу воду». Оптична щільність «Святої води» також вище, вона наче більше насичена світлом. Людина 39

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку цього помітити не може, але спеціальні прилади фіксують такі зміни. Починаючи з 17 січня, у воді зростає кількість іон-радикалів, що збільшує її електропровідність: вода стає м’якою, росте її водневий показник, а кислотність зменшується. А вже 20 січня вода повертається у свій звичайний стан. Є теорія, що перед Водохрещенням протягом багатьох років реєструються потужні потоки нейтронів, які перевищують фонові рівні у 100-200 разів. Щоб бути здоровою людиною потрібно випивати щодоби 5-7 стаканів питної очищеної води (сік, кава, чай, молоко – це їжа, а не вода). Оптимально пити рідину маленькими ковтками 10-15 хвилин. Небезпека солодкої газованої води. Як довели вчені, щоденне вживання більше, ніж одного газованого солодкого напою у людей середнього віку призводить до неалкогольної жирової хвороби печінки. Солі фосфатної кислоти, які містяться в солодкій воді, викликають хронічні захворювання серця, нирок, провокують відкладення кальцію у кровоносних судинах, ведуть до атрофії скелетних м’язів. Дослідники встановили, що люди, які уникають вживання солодких газованих напоїв, стають більш зацікавленими у споживанні фруктів та овочів. Висновки 1. Вченими доведено корисність вживання для здоров’я людини талої води, «Святої води», отриманої на Свято Водохрещення; води, активованої кремнієм та води «Коралмайн». 2. Наші експериментальні дослідження довели позитивний вплив на розвиток пір’їв цибулі талої води, води з додаванням срібла та кремнію, а також «коралової води» на розвиток рослин гарбуза, бобів, квасолі, пшениці, гороху. 3. Ми рекомендуємо щоденно вживати 5-7 стаканів питної очищеної води. Для зміцнення імунітету потрібно вживати свіжо вичавлені соки моркви, яблук, буряку. 4. Пам’ятайте, що щоденне вживання солодкої газованої води небезпечно для здоров’я людини. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Лобозова Л.А. Вплив води різної якості на здоров’я людини і стан рослин / Лобозова Л.А., Головчанська О.С. // Матеріали обласної студентської науково-практичної конференції «ЕКОХІМ-2012», Дніпропетровськ, 2012, ДВНЗ «Придніпровський енергобудівний технікум», С. 5-10. 2. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http:// coralclub-lena.ucoz.ru/load/koral_ majn_alka_majn/1-1-0-14 3. Тайна живой воды // Газета «7 я», № 2 (840), 10-16 января 2017, С. 2. УДК 37.015:504 Лілія Перепелюк (Львів) ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ Загалом екологічне виховання є психолого-педагогічним процесом впливу на формування особистості з певними наперед визначеними якостями, які відповідають меті екобезпечного розвитку цивілізації. Екологічне виховання як психолого-педагогічний процес впливу на людину має на меті формування у неї знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної соціальної позиції в галузі охорони довкілля. Ключові слова: екологічне виховання, особистість, морально-екологічне виховання, екологічні потреби, екологічні установки. 40

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку In general, environmental education is a process of psychological and educational impact on identity formation with certain pre-defined properties that meet the goal ecosafety of civilization. Environmental education as psycho-pedagogical process of human exposure aims at forming her knowledge of scientific bases of nature needed belief and practical skills, specific guidance and active social position in the field of environmental protection. Key words: environmental education, personality, moral and environmental education, environmental requirements, environmental installation. Сутність поняття екологічного виховання сьогодні більшістю фахівців розглядається під кутом актуального і перспективного напряму загального безперервного навчально-виховного процесу формування особистості. Загалом екологічне виховання є психолого-педагогічним процесом впливу на формування особистості з певними наперед визначеними якостями, які відповідають меті екобезпечного розвитку цивілізації. Зокрема, І. Зязюн розглядає екологічне виховання як психолого-педагогічний процес впливу на людину з метою формування у неї знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної соціальної позиції в галузі охорони довкілля, раціонального природокористування й відтворення природних ресурсів [1, с. 5]. Згідно з О. Салтовським, специфіка екологічного виховання полягає у виробленні світоглядного ставлення до комплексної цілісної системи «суспільство-природа», звідки випливає й комплексний характер власне екологічного виховання, а також такий його принцип, як принцип матеріальної єдності світу, до якого долучаються принципи комплексності, безперервності, патріотизму, поєднання особистісних та загальних інтересів [2, с. 120]. Більш детально сутність та специфіка екологічного виховання розкривається через його структуру в системі виховної діяльності: екологічне просвітництво, екологічну освіту та екологічне самовиховання. Екологічне просвітництво – це перший ступінь в екологічному вихованні, воно покликане сформувати перші елементарні знання про особливості взаємовідносин суспільства та природи, придатність оточуючого середовища для проживання людини, вплив людської виробничої діяльності на оточуючий світ, покликане формувати базові світоглядні установки і побутовий рівень екологічної свідомості. Екологічна освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретичного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому вигляді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства та природи, певних знань та практичних навичок раціонального природокористування. Екологічне самовиховання – психолого-педагогічний процес, метою якого є формування у індивіда не лише наукових знань, а й певних переконань, моральних принципів, що визначають його життєву позицію і поведінку в галузі охорони оточуючого середовища та раціонального використання природних ресурсів, екологічної культури окремих громадян та всього суспільства в цілому [2]. Іншою складовою для структурування екологічного виховання, згідно з І.Матузовою, може бути система професійно важливих характеристик екологічно вихованого фахівця. Як ідеальний об’єкт відповідна модель враховує системні професійно важливі характеристики екологічно вихованого фахівця, а саме: вона має три підструктури спрямованості особистості. 1. Підструктура спрямованості особистості на захист природи у професійній діяльності: ідеали і переконання у сфері самоформування екологічної культури; особистісно значущі мотиви збереження цінностей довкілля в процесі професійної діяльності; цілі щодо формування екологічно спрямованого професійного образу «Я» як захисника довкілля; пізнавальні інтереси у сфері проектів збереження довкілля; установки на моральний характер відносин фахівця з об’єктами природи. 41

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 2. Підструктура досвіду взаємодії особистості фахівця зі світом природи: потреба у спілкуванні з екологічно чистим довкіллям; емоційно-чуттєвий компонент результатів взаємодії з природою; раціональний компонент результатів взаємодії з природою. 3. Підструктура досвіду особистості у сфері впливу професійної діяльності на світ природи: система об’єктивних знань про світ природи; система знань про вплив певного виду професійної діяльності на екологічний стан довкілля; комплекс умінь та якостей, значущих для збереження довкілля в процесі професійної діяльності [3, с. 117]. Отже, екологічне виховання має на меті формування установок на адекватну екологічну поведінку, яка сприятиме появі екологічних потреб, які стимулюватимуть закріплення моральної екологічної спрямованості особистості, що сприятиме пізнанню природи як неперехідної цінності взаєморозуміння між людьми, спілкування з природою, порівняння власного існування з повнотою життя природи. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Зязюн І.А. Учитель у контексті державної національної програми освіти / І. А. Зязюн // Психолого-педагогічні новини. Інформ. бюлетень АПН України. ‒ 1994. ‒ № 1. – С. 4-5. 2. Салтовський О. І. Основи соціальної екології / О. І. Салтовський. ‒ К.: МАУП, 1997. – 168 c. 3. Матузова І. Г. Структура моделі системних професійно важливих характеристик екологічно вихованого фахівця / І. Г. Матузова // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. ‒ Запоріжжя, 2011. ‒ Вип. 13. – С. 116-124. Науковий керівник ‒ кандидат психологічних наук, доцент Т.Д.Перепелюк

42

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ УДК 332.012 Катерина Компанець, Світлана Іванчук, Антон Кирієнко (Київ) КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ СЕРВІСУ У статті розкрито основні поняття конкурентоспроможності підприємств сервісної галузі на прикладі туристичної. Показана сутність конкурентоспроможного туристичного продукту. Ключові слова: конкурентоспроможний туристичний продукт, туристичні компанії, підприємства сервісної туристичної галузі, туристичний продукт. In article reveals the basic concepts of enterprise competitiveness of the service industry for example tourism. Shown competitive nature of the tourism product. Key words: competitive tourism product, tourism companies, businesses service the tourism industry, the tourism product. Глобалізаційні явища, які відбуваються в сучасному суспільстві, суттєво вплинули на розвиток туристичних підприємств, тому стан розвитку вітчизняного туристичного ринку характеризується достатньо складною, динамічною багатофакторністю. З одного боку, збільшується його ємність: (за даними статистики, кількість туристичних компаній і туристів постійно зростає), але в той же час якість обслуговування туристів, становище більшості культурно-історичних об’єктів та економіко – політична ситуація України свідчать про значні проблеми діяльності туристичних організацій. Аналіз наукових джерел з проблематики управління туристичними підприємствами в Україні, державного регулювання діяльності галузі туризму, свідчить, що українським вченим тут належить вагомий теоретичний доробок. Цим питанням присвячені наукові праці Ю.В. Алексєєва, М.А. Берг, М. Борущака, С.С. Галасюка, Т.В. Грінько, М.А Жукової, М.І. Кабушкіна, В.Ф. Кифяка, Є.В. Козловського, С.М. Кобзової, Г.І. Михайліченка, І.М. Писаревського, І.Г. Смирнова, О.О. Фастовця. Деякі автори одночасно визначають туризм і як окрему галузь, і як комплекс взаємопов’язаний між собою інфраструктурних одиниць. Так, на думку М. Жукової, під галуззю туризму слід розуміти сукупність самостійних, територіально відособлених туристських господарських одиниць, що володіють певною матеріально-технічною базою та спеціалізуються на виробництві й реалізації туристських послуг і товарів, об’єднаних спільною діяльністю й управлінням [1, с. 43]. Але в зв’язку з тим,що туристичний ринок охоплює широку інфраструктуру і стимулює розвиток готелів, ресторанів, підприємств торгівлі, тому поняття туризм можливо розглядати з різних сторін, а саме: - як структуру, яка створює нові робочі місця; - як мультиплікатор розвитку місцевої інфраструктури і зростання рівня життя місцевого населення; - як види послуг; - як засіб охорони природи і культурної спадщини; - як вид рекреації; - як вид соціально-культурної діяльності людей; - як сукупність певних відносин; - як форма міграції населення; - як галузь національної економіки; - як складна соціально-економічна система. 43

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку В законі України «Про туризм» визначено термін «туристичний продукт», як попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо). Більш конкретне визначення туристичного продукту надає В.Ф. Кифяк [2]. Він стверджує, що туристичний продукт - це сукупність речових (предметів споживання) та не речових (у формі послуг) споживчих вартостей, необхідних для задоволення потреб туриста, які виникають у період його туристичної подорожі [3, с.77]. Енциклопедія «Вікіпедія» [4] дає визначення «туристичного продукту», як комплекс послуг, робіт, товарів, необхідних для задоволення потреб туриста у період його туристичної подорожі. Розгорнуте трактування туристичного продукту надає В.К Кіптенко [5]. Він так як і В.Ф. Кифяк ділить туристичний продукт на три складових: тур, додаткові туристично-екскурсійні послуги, товари (рис 1.). Туристичний продукт

Тур

Додаткові туристичноекскурсійні послуги

Товари Специфічні

Туристичний центр Турпакет

Неспецифічні

Транспорт Послуги гостинності Трансфер

Комплекс послуг на маршруті

Рис.1. Інтегральна структура туристичного продукту [2] Тобто, можна зробити висновок, що туристичний продукт складається з туристичних послуг, як додатково-екскурсійних так і тих що входять в тур. Отже, конкурентний туристичний продукт ‒ це той продукт, що формується з туристичних послуг, які задовольняють психологічні, культурні, соціальні, емоційні, духовні, естетичні та інформаційні потреби туриста. За рахунок розробки конкурентоспроможного туристичного продукту туристичні підприємства мають можливість отримувати економічний ефект від просування нового туристичного маршруту на туристичний ринок, за рахунок цього підвищаться туристичні потоки, а це забезпечить стабільний дохід. Туристична послуга, як туристичний маршрут, формується, виходячи з форми та виду туризму, що обумовлені законом України «Про туризм». Тобто конкурентоспроможною послугою, яка враховує вище вказані параметри, є екскурсійні маршрути, що складають основу туру та виступають як і окрема послуга. 44

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Михайліченко Г.І. Практика організації туристичних подорожей: Навч. посіб. / Г.І. Михайліченко. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2003. – 156 с. 2. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посібник / В.Ф. Кифяк. ‒ Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. ‒ 300 с. 3. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент / Ф. Котлер; [пер. с англ. под ред. С.Г. Божук]. ‒ [2-е изд.]. – СПб. : Питер, 2005. – 464 с. – (Экспресс-курс). 4. Туристский продукт [Електронний ресурс] // Википедия – Режим доступу до ресурсу: ru.wikipedia.org›wiki/Туристский_продукт. 5. Кіптенко В. К. Менеджмент туризму підручник [Електронний ресурс] / В. К. Кіптенко // Электронный каталог. ‒ Издательство: Знання. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: ISBN 978-966-346-800-6. УДК 911.3

Наталія Корнілова (Київ) СВІТОВА ІНДУСТРІЯ РІЧКОВИХ КРУЇЗІВ

У статті розглянуто сучасні тенденції розвитку світової індустрії річкових круїзів. Визначено основні регіони річкових круїзів. Наведено список найбільших у світі річкових круїзних ліній. Визначено основні напрямки подорожей та характерні особливості провідних річкових круїзних компаній світу. Ключові слова: річкові круїзи, індустрія річкових круїзів, річкові круїзні лінії, річкові круїзні компанії. The modern trends of the world river cruise industry are shown. The main regions of river cruises are determined. The list of world's largest river cruise lines is given. Destinations and defining features of the leading world river cruise companies are identified. Key words: river cruises, river cruise industry, river cruise lines, river cruise companies. Найбільш поширений вид водних подорожей – круїзи. Поняття «круїз» охоплює організацію морських і річкових подорожей з відвіданням портових міст кількох країн. Річкові круїзи найбільш популярні в країнах, які мають потужні річкові та озерні системи, а також системи каналів. Туристи під час таких подорожей поєднують відпочинок на воді зі змістовними береговими екскурсіями. Найбільш розвинені річкові круїзи у водних системах США та Канади. Загальна протяжність круїзної траси тут перевищує 40 тис. км. Система каналів з’єднала Великі озера з узбережжям Атлантики (Водна система Святого Лаврентія) та Мексиканською затокою. На Великих озерах експлуатують судна типу «річка-море», морські судна і навіть океанські лайнери. Досить протяжні внутрішні водні шляхи має Західна Європа. Це річки Дунай, Рейн, Рона, Сена, Ельба, Одер, Маас та інші, які з’єднані складною системою каналів, що створює сприятливі умови для круїзних подорожей. Найбільш популярні маршрути Рейном і його притоками (Мозелем, Майном, Неккаром, Везером), а також маршрутами Амстердам – Базель, Амстердам – Страсбург, Пассау – Будапешт, Амстердам – Бремен, Гамбург – Бремен, Гамбург – Щецин та ін. Основний вид суден – кораблі з низькою надводною та підводною частинами, що дає змогу проходити мілководдям та під мостами. Середня місткість таких суден 100–150 пасажирів. Кораблі типу «плаваючий готель», як правило, належать до категорії чотири– п’ятизіркових, а рівень обслуговування мають не гірший, ніж на морських круїзних лайнерах. Великий попит у Європі мають річкові круїзи Дунаєм через сім країн. Навігаційний період становить сім місяців. 45

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Особу увагу слід звернути на водні ресурси Фінляндії, де нараховується 188 тис. великих і малих озер із 56 портами та причалами. Водний туризм обслуговується маломірним флотом (100–200 пасажирів). Частина суден для туристичних перевезень реконструйована в стилі ретро (колісні судна, парові судна тощо). Навігація відкрита 250 днів на рік. Найпопулярніші у Фінляндії регулярні туристичні, чартерні та пікнікові рейси. Захоплюючими туристичними маршрутами залишаються й нині круїзи Нілом, освоєні ще 100 років тому. На цьому маршруті експлуатують 250 теплоходів, з яких 105 – висококомфортабельні п’ятизіркові лайнери [8]. Зростає популярність нових маршрутів уздовж таких річок, як Міссісіпі в США, Іраваді в М'янмі і Чобе в Південній Африці. Все більше суден пропонують такі зручності, як спа-салон і обідні зали на борту, а також каюти з балконами [2]. Нині зростання індустрії річкових круїзів є вражаючим як за кількістю пасажирів так і за прибутковістю, особливо на ринку Німеччини – беззаперечного лідера туристичного ринку за кількістю річкових подорожей. Продажі квитків на річкові круїзи зростає швидше в порівнянні з морськими круїзами. Також зростає пасажиромісткість на головних європейських річках, з’являються нові оператори, старі оператори (найбільші в світі річкові круїзні лінії) регулярно оновлювати або розширювати свої флоти за рахунок будівництва більших за розміром суден нового покоління. Більш ніж півмільйона пасажирів (80 % з них європейських і 20 % з Північної Америки) користуються європейськими річковими круїзами під час щорічної відпустки. На китайській річці Янцзи, кількість міжнародних пасажирів становить майже 150 тис., з новими операторами й новими більшими за розмірами річковими суднами, що будуються щорічно [7]. Список найбільших у світі річкових круїзних ліній включає в себе A-ROSA, AmaWaterways, Avalon Waterways, CroisiEurope, Emerald, Scenic, Tauck, Uniworld, Viking Cruises [2]. Охарактеризуємо деякі з них. A-ROSA Flussschiff – круїзна лінія, що базується в м. Росток (Німеччина) та організовує річкові круїзи Німеччиною. Компанія була заснована у 2002 р. для обслуговування німецького круїзного ринку як A'Rosa Cruises. Свою діяльність вона розпочинала з двох суден. У 2003 р. A'Rosa Cruises була продана A-ROSA Flussschiff. Нині компанія організовує річкові круїзи Дунаєм, Майном, Мозелем, Рейном, Роною та Соною та є однією з найбільш авторитетних у сегменті розкішних круїзів Європою. Компанія A-ROSA пропонує інноваційну концепцію відпочинку, що складається з різноманітних програм та розкішних зручностей на сучасних суднах преміум класу. Компанія дає можливість відчувати себе комфортно в затишній каюті або спа-центрі з сауною, фітнес- і косметичними процедурами, насолодитися мінливою панорамою на великій сонячній палубі. Кожен день можна насолоджуватися кулінарними сюрпризами у вигляді регіональних та сезонних страв з корабельного буфету. Під час однієї з численних зупинок у гостей є достатньо часу, щоб краще пізнати країну [4]. Їм пропонується обслуговування високого класу та незабутні враження. Дозвіллєва програма також не залишається без уваги. На регулярній основі на судах компанії організовуються театральні, танцювальні та музичні вечори [1]. AmaWaterways – американський річковий круїзний оператор, чия маршрутна мережа простягається від Європи до Африки. Компанія була заснована в 2002 р. й спочатку носила пишне ім’я Amadeus, скорочене згодом до демократичного Ama. Компанія організовує круїзи річками Європи, екзотичними країнами Азії та Африки. Нині AmaWaterways пропонує своїм гостям умови розміщення, які можна порівняти з фешенебельними п’ятизірковими готелями. До послуг гостей прекрасно оформлені громадські зони, в тому числі кілька ресторанів. Каюти відрізняються витонченістю оздоблення, простором і наявністю французького балкону з панорамними вікнами. Лайнери AmaWaterways оснащені доступом до Інтернету і супутниковим телебаченням. Крім того, багато традиційно платних або недоступних послуг компанія надає безплатно. Це, зокрема, доступ до Wi-Fi у громадських залах, вино за вечерею і каво-машини. В кожній 46

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку подорожі групу супроводжують спеціальний круїзний консультант та гід експертного рівня в портах заходу, їх послуги також включено до вартості круїзу [3]. Avalon Waterways позиціонує себе на ринку річкових круїзів як найнадійніша круїзна компанія, що здатна забезпечити чудовий досвід подорожей. Avalon Waterways пропонує відзначені багатьма нагородами річкові круїзи і круїзи на малих кораблях захоплюючими напрямками Європи, Азії, США та Південної Америки. Молодий флот Avalon Waterways може похвалитися великими відкритими балконами та розкішними каютами. Не дивно, що цю компанію пізнають за високим рівнем задоволення потреб клієнтів. Avalon Waterways має честь бути багаторазово нагородженою відзнаками «Кращий річковий круїз», «Краще круїзне судно» та іншими нагородами [5]. Компанія Viking Cruises була заснована в 1997 р. придбанням чотирьох кораблів у Російської Федерації. У 2000 р. компанія придбала європейську KD River Cruises, щоб збільшити свій флот, використовувати 40-річний досвід в організації річкових круїзів і придбати права на престижні місця стикування в ключових європейських містах. Під брендом Viking River Cruises, компанія вийшла на американський ринок у 2000 р., створивши американську штаб-квартиру в Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія. Завдяки швидкому розширенню, компанія перетворилася в найбільшу в світі річкову круїзну лінію, досягши двозначного зростання в останні роки. З оперативного штабу в Базелі, Швейцарія, Viking забезпечує організацію круїзів, орієнтованих на річки і океан, для досвідчених і зацікавлених мандрівників з інтересом до географії, культури та історії. Кожна подорож включає в себе щоденні берегові екскурсії та ексклюзивну навчальну програму Viking Культура (Viking Culture Curriculum program), яка забезпечує глибоке занурення в місцеву культуру шляхом знайомства з музикою і мистецтвом, кулінарними демонстраціями, інформацією від гідів у портах і ретельно відібраних запрошених лекторів. Відзначені нагородами судна Longships Viking River Cruises пропонують різні категорії кают і справжні двокімнатні люкси з повнорозмірними верандами. На борту пропонуються такі послуги: ресторан, бар і салон, бібліотека, солярій. Кораблі мають елегантний скандинавський дизайн та «зелені» ознаки, такі як сонячні панелі, трав’яний сад на борту та енергоефективні гібридні двигуни для напрочуд комфортного плавання. Річкові круїзи варіюються від 8 до 23 днів, з маршрутами такими річками Європи як Рейн, Майн, Дунай, Сена, Рона, Дору, Мозель, Ельба, Дордонь, Гаронна, Жиронда; в Росії – Волга, Нева і Свір; Ніл в Єгипті; Янцзи в Китаї та Меконг в Південно-Східній Азії [6]. Основні напрямки подорожей та характерні особливості провідних річкових круїзних компаній світу подані в табл.1 (складена автором на основі матеріалів [2]). Табл. 1 Провідні річкові круїзні компанії світу станом на 2016 р. Річкові круїзні № Характерні особливості Напрямки подорожей компанії 1. A-ROSA «все включено», активні розкішні Європа річкові круїзи з німецьким флером 2. AmaWaterways сучасна, сучасні кораблі, що Європа, Португалія, поєднують елегантний стиль і Африка, Камбоджа та сервіс та зосереджує свою увагу на В’єтнам, М’янма здоров’ї та оздоровленні 3. Avalon Waterways одна з найбільш унікальних за Європа, Азія, дизайном кают Амазонія, Галапагоські острови 4. CroisiEurope круїзні судна з мілкою посадкою, Європа, Азія що досліджують майже всі куточки Європи 5. Crystal River Cruises просторі каюти, компанія відома Європа своїм високоякісним сервісом, що надається найнятим та навченим 47

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

6. 7. 8.

9.

екіпажем; ресторани з Мішленівською зіркою Emerald Waterways сестра Scenic, компанія є «чотиризірковим продуктом, що працює на п’ятизіркові судна» Scenic зі своїми новими судами, компанія прагне максимально повно охопити всі річкові круїзні лінії Tauck річкові круїзні тури за схемою «все включено», які включають в себе сухопутні подорожі, сповнені ексклюзивного досвіду Uniworld Boutique River все включено, річкові бутикCruise Collection круїзи з акцентом на європейському дизайні «старого світу»

10. Viking River Cruises

скандинавський дизайн, нордична чутливість та найбільша на сьогодні кількість річкових круїзних суден на водних шляхах Європи

Європа Європа, Азія Європа

Європа (включно з Італією), Російська Федерація, Португалія, Єгипет, Китай, Індія, Камбоджа та В’єтнам Європа, Росія, Португалія, Єгипет, Китай, Камбоджа та В’єтнам, М’янма, Україна

Отже, у зв’язку зі швидким зростанням індустрії річкових круїзів упродовж останніх п’яти років, круїзні оператори повинні були швидко перебудувати й розширити свої компанії, еволюціонуючи від бутик-компаній з малим флотом до великих та динамічних підприємств, які обслуговують десятки, якщо не сотні тисяч пасажирів щороку, здійснюючи рейси на суднах чисельністю від кількох лайнерів до кількох десятків [2]. Таке зростання вимагало від річкових круїзних ліній впровадження передових систем управління, вдосконалення їх стратегії обслуговування клієнтів і найму безлічі додаткових штатних співробітників щороку, щоб адекватно обслуговувати додаткових пасажирів і судна – все упродовж відносно короткого періоду часу. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. A-ROSA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.dreamlines.ru/ kompanii/a-rosa 2. Growth spurt river cruising [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.travelweekly.com/River-Cruising/Growth-spurt-river-cruising 3. Аma cruises [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cruises.ua/ua/amacruises/ 4. Офіційний сайт компанії A-ROSA [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.a-rosa.de/en/ 5. Офіційний сайт компанії Avalon Waterways [Електронний ресурс]. Режим доступу: – http://www.avalonwaterways.com/Affiliations/ 6. Офіційний сайт компанії Viking Cruises [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vikingcruises.com/about-us/history.html 7. Сruise industry [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.repositioncruises.com/cruise-industry/ 8. Смирнов І.Г. Логістика туризму: навч. посіб. / І. Г. Смирнов. – К. : Знання, 2009. – 444 c.

48

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ЕКОНОМІКА Юлія Варварюк (Чернівці) ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ В ЧАСІ І ВПЛИВ ЙОГО НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА Стаття присвячена вирішенню проблем виробничих фондів та структуризації продуктивної роботи підприємства. Визначення темпу розвитку ефективності виробництва. Ключові слова: інтенсифікація виробничих процесів, капітал, фонди,ОВФ. Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва (діяльності). Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, ‒ поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих ОВФ підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а, з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання ОВФ того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання ОВФ підприємства можна умовно побілити на дві групи: 1) збільшення екстенсивного завантаження; 2) підвищення інтенсивного навантаження. Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту. Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрішньо змінні простої становлять 10-15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи інших професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо. Для підприємств ряду галузей індустрії, і передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого 49

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30 відсотків. Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективного використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків. Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання ОВФ має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видій знарядь праці. До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску – у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину. Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторноконвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%. Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання ОВФ можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5-6 років. Проте технічно та економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної – за один рік і навіть швидше. За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання ОВФ, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку. Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо. 50

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на підприємстві є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов`язана із використанням ОВФ на підприємстві. Є декілька способів підвищення ефективності використання ОВФ за рахунок: - підвищення використання річного робочого часу; - підвищення коефіцієнта змінності; - підвищення використання внутрішньо-змінного часу; - підвищення використання календарного часу. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бобришев Д.Н. Економіка. ‒ М., 1989. ‒ 262 с. 2. Леонтьєв В. Економічне есе. Теорії, дослідження, фактори і політика: Пер. з англ. ‒ М.: Политиздат, 1990. ‒ С. 111. УДК 339.543:005(477) Анна Гавриленко, Олександр Сторожук (Ірпінь) ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ Розглядається поняття митного ризику та управління ризиками в митних органах України. Досліджуються основні складові управління ризиками та інформаційні технології, що використовуються під час організації митного контролю. Розглянуто закордонний досвід щодо управління митними ризиками. Ключові слова: ризик, управління ризиками, митний контроль, аналіз ризику, профіль ризику, митні органи. The article studies the usage of the concepts of “risk” and “risk management” in the customs matters context. The article examines basic constituents of risk management and information technology used in the organization of customs control. The article deals with foreign customs risk management experience. Key words: risk, risk management, customs control, risk analysis, risk profile, the Customs authorities. Постановка проблеми. У зв’язку з посиленням інтеграційних процесів у світі, зростанням обсягів торгівлі збільшується потік переміщення товарів через митний кордон України. У такій ситуації підвищуються вимоги до митних органів, на які покладено завдання щодо забезпечення надійного рівня митного контролю під час здійснення зовнішньоторговельної діяльності суб’єктів ЗЕД та захисту їх економічних інтересів. Використання системи управління ризиками під час митного контролю згідно – це найефективніший метод для досягнення цих завдань. Проте Існуючі в Україні на цей час політико-правові, тарифні й нетарифні обмеження необґрунтовано перешкоджають переміщенню товарів через митний кордон України і не дають змоги повністю використовувати наявний потенціал, а недосконала система митного регулювання тільки обмежує можливості України. Тож важливим питанням на сьогоднішній день є трансформація національного митного законодавства України відповідно до міжнародних принципів, норм і стандартів. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на те, що є дослідження у сфері економічних ризиків, управління у митній справі, проте проблемі функціонування системи управління ризиками в митній справі приділено недостатньо уваги, незважаючи на її 51

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку важливість. В Україні дану проблематику досліджували П. Пашко, О. Гребельник, П. Пісной, С. Терещенко В. Вітлінський, О. Десятнюк, А. Крисоватий, В. Мартинюк та ін. Мета статті полягає у дослідженні сутності митного ризику та системи управління митними ризиками під час здійснення митного контролю, аналізі основних складових елементів управління митними ризиками, вивченні закордонного досвіду щодо управління ризиками в митних органах України. Виклад основного матеріалу У митній справі ризик визначається як потенційна можливість недотримання митного законодавства[2]. Для того, щоб краще зрозуміти сутність митних ризиків, розглянемо їх види на рис.1. Митні ризики За суб’єктом Ризики, пов’язані з діяльністю: - суб’єктів ЗЕД - митних брокерів - митного перевізника -власника митного складу (СТЗ)

За митним режимом: - ризики, пов’язані з митними режимами, що передбачають перехід права власності на товар; - ризики, пов’язані з митними режимами, що передбачають надання послуг відносно товарів; - ризики, пов’язані зі спеціальними митними режимами; - ризики, пов’язані з виключними (винятковими) митними режимами.

За об’єктом

Ризики, пов’язані з поведінкою громадян при перетині митного кордону

Ризики, пов’язані з діяльністю митних органів

За етапами митного контролю: - ризики, виникнення яких можливе в пунктах пропуску через державний кордон; - ризики, виникнення яких можливе при переміщенні товарів та транспортних засобів під митним контролем від митниці відправлення до митниці призначення; - ризики, виникнення яких можливе при тимчасовому зберіганні товарів та транспортних засобів під митним контролем; - ризики, виникнення яких можливе при митному оформленні; - ризики, що виникають після митного контролю та митного оформлення.

Ризики документаційних джерел

Ризики фізичних джерел

Ризики, пов’язані з документами: - митною декларацією; - транспортними та товаросупровідними документами; - дозвільними документами; - ЗЕ контрактом; - платіжними документами.

Ризики, пов’язані з: - товаром - транспортним засобом.

За державними функціями митних органів: -

-

ризик зниження якості послуг з митного оформлення; ризик зниження якості митного контролю.

За особливостями переміщення певним видом транспорту: - авіаційний ризик; - морський ризик; - сухопутний ризик.

Ризики, пов’язані з переміщенням специфічних предметів: - об’єктів права інтелектуальної власності; - зброї; - наркотиків; - лікарських засобів; - культурних цінностей; - товарів подвійного використання; - заборонених для ввозу-вивозу товарів тощо.

За наслідками: - ризики недоотримання митних платежів; - ризики спотворення митної статистики; - ризики контрабанди та порушення митних правил; - ризики безпеці та захисту суспільства

Рис.1. Класифікація митних ризиків У новій редакції Митного кодексу України [2] наведено визначення управління ризиками як роботи митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності й контролю застосування цих заходів. Митні органи застосовують систему управління ризиками (СУР) для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю [2]. Система управління митними ризиками забезпечує здійснення ефективного митного контролю, виходячи з принципу вибірковості, заснованого на оптимальному розподілі ресурсів митної служби на найбільш пріоритетних напрямах роботи органів доходів і зборів для запобігання порушенням митного законодавства [4, с. 214]. Основними елементами процесу реалізації системи управління ризиками є: 1) Збір та обробка інформації про товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон країни; 2) Виявлення і аналіз ризиків. Визначення: сукупності умов і чинників, що впливають на ризики; митних процедур, при здійсненні яких існує імовірність здійснення митного

52

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку правопорушення; об’єктів аналізу; критеріїв і параметрів, що характеризують ризики; індикаторів ризику; 3) Розробка і реалізація заходів з управління ризиками; 4) Узагальнення результатів впроваджених заходів і підготовка пропозицій [1]. Митний контроль, заснований на застосуванні системи управління ризиками, на практиці реалізується за допомогою автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) – це сукупність програмно-інформаційних комплексів, які забезпечують функціонування системи управління ризиками Держмитслужби України під час контролю із застосуванням системи управління ризиками. АСАУР інтегрована до Автоматизованої система митного оформлення (АСМО) "Інспектор-2006" призначеної для автоматизованого оформлення митних документів у структурних підрозділах митного органу, зайнятих у процесі митного оформлення вантажів[3]. Процес аналізу здійснюється в два основні етапи: 1) оцінка ризику за кожним профілем ризику. Ступінь ризику визначається по-різному в кожному профілі ризику, залежно від його особливостей. Зокрема, ступінь ризику залежить від комбінації індикаторів, які спрацювали, та їх значень. При оцінці значень індикаторів, за доцільності, застосовуються елементи нечіткої логіки. Ще однією особливістю АСАУР є те, що вона дозволяє враховувати при оцінці ризику попередню поведінку суб’єкта ЗЕД. У базі даних митного органу накопичується інформація за так званими позитивними та негативними історіями ; 2) визначення переліку форм контролю в цілому за МД з відповідними коментарями для вказівки інспектору, на що направлена дана форма контролю. [1, с. 64]. Розглядаючи статистику підстав для проведення митних оглядів у 2016 році по Київській міській митниці ДФС, було виявлено, що відповідно спрацювання АСАУР було проведено 16524 митні огляди [5]. Практика функціонування податкових та митних служб розвинутих країн світу свідчить про використання ризику як головного інструмента, що дозволяє податківцям та митникам відмовлятися від тотальних перевірок та сконцентрувати свою увагу тільки на недобросовісних платниках податків та суб’єктах зовнішньоекономічної діяльності. Закордонні митні адміністрації використовують сучасні технології в процесі митного контролю, що відповідає міжнародним стандартам у сфері ризик-менеджменту та рекомендаціям Всесвітньої митної організації (ВМО); розвиток партнерських відносин між митницею та бізнесом значно зменшує митні бар’єри; використання максимально спрощених процедур сумлінних учасників ЗЕД сприяє швидкому і своєчасному надходженню митних платежів до державногобюджету. Корисними є напрацювання, що можуть бути використані для розвитку системи управління ризиками в митній справі України ‒ митних адміністрацій окремих країн ЄС (Королівства Нідерланди, Литовської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Італії, Республіки Польща), а також Австралійського Союзу, Турецької Республіки, Сполучених Штатів Америки, Китайської Народної Республіки, Митного союзу Російської Федерації, Республіки Білорусь. Підходи щодо організації роботи митних органів Литовської Республіки з управління ризиками, з розподілу завдань на різних рівнях управління (центральний рівень – управління базами даних, системами і ризиками на національному рівні; територіальний рівень – робота з системою аналізу ризиків та управління ними на рівні територіальних митниць; локальний рівень – оперативний, тактичний пошук ризиків) можуть бути корисними для розвитку української системи управління ризиками. Також цікавим є досвід щодо застосування «спеціальних» профілів ризику та використання в пунктах пропуску систем автоматичного зчитування номерів (адже налагодження таких систем зараз активно здійснюється і в Україні). Система управління ризиками у митній службі Німеччини, в першу чергу, направлена на автоматичне оцінювання ризику з використанням даних, що мають на меті мінімізувати податкові ризики несплати платежів до державного бюджету. Митниці 53

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Німеччини активно співпрацюють з бізнес-співтовариством, що, у свою чергу, дозволяє приділити більшу увагу не добросовісності учасника ЗЕД, а боротьбі з контрабандою і шахрайством. Досвід управління ризиками в Китайській Народній Республіці (КНР) важливий впровадженням митного пост-аудиту, що на разі є дуже актуальним питанням в Україні. Заслуговує на увагу досвід організації системи управління ризиками митними органами США. Для впровадження системи аналізу та управління ризикамив практичну діяльність митної служби США було створено робочу групу з управління ризиками, яка займалась виявленням і управлінням ризиками, пов’язаними з процесом дотримання законодавства. Митна служба США сьогодні здатна надати повний перелік даних про імпортні товари в режимі реального часу. Комп’ютерна система готова не тільки самостійно приймати рішення, але і аналізувати ситуацію, прогнозувати і надавати вичерпну інформацію іншим державним органам. В автоматичному режимі оформляється приблизно 98% зовнішньоторговельних вантажів. Швидкість прийняття рішень складає кілька секунд. Для кожної поставки в автоматичному режимі на основі моделей ризиків розраховуються бали, що мають кілька рівнів: мінімальний, можливий і максимальний ризик. МПС США розробила й успішно впровадила різні програми, спрямовані на реалізацію управління ризиками: 1. Програма співробітництва з представниками торгівлі у боротьбі з тероризмом (C-TPAT). Вона спрямована на добровільну ініціативу всіх учасників ЗЕД сприяти організації безпеки постачання товарів під час їх ввезення на територію США. (Поєднання всіх чотирьох елементів, що беруть участь у переміщенні товарів: виробник, перевізник (експедитор), імпортер і продавецьтовару на території США); 2. Програма безпеки контейнерного транспортування. Контейнери, призначені для відправки в США, попередньо відбираються співробітниками МПС у портах відправлення на основі критеріїв оцінювання ризиків. У цій програмі беруть участь 32 великих міжнародних порти з різних країн (Бельгія,Франція, Німеччина, Греція, Італія, Нідерланди, Іспанія, Швеція,Великобританія). 3. Правило 24 годин. Обов’язковість подання перевізником в електронному вигляді транспортних та супровідних документів до МПС за 24 години до завантаження контейнера на борт морського судна. 4. Програма SENTRI (the Secure Electronic Network for Travelers Rapid Inspection). Передбачає попереднє подання відомостей щодо фізичної особи та перевірку цих відомостей МПС. Надалі видана реєстраційна картка використовується для прискореної ідентифікації особи. Подальший розвиток системи управління митними ризиками можливий за умов вивчення досвіду країн європейського простору, учасниць Митного союзу та США у цій сфері в контексті визначення можливостей інтегрування їх позитивних напрацювань у вітчизняну практику здійснення митної справи. Однак, варто акцентувати увагу на тому, що процес імплементації є досить складним процесом, що обумовлюється невідповідністю українського митного законодавства та міжнародних митних рекомендацій, відсутністю комплексного застосування системи управління ризиками, значним розривом між зарубіжною практикою та вітчизняними реаліями ведення бізнесу. Це актуалізує питання подальшого удосконалення національної системи управління ризиками на основі врахування специфіки здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, максимальної автоматизації прийняття управлінських рішень щодо форм та обсягів митного контролю та мінімізації впливу «людського фактору» з метою підтримки балансу між спрощенням митних формальностей та забезпеченням належного рівня контролю[1]. Висновок. Отже, система управління ризиками є важливою складовою митної справи України. На практиці, митний контроль, заснований на застосуванні системи управління ризиками реалізується за допомогою автоматизованої системи аналізу та управління ризиками Державної митної служби України (АСАУР), що інтегрована до Автоматизованої 54

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку системи митного оформлення (АСМО) "Інспектор-2006", призначеної для автоматизованого оформлення митних документів у структурних підрозділах митного органу, зайнятих у процесі митного оформлення вантажів. Розглядаючи процес аналізу ризику, можна підсумувати, що підхід щодо двоетапної перевірки митних декларацій – спочатку за профілем ризику, потім шляхом узагальнення результатів такої перевірки є ефективним. Успішне застосування системи управління ризиками пов’язане також з одночасним застосуванням ряду інших важливих методів та інструментів: митний контроль та митне оформлення, здійснювані за засадах системи управління ризиками, повинні відбуватись із мінімально допустимими витратами часу, матеріальних та людських ресурсів; застосування методів митного постаудиту; співробітництво з митними органами інших країн (у тому числі для одержання попередньої інформації по товарах, що переміщуються з митної території інших країн, отримання інших видів сприяння для запобігання, розслідування та боротьби з митними правопорушеннями, а також іншими державними органами; співробітництво з адміністраціями транспортних вузлів (портів, аеропортів); покращення взаємодії з іншими контролюючими органами в пунктах пропуску (в першу чергу, прикордонними органами); співробітництво з бізнесом (у тому числі шляхом підписання меморандумів проспівпрацю, визначення рівня довіри до суб’єктів господарювання, надання статусу уповноваженого економічного оператора). ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бережнюк І.Г. Управління ризиками в митній справі: зарубіжний досвід та вітчизняна практика: Монографія/ І.Г.Бережнюк. ‒ Хмельницький : ПП. Мельник А.А., 2014. ‒ 288 с. 2. Митний Кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). ‒ 2012. ‒ № 44-45, № 46-47, № 48, ст.552 [із змінами та доповненнями] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4495-17. – Назва з екрана. 3. Пашко П.В. Митні інформаційні технології [Текст]: [навч. посіб. для студ. ВНЗ] / Пашко П.В. – К.: Знання, 2014. – 204 с. 4. Пашко П.В. Митна політика та митна безпека України: Монографія / П.В.Пашко. ‒ Хмельницький : ПП. Мельник А.А., 2013. ‒ 337 с. 5. Робота з організації митного контролю та митного оформлення за 2016 рік Київської міської митниці ДФС: Звіт Київської міської митниці ДФС за 2016 рік [Внутрішній документ]. УДК 339.543 (477) Анна Гаврилюк, Олександр Сторожук (Ірпінь) ОСОБЛИВОСТІ МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД У статті висвітлюються основні аспекти митно-тарифного регулювання зарубіжних країн та можливість застосування їх досвіду, з метою наближення України до європейських стандартів. Ключові слова: митна вартість, митне регулювання, митний контроль, митнотарифне регулювання, зовнішньоекономічна діяльність. Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіка України за ступенем відкритості досягла рівня країн Західної Європи. Проте, залишаючись недостатньо інтегрованою у міжнародну господарську систему, економіка набуває ознак периферійності, оскільки, головним чином, орієнтована на експорт сировини та імпорт високотехнологічної 55

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку машинобудівної продукції і готових товарів. Тому проблеми імпортної залежності та сировинної орієнтації експорту продовжують залишатися актуальними для дослідження. Україна має приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень до державного бюджету, оскільки перебудова економіки упродовж останніх років призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень від внутрішніх джерел. Але це не означає, що Україна має використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. На сучасному етапі найбільш прийнятним для України є використання досвіду країн центральної та східної Європи, які нещодавно приєдналися до ЄС [3]. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам митного регулювання та перспективам розвитку приділяється багато уваги в працях таких відомих науковців і практиків, як С. Барамзин, А. Войцещук, О. П. Гребельник, A. Грейнджер, В. Демченко, П.В. Пашко, Дж. Сокол, І. Тимошенко, А. Шейко та ін. Міжнародні аспекти економічного регулювання досліджуються у працях таких вітчизняних учених, як О. Білорус, І. Бураковський, А. Мокій, В. Копійка, А. Кредісов, Ю. Макогон та ін. Публікації цих авторі висвітлюють проблематику розвитку системи митного регулювання з погляду реалізації євроінтеграційної стратегії України, включаючи національні, інституційні, безпекові та міжнародні особливості. Проте існує потреба в дослідженні митного регулювання з урахуванням світового досвіду. Мета статті є дослідження досвіду зарубіжних країн з питань митно-тарифного регулювання та можливості його застосування в Україні з урахуванням економічної ситуації. Майбутнє української економіки, її здатність забезпечити прийнятні та стабільні темпи її зростання значною мірою залежать від ефективності функціонування митно-тарифної системи, досконалості її механізму. Механізм оподаткування експортних та імпортних операцій зарубіжними країнами із розвинутою економікою і багатим досвідом стягнення мита, митних зборів та інших не прямих податків відпрацьовано і в основному відповідає рекомендаціям міжнародних організацій. У розвинутих країнах митом оподатковується лише імпорт. У США експортне мито заборонено законодавчо, в інших країнах воно також не застосовується. Однак у провідних капіталістичних країнах широко використовується система внутрішніх податків, що стягуються з товарів, які є предметом експортно-імпортних операцій. Навіть у такому інтеграційному угрупуванні як Європейський союз, де вже відбулася значна уніфікація податкового законодавства між країнами-учасниками, ставки ПДВ акцизу відрізняються між країнами, що створює різні торговельні умови при експорті в конкретну країну [4]. В Іспанії політика стягнення митних платежів подібна до української. Експорт товарів і послуг звільняється від ПДВ, імпорт обкладається ПДВ; при цьому вартістю, що оподатковується, вважається ціна, запропонована продавцем, плюс всі митні платежі, що мають бути сплачені. Юридично це оформлено як специфічний вид операцій, до яких застосовуються нульова ставка податку. В результаті експортери не звільнені від документального оформлення своїх операцій для податкових органів [3]. У Німеччині ПДВ називається податком з обороту імпорту. Він являє собою акциз відповідно до Положення про податки, збори, мито та імпортний податок згідно з митним законодавством. Збір податків здійснює федеральне Митне управління. Мета стягнення цього податку – адаптація товарів третіх країн (звільнених від податку на додану вартість країни-експортеру) до оподаткування ПДВ, який застосовується щодо аналогічних вітчизняних товарів. У доходах бюджету центрального уряду Франції податкові надходження становлять понад 93%. Непрямі податки надають близько 60% податкових доходів загального бюджету. Основний непрямий податок у Франції – ПДВ – введений в 1954 р. У податкових доходах загального бюджету надходження по цьому податку дорівнюють 45%. Іншим непрямим податком, надходження по якому сягають 8,5% у доходах загального бюджету, є внутрішній 56

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку податок на нафтопродукти. На його частку припадає до 13,3% надходжень по непрямих податках [5]. У Швеції імпорт обкладається ПДВ, а експорт звільняється від нього. Податок повинен зазначатися в інвойсах, супроводжуючих продаж товарів і послуг. Базою для нарахування ПДВ є вартість товару (послуги), що включає всі нараховані на неї податки і збори. Платники податку сплачують податок за різницею між вихідним і вхідним ПДВ. Для деяких товарів (автомобілі, вина і міцні спиртні напої та ін.) відрахування вхідного ПДВ не здійснюється. У Швейцарії мито стягується по імпортних та експортних операціях за ставками, встановленими в митному тарифі. Мито стягується тільки з одиниці ваги, але не з вартості, тобто є специфічним. Частина доходів, отриманих від мита, призначається для конкретно визначених цілей. Наприклад, доходи, отримані від мита на паливо, спрямовуються на будівництво національних швидкісних магістралей [5]. У країнах Південної Америки ставка мита має лише два значення – 12% застосовується до 95% імпортованої продукції, решта оподатковується за ставкою 20%; муніципальний податок 2% і додатковий збір на розвиток сільського господарства – 5%. Митний збір як в Україні, так й інших державах сплачується учасниками зовнішньоторговельних операцій і використовується для фінансування діяльності митних служб. Розмір ставки митного збору, як правило, невеликий, однак також може значно впливати на ефективність експортноімпортних операцій. Наприклад, в Україні ставка митного збору 0,2%, але не більше 1000 дол. США; у Болгарії, Японії – 2%, Польщі – 6%.У країнах Близького Сходу ставка мита невелика (4% – в Кувейті, Катарі, 5% – Судані, 5-10% – в Єгипті) і недиференційована, однак існують специфічні податки з імпорту (4% для Міністерства оборони в Судані, військові податки в Іраку, 1,5% в Ірані на користь «червоного півмісяця») [3]. Тарифні методи є складовою економічного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (крім податків і зборів). Використовуючи митний тариф як інструмент митної політики, країна розв’язує насамперед проблеми регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами, захисту національного товаровиробника, поповнення державного бюджету ціною надходжень від зовнішньоекономічних операцій [1]. Одна з найважливіших проблем, яку необхідно розв’язати у митно-тарифному регулюванні в найближчій перспективі, – це впровадження міжнародних норм і правил, що дасть змогу перейти до застосування єдиних стандартів у галузі митної справи і вирішити питання, пов’язані з приєднанням до міжнародних конвенцій із гармонізації й спрощення митних процедур, та питання процедури спільного транзиту, а також допоможе здійснити поетапне наближення митного законодавства і митних процедур, які застосовуються в Україні, до країн Євросоюзу. Тарифна ескалація є дієвим методом захисту національного товаровиробника, проте застосування її у розвинених країнах спричиняє консервуванню технологічної відсталості країн, що знаходяться на шляху до ринкової економіки, адже унеможливлює доступ їх готової продукції на ринки таких країн. Багато країн світу поряд зі стимулювання експорту та сприянням розвитку вітчизняного виробництва не створюють перешкод і для імпортних товарів. Зокрема в Японії, де діє система податкових пільг для імпортерів, податковий кредит у розмірі 5% від обсягу імпорту або взагалі звільнення від оподаткування великого переліку імпортних товарів, що складає у кінцевому підсумку до 25% загального обсягу імпорт [3]. Висновки. Проаналізувавши особливості митно-тарифного регулювання, можемо стверджувати, що головним напрямком забезпечення ефективності митного регулювання України є легалізація та детінізація ЗЕД в Україні, орієнтовані на збільшення привабливості прозорої та добросовісної зовнішньоекономічної діяльності через скорочення бюрократичних, часових, технологічних та матеріальних витрат суб’єктів ЗЕД при перетині вантажами кордону України з одночасним посиленням відповідальності й санкцій за не 57

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку доброчинні дії та зловживання. На даному етапі митним органам потрібно як найшвидше наблизитися до європейських стандартів здійснення митно-тарифного регулювання. Це допоможе ефективно здійснювати митні процедури з найменшими затратами часу. Україна має приділяти особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень до державного бюджету, оскільки перебудова економіки упродовж останніх років призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень від внутрішніх джерел. Система митного регулювання України має забезпечити сприятливі умови для адаптації національної економіки до більш гострої міжнародної конкуренції внаслідок приєднання до системи глобального регулювання і вільного переміщення ресурсів та поступове включення її економіки до глобальних та європейських економічних процесів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бережнюк І. Г. Митне регулювання України: національні та міжнародні аспекти [Текст]: монографія / І. Г. Бережнюк. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2009. – 543 с. 2. Гуцу С. Ф. Проблеии митного регулювання в Україні в умовах євроінтеграції [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.khai.edu/csp/nauchportal/Arhiv/GCH/ 2013/GCH413/pdf/15 3. Дяченко Т.О. Особливості митно-тарифного регулювання України / Т.О. Дяченко //Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 125 (Ч.1). ‒ 2015. – С.128-137. 4. Митний кодекс України [Кодекс митний від 11 липня 2002 № 92-ІV (із змінами внесен. згідно 19 Законів України у 2002-2009 рр.)] // Відом. Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – 27 вересня. – Ст. 288. 5. Новікова К. І. Світовий досвід митно-тарифного регулювання та можливості його застосування в Україні, Академія митної служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу // http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=13564 6. Офіційний сайт Європейської комісії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/statistics 7. Пашко В. П. Щодо окремих питань забезпечення ефективності митного контролю / В.П. Пашко // Митна безпека. – 2010. – №1 Серія «Економіка». – С. 6-13. 8. Фомичев В. И. Международная торговля. Центральноевропейское соглашение о свободной торговле (ЦЕФТА) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://onby.ru/read/mezhdunarodnaya_torgovlya_v_fomichev/12 УДК 336.13: 631.153 Наталія Гвоздєй, Інна Бержанір (Умань) СТАН ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ У статті проаналізовано стан фінансового планування в Україні, запропоновані рекомендації щодо удосконалення фінансового планування на підприємствах. Ключові слова: фінансове планування, фінансові ресурси, доходи, витрати, фінансовий план, фінансовий цикл. The analysis is to specific of financial planning in Ukraine. The author offers conclusions and proposals as to the improvement of financial planning. Key words: financial planning, financial resources, income, expenses, financial plan, financial cycle. 58

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Відмова від централізованого регулювання економікою призвела до втрати такого важливого інструменту управління підприємством як фінансове планування. На більшості підприєств України «загальне» планування запроваджується з великими труднощами лише на підприємствах державної форми власності, а на інших підприємствах інших форм власності ця важлива складова менеджменту в силу низки обєктивних і субєктивних причин залишається поза увагою. Поновлення складання фінансових планів для більшості підприємств в Україні залишається однією з найбільш актуальних. Окремі аспекти сутності, структури; прийомів та методів розроблені у працях: М.Д.Білик, О.Г.Білої, Г.М.Тарасюк, В.С. Каретнікової, Г.О.Крамаренко, В.П.Нелеп. Проте, проблема фінансового планування залишається ще недостатньо дослідженою і багато питань, що стосуються врахування особливостей перехідного періоду, розмірів підприємств, форми власності та інших факторів, як в теоретичному, так і в практичному плані залишаються нерозробленими і потребують детального вивчення. Ще менш розроблено ці питання стосовно сільськогосподарських підприємств. Сільське господарство являє собою динамічну, стохастичну, слабоструктуризовану, складну систему, яка має ієрархічну стуктуру. Вона функціонує і розвивається в умовах невизначеності, є підсистемою всієї економічної системи, а також всього суспільства, з якими знаходяться в тісній взаємодії. Суспільство і економіка по відношенню до сільського господарства є зовнішнім середовищем [6]. Загально відомо, що фінансове планування виступає провідною функцією управління. Ставлення до планування в країнах колишнього Радянського Союзу неоднозначне як на державному рівні, так і на рівні підприємств, і пройшло еволюцію об’єднань, від фетишизації до нігілізму, майже повного його відхилення. Нині склалася неприпустима ситуація, коли більшість сільськогосподарських підприємств не йдуть далі складання виробничої програми, не планують витрати і собівартість продукції, не розробляють фінансовий план та госпрозрахункові плани підрозділів. Спостерігається майже повне згортання планово – економічної роботи, що недопустимо в ринкових, які постійно та динамічно змінюються. В країнах з розвинутою ринковою економікою планування є однією з обов’язкових складових механізму господарювання. Доцільно широко застосовувати систему індикативного планування, враховуючи особливості нашої країни та специфіку перехідного періоду [1]. Підприємства повинні бути зацікавленні у впровадженні фінансового планування, оскільки, в умовах ринку діяльність суб’єктів господарювання пов’язана з численними ризиками, які по-різному впливають на рівень доходів та витрат, що вимагає попереднього розрахунку й обґрунтування різних варіантах, перш ніж буде прийнято рішення [2]. Кожне підприємство як незалежна виробнича організація, щоб залишатись конкурентоспроможним на ринку збуту, інновацій тощо, повинно здійснювати перспективне планування розвитку виробництва [3]. Економічне планування на рівні підприємств (фірм, об’єднань) давно вже всіма визнано, проте з приводу доцільності в сільськогосподарських підприємствах все ще точаться суперечки учених. Головною метою управління об’єктами є досягнення оптимальності й ефективності діяльності аграрного сектору економіки. З огляду на це останніми роками приділяється значно більше уваги удосконаленню правових основ системи управління об’єктами державної власності, запровадженню як обов’язкове фінансове планування на підприємствах. Одна з найважливіша аксіом економіки – збалансованість натуральних і фінансових показників. Насамперед це стосується попиту і пропозиції, доходів і витрат щодо кожного продукту, кожного підприємства ( регіону). За досить короткий проміжок часу неможливо спожити більше, ніж є в запасі, виробляється і завозиться. Інакше кажучи, мають 59

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку додержуватися матеріальні баланси. Аналогічним чином обсяг доступних підприємству коштів завжди обмежений. Тобто мають додержуватися фінансові баланси [7]. У будь-якому разі, планується економіка чи ні, життя завжди змусить витримати баланс. Питання лише в тому, яким буде при цьому темп зростання економіки і, відповідно, рівня життя. Коли план продумано добре і коли його узгоджено за усіма складовими, то ймовірність більш динамічного розвитку економіки підвищується. Розробка збалансованого плану не означає, що все відбудеться так, як написано на папері. Ступінь наближення плану до факту залежить від багатьох причин. На запитання про конкретну ефективність плану, у тому числі і державного, апріорі відповісти не можна. Потрібні не лише теоретичні міркування, а й експериментальні дані. Частково в цьому може допомогти наявний власний і чужий досвід, але не обійтися також без експериментів, що враховують сьогодення, особливості поточного періоду [8]. Точність планування можна істотно підвищити, якщо підприємства почнуть заздалегідь (до випуску продукції) домовлятися між собою і укладати контракти. Виходячи з кінцевого попиту населення, можна визначити обсяги виробництва проміжної продукції та узгодити їх із сировинними галузями. В окремих випадках шляхом відносно невеликої кількості послідовних узгоджень (ітерацій) між підприємствами (об’єднаннями), укладаючи контракти, можна досягти прийнятого балансу продуктів та ресурсів [9]. Фінансове планування дає змогу менеджерам підприємства орієнтуватись у розмірах грошових коштів, що їх може отримати підприємство у своє розпорядження, джерелах надходження коштів, достатності фінансових ресурсів для здійснення операційної та інвестиційної діяльності, обсягу коштів, який має бути перерахований в бюджет, державні цільові фонди, сплачений за позиками банків та інших кредиторів, напрями розподілу і використання прибутку на підприємстві, рівень забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності і самофінансування [4]. Тобто, фінансове планування на підприємствах сприяє більш повному виявленню внутрішніх резервів, забезпечує необхідний попередній контроль за створенням і використанням фінансових ресурсів [5]. Для підприємств що виробляють продукцію фінансове планування для них є особливо необхідно, оскільки особливістю фінансового циклу в промисловості є наявність стадії виробництва, що обумовлює більш складну систему планування витрат. Наявність виробничої стадії визначає не тільки специфіку фінансового циклу, але й інвестиційного. Стосовно процесу управління, галузеві особливості підприємства пов’язані з таким складними інструментами як виробничий облік та планування, які охоплюють стадію трансформації « вхідних» ресурсів у « вихідні» товарні потоки. Таким чином, наявність стадії виробництва і, як наслідок, виробничого обліку і планування є тією особливістю, яка визначає специфіку здійснення фінансового планування на підприємстві. Отже, в сучасних умовах використання систем і методів фінансового планування у фінансово – господарській діяльності підприємств є об’єктивною необхідністю, що дасть змогу забезпечити ефективність діяльності, оптимізувати обсяги виробництва та організувати більш ефективне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Архангельський Ю. Про необхідність державного планування ринкової економіки / Ю. Архангельський // Економіка України. ‒ 2004. ‒ №3. – С.47. 2. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування / Г.О. Крамаренко. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 126. 3. Каретнікова В.С. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. – Х., 1999. – С.11. 4. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. І наук. Ред.. проф. А.М.Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571 с. 60

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 5. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. – Л.: Новий світ, 2000. – 268 с. 6. Алексєєва М.М. Планування діяльності фірм. – М.: Фінанси і статистика, 1998. – С.5. 7. Кірейцев Г.Г. Фінанси підприємств: Курс лекцій / за ред. Г.Г. Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 420. 8. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Ученик / А.И.Ильин. – 5-е изд., стереотип. – Мн.: Новое знание, 2014. – 635 с. 9. Колток О.М. Фінансове планування на промислових підприємствах України / О.М. Колток, А.І.. Даниленко // Фінансова система України: становлення та розвиток. ‒ 2012. ‒ 193 с. УДК 339.543(477) Тарас Денега, Олександр Сторожук (Ірпінь) КОНЦЕПЦІЯ КОНТРОЛІНГОВОГО УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ Розглянуто ключові положення контролінгу, методологічні підходи до контролінгу як інструмента управління, проаналізовано місце контролінгу в управлінні та наслідки його впровадження. Визначено основні особливості управлінської діяльності в системі митних органів. Ключові слова: контролінг; управління; митна служба; управлінський контроль; митна діяльність. Considered key position for controlling, methodological approaches to controlling as a management tool, analyzes controlling position in the management and consequences of its implementation. Formed the main features of the management system of the customs authorities. Key words: controlling; management; custom service; management control; сustoms activity. Постановка проблеми. Забезпечення високого рівня ефективності функціонування митних органів можливе за умови постійної адаптації їх діяльності під потреби сучасності. Необхідно постійно досліджувати проблеми планування та контролювання митної діяльності, удосконалювати інструментарій стимулювання працівників митних служб, впроваджувати нові методи управлінської діяльності. Потрібні альтернативні підходи до управління з використанням нових механізмів та засобів регулювання діяльності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми управління митною діяльністю в Україні, ролі митниці в системі державних органів управління, застосування контролінгу є об’єктом праць багатьох вчених, зокрема В.П. Пашка, О.П. Гребельника, Г.В. Чечуніної [7], В. В. Макрусева [1], Н.Н. Просяннікова [3], С.В. Ківалова, В.П. Науменка, Т.В. Калінеску, та інших. Незважаючи на велику кількість наукових та навчальних праць, питання системного підходу в управлінні митною діяльністю та застосування контролінгового управління недостатньо відображено у наукових джерелах. Тому на сьогодні дана тематика є актуальною. Мета статті. Обґрунтувати поняття контролінгу та показати його місце у процесі управління, визначити наслідки впровадження концепції контролінгового управління. Виклад основного матеріалу. Сучасні митні органи є системотворчим елементом і активним регулятором сфери зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) країни, оскільки вони опосередковано впливають на політичні, економічні, правові, енергетичні, інформаційні та інші комунікації в сфері зовнішньоекономічних відносин як всередині країни, так і з 61

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку світовим співтовариством, забезпечуючи тим самим стійкість і передбачуваність взаємодії між торговими партнерами [1, c. 264]. Контролінг – нова концепція управління, створена практикою сучасного менеджменту. В загальному випадку – це напрямок системної інтеграції методів, технологій, інструментальних засобів автоматизованого управління складними організаційними, економічними і технічними об’єктами або процесами. В окремому випадку – інструмент автоматизації підготовки і контроля системних управлінських рішень [1, c. 315]. Контролінг ґрунтується на економічній системі, системі управління і інформаційній автоматизованій системі управління. При відсутності хоча б однієї із складових, система управління не є контролінгом. Наявність цих трьох складових підтверджується історичними етапами розвитку контролінгу, протягом яких змінювались пріоритети й орієнтації концепції контролінгу: орієнтована на систему обліку (1930-ті рр.); орієнтована на управлінську інформаційну систему у 1970-1980-х рр. (співпадає за часом з бурхливим розвитком комп'ютерної техніки); орієнтована на систему управління, безпосередньо пов'язана з розвитком проектного менеджменту, появою нових форм організаційних структур [2, c. 139]. Розглядати основні напрямки розвитку митної служби потрібно через призму основних завдань і пріоритетів їх вирішення, підвищення ефективності засобів розвитку митних технологій. Це потребує удосконалення системи управління в митних органах, покращення інформаційного забезпечення процесів управління, що забезпечується функцією управлінського контролю у всіх його формах. Під категорією «управлінський контроль» варто розуміти процес, здійснюваний керівництвом для отримання впевненості в тому, що організація досягне цілей по наступним напрямкам: реалізація стратегії; ефективне використання ресурсів; збереження активів; правдивість звітності; відповідність законодавству, внутрішній політиці та статуту; попередження шахрайства та корупції; забезпечення якості послуг. Недооцінювання ролі управлінського контролю в контурі прийняття управлінських рішень, недостатній облік специфіки митної діяльності, здатні суттєво знизити можливості отримання інформації контрольно-аналітичного характеру, для швидкого і адекватного реагування на невідповідність системи існуючим регламентам. Необхідний подальший розвиток інструментарію управлінського контролю, створення системи, інтегрованої в загальну концепцію митного менеджменту [3, c. 37]. Специфіка управлінської діяльності в митних органах визначена системою взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів, які базуються на загальній меті функціонування і єдиному законодавстві, об’єднані спільністю завдань, функцій та методів управління. Ці особливості визначають вимоги до управлінських функцій які реалізуються. Основні особливості управлінської діяльності в системі митних органів: - динамічність процесів управління під дією зовнішніх і внутрішніх факторів, постійно змінюваних економічних, політичних і соціальних умов; - використання правоохоронних функцій для протидії у випадку порушення митних правил; - поєднання управлінської діяльності всередині системи з покращенням роботи з учасниками зовнішньоекономічної діяльності; - наявність і допустимість певного розумного ризику в процесі управління [3, c. 25]. Посилення децентралізації в митних органах і в державних службах в цілому є одною з необхідних умов підвищення ефективності управління, і як наслідок, підвищення ефективності їх роботи. Контролінг можна використовувати як метод управління митною діяльністю. На сьогоднішній день в митних органах є передумови розробки, впровадження і освоєння контролінгу, який буде спиратися на засоби інтелектуального аналізу даних. У середовищі фахівців в митних органах поширеним є вузьке поняття контролінгу. Дуже часто його ототожнюють з системою контролю, програмно-цільовим плануванням, системою 62

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку інформаційного забезпечення або автоматизованими системами управління. Однак, такий контролінг передбачає використання різних інструментів автоматизації підготовки та контролю управлінських рішень. Впровадження контролінгу здатне забезпечувати віддзеркалення всієї фінансовогосподарської діяльності в реальному режимі часу, підвищувати якість управлінських рішень за рахунок комплексного використання інформації в системі планування і контролю [4, c. 176]. У перспективі, впровадження контролінгу повинно звільнити керівників від необхідності постійного, детального вивчення та аналізу для вирішення частини стандартних завдань. Контролінгові елементи в управлінській структурі повинні підвищити надійність реалізації планів діяльності, спростити технологію і підтримку оперативного управління. Хоч контролінг і забезпечує інформаційну підтримку процесу управління і керівників за рахунок реалізації інформаційно-координаційної функції, контролінг не зводиться тільки до системи інформаційного забезпечення – адже контролінг передбачає також і контроль реалізації управлінських рішень, і таким чином, охоплює всі етапи процесу управління (рис. 1.1.)

Інформація

Зворотній зв'язок (дані про результати)

Управління митною діяльністю

Технології управління

Управління ресурсами

Контролінг

Митна діяльність

Управлінські рішення

Митні органи Ресурси

Рис. 1.1. Місце контролінгу в процесі управління. Джерело: Макрусев, В. В. Таможенный менеджмент [текст]: [монографія] / Макрусев, В. В. – М.-Берлін: Directmedia , 2015. – С. 313. Система інформаційного забезпечення прийняття рішень, система планування та контролю не можуть будуватися незалежно одна від одної. Їхній взаємозв’язок реалізується у формах взаємного використання інформації, забезпечення поставлених завдань, узгодження методики тощо. Контролінг у цьому випадку налагоджує систему керування за допомогою координації функцій керування, забезпечує єдність і взаємозв’язок різних функцій управління організацією [7, c. 75]. 63

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Висновки. Таким чином, контролінг у управлінні – система сервісу для менеджменту, який використовується у розробці планів діяльності та отриманні управлінської інформації, що використовується під час прийняття рішень. Ці рішення набувають конструктивної форми стратегічних і поточних планів. Контролінг використовується на кожній стадії управлінського процесу, забезпечуючи необхідний взаємозв’язок між етапами управлінської діяльності. Він забезпечує інформаційну підтримку процесу управління і керівників реалізуючи інформаційно-координаційну функцію, проте не зводиться тільки до системи інформаційного забезпечення, адже контролює не тільки управлінські рішення, а й їх реалізацію. За допомогою контролінгу керівники звільняться від необхідності постійного, детального вивчення та аналізу шляхів розв’язку простих, стандартних завдань. Впровадження елементів контролінгу в структуру управління повинне підвищити надійність реалізації планів діяльності шляхом підвищення інформаційно-аналітичного контролю над створенням етапів відповідних планів, а також спростити технологію і підтримку оперативного управління у митній справі. Загалом, у митних органах присутній значний потенціал розвитку інструментів контролінгу, а найголовніше, можливостей удосконалення управління на їх основі. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Макрусев, В. В. Системный анализ в таможенном деле [текст]: [монографія] / Макрусев, В. В. – М.-Берлін: Directmedia, 2015. – С. 471. 2. Попова О.М., Макєєва О.Г. Теоретичне дослідження сутності поняття «контролінг» в контексті впровадження системи контролінгу на підприємствах [текст] / Попова О.М., Макєєва О.Г.// Вісник економіки транспорту і промисловості – 2015. ‒ № 49. ‒ С. 176. 3. Просянников Н.Н. Управление в таможенных органах [текст]: [монографія] / Просянников Н.Н. – В.: ВФ РТА , 2012. – С. 160. 4. Самарцева А.Є. Контролінг в антикризовому управлінні [текст] / Самарцева А.Є.// Молодий вчений – 2016. ‒ № 1 (31). ‒ С. 681. 5. Симионов Р. Ю. Развитие системы управленческого контроля в таможенной деятельности [Електронний ресурс] / Симионов Р. Ю. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/ article/n/razvitie-sistemy-upravlencheskogo-kontrolya-v-tamozhennoy-deyatelnosti 6. Макрусев, В. В. Таможенный менеджмент [текст]: [монографія] / Макрусев, В. В. – М.-Берлін: Directmedia, 2015. – С. 401. 7. Чечуніна, Г. В. Контролінг у системі управління. Основні функції та завдання [текст] / Чечуніна, Г. В. // Вісник Академії митної служби України. ‒ 2015. ‒ № 1 (12). ‒ С. 150. УДК 336.244 Роман Козодой, Олександр Сторожук (Ірпінь) РЕАЛІЇ ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СТЯГНЕННЯ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ В УКРАЇНІ Розкрито економічний зміст та призначення митних платежів, здійснено аналіз основних проблемних моментів їх адміністрування в Україні, визначено типологію порушень під час нарахування митних платежів, а також обґрунтовано пріоритетні завдання задля вирішення виявлених проблем та розроблення заходів для забезпечення якісного митного регулювання національної економіки. Ключові слова: митні платежі, митні органи, митна вартість, код за УКТ ЗЕД, митне оформлення, митний контроль.

64

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку The article is devoted to the analysic of basic problem moments of administration of custom payments. We defined tipology of violations during the extra charge of custom, their essence is exposed and foreground jobs are offered for the decision of the set problem aspects and developments of measures for providing of the high-quality custom adjusting. Keywords: custom payments, custom organs, custom cost, a code is after Ukrainian classification of commodities of foreign economic activity, custom registration, import duty, custom control. Постановка проблеми. У сучасному світі податки є специфічною монопольною ціною за виконання державою її завдань та функцій. Тому в ринкових умовах господарювання, задля виконання державою своїх завдань і функцій, необхідно справедливе визначення оптимальної величини податкового навантаження та раціонального розподілу його між різними групами платників податкових платежів і зборів. Важливою складовою у такій системі національного регулювання економічних процесів держави є митне регулювання. Входження України до Світової організації торгівлі було тим індикатором який показам, що разом з покращенням внутрішніх економічних умов, для одних секторів економіки, відбулось і погіршення, оскільки не всі вітчизняні підприємства здатні конкурувати з ввезеними імпортними товарами. Оскільки українська спільнота взяла курс до членства у Світовій організації торгівлі та в цілому на євроінтеграцію, зумовлюється необхідність пошуку нових шляхів істотного спрощення митних процедур, подальшого їх наближення до європейських стандартів. Виходячи з реалій світової глобалізації перед Україною постають актуальні та складні завдання щодо модернізації митного сервісу та удосконалення інструментів і механізмів адміністрування митних платежів. Аналіз останніх джерел і публікацій. Проблематику стягнення податків, ефективність митної політики, пошук нових шляхів істотного спрощених процедур та вдосконалення механізмів сплати податків в умовах активізації інтеграційних процесів розкрито в багатьох наукових працях, зокрема таких вчених як: П. В. Пашко, О.П. Гребельний, С.С. Терещенко, К.Д. Мотюка, Н.О. Риваха та інших. Метою дослідження є виявлення та оцінка проблемних аспектів стягнення митних платежів, аналіз перспектив і можливостей підвищення ефективності роботи митних органів щодо спрощення митних процедур, та ефективний митний контроль за сплатою митних платежів. Основні результати дослідження. Відповідно до положення Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., № 2755- VI митного законодавства України, Митні платежі – це податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства сплачуються під час переміщення або у зв’язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи [1]. Однак мито не є єдиним податком на переміщувані товари. До митних платежів також належать акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції), податок на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції) та, власне, мито [5]. Бюджетне законодавство розглядає митні платежі як податкові, тому наповнення бюджету, а в подальшому і виконання державою своїх завдань та функцій, частково залежить від наповнення бюджету митними платежами. Поділяємо також і думку колишнього заступника голови Державної митної служби України П. В. Пашка, який розглядає митні платежі як засіб реалізації фіскальної функції митної політики держави через "наповнення державного бюджету за рахунок стягнення мита, податку на додану вартість, акцизного податку з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон" [3, с. 5-12]. Враховуючи це можна сказати, що митні платежі є податковими платежами на експортно-імпортні операції, та їм належать специфічне місце в системі доходів бюджетної 65

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку системи держави. Сплата та стягнення митних платежів є основою для формування митних доходів країни. Однак внутрішні та зовнішні фактори, такі як криза 2008 р. та АТО 2014 р. і по сьогодні, значно вплинули на скорочення експортних та імпортних операцій України, що, в своєю чергою, призвело до скорочення надходження доходів від мита та інших митних платежів до державного бюджету. Слід зазначити, що офіційна статистика динаміки митних платежів показує рівень обсягів надходжень коштів до бюджету на одному рівні, а за останні роки навіть приріст, але слід розуміти таки данні з поправкою на інфляцію. Так на прикладі митного посту «Столичний», який, порівняно з іншими митними постами Київської області, проводиться найбільша кількість оформлень митних декларацій по підсумках яких проводиться найбільша кількість митних платежів в Державну казну (рис. 1.) Хоч і кількість платежів в гривнях зростаю, проте, враховуючи інфляцію, Український бюджет отримує все менше і менше надходжень з митних платежів в доларовому еквіваленті, тобто їх сумарної купівельної спроможності. Зниження надходжень митних платежів відбувалося ще через такі несприятливі чинники як неповноцінний розвиток інфраструктури митних органів, суперечливе митне законодавство, складні митні процедури та застаріле обладнання. 40

37,3 35,4

кількість митник платежів в млрд.

35 30 25,1

25

24,9

25 20 15 10 5 0

3,17

3,13

1,64

1,49

1,38

2012р.

2013р.

2014р.

2015р.

2016р.

млрд. грн.

25,1

25

24,9

35,4

37,3

млрд. дол.

3,17

3,13

1,64

1,49

1,38

Рис.1. Динаміка митних платежів до митному посту "Столичний" за останні 5 років Джерело: Розроблено автором за даними звітів відділу адміністрування митних платежів Київської міської митниці ДФС за 2012 – 2017 роки. Також митні органи не достатньо володіють ціновою інформацією щодо ідентичних чи подібних товарів, даними про калькуляцію цін іноземних контрагентів і структуру внутрішньої ціни реалізації імпортних товарів. Чим і користуються суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, занижуючи реальну митну вартість. Вирішенням цієї проблеми може бути створення єдиної національної або навіть міжнародної методики митного контролю за заявленим числовим значенням митної вартості, що в свою чергу забезпечить митні органи довідковими цінами декларованих товарів. 66

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Не досить часто, але бувають проблеми пов’язані з правильністю визначення коду товару, від якого залежить правильно нарахований розмір мита і вірогідність статистичної інформації, зокрема. Існують товари, котрі можуть бути класифікованими досить легко за описом товарної позиції, та разом з ними є й такі товари, класифікація яких викликає ускладнення, через різне тлумачення як понять самого товару, так і критеріїв його деталізації. На сьогодні існує досить широкий спектр товарів, котрі не достатньо деталізовані на рівні десятизначного коду УКТ ЗЕД, але мають відмінні характеристики і це, відповідно, впливає на рівень митної вартості, а як наслідок – і на рівень оподаткування, що зумовлює використання додаткового чотиризначного коду товару [4]. Висновки. Вище сказане можна підсумувати, що найбільш типові порушення при стягненні митних платежів в Україні виникають під час їх нарахуванні та сплаті, тобто при зниженні митної вартості товарів, недостовірне декларування і невірна класифікація товарів. Тому курс України на євроінтеграцію зумовлює необхідність пошуку шляхів істотного спрощення митних процедур з одного боку, та забезпечення ефективного митного контролю та процедур митного оформлення – з іншого. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI // Редакція від 01.01.2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://search.ligazakon.ua/ l_doc2.nsf/link1/T102755.html 2. Митний кодекс України від 13.03.2012 р., № 4495-17 // Редакція від 01.01.2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/449517 3. Пашко П. В. Реалізація функцій митної політики України в умовах глобалізації / П.В. Пашко // Вісник КНТЕУ : зб. наук. праць. – 2009. – № 4. – С. 5-12. 4. Терещенко С.С. Митна вартість: сучасний стан, проблеми та шляхи розв'язання / С.С. Терещенко, Г.О. Хабло // Державний науково-дослідний ін-т митної справи. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Vamsu_econ/2011_1 /ter_hab.htm УДК 330.341.1 + 338 (477) Катерина Компанець, Сергій Команчук, Віталій Бондаренко (Київ) ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємств підвищення ефективності діяльності, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, подолання безгосподарності, активізації підприємництва, ініціативи. Багато українських транспортних підприємств переживають кризу платоспроможності. У подібній ситуації на перший план виходить пошук шляхів генерування грошових коштів і ліквідація дефіциту фінансових ресурсів. Конкурентоспроможність підприємства в сучасних умовах господарювання визначається, перш за все, умінням максимально використати в своїх інтересах ринкову ситуацію, що склалася або може скластись на визначений проміжок часу, для збільшення виробництва, надання послуг, товарообігу та одержання максимального прибутку. Головне ‒ оцінити можливості підприємства щодо поліпшення або утримання своїх позицій. Саме потенційні можливості підприємства і є головним козирем у конкурентній боротьбі, в якій перемагає той, хто має більший потенціал до росту, до завоювання ринку, до агресивного наступу, до маневрування на ринку [1]. 67

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Конкурентоспроможність підприємства визначається різними чинниками, які можуть виявлятися в конкурентних перевагах. Так, у розробленій Портером М. теорії конкурентних переваг підприємств, зазначається, що конкурентні переваги формуються завдяки ефективності використання усіх видів ресурсів підприємства, а не лише через їхню наявність [2]. Ламбен Ж.Ж розуміє конкурентоспроможність фірми як можливість кращого, ніж у конкурентів, задоволення потреб покупців [3]. Під час її аналізу найголовнішим є визначення типу конкурентної переваги, яка забезпечується трьома групами чинників: відмінною якістю товарів, яка є найвищою цінністю для покупців; низькими витратами; ключовими «компетенціями», які створюють унікальну цінність для споживачів. Відзначаючи пріоритетність ринкової орієнтації, робиться акцент на її стратегічному аспекті[4]. Дослідження проблем пошуку, створення і реалізації конкурентних переваг, а також конкурентоспроможності підприємств належать Азоєву Г.Л. та Челенкову А.П. [5], які розуміють конкурентоспроможність як результат, що фіксує наявність конкурентних переваг, без яких вона неможлива, але зауважують, що наявність окремих конкурентних переваг не означає автоматичну перевагу. За даними Держстату, транспортні підприємства України в 2015 році скоротили перевезення вантажів на 4,9% в порівнянні з 2014 роком ‒ до 757,6 млн т. Разом з тим вантажообіг перевізників впав на 3,9% ‒ до 379 млрд.ткм. Зниження в галузі пояснюється декількома факторами. З одного боку, позначається триває криза світової економіки, на яку вплинув цілий ряд політичних і економічних чинників, хоча вже в 2016 році експерти ринку прогнозують сприятливий клімат, який буде характеризуватися зростанням в основному за рахунок зростання економік країн, що розвиваються і ряду держав з високим рівнем доходів. Крім цього, знижується ділова активність, економія на підприємствах зменшує кількість відряджень і інших ділових поїздок. Це відбилося і на показниках пасажирських перевезень. Так, за даними того ж Держстату, транспортні підприємства України в 2015 році скоротили перевезення пасажирів на 2,8% в порівнянні з 2014 роком ‒ до 6,6 млрд чол. Власне, моральний і фізичний знос транспортних потужностей є однією з основних проблем галузі в Україні. Розв’язання питань підвищення та підтримки ефективності управління діяльністю підприємства для конкурентної боротьби, неможливо без комплексного оцінювання її рівня. Результати такого оцінювання дозволяють встановити масштаб і зміну спрямованості в управлінні діяльністю підприємства, прогнозувати їхній вплив на ключові функціональні підсистеми підприємства, ухвалювати відповідні управлінські рішення щодо підвищення та підтримки рівня ефективності управління діяльністю, вибирати методи, способи, інструменти управління діяльністю підприємства. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова. Конкурентоспроможність підприємства [Електронний ресурс] / Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова // http://www.studfiles.ru/onu/ – Режим доступу до ресурсу: StudFiles.ru/preview/4030553/. 2. Портер М. Стратегія конкуренції. – К.: Основи, 2000. – 390 с. 3. Ламбен Ж.-Ж. Менеджмент, ориентированный на рынок: стратегический и операционный маркетинг / Пер. с англ.; Под ред. В.Б. Колчанова. – СПб.: Питер, 2004. – 800 с. 4. Мороз Л. І. Шляхи підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах глобалізації / Л. І. Мороз, О. Р. Адельшінова // Економіка. – 2008. – С. 147–155. 5. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. – М.: Новости, 2000. – 256 с. 68

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 339.543 (477) Катерина Перевознюк, Олександр Сторожук (Ірпінь) ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МИТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ У статті висвітлюється основні проблеми митного контролю в Україні. З урахуванням цих проблем та сьогоднішньої ситуації наведені деякі напрями вирішення цих недоліків у організації контролю в Україні. Ключові слова: митний контроль, митна служба, корупція, нормативно-правова база, митне оформлення, митна декларація. Постановка проблеми. Захист економічних інтересів України, запобігання незаконному ввезенню товарів, втратам Державного бюджету України в процесі зовнішньоекономічних операцій є головним завданням Державної митної служби України, яке зумовлює пошук нових і вдосконалення існуючих засобів та форм проведення митного контролю. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання особливостей проведення митного контролю та правових проблем в Україні розглядалися в публікаціях таких авторів як П.В.Пашко, Л.К. Воронова,О. П. Гребельник, С.Д. Герчаківський, О.А. Гончарук, О.Б. Дем’янюк, Н.М. Єсипчук, А.І. Крисоватий, Д.С. Олійник, В.П. Пашко, Н.В. Пігарєва та ін. Проте, формування ефективних підходів в напрямку вдосконалення процедур митного контролю потребує врахування сучасних прийомів та використання комплексних заходів з урахуванням оновлень чинного законодавства в митній сфері. Метою статті є визначення основних проблем митного контролю в Україні та пріоритетних напрямів удосконалення процедур контролю в сучасних умовах трансформації вітчизняної митної системи до рівня високорозвинених країн світу. Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день митною службою України здійснюються ефективні кроки на шляху наближення вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів. Україною підписано безліч міжнародних двосторонніх та багатосторонніх договорів з метою реформування вітчизняного законодавства. Організація як універсальна функція соціального (у тому числі державного) управління означає складову змісту управлінської діяльності щодо впорядкування певних суспільних відносин (об’єктів управління), раціональної побудови органів управління (суб’єктів управління), а також системи управління у цілому як сукупності відповідних управлінських елементів, що перебувають у відношеннях та зв’язках між собою і утворюють органічну цілісність, єдність [1]. Організація митного контролю має управлінські риси як зовнішні, так і внутрішні. Зовнішні – коли до організації митного контролю залучаються відповідні державні структури, а внутрішні риси – коли організацією митного контролю займаються безпосередньо митні структури з підпорядкованою вертикаллю. Одним із останніх кроків вдосконалення митного законодавства в Україні стало прийняття нової редакції Митного кодексу України, який вступив в дію з 01.06.2012 р. Документ спрямований на приведення митного законодавства України у відповідність до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, Конвенції про тимчасове ввезення, а також імплементацію у національне законодавство Рамкових стандартів безпеки Всесвітньої митної організації та реформування митної служби України [3]. Здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку [2]. 69

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Контроль за застосуванням законодавства, спрямованого на ліквідацію або хоча б послаблення такого небезпечного явища як корупція є важливою складовою укріплення законності та дисципліни в країні. Адміністративні способи боротьби з корупцією поділяються на два значних блоки: 1) прийняття відповідних норм (тобто нормотворчість) та 2) застосування норм права (правозастосовна діяльність). Робота по вдосконаленню нормативних актів, спрямованих на боротьбу з корупцією, має розглядатися як один з найважливіших етапів на шляху подолання цього негативного явища [2]. Нечітке визначення меж кримінально караного і адміністративного корупційного діяння, необміркований підхід до питання про суб’єкт відповідальності за це правопорушення призводять до того, що за наявності підстав за одні й ті ж дії державних службовців (посадових осіб) можна притягти і до кримінальної відповідальності за хабарництво (ст. 368 КК України), і до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних діянь (ст. 7 Закону України “Про боротьбу з корупцією”). Це ускладнює роботу правозастосовувачів, призводить до різних зловживань з їх боку, в тому числі й до необґрунтованих звільнень посадових осіб від кримінальної відповідальності за хабарництво [5]. До недоліків Закону України “Про боротьбу з корупцією” автор відносить наявність формальних складів (ст. 5 Закону), що фактично встановлюють “презумпцію вини” особи, а також те, що в ньому немає тлумачення таких термінів, як “правопорушення, пов’язані з корупцією”; “переваги”, “особа, уповноважена на виконання функцій держави”, не чітко окреслені суб’єкти корупційних діянь, органи, які покликані вести боротьбу з корупцією. Положення Закону “Про боротьбу з корупцією” не узгоджені з приписами Закону України “Про державну службу” [4]. Проблема організаційно-правового забезпечення контролю і нагляду у державному управлінні проблема правового забезпечення є пріоритетною. Без систематизації та стандартизації відповідного законодавства держава не може ефективно здійснювати контрольну функцію, а громадяни суттєво обмежені в можливості реалізації свого конституційного права на захист прав і інтересів у сфері державного управління. Настала об’єктивна необхідність систематизувати законодавство України про контроль та нагляд, розмежувати його між собою та суміжними сферами діяльності і таким чином запобігти дублюванню в правовому регулюванні сфери контролю і нагляду, уникнути протиріч і створити відокремлену систему норм, спрямованих на відслідковування процесів перебігу подій у державному управлінні. Важливим аспектом підвищення дійовості контролю є його належне організаційне забезпечення. До такого забезпечення можна віднести заходи по безпосередній підготовці до здійснення контролю або нагляду, як: вибір об’єкта контролю; окреслення завдань та цілей контролю; визначення форм та методів контролю; підбір кадрів контролерів відповідної кваліфікації; технічне та фінансове оснащення суб’єкта контролю; встановлення оптимальних строків проведення контрольно-наглядових дій; прогнозування очікуваної ефективності роботи контролерів; визначення (за наявності підстав) порядку взаємодії різних контролюючих органів та органів правопорядку [3]. Серед наведених елементів організаційного забезпечення підбір кадрів контролерів відповідної кваліфікації є головним. Підбір кадрів контролерів повинен супроводжуватися такими діями по організаційному забезпеченню суб’єктів контролю, як: розробка та затвердження класифікації контрольно-наглядової діяльності; розробка класифікації та номенклатури посад контролерів; розробка загальної моделі (стандартів) діяльності фахівців контрольно-наглядових органів; розробка посадових характеристик контролерів різних контролюючих органів, де законодавчо закріплюються їх основні функції, обов’язки та права; розробка моделі посади (освіта, трудовий стаж, вік та ін.); розробка нормативів показників для персонального якісного та кількісного планування й обліку роботи контролера. 70

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Останній елемент дозволяє корегувати кадрову політику контрольно-наглядового органу в цілому. Цей елемент автор пропонує використовувати і як своєрідний “стандарт мінімальної професійної придатності фахівця” [2]. Висновки. Проаналізувавши, можна зробити висновки, що від успішного вирішення завдань на стадії організації митного контролю, буде залежати ефективність та дієвість здійснення митного контролю у подальшому при мінімізації витрат. Україні необхідно враховувати методику з урахуванням вимог ЄС щодо подальшого спрощення та універсалізації митних процедур, удосконалення методів та форм управління митною справою, запровадження апробованих міжнародною спільнотою методів її регулювання (подальшого запровадження універсальних форм документів митного оформлення, принципів кодифікації товарів, застосування ставок мита тощо). ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гончарук О.А. Особливості проведення і шляхи удосконалення митного пост-аудиту / О.А. Гончарук // Південноукраїнський правничий часопис. – 2011. – № 3. – С.303-305. 2. Єсипчук Н. Перспективи митного контролю: постаудит / Н. Єсипчук // Митниця. – 2009. – № 2(51). – С.8-9. 3. Олійник Д. С. Управління ризиками митного контролю в контексті вимог Кіотської конвенції // Д. С. Олійник / Вісник Хмельницького національного університету. – 2011. – №2, Т.1. – С.197-201. 4. Пашко В. П. Щодо окремих питань забезпечення ефективності митного контролю / В.П. Пашко // Митна безпека. – 2010. – №1 Серія «Економіка». – С. 6-13. 5. Митний кодекс України (від 11 липня 2002 року № 92-IV). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/92-15. УДК 336.1 Катерина Роменська, Роман Шаранов (Дніпро) РОЛЬ НЕПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ У НАПОВНЕННІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ У статті розглянуто динаміку неподаткових надходжень до державного бюджету України. Проаналізовано частку неподаткових надходжень у загальній сумі доходів державного бюджету. За допомогою кореляційно-регресійного аналізу визначено вплив неподаткових надходжень державного бюджету України на загальний обсяг доходів. Ключові слова: доходи бюджету, неподаткові надходження, бюджет, економікостатистична модель (ЕСМ). The article examined the dynamics of the non-tax revenues to the state budget. Analyzed the proportion of the non-tax revenues to the state budget in total revenues. Using correlation and regression analysis was the influence of non-tax state revenues to total revenues. Key words: budget revenues, non-tax revenues, the budget, economic and statistical model (ECM). Біля третини доходів Державного та місцевих бюджетів України формується за допомогою неподаткових надходжень. В умовах ринкових трансформацій проблеми формування достатнього обсягу доходів бюджету і забезпечення ефективного їх використання набувають особливої актуальності [1]. Метою нашого дослідження є оцінка обсягів неподаткових надходжень та визначення їх впливу на Державний бюджет України. 71

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку У вітчизняній економічній літературі окремі питання системи неподаткових джерел наповнення дохідної частини бюджету України досліджували такі вчені як О. Василик, О. Кириленко, С. Льовочкін, С. Онишко, В. Опарін, Ц. Огонь, В. Федосов, С. Юрій, Ф. Ярошенко. Перелік неподаткових надходжень, механізм їх надходження бюджетів визначений чинним законодавством та іншими нормативно-правовими актами, основне місце серед яких займає Бюджетний кодекс України [2]. Відмінність між неподатковими надходженнями і податками, а також податковими платежами дуже проста і виходить із їх функціонального призначення. Податки й податкові платежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формування бюджету. Неподаткові платежі такого значення не мають. Залежно від видів та методів їхньої мобілізації вони об'єднуються у п'ять груп [2]: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових інвестицій; 5) власні надходження бюджетних установ; 4) інші неподаткові надходження. Розглянемо динаміку неподаткових надходжень до державного бюджету України у 20112016 рр. (табл. 1, рис. 1) [3]: Таблиця 1 Неподаткові надходження до державного бюджету України у 2011-2016 рр., млн. грн. 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Надходження бюджетних 23 257 24 701 29 032 22 084 26 406 38 164 установ Надходження 11 898 23 600 28 308 22 807 61 804 34 074 від НБУ Доходи державних 5 362 8 600 4 980 5 662 9 281 13 426 підприємств (окрім НБУ) Адміністративн і збори та 2 553 5 436 5 164 5 306 15 008 8 027 платежі Інше 6 017 5 950 5 369 12 496 7 508 9 944 Всього неподаткових 49 088 68 288 72 853 68 355 120 006 103 635 надходжень Протягом 2011-2013 рр. неподаткові надходження до державного бюджету України мали тенденцію до зростання, в 2014 році становили 68 355 млн. грн., що на 6,2% менше за попередній рік. Таке зниження було зумовлено наслідками економічних коливань в Україні. У 2015 році загальний обсяг всіх неподаткових надходжень до державного бюджету становив 120 006 млн. грн., що на 51 651 млн. грн. більше за показник минулого року. Це пояснюється збільшенням надходжень від валютних операцій на 38 999 млн. грн. в порівняні з минулим роком. Також це пов’язано з багатьма макроекономічними факторами, зокрема інфляцією. У 2016 році відбулося зменшення загальної кількості неподаткових надходжень до державного бюджету України на 16 371 млн. грн. у зв’язку зі значним зниженням надходжень від НБУ майже в 2 рази. 72

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

Рис. 1 Динаміка неподаткових надходжень до державного бюджету України у 2011-2016 рр., млн. грн. Розглянемо частку неподаткових надходжень до державного бюджету України у загальній сумі доходів (табл. 2) [3]: Таблиця 2 Частка неподаткових надходжень до державного бюджету України у загальній сумі доходів, % 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Надходження бюджетних 7,5 7,2 8,6 6,2 5,0 6,2 установ Надходження 3,8 6,8 8,4 6,4 11,6 5,6 від НБУ Доходи державних 1,7 2,5 1,5 1,6 1,7 2,2 підприємств (окрім НБУ) Адміністративні збори та 0,8 1,6 1,5 1,5 2,8 1,3 платежі Інше 1,9 1,7 1,6 3,5 1,4 1,6 Всього 15,7 19,8 21,6 19,3 22,6 16,9 неподаткових надходжень Всього доходів до державного 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0 бюджету У 2016 році частка всіх неподаткових надходжень до державного бюджету України становить 16,9% у загальній сумі доходів державного бюджету України, що на 5,7% менше за частку попереднього року. Найбільшу частка неподаткових надходжень у 2011-2013 рр. становлять надходження бюджетних установ (7,5%, 7,2%, 8,6% відповідно), у 2014-2015 — надходження від НБУ 73

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку (6,4% та 11,6% відповідно). Але в зв’язку з різким зменшенням надходжень від НБУ в 2016 році (всього 5,6%), знову ж таки, найбільша частка припадає на надходження бюджетних установ (6,2%). Визначимо вплив неподаткових надходжень до державного бюджету на загальну кількість доходів за допомогою кореляційно-регресійного аналізу. Просторові ряди, на відміну від динамічних, дають можливість вивчати не розвиток процесу в динаміці, а кількісний вплив фактора X на показник Y. Табличний процесор Excel пропонує функцію, яка знаходить значення оцінок параметрів залежності за методом найменших квадратів. За факторну ознаку Х візьмемо загальну кількість неподаткових надходжень до державного бюджету, а за показник Y – загальну кількість доходів державного бюджету України (табл. 3). Таблиця 3 Динаміка неподаткових надходжень до державного бюджету України та загальна кількість доходів державного бюджету, млн. грн. Роки 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Неподаткові надходження 49 088 (Х) Вього доходів до 311 898 державного бюджету (Y)

68 288

72 853

68 355

120 006

103 635

344 711

337 618

354 966

531 551

612 103

Побудуємо економіко-статистичну модель (рис. 2):

Рис. 2 Залежність неподаткових надходжень до державного бюджету від загальної кількісті доходів, млн. грн. Аналізуючи отримані статистичні оцінки ЕСМ (рис. 2) можна констатувати наступне: загальна кількість доходів державного бюджету України на 79,7% залежить від неподаткових надходжень, модель адекватна, коефіцієнти регресії значимі. Можна зробити висновок, що між неподатковими надходженнями і загальними доходами державного бюджету існує тісна залежність. Зі збільшенням або зменшенням обсягу неподаткових надходжень збільшується або зменшується обсяг доходів державного бюджету України. 74

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Висновки. Отже, в процесі дослідження констатовано, що біля третини надходжень до державного бюджету України формується за допомогою неподаткового механізму. Основна відмінність неподаткового механізму від оподаткування полягає у відсутності при його використанні більшості принципів та підходів, зокрема рівнозначності, стабільності, обов'язковості всеохоплюючого характеру тощо. Характеризуючи тенденцію до зростання ролі неподаткових надходжень у доходах бюджету, не завжди доцільно її характеризувати як позитивне явище. По-перше, оскільки така динаміка є результатом економічної кризи – рівень виробленого ВВП (основного джерела податкових доходів) настільки низький, що не дає змоги забезпечити надходження достатніх доходів до бюджету. По-друге, це свідчення вкрай низької ефективності податкової системи і податкової служби. Однак, зважаючи на значну частину неподаткових надходжень у доходах державного бюджету України, їх роль в забезпеченні перерозподільчих процесів є суттєвою. За допомогою кореляційно-регресійного аналізу встановлено, що загальна кількість доходів державного бюджету України на 79,7% залежить від неподаткових надходжень, тобто це свідчить про залежність цих показників. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Дем’янишин В.Г. Неподаткові надходження: проблеми та роль у доходах бюджету держави / В. Г. Дем’янишин, Шаманська О.С // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/soc_gum/fkd/2011_2/part2/40.pdf 2. Бюджетний кодекс України: від 08.07.2010 р. № 2456-VІ (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради. – 2010. – № 50-51. – ст. 572. – Режим доступу: www.rada.gov.ua. 3. Доходи бюджету [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.cost.ua Катерина Роменська, Катерина Вірц, Катерина Проценко (Дніпро) ЕФЕКТИВНЕ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Одним з основних завдань держави є забезпечення механізму ефективного розподілу бюджетних коштів між галузями економіки та розпорядниками бюджетних коштів. Як, і в більшості країн з перехідною економікою, важливим є оптимальний розподіл бюджетних коштів, так як ці кошти мають дуже велике значення і можуть стати вирішальними для виконання функцій розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Серед науковців питання ефективності використання бюджетних коштів досліджували такі вчені, як І.П.Лопушинський [3], Ю.С.Гаврилюк [3], А.В.Паливода [1]. Однак, часті зміни бюджетного законодавства зумовлюють, що у науці недостатньо уваги приділяється питанню оцінки ефективності використання бюджетних коштів. В умовах переходу від режиму плановості до ринкових засад, та постійного дефіциту бюджетних коштів, необхідним стає мобілізація всіх ресурсів держави і їх результативне використання. З огляду на це, забезпечення дотримання бюджетного принципу «ефективності та результативності» набуває важливого значення. Раціоналізація бюджетних витрат неодмінно призведе до подолання кризових явищ у бюджеті України. .[1] Причинами нестачі бюджетних коштів, що спричиняють неефективне їх використання є :  падіння доходів держави в умовах фінансової кризи;  нецільове та неефективне використання бюджетних коштів;  інфляційні процеси в країні; 75

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку  політична криза;  низький рівень життя громадян Ще однією, на нашу думку найглобальнішою, проблемою є те, що бюджетні програми досить часто запроваджуються без реальних розрахунків і ґрунтовних вимірів для досягнення поставленої мети, без визначення чітких результатів їх реалізації, а найголовніше, однозначних, обґрунтованих обсягів і джерел фінансування. Так, спочатку приймаються рішення й затверджуються бюджетні програми, й тільки потім проводиться пошук джерел фінансування. А має бути навпаки: нові проекти (соціально-економічні, інвестиційні тощо), відповідні бюджетні програми й управлінські рішення щодо розширення суспільних благ і послуг населенню можуть розроблятися лише за наявності в державі фінансових можливостей, реального фінансового ресурсу Досвід інших країн показує, що проблема України саме в неналежній ролі держави в даному питанні. Якщо для України стоїть питання євроінтеграції, то потрібно забезпечити фінансову стабільність держави, підняти рівень економічної активності до максимально можливого та переглянути позицію влади щодо бюджету країни. Велику роль в неефективному використанні бюджетних коштів відіграє саме людський фактор. Оскільки лише від ефективних, кваліфікованих, дій та вчинків буде залежати ефективність і результативність використання коштів. В іншому випадку, неможливо уникнути порушень та втрат. Оцінка ефективності використання бюджетних коштів здійснюється на трьох стадіях: на стадії планування досліджуються вхідні показники програм, програмується результат; на стадії звітування – вихідні показники (продукт, результат), по завершені відповідної програми аналізується загальний ефект від виконання програми, стан досягнення стратегічних цілей.[3] Дослідимо одні з вихідних показників бюджету – показники видатків бюджету за галузями. За останні 2 роки (2015-2016рр.) динаміка обсягу видатків бюджету України дещо змінилась, порівняло з 2014-2015рр. (табл.1) Таблиця 1 Динаміка обсягу видатків зведеного бюджету України за функціями у період 2014-2016 рр., млн. грн. [2] Відхил. (+, -), Відхил. (+, -), Роки 2015 до 2014 2016 до 2015 Показники Темп Темп 2014 2015 2016 Абсол. прир., Абсол. прир., % % Освіта 100110 114193 138907 14083 14,1 24714 21,6 Пенсії 79813 99587 147831 19774 24,8 48244 48,4 Соціальний 58192 76753 111936 18561 31,9 35183 45,8 захист Відсотки за 49435 86173 97239 36738 74,3 11066 12,8 запозиченнями Правоохоронні 44865 54963 72982 10098 22,5 18019 32,8 органи Медицина 57150 71001 78822 13851 24,2 7821 11,0 Збройні сили 27365 52016 66712 24651 90,1 14696 28,3 Чиновницький 27411 31470 43293 4059 14,8 11823 37,6 апарат Інші галузі 9653 17188 37433 7535 78,1 20245 117,8 економіки Транспорт 18777 31110 33132 12333 65,7 2022 6,5 76

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Культура та 13858 16228 17893 2370 17,1 1665 10,3 спорт Комунальне 17809 15700 20518 -2109 -11,8 4818 30,7 господарство Сільське 5868 6063 6202 195 3,3 139 2,3 господарство Охорона 3482 5530 8114 2048 58,8 2584 46,7 довкілля Паливноенергетичний 9339 1896 2275 -7443 -79,7 379 20,0 комплекс Всього 523126 679871 883289 156745 30,0 203418 30,0 За даними в табл.1 можна зробити висновок, що видатки зведеного бюджету України динамічно зростають з кожним роком на 30 %, а саме за період 2014 – 2015 рр. вони збільшились на 156745 млн. грн., а за період 2015 – 2016 рр. – на 203418 млн. грн.. При цьому, у 2015 році спостерігається найбільший приріст видатків на збройні сили, а саме цей показник збільшився на 24651 млн.грн. (90,1 %) у порівнянні з 2014 роком. Такі результати пов’язані зі скрутною політичною ситуацією, що склалася в останні роки на теренах нашої держави. Зворотній показник має паливно - енергетичний комплекс, видатки на функціонування якого за період 2014 – 2015 рр. зменшилися на 7443 млн.грн. (79,7 %). Цей факт можна пояснити спадом зовнішньоекономічної діяльності України та обмеженням постачання енергоносіїв. Щодо динаміки показників видатків за функціями у період 2015 – 2016 рр., то слід відзначити підвищення уваги до соціальної сфери країни. А саме, обсяг видатків на пенсії за цей період зріс на 48244 млн. грн. (48,4 %), а на соціальний захист – на 35183 млн. грн. (45,8 %). Крім того, на 20245 млн.грн. (117,8 %) зросли видатки на інші галузі економіки, відмінні від зазначених у таблиці. Найменший обсяг видатків спостерігався на сільське господарство, цей показник зріс лише на 139 млн.грн. ( 2,3 %). Отже, при зростанні видатків можна констатувати відсутність покращення та розвитку майже всіх сфер життя. Це свідчить про низьку результативність використання бюджетних коштів. В результаті проведеного аналізу можна сказати, що проблема ефективного використання бюджетних коштів останнім часом стоїть дуже гостро для економіки України. Для успішного подолання цього непростого етапу для країни, необхідно удосконалити механізм бюджетного фінансування, для усунення виявлених проблем. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бюджетний кодекс України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 24 верес. 2013 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2013. – 176 с. 2. Динаміка обсягу видатків зведеного бюджету [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cost.ua/budget/expenditure/ 3. Бюджетний процес в Україні: Навч. посібник / І.П.Лопушинський, Ю.С.Гаврилюк, Я.М.Казюк. – Херсон: Грінь Д.С., 2013. – 364 с.

77

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 339.543(477) Олена Смокова, Олександр Сторожук (Ірпінь) УПРАВЛІННЯ МИТНИМИ ПЛАТЕЖАМИ НА ЗАСАДАХ КОНТРОЛІНГУ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ У статті розглянуто сутність та значення контролінгу як особливого механізму управління митними платежами. Проаналізовано ряд проблем, що заважають практичному застосуванню контролінгу в митних організаціях та запропоновано рекомендації щодо їхнього вирішення. Ключові слова: митний контролінг, митні платежі, Державна фіскальна служба України. Nature and importance of controlling as a special mechanism of customs duties' management is examined in the article. А number of problems that hinder the practical application of controlling in customs organizations are analyzed and recommendations for their solution are proposed. Key words: customs controlling, customs duties, the State Fiscal Service of Ukraine. Постановка проблеми. Сучасна економічна політика України вимагає вдосконалення та застосування нових методів регулювання зовнішньоекономічних зв’язків країни з іншими державами та застосування нових методів адміністрування митних платежів, що зумовлено досить високим рівнем надходжень митних платежів у структурі податкових надходжень Державного бюджету України. З огляду на це на особливу увагу потребує проблема дослідження особливостей управління митними платежами на засадах контролінгу. Розробка нових підходів до управління в митних органах, отримання достовірної інформації про результати діяльності митних підрозділів і використання цих даних в цілях вдосконалення управління в митних органах є надзвичайно актуальною. Над даною тематикою працювали такі видатні вчені та практики, як Пашко П.В., Гребельник О.П, Кіянчук І.М., Ташенова С.Д., Зіядін С.Т. та інші. Під митним контролінгом слід розуміти комплекс організаційних, методологічних, технічних та інформаційних засобів, а також відповідні технології, систему та інфраструктуру автоматизації митної діяльності та системного управління. Інструменти контролінгу дозволяють керівникам митних органів проводити аналіз і оцінку діяльності митних підрозділів за допомогою економічних критеріїв. Контролінг, як правило, спрямований на реалізацію принципів менеджменту якості і дозволяє постійно покращувати управління в митних органах, в тому числі на шляхах освоєння міжнародних стандартів [3]. В контролінгу є місце і програмно-цільового планування, і контролю, і автоматизованим системам прийняття управлінських рішень, і іншим елементам і технологіям ефективного управління, які, хоча частково і реалізуються в митних органах, не вписані в єдину ідеологію, часто носять фрагментарний характер і тому малоефективні. В митних органах є значний потенціал розвитку інструментів контролінгу, а найголовніше, можливостей вдосконалення управління на їх основі [6]. До числа проблем, що виходять за рамки окремих митних органів, рішення яких повинно сприяти застосуванню контролінгу в практиці, можна віднести: - недостатнє розуміння концепції контролінгу; - відсутність навчених і досвідчених кадрів для контролінгу; - недостатню участь керівництва організацій в побудові системи контролінгу та її експлуатації; - системні проблеми в галузі управління організаціями; 78

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку - відхилення в бік оперативного контролінгу, переважання обліково-аналітичного аспекту над активною "зворотним зв'язком". В рамках теоретичного розвитку і практичного застосування контролінгу в митних організаціях необхідне широке співробітництво державних і муніципальних органів, представників бізнесу та освітньо-консультаційних організацій в наступних областях: навчання фахівців, дослідження і розробки по застосуванню контролінгу в митній службі; мотивування використання контролінгу в митній службі; оцінка ефективності контролінгу та способи його оптимізації; пошук можливостей застосування концепції контролінгу в різних видах діяльності митниці [5]. Одним із факторів, який протягом останнього часу стримує впровадження механізмів контролінгу у митну систему є відсутність прогресу митної ІТ- системи. Недостатні заходи з автоматизації митних процедур, мінімізації впливу «людського фактору», виключення несанкціонованого втручання, кадрового формування ІТ- складової митниці, неможливість впровадження кращого світового досвіду, недостатність фінансування обмежують процеси впровадження спрощених процедур торгівлі та забезпечення виконання вимог законодавства, негативно впливають на прозорість діяльності митниці. Як наслідок, відбувається затягування процесів інтеграції митної ІТ-системи і міжнародну митну спільноту, зокрема, впровадження міжнародних систем транзиту (NCTS), аналізу та оцінки ризиків до прибуття товарів у морські пункти пропуску (CTS). Недосконалість вітчизняних підходів до оцінки митної вартості товарів не дозволяє митницям використовувати у повній мірі загальновизнані міжнародні підходи, такі як: нові джерела цінової інформації, систему управління ризиками, здійснення митного контролю до прибуття товарів, випуску товарів під гарантії, митного пост-аудиту, взаємодії адміністративної допомоги. Відсутність комплексних стандартів оснащення і технічного забезпечення діяльності ДФС, митниць, об`єктів митної інфраструктури в місцях митного оформлення та пунктах пропуску через державний кордон стримує розвиток нової операційної діяльності митниць, підвищення їх інституційної спроможності, автоматизації митих формальностей, запобіганню корупції [2]. Удосконалення управління в митних органах на основі контролінгу має відбуватися на шляхах реалізації принципів: менеджменту якості; системного аналізу; управління за відхиленнями; програмно-цільового управління; програмно-цільового і індикативного планування. Підвищення ефективності організації справляння митних платежів має здійснюватись за рахунок: - покращення організаційно-правового та інформаційного забезпечення діяльності контролюючих органів шляхом проведення аналізу класифікаційних рішень традиційного імпорту та перегляду переліку товарів “групи ризику”; активізації співпраці з виробниками та імпортерами товарів в частині одержання довідкової інформації про ціни та чинники, які впливають на їх рівень; обмеження термінів подання висновків експертними підрозділами з метою забезпечення вимог Митного кодексу щодо оформлення повної митної декларації [1, с. 5]. Згідно звіту ДФС у 2016 році митницями ДФС використовувалася така форма митного контролю, як направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу. З метою перевірки достовірності походження товарів за 12 місяців 2016 року до уповноважених органів зарубіжних країн направлено на перевірку 138 не преференційних сертифікатів про походження товару. За результатами перевірки, виявлено 36 фальсифікованих сертифікатів, що складає 27 відсотків від загальної кількості надісланих [2]. - вдосконалення організаційних заходів шляхом посилення контролю митних органів за правильністю класифікації та визначення країни походження товарів, стосовно яких 79

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку встановлено диференційовані ставки ввізного мита і спеціальні та антидемпінгові заходи [1, с. 5]. Митницями ДФС у 2016 році забезпечено здійснення постійного контролю за правильністю класифікації товарів згідно з УКТЗЕД та недопущення втрат обов`язкових митних платежів до державного бюджету. Протягом 2016 року було прийнято 2293 класифікаційних рішень, за їх результатами класифіковано 4015 товарів. Додаткові надходження до бюджету за рахунок класифікаційної роботи у порівнянні з 2015 роком збільшились на 4,6 відсотка (229,3 млн. грн. проти 219,2 млн.грн) [2]. Висновок. Тож, на сучасному етапі розвитку економіки України відсутня єдина методологія, чітка систематизація інструментарію і завдань контролінгу, що значно знижує його ефективність, однак вирішення сучасних завдань взаємодії митних органів та фінансових установ у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності неможливо уявити без використання інструментарію контролінгу. У перспективі впровадження контролінг має звільнити керівників від необхідності постійного, детального вивчення і аналізу для вирішення частини стандартних завдань. Контролінгові елементи в управлінській структурі повинні підвищити надійність реалізації планів діяльності, спростити технологію і підтримку оперативного управління. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кіянчук І.М. Система справляння митних платежів в Україні // Вісник ТНЕУ: серія «Наука й економіка». – 2014. ‒ №1. – 6 с. 2. Концепція реформування державної митної справи : Рішення Кабінету Міністрів України від 26. 12. 2016 № 31 – 11320- 02 – 03/ 37125. – С. 3-6. 3. Принципи контролінгу в системі управління організацією [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrbukva.net/page,5,109686-Principy-kontrollinga-v-sisteme-upravleniyaorganizacieiy.html 4. Про виконання плану роботи Державної фіскальної служби України на 2016 рік: Звіт ДФС від 17.02.2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/data/files/ 199244.pdf 5. Ташенова С.Д., Зіядін С.Т. Основні функції та інформаційна база контролінгу [Електронний ресурс]: Журнал "Контроллинг" №3 (45) 2012. ‒ Режим доступу: World Wide Web. URL: http:// www.controlling.ru 6. Управління митними органами на основі контролінгу [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://ukrbukva.net/page,6,77585-Upravlenie-tamozhennymi-organami-na-osnovekontrollinga.html

80

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ УДК 628.157 Лідія Павлюк (Володимир-Волинський) ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ НОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У сучасних умовах світового соціально-економічного розвитку, особливо важливим стало інформаційне забезпечення процесу управління, що полягає у зборі і обробці інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Ключові слова: інформація, інформаційні технології, економіка, управління, кібернетика. In the modern terms of world socio-economic development, the informative providing of process of management, which consists in collection treatment of information necessary for the acceptance of reasonable administrative decisions, became especially important. Key words: information, information technologies, economy, management, cybernetics. У сучасних умовах світового соціально-економічного розвитку, особливо важливим стало інформаційне забезпечення процесу управління, що полягає у зборі і обробці інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Циркуляція інформації в суспільстві – це головний показник, завдяки якому можна судити про необхідність і потенційність цілісності її існування. Сучасний період становлення економіки характеризується переходом до нової економічної моделі, головне місце в якій займають інформаційні технології, засновані на комунікаційних засобах обробки та збереження інформації. Інформаційне забезпечення управління – це зв'язок інформації з системами управління, установою та управлінським процесом в цілому. Інформаційні технології дають доступ до даних, що дозволяє глибше зрозуміти бізнес. Роль інформації у суспільстві належить установам, де повинні використовувати тільки найновішу інформацію. Дана проблема неодноразово розглядалась у статтях, наукових роботах, дисертаціях значної кількості зарубіжних і вітчизняних вчених. Питання сутності, особливостей, місця і ролі інформаційного забезпечення в управлінні установою розглянуті в працях Л. С. Винаріка, О. М. Щедріна, Н. Ф. Васильєвої, В. П. Ластовецького, Т. Б. Іванюка, І. Б. Швеця, В.В. Буряка та ін. [2, с. 56]. В наш час без інформаційних технологій важко уявити існування будь-якої установи. Інформаційна технологія – технологічний процес предметом перероблення та результатом якого є інформація. Проаналізувавши розвиток інформаційних технологій, можна стверджувати, що в щоденній практичній діяльності працівники установи використовують значні обсяги інформації для оперативного управління технологічними процесами. Значні обсяги економічної інформації, нагальна потреба оперативних розрахунків, пошуку та надання працівникам установи відповідної інформації для прийняття рішень, зумовлюють необхідність використання, в процесі управління обчислювальної техніки та інформаційних технологій. Слід зазначити, що інформаційні технології, які базуються на професійному використанні інформаційного ресурсу, дають змогу працівникам ефективно працювати. 81

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку В сучасних умовах інформація відіграє все більш важливу роль. «Інформація перетворюється на стратегічний ресурс, від якого залежить конкурентоздатність всіх установ», – наголошував Мілан Желене [2, с. 164]. Основним засобом підвищення конкурентоспроможності стає широке застосування комп'ютерів та інформаційних систем, яке, як стверджує Мілан Желене, «забезпечує підприємству сім основних переваг»: 1. Покращення і розширення обслуговування клієнтів; 2. Підвищення рівня ефективності завдяки економії часу працівників; 3. Збільшення можливості навантаження та пропускної здатності; 4. Підвищення точності інформації, і, як наслідок, ріст престижу установи і скорочення збитків, обумовлених помилками; 5. Забезпечення необхідною інформацією у визначений час конкретних осіб, завдяки можливості організації запиту та наявності інтерактивного режиму; 6. Отримання керівництвом важливої інформації для планування, управління і прийняття рішень; 7. Збільшення прибутку [3, с. 364]. М. Желени визначає такі основні цілі використання підприємствами інформації: - задля створення можливості функціонувати, або для росту прибутку; - з метою зниження ризику і зменшення невизначеності; - для отримання влади і засобів впливу на інших; - задля контролю і оцінки продуктивності і ефективності підприємства [4, с. 65]. До появи і розвитку кібернетики, обчислювальної техніки й інформатики поняття «інформація» трактували як відомості, які передаються усним, письмовим чи іншим способом, у тому числі і за допомогою технічних засобів. Тепер, зберігаючи первинний зміст, інформацію трактують як загальнонаукове поняття, яке охоплює обмін відомостями між людьми. Система управління організацією як поняття – складається із взаємопов'язаних, відносно самостійних частин, які визначають це ціле. Згідно із Законом України «Про інформацію» інформація є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, інформація відображає стан та зміни певної системи [1]. Роль інформації неоднакова для різних етапів або стадій процесу управління. На одних стадіях управління важливий обсяг інформації, її види, можливості одержання нової, додаткової інформації, на других – її рух, на третіх – можливості її обробки. Залежно від поставлених управлінських завдань можна виділити такі види інформаційно-управлінських технологій: • зберігаючі (економлять витрати, матеріали й фінансові ресурси, але не впливають суттєво на зміну стану й рівня функціонування установи) ‒ передають інформацію від відправника до адресата, не відповідаючи за суть інформації, що передається, та її використання адресатом; • раціоналізуючи ‒ відповідають за використання інформації; • творчі ‒ «виробляють» нові знання, їх передають, використовують для вдосконалення ланки управління. Вимога до спеціалістів, що готують інформацію для керівників: фундаментальна підготовка з теорії і практики управління, розуміння суті функціонального навантаження відповідних керівників, знання механізму прийняття управлінських рішень; • професійні ‒ мають навички з підготовки інформації. Керівники повинні дотримуватись таких принципів систематизації інформаційних потоків: • забезпечення повноти й достовірності обліку всіх сторін у діяльності установи; • мінімізація інформаційного шуму та обмеження інформаційного надлишку тільки вимогами надійності; 82

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку • забезпечення безперервного зв'язку між зовнішньою і внутрішньою інформацією та прийняття рішень на всіх рівнях ієрархії управління. Поряд з цим спостерігаються такі проблеми впровадження інформаційних технологій (ІТ): • безперервне збільшення обсягу технологічних пропозицій, що потребують великих інвестицій, і, відповідно, ‒ посилення залежності від зовнішніх послуг (наприклад постачальників програмного забезпечення); • зміна ролі ІТ в установі під час виконання внутрішньо фірмових процесів функція ІТ перестала бути допоміжною, а перетворилась у важливу складову продукту чи виробничих потужностей; • зростання витрат у сфері ІТ. Ми живемо у час всебічного розвитку оточуючого нас світу. У зв’язку з цим, з кожним днем збільшується кількість інформації стосовно найрізноманітніших сфер нашого життя. Тобто розширюється інформаційна сфера. А оскільки жодна з організацій, підприємств, фірм не є інформаційно-ізольованою, то дуже важливим питанням є питання отримання якісної та корисної інформації, яка забезпечувала б оптимальність процесу управління. Для покращення управління на основі використання інформаційних технологій пропонується використовувати такі методи: - вище керівництво повинне управляти ІТ як стратегічним потенціалом установи. Керівництво фірми має визначитись з таких питань: який внесок зобов’язані зробити ІТ у процес управління; - спеціалісти, основним обов'язком яких є пошук системних рішень для оптимізації функціональних спеціальних завдань. Вони через обмеженість своєї сфери діяльності не завжди мають можливість конкретно уявляти процес виробництва товарів і послуг; - працівники окремих підрозділів мають використовувати ІТ з огляду на логіку своєї діяльності і приділяти увагу аналізові можливих наслідків рішень, що приймаються; - досвідчені працівники, які відповідають за чіткість і зрозумілість щодо очікувань клієнтів та користувачів, пов'язаних з інформаційно-технологічними послугами; - постачальники ІТ повинні пропонувати послуги відповідно до проблемних установок своїх споживачів, виробивши стратегію, яка базується на орієнтації на клієнта, довгострокових зв'язках з установою на засадах взаємної довіри, гнучкості й готовності до ризику; - на співробітників цієї установи покласти, конкретне вирішення технологічних завдань у своїй сфері та соціальних проблем, пов'язаних із упровадженням та експлуатацією ІТ; - координувати роботу з групами осіб та установами, зацікавленими у використанні нових інформаційних технологій. - спільно з керівництвом шукати шляхи розвитку підрозділів та установ цілому, для завоювання конкурентних переваг, що дасть хороший рейтинг установі серед інших [4, с. 94]. При впровадженні нової технології в організації необхідно оцінити ризик відставання від конкурентів у результаті її неминучого старіння згодом, тому що інформаційні продукти, як ніякі інші види матеріальних товарів, мають надзвичайно високу швидкість заміни новими видами чи версіями. Періоди змінюваності коливаються від кількох місяців до одного року. Якщо в процесі впровадження нової інформаційної технології цьому фактору не приділяти належну увагу, вона вже застаріє, і доведеться вживати заходів з її модернізації. Таким чином, інформаційні технології відіграють дуже важливу роль у діяльності кожної установи, оскільки фактично є потужною та ефективною інформаційною підтримкою. А це забезпечує їй існування у сучасних економічних умовах, які вимагають досить швидкого планування та прийняття рішень.

83

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Закон України «Про інформацію». 2. Василенко О. В., Шматько В. Г. Іноваційний менеджмент: навч. посібник / О. В. Василенко, В. Г. Шматько. – К.: Вища школа, 2003р. – 267 с. 3. Кузьмін О.Є. Основи менеджменту / О.Є.Кузьмін, О.Г.Мельник – К.: Академвидав «Альваматер», 2003. – 542 с. 4. Сердюк О.П. Основи управління комунікаційним персоналом: Підручник / О.П.Сердюк. – К., 1998. – 231 с. УДК 628.157 Анастасія Силка (Володимир-Волинський) ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА У статті розкрито основні аспекти процесу організації праці як важливого чинника успішної діяльності підприємства. Ключові слова: організація праці, ефективність, кадри, продуктивність праці, трудові ресурси, управління, трудова активність In the article, the basic aspects of process of organization of labour are exposed as an important factor of successful activity of enterprise. Key words: organization of labour, efficiency, shots, labour productivity, labour resources, managements, labour activity. Перехід України до ринкових відносин, необхідність посилення правового захисту інтересів найманих працівників викликає нагальну потребу реформування трудового законодавства, яке б відповідало сучасному розвитку суспільства і держави та працювало на перспективу. В цих умовах особливого значення набувають наукові дослідження як загальнотеоретичних, так і прикладних проблем правового регулювання суспільно-трудових відносин. Таким чином на сучасному етапі розвитку менеджменту процес організації став найважливішою початковою ланкою кожного підприємства, фірми, організації тощо. Це зобов'язує підприємство і насамперед його власника добре налагоджувати виробничий процес, організовувати працю так, щоб вона була економічно добробут, давала моральне задоволення. Суспільство породжує низку техніко-організаційних, виробничих, соціальних, психологічних та інших зв’язків, які формують професійну діяльність. У її процесі менеджеру доводиться вирішувати ряд завдань, ефективність яких залежить від його вміння раціонально організувати свою працю. Ця необхідна умова досягнення єдиної мети привертає увагу соціологів, психологів, педагогів у зв’язку із тим, що сучасний світ має складні комунікативні зв’язки, високий рівень інформатизації, психологічного напруження. За таких умов праця повинна організовуватися з врахуванням наукових досягнень та вироблених практичним досвідом рекомендацій [2, с. 58]. Для ефективного функціонування сучасного виробництва, яке базується на застосуванні техніки і технології, що характеризується великою кількістю внутрішньовиробничих зв’язків і інформаційних потоків у сфері управління, необхідна чітка організація праці керівника, застосування прогресивних норм і нормативів, що є основою не тільки організації праці на робочих місцях, але і планування, організації виробничих процесів і управління виробництвом. 84

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Відповідність форм організації праці керівника і якості його нормування рівню розвитку техніки і технологій служить головною умовою досягнення високої ефективності виробництва. В умовах ринкової економіки виникає об'єктивна необхідність у підвищенні ролі організації праці керівника. Цього можна досягти шляхом використання можливостей вдосконалення організації і нормування праці. Це найбільш доцільний шлях, який не вимагає істотних витрат. Як показує практика, скорочення витрат праці, як правило, забезпечує одночасне зниження витрат на одиницю продукції. Слід зазначити, що при встановленні норм праці в першу чергу повинні враховуватись такі організаційно-технічні умови, які забезпечують ефективне використання техніки, технологій і робочого часу [4, с. 88]. Щоб забезпечити виконання встановлених перед працівниками промислового підприємства конкретних завдань, необхідно відповідним чином організувати працю людей, зокрема:  визначити функції кожного працівника;  розробити форми кооперації праці;  визначити робочі місця;  вказати методи виконання роботи [3]. Характер організації праці в колективі визначається мірою прогресивності техніки і технології, що застосовуються, а також рівнем кваліфікації працівників. Наукова організація праці передбачає систематичне впровадження досягнень науки і передового досвіду та дозволяє найкращим чином поєднувати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці. Управлінський вплив здійснює не тільки менеджер як керівник, а й група людей, сферою професійної діяльності яких є процеси управління, а обов’язком – підготовка і здійснення обґрунтованих управлінських заходів, це управлінський персонал, працівники управління, кадри управління менеджментом. Передумовою ефективного управління є раціональна організація їхньої праці. Організація праці визначає основні закономірності розвитку громадських відносин в процесі праці. Вона включає не тільки форми розподілу і кооперації праці, прийоми і методи праці, організацію і обслуговування робочих місць, умови, режим праці і відпочинку, але і нормування праці і його оплату. Важливість проблеми організації нормування праці зумовило виділення їх із вивчення в окремі напрямки. Людська праця в різних формах її економічного і соціального виявлення на ринку визначає місце людини в процесі праці. Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:  поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи;  організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;  нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва;  організація підбору персоналу та його розвиток, тобто ‒ планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо;  оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, 85

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку його зміст і тривалість максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;  раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;  поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;  зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;  мотивація й оплата праці. Управління як специфічний вид людської діяльності відокремився в ході розподілу і кооперації суспільної праці. Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, яке воно вирішує, з іншого, ‒ його предметом, засобами і самою роботою [1, с. 74]. Управлінська праця – переважно розумова праця. Вона, хоча безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, але невід’ємною частиною праці сукупного працівника. Адже, невипадково оцінка діяльності керівників (і, насамперед, вищого керівництва) пов’язана з результатами підприємства. Важливими умовами підвищення продуктивності і ефективності праці в будь-якій сфері людської діяльності, у тому числі і в менеджменті, є раціональний поділ і кооперація праці. Нині організація та обладнання робочих місць працівників апарату управління, створення відповідних умов для їх праці набувають дедалі більшого значення. З кожним роком збільшується обсяг оброблювальної інформації, все більше застосовуються засоби механізації та автоматизації робіт, техніка стає більш складна, виникають нові професії тощо. Все це потребує певної організації робочих місць, їх планування, устаткування, створення оптимальних умов для праці. Для підвищення організаційного рівня функціонування персоналу треба здійснити вищий ступінь формалізації процесів управління, передбачати порядок, при якому роботи виконувались би за відповідними правилами. Підвищенню рівня спеціалізації апарату управління сприяє концентрація однорідних робіт, уніфікація форм документів, раціональних методів праці, а також чітка регламентація кола робіт, обов’язків і відповідальності кожного працівника. Таким чином, організація праці є важливим елементом в діяльності певної установи, яка підкріплюється трудовою активністю і творчою ініціативою працівників. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Буряк Ю.П., Карпінський Б.А. Економіка праці і соціально-трудові відносини. Навч. посібник / Ю.П.Буряк. – Львів: Логос, 2003. – 240 с. 2. Білоус О.Г. Менеджмент: конкурентоздатність та ефективність / О.Г. Білоус. ‒ К.: ЦУЛ, 1992. – 110 с. 3. Катаєва Л.Д. Управління персоналом. – Суми.:ВІЧЕ 2006. – 87 с. 4. Кириченко О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Знання, 2000. – 112 с. Науковий керівник ‒ викладач І категорії Л.В.Павлюк

86

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 628.157 Уляна Токарева (Володимир-Волинський) ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В ОРГАНІЗАЦІЇ Комунікація є смисловим аспектом соціальної взаємодії, однією із найбільших загальних характеристик будь-якої діяльності, включаючи управлінську. У статті висвітлені окремі аспекти системи процесу комунікації в системі управління персоналом, визначені основні шляхи та проблеми формування комунікаційної стратегії всередині організації, проаналізовані найбільш поширені форми комунікаційної взаємодії. Ключові слова: управління персоналом, комунікація, комунікаційна стратегія. Communication is the semantic aspect of social co-operation, one of most general descriptions of any activity, including administrative. In the articles lighted up separate aspects of the system of process of communication are in control system by a personnel, basic ways and problems of forming of communication strategy are certain into organization, the most widespread forms of communication co-operation are analyzed. Key words: management, communication, of communication strategy, personnel. Наш час характеризується виникненням і розвитком нових комунікаційних технологій, різноманітністю комунікаційних процесів, що вимагає від майбутніх фахівців, діяльність яких протікає у сфері «людина-людина», готовність до діяльності в нових умовах: критичного сприймання діяльності, уваги до деталей, гнучкості мислення, витримки, толерантності, тактовності, вміння писати інформаційні тексти, вміння зацікавити й переконати співрозмовників. Комунікація пред’являє вимоги до кожного з учасників управлінської взаємодії. Так, кожний з них повинен володіти всіма або деякими здібностями: бачити, чути, відчувати, сприймати запах та смак. Ефективна комунікація вимагає від кожної із сторін певних навиків і умінь, а також наявності певного ступеня взаємного розуміння. У процесі комунікації інформація передається від одного суб’єкта іншому. Суб’єктами можуть виступати окремі особи, групи і навіть цілі організації. Ці питання лягли в основу наукового дослідження «Теорія комунікації і комунікативні технології ХХ століття» і стали змістом багатьох робіт Г.Почепцова. Соціологічний аспект комунікацій розглядала В.П.Конецька, комунікацію в професійній діяльності досліджувала А.П.Панфілова, Ф.І.Хміль подав поділ комунікацій за формою та подав таке визначення – комунікації в менеджменті, обмін інформацією, внаслідок якого керівник одержує необхідну для прийняття ефективних рішень інформацію і доводить їх до підлеглих теж у формі інформації [2, с. 351]. Комунікація є смисловим аспектом соціальної взаємодії, однією із найбільших загальних характеристик будь-якої діяльності, включаючи управлінську. Вона є новою формою політичної, наукової, організаційної і технічної сили в суспільстві, за допомогою якої організація включається у зовнішнє середовище, здійснюється обмін думками або інформацією для забезпечення взаєморозуміння. Комунікація має досить широке тлумачення. Її можна визначити як форму зв’язку, як один із проявів інформаційного обміну або обміну інформацією між живими істотами у процесі їх безпосереднього спілкування за допомогою технічних засобів. Комунікації – це процес передавання інформації від однієї особи до іншої (інших). Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управління організацією. Метою комунікації є розуміння, осмислення переданої інформації. Комунікаційним називають процес, у ході якого дві чи більше особи обмінюються і осмислюють отриману інформацію, мета якої полягає в мотивуванні певної поведінки чи 87

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку впливу на неї. Отже, елементами комунікаційного процесу в першу чергу є особи, що обмінюються інформацією – відправник та отримувач [3, с. 46]. Основною комунікацій є інформація. Це найважливіший ресурс, який дає змогу організаціям розвиватися, змінювати стратегічні позиції. В умовах поділу праці без своєчасного надходження інформації неможлива спільна робота. Без неї керівних не може сформулювати цілі, оцінити ситуацію, визначити проблеми, підготувати і прийняти рішення і проконтролювати його виконання, тобто належним чином здійснювати управлінські функції. Мережа сучасних комунікацій усе повніше охоплює земну кулю, окремі галузі економіки, окремі підприємства й процеси. Комп’ютер як засіб відправлення й одержання інформації адресатам у всьому світі значно спрощує і прискорює процеси обміну інформацією. Автоматизація опрацювання, збереження й передачі інформації створює принципово нове середовище для ведення підприємницької діяльності, підготовки, прийняття та виконання рішень. Комунікації і, відповідно, комунікаційні процеси стають все більш значущими для кожного із нас. Ми є відправниками та одержувачами інформації, при цьому здійснюємо її кодування, декодування, вибираємо відповідні канали передачі інформації. Важливість комунікації полягає в тому, що людське життя немислиме без спілкування. Через спілкування, у подальшому інформаційному суспільстві, твориться політика, розвивається економіка, розбудовується культура. У сучасному світі комунікація є тим соціальним стрижнем, у якому колективний розум суспільства реалізовується у системі управління державою, політико-господарській діяльності через досягнення науковотехнічної революції. Слід зазначити, що діяльність будь-якої організації неможлива без бізнес-комунікацій. Основна мета такої діяльності полягає в забезпеченні розуміння інформації, яка є предметом обміну, тобто повідомлень. Сьогодні поширені такі типи комунікацій в організаціях: міжособові комунікації; комунікації у системах зв’язку та командах; комунікації в організаціях та електронні засоби комунікацій. Усні комунікації відбуваються під час розмови віч-на-віч, групових дискусій, телефонних розмов і ін., за яких розмовну мову використовують для передавання змісту. Перевага усних комунікацій полягає в тому, що вони забезпечують негайний зворотній зв’язок і взаємний обмін. Недоліком усних комунікацій є те, що вони можуть бути недостовірними (неправильно вибрані слова для вираження суті; якісь перешкоди переривають процес; слухач забуває частину або все повідомлення; не вистарчає часу на виважені відповіді тощо). Письмові комунікації - це звіти, записки, листи, записи і ін. Вадою цих комунікацій є те що вони затримують зворотній зв’язок та взаємообмін, крім того вони є складніші від усних і потребують більше часу. Переваги письмових комунікацій полягають у достовірності. Їм надають переваги, коли одній чи обом сторонам потрібні письмові записи про те, що відбувалося. Вибираючи засіб комунікації, менеджери повинні зважати на всі аспекти. Комунікативні схеми – це способи, за допомогою яких члени групи чи команди спілкуються між собою. Вони відрізняються потоками інформації, позицією лідера, ефективністю різних типів завдань. Менеджери можуть намагатися створити централізовану схему, коли завдання групи прості й рутинні, і, навпаки, сприяти децентралізації групи, якщо групові завдання складні (наприклад, ухвалення головного рішення про стратегію підприємства), оскільки відкриті канали комунікацій забезпечують більше взаємодії і ефективніше поширення інформації. Комунікації в організаціях. Іншими їх формами є потоки інформації між організаційними ланками або групами. Кожна з цих форм охоплює як усні, так і письмові комунікації, але, відповідно, поширюється на моделі комунікацій по всій організації. Є вертикальні та горизонтальні комунікаційні зв’язки в організаціях. 88

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Вертикальні комунікації відбуваються вверх і вниз в ієрархічній структурі організації. В цих комунікаціях беруть участь менеджери, їхні керівники та підлеглі. Вертикальні комунікації можуть і повинні бути двонаправленими (спрямовані зверху вниз і знизу вверх), оскільки тоді вони з активним зворотнім зв’язком є ефективніші, ніж однонапрямлені. Горизонтальні комунікації відбуваються між колегами та співробітниками на одному рівні. Вони сприяють координації між належними ланками і відіграють головну роль у робочих командах, де є працівники різних відділів. Суттєвий вплив на комунікації в організаціях мають електронні засоби комунікацій. Інформаційні технологія стосується ресурсів, які використовує організація для менеджменту інформації, що потрібна для досягнення її цілей. Інформаційна технологія може використовувати комп’ютери, комп’ютерні мережі, телефони та інше устаткування. Є шість найпоширеніших видів інформаційних систем:  операційно-виконавча система – з її допомогою виконують рутинні та поточні операції;  інформаційна система менеджменту – збирає дані, організовує і систематизує їх у формі, зручній для менеджерів, а тоді забезпечує цих менеджерів інформацією, необхідною для їх роботи;  система підтримки рішень – автоматично знаходить, опрацьовує та підсумовує необхідну інформацію, необхідну для специфічних рішень;  адміністративна інформаційна система призначена для спеціальних потреб спрацювання інформації менеджерами вищого рівня;  інтернет-мережі – комунікаційні мережі, які діють у межах однієї організації;  експертні системи – створені за принципом визначення усіх можливостей «якщотоді», які стосуються конкретної ситуації. В організаціях також поширені неформальні комунікації – це непідтверджені повідомлення і чутки; менеджмент «нишпорки» та несловесні комунікації [1, с. 128]. У процесі обміну інформацією задіяні чотири базові елементи: 1) відправник – особа, яка генерує ідеї або збирає та передає інформацію; 2) повідомлення – інформація, закодована за допомогою символів; 3) канал або засіб передавання інформації; 4) одержувач – особа, якій призначена інформація і яка її інтерпретує. Отже, комунікації є невід’ємним атрибутом процесу управління. Вони зв’язують окремі елементи організації єдине ціле, даючи можливість координувати їх дії, аналізувати успіхи та невдачі, виправляти допущені помилки, доручати нові завдання тощо; з’єднують її із зовнішнім середовищем – дозволяють отримувати інформацію про стан ринку та поведінку на ньому суб’єктів господарювання, повідомляти партнерів по бізнесу і споживачів про свої наміри та впливати на їх поведінку. Таким чином, організаційні комунікації мають відбуватися у різних напрямках – всередину організації і назовні, в межах одного управлінського рівня(горизонтальні) і між рівнями (вертикальні); здійснюватися по діагоналі, якщо у обговорення шляхів усунення проблеми включаються суміжні підрозділи, а також бути вільними від усяких обмежень і відбуватися неформальним чином (через поширення чуток). ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Андрушків Б.М. Основи менеджменту: підручник для студ. вузів / Б.М.Андрушків, О.Є.Кузьмін. – Львів: Світ, 1995. – 296 c. 2. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник / Ф.І.Хміль. – К.: Вища шк., 1995. ‒ 351 с. 3. Шевчук С.В. Менеджмент. Комунікаційна процеси на підприємстві / С.В.Шевчук. – К.: Вища школа, 1997. – 270 с. Науковий керівник ‒ викладач І категорії Л.В.Павлюк 89

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ЖУРНАЛІСТИКА УДК 070:347.78(043.3) Любов Данча (Рівне) НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЖИМІВ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗМІ Розглянуто положення нормативно-правових актів, що визначають режими доступу до інформації. Проаналізовано їх зв’язок зі свободою та відповідальністю ЗМІ як важливими аспектами соціально-комунікативних відносин. Ключові слова: мас-медіа, медіа право, режим доступу до інформації, інформація з відкритим доступом, публічна інформація, інформація з обмеженим доступом. The article deals with position of normative and law statements that define the regimes of access to information. The author analyzes their connection with mass media freedom and responsibility as important aspects of social and communicative relations. Keywords: mass media, media law, regime of access to information, information with free access, public information, information with restricted access. Однією з найважливіших передумов ефективного функціонування мас-медіа у системі соціальних комунікацій є медіа правове регулювання їх діяльності, що забезпечує свободу та відповідальність ЗМІ. Першочергового значення у соціально-комунікативному аналізі медіа права набуває класифікація інформації за режимом доступу. Так, згідно ст. 28 попередньої редакції Закону України «Про інформацію», під останнім слід розуміти передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення i зберігання інформації, визначений її поділом на відкриту та з обмеженим доступом. У новій редакції Закону ця, на нашу думку, комунікативно важлива дефініція відсутня, однак у ч. 1 ст. 20 за порядком доступу інформацію диференційовано на відкриту та з обмеженим доступом, а у ч. 2 ст. 20 зазначено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом [7]. Зауважимо, що жодна з редакцій документу не містить визначення доступу до інформації – гарантованої можливості кожного «отримувати безпосередньо від органів публічної влади, їх установ та організацій інформацію про їх діяльність, від приватноправових юридичних осіб суспільно значущу інформацію про їх діяльність та можливість знайомитися з відомостями про себе» [3]. У контексті соціально-комунікативного аналізу медіа права означені концепти корелюють, з одного боку, зі свободою інформаційного обігу та його належним наповненням, з іншого – з мінімалізацією комунікативно-інформаційних ризиків та гарантуванням інформаційної безпеки, дуальна природа якої, за твердженням Б.А. Кормича, визначається нормами природного права і ступенем свободи від втручання (держави, інших осіб) та нормами позитивного права, необхідними для усунення істотних для державної безпеки комунікаційно-інформаційних деліктів [1]. Виразом права на свободу інформації є поняття інформації з відкритим доступом та публічної інформації, зафіксовані у законах України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про доступ до публічної інформації». Так, згідно вилученого з нової редакції Закону України «Про інформацію» положення ст. 29, доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом її систематичної публікації в офіційних друкованих виданнях; оприлюднення у ЗМІ, безпосереднього надання 90

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку громадянам, державним органам та юридичним особам, а його обмеження забороняється законом [7]. Спеціально урегулюванню обігу публічної інформації присвячено Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. Так, у ст. 1 за критерієм походження та володіння публічну інформацію визначено як відкриту інформацію, «що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків , або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації», визначених законом [6]. Комунікативно важливим й корелятивним низці положень нормативно-правових актів є запропоноване науковцями визначення публічної інформації за змістом як відомостей та/або даних, «що дають кількісну та якісну характеристику явищ і процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах суспільного життя і створюються, збираються, використовуються, поширюються та зберігаються суб’єктами владних повноважень та іншими розпорядниками публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес» [8, с. 10]. Важливого значення у соціально-комунікативній взаємодії набуває мета Закону «Про доступ до публічної інформації», що полягає у забезпеченні прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створенні механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 2). Правовим підґрунтям безперешкодного інформаційного обігу є ч. 2 ст. 10-1, за якою публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та розповсбдження. Назагал, згідно чинного законодавства, право на доступ до публічної інформації гарантовано: «обов’язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб’єктів владних повноважень; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації» [8, с. 12]. Підтримання цілісності комунікаційних зв’язків завдяки мінімалізації комунікаційних ризиків та інформаційних загроз гарантує правовий режим інформації з обмеженим доступом – конфіденційної, таємної, службової (Закон України «Про інформацію», ч. 1 ст. 21). Зауважимо, що попередня редакція Закону «Про інформацію» містила розгорнуті дефініції конфіденційної інформації як відомостей, що «знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб i поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов», й таємної інформації як такої, що «містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству i державі» (ст. 30). У нову редакцію Закону від 01.01.2017 включено визначення конфіденційної інформації як інформації про фізичну особу, а також інформації, «доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень» й вказано, що «конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом» [7] (ч. 2 ст. 21), однак інші визначення відсутні у зв’язку з розгорнутим тлумаченням понять у пізніших за часом нормативно-правових актах. Так, низку положень, суттєвих щодо режиму обігу інформації з обмеженим доступом, містять Закон України «Про державну таємницю» та Закон України «Про доступ до публічної інформації». Наприклад, згідно ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», до інформації з обмеженим доступом віднесено конфіденційну інформацію, таємну інформацію та службову інформацію (ч. 1). Комунікативно важливим є положення Закону про обмеження доступу до інформації виключно в інтересах національної безпеки, 91

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; за умови, коли розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам і шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6) [6]. Водночас, у Законі відзначено неприпустимість обмеження доступу до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно, за виключенням випадків, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (ч. 5 ст. 6) [6]. Комунікативний зміст мають визначення конфіденційної інформації як інформації, «доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов» (ч. 1 ст. 7); таємної інформації як інформації, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі та яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю (ч. 1 ст. 8), та службової інформації як інформації, що міститься у документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, документах, пов’язаних з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни й не віднесена до державної таємниці (ч. 1 ст. 9) [6]. У ст. 1 Закону «Про державну таємницю» поняттям секретної інформації означено вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Статтею 8 Закону конкретизовано види інформації, що можуть бути віднесені до державної таємниці у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, ст. 10 – порядок віднесення інформації до державної таємниці, ст. 22 – форми допуску громадян до державної таємниці, ст. 27 – порядок доступу до державної таємниці [5]. Істотними щодо виконання працівниками мас-медіа своїх професійних функцій є положення ст. 22 про допуск до державної таємниці дієздатних громадян, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої діяльності тощо; ст. 27, за котрою доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої діяльності тощо, та ст. 31, у котрій конкретизовано обмеження на оприлюднення секретної інформації, зокрема у пресі та інших видах ЗМІ [5]. Комунікативно істотними, передусім щодо діяльності мас-медіа, вважаємо положення ч. 4 ст. 8 Закону про заборону віднесення до державної таємниці «будь-яких відомостей, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров'ю та безпеці населення», зокрема про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища тощо, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб [5]. 92

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Також погодимося з думкою фахівців, що зважаючи на Йоганебурзькі принципи, вироблені групою експертів міжнародного центру проти цензури «Article 19» 10.01.1995 р., суспільство повинно бути упевненим, що воно має доступ до інформації, зосередженої у руках влади, а усі обмеження щодо її одержання – доцільні та легітимні [4, с. 95]. На рівні вітчизняного законодавства останнє відображено у ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію», де окреслено коло відомостей, що не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом, та ст. 17 Закону України «Про державну таємницю» [5], якою встановлено право громадян та юридичних осіб вносити посадовим особам, котрі надали гриф секретності матеріальному носію секретної інформації, обов'язкову для розгляду мотивовану пропозицію про розсекречування цього носія. Комунікативну інтенційність медіа права підтверджує ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інформацію», у котрій зазначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є «суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення» (курсив – Л. Д.) [7]. Водночас, у свічаді останніх соціополітичних подій актуалізуються заборонні положення вітчизняного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 330 Кримінального кодексу України [2], за якою передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства, передбачають кримінальну відповідальність. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кормич Б. А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України: автореф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.07 / Нац. університет внутрішніх справ МВС України. – Харків, 2004. – 41 с. 2. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 № 2341-III, поточна редакція від 05.01.2017, підстава 1798-19 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25–26. – Ст. 131. 3. Нестеренко О. В. Право на доступ до інформації в Україні : конституційно-правовий аспект : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 – конституційне право / О. В. Нестеренко. – Харків, 2008. – 20 с. 4. Петрова Н. Медіа-право / Н. Петрова, В. Якубенко. – К., 2007. – 276 с. 5. Про державну таємницю : Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-ХІІ, поточна редакція від 05.01.2017, підстава 1798-19 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №16. – Ст. 93. 6. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13.01.2011 р. № 2939-VI, поточна редакція від 01.05.2015, підстава 319-19 // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 32. – Ст. 314. 7. Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII, поточна редакція від 01.01.2017, підстава 1774-19 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 48. – Ст. 650. 8. Тарадай С. М. Адміністративні процедури забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / С. М. Тарадай. – К, 2012. – 217 с.

93

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку СОЦІОЛОГІЯ УДК 316.422 Елліанна Ковтуненко (Київ) МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИМІРЮВАННЯ ДЕМОКРАТІЇ У статті мова йде про основні підходи до вимірювання демократії. Обґрунтовується ідея різностороннього вивчення рівня демократії в країнах. Демонструються погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на цю проблему. Ключові слова: демократія, авторитарний режим, показники демократії. In the article the question is about the basic going nearmeasuring of democracy. The idea of scalene study of levelof democracy is grounded in countries. The looks of homeand foreign scientists are demonstrated to this problem. Keywords: democracy, authoritarian mode, indexesof democracy. Не дивлячись на досить велику кількість визначень демократії та різнорідні форми демократії, можна говорити про певні необхідні ознаки, які повинна мати соціальна система, щоб називатися демократичною. Німецький політолог В.Меркель часто говорить в своїх працях [6, 133-136] про шість необхідних факторів, на основі яких розрізняють тоталітарну та демократичну системи: спосіб доступу до влади, спосіб узаконення влади, монополізація влади, структура влади, вид влади та владні вимоги. В демократичній системі доступ до влади є вільним, владна структура є плюралістичною, владні вимоги є обмеженими, вид влади є правовим та узаконення влади відбувається на основі суверенітету народу. Американський дослідник Роберт Даль говорить в цьому зв’язку про дві основні ознаки демократії: повинна бути відкрите змагання за політичну владу та достатні можливості всіх громадян політичної партиціпації. Наступні три позиції повинні стояти відкритими для громадян: 1. Можливість формулювати власні преференції, вимоги; 2. Можливість висловити ці вимоги іншім громадянам та уряду через індивідуальні чи колективні дії; 3. Вимоги повинні бути розглянути урядом незалежно від їх походження та змісту [7, 143-148]. Це є необхідні, але ще не достатні умови демократії. Тому вони повинні бути підкріплені інституціональними гарантіями: 1. Вільне функціонування асоціацій та коаліцій; 2. Право на вільне висловлення власної думки; 3. Право приймати участь у виборі уряду; 4. Право посідати місця в суспільних організаціях; 5. Право політичних еліт конкурувати за голоси та підтримку; 6. Існування альтернативних, плюралістичних джерел інформації; 7. Вільні та справедливі вибори; 8. Існування інституцій, які політику уряду роблять залежною від волі громадян. Ще один критерій розрізнення тоталітарного режиму від демократичного, якого не торкається Роберт Даль, знаходить своє відображення в поділі влади на законодавчу, виконавчу та судову. Це ще не означає, що в кожній реально існуючій демократії неодмінно повинно бути присутнім це розділення. Іноді може трапитися, що межі між законодавчою та виконавчою владою досить розмиті (Німеччина, Швейцарія й т.п.). Судова влада у всякому випадку займає в демократичному режимі незалежну позицію по відношенню до виклнавчої та законодавчої влади. Показники демократії, надані Робертом Далем, проаналізувала Ірина Бекешкіна [1-2]. Вона зауважила, що звичні політологічні інституалізовані показники демократії виявляються недостатніми для вимірювання демократії в таких суспільствах, як Україна. Авторка вказує також на причини такої ситуації. Вони очевидні: “річ у відмінності шляхів, якими 94

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку стверджувалися ці демократичні інститути у країнах з давніми демократичними традиціями і у новоутворених демократіях, що виникли у другій половині 20 століття” [1, 192]. В західних країнах демократія утвердилися поступово природним еволюційним шляхом. А в країнах Східної Европи та деяких інших країнах ця демократія була “привнесена”; процес приходу до демократії був “штучним”. За думкою І. Бекешкіної, в суспільствах, де демократія встановлюється “декретом”, постає проблема наповнення нововведених демократичних інституцій реальним змістом. Для визначення цього інституціональні показники виявляються недостатніми. Авторка пропонує ввести ще соціологічні показники, які допоможуть вирішити цю проблему. “Отже, демократія може вимірюватися двома видами показників: як заміри “кратії”, тобто, з точки зору інститутів та механізмів, що представляють владу, і з позицій “демосу”, тобто, оцінок рівня їх дієвості громадянами. Адже значення демократії - не у самих інститутах, а у тих функціях, яку вони виконують – бути важелем впливу “демосу” на “кратію”. Якщо перших, інституціональний ряд показників розробляють політичні науки, “демосний” підхід презентує соціологія, соціологічні виміри і аналітичне осмислення громадської думки” [1, 192]. І. Бекешкіна виділяє чотири показника, за якими можна оцінити “демосний” підхід: 1. Загальна оцінка населенням стану демократії. 2. Оцінка населенням своєї спроможності впливати на владу. 3. Оцінка ефективності демократичних механізмів відбору еліт та виборчих інститутів влади. 4. Оцінка ситуації з дотриманням прав і свобод. Таке доповнення інституціональних показників соціологічними показниками є, на думку автора, необхідним для аналізу тих країн, що прийшли до демократії не природнім, а штучним шляхом. Отже, межа між тоталітарною та демократичною системами може бути проведена на основі вже названих В. Меркелем шости критеріїв диференціації, окреслених Р. Далем восьми інституціональних гарантій та вказаних І.Бекешкіною чотирьох соціологічних критеріїв. Досить влучне визначення надав Адам Пржеворскі [5], коли підкреслив, що демократія повинна розумітися як інституалізована система правил по розв’язанню суспільних конфліктів. Певні політичні рішення в демократичній системі, на відміну від тоталітарної системи, приймаються в результаті боротьби конкурентних політичних сил. Якщо розглядати континуум політичних систем, то можна виділити два полярні ідеальні типи – полюс ідеальної демократії та полюс ідеального тоталітаризму. Звісно, що в реальному житті не існує ніяких ідеальних демократій чи тоталітарних систем. Між цими двома полюсами знаходяться реальні типи політичних систем в наступному порядку: демократія, авторитарна система та тоталітарна система. Демократію можна поділити на три субтипи: ідеальну демократію, поліархію та дефективну демократію. Ідеальна демократія завжди буде залишатися утопічним ідеальним типом, як і ідеальний тоталітаризм. Поліархія (багатовладдя) є реально існуючою демократією. Вона не відноситься до ідеальної демократії, а не вміщує й дефектів демократії, тому що поліархія здійснила насправді демократичну ідею плюралістичності влади. Дефективна демократія займає місце між поліархією та авторитарною системою. У всякому випадку дефективна демократія має набагато більше спільних рис з поліархією, ніж з авторитаризмом. Деякі соціологи вважають, що всі системи, що не є демократіями, можна назвати автократичними. Автократичні системи засновуються не на принципі суверенітету народу, а на принципі його підкорення. Про демократію не може бути й речі, якщо право вибору в громадські органи буде обмежено на основі релігійних, етнічних, статевих чи політичних факторів. Ще однією ознакою автократичної системи є використання насилля та репресій, які часто співіснують з виконавчою владою. Це посилюється ще й тоді, коли не може існувати 95

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку незалежна судова влада [4, 11]. В автократичній системі будуть основні права людини знехтувані для проведення вимог уряду. Й в кінці кінців, коли монополія влади не підлягає контролю з боку демократичних соціальних інститутів, то це також говорить про наявні ознаки автократичної системи. До автократичних систем відносяться авторитарна та тоталітарна системи. Авторитарні системи можна розпізнати по обмеженому політичному плюралізму, обмеженому виборчому праву, по монополії олігархів й т.п. На іншому полюсі континууму після авторитарної системи стоїть тоталітарна система, суть якої складається у владі режиму за повсякденним життям громадян, в контролі за їх поведінкою, думками й т.п. За думкою Фрідріха та Бжежінські система повинна характеризуватися як мінімум шістьма критеріями, щоб називатися тоталітарною: 1. В системі повинна панувати ідеологія, яка контролює всі сфери життя; 2. Існує тільки одна партія при владі; 3. Заснована та контрольована партією система терору; 4. Режим посідає право повної монополії засобів масової комунікації; 5. Тільки режим посідає право на бойове озброєння; 6. Режим контролює всю економічну систему [7, 34-40]. Тоталітарний режим постає в різних формах. Наприклад, в Радянському Союзі він мав форму комуністичного режиму. При такому режимі неможливе прийняття участі громадян в проведення державної політики; тут не існує ніяких основ для політичного, економічного плюралізму. В комуністичному режимі не може існувати опозиції комуністичній партії. Будь-які відхилення від курсу переслідуються репресіями та терором. Проблема розділення суспільств на авторитарні чи демократичні, соціалістичні чи капіталістичні є актуальною при оцінці перебудови, розпочатої М. Горбачовим. Який характер мала перебудова – соціалістичний чи капіталістичний? Керівництво країни наголошує на соціалістичному виборі, тоді як його політичні супротивники вважають, що перебудова веде до реставрації капіталізму [3, 114]. Не можна не погодитися з думкою Т.Заславської щодо відмови від протиставлення понять “капіталізм” та “соціалізм”, як таких, що виключають одне одного. Так не потрібно й розводити поняття авторитарної та демократичної системи. В сучасному світі ми маємо досить багато форм демократії й в них в більшому чи меншому ступені наявні риси авторитарної системи. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бекешкіна І.Е. Демократизація в Україні: соціологічний діагноз // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2001. – С.189195. 2. Бекешкина И.Э. Украина – в транзите или в «серой зоне»? // Посткоммунистические трансформации: векторы, направления, содержание/ под ред. О.Д. Куценко. ‒ Харьков: Изд. центр Харьковского национального университета имени В.Н.Каразина, 2004. – С.354-375. 3. Заславская Т.И. Социетальная трансформация российского общества: деятельностноструктурная концепция. – М.: Дело, 2002. – 568 с. 4. Ковтуненко Е.С. Методологічні проблеми соціологічного дослідження трансформаційних процесів // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. Вип.19. ‒ К.: ВПЦ "Київський університет". ‒ 2003. ‒ С.10-13. 5. Пшеворский А. Демократия и рынок. Политические и экономические реформы в восточной Европе и Латинской Америке/ В.А. Бажанов (ред.); В.А. Бажанов и др. (пер. с англ.). ‒ М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭП), 1999. – 320 с. 6. Merkel, W. Systemtransformation: eine Einführung in die Theorie und Empirie der Transformationsforschung // Schriftenreihe Uni-Taschenbücher; Bd. 2076. Opladen: Leske + Budrich, 1999. – 572 s. 7. Merkel, W., Sandschneider, E. (Hrsg.) Systemwechsel 3: Parteien im Transformationsprozeß. Opladen: Leske + Budrich, 1997. – 373 s. 96

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ІСТОРІЯ Тетяна Краснюкова, Людмила Радченко (Боярка) ГЕРОЇ НАШОГО КРАЮ ‒ ТВОРЦІ НОВОЇ ІСТОРІЇ У даній статті на основі літературних джерел, із висловів очевидців подано відомості про учасників Революції гідності, які поклали своє життя на вівтар для захисту рідної Батьківщини. Про учасників АТО та волонтерів Боярського краю. Такі різні долі, але об’єднані в одну єдину фронтову долю бійців і волонтерів АТО. Об`єднані любов`ю до Батьківщини, боротьбою за цілісність і незалежність України. Ключові слова: патріотизм, Революція гідності, учасник АТО, волонтер. In this article the information about the participants in the revolution of dignity, who gave their lives to protect their native homeland is given based on the literature and statements of witnesses. About the ATO participants and volunteers of Boyarka area. Such different fates, but they are united in a single front-line destiny of the soldiers and volunteers ATO. United by the love to the homeland, fight for the integrity and independence of Ukraine. Key words: patriotism, Revolution dignity, ATO member, volunteer. Свою Україну любіть. Любіть її... Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Т. Шевченко Патріотизм – поняття глибинне, його зародки закладені у кожному на генному рівні. Патріотизм – це стан душі, спосіб мислення і світобачення, це конкретне життя у конкретних обставинах, коли людина відчуває, що вона – у Вітчизні, а Вітчизна – у ній, і вони – нерозривні. Події 21 листопада 2013 р. – 22 лютого 2014 р. стали етапом прояву українцями неабиякої сили, мужності, гідності, віри та міцності духу. Вони показали усьому світу, що вищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. Проте за відстоювання цих ідей довелося заплатити дорогою ціною – кров’ю «Небесної Сотні», воїнів АТО – патріотів, які поклали своє життя на вівтар для захисту рідної Батьківщини. В цих трагічних подіях смерть кожної людини – це не просто втрата однієї сім'ї, а біль усього народу. Революція Гідності показала, що в країні настав час для реформ та кардинальних змін. На зламі 2013-2014 років відбулася революція Гідності. Повстання народу проти свавілля влади, за свої людські права після розгону студентського Євромайдану майже одразу охрестили Революцією гідності, була «Зима, що нас змінила». І добре, що ці зміни йдуть у напрямі прощання країни зі своїм минулим, і найголовніше, рух активно йде у напрямку спільної Європи. Але боротьба за свою державу ще не завершилась. Наступним випробовуванням для України стала анексія Криму Російською Федерацією та війна на Сході [1, с. 58]. Прізвища перших загиблих героїв Майдану знають всі, їм присвячували пісні і вірші, їхні розповіді на камери знаходили і публікували. Так і має бути з людьми, які загинули у сутичках від куль снайперів та спецпризначенців. Серед небесної сотні є і наш земляк Бачинський Ігор Володимирович (30.11.1983 – 25.02.2014). Проживав в місті Боярці Київської області. Був круглим сиротою, залишилися тільки бабуся та дідусь. Загинув від ран отриманих на Майдані. Ігор отримав нагороду – Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21.11.2014, посмертно) та медаль «За жертовність і любов до України» (УПЦ КП, 06. 2015) (посмертно). 97

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Юні, молоді, мужні, завзяті, незламні та готові власними життями боронити наш мир і спокій. Такі різні долі, але об’єднані в одну єдину фронтову долю бійців і волонтерів АТО. Об`єднані любов`ю до Батьківщини, боротьбою за цілісність і незалежність України, за наше щасливе майбутнє. В цій статті хочеться розповісти про героїв нашого краю, учасників революції, воїнів та волонтерів АТО. У Краєзнавчому музеї в м. Боярці відбулось нагородження наших воїнів, захисників Батьківщини, творцям нової історії України, їм вручила грамоти та книги про історію рідної Боярки директор БКМ Любов Кравченко. Самі герої були небагатослівними, трохи ніяковіли від уваги до них, чемно дякували. Хочеться відзначити кожного з них, бо за лаконічними рядками, які виголошувалися – стоїть подвиг… Азаров Борис Віталійович. Йому довелося летіти саме на тому літаку ІЛ-76, який через два тижні після того перельоту було збито і в якому загинуло 49 наших вояків. Протягом двох з половиною місяців бригада знаходилась у повному оточенні і буквально своїми руками втримали дах Донецького аеропорту, 5 серпня вивів колону без жодних втрат. Бакуновський Володимир Євгенійович – заступник командира батальйону спецпризначення “Київщина”. Був куратором волонтерської групи допомоги Майдану. Беззуб Олександр Вікторович. З вересня 2014 року був у Новоайдарі у складі батальйону “Київщина”. Займав важливу і необхідну посаду кухаря. Бугаєнко Дмитро Костянтинович служив у 72 механізованій бригаді, у 2 батальйоні. Обіймав посаду водія-механіка БМП-2. Васьковський Юрій Олексійович – заступник голови ГО “Воїни АТО КиєвоСвятошинського району”, розпочав свою боротьбу за незалежність нашої Держави ще з ЄвроМайдану. У Фащівці, потрапивши в оточення, втратили зв’язок з рідними. Дружина запам’ятає ці дві доби на все життя… Вацко Сергій Михайлович з початком анексії Криму записався добровольцем. У своїй 72-й бригаді обіймав посаду командира батареї, працював з бойовою машиною БМ-21 “Град”. Вовчок Володимир Іванович пройшов нелегкий фронтовий шлях, його підрозділ майже весь час був в оточенні. Боєприпаси, харчі та одяг доправляли літаком. Голик Віталій Володимирович є головою ГО “Воїни АТО Києво-Святошинського району”, активно займається волонтерською діяльністю. В зоні АТО був у одній з найгарячіших точок, у Маріуполі. Данильчук Юрій Дмитрович з початком бойових дій на Сході України хотів записатись добровольцем у 25-й БТрО, але тоді йому відмовили. А вже 1 вересня 2014 року отримав повістку. Жук Юрій Вікторович свій бойовий шлях проходив через населені пункти Волноваха та Олексіївка. В Олексіївці довгий час довелося стояти посеред поля, спати в одній палатці вшістьох, навколо оточивши себе мінними розтяжками. Рятувала групу від сильного морозу лише пічка-буржуйка, привезена, що дуже символічно, саме з Боярки. Івженко Євген Миколайович з початком подій на Майдані 2013 року, приймав участь у протистояннях. На війні Євген обіймав посаду старшого оператора радіолокаційної станції (РЛС). Качан Дмитро Миколайович – боєць 25-й батальйону територіальної оборони “Київська Русь”. Бойовий шлях проходив також через Артемівськ і Дебальцеве. Клименко Олександр Петрович пройшов вогонь війни і був поранений. 28 липня 2014р. бригаду було відправлено на терикон де їх зустрів артобстріл із САУ. Поранених бійців виводили через територію Росії… Мушинський Максим Ігорович на нульовому блокпості, після страшного обстрілу врятував побратима, з позивним “Мічман”, власноруч діставши осколок з ноги. Саме на цьому блокпості було найгарячіше, багатьох побратимів втрачено. Було всього 740 метрів до 98

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ворожих позицій, але ніхто не здавався. На протязі місяця група простояла на блокпості, самі себе лікували. Пахомов Леонід Юрійович повістку отримав на початку липня, пройшов медкомісію, але служити його так і не забирали. Тому він був вимушений подзвонити на гарячу лінію, аби уточнити чому саме. Через кілька днів отримав виклик. Плеханов В’ячеслав Володимирович один із перших відгукнувся на наше прохання, і передав у фонди музею велику кількість унікальних експонатів. Слободюк Олександр Миколайович одразу записався добровольцем, 4 вересня 2014 року ввечері під час вирівнювання ліній оборони в Нікішиному, отримав кульове поранення . Після одужання повернувся на передову. Терпіловський Сергій Олексійович в травні був мобілізований в числі 2-ої хвилі, але, він ще на Майдані записався добровольцем в зону АТО. Тірон Андрій Олександрович – боєць 25-го батальйону територіальної оборони “Київська Русь”. Бойовий шлях проходив через населені пункти: Дебальцеве, Артемівськ, Часів Яр, Попасну, Дружбу. Шевченко Ігор Володимирович – командир відділення 72-ї механізованої бригади. Свого часу Ігореві довелося побувати в Югославії у числі миротворців, за що отримав звання учасника бойових дій. Треба згадати наших земляків, які хоч і демобілізовані, але вирішили повернутись на захист кордонів рідної України. Це – Войновський Микола і Сварицевич Олександр й інші боярчани, які знаходяться зараз у зоні АТО. Також наш земляк Назаренко Андрій Олегович, єдиний з боярчан нагороджений Президентом України орденом “За мужність” ІІІ ступеня, який глава держави Петро Порошенко вручав юнаку особисто. Андрій – аспірант Інституту технічної теплофізики НАН України. З березня 2014-го захищає державу в зоні проведення бойових дій. В липні 2014-го йому присвоєно військове звання лейтенант. За успішне виконання бойових завдань нагороджено відзнакою «Гвардія» та двома грамотами. Також хочеться згадати наших земляків, які були чи є учасниками АТО, серед таких сьогодні – від самого Майдану: Олексій Оришич, Сергій Гаврилюк, Олексій Політко, Сергій Політко, Вячеслав Рибачук, Амас Абрамян, Олег Сидор, Сергій Скічко, Володимир Турута, Павел Беско, Юрій Лінкевич Юрій Білий, Володимир Святозільський та багато інших. Зазвичай, більшість із цих людей не хочуть, щоби називали їхні імена, не хочуть оплесків, похвал, грамот і нагород… Адже вони впевнені, що просто не мають права не робити цього. І вони роблять все, заради миру на нашій Землі. Заради завтрашньої (а, можливо, уже й сьогоднішньої) України [2, с. 75]. Ці хлопці воюють за нас, а ми своєю допомогою, своєю активною громадянською позицією теж доводимо, що ми любимо й цінуємо мир на своїй землі, її єдність з усією Україною, її прагнення збудувати чесне і сильне громадянське суспільство. Воно будується тут і тепер. Нами з вами. Завдяки небайдужим. Завдяки професіоналам своєї справи. Завдяки справжнім воїнам. І звичайно, завдяки волонтерам, чиє прагнення йде з глибини душі. Разом із відновленням традицій благодійності, як невід’ємна її складова, в Україні активно розвивається волонтерський рух. Це – доброчинна діяльність, що здійснюється фізичними особами на засадах неприбутковості, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, котра добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складних життєвих обставинах, називають волонтером. Наразі в Україні діють понад 60 волонтерських організацій із різними функціями, які допомагають вимушеним переселенцям, завдяки яким допомога біженцям зі східних областей країни і Криму набула обрисів якоїсь загальнодержавної системи. Але ми хочемо зосередити увагу на волонтерах з Боярки, розповісти про їхню заслугу, зусилля яких, є однаково безцінними, тому що, людина, яка добровільно узялася виручати 99

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку незнайомі родини, часом ризикуючи заради цього життям, заслуговує на повагу та визнання. Хочеться відзначити кожного з них, бо за лаконічними рядками, які виголошувалися – стоїть подвиг… Це, наприклад, Юлія Апостолова, Анатолій Стороженко, Ольга коваль, Наталія Миколаївна, Олена Суслова, Отець Димитрій, Любов Лаврієнко. Вони зробили немалий вклад в забезпечення наших вояків усім необхідним, починаючи від дрібних потреб, подарунків до свят, сухих борщів, теплого одягу і закінчуючи броньованою технікою, зробили наші волонтери. Вони допомагають і демобілізованим, і їхнім родинам, і переселенцям [3, с. 117]. Окреме слово слід сказати про волонтера і духовника отця Дмитра. Подвижник, паломник, капелан у гарячих точках, – настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ м. Боярка Дмитро Присяжний, отець Дмитро, як називаємо його ми всі, має серце воїна. Він – за духовність, за процвітання культури, за правдиву історію нашого народу і за мир, про який мріють українці. Він з народом ще з Майдану гідності. Не зраджує своїм побратимам і зараз. І не порахувати скільки разів він бував у небезпечних гарячих точках зі своєю духовною місією, з волонтерською допомогою зі своїми соратниками “Кола турботи”, “Народною філармонією”, представниками Боярської сотні, з волонтерами району… Він відправляє службу і в храмі, і в госпіталях, і в окопах, він вантажить гуманітарну допомогу в зону АТО, хрестить, сповідає наших хлопців-воїнів. А чого тільки вартує його історичний клуб, де згуртувалися науковці, філософи, відомі літератори. Він добрий друг Боярського районного краєзнавчого музею, журналістів нашого району. Також наш депутат та волонтер Любов Лавріненко багато сил і енергії віддала справі. А скільки ж “експонатів війни” – фронтових, порохових привезла вона з поля бою для музею”. Каски, гільзи, баклажки, речі фронтового побуту і зловісна гігантська розірвана гільза від снаряду із шокуючою назвою “Град”. Любов Степанівна розповіла про свої регулярні волонтерські “рейси” в зону АТО і звільнених від окупантів міст, про мужність і відданість своїх соратників. Коли приїздила на місце, як санітарний лікар опікувалася дезінфекцією і всім, що з її професійної точки зору потребувало уваги, складала списки необхідного і привозила його. Була місточком між бійцями та їхніми рідними, розшукувала наших земляків по госпіталям та вишукувала можливості придбання ліків… «Волонтерство – річ добровільна, яка приходить свідомо і йде від душі. Ще у Біблії сказано: «Блаженний той, хто робить добро». Ми маємо нагоду ще раз пересвідчитися, що ми гуртом. І колись ми з гордістю згадуватимемо, як були причетні до того моменту, коли треба було віддати частинку душі. Великий внесок у волонтерську справу внесла волонтер із Боярки Юлія Апостолова, яка була організатором ряду заходів, із її спогадів: ««МАСКУВАЛЬНИЙ ДЕНЬ» заплітали маскувальну сітку для батальйону АЙДАР!…Сітка готова, карта 6 х 4. З «дивовижного» (те про що я казала вже: якщо справа добра і чиста, Бог допомагає навіть в дрібницях. … З «продажу» картин, та з допомоги людей, небайдужих до життя наших військових в зоні АТО зібрано 1886 грн. Цілком вистачить на ту кількість ліків, які я запланувала докупити в побутові аптечки, та на протизастудні препарати. Програма виконана по максимуму! Не знаю, що треба було б для того, щоб зробити мене більш щасливою в цей день! Дуже всім вдячна! Хай Бог береже та допомагає!!!». … КУЛІНАРНИЙ ДЕНЬ ВОЛОНТЕРСЬКЇ СОТНІ БОЯРКИ. Юлія згадує про ці події: «…Друзі, я хвилююсь, що пізно з маскувальних сіток повернулась, та і взагалі, часу небагато буде…Треба згуртуватися та плідно попрацювати.» [4, с. 27]. Також волонтерською групою було організована передача на Схід – неймовірний подарунок діткам в садочках в зоні обстрілу від Міської Дитячої Бібліотеки, ціла купа дивних іграшок, українські дитячі книжки, що найчастіше просять дошкільні та навчальні середні заклади в зоні АТО. 100

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Мабуть, недарма так судилося Україні – пройти через біль, страждання, розбрат, кров і жахи війни, щоби відчути: якщо є серед нас такі люди – добровольці їх неможливо зламати, такий народ переможе! ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Євромайдан: хроніки в новелах. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 216 с. 2. Євромайдан: хроніка відчуттів [колекція есе Тараса Прохаська, Івана Ципердюка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Юрія Винничука]. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 156 с. 3. Богданович К., Бондарева Х., Бухтоярова Ю. та ін. Небесна сотня. – Харків: Фоліо, 2014. – 206 с. 4. Киридон А.М. Євромайдан. Революція гідності: причини, характер, основні етапи // Історична пам'ять. – 2015. ‒ Вип. 33. – С. 17-27. УДК 94(477.4):262.2 Віталій Левицький (Тернопіль) ПІДПРИЄМСТВА ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ХАРКІВСЬКОЇ ТА ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЙ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ У статті висвітлено питання промислового розвитку, джерел постачання сировини для підприємств текстильної промисловості Харківської та Херсонської губерній в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Визначено причини занепаду та розвитку галузі внаслідок збільшення попиту на орні землі та перенесення виробництва за межі України. Вказано напрями збуту продукції підприємств на зовнішньому та внутрішньому ринках. Ключові слова: текстильна промисловість, експорт, ринок, сировина, завод, фабрика. The article highlights the issue of industrial development, the sources of raw materials for the textile industry in Kharkiv and Kherson provinces in the second half of XIX - early XX century. It was shown the reasons of decline and development of the industry as a result of the increased demand for arable land and the transfer of production from Ukraine. It was specified the directions of the sales on export and domestic markets. Key words: textile industry, export, market, raw materials, plant, factory. Питання невирішеності кризових явищ у легкій промисловості становить особливий інтерес у суспільстві й наукових колах до економічних проблем у національній економіці. Процеси, що відбувалися в Україні в минулому потребують глибоких аналітичних і синтезованих оцінок істориками сьогодні. Тому на сучасному етапі історичної науки важливого значення набуває розвиток теорії і практики виробничих структур з врахуванням історичних та економічних можливостей окремих регіонів України. У зв’язку із розвитком суконної промисловості й зростанням вівчарства в Україні з’являються вовномийні, на яких брудну вовну сортували, запарювали, мили у холодній воді, сушили і пакували в тюки. Власники вовномиєнь або скуповували для первинної обробки вовни, щоб потім перепродати, або мили за певну плату вовну, одержану від поміщиків [2, с. 30]. Значного розвитку досягла в Харківській та Херсонській губерніях велика фабрична вовномийна промисловість. Дані про розміщення і динаміку виробництва цієї галузі наведені в таблиці 1 [4, с. 54]. 101

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таблиця 1 Вовномийна промисловість в 1865 – 1895 рр. 1865 р. 1875 р. Обсяг Обсяг виробництва, К-сть К-сть виробництва, крб. підприємств робітників крб. Харківська 7 1159252 12 1898 2190896 Херсонська 10 2800000 9 980 928000 Разом 17 3959252 21 2878 3118896 1885 р. 1895 р. Обсяг Обсяг Губернії К-сть К-сть К-сть К-сть виробниц виробництва, підприємств робітників підприємств робітників тва, крб. крб. Харківська 7 1329 2633400 4 650 3878000 Херсонська 6 1508 310000 2 27 10600 Разом 13 2837 2943400 6 677 3888600 Як видно з таблиці 1, кількість вовномийних підприємств та робітників на них скорочувалась, зменшувався також і обсяг виробництва, але далеко не в такій мірі, як перші два показники. Очевидно, що тут одноразово відбувався процес концентрації та механізації виробництва і зростання на цій основі продуктивності праці. Якщо в 1865 р. на одне підприємство в середньому припадало виробленої продукції на 232897 крб., то в 1895 р. – 648100 крб. Отже, обсяг виробництва одного підприємства зріс майже втроє. Характерно те, що вовномийне виробництво на Херсонщині весь час знижувалось, а на Харківщині, навпаки, зростало. В 1900 р. в Україні діяло лише 4 вовномийних підприємства, з них на Харківщині – 3 з загальною кількістю робітників 686 і на Херсонщині – 1 з 148 робітниками. Вовномийних підприємств в 1900 р. було 4, з них в Харківській губернії – 3 із загальною кількістю робітників 686 і в Херсонській губернії – одне з кількістю робітників 148. В 1913 р. Харківській губернії діяло 2 підприємства вовняної промисловості, на яких працювало 447 робітників, в Херсонській – 1 підприємство з 7 робітниками. Ці дані показують, що концентрація виробництва у вовняній промисловості в українських губерніях не досягла високого ступеня. Середньокапіталістичні фабрики з кількістю робітників від 101 до 500 чоловік були лише у Харківській губернії [7, с. 186]. В Україні значного розвитку набрали коноплепрядильне, канатне та мотузкове виробництва. В Харківській губернії підприємств цих галузей налічувалось 3, на яких працював 461 робітник, в Херсонській — 4 з кількістю робітників 229. Крім того, в Харківській губернії було одне підприємство з обробки джуту з кількістю робітників 313. Таке ж підприємство діяло і в Херсонській губернії (м. Одеса) з кількістю робітників 1111 [4, с. 54]. Харківський канатний завод і Одеська джутова фабрика були типовими великими підприємствами. Вартість щорічної продукції канатної промисловості у пореформений період становила не більше 500 тисяч крб. Серед канатних підприємств зустрічалися і справжні заводи з десятками і сотнями робітників. До останніх, наприклад, відносився завод Новікова в Одесі, який у 1885 р. виробив 32 тис. пудів канатів і мотузок. Сировина привозилася з Орловської, Курської і Чернігівської губерній, а також з Англії (манільне прядиво). Виготовлені на заводі канати і мотузки збувалися в чорноморські та азовські порти, за кордон – в порти Дунаю, Егейського і Середземного морів [3, с. 43]. На Харківська канатному заводі виготовляли дротяні та конопляні канати, приводні канатні ремені, мішки, брезент, шпагат, мотузки, віжки, посторонки та ін. На місцевому ринку виник великий попит на продукцію фабрики для сільського господарства. Було також налагоджено виробництво покрівельної толі, смоли, лаку для фарбування толевих дахів. В 80-х рр. ХІХ ст. там почалося будівництво парової коноплепрядильної канатної фабрики. Її Губернії

К-сть підприємств

102

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку діяльність яскраво свідчила про перебіг процесу капіталізації окремих галузей легкої промисловості. На початках на фабриці нараховувалося біля 70 робітників, з яких лише 20 були зайняті виробництвом на машинах. Інші вручну обробляли сировину, крутили канати, шили мішки, плели мотузки з конопель, а також виконували різноманітні підсобні роботи. Обладнання фабрики складалося з п’яти ткацьких станків, двох прядильних, канатної, тіпальної та мотальної машин. Силовим двигуном слугувала машина з паровим котлом. Успішна конкуренція з трьома невеликими канатними фабриками Харківської губернії, зростаючі прибутки дозволяли власнику розширювати виробництво. В 1893 р. було збудовано нову цегляну будівлю, встановлено додаткове обладнання, збільшено кількість робітників. Фабрика могла вже переробляти 5500 пудів сировини за рік. Залучення додаткового капіталу пожвавило виробництво. В 1897 р. запустили невелику електростанцію. В Англії закупили 147 ткацьких станків, 23 прядильні машини. Це було вже порівняно велике капіталістичне підприємство на якому діяло 270 ткацьких станків і прядильних машин. В цей час на фабриці працювали 360 робітників, а річне виробництво товарної продукції становило 200 тис. крб. [1, с. 6 – 8]. Об’єднавши свої капітали, купці в липні 1895 р. створили акціонерне товариство, що входило до Південноросійського Товариства коноплепрядильної та канатної промисловості. На початку ХХ ст. кількість робітників на Харківській канатній фабриці досягла 2800 чоловік, а сума виробництва становила 4775 тис. крб. за рік. Якщо взяти всю галузь конопляної та канатної промисловості в цілому по Російській імперії, то при середньому розмірі підприємства з кількістю 148 робітників, 8 закладів, тобто майже 10% з кількістю робітників від 300 чоловік і більше мали 54% від всієї кількості робітників галузі [6, с. 286]. Економічна криза 1900 – 1903 рр., а також пожежа, що виникла на Харківській канатній фабриці, підірвали економічний стан підприємства. Спроби фабрикантів наладити свої справи за рахунок випущеного з дозволу уряду займу на суму в 1 млн. крб. успіхів не мали. Збут товарів супроводжувався великими труднощами, зумовленими загальною економічною кризою. За таких обставин правління Південноросійського Товариства заставило своє підприємство під фінансовий капітал Петербурзького облікового кредитного банку з розрахунком отримати від нього фінансову допомогу. Отримавши нові кредити, Південноросійське Товариство змогло уникнути банкрутства, покращити своє фінансове становище і навіть дещо пожвавити виробництво. Все це сприяло подальшому збільшенню виробництва товарної продукції. В 1912 р. на Харківській канатній фабриці вже працювало 2250 робітників, підприємство переробляло близько 500 тис. пудів коноплі та джуту, а капітал Південноросійського Товариства складав понад 3 млн. крб. Не витримали конкурентної боротьби споріднені підприємства в Харківській губернії. До 1912 р. всі вони розорилися і перестали існувати. Проте, власники канатної фабрики Південноросійського Товариства продовжували збагачуватися за рахунок розширення виробництва та посилення експлуатації робітників. На початку 1913 р. на фабриці працювало вже біля 3000 робітників [1, с. 8 – 9]. Одеська джуто-мішочна фабрика Товариства бавовняно-джутової мануфактури не входила до синдикату російських джутових фабрик. Найголовніша причина – це низька якість продукції, що виготовляла фабрика [8, арк. 3 зв.]. За перше десятиліття ХХ ст. продуктивність цієї галузі з обробки льону, коноплі й джуту збільшилася з 1318 тис. крб. 1900 р. до 3504 тис. крб. в 1910 р., тобто більше ніж в 2 рази. Продуктивність в 1911 р. дещо збільшилася порівняно з 1910 р. [5, с. 10 – 11]. Ситценабивне виробництво виникло в Харківській губернії в 90-х рр. ХІХ ст. для виготовлення так званого “німецького ситцю” (кубового гладкого й різнокольорового). Всі фабрики працювали майже виключно на замовлення фабрикантів московського району та крупних торговців мануфактурними товарами півдня Росії. Виникнення цієї справи в Харківській губернії пояснюється, з одного боку, тим, що харківський мануфактурний ринок був торговим центром для всього півдня Росії, a “німецький ситець”, що там виготовлявся, споживався, головним чином, колоністами південних губерній. З іншого боку, фабрикантам 103

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку центрального промислового району для виготовлення такого ситцю довелося б завезти перотини і відповідно обладнати фабрики. Необхідно зазначити, що на початку ХХ ст. робота на ситценабивних фабриках проходила нерівномірно, з простоями. Найбільшої продуктивності вони досягли в 1909 р., коли було пофарбовано близько 52 тис. кусків тканини, вартістю близько 436 тис. крб. В цілому, виробництво ситцю на харківських фабриках було стабільним і не показувало тенденцій до подальшого розвитку [5, с. 3 – 4]. Отже, слід відзначити, що все ж група виробництв з обробки волокнистих речовин так і не отримала в Україні помітного розвитку. Свій попит на вовняні, бавовняні та інші вироби Україна в міру платоспроможності задовольняла за рахунок продукції підприємств, розміщених в інших районах Російської імперії. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Верность долгу: Очерки истории Харьковского канатного завода им. 60-летия Советской Украины / О. В. Бессонова, Н. П. Жаровский, Е. Н. Победина. – Харьков: Прапор, 1978. – 135 с. 2. Гуржій І. О. Зародження робітничого класу України / І. О. Гуржій. – К.: Держполітвидав, 1958. – 180 с. 3. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60 – 90 років ХІХ ст. / І. О. Гуржій. – К.: Вид-во Наукова думка, 1968. – 192 с. 4. Нестеренко А. А. Очерки истории промышленности и положение пролетариата Украины в конце ХІХ и начале ХХ века / А. А. Нестеренко. – М.: Госполитиздат, 1957. – 308 с. 5. Опацкий А. Н. Фабрично-заводская промышленность Харьковской губернии и положение рабочих / А. Н. Опацкий. – Харьков, 1912. – 141 с. 6. Пажитнов К. А. Очерки истории текстильной промышленности дореволюционной России. Хлопчатобумажная, льно-пеньковая и шелковая промышленность / К. А. Пажитнов. – М.: Изд-во А Н СССР, 1958. – 425 с. 7. Пажитнов К. А. Очерки истории текстильной промышленности дореволюционной России. Шерстяная промышленность / К. А. Пажитнов. – М.: Изд-во А Н СССР, 1955. – 364 с. 8. Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф 575, оп 1, спр. 585, арк. 3 зв. Людмила Радченко, Тетяна Краснюкова (Боярка) ВНЕСОК НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ У ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТІ УКРАЇНИ У даній статті на основі літературних джерел, із висловів очевидців подано відомості про учасників Майдану та АТО. Серед них є герої, які тією чи іншою мірою пов’язані із нашим навчальним закладом – а значить із нами. Пропонована наукова розвідка є спроба в першому наближенні окреслити ті події, що відбувалися в Україні в період Революції гідності та АТО. Розкритий внесок наших земляків у захист національної гідності. Ключові слова: Революція гідності, учасник АТО, патріотизм, гідність In this article, the information about the participants of the Maidan and ATO is given based on the literature and statements of witnesses. Among them are heroes, who one or another way are related to our educational establishment ‒ and therefore to us. The proposed scientific research is an attempt to outline the events that took place in Ukraine during the Revolution of dignity and ATO. The contribution of our countrymen in defense of national dignity is revealed. Key words: the Revolution of dignity, a participant of ATO, patriotism, dignity. 104

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Хто не належить Вітчизні своїй, той не належить і людству. В. Бєлінський Любов до Батьківщини – один із рівнів патріотизму. Нація є невід’ємною складовою і Батьківщини і суспільства, тому можна сказати, що, у якомусь сенсі, кожен патріот – це націоналіст. В національній самосвідомості розуміння патріотизму утвердилося як любов до всього рідного, глибинного, материнського. Це поняття як філософсько-соціальної категорії в Українській незалежній державі, очистилося від штучних інтернаціоналістських догм, набрало природного національного змісту, як і в будь-якій національній державі. В кожен період історії були справжні патріоти України, які життя присвятили боротьбі за її незалежність, за що жорстоко переслідувались владою в свій час. Можна назвати багато імен: Б.Хмельницький, І.Мазепа, М.Грушевський, М. Міхновський, С. Петлюра, Л. Лук’яненко, І. Кандиба та багато інших відомих та маловідомих особистостей. Свій патріотизм вони доводили безкомпромісною позицією, твердістю переконань, не згинаючись і не падаючи духом – нині це шановані справжніми українцями люди. Початок протестів на Євромайдані співпав з 9-ю річницею Помаранчевої революції. Саме 22 листопада 2004 року розпочалася кампанія протестів, мітингів проти фальсифікацій результатів президентських виборів 2004 року. Крім того, 23 листопада 2013 року в Україні відзначали День пам’яті жертв голодоморів. Майдан став одним із найпотужніших комплексних викликів не лише для України, але й для світової спільноти. Боротьба громадян України за cвої права, що дістала назву Революція Гідності, стала наймасштабнішою подією в новітній історії України, засвідчивши також нові зміни в колективній свідомості суспільства. Значимість і масштаб подій, пам'ять про сотні людей, які заплатили життям за свій вибір та активну громадську позицію, зумовлюють необхідність її всебічного осмислення й дослідження, збереження колективної пам’яті. Метою пропонованої наукової розвідки є спроба лише в першому наближенні окреслити учасників Майдану та АТО серед яких є герої, які тією чи іншою мірою пов’язані із нашим навчальним закладом – а значить із нами. Голоднюк Устим. Народився в Тернопільській обл. Збаразького району. Навчався у Відокремленому підрозділі Національного університету біоресурсів і природокористування України «Бережанський агротехнічний інститут». Коли 21 листопада 2013 року 19-річний Устим побачив перший репортаж про зрив підписання угоди з ЄС і студентський протест у центрі столиці, у нього стислися кулаки. Наступного дня він уже вирушив до Києва. Про це батько дізнався тільки тоді, коли Устим не приїхав на вихідні додому. Намагався його повернути, але Устим твердо стояв на своєму: «Ти теж не питав батьків, коли в 1990 році голодував на Майдані в Києві» [1, с. 107]. У студентському таборі Устим став начальником служби охорони. Під час розгону в ніч на 30 листопада він стояв у першій лінії оборони і намагався не пустити Беркут на стелу. Разом з хлопцями Устим зробив коридор, яким з оточення Беркуту вийшли дівчата. Залишаючись на місці до останнього, він отримав поранення в голову. В результаті йому наклали 12 швів. Рідні та друзі насилу вмовили його повернутися до рідного Збаража. Але вдома він побув недовго – уже 3 грудня знову був у строю. 18 лютого Устим разом зі своєю сотнею пішов на мирний протест в Маріїнський парк. Стояв у першому ряду оточення. Близько 14-ї години в Маріїнці почалися сутички. Устим розповідав друзям, що в якийсь момент він озирнувся і не побачив нікого позаду. У цей час його наздогнав і почав сильно бити беркут. Якимось дивом його відбила група майданівців. В цей час знайомі вперше побачили як по обличчю Устима котилися сльози. О 20-й 18 лютого почався штурм Майдану. Бої тривали до восьмої ранку наступного дня. У цей час до Києва проривався батько героя Небесної сотні. Їхав, щоб забрати сина додому. 105

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Увечері вони зустрілися на Майдані. Устим був спокійний. Відчував: перемога поруч. Треба тільки протриматися. 20 лютого мітингувальники пішли в наступ. Приблизно в цей же час Устимові дзвонив батько. «Пап, не хвилюйся! У мене є чарівна ООНівська каска, і зі мною нічого не станеться», – почув він у слухавку. Об 11-й вони мали зустрітись, щоб їхати додому. Але не склалося. Намагаючись відтягнути пораненого Устим отримав смертельне поранення у голову [1, с. 58-59]. Дворянець Антоніна, 62-річна мешканка Броварів. У 70-ті була студенткою нашого коледжу, тоді Боярського меліоративного технікуму навчалася за спеціальністю «гідротехнік». Подружжя Дворянець родом з Чорнобильщини. Обоє працювали на ЧАЕС і жили в Чорнобилі на момент аварії на станції у 1986-му. Після евакуації повернулися туди як ліквідатори. З 1994 року і аж до пенсії Антоніна Григорівна працювала гідромеліоратором у зоні відчуження. Вона з колегами слідкувала за тим, щоб радіонукліди не потрапляли в басейни річок Прип’ять та Уж. Коли розпочався Майдан вона жила Майданом, – згадує її чоловік Іван Григорович. Уперше вони разом з дружиною вийшли на мітинг після побиття студентів в ніч на 30 листопада. Потім він працював, а дружина-пенсіонерка бувала там майже щодня. Допомагала на кухні у Будинку профспілок, прибирала на вулиці, привозила з дому бутерброди. Її ентузіазм передавався сусідам, які теж почали брати участь в акціях протесту. У день загибелі вона вирушила до Києва сама. Чоловік, що працював водієм в Чорнобильській зоні, був на роботі, не знав, що відбувається. Уже підвечір його набрала донька Світлана і сказала, що Майдан розганяють, а вона не може додзвонитись до мами. 18 лютого сину з телефона матері зателефонував невідомий. Він сказав, що Антоніні Григорівні надають допомогу. Потім той самий чоловік зателефонував ще раз і повідомив: урятувати не змогли. Досі невідомі обставини та причини смерті Антоніни Григорівни. Не обійшла біда і нашого випускника Грицая Олександра Васильовича 1997 року випуску навчався за спеціальністю «Захист рослин». Йому було лише 37 років. Кулеметник, розвідник 25-го окремого мотопіхотного батальйону (раніше 25-й «Київська Русь»). Працював старшим інспектором з кадрів служби соціального забезпечення Київського метрополітену. На фронт пішов добровольцем у червні 2014 року. Залишилась дружина та 10-річна донька. 6 лютого 2015 року загинув від кулі снайпера на Дебальцівському напрямку під селищем Рідкодуб (Шахтарський район), прикриваючи відхід заблокованих терористами побратимів. Наш навчальний заклад може пишатися багатьма людьми: На революційні події після Майдану відгукнувся студент спеціальності «Прикладна екологія» Струсевич Мар’ян. Залишивши навчання Мар’ян пішов на Схід боронити кордон України та став добровольцем Національної гвардії. Машталер Максим Анатолійович, випускник 2004 року навчався за спеціальністю «Прикладна екологія». Доброволець військ, з перших місяців перебував в гарячих точках зони АТО. Лахтадир Нікіта, випускник 2012 року навчався за спеціальністю «Організація виробництва» після закінчення коледжу одразу вступив на контрактну службу до Національної гвардії і з перших днів перебував у гарячих точках АТО, був декілька разів передислокованим. Пашистий Юрій Миколайович (16.08.1980 р.н.), випускник спеціальності «Захист рослин» 2000 року, житель с. Липне Любарського району. До Збройних сил України (95 аеромобільна бригада) був мобілізований 01.02.2015 р. Перебуваючи в Іловайському котлі отримав тяжке поранення. Впродовж місяця переніс декілька складних операцій у військовому шпиталі м. Дніпро. 30.05.2015 його доставили літаком до Київського військового госпіталю для проведення подальшого лікування та реабілітації. 106

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Мельничук Едуард – студент заочної форми навчання за спеціальністю «Землевпорядкування». У 2013 році закінчив 11-класів. У 18 років став солдатом строкової служби спец підрозділу «Барс». У серпні 2014 р. по тривозі, був відправлений в зону АТО. А вже менш ніж через місяць, 1 вересня, біля м. Комсомольськ між Роздольним та Василівкою, був важко поранений. Пережив складне оперативне втручання у м. Маріуполі і до сьогодні проходить складний і тривалий курс реабілітації. 26-річний Погребиський Олександр навчався за спеціальністю «Землевпорядкування», випускний 2008 року. По закінченні навчання працював геодезистом, але з перших днів війни, залишив свою офіційну, стабільну роботу став волонтером. Волонтерство – це те, без чого армії, особливо у перші місяці війни, було неможливо існувати [2, с. 17]. Олександр близько 80 разів побував у зоні АТО як волонтер. Олександр підтримував дружні стосунки з викладачами, займався волонтерськими зборами, що дало змогу і нам долучитися до доброї справи та допомоги українським воїнам. Як пригадує герой – «…був готовим іти на передову до бою, але батько сказав, якщо іти, то йти разом…» І тепер він разом з батьком в АТО, батько був контужений, але пройшов лікування і вже повернувся на передову до сина і вони разом. Це саме він, Сашко Погребиський, кожного ранку через гучномовець «вітає» сепаратистів гімном України [3, с. 128]. Зараз перебуває у зоні АТО Євпак Віталій, випускник спеціальності «Організація виробництва». Захищаючи Батьківщину від ненависного ворога, загинув на передовій випускник спеціальності «Організація виробництва» Бєлобусов Олександр. Батьки багатьох студентів коледжу брали участь чи і тепер перебувають АТО: Аржаних Андрій Констянтинович, уроженець АР Крим, тепер проживає в Києві. З лютого 2015 року був мобілізований у Національну Гвардію України, як командир гармати четвертого розрахунку третьої батареї АРТ в Дивізіону частини 3027. Знаходився в навчальному таборі у селі Старе. Після закінчення навчального табору отримав звання сержанта та був відправлений захищати кордони України в Луганській області під містом Попасне. Із спогадів Андрія Констянтиновича: «…нашою задачею були такі дії: прибути у призначене місце вночі, без світла, максимально швидко розкласти гармату (приблизно 1 хв. 10 сек) і чекати команди для відкриття вогню. По команді ми відкривали вогонь і за 4:30 хвилини кожна гармата вистрілювала приблизно 16 разів. Потім потрібно було забрати все устаткування та зброю і змінити місце перебування. Після першого постріл, через 4 хвилини, отримували постріли у відповідь. Таким чином ми захищали Стаханове, Калинове, Первомайськ і район Золоте. О четвертій ранку поверталися у табір, відпочивали, о третій годині командири перевіряли місця пострілів від розтяжок та мін та готували місце для наступної ночі». Калуга Андрій Петрович 1975 р.н. 5 серпня 2015 року був призваний в АТО, служив у 92 бригаді в м. Щастя. Шкарта Юрій Іванович 1970 р.н. З 21 липня 2015 по 11 жовтня 2016 р. Перебував в зоні АТО у 501 окремому батальйоні морської піхоти. Герасимчук Сергій, 1977 р.н., батько студента ІІ курсу спеціальності «Оціночна діяльність» Герасимчука Владислава перебував у 14 бригаді, 2 батальйону. Пройшовши всі жахи війни, демобілізувався, але через 2 тижні зник безвісти. Кліменко Олександр Петрович мобілізований 13 квітня 2014. 28.07.2014 потрапив під мінометний обстріл в зоні АТО в Луганській області, в Краснопартизанську отримав вогнепальне осколкове сліпе пораненя м’яких тканин лівої стопи, був зенитчиком, а за 3 місяці до пораненя супроводжував військові колони по Донецькій та Луганській обл., потім потрапив в оточення, де отримав поранення. Був демобілізований 14.04.2015 р. [4, с. 27] Ми в неоплаченому боргу перед нашими героями. У музеї Боярського коледжу екології і природних ресурсів створені дві експозиції, присвячені подіям Помарачевої революції та 107

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Революції Гідності, подвигу наших воїнів і волонтерів АТО. На них висвітлені фотодокументи, спогади, речі – живі свідки подій. Цій експозиції передувала виставка, яка була присвячена новим знахідкам боярських пошуковців, присвячена тематиці незалежності України та АТО. Цього разу перед очима відвідувачів розгорнулася жива, щемлива і драматична епопея сучасної історії і сьогодення. Експозиція - це лише початок науково-пошукової та просвітницької діяльності музею. Робота триває. Зв’язок з нашими воїнами та волонтерами не обривається. Зміни торкнулися усіх і всього. Ми стали старшими як нація, ми стаємо монолітними й «дорослішаємо», до кожного українця приходить усвідомлення, що саме він відповідальний за долю своєї країни та власного дому. Структурні соціальні перетворення, як правило, тривають досить довгий час. Але цей період став переломним та надзвичайно насиченим подіями, які вплинули на портрет українського суспільства. Коли починався перший організований мітинг 24 листопада на Європейській Площі у Києві, ми й припустити не могли, що вже за рік • ми відкрито будемо воювати із Росією і у ній гинутимуть наші хлопці; • сотнями падатимуть пам’ятники Леніну; • ми втратимо де-факто частину території; • більше половини українців хотітимуть членства у НАТО; • відбудуться позачергові парламентські вибори, на яких оновиться більше половини персонального складу Верховної Ради; • в Україні і Президент і Прем’єр міністр будуть вільно володіти англійською мовою. Зміни неминучі. Так, ми допускаємо помилки, але ми йдемо вперед і це основне. Життя ставить перед нами випробування: останні події примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми – господарі на власній землі. І ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає. Саме цю істину доносять нам учасники протистоянь на Євромайдані та учасники АТО. Слава героям! Хай живе і процвітає наша прекрасна і незалежна Україна! ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Богданович К., Бондарева Х., Бухтоярова Ю. та ін. Небесна сотня. – Харків: Фоліо, 2014. – 206 с. 2. Киридон А.М. Євромайдан. Революція гідності: причини, характер, основні етапи // Історична пам'ять. – 2015. ‒ Вип. 33. – С. 17-27. 3. Євромайдан: хроніки в новелах. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 216 с. 4. Євромайдан: хроніка відчуттів [колекція есе Тараса Прохаська, Івана Ципердюка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Юрія Винничука]. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 156 с. Віра Романюк (Тульчин) ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» У статті проаналізовано причини Першої світової війни, діяльність громадських організацій в роки світової війни, розкрито суть «українського питання». Також доведено, що Перша світова війна сприяла визріванню українського народу, перетворенню його на повноцінну націю і дала поштовх до української революції у боротьбі за власну державність. Ключові слова: Перша світова війна, громадські організації, «українське питання», українські січові стрільці, Акт Злуки.

108

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Reasons of the First World War are analysed in the article, activity of public organizations in the years of World War, essence of the "Ukrainian question" is exposed. It is also well proven that the First World War assisted ripening of the Ukrainian people, transformation of them on valuable nation and gave a push to Ukrainian revolution in a fight for the own state system. Keywords: the First World War, public organizations, "Ukrainian question", Ukrainian Sich Riflemen, Act of Connection. Перша світова війна стала колосальною трагедією для українського народу. Воєнне протистояння Російської та Австро-Угорської імперій перетворилося для українців на справжню братовбивчу війну. Причини війни звичайно складні, навіть суперечливі. Правлячі кола провідних країн свідомо йшли на розпалювання війни задля вирішення політичних, економічних та соціальних питань. Найбільше протиріччя полягало у відмінностях розвитку таких країн як Великобританія, Франція та США від решти інших впливових країн – Німеччини, АвстроУгорщини, Туреччини, й навіть Росії. Останні країни повинні були змінити своє політичне обличчя, перестати бути монархіями, скоректувати свій політичний чи економічний лад, дотримуватись приблизно такого шляху, який обрали США, Великобританія, Франція. Ми донині пір не дали відповіді на питання: Перша світова війна призвела до розпаду великих імперій у Європі, виникненню революцій, створенню національних держав, чи війна була спричинена для розвитку подібних процесів? В першу чергу потрібно було усунути Німецьку імперію від світового лідерства. Німеччина стала ворогом не лише для Франції та Британії, а також для Сполучених Штатів. Німеччина вийшла на друге місце в світі за об’ємом промислового розвитку, після США (близько 15%), почала активно проникати на Близький Схід, в Південно-Східну Азію, Латинську Америку, захопила ряд островів в Тихому Океані. США робили вигляд, що вони далекі від європейських проблем, насправді це було не так. Німеччина створила військовоморський флот, почала боротьбу за переділ колоній, вела себе агресивно, а головне на неї не можна було впливати через відповідний політичний устрій. Необхідно було щось робити з розвитком Німеччини, як і Росії. Війна виявилась надійним інструментом. Повалити імперії було неможливо без революції, а революція неможлива без народного протесту. Протест зумовлюється погіршенням соціально-економічного становища, а для цього потрібна війна. Злий геній міг додуматись до такого сценарію. Але він відбувся, вибухнули революції в Росії, Німеччині, Австро-Угорщині. На жертви війни ніхто не зважав, на 10 млн. вбитих, інвалідів, на 9 млн. тих, що пройшли жахи полону та принижень, всього до війни мобілізовано 60 млн. солдат. Російський цар не особливо прагнув війни. Конфлікт на Балканах повинен був втягнути Росію у війну. Правлячі кола Франції всіляко підштовхували сербських націоналістів до терористичних дій з метою провокації конфлікту. І нарешті досягли результату. Сараєвське вбивство втягнуло Росію у війну. Все пішло за сценарієм… Але були й позитиви від цього конфлікту. Багато європейських народів отримали право на суверенітет і створили свої національні держави. Серед них і ми, українці, спробували після війни утворити національну державу. Для сучасної України, що переживає непростий час на початку ХХІ століття, дуже важливим є визначення свого місця в світовому геополітичному просторі. Ставши незалежною державою, після розпаду Радянського Союзу – Україна набула нового геополітичного статусу. Держава розташована в географічному центрі Європи і є геополітичним перехрестям, де зустрічаються, а іноді і конфліктують інтереси багатьох європейських і світових держав мусить стати нарешті повноцінним суб’єктом міжнародного правового поля. Прикладом такої зацікавленості Україною та її землями з боку інших країн є «українське питання» в роки Першої і Другої світових воєн, а також і нинішньої ситуації, в якій опинилась Україна. Займаючи важливе геостратегічне становище в Європі, маючи багаті 109

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку природні ресурси, родючі ґрунти, сприятливий клімат та працьовитий народ, Україна давно привернула до себе «нездорові» погляди спочатку кайзерівської Німеччини (Другого рейху), а пізніше й гітлерівського Третього рейху, а сьогодні, колись буцім дружньої сусідки, Росії. Більше ста років тому, в ході Першої світової війни, проявилась особлива зацікавленість українськими землями. Суть «українського питання», яке постало в тогочасній міжнародній політиці, полягала у відсутності на населених українцями територіях Європи незалежної української держави, територіальній розчленованості України, незадовільному матеріальному і національнокультурному становищі її населення. Це спричинило ситуацію, в якій завоювання українських земель мало першочергове значення в стратегічних планах Росії з одного боку та Австро-Угорщини і Німеччини з іншого. Таким чином ця ситуація, коли Україна опинилася між «двох вогнів» в свою чергу сприяла активізації і зростанню національної самосвідомості нашого народу. Загарбницькі плани держав-сусідів породили в українців прагнення до самоствердження. З початком Першої світової війни в землях Західної України і Наддніпрянщини виникли громадсько-політичні організації, що визначили своє ставлення до майбутнього України через співпрацю з Російською та Австро-Угорською імперіями, під владою яких знаходилися їхні території. Це досить чітко прозвучать в програмних документах Союзу визволення України, Головної Української Ради і в статті-відозві Симона Петлюри «Війна і українці» тощо. Але це вже були не просто заклики до підтримки російських та айстро-угорських урядів, а вмотивована позиція українських політиків, що усвідомили важливість цього історичного моменту. Так приміром формування легіону Українських січових стрільців з ініціативи Головної Української Ради було далекоглядною перспективою у майбутнє. Адже легіон «усусів» мав у майбутньому стати початком нової, власної, української армії, у власній незалежній державі. Саме ця ідея, ця надія і штовхала українців на самопожертву, на подвиги і тоді, більше ста років тому, і сьогодні. Із присяги січовиків: « Я, УСС, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краю, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові…» [4, с. 55]. В той час, коли в лавах австрійської армії, відмічали випадки дезертирства і зради австрійське і німецьке командування неодноразово відзначало героїзм «усусів», їхні високі моральні якості й навіть називало полк Українських січових стрільців «найкращим підрозділом всієї айстро-угорської армії» [7, с. 1]. Сьогодні ми розуміємо, що в основі цього був патріотизм українців, які усвідомлювали, що вони віддають свої життя і проливають кров за світлу мету: відродження української державності і щасливе життя свого народу. Геополітична само ідентифікація українців тоді тотожна само ідентифікації громадян України сьогодні, як політичної нації. Вирішення цього завдання є дуже важливим, бо перетворює Україну з об’єкта чи «фактора» геополітики в повноцінного об’єкта геополітики міжнародного співтовариства. Незважаючи на великі людські та матеріальні втрати, розкол національного руху, придушення опозиційних сил, Перша світова війна сприяла визріванню українського народу, перетворенню його на повноцінну націю, готову до створення власної держави. Ослабивши Російську та Австро-Угорську імперії, Перша світова війна призвела до їх падіння. Український народ отримав шанс у боротьбі за власну державність. Українці в Наддніпрянській Україні та в західно-українських землях, відірвані століттями одні від одних, кожен у свій спосіб піднялися на національну революцію. У Наддніпрянській Україні носієм державницької ідеї та ідеї національного відродження стала Українська Центральна Рада, створена в ніч з 3 на 4 березня 1917 року. Спочатку УЦР була лише київською міською організацією. 19 березня 1917 року у Києві під синьо-жовтими прапорами відбулася стотисячна маніфестація, що завершилася прийняттям резолюції про автономію України. УЦР поступово перетворилася у справжній керівний осередок національнодемократичної революції. До неї увійшли представники головних українських політичних 110

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку партій, православного духовенства, культурно-освітніх, військових, студентських організацій, наукових товариств. Маневруючи між більшовицькою Росією і Німеччиною та її союзниками, діячі УЦР намагались відстоювати інтереси української держави. Важливим кроком на цьому шляху було створення Української Народної Республіки, проголошеної ІІІ Універсалом УЦР. Ухвалення всіх чотирьох Універсалів УЦР були кроками у розвитку української революції та державотворення. На території західноукраїнських земель українська революція знайшла свій вияв 18 жовтня 1918 року. Саме тут було створено Західноукраїнську Народну Республіку, парламентом якої стала Українська Національна Рада. УНР та ЗУНР відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. Та за умов зовнішньої загрози лідери обох українських держав дійшли згоди про об’єднання. Настроям більшості населення відповідало таке прагнення. Ця історична подія відбулася 22 січня 1919 року, в день проголошення у Києві Акту Злуки. «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України» [3, с. 107]. Отже, українська національна революція, покликана до життя Першою світовою війною, мала величезний невичерпний потенціал. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бойко, О. ІсторіяУкраїни : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Бойко. ‒ К.: Академвидав, 2008. – 688 с. 2. Дорошенко, Д. Моїспомини про недавнєминуле (1914-1920 роки) / Д. Дорошенко; ред. А. Троскот; прим.: К. Галушко, К. Лобанова. – К.: Темпора, 2007. – 632 с. 3. Конституційні акти України 1917-1920: Невідомі конституції України. – К., 1992. 4. Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. – К.: Укр. Письменник, 1993. 5. ІсторіяУкраїни. Документи. Матеріали : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / уклад., комент. В. Короля. – К.: Академія, 2002. – 447 с. 6. Прохорова, І. Україна в Першійсвітовійвійні / І. Прохорова // ІсторіяУкраїни. – 2010. – № 9. – С. 8–12. 7. Реєнт, О. Перша світовавійна ХХ ст. і українськесуспільство / О. Реєнт // ІсторіяУкраїни. – 2005. – №41. – С. 1–4. Альона Степаненко (Київ) МІСЦЕ ОСТРОГА В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ ВОЛИНІ XIV – XVII СТ. Статтю присвячено стародавньому місту Острогу, яке було важливим центром православ'я в Україні, вогнищем освіти і культури Східної Європи. Розкрито основні напрямки та характерні риси культурного, економічного і господарського розвитку міста Острога в XIV – XVII ст. та його розквіт за часів князя К.-В. Острозького. Ключові слова: «мито острозьке», «Острог», «торгівля», «населення», «ярмарок». The article is devoted to the ancient city Ostroh, which was an important center of Orthodoxy in Ukraine, a hotbed of education and culture of Eastern Europe. Basic directions and characteristic features of the cultural, economic development of the city of Ostroh in the XIV – XVII centuries and its heyday during the reign of Prince K.-V. Ostrozkyi. Keywords: «duties Ostrozkyi»,«Ostroh», «trade», «population», «fair». 111

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Протягом XVI ‒ XVII століть визначним політичним, культурним, духовним, релігійним й економічним центром історичної Волині було місто Острог. Метою даної наукової розвідки є з’ясування основних напрямків розвитку економічного життя міста в XVI-XVII ст. Дослідженню економічного розвитку міста Острога в XVI – XVII ст. приділено значно менше уваги в історіографії, ніж висвітленню його політичного і культурного життя. Можливо, це можна пояснити незначною джерельною базою. До нашого часу дійшли деякі документи за якими ми можемо відстежити розгортання економічних і соціальних подій в місті. Це, насамперед, статистичні джерела: поборові реєстри 1576, 1577, 1579, 1583 рр.; акти 1511 р.,1603 р.,1621 р., 1654 р. поділу маєтків князів Острозьких; інвентар Острога 1620 р., публістично-правові акти; актовий матеріал судово-адміністративних установ [7, с. 190]. На основі цих та інших документів працювали окремі дослідники, зокрема М. П. Ковальський [7, 8], А. Заяць [6], Г. Равчук [9], І. В. Грицюк [5], А. Новосілецький, В. Берковський [3]. Перша згадка у літописі про Острог датується 1100 роком, в історії України та сусідніх держав Острог згадується постійно протягом XIV – XVIII ст. під час багатьох визначних і, без перебільшення можна сказати, доленосних подій, а також місцевої історії [9, c. 432]. Саме це місто і оборонні споруди, що тут збереглись, зокрема, потужна фортеця, були осередком діяльності та резиденцією відомих у всій Європі князів Острозьких. Серед представників цього роду виділяються Федір (Федько), що згодом був навіть канонізований, Костянтин Іванович, великий гетьман Литовський, якого сучасники порівнювали із римським Сципіоном, непохитний вояк, організатор походів проти татар та Московщини, його син Василь-Костянтин Костянтинович, маршалок Волинської землі, київський воєвода, за якого Остріг зазнав найбільшого розквіту. Щодо походження назви міста, існує декілька версій. Вірогідно, ця назва бере початок від давньоруського слова «острог», яке означало «частокіл (огорожа) з дерев’яних колод, укріплення» [2, c. 25], яке вживали стосовно укріплення міст того часу. У документах XVI ст. та в побутовому спілкуванні аж до нашого часу місцеве населення використовує українізовану назву «Остріг», проте в офіційних документах вживається термін «Острог». Останнім часом археологи дійшли висновку, що Остріг у давньоруський період був доволі великим поселенням з багатьма жителями. У ХІV-ХVІІ ст. місто стало столицею князівства Острозького, яке являло собою державне утворення з обмеженим суверенітетом. В епоху Середньовіччя це було не винятком, а радше загальним правилом, цілком суверенними були лише імперські держави (Візантія, Священна Римська імперія). Князі Острозькі мали право екстериторіальності й не підпорядковувалися місцевій господарській адміністрації, виступаючи як самостійні володарі. У самому князівстві існував окремий адміністративний та військовий устрій зі своєю системою васалітету та судочинства. Князі утримували власні війська, які складалися із професійних дружин та ополчення васалів [1, c. 9]. В досліджений період Острог переживає пік культурно-політичного піднесення, так звану «золоту добу». Сюди приїздили з політичними і дипломатичними місіями видатні діячі Заходу, зокрема Антоніо Посевіно, Олександр Комулович та ін. Острог був одним з найбільших міст тогочасної України. В ньому проживало близько 7 тисяч чоловік. Як вказує В. Грицюк, типове тогочасне місто нараховувало 2-3 тисячі чол. Найбільш чисельними містами того періоду були Львів (18 тис.), Київ (15 тис.), Біла Церква та Кам’янець (по 10 тис.) [5, с. 32]. При цьому потрібно зазначити, що населення міста Острога дуже швидко зростало. Лише з середини XVI ст. до середини XVIІ ст. кількість населення збільшилася вдвічі – від 5 тис. до 10 тис. [5, с.33]. У 1577 р. в Острозі налічувалось сотні будинків, функціонувало близько десятка церков. Жителі займались ремеслом і, як у будь-якому середньовічному місті, об'єднувалися в цехи: шевський, ковальський, теслярський, гончарний, сідлярський та інші. Був навіть цех скрипалів. В останній чверті XVI ст. тут виник відомий в Україні та Білорусії так званий острозький церковний спів. У документах зафіксована згадка від 1583 р. про Лаврентія ‒ музику князя Острозького, а від 1635 р. ‒ про проживання у місті 22 музик посполитих. У 1585 році місто отримує 112

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку королівську грамоту (привілей) на магдебурзьке право, тобто на міське самоврядування, що стимулює до ще інтенсивнішого економічного розвитку міста [8, с. 108]. Досить неоднорідним був національний склад міста. Половину всього населення становили українці, причому в процентному відношенню їх кількість, хоча і повільно, але неухильно зменшувалася. Зростав відсоток поляків і становив 28 % від усього населення міста. 17 % від загальної кількості населення міста становили євреї, які, як правило, займалися торгівельною діяльністю [5, с. 35]. На кінець XVII ст. представники єврейської національності проживали у місті досить компактно. У 1687 р. в частині Я.-О. Конецпольського найбільш заселеною була вулиця Мокрої волі, хоча зустрічаються певна кількість єврейські домів на інших вулицях [8, с. 54]. В ординатській частині Острога переважна більшість євреїв проживали на «вулиці Жидівській» [8, с. 54-55]. На початку XVI ст. в Острозі поселилися татари: спочатку – як полонені вони несли військову службу в володіннях власників Острозької волості, а згодом за свої заслуги татари отримували королівські надання. Їхня кількість за століття зростала з декількох десятків до 3 сотень чоловік. Серед інших національних груп Острога того періоду були вірмени, греки, росіяни, турки, серби, волохи, цигани, але їхня чисельність була незначною [4, с. 15-16]. Родове гніздо князів Острозьких вважалося могутнім торговим центром. Місто було розташоване у вигідному географічному місці на перехресті тогочасних торговельних шляхів із півдня, сходу і заходу, а тому важливим центром внутрішньої й зовнішньої торгівлі. Описи фамільних документів князів Острозьких, що збереглись в Архіві Санґушко у Кракові, засвідчують, що в Острог приїжджали купці із Молдавії, Волощини (Валахії), Наддніпрянщини. Вони їхали на Дубно, Луцьк, Львів, Крем’янець, Кам’янець-Подільський, Київ [2, с .48]. В одному із документів Литовської метрики першої половини XVI ст. є свідчення, що через Острог їдуть купці з «чужих сторін...дорогами вічними, стародавніми» [7, с. 92], а в Акті 1511 р. в Архіві Санґушко згадується «мито острозьке» [7, с. 93]. Стабільність організації торгівлі забезпечувалось чітко визначеними і юридично закріпленими постійними термінами проведення торгів та ярмарків. В Острозі здавна відбувались два торги: один в неділю, а другий ‒ у п’ятницю. У грамоті «справцям» волинських мит нагадувалось, що в Острозі щорічно відбувались три ярмарки у дні православних свят ‒ Онуфрія, Миколи й «Трьох королів» [7, с. 94]. Акти 1621 і 1654 рр. засвідчили наявність двох ярмарків в Острозі [7, с. 94]. До міста на традиційні ярмарки з’їжджалися купці не лише з українських земель, але і за кордону. З Росії привозили хутряні і шкіряні вироби, ювелірні прикраси, з Польщі та Угорщини – янтар, сукна, солону рибу, з Туреччини та Візантії – прянощі, шовк, оксамит, перли, з Молдавії – вино, мед, тютюн. А водним шляхом з Острога в Західну Європу вивозили збіжжя, дерево, попіл. На ринку торгівля відбувалася як в приміщеннях постійного характеру (ятки, шинки, лавки, крамниці, “sklepy”), так і з возів і тимчасових торгових прилавків. Крім торгових приміщень, на острозькому ринку були поширені переносні ятки, що збиралися на ніч або в кінці ярмарку. Ремісники та купці, які жили на прилеглих до ринку вулицях могли використовувати для продажу перші поверхи своїх будинків чи напівпідвальні приміщення (пивниці) [6, с. 33]. Серед середніх та дрібних купців поширеною була торгівля з возів [3, с. 88]. На краю ринку сільські жінки продавали молочні продукти, птахів, мед, віск, полотна домашнього виробництва. На бічних вулицях селяни з возів продавали привезене збіжжя, овочі та дрова. Поза містом на спеціально визначених місцях відбувався продаж худоби. Ярмарки, зазвичай, тривали 1-2 тижні і їх початок припадав на день релігійного свята. Вони були поширеною формою оптової торгівлі, де продавалися великі партії сільськогосподарської та ремісничої продукції як місцевого виробництва, так і привозні. На ярмарках укладалися угоди та контракти між купцями з різних регіонів України та іноземних держав на поставку певних товарів [3, с. 86]. Торговці, що приїжджали на острозький ярмарок, сплачували «ярмаркове» по 1 гроші від воза. Тільки за час ярмарок цей податок приносив до міської скарбниці 80 злотих [3, с. 87]. Починаючи від середини XVII ст. в економічному плані Острозька волость суттєво занепала. Очевидно, що про певні позитивні зрушення у міській економіці можна говорити 113

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку лише після підтвердження острозьким міщанам у 1678 р. раніше наданих королівських привілеїв. Описово-статистичні джерела досліджуваного періоду не дають змоги встановити час та періодичність проведення в Острозі торгів та ярмарок. Можна лише припустити, що після підтвердження місту привілеїв, вони відбувалися так само, як і в першій половині XVII ст. Як кожне місто, заангажоване в міжнародній торгівлі, Острог швидко зробився відкритим для сприйняття всіляких новітніх культурних, мистецьких та релігійних віянь. Протягом останньої чверті XVI століття докорінно змінився навіть зовнішній вигляд Острога (за участю італійських архітекторів). Жодне волинське місто того часу не мало стільки будівель, виконаних у стилі ренесансу (замок, три дерев'яні палаци, міські вежі та будинки, ратуша). Тут стикувалися, взаємозбагачуючись різні національно-культурні традиції. Поряд із торговельною діяльністю вагоме місце в економіці міста відводилось сільськогосподарському виробництву. Сучасні історики М. Бендюк та О. Головко у своєму дослідженні наголошували на важливій ролі аграрного сектору міської економіки [2, с. 63]. Про рівень аграризації міста свідчить в першу чергу кількість міщанських земельних наділів. У 1687 р. жителі міста за користування городами сплачували податок у розмірі 1 злотого. Обробітком землі займалися в основному «християни», крім того, аналіз імен власників городів засвідчує, що частина міщан поєднувала сільськогосподарські заняття із ремеслом [4, с. 71]. Джерелом прибутків власників міст було одержання податків. Вони намагалися досить ретельно регламентувати права та види оподаткування міських жителів. Податки та повинності острозьких міщан на користь власників міста поділялися на грошові, натуральні та відробіткові. Отже, економічний розвиток Острога в XІV ‒ кінці XVII ст. переживав пік розвитку у досить складних умовах. Національний склад населення Острога був неоднорідним. Найчисельнішими етнічними групами були українці та євреї. Також у місті проживали поляки, татари та цигани. Разом із зростанням чисельності міщан відновлювалась економіка Острога. Важливе значення в економічному піднесенні міста відігравали торги та ярмарки. Жителі Острога сплачували низку податків на користь власників міста. Серед основних були чинш, плата за користування городами, ярмарковий збір та інші. Крім того, населення виконувало різного роду натуральні та відробіткові повинності. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Атаманенко В. Б. Острог в адміністративному устрою Волині ІІ пол. XVI ст. // Матеріали VI науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя”. 1995 рік. – Острог, 1995. – С. 8-11. 2. Бендюк М. Історія та легенди давнього Острога / М. Бендюк. ‒ Острог, 2012. ‒ 196 с. 3. Берковський В. Г. Ярмарки Волині як осередки внутрішнього, міжрегіонального та міжнародного ринків України (середина XVI – перша половина XVII ст.) / В.Г. Берковський // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич : Коло, 2003. – С. 121-129. 4. Головко О. Населення міста Острога в другій половині XVI – в першій половині XVII ст. / Острозький краєзнавчий збірник. – Острог, 2000. 5. Грицюк В. Соціально-економічний розвиток Острога в другій половині XVI століття // Матеріали І-ІІІ науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя” (1900-1992 рр.) – Ч. 1. – Острог, 1992. – С. 54-56. 6. Заяць А. Економічний розвиток Острога в XVI – в першій половині XVII ст. // Острозька давнина: Дослідження і матеріали. – Л.,1995. – Вип.1. – С. 32-36. 7. Ковальський М.П.Документальні письмові джерела з історії Острога // Матеріали І-ІІІ науково-краєзнавчої конференції “Острог на порозі 900-річчя”. – Острог, 1992. – С. 92-95. 8. Ковальський М. П. Етюди з історії Острога: Нариси. – Острог, 1998. 9. Равчук Г. Р., Ткач І. О. Острог / Історія міст і сіл Української РСР. В двадцяти шести томах. Рівненська область. – К.,1973. – С. 431-446. Науковий керівник ‒ кандидат історичних наук, доцент С.О.Візер 114

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ЮРИДИЧНІ НАУКИ УДК 349.4;719.4:72.01 Ігор Черняк (Львів) ПРАКТИКА ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ: ЗАРУБІЖНИЙ КОНТЕКСТ У статті розглянуто практику правового регулювання питань охорони культурної спадщини в Італії. Ключові слова: охорона культурної спадщини; правове регулювання. Аrticle focuses on the practice of legal regulation of cultural heritage in Italy. Keywords: protection of cultural heritage; legal regulation. Постановка проблеми. В Україні законодавство в галузі збереження культурної і природної спадщини сформоване, як і у багатьох пострадянських країнах, на основі дозвільно-заборонної політико-правової парадигми азійського типу. Практика діяльності центральної та місцевої влади на протязі усіх років незалежності засвідчила, що дозволи та погодження не є дієвим інструментом збереження історичного середовища міст. Прикладом може слугувати почергова децентралізація, централізація і ще одна децентралізація служб державної інспекції архітектурно-будівельного контролю як єдиної служби, яка здійснює у державі контроль за дотриманням містобудівного законодавства. Пряме її підпорядкування центральним органам у Києві не спинило деформацій міського середовища на проспекті Свободи (ресторан "Вежа крамарів" та його прибудови до пам'яток архітектури уздовж оборонного муру, ресторан у дворику Бернардинського монастиря, пристосування приміщень Міського арсеналу на Підвальній під ресторан з добудовою вентиляційних шахт на фасаді, погоджена 6-7 поверхова забудова на Кривоноса, 1 та багато інших прикладів). Перепідпорядкування цієї служби у квітні 2016р. Львівській міській раді схоже відкрило нове дихання у інвесторів у бажанні збудувати щось помітне у місті. І вони будують на Снопківській, 18, Підмурній, 5, Б.Хмельницького, 230, Кульпарківській 226, Шевченка, 418 без вихідних даних, на чужих земельних ділянках, добудовуючи незаконні поверхи, або зводять житлові квартали на території відведеній генпланом під громадський центр загальноміського значення (пр.Чорновола-Хімічна). Децентралізація (як і централізація) повноважень в умовах дозвільно-погоджувальної парадигми веде лише до послаблення компетенцій та перенесення корупції та лобізму з одного рівня на інший (більш доступний чи більш затратний для інвестора).

Рис.1. Приклади дисонансної забудови в історичному середовищі м.Львова 115

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Мета статті. У зв'язку з цим важливо вивчати досвід містобудівної регламентації в країнах, які мають позитивний досвід збереження та інтеграції традиційного історичного середовища у своїх містах та провести аналіз правових регуляторних механізмів та міжнародного законодавства з метою адаптації систем стимулювання збереження та інтеграції культурної спадщини. Аналіз останніх досліджень. Окремі аспекти практики зарубіжних країн щодо охорони та збереження культурного середовища Норвегії досліджені Г.Ф.Онуфріенко, матеріали з порівняльного аналізу практики управління культурними ландшафтами Франції та ФРН ‒ В.П.Столяровим, Е.Гаукстадом і Е.Моеном. Законодавчій практиці збереження нерухомих об'єктів спадщини скандинавський країн присвячені роботи Л.Б.Шейніна. Основна частина. Як сучасний приклад правовідносин, які стосуються виявлення та охорони пам'яток історії та культури, можна розглянути Італійську Республіку, де ці питання мають, з одного боку, вікові традиції та регулюються великою кількістю нормативних актів (біля 30 законів і декретів Президента Республіки). Згідно законодавства Італії, пам'ятками історії та культури іменуються рухомі та нерухомі предмети, які представляють художній, історичний, археологічний і етнографічний інтерес. Згідно ст. 1. Закону № 1089 від 1 червня 1939 р. об'єктом правового захисту є будівлі, вілли, парки і сади, також інша нерухомість, яка має художню або історичну цінність, і представляє інтерес, оскільки має відношення до політичних і військових подій, до історії літератури, мистецтва і культури в цілому. Основу пам'яткоохоронної діяльності в Італії становить облік і реєстрація пам'яток історії культури який ведеться Центральним інститутом каталогізації та документації [1] (створений в 1969 р в складі тодішнього Генерального директорату з питань старожитностей та образотворчих мистецтв). Штаб квартира його розміщена в Сан-Мікеле у монументальному комплексі Ріпа Гранде, одній з найбільш вражаючих будівель в столиці, що була створена з волі папи Інокентія XI (1676-1689). В даний час його бюджет складає близько двох мільйонів євро для наукової діяльності, каталогізації, технічного обслуговування колекцій. Збір документації по рухомим творів мистецтва почався з 1969 р, по нерухомих - з 1974 р Щорічне число надходжень документів становить приблизно 120130 тисяч одиниць. Для реєстрації в каталозі створена спеціальна організаційна структура (в т.ч. і інтернетсистема), яка містить всі основні відомості про об'єкт: місцезнаходження, авторство, хронологічні відомості, дані про сучасний використанні, ступінь цінності та збереження пам'ятки, а також необхідні додатки, малюнки, фотографії, карти. Встановлено шість категорій збереження пам'ятки: відмінно, добре, посередньо, погано, дуже погано, руїни. Бланки-форми для реєстрації мають номера генерального каталогу і розміщені за топографічною ознакою. Інформація, з генерального каталогу, використовується державними органами, які здійснюють охорону культурних надбань країни, місцевими і регіональними органами влади, поліцією (у випадках розкрадання або псування предметів, внесених в каталог), митною службою (для попередження незаконного вивезення культурних цінностей за кордон), науковими та навчальними закладами. Каталог побудований за територіальним принципом з геоприв'язкою об'єктів на інтерактивній карті. Об'єктом каталогізації є не тільки будівля чи споруда, але й окремі її частини (в т.ч. рухомі та нематеріальні)), що відповідають встановленим критеріям цінності. Таким чином знімається питання предмету охорони яке гостро стоїть в українському пам'яткоохоронному контексті. Для прикладу, лише в невеличкому парохіальному костелі Апостола Петра у Loreto Aprutino позиціонується 100 мистецьких об'єктів віднесених до національного культурного надбання. Таким чином, основу пам'яткоохоронної політики Італії складає діяльність з виявлення, обліку та каталогізації (занесення у реєстр пам'яток) об'єктів національної культурної 116

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку спадщини. Ця робота не обмежується наповненням реєстрів та каталогів, а включає програми навчання, формування мультимедійного та віртуального середовища на основі каталожних об'єктів, проведення виставок, конференцій, публікації та ведення 10 тематичних сайтів в Інтернеті. У Законі № 1089 від 1 червня 1939 [2] року вказується, що всі предмети, що представляють художній або історичний інтерес, належать державним організаціям або приватним особам, не можуть руйнуватися, оновлюватися, змінюватися або реставрувати без дозволу Міністерства громадської освіти (тепер ‒ Міністерства культурного надбання). Ці предмети не можуть використовуватися, в спосіб несумісний з їхнім художнім або історичним значенням, або який завдає шкоди їх збереження або цілісності. Закон №. 44 "Про заходи щодо охорони національного археологічного, художнього та історичного надбання" від 1 березня 1975 [3] уточнює основні положення про повноваження і формуванні штату Міністерства культурного надбання, а також регулює питання експорту предметів, що представляють художній або історичний інтерес. Законом встановлено, що протягом двох місяців з моменту подачі заяви, міністр має право придбати відповідно до ціни, зазначеної в тій же заяві, предмет, який представляє значний інтерес для національного культурного надбання. Здійснення керівництва, діяльністю з охорони пам'яток культури і мистецтва Законом №823 від 22 травня 1939 р покладалося на Міністерство народної освіти, в складі якого діяла загальна дирекція історичних і мистецьких пам'яток. В даний час ці функції здійснює Міністерство культурного надбання, утворене відповідно до Декрету-закону № 657 від 14 грудня 1974 р. Міністерство здійснює керівництво діяльністю по охороні і використання археологічної, художнього та природного надбання, сприяє пропаганді мистецтва і культури, координує і керує ініціативами в цій галузі, організовує спільно з компетентними, органами дослідження і складання програм в даній області, здійснює нагляд за проведенням необхідних заходів. Діяльність по використанню пам'яток культури здійснюється відповідно до програм, погоджених з державою. Основною структурною одиницею міністерства є Національна рада, яку очолює міністр і яка опрацьовує методи складання програм з питань охорони пам'ятників культури, висловлює думки за програмами, що пропонуються державною адміністрацією, готує щорічні доповіді про виконання програм; запропонованих центральними службами та інститутами, які займаються охороною пам'яток культури; за запитом міністра висловлює думку про проекти нормативних і загальних адміністративних актів. Національна рада складається з представників наступних міністерств: закордонних справ, громадських робіт, сільського господарства і лісів, народної освіти, промисловості та торгівлі, служби наукових досліджень. До ради включені представники регіонів, провінцій і комун, університетів країни, службовці адміністрації охорони пам'яток культури, експерти. Призначаються члени національної ради декретом міністра культурного надбання терміном на чотири роки. Національна рада обирає зі свого складу віце-голови і приймає регламент своєї діяльності. Міністерство через свої управління впливає на складання територіальних планів, коли це стосується охорони історичних центрів. Діяльність з охорони пам'яток культури здійснюється місцевими координаційними комітетами, періодичними регіональними конференціями головних управлінь, апаратом Міністерства культурного надбання. Активно беруть участь у цій діяльності центральні інститути каталогізації та документації. У 1969 році, разом із Департаментом культурної спадщини, у його структурі було створена команда карабінерів для запобіганню придбанню та незаконному вивезенню культурних цінностей. Команда, функціонально підпорядковується безпосередньо міністру і виконує завдання , пов'язані з безпекою і збереженням національної культурної спадщини 117

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку шляхом запобігання та припинення порушень, виконання вимог закону про культурну спадщину і ландшафт. Команда складається з військових , які отримали спеціальну кваліфіковану підготовку з "охорони культурної спадщини». Нинішня структура карабінерів передбачає наявність центрального офісу управління, де приймаються рішення органи командувача, управління з координації діяльності установи в Італії та за кордоном, відділ операцій з компетенцією (антикваріат, археологія, фальсифікування) та 15 периферійні регіональних центрів у провінціях. Законом "Про заходи, спрямовані на захист національного археологічного, художнього та історичного надбання" від 1 березня 1975 р встановлено, що представники провінцій, комун, установ і організацій, визначених у законі, які протягом передбаченого терміну не подали без задовільних причин списку предметів, що представляють художній та історичний інтерес, або подали неточний список, караються штрафом від 300 000 до 3 млн. лір (ст. 15). Ті ж особи, які в порушення положень законодавства здійснюють продаж предметів старовини і мистецтва, караються позбавленням волі на строк до одного року і штрафом від 1,5 млн. до 75 млн. Лір (ст. 17). Висновки. Назріла потреба включення в національне пам'яткоохоронне законодавство механізмів більш ефективного та сучасно організованого виявлення, каталогізації, документування об'єктів культурної спадщини та внесення їх у Реєстр пам'яток. Слід провести дискусію щодо доцільності та коректності поділу об'єктів цієї спадщини на категорії національного та місцевого значення та питань документування предмету охорони пам'ятки. Достатньо ефективним є італійський досвід формування при міністерстві культури поліцейської структури з відповідними повноваженнями та функціями. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Instituto Centrale per il Catalogo e la Documentazione [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.iccd.beniculturali.it/ 2. Закон № 1089 "Про охорону предметів, що представляють художній і творчий інтерес" від 1 червня 1939 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.pabaac.beniculturali.it/opencms/opencms/BASAE/sito-BASAE/contenuti /Sezioni/Normative-e-leggi/Architetture/visualizza_asset.html?id=4959&pagename =8041 3. Закон № 44 "Про заходи, спрямовані на захист національного археологічного, художнього та історичного надбання", від 1 березня 1975 р. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.pabaac.beniculturali.it/opencms/opencms/BASAE/sito-BASAE/contenuti/ Sezioni/Normative-e-leggi/ Architetture/visualizza_asset.html?id=4959&pagename=7084.

118

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО УДК 7(477.87) Гейза Дьерке (Львів) НАРОДНОМИСТЕЦЬКІ ТРАДИЦІЇ ТА ОБРАЗНО-ПЛАСТИЧНІ НОВАЦІЇ В «ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ НАПРЯМІ» ЗАКАРПАТСЬКОГО ЖИВОПИСУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1950-Х – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1980-Х РР. Досліджено народномистецькі традиції та образно-пластичні новації в «експериментальному напрямі» закарпатського живопису другої половини 1950-х – першої половини 1980-х рр. Проаналізовано осмислення народномистецького досвіду та його інтеграцію до експериментального формотворення у творчості закарпатських майстрів (Е. Кремницької, Ф. Семана, В. Приходька). Ключові слова: народномистецькі традиції, образно-пластичні новації, закарпатська школа живопису, «експериментальний напрям» закарпатського живопису. Studied folk art traditions and figurative plastic innovations in "experimental direction" Transcarpathian painting of the second half of the 1950s - early 1980s. The analysis of national understanding of the artistic experience and its integration into experimental creativity in shaping Transcarpathian artists (E. Kremnytskoyi, F . Semana, V. Prikhodko). Keywords: folk art traditions, figurative and plastic innovations Transcarpathian school of painting, "pilot line" Transcarpathian painting. Проблема традиції і новації – одна з найважливіших у дослідженні мистецького процесу, зокрема у межах регіональних художніх шкіл. У закарпатському образотворчому мистецтві її конкретизацією стала взаємодія етнокультурного й, вужче, народномистецького досвіду та кодів новочасних художніх систем. У витоках крайового малярства підвалини його образнопластичної концепції склав синтез модерністичних практик, виразовості фольклору й декоративно-ужиткового мистецтва Карпат. Згодом виявом притаманного закарпатському живопису потенціалу оновлення став експериментальний напрям, зрослий у 1960–1970-х рр. Його соціокультурним підґрунтям стали лібералізаційні процеси. Ознаками – плюральність інспірацій: мистецьких, літературних, філософських, кінематографічних; вільний рух у просторі художніх традицій; розробка нових образно-семантичних моделей, розширення діапазону виражальних засобів, часткова відмова від фігуративності, орієнтованість на «риторичну» (С. Даніель) модель сприйняття. Найяскравішими представниками експериментального струменю стали Єлизавета Кремницька (1925–1978), Павло Бедзір (1926–2006) та Ференц Семан (1937–2004). Індивідуалізацію авторського самовиразу, символьно-метафоричне, синтезуюче осмислення етнокультурних тем репрезентувала творчість В’ячеслава Приходька (1940–2011). Неординарні візії П. Бедзіра розширили тематичний спектр закарпатського образотворчого мистецтва, утілили впливи східних культур, ташизму та оп-арту, розуміння творчості як медітації, «радісного сходження до вищої благодаті» [1, с. 286]. Стали зразком внутрішньої свободи, означили «зародження руху шістдесятників у Закарпатті як з формальної, так і з ідеологічної позиції» [4, с. 97], проте вплив митця на художній процес здебільшого був впливом особистості, а не мистецької стилістики [1, c. 285]. Сторонніми зацікавлення майстра лишилися неофольклорному спрямуванню регіонального живопису. Самобутнім прочитанням етнокультурних тем, які склали один із пластів поліголосого, полістильового доробку, позначена творчість Є. Кремницької. 1950 року художниця закінчила Ужгородське училище прикладного мистецтва; навчалася у А. Ерделі, Ф. Манайла, 119

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Й. Бокшая, проте її подальший шлях виявив виняткову оригінальність пластичного мислення. У 1960–1970-х рр. мисткиня створила низку абстрактних композицій, в котрих розкута фантазійність постала переконливішою за емпірію. Опанування досвіду народного мистецтва у синтезі зі знахідками експресіонізму, кубізму, авангарду 1920–1930-х рр. продемонстрували фігуративні твори, зокрема «Мадонна», у якій декоративність поєдналася з абстрактними засобами організації площини [4, с. 105]. У «Селянках і корові» та попередніх ескізах спостерігаємо стадії конкретизації задуму: від осібного, реалістичного зображення тварини і людей до об’єднаного складним внутрішнім ритмом, цілісного блоку трансформованих площинних плинних форм, увиразнених вохристими, «первісними» барвами землі. Ірраціональні образи колективного підсвідомого, перегуки з ранньою творчістю Ф. Манайла та «Масками» Е. Контратовича зринули у «Весіллі»: примарній сновидній процесії, наче різцем виокресленій чорним контуром. Відлуння фольклору відчутні в аркуші «Молодята на корові» – декоративному, ритмічно суголосному народному орнаменту і весільній пісні [3, с. 10], та в однойменному олійному картоні з бентежною синявою нічного неба, карміном постатей та експресивною смугою землі. Інший підхід зустрічаємо в «Дівчині у червоному костюмі», де ідентифікатами етнотрадиції постають лаконічне поєднання червоної, білої, золотаво-медвяної барв, симетрія, декоративність, монументальність, фронтальність, орнаментальні мотиви. Образам народного мелосу уподібнено зображення юнки: рум’яної, кароокої, чорнобривої. Зв’язок з народним наївом простежується у «Художньому салоні» (1969–1970), де вміла стилізація «сприймається як відродження спадщини» [2, с. 304]. Колір, ритм, трансформація об’ємів – усі компоненти творів Є. Кремницької засвідчують архаїчні інспірації, уміння «слухати поліфонічну глибину віками відшліфованої народної традиції» [2, с. 10], її синтез з новітніми мистецькими тенденціями. На думку І. Небесника (мол.), попри стильову багатокомпонентність доробку художниці, їй властиве «цілісне творче бачення», глибоке осмислення крайового образотворення, «поєднання досвіду світової культури з відчуттям приналежності до Карпатської землі» [4, с. 108]. Неповторно індивідуальна інтерпретація етномотивів, єдність відчаю та іронії, драми та карнавалу, гра як світовідчуття і ставлення до кодів художніх систем притаманні Ф. Семану – знаковій постаті «шістдесятництва», одному з найсамобутніших закарпатських митців. Випускник Ужгородського художньо-промислового училища (зак. 1958 р.), він зберіг ерделівську живописну свободу, манайлівську експресивність, властиву А. Борецькому ірраціональність фантазії. «Шукав та знаходив собі вчителів у світовому мистецькому безмежжі» [6, с. 162] – сезаннізмі, посткубізмі, експресіонізмі, абстракціонізмі… Поєднав конструктивність з декоративною виразністю, лаконізм – з багатством живопису, безпосередність – з глибиною метафори. У 1966–1970 рр., за перебування у Рахові, у полотнах Ф. Семана проросла та оформилася «у стійку творчу лінію фольклорна тема» [6, с. 164]: з утаємниченістю фольклору, осягненням підсвідомого, дистанційовано-ігровим застосування засобів народного мистецтва («Сліпий», 1964; «Купол церкви», 1968; «Гуцульської сім’ї», 1969; «Гуцульська мадонна», 1973), цитуванням або іронічним перекодуванням образів модернізму, художньо умотивованою стильовою еклектикою. Так, у «Сліпому» (1964) автор тяжіє до декоративного неопримітивізму, у «Гуцульській сім’ї» (1969) – до абстракції. У «Гуцульському весіллі» (1978) геометризує форми, роздрібнює їх на безліч площин, сповиває бентежною темрявою, збурює карміном й спалахами блакиті, урівноважує глиняно-оливковими барвами землі. Сягає експресіоністичної виразності, зримості видінь; обличчя уподібнює маскам, частину – цілому, унаочнює ірраціональність «лімінального стану» (А. Ван Геннеп), відображену Ф. Манайлом, Е. Контратовичем, Є. Кремницькою. Згустком емоційних енергій та самоцінною пластичною структурою сприймається «Гірський пейзаж» 1960-х рр. 120

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Сформовані у ранній період, етнокультурні зацікавлення Ф. Семана збереглися упродовж десятиліть («Дерев’яна церква», 1990; «Гуцульське весілля», 1993; «Угорська рапсодія», 1992; «Гуцульські музики», 1994). Поруч з іншими напрямами пошуків митця, репрезентували новаційне формотворення, перехід від модернізму до постмодерністичних візій [4, с. 112]. Єднальним щодо експериментального та модерністичного струменів закарпатського живопису є доробок В. Приходька, становлення й вагомі досягнення якого припали на початок 1970-х – 1980-ті рр. Безсумнівними пріоритетами майстра стали естетизм, «суб’єктивізація бачення і відтворення» (Г. Рижова) [7], підкреслена увага до формальнопластичних завдань, художньо-раціональна, конструктивізуюча основа творчого методу (О. Федорук) [8, с. 141–142], «відкрита структурність картинного образу» (Г. Островський) [5, с. 3], метафоризм, філософське узагальнення, акцентування на урбаністичному аспекті крайового життя [8, с. 142]. Свобода творчої фантазії та маестрійність кольоропису поєднала митця з А. Ерделі. Зв’язок з творчістю Ф. Манайла, який був наставником В. Приходька в Ужгородському художньо-промисловому училищі, засвідчили монументальність, життєствердність, епічність картин. Низка творів («Молода», 1972; «На базарі», 1970-ті) утілила постімпресіоністичні інспірації, прагнення «в умовних композиціях» відобразити національний дух Карпат [2, с. 305]. В інших майстер, послуговуючись кодами народного мистецтва, витворив декоративний, святковий світ («Гаптувальниці», 1975). Ідеалізуюче-романтичне розкриття жіночого образу, започатковане А. Борецьким, Е. Контратовичем, А. Коцкою, продовжили портрети: подруг, мадонн, матерів. Оригінальним внеском у закарпатський живопис стали пейзажі – одухотворені зображення будівель, виоформлені контрастом барв, фактур, конструктивних площин. Отже, можемо зробити висновок, що експериментальні візії шестидесятників каталізували мистецький пошук, утворили «полюс новації», урізноманітнили арсенал крайового живопису, у якому синтез новочасного й народномистецького формотворення склав одну із пластичних тем. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Вишеславський Г. Коло Павла Бедзіра та його вплив на сучасне мистецтво Ужгорода / Г. Вишеславський // Художня культура. Актуальні проблеми : наук. вісник / Ін-т проблем сучас. мистец. АМУ. – К. : Вид. дім А+С, 2005. – Вип. 2. – С. 284–293. 2. Гаврош О. Відображення традицій народного мистецтва у побутовому живописі Закарпаття періоду «відлиги» / О. Гаврош // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. – К. : Видавничо-поліграф. центр «Київський університет». – Вип. 39. – Ч. І. – 2013. – С. 297–306. 3. Елизавета Людвиговна Кремницкая (1925–1978) : живопись, графика / [Авт. ст. Д. Горбачев, И. Горбачева, Е. Папета]. – К. : РИА. Триумф, 2006. – 95 с. 4. Небесник І. І. (мол.) Графічне мистецтво Закарпаття другої половини ХХ ст. : етапи розвитку, стилістичні особливості : дис. … канд. мистецтвознавства. 17.00.05 – образотворче мистецтво / І. І. Небесник. – Львів : ЛНАМ, 2015. – 190 с. 5. Островський Г. Причетність до життя / Г. Островський // Закарпатська правда. – 1981. – 2 червня. – С. 3. 6. Петрова О. Третє Око : Мистецькі студії : монограф. зб. ст. / О. Петрова ; ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. – К. : Фенікс, 2015. – 480 с. 7. Рижова Г. У пошуках гармонії. В’ячеслав Приходько (1940–2011) / Г. Рижова // [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу : http://be-inart.com/post/view/872 8. Федорук О. Школа, яка постійно оновлюється : [Про закарпатську школу в малярстві] / О. Федорук // ОМ. – 2000. – № 3–4. – С. 92–96.

121

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 74 Олександр Кучер (Львів) ХУДОЖНЄ РІЗЬБЯРСТВО ЗАКАРПАТТЯ У ВІТЧИЗНЯНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ. Проаналізовано осмислення інспірацій, образно-стильових особливостей та еволюції художнього різьбярства Закарпаття у вітчизняному науковому дискурсі другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Окреслено перспективні напрями мистецтвознавчих розвідок. Ключові слова: художнє різьбярство, мистецький процес, закарпатська художня школа, науковий дискурс, предметно-методологічні особливості досліджень. The article deals with the analysis of inspirations, figurative and stylistic peculiarities and evolution of artistic carving of Transcarpathian region in national scientific discourse in the end the XX – beginning the XXI century. The author outlines the promising directions of art research. Keywords: art carving, artistic process, Transcarpathian Art School, scientific discourse, subject and methodological peculiarities of studies. У створенні цілісної концепції розвитку вітчизняного декоративно-ужиткового мистецтва особливого значення набуває дослідження регіональних художніх шкіл: у їх закоріненості в загальнонаціональному мистецькому поступі та локальній своєрідності, видовій диференціації, вияві традицій і новацій у доробку митців. Чільне місце з-поміж крайових осередків художнього різьбярства в Україні належить закарпатському: заснованому на досвіді народних промислів, зі стійкими освітньомистецькими традиціями, образотворенням, збагаченим досягненнями народних майстрів. Загальним теоретико-методологічним підґрунтям дослідження художнього дереворізьблення Закарпаття слугують праці, присвячені ґенезі, еволюції та сучасному стану декоративно-ужиткового мистецтва України: 1960–1970-х й останніх років (Я.П. Запаско, Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова та ін.) [3; 4; 5; 7; 21; 22]. Історичний аспект проблеми – розвиток художньої обробки дерева від найдавніших часів, формування різьбярських осередків, виставкову діяльності окремих майстрів – розглянуто у розвідках А. Будзана; декоративне оздоблення народної архiтектури, iнтер’єру і меблів – Д. Гобермана, А. Данилюк, П. Кепещука, Т. Кiщук, Т. Косьмiної, І. Красовського, П. Макушенко, В. Маланчук, М. Моздир, Р. Одрехiвського, В. Панькiва, В. Самойлович, I. Сенiва, I. Сенькiва, О. Соломченко, Б. Стебельського, О. Тищенка, П. Юрченко. У публікаціях Б. Тимківа і К. Каваса розкрито методику виготовлення художніх дерев’яних виробів. Підсумковими у дослідженні українського художнього дерева ХVІ–ХХ століть стали праці М. Станкевича (2002, 2006) [15; 16]. Щодо художньої обробки дерева на Закарпатті, впадає у вічі її вивчення у контексті мистецького процесу, без належного аналізу технологічних особливостей у їх впливі на образно-пластичну структуру творів. Саме такий підхід властивий праці Г. Островського (1974) – єдиному панорамному дослідженню крайового образотворчого мистецтва від витоків до початку 1970-х рр. [12]. Чільне місце у монографії посідає розгляд інтеграції народних традицій у професійну художню творчість. Так, аналізуючи дорадянський період, автор зазначає, що «саме у різьбярстві в найбільшій чистоті зберігся дух, характер і високий естетичний рівень справді народного мистецтва» [12, с. 172]. Важливим є зауваження щодо закоріненості в етнокультурі мистецьких пошуків 1950-х – початку 1960-х рр. З-поміж персоналій переважну увагу автор надається Василю Свиді – народному майстру обробки дерева, доробок якого продемонстрував проекцію досвіду народного різьбярства у професійну площину [12, с. 175]. Акцентовано на вдалій побудові 122

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку багатофігурних груп, змістовій ємкості задумів, узагальненому відображенні народного життя у творах митця. Поряд з цим, бодай вкрай побіжно, проаналізовано доробок І. Гарапка та інших майстрів. Слід наголосити, що й донині творчість В. Свиди лишається найдослідженішою сторінкою професійного художнього різьбярства Карпат. Першим кроком у її вивченні стала розвідка київського мистецтвознавця В. Мартиненко, опублікована наприкінці 1980-х рр. [6]. З-поміж останніх видань згадаємо ювілейний альбом «Василь Свида. Нетлінне» зі вступною статтею В. Мартиненко й сина скульптора Я. Свиди (2016) [1]. Звертаючись до спадку майстра, автори характеризують станкові скульптури, рельєфне та площинне різьблення. Подають розгорнутий аналіз прийомів, застосованих у багатофігурних композиціях. Видання містить каталог В. Свиди 1933–1989 рр., перелік вітчизняних і міжнародних виставок, музеїв та приватних збірок, що репрезентували твори митця. Окремі аспекти творчості В. Свиди висвітлено ужгородськими науковцями. Так, до розгляду доробку скульптора у контексті художньої освіти на Закарпатті звертався І. Небесник [10], образно-композиційні паралелі творів В. Свиди та письменника Ю. Станинця аналізували В. Скакандій та Н. Ребрик [14], «філософію родинного щастя» в образно-пластичній концепції майстра – М. Ходанич [19]. Водночас, слід вказати на недостатню вивченість інтеграції у дерев’яну скульптуру ознак живописного художнього образу та технологічних складників композицій митця. Чи не найбільш докладно закарпатське художнє різьбярство розглянуто у публікаціях М. Ходанича (2010, 2013, 2015) [17; 18; 20], присвячених дефініції закарпатської школи художньої обробки дерева, художньо-стильовим особливостям портрета у крайовій дерев’яній пластиці другої половини ХХ – початку ХХІ ст., аналізу творчості окремих майстрів. Дедалі частіше проблеми розвитку художнього різьбярства Закарпаття порушуються у межах Міжнародної науково-практичної конференції «Ерделівські читання» [10; 14; 18; 19; 20]. З початку 2000-х рр. простежується зростання інтересу до освітньо-інституційних аспектів регіонального мистецького життя, зокрема підготовки фахівців в Ужгородському художньо-промисловому училищі (нині – Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі). Першими на цьому шляху стали праці І. Небесника (2000, 2007) [8; 9; 11], чільне місце у яких посів аналіз історії заснування закладу, освітньо-педагогічних засад розвитку традицій закарпатської художньої школи, змін у крайовому мистецькому середовищі на зламі ХХ – ХХІ ст. Окремим питанням висвітлено значення народного мистецтва в навчальному процесі й становленні індивідуальних образно-пластичних концепцій закарпатських майстрів [8, с. 105]. Освітні підвалини розвитку художнього різьбярства у регіоні висвітлено у праці Р. Шмагала [23]. Зокрема ученим зауважено, що «хоча у засадничих деклараціях засновників ужгородської школи на чолі з А. Ерделі акцент був зроблений на розвиток образотворчого мистецтва, насамперед, живопису, паралельно ціною зусиль широких громадських кіл та об’єднань створювалася і розвивалася мережа художньо-ремісничої освіти, так званих фахових художніх шкіл», зокрема у с. Ясіня [23, с. 217, 222–223]. Відзначено, що формування окресленої ділянки підкарпатського шкільництва стало «одним з першочергових чинників декоративності, стильового розмаїття, невпинного поступального розвитку традицій і успіхів декоративно-ужиткового мистецтва Закарпаття на всеукраїнській арені сьогодення» [23, с. 217]. Прикметою останніх десятиліть став розгляд крайового художнього різьбярства, зокрема художніх виробів з дерева в інтер’єрі народного житла ХІХ – першої половини ХХ ст. (М. Гнатюк, 2000) [2] та декоративного різьблення у сакральному мистецтві XVIII – XX ст. (М. Приймич, 2001) [13] на дисертаційному рівні. 123

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Назагал, аналіз монографічних праць та публікацій у фахових виданнях дозволяє зробити висновок, що розвиток художнього різьбярства Закарпаття не одержав вичерпного висвітлення. Серед недосліджених частин проблеми: динаміка інтеграції досвіду народного мистецтва у професійну художню обробку дерева у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.; вплив на розвиток крайового художнього різьбярства традицій львівського мистецького осередку, передусім ЛНАМ (ЛДІПДМ), де починаючи з 1950-х рр. здобуло освіту чимало закарпатських митців; значення виробничих майстерень Художфонду у мистецьких процесах 1950–1980-х рр.; синтез традицій та новацій у творчості сучасних закарпатських майстрів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Василь Свида. Нетлінне / [Вст. ст. та упоряд. В. Мартиненко та Я. Свиди]. – Ужгород, 2016. – 125 с. 2. Гнатюк М. В. Художні вироби з дерева в інтер’єрі народного житла українських Карпат і Прикарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво / Михайло Васильович Гнатюк. – Львів : ЛАМ, 2000. – 20 с. 3. Запаско Я. П., Овсійчук В. А., Чарновський О. О., Степко С. П. Мистецтво оновленого краю / Я. П. Запаско, В. А. Овсійчук, О. О. Чарновський, С. П. Степко. – К. : Мистецтво, 1979. – 175 с. 4. Історія українського мистецтва : у 6-ти тт. / [Голов. ред. В. А. Афанасьєв]. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1963–1968. – 386 с. 5. Кара-Васильєва Т., Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «великого стилю» / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова. – К. : Либідь, 2005. – 280 с. 6. Мартиненко В. Василь Свида : альбом / В. Мартиненко. – К. : Мистецтво, 1987. – 104 с. 7. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва / [Ред. кол. П. М. Жолтовський, Ю. П. Лащук, О. О. Чарновський]. – Львів : Вид-во Львівського ун-ту, 1969. – 191 с. 8. Небесник І. І. Культурологія. Образотворче мистецтво і художня освіта Закарпаття (ХХ століття) : навч. посіб. / І. І. Небесник ; Закарпат. худож. ін-т. – Ужгород : Вид-во В. Падяка, 2007. – 128 c. 9. Небесник І. І. Розвиток художньої освіти у Закарпатті ХХ ст. : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.01. – загальна педагогіка та історія педагогіки / Іван Іванович Небесник. – Івано-Франківськ, 2000. – 20 с. 10. Небесник І. І. Творчість Василя Свиди в контексті розвитку художньої освіти Закарпаття / І. І. Небесник // Вісник ЗХІ : зб. наук. праць. – Ужгород : Ґражда, 2015. – Вип. 6. – С. 6–8. 11. Небесник І. І. Художня освіта на Закарпатті у ХХ столітті : історико-педагогічний аспект / І. І. Небесник. – Ужгород : Закарпаття, 2000. – 166 c. 12. Островський Г. Образотворче мистецтво Закарпаття / Г. Островський. – К. : Мистецтво, 1974. – 200 с. 13. Приймич М. В. Декоративне різьблення у сакральному мистецтві Закарпаття XVIII – XX ст. (Історія. Типологія. Художньо-стильові особливості) : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво / Михайло Васильович Приймич. – Львів : ЛАМ, 2001. – 21 с. 14. Скакандій В. Ю., Ребрик П. Й. Василь Свида і Юрій Станинець : образнокомпозиційні паралелі / В. Ю. Скакандій, П. Й. Ребрик // Вісник ЗХІ : зб. наук. праць. – Ужгород : Ґражда, 2015. – Вип. 6. – С. 9–11. 15. Станкевич М. Українське художнє дерево ХVІ–ХХ століть / М. Станкевич. – Львів, 2002. – 450 с. 124

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 16. Станкевич М. Художнє дерево / М. Станкевич // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. – У 2-х т. – Т. 2 : Етнологія та мистецтвознавство / [Наук. ред. С. Павлюк]. – Львів : Ін-т народознавства НАНУ, 2006. – С. 709–726. 17. Ходанич М. П. Закарпатське різьбярство другої половини ХХ – початку ХХІ ст. : проблема існування школи / М. П. Ходанич // Освіта Закарпаття. – 2010. – № 11. – С. 55–58. 18. Ходанич М. Різьбяр Василь Шип / М. Ходанич // Науковий вісник ЗХІ. Матеріали науково-практичної конференції «Ерделівські читання». Ужгород, 14–16 травня 2012 р. – Ужгород : Ґражда, 2013. – С. 117–122. 19. Ходанич М. П. Філософія родинного щастя у творчій спадщині Василя Свиди / М. П. Ходанич // Вісник ЗХІ : зб. наук. праць. – Ужгород : Ґражда, 2015. – Вип. 6. – С. 12–15. 20. Ходанич М. П. Художньо-стильові особливості портрета в закарпатській дерев’яній пластиці ІІ половини ХХ – початку ХХІ ст. / М. П. Ходанич // Вісник ЗХІ : зб. наук. праць. – Ужгород : Ґражда, 2015. – Вип. 6. – С. 44– 47 . 21. Чегусова З. Трансформація образу в професійному декоративному мистецтві України 80–90-х рр. ХХ століття / З. Чегусова // «Міст» (мистецтво, історія, сучасність, теорія) : наук. зб. / З. Чегусова. – К. : ВХ [студіо]. – 2003. – № 1. – С. 229–240. 22. Чегусова З. Українські провідні митці художньої обробки дерева (остання третина ХХ – початок ХХІ ст.) / З. Чегусова // Студії мистецтвознавчі. 2015. – Число 2. – С. 78–89. 23. Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середини ХХ ст. : структурування, методологія, художні позиції / Р. Шмагало. – Львів : Українські технології, 2005. – 526 с. УДК 75/76(477)”19/20”:7.071.1(477)Приходько(043.5) Еріка Микула (Львів) ОБРАЗНО-ПЛАСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАТЮРМОРТІВ В’ЯЧЕСЛАВА ПРИХОДЬКА 1960-Х – ПОЧАТКУ 2000-Х РР. Проаналізовано образно-пластичні особливості натюрмортів В’ячеслава Приходька 1960-х – початку 2000-х рр. Виявлено домінуючі стильові інспірації та образно-пластичні концепти натюрмортного спадку митця. Ключові слова: натюрморт, образно-пластична концепція, стильові інспірації, кубізм, символ, алегорія, «експериментальний» напрям закарпатського живопису. The article deals with the analysis of the figurative and plastic peculiarities of Viacheslav Prykhodko’s still lives of the end of 1960s – beginning of 2000s. The author discovers the dominant stylistic inspirations and figurative and plastic concepts of artist’s still lives inheritance. Keywords: still life, figurative and plastic concept, stylistic inspiration, cubism, symbol, allegory, "experimental" direction of the Transcarpathian painting. Творчість В’ячеслава Приходька (1940–2011) – члена НСХУ (з 1973 р.), Народного художника України (з 2004 р.), викладача Ужгородського художнього інституту ім. А. Ерделі (з 2004 р.), стала явищем закарпатського образотворчого мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ ст.; пов’язала його повоєнний досвід з сучасним пошуком нових образотворчих парадигм, продемонструвала колізії авторського самовизначення в умовах лібералізації початку 1960-х, «тихого тоталітаризму» 1970–1980-х рр. й входження у світовий культурний простір на межі ХХ – ХХІ ст. Поряд з алегоричними тематичними полотнами, портретами, одухотвореними міськими пейзажами, важливе місце у творчості майстра посіли натюрморти – зрослі із формотворчих 125

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку експериментів, переосмислення постімпресіонізму та кубізму символічні мікрокосми, що утілили змісти буття. Так, у ранньому «Натюрморті з білим глечиком» (1970) раціональна конструктивність й випробування можливостей стриманого, майже монохромного колориту, заснованого на медвяно-вохристих, коричневих та нюансованих білих барвах, поєдналися з асоціативністю образної побудови, що відтворює гармонію буденного життя. Виконана у глибоких умброво-кармінних тонах фризоподібна «Стара кераміка» (1971) спонукає згадати Ф. Манайла. Зокрема, при неподібності пластичних рішень, роботам майстра 1970-х рр. («Сріберні ничельниці, золоте бердо», «У кутку комори», 1975; «У коморі», 1976; «Комора», 1970-ті рр.) концептуально суголосить самоцінність розташованих у звуженому просторі предметів зникаючого верховинського побуту, їх трансформація у знаковий вираз буття. З полотном корифея закарпатського живопису «Моя поличка» (1973) пошуки молодого В. Приходька споріднює виставкова репрезентація об’єктів, їх своєрідний перелік як знаків життя. Подібне образно-пластичне рішення віднаходимо в «Угорському натюрморті» (2006), де, як і в інших закарпатських живописців (Ф. Манайло «В бабиній хаті», 1971; Ф. Семан «Угорський інтер’єр», 1992), зображення глечиків, діжок, поливаної кераміки поєднується з інтер’єром селянської хижі, її лімінальносимвольними локусами: столом, дверима, порогом, вікном. Окрему ділянку пошуків митця утворили настроєві твори: просякнутий спокоєм коричнево-золотавий «Старий стіл» (1991) або ж тонально-контрастний «Конфлікт /триптих/» (2005). Примарністю сну чи видіння сповнився написаний у смарагдовій гамі з наче прокресленими абрисами предметів й відблисками ірреального світла «Шкляний натюрморт» (2007). Приналежність В. Приходька «експериментальному» струменю закарпатського малярства підтвердили композиції, осердям яких стала суто пластична драма: поліфонічних розсипів кольору, трансформацій простору, об’ємів, площин. Так, творчо переосмислені кубістичні ремінісценції й перегуки з Ф. Семаном («Натюрморт з підсвічником») зустрічаємо у «Натюрморті з дерев’яними предметами» (1978), де діжі та підсвічник роздрібнюються на насичені коричневі, вохристі, кармінні поверхні, що утілюють напівтемряву верховинської хижі, тепло поціновуваного народними майстрами дерева, таїну давнини. Інтерес живописця до формально-пластичних завдань, раціональну, конструктивізуючу основу його творчого методу (О. Федорук) [4, с. 141–142], «відкриту структурність картинного образу» (Г. Островський) [2, с. 3] засвідчує «Куток майстерні» (1986), у якому глибока прохолода смарагду поєднується з експресивним соло жовтої та блискітками червоної барв. В окремих роботах верх одержує естетизуюча тенденція, завдяки якій самодостатньою цінністю постають витончені колірні співзвуччя, гра форм, ритм ліній та різнотональних площин («Китайські горнятка на перлястому тлі», «Китайські горнятка на бузковому тлі», 2009). Провідного значення в аналізованих творах набуває колірно-емотивний камертон однотонного вишуканого тла. Поєднанням пластичної динаміки, рафінованості, змістової багатогранності приваблюють квіти: асоційовані зі спомином («Інтер’єр із минулого в холодному», «Інтер’єр із минулого в теплому», 2006), затишком оселі («Квіти», 2008), сяйвом дня і радістю життя («Декоративна квітка», 2009). Особливо виразно життєствердна спрямованість творчості художника виявлена у композиції «Веранда. Квітковий рай» (2008), де оповиті перлястою імлою розсипи карміну і смарагду уподібнюються саду – образу раю, безтурботності, гармонії [3, с. 530], поширеного у тематичних полотнах митця. Синтез експресіоністичної та кубістичної традицій простежується у зображеннях інструментів: куделі («Куделя», 1980), верстата («Верстак», 2000) – внутрішньо урухомлених, одухотворених пластичних світів. 126

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Наприкінці 1970-х рр. у доробку В. Приходька з’явились метажанрові полотна, у яких елементи натюрморту, контекстуалізуючись в алегоричну образно-пластичну структуру, символізували колообіг буття. Саме цю ідею утілено у композиції «На подвір’ї. Осінній натюрморт» (1979): з осяяними відблисками спливаючого літа золотобокими динями, ультрамарином тіней, що провіщає осінь, виоформленим локусами переходів мікрокосмом верховинського обійстя, пов’язаного з пам’яттю роду й плином життя [1, с. 616]. Схоже образне рішення, у якому символіка плоду контамінована зі згасанням природи й життєвим пожинком, віднаходимо в «Осінній темі» (1991). В «Осінній порі» семантика врожаю поєднується з означеною возом ідеєю ґаздування [1, с. 92], в інтерпретації майстра – облаштування життя. У полотні «Розмова з минувшиною» (2006) білясто-помаранчеві дині, розташовані неподалік літнього подружжя на сповитому спокоєм старості подвір’ї, сприймаються як відблиск минулих років. Багатогранної семантики, зрослої з асоціації «врожаю – плодів – очікуваного материнства – продовження роду; зміни пір року – зміни поколінь», натюрморт набуває у композиції «Очікування» (2008): з поетизованим образом майбутньої матері-мадонни перед золотим розсипом динь на тлі вохристих, остигаючих від спеки полів. Підсумовуючи зауважимо, що спільними ознаками зображень плодів у доробку В. Приходька є ритмізованість зближених тонально-барвових плям та рівнозначних об’ємів, їх органічна інтеграція у фігуративну композицію, піднесеність до наскрізної теми творчості, поряд із символьними зображеннями ґанку, дверей, подвір’я, вікна, дерева, драбини, колодязя. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Жайворонюк В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. Жайворонюк. – К., 2006. 2. Островський Г. Причетність до життя / Г. Островський // Закарпатська правда. – 1981. – 2 червня. – С. 3. 3. Славянские древности. Этнолингвистический словарь в 5-ти тт. / [Под общ. ред. Т. А. Агапкиной, Л. Н. Виноградовой, В. Я. Петрухина, С. М. Толстой]. – М. : Международные отношения, 2008. – Т. 4. – 656 с. 4. Федорук О. Школа, яка постійно оновлюється : [Про закарпатську школу в малярстві] / О. Федорук // ОМ. – 2000. – № 3–4. – С. 92–96.

127

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Додатки Натюрморт з дерев’яними предметами (1978)

На подвір’ї.Осінній натюрморт (1979)

128

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Куделя (1980)

Куток майстерні (1986)

129

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

Розмова з минувшиною (2006)

Шкляний натюрморт (2007)

130

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Китайські горнятка на перлястому тлі (2009)

131

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ПЕДАГОГІКА УДК 373.3:614 Олена Ващенко, Ольга Долинська (Київ) ЗБАЛАНСОВАНЕ ХАРЧУВАННЯ ЯК ЧИННИК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У статті висвітлено проблему збалансованого харчування молодших школярів, яке позитивно впливає на стан фізичного здоров’я дітей та є чинником здорового способу життя. Збалансоване харчування має особливо важливе значення у дитячому віці, оскільки саме в цей період відбувається формування основних життєзабезпечувальних систем організму. Ключові слова: збалансоване харчування, харчові речовини, мікроелементи, вітаміни, вода, молодший школяр. The article describes the problem of the primary school children’s balanced nutrition which has positive effect on the physical health of children and serves as a factor of healthy lifestyle. Balanced nutrition is particularly important in childhood because the formation of the main life supporting systems of the body takes place during this period. Key words: balanced nutrition, nutrients, micronutrients, vitamins, water, primary school child. Правильний фізичний та розумовий розвиток молодших школярів потребує повноцінного та збалансованого харчування у кількісному та якісному відношеннях. Основні харчові речовини (білки, жири, вуглеводи, мікроелементи) мають бути збалансованими відповідно до віку дітей. Енергетичні витрати школярів значно перевищують енергетичні витрати дорослих людей. Саме тому загальна калорійність добового раціону має бути вищою на 10%, що сприятиме правильному фізичному розвитку дитячого організму. Доведено, що під час складання дитячих раціонів харчування потрібно дотримуватися харчових норм калорійності раціону та добової потреби в певних харчових речовинах. Особливу увагу слід приділяти дотриманню в раціоні достатньої кількості білків, жирів, вуглеводів та мінеральних речовин, оскільки вони є головним структурним елементом для побудови нових клітин організму [1]. Недостатня кількість білків у харчуванні дитини призводить до затримки її росту та розвитку, знижує опір організму негативним зовнішнім впливам, порушує діяльність залоз внутрішньої секреції. Найбільш повноцінними є білки тваринного походження, що містяться в молоці, м’ясі птиці, яйцях, сирі. Саме вони є джерелом життєво необхідних амінокислот. Жири необхідні для покращення енергетичних витрат та процесів теплорегуляції. Вони мають складати не менше 30% добової норми раціону молодшого школяра. Найціннішими серед них є вершкове масло, молоко, вершки, жир, що міститься в яєчному жовтку. У харчуванні дітей має бути присутньою й рослинна їжа, оскільки вона є джерелом біологічно важливих ненасичених жирних кислот. Вуглеводи – головне джерело енергії для діяльності м’язів дитячого організму. Вони беруть участь в обміні речовин, сприяють правильному використанню організмом білків та жирів. Саме тому в дитячому харчуванні бажано широко використовувати хліб, різноманітні крупи, картоплю, овочі, ягоди, фрукти та солодощі. Діти мають підвищену потребу в мінеральних речовинах, адже процеси росту й розвитку в них супроводжуються збільшенням маси клітин, мінералізацією кістяка. Мінеральні речовини містяться в усіх продуктах: м’ясі, рибі, молоці, яйцях, картоплі, овочах. Особливо 132

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку важливо забезпечити організм дитини солями кальцію та фосфору, що входять до складу тканини кісток. Солі кальцію потрібні для роботи серця та м’язів, нормального росту та формування кісток. Найголовнішим повноцінним джерелом кальцію є молоко та кисломолочні продукти, в яких він міститься в оптимальному співвідношенні з фосфором та магнієм [3]. Солі заліза необхідні для нормального кровотворення та синтезу деяких тканин, вони є в складі гемоглобіну. Цих солей є багато в яловичині, печінці, жовтках яєць, зелених овочах, помідорах, ягодах, яблуках. При недостатньому надходженні до дитячого організму заліза доцільно вживати гематоген, що містить багато заліза, міді та йоду. Недостатність йоду в організмі дитини спричиняє захворювання щитоподібної залози. Добова потреба дітей в йоді – невелика, вона може бути забезпечена додаванням до харчового раціону дитини морської риби та морепродуктів. У добовому раціоні молодшого школяра має бути присутньою певна кількість солі, яка є джерелом натрію. Солі калію та натрію є регулятором води в тканинах. Калій є в картоплі, капусті, моркві, чорносливі та інших продуктах. Велике значення має наявність у харчуванні молодших школярів необхідної кількості вітамінів. Вони сприяють правильному росту та розвитку дітей, беруть участь у всіх обмінних процесах. Дитячий організм особливо чутливий до нестачі вітамінів, що викликає швидку втому, дратівливість, втрату апетиту [2]. Вітамін А підвищує опір організму до інфекційних захворювань, є необхідним для нормального функціонування органів зору та росту дитини. Його відсутність стримує ріст, порушує зір, викликає захворювання верхніх дихальних шляхів, сухість шкіри, рук та обличчя. У чистому вигляді вітамін А міститься у вершковому маслі, молоці, вершках, риб’ячому жирі, яєчному жовтку, печінці. Він може утворюватися в організмі з провітаміну А – каротину, що знаходиться в рослинних продуктах, а саме: моркві, помідорах, шпинаті, щавелі, зеленій цибулі, шипшині, абрикосах, хурмі. Саме тому ці продукти бажано включати до дитячого раціону харчування. Вітамін С (аскорбінова кислота) підвищує опір дитячого організму до інфекційних захворювань, бере участь у всіх обмінних процесах. За його відсутності підвищується можливість інфекційного захворювання, знижується працездатність, стримується ріст і розвиток дітей. Цей вітамін міститься в овочах, зелені, ягодах, фруктах, картоплі, капусті (як у свіжій, так і у квашеній). Він легко руйнується, особливо при нагріванні, легко розчиняється у воді, тому необхідно пам’ятати про правильну кулінарну обробку продуктів, у яких цей вітамін міститься. Діти мають систематично отримувати вітаміни групи В. Ось чому до їхнього раціону бажано вводити білий хліб, житній хліб, страви з круп, м’яса, риби, молока, яєць. Так, наприклад, вітамін В3 бере участь у регуляції функції нервової системи, впливає на процеси обміну речовин, прискорює синтез білків і жирів. Важливим також є те, що цей вітамін бере участь у нормалізації діяльності кишково-шлункового тракту, стимулює ріст біфідобактерій. Він міститься в печінці, нирках, серці, горосі, квасолі, білих грибах, гранатах, чорній смородині, молоці, м’ясі, моркві, картоплі. Вітамін РР бере участь в обміні білків та амінокислот, впливає на тонус кровоносних судин. Відсутність цього вітаміну призводить до розвитку гіповітамінозу, що спричиняє в дитини апатію, головний біль, поганий сон, послаблення пам’яті, зору, зниження бажання навчатися. Продукти багаті на цей вітамін: печінка, дріжджі, курятина, м'ясо, шампіньйони, висівковий хліб, гречка, рис, скумбрія, оселедець, часник, помідори, капуста. Вітамін К необхідний організмові дитини для вироблення протромбіну, без якого порушується процес згортання крові. Він міститься в шпинаті, салаті, картоплі, горосі, капусті, м’ясі, рибі. Вітамін Е впливає на обмінні процеси, нормалізує м’язову діяльність дитячого організму. Він міститься в оліях (соєвій, кукурудзяній, арахісовій, соняшниковій), горіхах, печінці, квасолі, шпинаті, яйцях, рибі, м’ясі, сирі. 133

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Вода є тим середовищем, де виникають і діють усі біохімічні процеси. Вона також виводить з організму шлаки. Особливо багаті на воду тканини дитячого організму. Вода потрапляє до організму у вигляді напоїв та харчових продуктів. За умов нормальної життєдіяльності дитячого організму вміст води в ньому перебуває на одному рівні, тобто зберігається водний баланс. Під час різних обмежень у дитини виникає зневоднення, яке супроводжується підвищенням температури тіла, порушенням травлення, згущенням крові. Шкідливим є також і надлишкове вживання води, оскільки з надлишковою рідиною з організму виводяться важливі для його функціонування мінеральні речовини та вітаміни [2]. Засвоєння харчових речовин значною мірою залежить від функціонального стану кишково-шлункового тракту. Недостатнє виділення травних соків утруднює розщеплення харчових речовин, і тим самим зумовлює зниження їхнього засвоєння. Найкраще в дітей засвоюється їжа в тих випадках, коли співвідношення білків, жирів та вуглеводів в харчовому раціоні буде правильним, тобто кожен грам білка буде співвідноситися з 1 г жиру та 3-4 г вуглеводів. При цьому раціон має також містити певну кількість вітамінів, мінеральних речовин і води. Таким чином, правильно організоване та збалансоване харчування молодших школярів допоможе їм завжди бути здоровими, мати гарний настрій, достатньо енергії для навчання та активного відпочинку, що сприятиме веденню здорового способу життя. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Ващенко О.М. Абетка харчування. Їмо правильно: Навч.-метод. посібник для вчителів 1 класу / О.М. Ващенко, С.О. Свириденко. – К.: Нестле Україна, 2015. – С. 15-18. 2. Ващенко О.М. Абетка харчування. Їмо правильно: Навч.-метод. посібник для вчителів 2 класу / О.М. Ващенко, С.О. Свириденко. – К.: Нестле Україна, 2015. – С. 22-24. 3. Ващенко О.М. Абетка харчування. Їмо правильно: Навч.-метод. посібник для вчителів 3 класу / О.М. Ващенко, С.О. Свириденко. – К.: Нестле Україна, 2015. – С. 7-12. УДК 373.3:37.013.42 Олена Ващенко, Ірина Мартиненко (Київ) ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ВЗАЄМОДІЇ СІМ’Ї ТА ШКОЛИ У статті розглянуто умови збереження психічного та соціального здоров’я молодших школярів у взаємодії сім’ї та школи, оскільки саме психічне здоров’я передбачає благополуччя в емоційній та пізнавальній сферах, нормальний розвиток характеру й формування особистості дитини, а завдяки соціальному здоров’ю відбувається успішна взаємодія дитини з оточуючими, розвиваються її різнобічні соціальні стосунки. Ключові слова: психічне здоров’я, соціальне здоров’я, соціальне благополуччя, молодший школяр. The article describes conditions of mental and social health preservation of primary school children in cooperation of family and school, as mental health considers welfare in emotional and cognitive areas, normal development and character formation of children, and social health is responsible for successful interaction of a child with others and development of its diverse social relations. Key words: mental health, social health, social welfare, primary school child.

134

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Одним із важливих завдань початкової освіти в забезпеченні оздоровчого виховання учнів є формування в них свідомого, відповідального ставлення до збереження та зміцнення здоров’я і, перш за все, психічного та соціального. Проте школа не єдине місце, де виховується та розвивається зростаюча особистість. Її розвиток відбувається й поза межами навчального закладу, насамперед – у сім’ї. На яку височінь не була б піднесена шкільна справа, школа сама, без допомоги батьків, не може успішно здійснювати виховання і навчання молодого покоління [3]. Розвиток дитячої особистості – це процес її становлення, удосконалення фізичних та духовних сил під впливом внутрішніх і зовнішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання та навчання. Воно має різні форми і відбувається на основі взаємодії дитини з середовищем. Позитивний вплив середовища, як сімейного, так і шкільного, на формування дитячої особистості відбувається лише тоді, коли вона здатна сприймати його як орієнтир у своїй життєдіяльності [2]. Збереженню в молодших школярів психічного та соціального здоров’я допоможуть поради «Психологічної крамнички», яку вчитель може запропонувати батькам під час проведення батьківських зборів. Ці поради можна об’єднати під загальною назвою «Як допомогти дитині подолати невпевненість і підвищити свою самооцінку» [1]. Розглянемо їх більш детально. 1. Любіть свою дитину та демонструйте це їй. Ця потреба задовольняється, коли ви говорите дитині, що вона вам дорога, потрібна, що вона є гарною. Робити це можна багатьма способами: привітним поглядом, ласкавими дотиками, певними словами («Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Мені добре, коли ми разом»). 2. Обнімайте свою дитину декілька разів на день. Психологи вважають, що чотири обійми є абсолютно необхідними для комфортного існування дитини, а для гарного самопочуття потрібно не менше восьми обіймів на день. Дотик найпростішим і безпосереднім чином пов’язує нас з іншими людьми. Він не дає почуватися самотнім і розгубленим. Дотик дарує радість і підтверджує фізичну реальність нашого існування. Обняти дитину – це особливе задоволення, але багато хто з батьків відмовляється від цього, вважаючи, що дитина вже виросла. Спробуйте бути ласкавим та ніжним зі своїми дітьми, особливо з тими, хто сором’язливий, нехай вам навіть доведеться зробити над собою зусилля. Не соромтеся проявити ніжність. Ніжність є протидією холодному ставленню, позбавленому почуттів. Дайте дітям можливість проявити ніжність у відповідь. Любіть свою дитину безумовно не за те, що вона красива, розумна, здібна, помічник тощо, а просто за те, що вона є. Не бійтеся сказати дитині: «Я тебе люблю». І не важливо, скільки дитині років і чи чує вас хтось ще. При цьому ви можете не схвалювати окремі дії дитини й робити їй зауваження. 3. Формуйте в своєї дитини високу самооцінку. Самооцінка – це думка людини про саму себе. У дитини вона формується насамперед батьками. Людина з високою самооцінкою не засмучується, коли її критикують і не боїться бути непривабливою для інших. Людина ж з низькою самооцінкою, навпаки, надмірно чутлива до критики, під впливом якої в неї може виникнути думка про власну неповноцінність. Задумайтеся, чи часто ви говорите своїй дитині, що вона талановита, гарна, розумна. А може, ви самі почуваєтеся незручно, коли хтось хвалить ваших дітей? Проте часто вважається правильним указувати дитині на її недоліки, погані звички, невдачі. Наше завдання досягти того, щоб наші діти почувалися добре. Для цього допоможіть їм знайти в собі те, що є в них гарного. Починаючи від сьогодні хваліть своїх дітей за все, що вважаєте добрим. Але не змушуйте себе: нещирість завжди впадає в очі. 135

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Навчіться неупереджено бачити й чути те, що дитина робить і говорить. Часто ми довіряємо чужим думкам про погану поведінку дитини з вуст її однокласників, сусідів або вчителів. Перш ніж судити, оцінювати й реагувати на поведінку та вчинки, з’ясуйте обставини, що спричинили їх. Обов’язково оцініть свою роль у цьому, ставтеся з увагою та повагою до версії самої дитини. Пам’ятайте, що версія дорослого завжди здається переконливішою. Компенсуйте ефект співчуттям до іншої сторони. 4. Критикуйте не особистість дитини, а її вчинки. Пам’ятайте, що можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, а не нею самою. Чим більше ви будете сварити її, тим гірше вона буде поводитися. Дитині, безумовно, важче буде впоратися зі своїми лінощами, якщо вона кожного дня буде чути, що вона лінива. Вона втрачає віру в те, що здатна працювати тривало та наполегливо. 5. Дотримуйтесь семи принципів виховання дисциплінованості у вашої дитини: ‒ Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття та навчитися поважати їх. ‒ Уважно вивчайте дитину ‒ ви повинні знати стан її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу мають сприйматися батьками як ознака глибоких емоційних переживань, викликаних критикою, звинуваченнями або покараннями. ‒ Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалася емоційно захищеною, могла виговоритися, щоб її негативні емоції знаходили свій прояв у словах, а не діях. ‒ Якщо без покарання не обійтися, нехай дитина вибере його сама (практика засвідчує, що дитина зазвичай вибирає суворіше покарання, ніж хотіли батьки, але в таких випадках вона вже не вважає його жорстоким). ‒ Караючи дитину, переконайтеся в тому, що вона розуміє, за що саме її карають, що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки та засвоїти їх. ‒ Дайте дитині зрозуміти, що дисциплінарні проблеми стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними. ‒ Обмежте небезпечні та руйнівні дії дитини. Допоможіть їй спрямовувати свої дії в безпечне, дозволене русло. У цьому полягає основна формула гуманістичного підходу до проблеми дисципліни дитини. 6. Поважайте особисті почуття вашої дитини. Можна засуджувати вчинки дитини, але не її почуття, якими б небажаними вони не були. Коли дитина перебуває під впливом сильних емоцій, вона не здатна адекватно оцінювати ситуацію. Дайте їй можливість висловити свої почуття. Для цього будьте для неї прикладом: станьте відкритим та відвертим. Навчіть дитину говорити про свої почуття від першої особи: «Мені важко… Я не люблю… Мене дратує… Я засмучений…» Не треба кричати на дитину, зберігайте спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Дитина легко зрозуміє за вашими жестами, інтонаціями, виразом обличчя, що щось негаразд. Відомо, що дорослі, які зробили успішну кар’єру, раніше були балакучими дітьми. Дитині, якої не чутно, значно важче досягти успіху вдома і в школі. Якщо ви зацікавлені в тому, щоб ваша дитина реалізувалася, заохочуйте її висловлювати свої почуття і думки. 7. Виховуйте в вашої дитини впевненість і незалежність. Батьки часто культивують у своїх дітей відчуття залежності, щоб самим відчувати себе потрібними. Як наслідок, діти стають тихими, пасивними та залежними. «Так, мамо. Так, тату. Я буду таким, як ви хочете». Пасивність ‒ ненормальний стан як для дитини, так і взагалі для будь-якої живої істоти. Не домагайтеся того, щоб діти почувалися залежними від вас, хоча це й дозволяє легше ними керувати. 8. З раннього віку привчайте дітей до відповідальності за свої вчинки. 136

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Складіть список справ, за які несе відповідальність ваша дитина, а також інший список того, що ви робите замість дитини, але хотіли б, щоб вона зробила це сама. Подумайте, чи є ще якісь справи, за які діти охоче візьмуться. Обговоріть пункти, по яких немає взаємної згоди. Заохочуйте в дітей прагнення до відповідальності за інших (допомога брату або сестрі, комусь із рідних, однокласників). Дитині, щоб стати впевненішою в собі, потрібен час. Дозволяйте їй робити помилки. Сором’язливі діти уникають що-небудь робити, бояться повестися неправильно. 9. Навчайте дітей іти на розумний ризик і зазнавати невдач. Дитина повинна зрозуміти, що вона може зазнати невдач, рухаючись до якоїсь мети, але сама вона зможе все здолати. Невдача свідчить лише про те, що мета визначена неправильно або обрані засоби не є дієвими. Вона, крім того, може свідчити про те, що дитині треба спробувати себе в чомусь іншому. 10. Навчіть дітей почуватися комфортно наодинці із самим собою. Не треба заповнювати життя дитини спланованою корисною, на ваш погляд, діяльністю. Дитина повинна мати вільний час і особистий простір. Це корисно для її самовираження й самопізнання. Таким чином, влада дорослого має дві сторони: здатність створювати в дитини комплекси, та здатність знижувати сором’язливість, якщо підтримувати та заохочувати її. Отже, замислитись над тим, що принесе більше користі дитині ‒ завдання тих вчителів та батьків, що дбають про збереження та зміцнення її психічного та соціального здоров’я. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Ващенко О.М. Оздоровче виховання молодших школярів у взаємодії сім’ї та школи: метод. посібник / За заг. ред. О.М. Докукіної / О.М. Ващенко, К.І. Волинець, Т.В. Кравченко. – Х.: Вид-во «Ранок», 2015. – 96 с. 2. Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту, розвитку дітей // Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: Представництво Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, 2003. – С. 16-17. 3. Кравченко Т. Виховання - важливий вектор соціалізації дітей молодшого шкільного віку: [метод. рекомендації для вчителів початкових класів] / Т. Кравченко // Класний керівник. – 2010. – №7 (67). – 31 с. УДК 378.14 - 057.875 - 054.6: 378.661 Ганна Волкова, Зоя Дубовенко (Київ) САМОСТІЙНА РОБОТА ЯК ЕТАП ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ У ВИЩИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ У статті розглядаються організаційні та методичні аспекти самостійної роботи студентів у процесі навчання. Авторами показана роль самостійної роботи в формуванні уміння використовувати знання, отримані на практичних заняттях, що є дуже важливим для покращення клінічного мислення майбутнього лікаря. У статті розглянуто основні напрямки самостійної роботи англомовних іноземних студентів з науковими матеріалами та з пацієнтом і їх значення у формуванні майбутніх лікарів. Ключові слова: кредитно-трансферна система, самостійна робота, робота з пацієнтами, англомовні іноземні студенти.

137

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку The article deals with organizational and methodological aspects of independent learning of students during the studying process. The authors show a role of independent learning in the formation of the ability to use the knowledge gained at classes, which is very important to improve clinical thinking of the future doctor. In the article the basic directions of independent learning of English speaking foreign students with academic materials and with the patient and also their importance in the formation of future doctors. Keywords: credit transfer system, independent learning, work with patients, English speaking foreign students. Останні роки характеризуються значними змінами у системі освіти в Україні, що пов’язано з її інтеграцією до європейської системи, запровадженням кредитно-трансферної системи організації навчання. Оскільки основним завданням вищої освіти є формування професійної компетентності фахівця, його творчої особистості, здатності до самоосвіти, інноваційної діяльності, наявною стала потреба у збільшенні кількості учбових годин для самостійної роботи студентів. Це також передбачено у законі України «Про Вищу освіту». Самостійна робота студентів – це навчальна діяльність, яка планується, виконується за завданням під методичними керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі [5, с. 87]. Самостійна робота студентів – складне педагогічне явище, особлива форма навчальної діяльності, спрямована на формування самостійності студентів і засвоєння ними сукупності знань, умінь, навичок, що здійснюється ними за умови запровадження відповідної системи організації всіх видів навчальних занять [10, с. 132]. Обсяг наукових знань у будь-якій сфері діяльності, а особливо у медичній, майже повністю поновлюється впродовж 5-6 років. Враховуючи цю обставину, в навчальному процесі вищого навчального закладу медичного профілю має бути передбачена організація багатоаспектної самостійної роботи студентів, оскільки саме в студентські роки найактивніше формується потреба самостійно поновлювати та доповнювати знання, вміння і навички, отримані на лекціях та практичних заняттях. Самостійна робота входить до складу кредитів ECTS кожного модуля кожної дисципліни. У європейських медичних університетах самостійна робота складає 60-70% навчального навантаження, в Україні ‒ близько 40%. [2, с. 150-151]. У процесі вдосконалення професійної освіти викладач акцентує свою діяльність не на розробках нових форм і методів активізації власної діяльності, а на стимуляції активності студентів. Основною задачею викладача в сучасних умовах стає організація пізнавальної діяльності студентів. Саме при підготовці фахівців медичного профілю у вишах самостійній роботі студентів надається пріоритетне значення. Специфіка професії медичного напрямку потребує системної самостійної роботи, безперервного самовдосконалення. Саме тому самостійна робота необхідна не лише для оволодіння змістом певної дисципліни, але й для формування здатності брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати клінічні проблеми, знаходити конструктивні рішення, вихід з різноманітних ситуацій, тощо. Самостійна робота сприяє поглибленню і розширенню знань, пробудженню інтересу до пізнавальної діяльності, оволодінню прийомами процесу пізнання, розвитку пізнавальних здібностей [3, с. 164-165]. Якщо навчальний матеріал опрацьовується самостійно, то засвоюється не менше 90% інформації. Для більшої продуктивності праці студента усі види самостійної роботи описуються у навчальних програмах дисциплін для кожного модуля, викладаються на сайті кафедри, в методичних розробках з кожної окремої теми кожної дисципліни [9, с. 110]. Дуже важливою є проблема методичного забезпечення самостійної роботи студентів. Для її вирішення необхідні підручники, навчальні посібники, комп’ютерні навчальні програми, особливо з клінічних дисциплін [1, с. 31]. Збільшення навчальних годин самостійної роботи студентів викликає необхідність більш інтенсивної роботи на практичних заняттях під керівництвом викладача і методичної допомоги у формуванні у студентів навичок самостійної навчальної діяльності в процесі 138

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку самостійної роботи. Особливо це стосується іноземних студентів, які відносяться до різних мовних груп, зокрема - англомовної форми навчання [7, с. 34]. Враховуючи наявність мовного бар’єру, часто - проблем з професійною термінологією, з ними необхідно проводити консультації для перевірки засвоєння матеріалу, який вони вивчали самостійно. Окрім труднощів, пов’язаних з вивченням теоретичного матеріалу, у іноземних студентів існують проблеми при опануванні та застосуванні необхідних практичних навичок, особливо у англомовних студентів. І причиною цього у більшості випадків також є наявність мовного бар’єру [4, с. 77], оскілки в групах навчаються студенти з різних частин світу (Європа, Америка, Азія, Африка), з різним рівнем володіння англійською мовою. Тому перед вивченням кожної нової теми доцільно подати перелік і пояснення англійських термінів, які використовуватимуться при викладі матеріалу. З іншого боку самостійна робота студентів-іноземців з пацієнтами передбачає достатньо вільне володіння рідною мовою пацієнтів (українською, російською). Адже для встановлення діагнозу суттєве значення мають анамнестичні дані. Студенти щоденно працюють з тематичними хворими і заповнюють протокол, де вказані основні моменти постановки діагнозу, план обстеження і лікування. Також студенти отримують пацієнта на курацію, самостійно працюють з ним, отримані дані співставляють з описаними в літературі, проводять диференційну діагностику захворювання, призначають лікування. Впродовж навчального процесу студенти спостерігають за динамікою клінічних і лабораторних даних, що дозволяє оцінити ефективність призначеної терапії [6, с. 85]. Все це оформлюється в історію хвороби, яка захищається у викладача. Крім цього, проводиться позааудиторна робота студентів. Студентам пропонується реальна клінічна задача, описана в методичних рекомендаціях, яку потрібно самостійно вирішити [8]. Потім на практичному занятті студент проводить презентацію у вигляді мультимедійної доповіді або реферату. Таким чином, для підвищення якості навчання і професійної підготовки іноземних студентів у ВМНЗ України необхідно виділяти суттєву кількість учбових годин на самостійну підготовку як з теоретичних дисциплін, так і з клінічних – при роботі з пацієнтами. А для поліпшення процесу навчання необхідні нові підручники, навчальні посібники, комп’ютерні навчальні програми з дисциплін. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Впровадження новітніх технологій в навчальний процес ‒ запорука якісної підготовки лікарів-стоматологів в умовах Європейської інтеграції / П. А. Гасюк, Н. В. Гасюк, Д. Д. Кіндій [та ін.] // Європейський вибір ‒ невід’ємна складова розвитку вищої медичної освіти України : матеріали навч.-метод. конф. (Полтава, 23 травня 2013 р.). ‒ Полтава, 2013. ‒ С. 31−32. 2. Грібінов В.М., Пилипенко О.О., Скрипиць А.В. Самостійна робота студентів для організації навчання за модульною технологією // Електроніка та системи управлінн. НАУ. – 2006. – №2(8). – С. 149-156. 3. Дискусія як один із методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності студентів-медиків в рамках роботи студентського товариства / Т. О. Петрусенко, Н. В. Гасюк, І. Ю. Попович [та ін.] // Світ медицини та біології. ‒ 2013. ‒ № 3 (39). ‒ С. 164‒166. 4. Лехніцька С.І. Організаційні і методичні аспекти формування термінологічної компетенції у студентів-іноземців англомовної форми навчання у вищих медичних закладах // Науково-практична конференція з міжнародною участю «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору», (2017 р., Київ) / зб. наук. праць. – К.: «НБУВ», 2017. – С.76-86. 5. Макойда І. Я. Самостійна робота студентів − метод підготовки висококваліфікованого спеціаліста / І. Я. Макойда, М. М. Островський // Галицький лікарський вісник. ‒ 2013. ‒ №4. ‒ С. 87-88. 139

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 6. Мартинюк Л. П. Самостійна робота студентів на кафедрі внутрішньої медицини № 3 / Л. П. Мартинюк, Т. В. Бойко, В. О. Лихацька // Медична освіта. ‒ 2016. ‒ № 1. ‒ С. 85-86. ‒ Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mosv_2016_1_28. 7. Ревко І.В. Особливості організації самостійної роботи на заняттях з іноземної мови у немовних вищих закладах освіти // Самостійна робота як компонент технології навчання: Збірник матеріалів круглого столу / За ред. Т.О. Корогод. – Чернігів: ЧДІПСТП. – 2008. – С. 34-37. 8. Саржевська Л.Е. Організація проведення самостійної роботи інтернів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://209.85.135.132/search?q=cache%3A98BRlah5 9. Скробач Н. В. Самостійна робота студентів вищих навчальних закладів як важливий елемент сучасної підготовки фахівців / Н. В. Скробач, І. Т. Гаврик, Ю. В. Дельва // Галицький лікарський вісник. ‒ 2014. ‒ № 2. ‒ С. 110-111. 10. Чорній Н. В. Самостійна робота студентів як складова частина у підготовці спеціаліста в умовах кредитно-модульної системи навчання / Н. В. Чорній // Медична освіта. ‒ 2014. ‒ № 4. ‒ С. 132-134. УДК 372.8 Людмила Дедяєва (Пирятин) ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ ІНФОРМАТИКИ У статті розглядається поняття інформаційної компетентності, та аналізуються способи її формування на уроках інформатики. Ключові слова: компетентнісний підхід, компетентність, інформаційна компетентність. The article deals with the concept of information competence and examines how its formation in science lessons. Key words: competence approach, competence, informational competence. Перетворення сучасної цивілізації в інформаційне суспільство актуалізує, перш за все, проблему формування інформаційної компетентності особистості. Компетентнісний підхід до освіти – це спроба привести у відповідність освіту і потреби ринку праці. Він гармонійно поєднує традиційний підхід до навчання, головним завданням якого було формування стійких знань, умінь та навичок, і особистісно-орієнтовану форму навчання, метою якої є створення умов для розвитку та самореалізації кожного учня. З уведенням компетентнісного підходу до системи шкільної освіти з’являється можливість якісних змін у підготовці випускників. Основним результатом діяльності педагогічного колективу школи стає формування компетентного випускника, здатного використовувати отримані знання в реальному житті. Нині суспільство розуміє, що комп'ютерна грамотність є важливим елементом освіти. Проте саме поняття „комп'ютерна компетентність“ залишається досить не чітким. Чи можна сказати, що кожна людина, яка грає в комп'ютерні ігри, а також користується електронною поштою або Інтернетом, по-справжньому володіє комп'ютером? Чи достатньо тих знань і вмінь, які сучасні молоді люди отримують у школі, для розв'язання завдань, з якими вони зустрінуться в реальному житті? Питанню формування інформаційної компетентності присвячені роботи Н.І. Гендіної, Ю.С. Зубова, С.Д.Каракозова, О.А. Кизика, Н.Х. Насирової, В.А. Фокєєва. 140

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку На думку А. Н. Зав’ялова, інформаційна компетентність – це знання, вміння, навички і здатність їх застосовувати при розв’язанні завдань засобами нових інформаційних технологій. Компетентності з ІКТ передбачають здатності:  застосовувати інформаційно-комунікаційні технології в навчанні й повсякденному житті;  раціональне використання комп'ютера й комп’ютерних засобів під час розв’язування задач, пов’язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, подаванням та передаванням;  будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ;  давати оцінку процесові й досягнутим результатам технологічної діяльності [3]. Інформатика, як шкільний предмет, що з’явився порівняно недавно, з самого початку орієнтований на форми, методи роботи притаманні компетентнісному підходу. Серед розмаїття сучасних інновацій важко вибрати єдиний «інструмент», тому, саме комбінування педагогічних технологій сприяє формуванню предметних компетентностей. Формування всіх ключових компетенцій здійснюється на кожному уроці і неможливо відокремити в чистому вигляді формування соціальної компетенції від формування будь-якої іншої компетенції. Проте, варіюючи змістом завдань, формами та методами роботи на окремих уроках, учитель спрямовує процес навчання на формування тієї чи іншої компетенції. Більше того, окремі теми курсу інформатики змістовно спрямовані на формування окремих компетенцій (Рис. 1).

Рис. 1. Схема формування інформаційної компетентності Для формування інформаційної компетентності слід:  пропонувати завдання, для виконання яких необхідне звернення до альтернативних джерел інформації ‒ додаткової літератури, комп’ютерних баз даних, Інтернету;  створювати ситуацію необхідності обробки (аналіз пошукового завдання, визначення необхідних джерел, перевірка достовірності отриманого матеріалу, перетворення форматів) та подання інформації (робота з графічними і текстовими редакторами, публікація результатів в Інтернеті, завдання на розробку мультимедійної презентації)  заохочувати учнів до передавання інформації (до цієї компетенції належить представлення власних робіт, захист рефератів, використання різних носіїв інформації і комп'ютерних телекомунікацій). Сприяє формуванню позитивної внутрішньої мотивації учнів, до оволодіння новими знаннями та вміннями, використання в процесі навчання інформатики системи вправ („Незакінчене речення“, „Знайти зайве“, „Мікрофон“, „Дерево рішень“, вставити пропущені 141

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку терміни, розгадати кросворд, ребус), інтерактивних методів („Ажурна пилка“, „Пошук інформації“, „Навчаючи учусь“), та прийомів („Інтелектуальне лото“, „Ділова гра“, „Аукціон ідей“). Для оптимізації процесу формування інформаційної компетентності учнів на уроках інформатики слід якомога частіше використовувати проблемні методи навчання та метод проектів. Він сприяє формуванню вмінь працювати з різними джерелами інформації, правильно організовувати роботу в групах, структурувати та оформляти знайдений матеріал, представляти його з використанням мультимедіа технологій, шукати і знаходити нестандартні рішення для стандартних завдань. Намагаючись реалізовувати компетентісний підхід, раціонально поєднувати педагогічні технології на різних етапах навчального процесу; серед широкого арсеналу форм та методів слід надавати перевагу тим, які, допоможуть якнайповніше реалізувати мету конкретного заняття. Формування інформаційної компетентності учнів включає цілісне світобачення і науковий світогляд, які засновані на розумінні єдності основних інформаційних законів в природі і суспільстві, можливості їх формального, математичного опису; уявлення про інформаційні об’єкти і їх перетворення в людській практиці, зокрема за допомогою засобів інформаційних технологій, технічних і програмних засобів, що реалізовують ці технології. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Ґудзик І. «Інформаційна грамотність як важлива ознака компетентності учня» // Шлях освіти. – 2005. – №4. – С. 34-38. 2. Лапшина І. Впровадження компетентнісного підходу на уроках інформатики // Інформатика. ‒ 2008. ‒ № 3. ‒ С. 3–7. 3. Самойленко Н. І. Інформаційні компетенції учнів у процесі вивчення інформатики в класах інформаційно-технологічного профілю / Самойленко Н. І., Семко Л. П. // Всеукраїнська науково-пошукова конференція “Теорія і практика розвитку ключових компетенцій учнів 12-річної школи” 27 березня 2008 р. / За заг. ред. І. Г. Єрмакова. – Ч. ІІ. – К. – Запоріжжя : 2008. – С. 101–105. 4. Сиротенко Г.О. Сучасний урок: ІТН. ‒ Харків: Вид. гр.: «Основа», 2003. – 80 с. УДК 37.015.31:[373.3:211.161.2] Марія Єншина, Катерина Нечипоренко (Київ) ФOPМУВAННЯ IНТEЛEКТУAЛЬНO-ТВOPЧИX УМIНЬ УЧНІВ ДРУГОГО КЛАСУ НA УPOКAX УКPAЇНCЬКOЇ МOВИ У статті розкрито структуру інтелектуально-творчих умінь та визначено види робіт для формування цих умінь на уроках української мови у другому класі. Ключові слова: інтелектуально-творчі уміння, складові структури інтелектуальнотворчих умінь. Тhe article analyses the structure of the intellectually-creative skills and defines the types of work for the formation of these skills in the Ukrainian language lessons in the second class. Key words: intellectually-creative skills, the aspects of the structure of the intellectuallycreative skills, types of work. Актуальність проблеми дослідження. Cучасні процеси удосконалення системи освіти посилили увагу до проблем розвитку й реалізації інтелектуально-творчих умінь молодших школярів на уроках української мови. У Національній доктрині розвитку освіти XXI століття 142

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку метою державної політики визначено створення умов для розвитку інтелектуально-творчого потенціалу кожного громадянина України, здатного ефективно працювати та навчатися протягом життя. Суспільство потребує високоосвіченої особистості, яка усвідомлює необхідність знань, орієнтується в потоці інформації, може реалізувати отримані знання у повсякденному житті зі сформованими життєво-моральними цінностями. Аналіз наукових досліджень та публікацій. Питанню формування інтелектуальнотворчої особистості у галузі психології присвятили такі вчені, як: А. Лук, А. Матюшкін, В. Моляко, Я. Пономарьов. Дослідженням проблеми розвитку інтелектуальних та творчих умінь молодших школярів у педагогічній науці займалися вчені: Ш. Амонашвілі, І. Бех, Н. Бібік, Ю. Бабанський, О. Дусавицький, Н. Менчинська, О. Митник, В. Паламарчук, О. Савченко, М. Скаткін, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші. Про важливість розвитку інтелектуально-творчих умінь на уроках української мови наголошують Н. Будна, Л. Варзацька, Т. Волобуєва, І. Волощук, С. Гірняк, З. Головко, І. Забєйворота, А. Зимульдінова, Н. Ковтун, О. Митник. Проблеми розвитку творчої самостійності та формування інтелектуально-творчих умінь учнів у процесі вивчення української мови розглядали такі вчені-методисти, як: О. Біляєв, Н. Голуб, О. Горошкіна, С. Караман, В. Мельничайко, М. Пентилюк, К. Плиско, В. Скуратівський, Г. Шелехова. Метою статті є розкриття структури інтелектуально-творчих умінь та обґрунтування видів робіт на уроках української мови у другому класі, що сприяють формуванню зазначених умінь. Виклад основного матеріалу. Формування інтелектуально-творчих умінь виступає важливою складовою у вивченні української мови в початковій школі. Успіх у навчанні та вихованні забезпечується творчим підходом до їх реалізації: лише захоплений справою вчитель зможе стимулювати учнів творчо мислити, навчить молодших школярів проявляти самостійність у виконанні навчальних завдань. Український вчений О. Митник запропонував визначення поняття «інтелектуальнотворчі уміння молодшого школяра» як здатність успішно здійснювати загальні розумові дії (аналіз, синтез, порівняння, аналогія, класифікація й систематизація понять і фактів), встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, застосовуючи систематизовані знання зі шкільних дисциплін у процесі творення власних продуктів пізнавальної діяльності [4]. У своєму дослідженні визначаємо інтелектуально-творчі уміння учнів початкової школи як здатність особистості застосовувати знання у практичній діяльності, створюючи новий, оригінальний продукт, що є результатом мисленнєво-творчої діяльності. Складовими зазначених умінь вважаємо: аналіз, синтез, порівняння, міркування, встановлення закономірностей, конкретизація, систематизація, класифікація, доведення, обґрунтування, узагальнення, створення власних продуктів і планування подальших дій. Зупинимося детальніше на складових інтелектуально-творчих умінь: 1) уміння аналізувати (учням задаються запитання для виявлення окремих ознак предметів та пропонуються завдання для здійснення мисленнєвого переходу від наслідків до причин); 2) уміння синтезувати (формується під час виявлення спільних ознак предметів із врахуванням зв'язку причин та наслідків); 3) уміння порівнювати (розвивається у процесі роботи над завданнями щодо виявлення ознак схожості та відмінності предметів та явищ); 4) уміння узагальнювати (перед учнями висуваються проблемні ситуації для виділення та фіксування стійких властивостей предметів та їх відношень); 5) уміння класифікувати (учням пропонується дати назву групі предметів, виділивши їх спільну ознаку; підібрати об‘єкти, що входять до неї; знайти та додати кілька об’єктів, що підходять до групи; визначити «зайвий» предмет, який не підходить даній групі); 6) уміння планувати (формується під час опрацювання завдань на встановлення послідовність подій у тексті, виправленні помилок у поданому алгоритмі роботи); 143

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 7) встановлення закономірностей (учням дається змога провести невелике дослідження для самостійних формулювань висновків на основі отриманих результатів); 8) уміння фантазувати і створювати власні продукти (учням пропонується скласти речення, текст, вірш із поданих слів та словосполучень; скласти казку за поданим сюжетом, подіями та героями; скласти задачу за малюнком, за заданою умовою та сюжетом, подібну до поданої) [3]. О. Митником запропоновано відносити до інтелектуально-творчих умінь: 1) вміння планувати свої дії на декілька кроків вперед; 2) вміння розмірковувати; 3) вміння довести власну думку; 4) вміння створювати власні «продукти», використовуючи навчальний матеріал [4]. Для активізації інтелектуальної роботи на уроках рідної мови у другому класі Н. Будна та З. Головко пропонують використовувати найкращі зразки народної творчості (билини, пісні, казки, прислів’я, загадки), а також твори письменників (І. Андрусяка, Н. Забіли, Ю. Збанацького, О. Кіркегора, І. Січовика, В. Сухомлинського, В. Нестайка, Л. Українки, К. Чуковського, Т. Шевченка тощо). Вчені А. Зимульдінова та С. Гірняк підтверджують вплив уроків української мови на стимулювання пізнавальних інтересів учнів, допитливість, дослідницьку активність та здатність до знаходження оригінальних рішень [2]. Учні другого класу вже ознайомились із мовою як об’єктивною реальністю, усвідомили її значущість у суспільному житті та засвоїли лінгвістичні поняття. Наступним кроком у навчанні української мови буде опрацювання структури мови на усіх рівнях будови, різноманітності та багатства мовних засобів, тому на кожному уроці вчитель початкової школи ставить перед собою такі завдання, які полягають y збагаченні словникового запасу учнів; розвиткові їх мислення; дотриманні законів i норм літературної мови; виробленні навичок виразно, образно, правильно висловлювати думки та почуття [1]. Кваліфікований учитель застосовує такі види робіт з метою формування інтелектуально-творчих умінь на уроках української мови у другому класі: 1) робота творчих майстерень (декламування віршів, розповідь оповідань, колективне розігрування казок, що сприяють умінню планувати та організовувати роботу); 2) проведення народознавчих свят (залучення дітей до календарно-обрядового кола формує ставлення до рідної мови, історії та культури українського народу); 3) створення художніх газет (колективна творчість учителя, бібліотекаря з дітьми сприяють умінню фантазувати і створювати власні продукти); 4) інсценізація уривків творів, які вивчаються у другому класі (допомагає учням розвивати навички акторської майстерності, проявляти творчі уміння, формує впевненість у собі); 5) види творчих робіт на основі неповного тексту (стимулюють до активної діяльності на уроках та збагачують словниковий запас учнів); 6) створення ілюстрації до прочитаних творів (реалізують художнє ставлення дітей до прочитаного; розвивають уміння співпереживати, розмірковувати, бачити деталі); 7) проведення літературних «Брейн-рингів» (діти вчаться слухати, бачити, оцінювати; формується уміння аналізувати та синтезувати обсяг знань); 8) читання віршів (розвиває пам'ять учнів, формує моральні цінності особистості та людські якості); 9) організація книжкових виставок (виступає засобом інформаційного впливу на молодших школярів); 10) використання граматичних та лінгвістичних казок (сприяє розвитку довільної уваги, умінню знаходити залежності й закономірності, порівнювати сюжети творів та узагальнювати їх); 11) використання технічних засобів навчання (сприяє вдосконаленню методики 144

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку викладання української мови, дає можливість вчителю розробляти нові методичні прийоми навчально-виховної роботи, сприяє підвищенню зацікавленості учнів до навчання). Отже, для забезпечення успішного майбутнього молодших школярів важливим є формування інтелектуально-творчих умінь учнів, складовими яких є аналіз, синтез, порівняння, міркування, встановлення закономірностей, конкретизація, систематизація, класифікація, доведення, обґрунтування, узагальнення, створення власних продуктів і планування подальших дій. З метою формування інтелектуально-творчих умінь учнів на уроках української мови у другому класі вважаємо доцільним добір вчителем різноманітних видів робіт та створення атмосфери спокою й доброзичливості. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Варзацька Л.О. Українська мова й мовлення. Розвивальне навчання в початкових класах: навчально-методичний посібник / Л.О. Варзацька. – Тернопіль: Навчальна книга «Богдан», 2012. – 360 с. 2. Зимульдінова А.С. Мова й мовлення молодших школярів. Наукові засади / Світлана Гірняк, Алла Зимульдінова // Початкова школа. – 2012. – № 11. – С. 10-14. 3. Нечипоренко К.П. Розвиток інтелектуально-творчих умінь учнів у навчальновиховному процесі початкової школи / К. П. Нечипоренко // Початкова школа. – 2012. – №11. – С. 55-57. 4. Митник О.Я. Формування культури мислення молодшого школяра: теорія і практика: монографія / Олександр Якович Митник. – Тернопіль: Мандрівець, 2009. – 368 с. 5. Савченко О.Я. Діагностика і дидактичні умови формування у молодших школярів мотивації уміння вчитися / О. Я. Савченко // Український педагогічний журнал. – 2015. – С. 85-98. УДК 378.14 Сергій Єрмаков, Микола Борис, Олександр Стрельчук (Кам’янець-Подільський) ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ПРОФЕСІЙНОГО ЦИКЛУ ДЛЯ СТУДЕНТІВ АГРОІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У роботі розглянуто проблеми забезпечення пізнавальної активності студентів на заняттях. Особлива увага звернена на подолання психологічного ефекту відволікання уваги за допомогою пізнавальних відступів. Активність на заняттях є передумовою професійної активності майбутніх фахівців інженерно-технічного напрямку. Ключові слова: професійна діяльність, активне навчання, творчість, активізація роботи на заняттях, майстерність, лекція, пізнавальний відступ, відволікання уваги. In work considered the problem of providing cognitive activity of students in the classroom. Particular attention is paid to overcoming the psychological effect of to divert attention by using cognitive retreats. Activity in the classroom is a prerequisite for future professional activity of engineers and technical direction. Keywords: professional activity, active learning, creativity, activation of the classroom, lectures, educational retreat. На сучасному етапі перед закладами вищої освіти стоять не лише традиційні завдання – оволодіння студентами знаннями та навичками майбутньої професійної діяльності, а ще й такі як підвищення ефективності засвоєння навчального матеріалу, набуття вміння здобування нових знань, професійного розвитку студентів як майбутніх фахівців, неперервного 145

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку зростання. Забезпечення вирішення цих завдань ще не забезпечує успішної роботи спеціаліста, бо потребує формування здатності творчого застосування отриманих знань та здобувати нові в процесі майбутньої професійної діяльності. При загальному падінні професійної свідомості сучасних студентів і переорієнтацію їх від прагнення до активного здобуття знань, до очікуваного результату, який прийде сам по собі, особливої актуальності набуває питання формування ефективної методології проведення занять. Для агротехнічних закладів освіти ця проблема є актуальною для багатьох дисциплін, зокрема для дисциплін професійної спрямованості, які мають галузеву специфіку. Для інженерно-технічних спеціальностей розглянемо цикл таких дисциплін як машини, обладнання та їх використання у тваринництві, те ж у переробній галузі та у рослинництві. Метою цих дисциплін є вивчення будови, принципів дії, основ теорії і методів розрахунку машин та обладнання, а також наукових основ монтажу і високоефективного використання як окремих машин, так і їх технологічних комплексів і техніко-економічних вимог та умов роботи у відповідній галузі. Технічне забезпечення сільського господарства В період переходу на ринкові відносини саме в аграрній справі особливо гострим постає питання змістового наповнення освіти відповідних фахівців. Намічається тенденція до створення універсального спеціаліста (фермера), який добре орієнтувався б в усіх сферах своєї діяльності, тому майбутній інженер-випускник повинен бути компетентним не лише в інженерній справі, а й мати відповідні навики пов’язані з об’єктом господарювання (агрономічні, ветеринарно-зоотехнічні навики), а також інші якості аж до вміння вести економіку господарства. І це все в умовах технічного буму випуску різного роду і типорозміру техніки і накопиченого досвіду господарювання що створює додаткові проблеми з якими стикається викладач адже кожна галузь знань, яку людство має продовжувати і передавати через заклади освіти, вже ввібрала в себе, здається, усе що можна було відкрити, хоча знову ж і знову відкривається щось нове і заповнена по вінця наука відкриває все нові і нові резерви, вбираючи різноманітні теорії і відкриття. Цього нажаль не скажеш про освітні програми, які суворо регламентують перелік питань, що підлягають опрацюванню протягом відведеного числа годин. Часто така інформація досить насичена, що викликає ефект формалізації викладу через потребу вмістити величезні обсяги інформації (мова йде про творче викладання а не переказу навчального підручника) у скупі рамки навчальних занять. Ще одним фактором, що ускладнює педагогічний процес навчання є нетиповість змісту і предмету дисципліни традиційній діяльності студентів. Часто доводиться чути: «Я вже думав, що не доведеться так багато рахувати», або «У мене в школі не було креслення і я ніколи не тримав в руках олівця». Навіть по цих фразах можна судити про необхідність пошуку доступних прийомів зацікавлення студентів і підвищення активності їх на заняттях. В цих умовах лише ретельна різнопланова підготовка до лекцій може тримати студентів у тонусі а педагогічний підхід до організації проведення дозволить підтримувати увагу аудиторії протягом навчального заняття. Крім врахування специфічних ознак дисципліни на вдосконалення навчального процесу впливають і загальнопедагогічні теорії підвищення активності і засвоєння на заняттях. Ця сфера пов’язується в основному з психічними якостями слухачів, одним з ключових і проблемних є увага. Звертаючись до питання уваги аудиторії і студента зокрема, розглянемо процес роботи слухача з огляду на властивості його уваги. На нашу думку активізація пізнавальної діяльності – своєрідний форсаж здобуття інформації, який пов'язаний з інтенсифікацією розумової роботи на занятті, що спричинює перевтому і відволікання студента (рис.1). Саме врахування цих циклів відволікань, які є невідворотними, в значній мірі визначатиме ефективність заняття. Роблячи відступ, розумова діяльність продовжує працювати, вона переходить у дещо інше русло, маніпулюючи різними інформаційними потоками можна легко виводити і включати аудиторію у робочий процес. Звісно, повністю позбутись відволікання уваги ніколи не вдасться, однак, вміло маніпулюючи увагою і реагуючи на початок виходу із сприйняття можна значно згладити 146

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку вказані коливання уваги, чим полегшити і пришвидшити процес входження у новий цикл сприйняття інформації. Інтенсивність розумової діяльності

Активний відпочинок

б а

Час Вхід у сприймання інформації

Активне сприйняття інформації

Вихід із сприймання інформації

Вхід у сприймання інформації

Пасивний відпочинок

Рис. 1. Графік розумової активності студента на занятті: а – традиційний виклад, б – виклад з врахуванням властивостей уваги Для аналізу впливу побудови навчального матеріалу при викладанні і оцінки ролі відступів для ефективного заповнення непродуктивних пауз було проведено дослідження з різними манерами викладання. Дослідження проводилась у Подільському державному аграрно-технічному університеті та у Коледжі ПДАТУ. При проведені випробування здійснювалась підготовка лекцій і додаткового матеріалу для заповнення психологічних пауз (відволікання уваги). Так на випадок помічення втоми і підвищення кількості відволікань студентів, що є природнім процесом, викладач озброюється арсеналом додаткової інформації для активізації уваги. Наприклад, під час викладання відповідних тем дисципліни «Машини, обладнання та їх використання у тваринництві» стимулюючий ефект на зацікавлення студентів виявила така інформація: - ефект «кішки» ‒ припинення молоковіддачі, якщо кинути кота на спину корові); - фактор «дарованого коня» ‒ вплив ступеня забрудненості кормів на стан зубів і, відповідно тривалість утримання); - ефект «корова на льоду» – у стійлах корівників підлога повинна бути крупношорсткою (висота нерівностей 2...2,5 мм), тощо. Ці матеріали, поряд з прикладами з досвіду роботи або з порівнянням з сучасними технологіями дозволяють своєчасно реагувати на стан аудиторії. Для одержання результатів застосовувалось анкетування студентів та порівняльна оцінка контролю засвоєних знань за різними методами. Аналіз підтвердив припущення, що наявність пізнавальних відступів позитивно впливає на загальний характер засвоєння. Для дослідження якісних показників у цих же закладах проводилось паралельне викладання дисциплін. При проведені випробування здійснювалась підготовка лекцій і додаткового матеріалу для заповнення психологічних пауз (відволікання уваги). Обробка даних до і після викладання у контрольних і експериментальних групах також підтвердила гіпотезу про позитивний вплив пізнавальних відступів. 147

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таким чином, можна вести мову про активний відпочинок, а також про переключення між видами діяльності, що провокуватиме неповне відволікання уваги і заповнення пауз пізнавальним змістом, що значно підвищить ефективність проведеного часу на лекції. Проведені спостереження і дослідження дозволяють зробити висновки: - згідно психологічної науки при поданні теоретичного матеріалу у студентів з певною періодичністю відбувається відволікання уваги. У періоди відволікання слід застосовувати пізнавальними відступами; - пізнавальна побудова заняття дозволяє підвищити активність студентів, що привчає їх до творчого розумового підходу при вирішенні завдань майбутньої професії; - анкетування виявило, що оптимальним вибором є застосування відступів по темі або близьких темі; - вміле використання відступів дозволяє згладити періоди відволікання, що особливо важливо при застосуванні організації двогодинних занять без перерви; - пізнавальна побудова заняття дозволяє підвищити активність студентів, що привчає їх до творчого розумового підходу при вирішенні завдань майбутньої професії. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Авраменко А.А. Методика преподавания предмета „Механизация животноводства” / А.А.Авраменко, И.П.Мелехов. – М.: Колос, 1980. – 288 с. 2. Мацько Н.Д. Розвиток в учнів пізнавального інтересу на уроках математики // Радянська школа. – 1986. – №10. – С.50-52. 3. Єрмаков С.В. Пізнавальна інформація, як знаряддя забезпечення природної допитливості студентів на заняттях // Наука і методика. Збірник науково-методичних праць. Вип. 5. – К.: Аграрна освіта, 2005. 4. Єрмаков С.В. Аналіз ефективності пізнавальних відступів на заняттях з загальнотехнічних дисциплін (на матеріалі викладання технічної механіки у Коледжі ПДАТУ) // Нові технології навчання. ‒ №47. ‒ К.: МОНУ. ‒ С.122. 5. Єрмаков С.В. Методи та прийоми організації ефективного засвоєння навчального матеріалу в процесі викладання лекцій / С.В. Єрмаков, Р.В. Семенишена // «Молодий учений». ‒ №11 (38) листопад, 2016. – С. 432-435. УДК 37.013.42:316.613.434-053.6 Надія Зозуля, Вікторія Полєхіна (Умань) СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА АГРЕСИВНОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ У статті розглядається проблема підліткової агресивності. У статті проаналізовано зміст, форми та методи соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки підлітків у загальноосвітніх навчальних закладах. Ключові слова: соціально-педагогічна профілактика; агресивна поведінка; підлітки; загальноосвітній навчальний заклад. In the article concidered the problem of juvenile aggressiveness. The article analyzes the content, forms and methods of social and educational prevention of aggressive behavior of teenagers in secondary schools. Key words: social and educational prevention; aggressive behavior; teenagers; secondary school.

148

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Прояви агресії у підлітків є однією з найбільш гострих проблем не тільки для соціальних педагогів, але й для суспільства в цілому. Наростаюча хвиля підліткової злочинності і збільшення числа підлітків, схильних до агресивних форм поведінки,висувають на перший план завдання соціально-педагогічної профілактики агресивності підлітків. Актуальність профілактики агресії у підлітковому середовищі зумовлена її здатністю до розвитку й трансформації у стійкі особистісні якості, що призводить до зниження можливостей повноцінної соціалізації та реалізації особистісного потенціалу. Проблему профілактики агресії розглядають багато зарубіжних і вітчизняних учених. Серед найбільш відомих вітчизняних науковців ми можемо назвати такі імена: І.А. Гайдамашко, В.В. Афанасьєва, Н.О. Курносенко, В.М. Полєхіна та ін. Серед зарубіжних – А. Бандура, А. Браун, К. Бютнер, А. Мічерліха, З. Арон, К. Вільсон, Ш. Волін, Р. Ковганіч, Р. Моргентау. Особливе місце у вирішенні проблеми агресії підлітків належить соціальним педагогам загальноосвітніх навчальних закладів, оскільки шкільне середовище має значний потенціал щодо профілактики і подолання цього явища. Аналіз літературних джерел з проблеми дослідження свідчить, що соціально-педагогічна профілактика трактується як система соціальних заходів, спрямованих на створення оптимальної соціальної ситуації розвитку підлітків, які сприяють вияву різних видів їхньої активності. Соціально-педагогічна профілактика агресії підлітків передбачає застосування комплексної програми соціальних заходів, яка включає діагностичну, просвітницьку та корекційну роботу. Важливе значення має здійснення соціально-педагогічної діагностики агресивної поведінки у навчально-виховному закладі. В процесі здійснення соціально-педагогічної діагностики фахівець повинен спрямувати свою діяльність на мікросоціум учня (педагоги, батьки, група ровесників), виявляючи характер їхнього ставлення та впливу на особистість підлітка. В психолого-педагогічній науці існує велика кількість методів діагностики агресивної поведінки, в тому числі і у підлітків, серед яких слід виокремити такі: спостереження (Діагностичні критерії агресивності у підлітків (М. Алворд, П. Бейкер)); експертних оцінок (Анкета для педагогів «Критерії агресивності дитини» (Г. Лаврентьєва, Т. Титаренко)); опитування (Питальник Басса-Дарки, методика А. Ассінгера, методика «Агресивна поведінка» (Є. П.Ільїн, П. А. Ковальов), опитувальник «Поведінка батьків і ставлення до них підлітків» (ADOR), анкета для батьків (А. Бандура, Р. Уолтерс), тест схильності до ризику К. Левітіна та ін.); проективні методики (тест Розенцвейга, методика «Тест руки», методика «Автопортрет», методика «Неіснуюча тварина», методика «Малюнок сім’ї») тощо [1, c. 25]. З метою соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки необхідно здійснювати широку просвітницьку роботу. Соціальний педагог має спрямувати свою діяльність на мікросоціум підлітка (педагоги, батьки, група ровесників), змінюючи характер їхнього ставлення і впливу, а також сприяти зміні позиції учня щодо соціуму. Таким чином, просвітницька робота соціального педагога повина здійснюватись у трьох напрямках: з підлітками, їх батьками та педагогічним колективом навчально-виховного закладу. Виходячи с того, що соціально-педагогічна робота з подолання і корекції агресивної поведінки школярів є частиною загального навчально-виховного процесу школи, то вона повинна бути представлена двома основними напрямками: загальною превентивною роботою з попередження агресивної поведінки з усіма учнями і спеціальною – з важковиховуваними учнями та їх батьками. Аналіз соціально-педагогічної літератури свідчить, що психологічна корекція – певна форма психолого-педагогічної діяльності з виправлення таких особливостей психічного розвитку, які за прийнятих у віковій психологічній системі критеріїв не відповідають гіпотетичній (оптимальній) моделі цього розвитку, нормі або, швидше, віковому орієнтуванню як ідеальному варіанту розвитку дитини на певному рівні онтогенезу. 149

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Проведення корекційної роботи – один із найвідповідальніших моментів у роботі соціальних педагогів і психологів. Корекційний вплив передбачає те, що є зараз; те, що має бути, і сам вплив [3, c. 203]. Загальна превентивна робота з попередження агресивної поведінки школярів передбачає різні форми та методи роботи (традиційні та інтерактивні форми і методи). Серед традиційних форм і методів профілактики агресивності серед підлітків є : - класні години; у перші дні занять необхідно проводити класну годину, на якій обговорюються правила поведінки дітей у шкільному колективі. У ході бесіди увагу дітей необхідно акцентувати на природі агресії, причини та наслідки агресивної поведінки для особистості і суспільства, на неприйнятності будь-якої агресії в спілкуванні школярів між собою. - шкільні збори з цієї проблеми дозволяють школярам, вчителям, соціальним педагогам, адміністрації висловити своє ставлення до насильства, оцінити рівень такої форми поведінки в школі, змістовно й всебічно обговорити дану проблему, зробити висновки та визначити конструктивні шляхи щодо подолання агресивної поведінки учнів. - інтерактивні бесіди – невимушене, відверте спілкування з актуальних питань в умовах співпраці і взаємодії, «на рівних». - дискусії – активний метод навчання, який застосовується для обговорення актуальних проблем у групі. - тренінги – це запланований процес, який має поповнити вміння і знання учасників, а також перевірити їхнє ставлення, ідеї, поведінку, з метою їх зміни, оновлення, трансформації і корекції [2, c. 276]. Все більшої актуальності набуває застосування соціальними педагогами у межах профілактичної діяльності використання інтерактивних форм і методів: - соціально-педагогічний театр – форма роботи, створена на основі психодрами і рольової гри. У емоційно насиченій формі акторської гри профілактична інформація сприймається підлітками легко, з цікавістю і досягає мети. Метою СПТ є профілактика агресивності, негативних проявів агресії підлітка та стресових явищ. Імпровізаційне інсценування відібраного профілактичного матеріалу чи заданих життєвих ситуацій у вигляді певного сценарію допомагає відобразити і частково пережити відчуття людини, яка стала жертвою агресивної поведінки, її стан, думки, помилкові дії суб’єкта чи його оточення, причини, які підштовхнули людину до саме такої форми поведінки тощо. - відеолекторій – це інтерактивний метод навчання, який поєднує техніки візуального (наочно-демонстраційний метод) і вербального (дискусійний метод) сприйняття. Метою профілактичних фільмів з проблем агресивності є: зробити проблему наслідків агресивної поведінки для особистості і суспільства обговорюваною, допомогти їм краще усвідомити пов’язану з цим небезпеку. - театр «Форум» (театр пригнічених) – це унікальна вистава, де глядачі можуть висловити свою точку зору і найголовніше – можуть замінити акторів і зміняти ситуацію на краще. Ця форма роботи нагадує гру (рольову гру), яка висвітлює проблему, ситуацію, тему пригнічення і передбачає пошук можливих шляхів її вирішення чи зміни перебігу подій. Метод Форум-театру є інтерактивним способом психопрофілактики та психокорекції соціальних проблем. У аспекті проблеми агресивності до роботи можуть залучатися фахівці, які працювали зі агресорами. Специфікою цього методу стає залучення глядача в розігруваний спектакль, можливість виступити як у ролі спостерігача, так і самого актора, можливість емоційного і динамічного обміну персональним досвідом. - робота із соціальною рекламою займає вагоме місце в реалізації завдань профілактики агресії в підлітковому середовищі. У роботі шкільного соціального педагога зі старшокласниками соціальна реклама може бути використана як окремий метод і засіб профілактичного впливу. 150

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку - «Жива бібліотека». Класичне визначення мети «Жива бібліотека» – забезпечити безпосереднє спілкування між населенням і групами, що піддаються стигмі і дискриминації у суспільстві, у сприятливому для спілкування форматі. Ця форма роботи спрямована по-перше, на відверте спілкування, з якого у «читача» може народитися нове сприйняття оточуючого світу і свого місця та ролі у ньому, по-друге – на зниження стигми, дискримінації людей з фізичними вадами, жертв агресії, насильства тощо; по-третє – на пізнання своєї особистості, краще розуміння і прийняття відмінностей між людьми, усвідомлення факту того, що ти сам є творцем своєї долі і суб’єктом власної життєтворчості. - Флеш-моб – це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії. За допомогою Флеш-мобу можна привернути увагу молоді та підлітків до проблеми проявів агресивної поведінки та її наслідків. Задумка флеш-мобу може бути така: може бути показана мініатюра яка, демонструє страшні сторони агресивності відносно однолітків та близьких. Тут важливо проявити креативність для того, щоб вразити натовп людей і змусити людей замислитися над глобальністю проблеми агресії та насильства [4, c. 105]. Отже, при виборі форм і методів профілактичної роботи зі старшокласниками слід використовувати психолого-педагогічний ресурс в площині розвитку пізнавальних інтересів особистості, активної позиції в оволодінні знаннями і досвідом. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Лютий В. П. Соціальна робота з групами девіантної поведінки: Навч. посібник. – К.: Академія праці і соціальних відносин, 2000. – 50 с. 2. Поліщук В. Теорія і методика професійної підготовки соціальних педагогів в умовах неперервної освіти: Монографія / За ред. Н. Г. Ничкало. – Тернопіль: ТНПУ, 2006. – 424 с. 3. Пихтіна Н. П. Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки : навч.-метод. посіб. / Н. П. Пихтіна, Р. Г. Новгородський. – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2007. – 239 с. 4. Технологія підготовки педагогів до попередження насильства та агресії в сім’ї : методичні рекомендації / За заг. ред. Н. Ю. Волянюк. – Р. : «Принт Хауз», 2011. – 184 с. УДК 371.134(477)«19/20» Олександр Калько (Черкаси) ЗНАЧЕННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ САМОРОЗВИТКУ ТА САМОВИХОВАННЯ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ У статті розглядається застосування сучасних педагогічних технологій спрямованих на формування компетентностей у студентів кафедри військової підготовки вищих навчальних закладів та їх розвитку в молодіжних громадських організаціях. Ключові слова: компетентності, офіцери запасу, саморозвиток, самовиховання, молодіжні громадські організації. Discusses the application of the modern pedagogical technology aimed at the formation of the competencies in students military training of higher education institutions and their development in the youth public organizations. Key words: competence, reserve officers, self development, self-education, youth public organizations. 151

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Незалежна Україна успадкувала від СРСР дуже деформовану систему вищої освіти. З одного боку, ця система була достатньо розвиненою в компоненті фундаментальноприродничої, технічної, медичної, педагогічної, військової підготовки, а з другого, будучи вмонтованою в централізовану планову економіку, вона була надзвичайно нечутливою до змін, вузькоспеціалізованою, мала надмірну ідеологізацію навчально-виховного процесу, звужені засади демократії [1]. Крім того, розвиток диспропорції між освітою, наукою та економікою призвів до тенденції відставання вищої освіти від внутрішніх потреб держави і світових процесів у цій сфері. Продуктом освіти мають ставати висококваліфіковані і конкурентоздатні фахівці, функціонально готові до постійних змін ідей, знань і технологій, що наразі відбуваються швидше, ніж зміна поколінь. Підготовка офіцерських кадрів за програмою офіцерів запасу є складовою частиною професійної освіти в Україні, від якості якої залежить здатність країни до збройного опору. Тому ті проблеми і протиріччя, які виникли в галузі української освіти на зламі століть не оминули і саму «Програму по підготовці офіцерів запасу» у військових підрозділах вищих навчальних закладів, яка практично не зазнала змін: повністю лишились незмінними методологічні підходи в її розробці та викладанні; кваліфікаційні вимоги до громадян, підготовлених за програмою офіцерів запасу, які просто дублюють аналогічні вимоги до випускників військових навчальних закладів – кадрових військових; не врахований сучасний стан розвитку українського суспільства. Як наслідок, існуючий підхід до підготовки офіцера запасу на сьогодні не враховує специфічних умов проведення військової підготовки в цивільному ВНЗ: одночасною підготовкою студента із двох спеціальностей – цивільної і військової, відносно малим обсягом навчальних годин, що відводиться на військову підготовку, обмеженим контактуванням зі студентами викладачів кафедри, відсутністю у ВНЗ умов, характерних для військової частини і військового навчального закладу: суворого статутного порядку, військової дисципліни, психологічних і фізичних навантажень, що відповідають видам військової діяльності, до яких готуються студенти [2]. Вирішення означених проблем, вочевидь, слід шукати у застосуванні сучасних педагогічних технологій, передусім, у реалізації тих основних завдань, які спрямовані на формування у студентів потреби свідомого здобуття освіти та набуття навичок і вмінь, що є підґрунтям для опанування професії та подальшої професійної реалізації. Сучасне життя вимагає від студентів ВНЗ володіння певними компетентностями, сформованих як інтегрований результат навчально-виховної діяльності шляхом реалізації відповідних педагогічних технологій. Тому сучасні педагогічні технології, в розрізі проблематики, що розглядається, мають забезпечити формування, зокрема, таких компетентностей, як саморозвиток та самовиховання – пов’язаних із потребою та готовністю постійно навчатися, вдосконалюватись, виконувати творчі завдання[3]. Проблема соціального саморозвитку і самовиховання особистості, зокрема, вивчення резервів самоконструювання суб’єктом власного “Я”, адекватного суспільним запитам, – пріоритетний напрям у розробленні сучасних технологій виховання. Питання самоактуалізації, самореалізації, самотворенні, самовизначенні, самовдосконаленні, соціально-значущого самоствердження відповідають також завданням особистісно орієнтованої взаємодії членів громадських молодіжних об’єднань. Тому і соціально-педагогічну діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань варто розглядати як таку, що забезпечує особистості реальну можливість пошуку, творчого розв’язання завдань, прийняття самостійних і відповідальних рішень.

152

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Процес самовиховання є складовою частиною соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань, який істотно впливає на процес соціалізації і соціального виховання його членів [4]. За визначенням О.Г. Ковальова, «самовиховання – це свідома, систематична робота особистості над собою з метою усунення тих чи інших недоліків і формування позитивних якостей, що відповідають вимогам суспільства й особистого плану розвитку” [5]. Зазначене положення відображене у програмних документах багатьох молодіжних організацій. Так, Статут Національної скаутської організації України «Пласт» особливо наголошує на самовиховному характері цієї спілки молоді: "Пластова самовиховна методика полягає у добровільності членства та поступовій програмі саморозвитку особистості” [6]. За свою 100-річну діяльність ця організація продемонструвала досконалий педагогічий підхід у вихованні молоді з врахуванням суспільних запитів, особливостей часу, а головно – як майбутніх провідників нації, патріотів. Виховна методика «Пласту» спрямована на спонукання пластунів до самовдосконалення через систему психофізичних випробувань і опанування так званих вмілостей – набуття практичних знань і вмінь у різноманітних галузях. Можна вважати, що специфіка самовиховання, як фактора саморозвитку особистості членів спілок молоді полягає в тому, що воно серед усіх інших чинників найбільше спирається на індивідуальні особливості молодої людини, її нахили і потреби. Завдяки цьому членам громадських молодіжних об’єднань вдається виявити для самих себе домінуючі задатки, які в майбутньому можуть суттєво вплинути на всю їхню життєдіяльність, забезпечити оптимальний процес соціалізації. Як слушно зазначає А.І. Кочетов, “принцип максимальної ефективності саморозвитку особистості полягає у прагненні молодої людини якнайшвидше розвинути всі ті якості, сили і здібності, які в ній уже виявились” [7]. Отже, в основі оптимізації й інтенсифікації навчально-виховного процесу на кафедрі військової підготовки лежать: високий загальноосвітній рівень студентів, який в принципі дозволяє їм швидко і свідомо засвоювати складний і різноманітний навчальний матеріал, що підтверджує їх здатність до саморозвитку; мотивоване бажання мати всі ті якості, якими володіє кадровий військовий, тобто прагнення до самовиховання. Для того, щоб їх розвинути і реалізувати, потрібно активізувати пізнавальну діяльність студентів на користь військової підготовки через: - донесення до них інформації про національні молодіжні громадські об’єднання; - створення емоційного настрою, потреби і зацікавленості до самостійної участі в таких об’єднаннях; - заохочення до саморозвитку і самостійної роботи. Таким чином, спрямування на кафедрі військової підготовки вищого навчального закладу навчально-виховного процесу на формування у студентів компетентностей саморозвитку та самовиховання сприятиме активізації їх пізнавальної діяльності на користь військової підготовки. А реалізація ними цих компетентностей в національних молодіжних громадських організаціях сприятиме кращому формуванню під час навчання стійких морально-вольових і командних якостей майбутніх офіцерів запасу Збройних Сил України. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Згуровський М. Вища освіта на зламі суспільного розвитку / М. Згуровський // «Дзеркало тижня. Україна». – 2013. – №5. – С. 7-8. 2. Ментус І.Е. Психолого-педагогічні особливості навчально-виховного процесу на кафедрі військової підготовки в умовах сьогодення / І.Е. Ментус // Збірник наук. праць Кам’янець-Подільського нац. ун-ту ім. І. Огієнка. Сер. Педагогічна освіта: теорія і практика. – Кам’янець-Подільський, 2014. – Вип. 1(16). – С. 73–76. 153

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 3. Аніщенко О.В., Яковець Н.І. Сучасні педагогічні технології: курс лекцій / О.В. Аніщенко, Н.І. Яковець // Навч. посібник Ніжинського держ. ун-ту ім. М. Гоголя. – Ніжин, 2007. – 199 с. 4. Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань // Педагогіка і психологія. Формування творчої особистості: проблеми і пошуки. Збірник наук. праць Інституту пед. і псих. проф. освіти Академії пед. наук України та Запорізького обл. ін-ту післядип. пед. освіти. Вип. 18. – Київ-Запоріжжя: ЗОІППО, 2001. – С.279-283. 5. Ковалёв А.Г. Воспитание и самовоспитание. – М., 1986. – C.14. 6. Молодіжний рух в Україні. Довідник. – Ч. І. – К., 1998. – C. 103 7. Кочетов А.И. Воспитай себя. – Минск, 1992. – С.15. УДК 371.671 Маріанна Кевпанич (Ужгород) МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ Історія педагогіки – це перш за все, наука про суспільство і людину. Вона знайомить нас з іменами, які відіграли особливу роль у її розвитку, здійснюючи зв'язок між минулим і сьогоденням, повертає молодим поколінням «забуті» факти, події, імена, впливаючи тим самим на їх виховання. Вона є системно-комплексним інструментом здобуття цього знання, формою його цілісного існування. У зв’язку з цим, історія педагогіки виконує важливу методологічну функцію. Ключові слова: методологія, засади розвитку, сучасність, історія педагогіки, історикопедагогічні дослідження. History of pedagogies ‒ it foremost, science about society and man. She acquaints us with the names that played the special role in her development, carrying out connection between the past and present time, returns to the young generations the "forgotten" facts, events, names, influencing to the same on their education. She is the system-complex instrument of receipt of this knowledge, by the form of him integral existence. In this connection, history of pedagogies performs the important methodological duty. Key words: methodology, principles of development, contemporaneity, history of pedagogies, historically pedagogical researches. У центрі історії освіти, школи і педагогічної думки (історії педагогіки) перебуває людина, яка соціалізується в суспільство і в ім’я якої вибудована динамічна панорама педагогічних ідей і теорій, написані численні трактати. Тому роль історії педагогіки особлива і надзвичайно важлива. Її об’єктом є історико-педагогічний процес, наповнений широким соціокультурним і антропологічним сенсом, що містить у собі співвідношення різного рівня педагогічних феноменів минулого з сьогоденним. Історія педагогіки сприяє засвоєнню сучасної науки про виховання й освіту, висвітленню джерел світового педагогічного процесу. Як наука, історія педагогіки користується власним категоріальним апаратом. Найважливішими поняттями історії педагогіки є: виховання, освіта, школа, педагогічна думка, народна освіта та інші. Мета статті – розкрити методологічне підґрунтя для розвитку сучасної історії педагогіки як науки. Сучасна педагогічна наука викликає у дослідників, науковців (Е.Адаменко, Н.Антонець, Л.Березівська, Н.Дічек, Н.Побірченко, Н.Сейко, О.Сухомлинська) необхідність пошуку 154

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку нових теоретико-методологічних засад педагогіки, переосмислення освітніх парадигм, принципів, змісту освіти, пошуку нових шляхів, форм і засобів освіти й виховання, а також переосмислення невичерпного минулого педагогічного досвіду з надією віднайти відповіді на освітньо-виховні проблеми сучасності. З проголошенням незалежності й державності України спостерігається збільшення інтересу до проблем історії педагогіки, потяг до глобалізації проблем освіти й виховання у часі й просторі. Як відзначає О. Сухомлинська, «сьогодні історія педагогіки значно розширює ареал свого дослідження й виступає комбінаторною в рамках своєї дисципліни й міжпредметною в контексті загально гуманітарних і частково соціальних наук» [12, c. 20]. Вона пов’язана з такими гуманітарними дисциплінами, як історія соціології, демографія, культурологія, антропологія, етнографія, політична історія, історія науки, філософії, релігії, психології та іншими. У цьому зв’язку виникає питання: в якому контексті має розвиватися історія педагогіки? Як самостійна галузь знань? У контексті вивчення загальної педагогіки, історії світової культури чи якоїсь іншої інтегративної науки? На ці та інші питання педагогічна наука ще не дала чітких та обґрунтованих відповідей. Проте, як вважає О.Сухомлинська, «історія педагогіки – це окрема галузь знань, яка має свій науково-пошуковий простір, свій об’єкт і предмет дослідження й тому повинна вивчатися за певними, притаманними лише їй закономірностями» [14, с. 19]. Таким чином, сучасна історія педагогіки як наука розвивається у трьох найважливіших напрямах: 1) історія школи, освіти і виховання; 2) історія педагогічної думки; 3) історія персоналій. Термін «педагогіка» походить від грецьких слів «pais» («paidos») – дитя і «ago» – веду, виховую, тобто «дітоводіння», «дітоводство» [5].Отже, педагогіка вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. У Давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії «пайдагогос» найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре оволоділи науками, багато мандрували, знали мови, культуру і звичаї різних народів. У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно священики, ченці, однак у міських школах та університетах – дедалі частіше люди зі спеціальною освітою. У Давньоруській державі педагогів називали «майстрами». Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали – «школярікнижники» [17]. У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка, духовна педагогіка, світська педагогіка. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка», яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання. Українська народна педагогіка є основою педагогіки народознавства. Педагогіка народознавства – напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань попередніх поколінь. Родинна педагогіка – складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін. Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних 155

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку функцій. Педагогіка народного календаря передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів [11]. Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії. Найбільшого розвитку набула в епоху середньовіччя, коли церква монополізувала духовне життя суспільства, спрямовуючи виховання в релігійне річище. Педагогічна думка, яка до цього розвивалася на ґрунті філософії, стала складовим елементом теології. У церковних і монастирських школах на Заході, у мусульманських мектебах, у школах брахманів у Індії виховання мало яскраво виражений теологічний характер. Значний внесок у розвиток педагогіки того часу зробили відомі діячі церкви, філософи Тертулліан, Августин, Аквінат. Тертулліан Квінт Септимій Флоренс (160-222) – християнський теолог і письменник. Різко виступав проти всієї античної філософії, але із симпатією ставився до стоїків, зокрема до Сенеки. Він обґрунтував своєрідний містицизм: душа і Бог – тіла особливі. Якби душа була безтілесною, вона б, на його думку, не могла впливати на тіло. Світ не вічний, створений з нічого. Августин Блаженний Аврелій (354-430) – християнський теолог і церковний діяч. Глибоким психологічним аналізом позначена його автобіографічна «Сповідь», яка відображає становлення особистості. Аквінат (Фома Аквінський) (1225-1274) – філософ і теолог, сформулював п'ять доказів існування Бога як першопричини, кінцевої мети сущого. Визнаючи самостійність природного буття і людського розуму, стверджував, що природа завершується в благодаті, розум – у вірі. Найвідоміші його твори: «Сума теологи», «Сума проти язичників». Вчення Аквіната покладено в основу томізму й неотомізму. Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлення. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальнити досвід виховання, сформулювати певні педагогічні положення, ідеї. У тогочасних філософських трактатах знаходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особистості й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності. Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зробили грецькі філософи. Так, Демокріт вважав, що людину формує передусім життєвий досвід. Сократ і Платон обстоювали думку, що для формування людини необхідно пробудити в її свідомості те, що в ній закладено природою. Учень Платона Аристотель обґрунтував залежність мети і засобів виховання від політичних завдань держави. Джерелом пізнання він визнавав матеріальний світ, не відкидаючи ідею першого поштовху, Творця світу [17]. Загалом давня педагогіка була нормативно-прикладною. Вона виробила низку правил, норм і приписів виховної та навчальної діяльності відповідно до вимог тогочасного суспільства. Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги, зокрема Вітторіно да Фельтре (1378-1446) в Італії, Л. Ві-вес (1492-1540) в Іспанії, Ф. Рабле (14941553) і М. Монтень (1533-1592) у Франції, Еразм Роттердамський (1469-1536) в Голландії. Гуманісти проголосили людську особистість найвищою цінністю, стверджували, що її всебічного розвитку можна досягнути вихованням. В основі педагогіки – доробок видатного чеського педагога Я.-А. Коменського (15921670), зокрема його праця «Велика дидактика». Коменський з позиції гуманізму трактує педагогічні категорії – виховання, навчання й освіту – як процеси, що відбуваються відповідно до законів природи й зумовлені природою дитини. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання стали підґрунтям педагогічних теорій, чимало його ідей актуальні й нині. 156

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Непримиренну боротьбу зі схоластикою, вербалізмом у педагогіці повели французькі матеріалісти й просвітителі XVIII ст. Д. Дідро (1713-1784), К.-А. Гельвецій (1715-1771), П.-А. Гольбах (1723-1789), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778). Вони вважали чуттєвий досвід єдиним джерелом знань, розвитку інтелекту, моральних сил та естетичних уподобань дитини, обстоювали природовідповідність у вихованні. Певний внесок у розвиток педагогіки зробив німецький педагог Й.-Ф. Гербарт (17761841). Відомі його ідеї чотириступінчастої структури уроку, виховного навчання, системи розвиваючих вправ. Знаний німецький педагог Ф.-В.-А. Дістервег (1790-1866) виступав проти авторитарного виховання, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, вивчав внутрішні суперечності педагогічних явищ, сформулював принципи відповідності виховання природі та культурі народу, самодіяльності у вихованні й навчанні. В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивалася на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до держави, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й водночас терпимості та релігійності. Педагогічні думки XV-XVII ст. систематизовано у формі настанов, викладених у низці документів, зокрема у відомому «Домострої». Педагогіка «Домострою» відображала національні принципи, де суворість і вимогливість поєднувалися з піклуванням про дитину, з вихованням почуття громадянського, патріотичного обов'язку [10]. Збагатили національну педагогіку ідеї великого українського філософа, письменника і педагога Г. Сковороди (1722-1790). Педагогічні погляди якого ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до народу [6]. Ідеї доброї, чесної, благородної, безкорисливої людини-громадянина в кращих своїх творах обстоювали І. Гізель (1600-1683), П. Могила (1597-1647), Ф. Прокопович (1681-1736). Ідеал особистості патріота, носія свободи оспівував І. Котляревський (1769-1838). На рівень європейських педагогічних пошуків підніс педагогічну думку Т. Шевченко (1814-1861). Його твори дають широке уявлення про освітньо-виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, цінує мистецтво, любить працю [6]. Особливу роль у розвитку педагогіки відіграв видатний російський педагог К. Ушинський (1823-1871) [16]. У його педагогічній системі визначальним є вчення про мету виховання, що формулюється як підготовка людини до життя і праці, як формування в неї почуття обов'язку перед народом. Він створив цілісну дидактичну систему, визначив шляхи і засоби розвиваючого навчання, збагатив принципи навчання. Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й розв'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог А. Макаренко (1888-1939). Він розробив і втілив у практику принципи створення й педагогічного керівництва дитячим колективом, методику трудового, сімейного виховання, виховання в дусі свідомої дисципліни [9]. Видатний український педагог В. Сухомлинський (1918-1970) досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й сім'ї, всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. У творенні української національної педагогіки важливу роль відіграє педагогічна спадщина Г. Ващенка (1878-1967). У праці «Виховний ідеал» він всебічно аналізує проблему формування виховного ідеалу в українській національній школі, що, безперечно, сприяє теоретичним пошукам сучасної української педагогіки і практичній діяльності школи з формування підростаючого покоління [2]. Методологічною базою історії педагогіки є теорія наукового пізнання соціальнопедагогічних процесів, принципи об’єктивності, системності, фундаментальності, доказовості, історизму; філософсько-світоглядні й загальнонаукові положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ і процесів, часу й простору, теорії і практики, гармонії національних і загальнолюдських цінностей; аксіологічний підхід до 157

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку вивчення явищ; антропоцентричні засади, які виявляють значення людини як найвищої цінності; теоретичні положення і висновки, що містяться в багатьох природничих, соціальних і антропологічних науках. Історія педагогіки ґрунтується на принципах об’єктивності й нейтралітету, фундаментальності, системності, науковості, єдності логічного та історичного, національного та загальнолюдського, теорії та практики, новизни, критичного підходу до оцінки педагогічних процесів, подій, явищ, фактів, творчого використання кращого педагогічного досвіду минулого. Впродовж останніх десятиліть все більш актуальними стають і такі методологічні підходи, як аксіологічний, соціокультурний, антропоцентричний, формаційний і цивілізаційний, культурологічний, синергетичний, історико-компаративістський, парадигмальний та інші. У змісті історії педагогіки розкриваються якісні зміни в розвитку педагогічної думки і шкільної практики, простежується боротьба прогресивних і консервативних тенденцій як у вітчизняній, так і в зарубіжній педагогіці. Саме тому при висвітленні педагогічних теорій, концепцій і педагогічної спадщини окремих мислителів акцентується увага на тому новому, прогресивному, особливому, що зробили у порівнянні зі своїми попередниками і що сприяло розвиткові педагогічної теорії і практики. Такий підхід може бути використаний і стосовно інших об’єктів і суб’єктів історико-педагогічного процесу. У цьому полягає принцип новизни при вивченні історії педагогіки. Отож, вивчення закономірностей розвитку історії педагогіки, основних рис, що характеризують етапи її функціонування як певної системи, із співвідношенням різних напрямів наукових досліджень, взаємозв’язками з іншими науками та з педагогічною практикою, форм організації наукової діяльності та зміни цих форм, відкриває можливості для плідного використання всього нагромадженого знання, для визначення перспектив нових досліджень, для формування історично-педагогічного світогляду та відповідної наукової культури фахівців. Тому, пізнаючи минуле, сучасність та майбутнє педагогіки, тенденції та закономірності її розвитку, історія педагогіки надає можливість впливати на хід і напрями подальших наукових досліджень. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. Навч.-метод. посіб. / А.М.Бойко. – К.: ІЗМН, 1998. – 320 с. 2. Ващенко Г. Виховний ідеал / Григорій Ващенко. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191 с. 3. Ващенко Г. Загальні методи навчання / Г.Ващенко. – К.: УВСД, 1997. – 441 с. 4. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси / Омелян Вишневський. – Львів: Обласне педагогічне товариство, 1996. – 238 с. 5. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У.Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 367 с. 6. Гупан Н.М. Історіографія розвитку історико-педагогічної науки в Україні / Н.М.Гупан – К., 2000. – 222 с. 7. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С.Г.Карпенчук. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с. 8. Клименюк А.В. Методология и методика педагогичесского исследования: учеб. пособ. / А.В. Клименюк. – К., 1988. – 98 с. 9. Макаренко А.С. Избранные произведения / А.С. Макаренко: В 3-х т. – Т. 3. Общие проблемы педагогики. – К.: Рад. школа, 1984. – 576 с. 10. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання / М.Г. Стельмахович. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1996. – 180 с. 158

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 11. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка / М.Г. Стельмахович. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с. 12. Сухомлинська О.В. Історія педагогіки як наука і як навчальний предмет / О.В.Сухомлинська // Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя: збірник наукових праць Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. Серія соціально-педагогічна. Випуск 3. Том 1 / відп. ред.. Ю.М. Ковальчук; наук. ред. О.В. Сухомлинська; упоряд. Л.Д. Березівська, В.А. Гурський. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. – С. 7-15. 13. Сухомлинська О.В. Періодизація педагогічної думки в Україні: кроки до нового виміру/ О.В. Сухомлинська// До витоків становлення української педагогічної науки: збірник наукових праць / В.Г. Кузь (гол. ред.) та інші. – К.: Наук. світ, 2002. – С. 31-40. 14. Сухомлинська О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем / О.В. Сухомлинська – К.: А.П.Н., 2003. – 68 с. 15. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. / О.В.Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976-1977. 16. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х тт. – Т. 1 / К.Д. Ушинський. – К.: Радянська школа, 1983. – 488 с. 17. Філософія: Вчення про буття, пізнання і цінностях людського існування: Учеб. для вузів / Кузнєцов В.Г., Кузнєцова І.Д., Миронов В.В., Момджян К.Х. / – М.: ИНФРА-М, 1999. – 518с. Альбина Кондратьева (Одесса) СОВРЕМЕННАЯ ОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА И ПРЕПОДАВАНИЕ МУЗЫКАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКИХ ДИСЦИПЛИН Статья посвящена рассмотрению функций современной образовательной системы, а также вопросам изучения музыкально-теоретических дисциплин в этом контексте. Ключевые слова: образование, культура, образовательные системы. The article is dedicated to the study of the function of modern educational system and musical theoretical disciplines in this field. Keywords: education, culture, educational system. В современном гуманитарном знании в целом и в сфере музыкознания вопросы, связанные с образовательной системой приобретают особую актуальность. Образование как явление и связанная с ним образовательная система понимается как процесс передачи накопленных поколениями знаний и культурных ценностей. Содержание всей системы образования основывается на главных аспектах культуры и науки, то есть является социокультурным феноменом и выполняет социокультурные функции. Поэтому образование становится необходимым и важным фактором развития как отдельных сфер (культуры, экономики, политики и т.д.),так и всего общества. Образовательная система-это один из оптимальных и интенсивных способов вхождения человека в мир науки и культуры. Именно в процессе образования человек осваивает культурные ценности. Содержание образования черпается и непрерывно пополняется из культурного наследия различных стран и народов, из разных отраслей науки, а также из жизни и практики человека. Функция образования в развитии у молодого поколения ответственного отношения к культуре необычайна велика, так как образовательная среда, сформированная в школе или вузе, влияет на выбор правил 159

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку общения и способов поведения человека в социальной группе. Данный выбор определяет манеру общения и стиль поведения взрослого человека. Образование представляет собой процесс трансляции культурно-оформленных образцов поведения и деятельности, а также устоявшихся форм общественной жизни. В связи с этим все отчетливее видна зависимость развитых отдельных стран от уровня и качества образования и культуры. Латинский термин «культура» означает взращивание, совершенствование чего-либо. По мнению Я. Флиера культура может определяться как совокупность искусственных порядков и объектов, созданных людьми в дополнение к природным, как совокупность заученных форм человеческого поведения и деятельности, обретенных знаний, образов самопознания и символических обозначений окружающего мира [3, с. 336]. Следовательно, как считает автор, культура становится «возделанной» средой обитания людей, организованной посредством специфических человеческих способов (технологий) деятельности и насыщенная продуктам (результатами) этой деятельности. В контексте данного процесса формируется особый тип личности, чье сознание и поведение мотивируется и регулируется уже не столько биологическими, сколько социальными интересами и потребностями, общепринятыми нормами их реализации [3, с. 336]. Вместе с тем, Я.Флиер подчеркивает ,что культура не является «механической суммой всех актов жизнедеятельности людей. Культура – прежде всего свод «правил игры» коллективного существования, выработанная людьми система нормативных технологий и оценочных критериев по осуществлению тех или других социально значимых практических интеллектуальных действий» [3, с. 336]. Важным фактором является отличие культуры от биологических свойств и потребностей человека нормы, как культура не наследуется генетически, а усваивается только методом научения, и потому вопрос об уровне культуры в обществе сводится к проблеме эффективности такого рода «научению» (т.е. механизмов социализации и инкультурации личности) [3, с. 336]. Принимая во внимание данную трактовку, культура выступает предпосылкой и результатом образования человека. Как указывал Х-Г Гадамер работе «Истина и метод», «образование» теснейшим образом связано с понятием культуры и обозначает в конечном итоге специфический человеческий способ преобразования природных задатков и возможностей (1). Процесс взаимодействия ,как присвоение и создание человеком новых культурных ценностей ,в рамках образовательной системы является созиданием, то есть связан с культурой в ее динамическом аспекте. Таким образом, соотношение образования и культуры, и в частности музыкального образования и музыкальной культуры можно рассматривать в разных аспектах. Важнейшим можно назвать следующее – взаимодействие в рамках культурологической парадигмы педагогической системы; через формирования поликультурного образования; в условиях культурно-исторического типа образовательной системы (вуза школы); как систему культурно-образовательных центров в рамках одной или разных стран; через анализ учебных дисциплин культурологической направленности; путей и способов развития культуры субъектов образования (педагогической культуры и умственной культуры учащихся); ;описания и прогнозирования образа культурного и образованного человека конкретной исторической эпохи; через раскрытие специфики культурно-образовательной среды растущего человека; обобщения, сохранения и возрождения культурно- образовательных традиций народа, этноса, нации. Наряду с образованием как целенаправленным и специально организованным процессом обучения и воспитания в условиях конкретной образовательной системы человек на всей жизни включен в процесс самообразования. Актуальной для музыканта-специалиста сегодня является его социальная адаптация, поэтому расширение сферы профессиональной подготовки дает дополнительные шансы для его профессиональной реализации и соответствия требованиям современной культуры. Особенно важными в контексте современной образовательной системы являются вопросы анализа и понимания музыкальных произведений, равно как и особых 160

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку композиторских методов и музыкальной «логики». Именно логика музыкальной композиции – по мнению Е. Назайкинского (2) ‒ а не система форм и их технических особенностей, является ,как и интонационный синтаксис, тем общим для композитора и слушателя моментом, который позволяет находить в произведении содержательный процесс развития образов, эмоций и мыслей, дает возможность в соответствии с композиторским замыслом выстроить режиссерский план исполнения или поэтично, проникновенно описать впечатления от услышанного. Автор избрал метод построения представления музыкальной композиции как о целостной, подобной конкретному произведению, но , в отличие от него обобщенной модели произведен ,развернутой в идеальном композиционном времени. Основу этой методики составляет сравнение «формы как данности» с «формой как принципом» (по терминологии В.Бобровского), причем последняя выступает уже как частная идеальная модель композиции, зафиксированная в музыкальном языке и в теоретических представлениях о музыкальной форме. В русле этой методики Е.Назайкинский предлагает сделать еще один шаг, в результате чего вся совокупность сложившихся типовых форм окажется комплексом конкретных «данностей»,объединяемых еще более общим «принципом»,который автор предлагает назвать идеальной композиционной моделью музыкального произведения. По мнению автора, слово «логика» по отношению к музыкальной композиции находится в полном согласии с идеей трехсторонности восприятия, охватывающего наряду с логикой («логосом») также и «пафос» (эмоциональную сторону) и «этнос» (характер, характеристическое начало). Сопряжение слов «логика» и «композиция» выделяет в функциях последней именно логическую сторону (логическая грань в композиционной организации произведения может быть определена как ее основание). Именно композиционный уровень дает возможность для развертывания сюжетной логики развития, и вместе с тем в силу значительности временного охвата всех элементов композиции, он в наибольшей мере требует (для создания целостного впечатления) работы мышления, опоры на память, сравнений, сопоставлений, узнавания торжества различия, установления рода причинно-следственных логических связей во времени и так далее, то есть, таких операций, которые и ассоциируются со словом «логика» в обычной речи. Следуя за концепцией Е. Назайкинского, музыкальной логикой можно назвать «…художественное целое, развертывание которого, как самостоятельного художественного мира, уже перестает быть техникой, хотя и скрывает ее в себе» [2, с. 298]. Иными словами, логика в музыке является важным смысловым (семантическим) началом, поскольку способна подчинить себе все другие стороны «…и тем самым выходит не только на первый план, но и придает особую прелесть проявлениям эмоций и характера, делая и эти стороны художественно интеллектуализированными» [2, с. 299]. Е.Назайкинский находит и обсуждает конкретные предпосылки музыкальной логики, обозначает ее типы. Так, к трем основным прототипам музыкально-логического он относит: речь, моторику и игру, полагая, что последняя представляет сферу драмы и обуславливает «драматический род построения музыкального построения». На наш взгляд, очень важно и то, что наиболее существенными факторами музыкальной логики, по мысли Назайкинского, считать протяженность, масштаб (то есть величину конструкции), завершенность, способы завершения и, наконец, целостность. Е.Назайкинский дает своеобразное определение композиции (как особой временной организации), подчеркивая, что она присуща только произведениям в строгом значении этого термина, есть автономным, законченным и более или менее зафиксированным (в памяти, в нотах, в звукозаписи) художественным объектам, созданным авторамикомпозиторами и требующим адекватного исполнения, восприятия музыковедческой интерпретации. Автор утверждает тем самым, что до эпохи в музыке не было композиции ни как деятельности, ни как формы художественного музыкального продукта. Таким образом, историческими рамками применимости композиции в европейской музыкальной культуре 161

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку является, по-видимому, границы периода XV-XX веков, внутри которого сложился институт авторского права, возникла дифференциация музыкальной деятельности и выделились профессия композитора и исполнителя, а также установились формы фиксации, принципы воспроизведения и восприятия музыки. Таким образом, музыкальная композиция (по концепции Назайкинского) – это реализованный в произведении временной план его развертывания, характеризующийся в рамках высшего масштабно-временного уровня восприятия особым ритмом в последовании частей, их функциональными соотношениями, и служащий наряду с другими сторонами целям воплощения художественного содержания и управления слушательским восприятием. Персонажи музыкального сюжета в музыке специфичны (герои безымянны и переменчивы). Эфемерность музыкальных персонажей вовсе не уничтожает их предметности. В музыкальной пьесе роль носителя какой-либо сюжетной линии может выполнять едва ли не любой элемент музыкальной речи, ткани, синтаксиса, композиции, ‒ как справедливо утверждает Назайкинский. Благодаря своей безымянности актеры музыкального театра обеспечивают сюжету возможности почти алгебраического обобщения, при котором за каждым индексом формулы стоит широкий круг самых разных жизненных явлений, а конкретизация подтекста оказывается делом фантазии слушателя и исполнителя, подсказывается программными указателями композитора, а чаще всего ценится как многозначная и собирательная… Это позволяет в сюжетном описании замещать имена героев, характеристики эмоций и идей названиями синтаксических и композиционных единиц и определениями их собственных музыкальных свойств. Специфика музыкальных персонажей сказывается на особенностях развертывания сюжета, на построении композиции. Их зыбкость, их структурное и качественное разнообразие позволяет добиваться едва ли не любых композиционных решений. В сюжетной ситуации проявляет себя особое единство пространства и времени. Под ситуацией можно понимать сюжетный срез, конфигурацию, объединяющую как действующие силы комплексной противоречивой телеологии, так и все фоновые факторы. В инструментальной пьесе сюжетные события в силу их обобщенности и музыкальной специфичности не ограничиваются столь резко от собственно композиционных и могут отождествляться с ними. И все же дифференциация сюжета и композиции позволяют более тонко оценивать музыку как развертывающееся во времени содержание. Так возникла традиция сопоставлять «композицию»и «драматургию», с которой принято связывать главным образом сюжетную сторону развития. Музыкальная логика, как показывает анализ музыковедческой литературы, чаще всего описывается через совокупность следующих принципов: принципы, определяющие связь музыки с коммуникативным и историко-культурным контекстом (в эту группу входят общие принципы, соотносящие музыку со слушателем: принципы направленности на слушателя, множественного и концентрированного воздействия, следования инерции восприятия и нарушений инерции. Связи музыки с историей, с эволюцией жанров, стилей, языка отражаются в принципах «обобщения через жанр», стилизации, пародирования т.п.); принципы, определяющие характер тех или иных типов самой музыкальной композиции, и соответствующие этим типам способы развития материала, принципы построения прочтения текста (например, принципы сонатности, трехчастности, рондальности, цикличности – то есть «форма как принцип»): а)принципы развития музыкального материала: вариационный и вариантный, принципы разработки и свободного развертывания , уподобления и обновления, принцип монотематизма; б) принципы, относящиеся к организации художественных средств в произведении, к их соотношениям; принципы параллелизма, контрастности и комплектарности или дополнительности, принцип парности необычных средств, принцип экономии; в) принципы, связанные с общей характеристикой законов музыкальной композиции (принцип иерархичности формы и подобия уровней, принцип целостности, замкнутости, пропорциональности; экспозиционности, развития, репризности, вступления, 162

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку завершения; сопоставления, сквозного развития, повторения, контраста, тождества, арочных связей (то есть отношения между частями целого и фазами движения); принципы волнообразности, трехфазности,скачка и заполнения, предвосхищения, вторжения, перелома); принципы, определяющие характер отражательных и модулирующих возможностей музыки, связывающие музыку с действительностью – принципы построения содержательного подтекста: принцип единства формы и содержания, художественной специфичности и условности, сюжетности и программности. Таким образом, обозначенные принципы обусловливают семантические функции композиции, которая отражается уже в простом перечислении различных в сюжетнособытийном отношении разделов и фраз, сопрягаемых в единое целое. Различаются два противоположных типа повторения ‒ синтаксического и композиционно-репризного, где именно на композиционном уровне возникает новое специфическое ощущение репризности, не сводящееся к синтаксическим оттенкам мысли, реализуемым в кратких повторах. Новое значение оказывается композиционно-сюжетным, драматургическим. Связано оно с непосредственным ощущением повтора ситуации, возврата времени, прежней обстановки, а не просто со служебным повторением тех или иных слов, выражений и мелодикоритмических фигур, вызываемым необходимостью развивать мысль. ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА 1. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы филосовской герменевтики / Х.-Г.Гадамер; Пер. с нем.; Общ. ред. и вступ. ст. Б.Н. Бессонова. ‒ М.: Прогресс, 1988. ‒ 704 с. 2. Назайкинский Е.В. Логика музыкальной композиции / Е.В.Назайкинский. ‒ М.: Музыка, 1982. ‒ 319 с. 3. Флиер Я. Культура / Я.Флиер // Культурология ХХ век. Энциклопедия в двух томах / Гл. ред. и сост. С.Я. Левит. ‒ СПб.: Университетская книга, 1988. ‒ 447 с. УДК 37.371 Василь Копань, Ніна Хуторянська, Антоніна Беженар, Володимир Копань (Київ) ДЖЕРЕЛА ПІДРУЧНИКА «ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА» ДЛЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ Головним джерелом шкільного підручника «Християнська етика» є Біблія, правда якої спрямована на спасіння людей. Біблія не висвітлює деталей будови фізичного світу, пізнання якого відбувається завдяки людському мисленню, досвіду й експериментальним дослідженням. Необхідно мати на увазі, що в наш час деякі слова, які є в Біблії - або вже не існують, або набули іншого змісту. Як приклади неузгодженості з інженерною наукою, фізикою і біологією, в роботі розглянуто оповідки про будівництво ковчега і Творення жінки; запропоновані такі методи пояснення школярам розбіжностей, при яких не понижується значимість і авторитетність Святого Письма. Ключові слова: Християнська етика, школа, Біблія, закон Божий. Християнська етика – це норми поведінки, сукупність правил християн. Книги з фізики, наприклад, пишуть, використовуючи праці будь-кого із 900-1000 [1, с. 499-508] вчених, які зробили малі й великі відкриття. Наукова етика дозволяє критикувати попередників, викреслювати сумнівні тези, рекламувати нові закони. Тому фізика постійно розвивається. Біблія є головним джерелом Християнської етики. Віра в святість книги забороняє критичне тлумачення текстів навіть у випадках, коли є очевидні протиріччя. Сміливця можуть назвати «безбожником», або й проклясти. 163

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку В роботах [2-6] розглянуто варіанти пояснення деяких протиріч між природознавством і Старим Завітом. Біблію писало більше 40 стародавніх вчених («стенографістів», згідно [6]). При перекладах на 1907 мов [7] до Біблії додавались національні мотиви. Біблія ‒ книга літературна, історична і релігійна. Недовіри до неї у християн немає, є деякі непорозуміння. Мета роботи – розглянути кілька з них і запропонувати варіанти пояснення їх школярам. Сподіваємось, що читачі критикуватимуть наші роздуми, що згодиться для написання підручника «Християнська етика» для старшокласників. 1.Творення жінки. В [2] ми пояснювали, що Єва масою 40 кг могла бути створена з Адамового ребра масою 1 кг, коли було вкладено Богом в ребро енергію Е=36*1017 Дж (згідно відомої старшокласникам формули Е=mc2, де m =40-1, c – швидкість світла). Така за величиною енергія міститься в 50 т урану (палива одного атомного реактора). Наше пояснення Творення Єви недосконале з наступних причин. - Кількість клітин у ребрі не зростає від введення Е, лише збільшується маса кожної клітини. Щоб створити жінку, необхідно взяти в 40-60 разів більше клітин, ніж їх міститься у ребрі. Бог, напевно, набрав 40 кг Єви, використовуючи додатково і «прах земний, тобто речовину, з якої було створено увесь матеріальний земний світ» [9, с. 68]. Біологи вже можуть з малої кількості спецклітин та поживних речовин вирощувати деякі людські органи. - В самок і самців орангутангів – по 12 пар ребер, як у людей, а у всіх інших мавп – по 13 пар. Якщо у Адама було 12 пар, то в чоловіків має бути зараз 11 пар і 1 ребро., бо одне ребро Бог вилучив. Чому є 12? - В жінки і чоловіка 22 пари хромосом однакові, лише в 23-ій хромосомі чоловіка є різниця в наявності Y-складової. Щоб її відфільтрувати з ребра, необхідна допомога ангелів. Їх багато. «Тисячі тисяч Йому служили» [10, с.33]. Але, для чого така складність? Один аспірант – генетик пояснив, що Біблію писали чоловіки. Тоді був крутий патріархат. Відомі біблійні вислови «Жона да убоїться мужа свого» і «Жони, коріться своїм чоловікам, як Господу, тому що чоловік є глава жони». Навіть про мудру жінку Марію Магдалину написали євангелісти грубувато, порушивши Заповідь №9 («Не свідчи неправдиво»). Тому і повідомили, що першим Бог створив чоловіка. «Устами аспиранта истина глаголит». Школярам необхідно пояснювати, що деякі живі організми, наприклад, бактерії – лише жіночого роду. Гречка, пшениця, кукурудза – теж. «Сини Божі, бачивши, що в синів чоловічих дочки хороші, брали їх за жінок, хто котору вподобав» [8, с. 9]. Говориться про «синів Божих», і не згадуються «дочки божі». В усіх мовах світу особи жіночого роду – це ті, які народжують, виконують найважчу роботу Творення. Якого роду Бог? Мабуть, чоловічого, причому Він «один, але триєдиний в Особах… Ми, люди, своїм розумом цілком збагнути Його не можемо» [9, с. 14]. У фізиці теж не можемо сказати, наприклад, що таке «електрон». В одних випадках він – частинка, в інших – електромагнітна хвиля. 2. Всесвітній потоп. До біблейського потопу було 5 вимирань всього живого. Останнє ‒ 65 млн. р. тому, коли загинули динозаври. Біблейський потоп був. Але Мойсей, напевно, не зрозумів «стенограму» Бога. І написав таку пораду Ноєві: «Зроби собі ковчег із соснового дерева… Ковчег тако: 300 локот завдовжки, 50 ‒ завширшки, 30 ‒ заввишки» [8, с. 9]. Локот рівний 38-46 см, в середньому – 0,42 м. Дерев’яний ковчег довжиною 300*0,42=126 м, висотою 13 м і шириною 21 м не будували колись і не збудують зараз, бо його, такого довгого, ламають хвилі. Для будівництва такого величезного корабля (площа двох бортів 2*126 м*13 м=3300 м2, площа трьох палуб 3*21 м*126 м*0,6=4760 м2, сумарна площа 3300+47608000 м2) необхідно 8000/32700 дощок, кожна довжиною 10 м, шириною 0,3 м, площею 3 м2. В команді праведного Ноя не було рабів і найманих робітників, тому Бог, напевно, і вирішив врятувати його сім’ю. На виготовлення 2700 дощок три сини витратили не менше року. Керувати таким парусником могли 60-90 матросів, яких у Ноя не було. Може тому «носився ковчег по воді» [8]? А чому його не заякорили? Мабуть тому, що вода «поняла всі високі гори», і була глибина під ковчегом, рівна висоті гори Арарат ‒ 5165 м. На таку 164

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку глибину не встановити якір. Учень може запитати: «Найбільша глибина Середземного моря -5 км зараз. Під час потопу, виходить, глибина моря становила 10 км, оскільки гора Арарат була під водою?». Можна йому пояснити, що Арарат – бувший вулкан. Напевно, він тоді був невисоким. Таке пояснення спонукає учня до пошуку істини, посилить значимість Біблії. Храм Соломона довжиною 100 локот (втричі менше за довжину ковчега), шириною і висотою 50 лок. та 30 лок. відповідно (як у ковчега [7, с. 106]) будували 7,5 років 185000 працівників [9, с. 153]. Скільки років витрачено на будівництво ковчега? «Як було Ноягові 500 год віку», народились його сини. У 20 років, будучи одруженими, почали будувати ковчег. Потоп розпочався, коли Ноягові було 600 років, отже будували ковчег на протязі ~80 років. Це чудо. Не доцільно вчити школярів в Християнській етиці пасивно вірити в чудеса, як чиїсь дарунки, тоді вони мріятимуть про чудеса, активно працюватимуть для їх досягнення. Серед «15 мотиваційних порад для студентів Гарварду» [inspired.com.ua, 02.10.2012 р.] на першому місці така: «Якщо ти зараз заснеш, то тобі, звичайно, присниться твоя чудо-мрія; якщо ж замість сну ти обереш навчання, то ти втілиш свою мрію в життя». Необразливе для віруючих і зрозуміле учням пояснення інженерно-технічних неточностей Біблії може бути таким: Мойсей не мав досвіду в кораблебудуванні, бо жив у пустелях, лише раз пройшов, тікаючи від єгиптян, по дну Червоного моря. Важко пояснити, чому Бог разом з дорослими батьками, «що в ледарстві великому жили на Землі», потопив їх діток. Він міг наказати Ноєві забрати в ковчег нещасних діток і «усякого птаства по роду, і … усякої скотини по роду». Адже сказано: «Не каратимуть смертю батьків за дітей, ні дітей за батьків; кожне буде скаране за свій гріх» [8, с.16]. Із наведеного в п. 1-2 прикладів біблейських оповідок зрозуміло, як непросто богословам виховувати старшокласників, тому Християнську етику вивчають у п’ятих класах [12, 13]. В царській Росії Закон Божий був у гімназіях в усіх класах, але навчали дітей невміло. Коли вони виросли, то за прикладом Ісуса «критикували фарисеїв, первосвящеників за їх жадібність, лицемірство і жорстокість» [10, с. 78], пообіцяли народу райський соціалізм і здійснили революцію. В 20-х роках минулого століття в Україні Закон Божий був у школах «за бажанням учнів і відповідно до заяв батьків». Так само щодо Християнської етики розпорядився і МОНУ у 2016 р. В результаті в Київській області, наприклад, у 2016/17 н. р. в 11% шкіл вивчають «Основи християнської етики». В Україні у 2005 році біблійним істинам навчали у 7-8% шкіл [4]. Наразі найзмістовнішим підручником для вивчення етики є [9]. У ньому зосереджені знання, запозичені у [8] і в 23 інших книгах. Його доцільно читати вчителям, коли готуються до уроків Християнської етики. Дітям самостійно вивчати книгу [9] важко, бо вона дуже об’ємна – 654 сторінки. Для порівняння: католицький підручник [10] – 191 стор., православний [7] – 264 стор., мусульманський [11] – 177 стор. Сучасні підручники Основ християнської етики [12, 13] мають об’єм 224 і 247 стор. У майбутньому підручнику окрім десяти Заповідей, які роз’яснені в [7, 9, 12, 13], необхідно помістити головні ідеї Приповісток Соломонових та Заповіді Мономаха синам. Для 5-го класу найбільш досконалими, на нашу думку, є підручники [12, 13]. Вони дохідливо написані. Великий інтерес для дітей має книжка «Біблійні історії для дітей», створена у Київському Відкритому Православному Університеті Святої Софії – Премудрості [14]. Старшокласникам необхідний підручник, що враховує їх схильність до критики всього, що вивчають. Тому бажано, щоб Християнська етика вивчалась і в 10-му класі, але вже на дорослому рівні. Необхідно, щоб богослови і природознавці узгоджено пояснювали школярам питання появи Всесвіту, Землі і життя,наприклад так, як запропоновано нами, фізиками, у статтях [2-5]. «В наш час необхідно уникати переказів Закону Божого у формі наївної казки» [9, с. 6]. В Україні мирне співіснування між православною, греко-католицькою і католицькою Церквами підтримується тим, що Біблія в них є головною книгою. Авторитет Біблії Церкви 165

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку захищають по-різному, але безкомпромісно. Наприклад, священик – фізик президент Спілки Католицьких Богословів (Стокгольм) Максим Маурітссон [10], який першим з богословів склав математичну формулу Бога, каже, що «Біблія не висвітлює деталей будови фізичного світу, пізнання якого відбувається завдяки людському мисленню й досвіду». В [9, с. 7, 10] говориться що «в наш час деякі слова, які є в Біблії, або вже не існують, або набули вже іншого змісту… Справжня наука не тільки не протирічить, але, навпаки, безсумнівно підтверджує істину Божу». Необхідно, аби богослови в новому підручнику Християнської етики для старшокласників стверджували, що підтримують погляди природознавців про Космос і життя. Вони розумітимуть біологів і фізиків краще, коли в духовних Семінаріях вивчатимуть природознавство. Їм легше буде захищати Християнство від критики, наприклад, Лео Таксіля (1854-1907), О.М.Ярославського (1878-1943), Віктора Пранова (книга 2002 р.), Зенона Косідовського (книга 1985 р.), Анатолія Бєлова (книга 1985 р.), Густава Гече (книга 1988 р.) та ін. Назв книг критиків не даємо, аби не рекламувати. Крім того, богослови і природознавці повинні шукати взаємного порозуміння без сарказму. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Храмов Ю.А. Физики. ‒ К.: Наукова думка, 1977. ‒ 509 с. 2. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А. Нобелівські премії і школа // Матеріали ХХІV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2016. ‒ Вип. 24. ‒ С.46-49. 3. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А. Християнська етика і школа // Матеріали ХХV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ ПереяславХмельницький, 2016. ‒ Вип. 25. ‒ С.73-76. 4. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А, Селезньова І.А. Про соціальні труднощі навчання дітей християнській етиці // Матеріали ХХІХ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 29. ‒ С.161-164. 5. Копань В.С., Хуторянська Н.В., Беженар А.А, Копань В.Т. Про співпрацю у школі богословів і природознавців // Матеріали ХХХ Всеукраїнської науково-практичної інтернетконференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 30. ‒ С. 133-136. 6. Козирчук Л.М., Гуценко С.Л. Це було так! Біблія і сучасна наука про походження Всесвіту // Вид-во УПЦКП. ‒ 2005. ‒ 101 с. 7. Библия для детей и всех жаждущих знания// К.:Милосердие.-1990.-264 с. 8. Сьвяте Письмо старого і нового завіту / Переклад П.О.Куліша, І.С.Левицького, І.Пулюя // Видано у Відні у 1903 р, перевид.2000 р. у Києві видавництвом «Рада». 9. Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий // Підручник для сім’ї та школи. ‒ К.: Вид-во УПЦКП, 2008. ‒ 654 с. 10. Максим Маурітссон. Католицьке віровчення // «Києво-Могилянська академія», 1998. ‒ 191 с. 11. Ахмад фон Денффер. Ислам для детей. ‒ К.: Довіра, 1997. ‒ 177 с. 12. Жуковський В.М., Лахман Н.М., Саннікова Т.В. та ін. Основи християнської етики: Навч. посібник. ‒ К.: Літера ЛТД, 2007. ‒ 224 с. 13. Основи християнської етики / Упоряд. І.Є. Мазур, за ред. В.М.Жуковського // Хрестоматія. ‒ Навчальне видання. ‒ К.: Літера ЛТД, 2007. ‒ 247 с. 14. Марія Прокопенко. Газета «День», №35. ‒ 28.02.2017.

166

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 37.015.31:17.022.1 Олена Корж (Полтава) ПРОБЛЕМАТИКА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Сучасні інтеграційні світові процеси зумовлюють кардинальні зміни в педагогічній теорії і практиці, стають одним з визначальних факторiв національної самоідентифікації особистості, що забезпечує засвоєння національних і загальнолюдських цінностей. Проблема формування релігійно-національної ідентичності молоді є актуальною на сьогоднішній день. Ключові слова: ідентичність; нація; релігійне виховання; національна держава; політична нація. Modern integration world processes are predetermined by cardinal changes in a pedagogical theory and practice, become one of determinatives of national selfidentification of personality which provides realisation of national and common to all mankind values.The problem of formation religious-national identity of youth is relevant for today. Key words: identity; nation; religious education; nation state; political nation. Формування релігійно-національної ідентичності є важливим засобом залучення молоді до здобутків вітчизняної педагогічної науки, виховання особистості, її історії, традиції, культури, одночасно сприяє усвідомлення себе представником конкретної нації. Саме релігійно-національна ідентичність підростаючого покоління є рушійною силою позитивних змін у суспільстві, підвищення добробуту рідного народу, розвитку його науки і культури. Релігійно-національна ідентичність є умовою внутрішньої інтегрованості будь-якого суспільства. Національне відродження, консолідація української нації, всебічний розвиток її культурно-історичного потенціалу як надзвичайно важливі чинники духовного оновлення української нації, повинні стати провідними орієнтирами в сучасній педагогічній і культурно-виховній роботі, стрижнем духовно-морального виховання молоді й підлітків. Ґрунтовне вивчення досвіду формування релігійно-національної ідентичності на рівні шкіл Полтавщини у др. пол. ХІХ ст. – на поч. ХХ ст., дасть можливість уникнути прорахунків, допущених у минулому, оцінити нереалізовані ідеї того часу, знайти можливі шляхи підвищення рівня національної освіти в школі. Адже саме школи є справжнім джерелом формування нової інтелектуальної генерації, української національної еліти. Обсяг дореволюційної літератури невеликий і має переважно довідковий, науковопопулярний, мемуарний, або оглядовий вигляд, тобто містить більш джерелознавчий характер. Це офіційні документи, в яких ми знаходимо первинну інформацію про школи Полтавщини к. ХІХ – поч. ХХ ст.. Джерельну базу дослідження склали: нормативно-правові акти, що регулювали систему освіти в Російській імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст ; публікації на сторінках періодичної преси досліджуваного періоду та сучасних; мемуари; монографії, що представляють історичні дослідження шкіл досліджуваного періоду. Ознайомившись із історіографією даної проблеми, хотілося зазначити, що спеціального дослідження, присвяченого аналізу процесу формування релігійно-національної ідентичності особистості у школах Полтавщини в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. на сьогодні не існує. Аналіз поточного стану шкіл Полтавщини у др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. дозволить виявити актуальні проблеми і протиріччя процесу формування релігійно-національної ідентичності особистості молодого покоління, та дозволить виявити ті механізми, які дадуть 167

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку можливість населенню нашої країни самовизначитися як громадянам України, і, в кінцевому рахунку, буде гарантом успішного розвитку суспільства і держави. Обов’язковою ознакою сформованості національної самосвідомості є усвідомлення особистістю потреби власної держави та її захисту. Основу національної освіти формує позитивне сприйняття суспільством свого історичного минулого, пізнання глибинного змісту суспільного буття шляхом осмислення власних національних джерел і відродження кращих зразків народної культури. Саме національна освіта, що відображає цінності, ідеали, традиції і відносини, прийняті у певному соціокультурному середовищі, визначає загальний вектор розвитку суспільства. На сьогодні проблема виховання національної свідомості і самосвідомості, формування ідентичності набула особливого значення й гостроти – і не лише через багатонаціональний характер нашої країни, національної самосвідомості складових її народу, яка прокинулася після тривалої перерви, але й через пошук шляхів соціальної перебудови нашого суспільства, необхідності його входження в русло цивілізаційного розвитку. Виховання національної свідомості і самосвідомості, формування національної ідентичності як складової загальнолюдських цінностей. Адже саме в рамках національного вперше формується те індивідуальне, унікально неповторне, що потім і набуває загальнолюдської гідності. Національне відродження, консолідація української нації, всебічний розвиток її культурно-історичного потенціалу як надзвичайно важливі чинники духовного оновлення української нації, повинні стати провідними орієнтирами в сучасній педагогічній і культурно-виховній роботі, стрижнем духовно-морального виховання молоді й підлітків. Дослідження даної проблематики дасть можливість здійснити комплексний, синтетичний аналіз освітнього простору; уточнити логічний зміст поняття «національна ідентичність в освітньому просторі»; визначити роль і місце освіти в формуванні національної ідентичності особистості; розуміння сутності освітнього середовища, навчального процесу шкіл на формування національної ідентичності. Таким чином, аналіз поточного стану освітнього простору дозволить виявити актуальні проблеми і протиріччя процесу формування національної ідентичності. Органічний зв'язок з аналізом освітнього простору дозволить розглянути національну ідентичність з позиції визначення її сутнісних рис. Вивчення процесів формування національної ідентичності в освітньому просторі особливо актуально для України, так як дозволяє виявити ті механізми, які дадуть можливість населенню нашої країни самовизначитися як громадянам України, і, в кінцевому рахунку, буде гарантом успішного розвитку суспільства і держави. Формування єдиної національної ідентичності значно сприятиме зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилить державу. Серед фундаментальних інтересів української держави і політичної нації – збереження територіальної цілісності; власної національної, культурної, мовної тощо самобутності; подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні стосунки із іншими державами і націями. Зоя Нікітіна (Тульчин) МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ: АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ У ВНЗ У статті йдеться про актуальність накопиченого в історії педагогіки спадку з теорії і практики міжпредметних зв’язків, про психологічне обґрунтування їх реалізації. Визначені види зв’язків і залежностей між предметами за змістом і за часом. Наведені приклади практичного вирішення координації суміжних дисциплін професійного циклу у ВНЗ І-ІІ р.а. Ключові слова: міжпредметні зв’язки, дидактична умова, координація, узгодження, комплексний підхід. 168

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку In the article, speech goes about actuality of the inheritance accumulated in history of pedagogics from a theory and practice of interdisciplinary copulas, about the psychological rationale of their realization. Certain types of connections and dependences between objects in content and times. Examples of practical decision of co-ordination of contiguous disciplines of professional cycle are made in Institution of higher learning of І-ІІ of level of accreditation. Keywords: interdisciplinary copulas, didactics condition, co-ordination, concordance, complex approach. Міждисциплінарні зв’язки є обов’язковою дидактичною умовою, що забезпечує координацію, інтеграцію, систему збагачення знань студентів, розвиток їхніх пізнавальних, творчих здібностей. Принцип комплексного підходу до вивчення професійно-практичного циклу потребує узгодження діяльності викладачів певних навчальних дисциплін. Давня педагогічна проблема є актуальною, набирає нового звучання. Поняття міжпредметних зв’язків в літературі характеризується по-різному. В «Педагогічному словнику» воно визначається як взаємне узгодження навчальних предметів. Деякі вчені-педагоги називають міжпредметні зв’язки дидактичною умовою, специфічною конструкцією змісту навчання. Інші вчені вважають їх дидактичним принципом. Загалом поняття міжпредметних зв’язків відповідає термінам «міждисциплінарність», «координація навчальних предметів». Термін «інтеграція» в освіті означає об’єднання в одній навчальній дисципліні узагальнених знань певної наукової області. Питання міжпредметних зв’язків має давнє коріння. Зупинимося на міжпредметних зв’язках з погляду класиків педагогіки. В епоху Відродження прогресивні педагоги виступали проти схоластики у навчанні, підкреслювали важливість формування уявлень про взаємозв’язки явищ. «Все, що знаходиться в тісному зв’язку, треба викладати у таких же зв’язках», ‒ зазначав великий дидакт Я.А.Каменський.[1] На його думку, необхідно налагоджувати зв’язки між навчальними предметами для формування системи знань. Не втратили сучасного звучання твердження Джона Локка про доцільність збагачення змісту одного предмета фактами іншого. Першу спробу психологічно обґрунтувати міжпредметні зв’язки зробив І.Ф.Герберт. Він підкреслив, що область «розумової сфери» виявляється в здатності відтворити раніше засвоєні знання у зв’язку з тими, які учні опановують в даний момент; за цих умов створюється можливість застосування знань на практиці. Актуальними є судження Ф.Дистервега про чіткий, логічний розподіл змісту кожного навчального предмета, з одного боку, і про встановлення зв’язків як між спорідненими предметами, так і між предметами різних циклів – з іншого боку. Найповніше в класичній педагогіці обґрунтування дидактичної значущості міжпредметних зв’язків дав К.Ушинський. Він виділяв міжпредметність з різних асоціативних зв’язків (за протилежністю, за спорідненістю, за часом, єдністю місця, розвитку та ін.). К.Ушинський підкреслював, наскільки є важливим вибудувати знання як систему в процесі їх накопичення. Подолати хаос в головах учнів можна через координацію, узгодження праці вчителів, коли кожний з них опікується не лише своїм предметом, а й про весь розумовий розвиток дитини. Відокремленість знань призводить до омертвлення ідей, понять, коли «вони лежать в голові, як на кладовищі, не знаючи про існування одне одного» [2]. Видатні педагоги давніх часів звертали увагу й на перевантаження програм. Одну з причин цього недоліку вони вбачали саме у відсутності взаємозв’язків між навчальним предметами. 169

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку В історії педагогіки накопичився цінний спадок з теорії і практики між предметних зв’язків. Вчені-педагоги обґрунтовували об’єктивну необхідність відображати реальні взаємозв’язки реального світу в навчальному процесі; підкреслювали світоглядну функцію між предметних зв’язків, їх роль в загальному розумовому розвитку учнів; виявляли позитивний вплив зв’язків на формування системи знань; розробляли методику узгодженого викладання різних навчальних предметів; робили спроби готувати учителя до реалізації між предметних зв’язків. Звісно, в умовах сьогодення, бурного розвитку знань, мова не йде про повну обізнаність, здатність до взаємозаміни. Однак компетентність викладача в близьких до його спеціальності областях безперечно необхідна. Актуальними з методичних порад є такі: при поясненні нового матеріалу і повторенні рекомендувалося використовувати знання з інших навчальних предметів; співзвучні сучасним вимогам думки про об’єднання занять внутрішніми зв’язками, про їхнє взаємне підкріплення, про спадкоємність в змісті окремих предметів і програм; важливим є питання про більш повне методичне забезпечення процесу опанування наукових ідей, спільних для певних навчальних дисциплін. З’ясуємо психологічне обґрунтування міжпредметних зв’язків. Оскільки навчальні дисципліни побудовані загалом за логікою тієї чи іншої науки, остільки вони не можуть бути ізольовані одна від одної. В цьому полягає головна необхідність реалізації міжпредметних зв’язків. Встановлення міжпредметних зв’язків базується і на фізіологічних і психологічних даних про системність роботи мозку і психічних функцій. «Що таке насправді акт міркування? – запитував вчений І.М.Сеченов і відповідав: ‒ «Це є ряд пов’язаних між собою уявлень, понять, існуючих в даний час у свідомості…» [1]. Він вважав, що сприйняття зовнішнього світу спрямоване на встановлення зв’язків і залежностей між предметами, об’єктивно існуючих поза ними. Розумовий розвиток дитини є безперервним поглибленням і розширенням уявлень і понять, які відображають ці зв’язки. Відповідно до учення І.Сеченова та І.Павлова розумова діяльність формується шляхом накопичення систем зв’язків в праці індивідуального розвитку. Система знань формується на основі асоціацій. Розумова діяльність на рівні внутрішньосистемних асоціацій охоплює використання знань з певної навчальної дисципліни. Внутрішньосистемні зв’язки об’єднують зміст курсу в систему. Найвищим ступенем асоціації є міжсистемні зв’язки. Вони об’єднують різні системи знань, умінь і навичок, головним чином, з суміжних навчальних дисциплін. Систематизація нових елементів та їх інтегрування є характерними особливостями розумової діяльності людини. Досягнення психологічної науки дозволяють розробити педагогічні умови формування системи знань. Вони допомагають винайти найефективніші методичні шляхи створення суттєвих асоціативних систем, їх виникнення і розвитку на різних етапах навчання, з’ясовують залежність знань від змісту, побудови підручників, структури занять, логіки викладу матеріалу педагогом, застосування форми і методичних прийомів. У вирішенні цих завдань психологія пов’язана з дидактикою і методикою навчання. Міждисциплінарні зв’язки закладаються, перш за все, у змісті навчальних дисциплін. Викладач кожної з них має бути зацікавлений у застосуванні знань із суміжних предметів циклу професійної та практичної підготовки. Завдання викладача – проаналізувати зв’язки, виділити найголовніші та згрупувати по циклах дисциплін на різних рівнях. За змістом вирізняють чотири види міжпредметних зв’язків: за спільністю теорії, законів, понять; за спільністю наукових фактів, що стосуються того самого об’єкту вивчення; за спільністю використання наукового методу; за спільністю способів розумової діяльності. За часом їх застосування визначають зв’язки попередні, супутні і подальші. Такий розподіл полегшує оцінювання їх дидактичної ролі і з’ясування місця та способу використання. 170

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Розглянемо різноманітне і складне взаємне переплетення зв’язків між дисциплінами циклу професійної та практичної підготовки за спеціальністю «Менеджмент соціокультурної діяльності»(спеціалізація «Кінофотовідеосправа»). «Сценарна композиція» ‒ «Організація та методика культурно-дозвіллєвої діяльності» (ОМКДД). Найбільш тісний контакт між цими дисциплінами пов'язаний з необхідністю: знати правила композиційної побудови сценарію, особливості застосування засобів інформаційної та рекламної діяльності, видів і форми проведення інтерв’ю; уміти розробляти сценарний план, епізод сценарію, сценарій сюжетно-ігрової програми, визначати наскрізну дію і надзавдання масового заходу. «Сценарна композиція» ‒ «Історія музики». Міждисциплінарні зв’язки в даному випадку є тимчасовими і непослідовними, проте необхідними. Важливим є значення основних музичних напрямів і певної термінології, уміння розрізняти основні жанри музичних творів. Музика у фільмі – один із чотирьох пластів звукової доріжки (мова, музика, звукові ефекти /шуми, атмосфера/ тиша) і відіграє важливу роль у творенні логіко-психологічних зв’язків усієї багатоскладної тканини кінотвору. Основними драматургічними концепціями творення кіно музики є принцип симфонічного розвитку, монотематизму, лейтсистеми, інтегрального звукоряду, а також композиційні форми, асимільовані з музичного і театрального мистецтва у таких жанрах, як фільм-концерт, фільм-опера, фільм-мюзикл. Працюючи над літературною драматургією, доречно провести паралель з драматургічними функціями кіномузики. «Сценарна композиція» - «Культура мови». Формуванню системи наукових знань сприяє узгодженість тематичних зв’язків між сценарною композицією і заняттями з культури мови. Визначимо розділи навчальної програми «Культура мови», які мають найбільшу кількість точок стику: «Орфоепічні стилі» (врахування стилів вимови в процесі озвучення тексту); «Використання мовних ресурсів у творчій роботі» (емоційно-образний вплив слова і засоби виразності у кіномові, прийоми уточнення слововживання для яскравої передачі думки); «Культура діалогу» (особливості побудови діалогів, переклад словесно-описової літературної мініатюри у кіноматографічний ряд з розробкою діалогу); «Особливості мовлення в творчій роботі на телебаченні» (специфіка інтерв’ю на ТБ, удосконалення навичок проведення інтерв’ю, тренувальна розробка і виклад новин); «Особливості мовлення в кіномистецтві» (відеоряд і словесна тканина ігрового, документального, науково-популярного фільмів; функції закадрового тексту); «Словесна дія в дипломних роботах студентів» (осмислення надзавдання словесної дії в дипломному фільмі; синтез тексту навколо основної думки; співвідношення ключових слів і фраз з відеорядом; перевірка монтажних мовних «стиків». Проблема міжпредметних зв’язків, яка не є за своєю сутністю новою, на даному етапі набула важливого соціально-педагогічного значення. У практичному здійсненні міжпредметних зв’язків існують певні труднощі. Це перш за все недостатня координація діяльності викладачів, недостатність знань і вмінь у реалізації зв’язків між певними дисциплінами. Міжпредметні зв’язки передбачають встановлення послідовності, наступності і перспективи розвитку знань. Отже, стисло сформулюємо значення координації навчальних програм. 1. Комплексний підхід до системи освіти вимагає органічних зв’язків між усіма складовими частинами змісту освіти. 2. Узгодженість навчально-виховного процесу з усіх дисциплін дозволяє досягти ефекту в загальному та професійному розвитку студентів. 3. Міждисциплінарні зв’язки дають незаперечний організаційно-педагогічний ефект, який усуває дублювання, економить навчальний час; на основі міждисциплінарних зв’язків можна узгоджувати діяльність педагогічного колективу та координувати керівництво всім ходом навчально-виховного процесу. 171

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Можливості для удосконалення методики реалізації міжпредметних зв’язків ще не вичерпані. Вишукувати нові способи і прийоми узагальнення матеріалу на міжпредметній основі – спільне завдання викладачів, методистів, учених-педагогів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Баранов К. Інноваційні системи, технології та моделі навчання. ‒ Запоріжжя: «Просвіта», 2004. 2. Безклубенко С.Д. Відеологія. Основи теорії екранного мистецтва. [текст] / С.Д. Безклубенко. ‒ К.: Альтерирес, 2004. 3. Єлісовенко Ю. Ораторське мистецтво. ‒ К.: Атіка, 2008. Навчальна програма з дисципліни «Культура мови», 2013. 4. Навчальна програма з дисципліни «Організація та методика культурно-дозвіллєвої діяльності», 2013. 5. Навчальна програма з дисципліни «Основи режисури кіно та телебачення», 2013. 6. Навчальна програма з дисципліни «Сценарна композиція», 2013. 7. Нечай О.Ф. Основы киноискусства [текст] / О.Ф. Нечай. ‒ М.: Просвещение, 1999. УДК 371. 33 Аліна Олешко (Суми) ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ЗАСОБІВ У ВИВЧЕННІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ У статті розглянуто доцільність використання мультимедійних засобів у процесі вивчення іноземної мови, зокрема німецької. Наведено приклади застосування деяких комп’ютерних технологій на занятті з німецької мови. Ключові слова: мультимедійні засоби, комп’ютерні технології, відеоматеріал, проектна діяльність. In the article is explained the advisability of using multimedia in the process of learning of foreign languages, particularly German. There are examples of the using of certain computer technologies by learning of German. Keywords: multimedia, computer technologies, video, project activity. Освіта на сучасному етапі свого розвитку вимагає від педагога не тільки глибоких професійних знань свого предмету, але й вдале впровадження інноваційних технологій в навчальний процес. Використання на заняттях технічних засобів сприяє побудові цікавих та продуктивних уроків. Сучасні педагоги часто послуговуються комп’ютерними технологіями, що сприяє закріпленню сьогоднішньої тенденції розвитку науки, адже не можливо уявити сучасника, який не використовує Інтернет, соціальні мережі, електронну пошту та інші ресурси. Оскільки, кордонів між країнами та континентами в інформаційному просторі майже не існує, кожен може дізнатися останні новини з життя іншої країни, тож знання іноземної мови – це не формальність, а нагальна потреба сьогодення, а поєднання процесу вивчення іноземної мови з впровадженням новітніх технологій сприяє поєднанню цікавого та корисного. Завдяки мультимедійним технологіям ми маємо одночасне поєднання текстового, аудіота відеоматеріалу, що дає можливість студентові більш детально познайомитися з культурою країни, мова якої вивчається, почути мовлення носіїв мови, а не тільки звичну вимову 172

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку викладача, а також розширити горизонти власних знань. Всі ці елементи впливають на емоційно-поняттєву сферу студента, що в свою чергу, будить в ньому інтерес до вивчення іноземної мови. Серед дослідників, які піднімають питання актуальності використання мультимедійних засобів у процесі вивчення іноземної мови є не тільки зарубіжні науковці (А. Д. Урсул, Р. О. Бріен, П. Росс), а також і вітчизняні ( В. Ю Биков, Ю. О. Жук, М. І. Жалдак, Р. С. Гуревич, В. Ф. Шолохович, В.Г. Афанас’єв, Ю.М. Батурін) та інші. Тож, застосування комп’ютерних технологій є як ніколи актуальним. Мультимедійні технології – це інформаційні технології, що дають змогу в одному програмному продукті поєднувати різноманітні види інформації: текст, ілюстрації, аудіо- і відеоінформацію, мультиплікації, слайди, графіку. Мультимедійні технології дають змогу створювати електронні додатки до існуючих підручників, енциклопедії, довідники, тренажери, розвивальні ігри, що стимулюють пізнавальну активність, розширюють кругозір, формують нові уміння та навички студентів, стають цікавим навчально-інформаційним засобом [2, с. 28-29]. Використання на занятті з німецької мови відеоматеріалів допомагає студенту зануритися у німецькомовне середовище, побачити культуру. Якщо тема заняття країнознавчого характеру, то викладач може продемонструвати визначні місця, студенти можуть побачити устрій місцевості, оформлення вулиць, як виглядають жителі, чому вони надають перевагу; якщо ж викладач має на меті пояснити нову граматичну тему, наприклад відмінювання прикметників чи перфект, то для цього також можна застосувати відеоматеріал, який яскраво та наочно пояснить тему, а викладачеві відводиться роль експерта, координатора, консультанта. Що ж стосується фонетичного аспекту, то завдяки аудіозаписам та відеоматеріалам студенти можуть відпрацювати інтонацію німецьких розповідних та питальних речень, попрацювати над вимовою дифтонгів, коротких та довгих голосних, а також відтворити темп мовлення. Як стверджує Завальнюк М. В. «поряд із використанням традиційних країнознавчих фільмів створюються фільми з іноземної мови, спеціально призначені для того, щоб ввести та пояснити певні лексичні, граматичні та фонетичні явища. Перспективним видається використання фонетичного курсу, де традиційні засоби – аудіокасета та супровідний підручник – доповнюються ще й відеоматеріалами. Такими є німецькі фонетичні відеокурси У. Гіршфельд «Вступ до німецької фонетики» („Einführung in die deutsche Phonetik“) [3] та У.Гіршфельд і К.Райнке „Simsalabim“ [4]» [1] Також, чи не найчастіше на заняттях з німецької мови використовують мультимедійну презентацію Power Point, що дозволяє поєднати одночасно зображення, текст, аудіо – та відеоматеріал. Так, вивчаючи тему «Kleidung» викладач може поєднати країнознавчий аспект представивши відеo «Im Geschäft», потренувати питання стосовно розміру, кольору. написавши деякі заготовки в презентації, а також пояснити за допомогою таблиць відмінювання прикметників. Мультимедійні засоби сприяють також самостійній пошуковій роботі студентів. У поєднанні з проектною методикою студенти можуть вивчати будь-яку тему, вони готують певний проект. Робота в групах, в результаті якої, кожна група повинна представити власне рішення поставленої задачі сприяє колективній діяльності, співпраці, активному пошуку інформації, її подальше сортування та оформлення для представлення перед аудиторією. Всі ці аспекти сприяють кращому запам’ятовуванню та зацікавленості студентів у вивченні німецької мови, адже вони самостійно представляють найактуальнішу на їх погляд інформацію. Таким чином студенти самостійно створюють презентації Power Point для оприлюднення знайденого матеріалу, вони знімають відео представляючи актуальні ситуації в ресторані, у лікаря чи в театрі, що робить процес вивчення німецької мови цікавим та захопливим. 173

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Варто зазначити, що завдяки мультимедійним технологіям можна тестувати рівень знань студенті, їх здатність правильно реагувати на репліки з діалогу чи відтворювати побачене в усному мовленні. Такий інтернет-сервіс як Kahoot дозволяє в режимі on-Line тестувати граматичні чи країнознавчі знання, але така форма визначення рівню знань не є стресовою для студенті, а має більш ігровий характер, що, в свою чергу, мотивує студентів вивчати німецьку мову. Загалом, заняття на яких застосовуються мультимедійні технології проходять набагато ефективніше, та цікавіше, опрацьовується значно більший обсяг навчального матеріалу, студенти отримують задоволення від вивчення мови, що приводить до високих результатів. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Завальнюк Л. В. Використання відео при навчанні німецької розмовної мови [Електронний ресурс] / Л. В. Завальнюк. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: http://www.rusnauka.com/36_NIO_2008/Philologia/39401.doc.htm. 2. Імбер В. І. Педагогічні умови застосування мультимедійних засобів навчання у підготовці майбутнього вчителя початкових класів: дис. канд. пед. наук: 13.00.04 / Імбер Вікторія Іванівна. – Вінниця, 2008. – 238 с. 3. Hirschfeld, U. Einführung in die deutsche Phonetik. Videokurs mit Begleitheft. ‒ Max Hueber Verlag, 1992. 4. Hirschfeld,U., Reinke,K. Phonetik Simsalabim. Ein Übungskurs für Deutschlernende. ‒ Langenscheidt, 1998. – 128 s. УДК 378.1 Магдалина Опачко (Ужгород) МОДЕЛЮВАННЯ ЯК СКЛАДОВИЙ КОМПОНЕНТ МЕТОДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗИКИ У статті розкривається сутність моделювання як компоненту методичної роботи вчителя фізики. У педагогічному процесі моделювання використовується як метод (навчання і пізнання) і як діяльність, яка спрямована на організацію та функціонування дидактичного середовища, дидактичної взаємодії, управління розвитком особистості в процесі навчання фізики. Ключові слова: методична діяльність вчителя, моделювання, середовище, взаємодія, процес навчання. The article reveals the essence of modeling in methodical work of teachers of physics. In the pedagogical process modeling is used as a method (teaching and learning) and as an activity aimed at organizing and functioning of the didactic environment, didactic interaction, personality development management in learning physics. Key words: methodical work of teachers, modeling, environment, interaction, learning process. У педагогічній літературі дедалі частіше поряд з терміном “проектування” вживається терін “моделювання”. Для нас важливо розрізняти терміни: і проектування, і моделювання розглядаємо як складові професійно-педагогічної і методичної діяльності вчителя фізики, кожна з яких відтворює певні функції; їх ототожнення унеможливлює розкриття компетенцій, що описують як проектування, так і моделювання. А відтак втрачає повноцінний зміст можливість представити методичну діяльність вчителя у компетентнісному вимірі. 174

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку У попередніх дослідженнях нами розкривались окремі аспекти вживання терміну моделювання [2; 3; 5]. Мета дослідження полягала у визначенні змісту моделювання як складової методичної діяльності вчителя фізики. Проектування – це створення схеми, моделі, образу дій; це накреслення образу ідеальної діяльності. Схема, модель, образ – складові проектування. Проект як результат діяльності проектування, реалізується в процесі відтворення моделі, дотримання схеми тощо. Тобто, створення моделі (якщо така потрібна) є частиною, компонентом проектування. Але ототожнювати проектування і моделювання не варто. Моделювання у методичній діяльності вчителя фізики використовується в значенні методу і діяльності. Як метод навчання моделювання слугує для вивчення явища, процесу, будови об’єкта (складної структури); в цьому випадку використовують моделі абстрактні (матеріальна точка, ідеальний газ тощо) та матеріальні – спеціально створені конструкції (наприклад, модель двигуна внутрішнього згорання). Моделювання як метод навчання використовується для пояснення теорії (складної структури, наприклад, модель атома Бора, планетарна модель атома Резерфорда; наочного представлення невидимих об’єктів, або процесів, що відбуваються в них для кращого розуміння теоретичних викладок (моделі, пропоновані Р.Фейнманом для розуміння квантових процесів, що відбуваються у атомній системі тощо). В цьому випадку моделювання – метод наукового пізнання, що дозволяє глибше проникнути у закритий від споглядання світ. Моделювання як метод наукового дослідження (наприклад, на основі модельних уявлень описуються і досліджуються явища педагогічної дійсності з метою наукового прогнозування динаміки подій; аналіз ефективності запропонованої методики навчання передбачає використання математичного моделювання тощо). Моделювання як метод наукового дослідження вчителем на практиці, майже не використовується, але тенденція підготовки вчителя-дослідника, яка спостерігається у деяких європейських країнах (Угорщині, Словаччині) актуалізує потребу опанування вчителем моделювання як методу наукової прогностики. Моделювання у структурі методичної діяльності педагога відтворює усі характерні для діяльності етапи (ціль, зміст, організація, результат), але має своє змістове наповнення. Узагальнення досліджень з використання моделювання у професійній педагогічній діяльності уможливлює розкриття трьох аспектів моделювання як діяльності. Для їх розрізнення використовуємо умовні “позначення”: моделювання як реалізація цілей навчання за визначених умов – моделювання як вибір стратегії; моделювання умов організації навчання і управління засвоєнням знань – моделювання як вибір тактики; моделювання результату навчання – ситуативне моделювання (більше нам імпонує термін – моделювання як імпровізація). Конретизуємо сказане. Моделювання як діяльність пов’язане із реалізацією цілей навчання у визначених умовах. В цьому контексті можемо говорити про моделювання навчання в залежності від: змісту освіти (загальноосвітній, академічний, гуманітарний, профільний); рівневої диференціації (репродуктивний, продуктивний, творчий рівні); від переважаючого стилю навчання. Моделювання як діяльність пов’язане із конструюванням навчально-пізнавальних, дослідницьких ситуацій, які реалізуються на індивідуальному (індивідуальні завдання для окремого (-их) учнів; груповому (організація роботи в групах, парах: “взаємообмін завданнями”; “броунівський рух”; “змішані групи”; “діалог Сократа”; “коло ідей”; “мозковий штурм”; “снігова куля”; “мікрофон”; навчальні ігри; дискусії; метод проектів; навчальна конференція тощо) рівнях; ситуацій з використанням інтерактивних методів навчання, інформаційно-комунікативних та особистісно-орієнтованих технологій (в тому числі, і методу проектів) тощо. 175

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Про моделювання як діяльність йдеться і у тому випадку, коли вчителем здійснюється свідомий вибір однієї із багатьох (кількох) можливостей, який здійснюється в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Наприклад, вчитель, маючи мету реалізувати певний задум (показати світоглядне, філософське значення другого закону термодинаміки) “зіштовхується” із відсутністю в учнів зацікавленості, живого інтересу до цього питання: учні збуджені після фізкультури не можуть зосередитися на суті проблеми, або ж це видається їм складним і далеким, таким, що ніяк не пов’язане з їхнім життям тут і зараз. Вчитель, прагнучи, все ж, досягти поставленої мети, вдається до моделювання ситуації: спокійно і ненав’язливо заводить розмову про звичні речі і, поступово захопивши увагу аудиторії, досягає мети. Тобто моделювання в цьому випадку, – це скоріше імпровізація, але не на вільну, а на задану тему. Сукупність способів моделювання, які використовуються у професійній діяльності вчителя (в тому числі, методичній роботі) може бути представлена і описана через поняття “середовище” і “взаємодія”. Дослідники вважають середовище вагомим чинником розвитку людини, що забезпечує умови для її існування, взаємодії з іншими людьми, а тому сприяють набуттю необхідного життєвого досвіду. Процес навчання й виховання також неможливий без існування адекватного середовища, яке сприятливе для соціального й особистісного становлення учнів, продуктивне для їх навчальних успіхів й позитивного самопочуття. Якщо ж виокремити умови, в яких здійснюється безпосередня навчально-пізнавальна діяльність учнів, то правомірно говорити про існування дидактичного середовища. Моделювання дидактичного середовища спрямоване на створення умов успішного засвоєння учнями змісту фізичної освіти, тобто йдеться про необхідність забезпечення вчителем умов, за яких здійснюється інтелектуальний, емоційний, особистісний, творчий розвиток учнів. Значне місце і роль у ефективності моделювання дидактичного середовища належить моделюванню дидактичної взаємодії. Під дидактичним середовищем розуміємо умови (обставин, ситуацій), в яких проходить (здійснюється) навчання учнів, відбувається їх розвиток та виховання у процесі навчання, а також проявляється професійна майстерність педагога, його вміння організувати та управляти (керувати) навчально-пізнавальною діяльністю учнів, розвитком їх інтелектуальних і творчих здібностей. Іншими словами, під дидактичними середовищем розумітимемо сукупність умов, в яких здійснюється дидактичний процес [4]. Складовим компонентом дидактичного середовища є дидактична взаємодія. Термін “дидактична взаємодія” вживаємо у розумінні предметного спілкування, взаємообміну та предметних зв’язках, що виникають у процесі досягнення дидактичних цілей. Моделювати дидактичну взаємодію означає описати її (взаємодію) на різних рівнях, у різних аспектах з метою представлення множини суттєвих, стійких і найбільш повторюваних зв’язків, що виникають у процесі взаємодії [3]. Провідним механізмом реалізації дидактичної взаємодії є педагогічне спілкування. Велике значення має діалогізація навчання. Як зауважує В.А. Кушнір, саме діалог є для педагога “засобом проникнення” в особистість, і через діалог педагог може виявити фактори, котрі впливають на становлення особистості як окремого, унікального, “живого”, а не “середньостатистичного” [1, с. 184]. У процесі діалогу виникають такі особливі стосунки, які “не можна звести ні до чисто логічних, ні до чисто предметних”. Хоча, як справедливо відмічає В.А.Кушнір, “поліфонічність педагогічного процесу, багатоголосся, обмін репліками, монологами, ще не роблять педагогічний процес діалогічним” [Там само]. Діалогізація дидактичної взаємодії здійснюється шляхом добору адекватних методів навчання та майстерним їх використанням. Діалогізація навчання забезпечує зворотній зв’язок, що реалізується не тільки через традиційні контроль і оцінювання знань учнів, а й через постійну діагностику планів та настроїв учнів, налаштованості їх на отримання результатів. Наприклад: “На які практичні питання ви б хотіли отримати відповіді у процесі 176

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку вивчення цього розділу фізики? Чи бажаєте ви більше дізнаватися про використання того, що вивчатиметься у реальному житті? Чи цікавлять вас згадки про ці явища у літературних творах; художні твори про відкриття, їх історію та життя видатних творців фізичної науки…? ” У процесі діалогізації всі зусилля вчителя спрямовані на підтримку активної участі учнів у процесі предметного спілкування, розвиток індивідуальної відповідальності за результати не тільки власної діяльності, а й за результати роботи групи, адже успіх у роботі команди залежить від кожного учасника, вчасно і якісно підготовлена групова презентація є результатом відповідальності кожного окремого учня. Великий дидактичний потенціал для моделювання дидактичної взаємодії має поєднання можливостей використання інформаційно-комунікаційних технологій [2] із діалогізацією навчання [5]. Це дозволяє учням:  бути більш самостійними, впевненішими у своїй роботі: можливість багаторазових повторювань, уточнень, перевірки та встановлення закономірностей дають можливість самостійно обирати способи проведення експерименту, оформлення записів, простежити за розвитком подій, повернутися на початок, або до того кроку, який приводить до невірних міркувань тощо; іноді для вирішення проблеми потрібне розуміння загальної концепції дослідження і тоді необхідно самостійно опрацювати теоретичний матеріал підручника (електронного);  усвідомлювати знання як вартість: отримання знань і навичок не є самоціллю – акцент переноситься на їх використанні у житті, у побуті, у вирішенні проблем; володіння знаннями приносить задоволення, адже вирішувати реальні проблеми самому і допомагати їх вирішувати іншим – це справді приємно. Вміло вкраплений діалог (що містить питання і нагад ування) налаштовує на: активізацію отриманого вже досвіду, дозволяє презентувати експозицію ідей, заохочує до систематизації та узагальнення вивченого, наприклад: “Ви чули про…? Хто-небудь з вас поділиться досвідом…? Ваш підхід до вирішення проблеми схожий з іншими…? Що може бути причиною цього явища….? Як би ви пояснили…? Які наслідки….?” Різноманітність ситуацій, які виникають у процесі такого навчання відіграє роль мотивуючого чинника: організація навчання в кілька рівнів, методи, що використовуються у процесі дидактичної взаємодії (ігрові, ситуативні), різноманітність у способах і темпі виконання – забезпечують комфортні для навчання учнів умови. Отже, моделювання у методичній діяльності вчителя фізики використовується в значенні методу (навчання і пізнання, дослідження) і діяльності. виокремлюємо три аспекти моделювання як діяльності: моделювання як вибір стратегії навчання (реалізація змісту освіти на визначеному рівні; моделювання як вибір тактики (створення умов організації навчання і управління засвоєнням знань); ситуативне моделювання (або майстерність імпровізації). Сутність кожного із аспектів моделювання розкривається через поняття “дидактичне середовище” і “дидактична взаємодія”. Діалогізація навчання розглядається як умова ефективності моделювання взаємодії і середовища. Перспективи подальших досліджень пов’язані із розкриттям способів діалогізації навчання фізики в школі. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кушнір В.А. Системний аналіз педагогічного процесу: методологічний аспект [Монографія] /В.А.Кушнір. – Кіровоград: Вид. центр КДПУ, 2001. – 348 с. 2. Опачко М.В. Моделювання дидактичної взаємодії з використанням інформаційнокомунікаційних технологій у процесі вивчення фізики в школі / М.В.Опачко // Вісник Чернігівського НПУ ім. Т.Шевченка. Серія: Педагогічні науки. [ред. кол.: О.В.Бобир]. – Чернігів: ЧНПУ ім. Т.Г.Шевченка, 2016 – Вип.138. – С.118-121. 177

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 3. Опачко М.В. Моделювання взаємодії у процесі вивчення фізики в школі/М.В.Опачко// Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип. ХХІV. – Івано- Франківськ, 2008. – С.131-138 4. Опачко М.В. Організація і функціонування дидактичного середовища в процесі навчання фізики в школі / М.В.Опачко // Збірник наукових праць. Педагогічні науки – Вип.50. – Ч.1. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2008. – С.329-331. 5. Опачко М. Модернізація дидактичної взаємодії у процесі вивчення фізики старшокласниками в школах Угорщини / М. Опачко, Й. Міс // Zborník z medzinárodnej vedecko-odbornej konferencie “Prírodnévedy, vzdelávanie a spoločnosť (30. septembra ‒ 02. októbra 2015)”, Prešovská univerzita v Prešove, 2015. – S.138-142. УДК 37.026:378.1 Олена Попадич (Ужгород) ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ СТУДЕНТІВ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ Стаття присвячена вивченню пізнавальної активності студентів як фактору формування професійної компетентності майбутніх педагогів вищої школи. У ній розкрито основні результати дослідження з даної проблеми. Розглянуто зміст та визначено систему засобів активізації пізнавальної активності майбутніх педагогів вищої школи, визначено зміст поняття «професійна компетентність майбутнього педагога вищої школи». Ключові слова: пізнавальна активність, провесійна компетентінсть, майбутній педагог, студент вищого навчального закладу. This article is devoted to the study of students’ the formation of cognitive activity as a factor of high school future teachers’ professional competence. It reveals the main results of research on this issue. The content of the system is considered and the means to enhance the future high school teachers’ cognitive activity are determined, the concept of «high school future teachers’ professional competence» is defined in the article. Key words: cognitive activity, professional competence, future teacher, hagh school student. У сучасних соціокультурних умовах суспільство висуває якісно нові вимоги до педагога, рівня його освіти, професіоналізму, ціннісних орієнтацій, пізнавальної активності, які стають невід’ємною частиною його життєдіяльності. На основі глибокого розуміння мети та соціальної значущості своєї майбутньої професії як особливої сфери діяльності, що забезпечує трансляцію знань та культури від покоління до покоління, майбутній педагог повинен мати достатньо розвинену пізнавальну активність для того, щоб володіти знаннями змісту та методів навчання, спиратися на новітні наукові дослідження в галузі дидактики, знати і використовувати методи, прийоми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів та бути професійно компетентним. Саме тому проблема пізнавальної активності студентів як фактору формування професійної компетентності майбутніх педагогів вищої школи є особливо актуальною та стала предметом нашого дослідження. Різні аспекти формування пізнавальної активності студентів розкриті у працях А. Алексюка, Ю. Бабанського, В. Беcпалька, В. Лозової, І. Харламова та ін.; виявленню умов активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів присвячені дослідження П. Лузана, О. Пиндик, Т. Темерівської та ін.; питанням формування пізнавальної діяльності – праці А. Дьоміна, О. Киричука, В. Лозова та ін. Однак досліджень, присвячених пізнавальній 178

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку активності студентів як фактору професійної компетентності майбутніх педагогів вищої школи, недостатньо. Відомо, що пізнавальна активність – це інтерес до навчальної діяльності, до придбання знань, до науки [1]. На нашу думку, основними спонукальними силами пізнавальної активності майбутніх фахівців є наступні: природна допитливість, задоволення від процесу навчання, потреби, які змушують шукати шляхи і засоби вирішення нагальних завдань, що виникають у ході розвитку і вдосконалення. Результатом активного пізнання є придбання теоретичних знань, яке набуває сенсу, пройшовши через діяльність. У педагогічних дослідженнях найчастіше пізнавальну активність розглядають як таку організацію сприйняття навчального матеріалу студентами, при якій засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв’язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою, конкретизація, узагальнення, оцінка навчального матеріалу з різних точок зору [5, с.34]. Ми формулюємо визначення, яке використовується у нашому дослідженні: пізнавальна активність майбутнього педагога вищої школи – це діяльність, яка спрямована на стимулювання процесу усвідомлення майбутніми педагогами їхніх загальних інтересів і потреб як єдиної групи, визначення необхідних засобів та активних дій для досягнення усвідомлених цілей. Пізнавальна активність майбутнього педагога вищої школи має два тісно пов’язані між собою джерела – навчальні впливи (програма, підручник, викладач) і особистий досвід самого студента, який включає в себе досвід його індивідуальної взаємодії зі світом і результати попереднього навчання. Таким чином, активність студентів виступає і як показник ставлення до пізнання в конкретній навчальній ситуації, і як якість особистості, що має соціальне значення. Ознаками сформованості активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість [7, с. 9]. Завдяки таким ознакам можна простежити підвищення активності студентів у процесі навчання. Зазначимо, що поняття «активізація пізнавальної діяльності» та «пізнавальна активність» не є ідентичними, але вони взаємопов’язані і взаємодоповнюють один одного в освітньому процесі вищої школи. У своєму дослідженні ми розглядаємо пізнавальну активність як продуктивну діяльність, в якій проявляється особистість студента з його ставленням до змісту, характеру навчально-пізнавальної діяльності та прагненням мобілізувати свої морально-вольові зусилля в умовах, спрямованих на формування стійких пізнавальних інтересів і мотивів. Вирішення проблеми пізнавальної активності студентів у процесі навчання у вищому навчальному закладі залежить від розробленої системи методів і прийомів, що сприяють активізації навчальної діяльності студентів, виявлення найбільш ефективних умов і засобів навчання, активної діяльності самого викладача та є одним з факторів формування професійної компетентості майбутніх педагогів вищої школи. Визначимо зміст професійної компетентності як одного з ключових понять нашого дослідження. За даними відкритої мережевої енциклопедії «Вікіпедія», «компетентний» – це «той, хто володіє компетенцією – низкою повноважень певного закладу, особи або колом справ, питань, що підпорядковані чиємусь веденню». «Competent» (франц.) – компетентний, правомірний. «Competens» (лат.) – відповідний, здатний. «Competence» (англ.) – здатність [4]. «Професійна компетентність – це інтегративне утворення особистості, що поєднує в собі сукупність знань, умінь, навичок, досвіду і особистісних якостей, які обумовлюють готовність і здатність особистості діяти у складній ситуації та вирішувати професійні завдання з високим ступенем невизначеності; здатність до досягнення більш якісного результату праці, ставлення до професії як до цінності» [6, с. 157]. 179

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Ми формулюємо визначення, яке використовується у нашому дослідженні: професійна компетентність майбутнього педагога вищої школи – це сукупність знань і вмінь, необхідних для виконання конкретних функцій, що відображають основні напрями, види і форми управлінської діяльності й в цілому складають базову основу моделі посадової компетентності; це складне інтегративно-динамічне особистісне утворення, що складається з ієрархічно взаємопов’язаних функціонально-особистісного і структурно-особистісного ресурсів, що виявляються у рівні розвитку основних (когнітивного та діяльнісного) і підтримуючих (мотиваційного, емоційно-вольового та ціннісно-рефлексивного) компонентів, що дозволяють керівнику впевнено реалізовувати управлінські функції адекватно ситуації. На нашу думку, професійна компетентність майбутнього педагога має інтегративну природу, адже її джерелом є різні сфери культури (духовної, громадської, соціальної, педагогічної, управлінської, правової, етичної, екологічної тощо), вона вимагає значного інтелектуального розвитку, включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси. Компетентність включає екологічну, мотиваційну, рефлексивну, когнітивну, операційно-технологічну, етичну та інші складові змісту підготовки та передбачає нарощування знань, умінь, досвіду професійно-особистісного саморозвитку творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення [2, с. 96]. Розглядаючи проблему формування пізнавальної активності студента як фактору професійної компетентності майбутнього педагога вищої школи, ми виходимо з цілей і змісту вищої освіти. Професійна компетентність будь-якого фахівця включає в себе три складові: теоретичну, практичну і психологічну. Теоретична складова забезпечує цілісне уявлення про професійну діяльність як про активний процес. Практична складова визначає підготовленість майбутнього фахівця до вирішення професійних завдань. Психологічна складова характеризує особистісні якості, необхідні для виконання професійної діяльності. Фахівцю з вищою освітою необхідні такі особистісні та якості як позитивна мотивація, адаптивність до умов сучасного виробництва, прагнення до особистісного та професійного росту, комунікабельність. Рішення проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів на сучасному етапі соціального розвитку вимагає системного підходу [3, с. 75]. Ми пропонуємо таку систему засобів активізації пізнавальної активності майбутніх педагогів вищої школи: а) зміст предмета; б) методи і прийоми навчання; в) форми організації навчання студентів. Реалізація принципу активності в навчанні в сучасних умовах забезпечує ефективність і оптимізацію, цілеспрямовану діяльність студентів. Таким чином, нами встановлено, що пізнавальна активність як цілеспрямована, інтенсивна діяльність розглядається сучасними педагогами і психологами як головна, пріоритетна передумова творчого й повноцінного навчання та є одним з факторів формування професійної компетентності майбутнього педагога вищої школи. Саме від пізнавальної активності залежить становлення студента не тільки як особистості, але і як професійно компетентного висококваліфікованого фахівця. Процес активізації пізнавальної діяльності майбутніх педагогів у вищому навчальному закладі повинен відбуватися систематично, охоплюючи усі можливі напрямки. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Ukrbukva.net [Текст]. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrbukva.net/8558-Poznavatel-naya-aktivnost.html. – Загол. з екрану. – Мова укр. 2. Бондар В. І. Дидактика : [підручник для студентів педагогічних спеціальностей] / Володимир Іванович Бондар. – К. : Либідь, 2005. – 264 с. 3. Володько В. Педагогічна система навчання: теорія, перспективи, практика / В. Володько. – К. : Пед. преса, 2000. – 148 с. 4. Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Текст]. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki. – Загол. з екрану. – Мова укр. 180

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 5. Дубинчук Е.С. Активизация познавательной деятельности учащихся средних профессионально-технических училищ в процессе обучения. – К.: Высшая школа, 1987. – 101 с. 6. Педагогічна майстерність учителя: Навчальний посібник для студентів, викладачів, учителів / За ред. В.М. Гриньової. – Х.: Видавник Шуст А.І., 2000. – 252 с. 7. Якиманская И.С. Принцип активности в педагогической психологии // Вопросы психологии. – 1989. – № 6. – С. 5–13. УДК 378.147 Олена Пушкар, Тетяна Савченко (Дніпро) ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ КЛІНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ У ДНІПРОВСЬКОМУ БАЗОВОМУ МЕДИЧНОМУ КОЛЕДЖІ Дана стаття розглядає інтеграційний підхід у навчанні як уміння поєднувати знання клінічної термінології, отримані на практичних заняттях з англійської та латинської мов. Використання інноваційних технологій в аудиторній та позааудиторній роботі сприяє формуванню системних знань за рахунок встановлення міждисциплінарних зв’язків, які є важливою складовою системи освіти. Ключові слова: іноземна мова, латинська мова, клінічна термінологія, професійноорієнтоване навчання, інтеграційний підхід, інноваційні технології навчання. This article observes the integrative approach in training as the ability to combine clinical terminology knowledge gained at workshops in English and Latin. Іnnovative technologies in class and extracurricular work contributes to the system of knowledge by installing interdisciplinary connections which are an important component of the educational system. Key words: foreign language, Latin, clinical terminology, professionally oriented training, integrative approach, educative innovative technologies. Підготовка спеціаліста, компетентного в сфері своєї професійної діяльності, здатного до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, постійного самовдосконалення та саморозвитку є основною метою сучасної вищої професійної освіти. Термінологія, як основа професійної лексики, з кожним роком привертає все більше уваги, що є прямим відображенням ролі науки в сучасному суспільстві. У тісному зв'язку з розвитком науки постає проблема впорядкування її термінології, що особливо гостро відчувається в медико-біологічних науках, які оперують десятками тисяч термінів і характеризуються багатоаспектністю і складністю понятійного апарату. Клінічні терміни, за деякими оцінками, складають понад 75 % від усього медичного термінологічного фонду. Цей факт є основою для вивчення клінічної термінології і формування клінічного мислення. Основну роль у засвоєнні клінічної термінології грають греко-латинські терміноформуючі елементи, які ще називають "терміноелементами". Оволодіння системою греко-латинських терміноелементів ‒ це, свого роду, термінологічний ключ до розуміння базової медичної клінічної термінології [2, с. 33]. Англійська мова для медиків стає все актуальнішою. Вільне володіння англійською мовою дозволяє обмінюватися професійними знаннями з іноземними колегами, активно брати участь у міжнародних конференціях, а також більш чітко і своєчасно надавати невідкладну швидку допомогу іноземцеві, не звертаючись за допомогою до перекладачів. 181

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Медична англійська мова з кожним днем поповнюється все новими термінами і може надати незамінну послугу тим, хто бажає пройти зарубіжне стажування, поповнити запас професійних слів, а також почуватись більш впевнено при перекладі наукових текстів. Латинь у наш час використовується як міжнародна наукова мова серед медикобіологічних дисциплін, які вивчаються і застосовуються лікарями і медичними працівниками всього світу. Тому є абсолютною очевидністю необхідність і розуміння латинської медичної термінології будь-яким фахівцем, який працює в галузі медицини. Знання латинської мови та основ медичної термінології, які необхідні для формування бази знань та умінь, оволодіння багатопрофільною медичною термінологією будуть використані в подальшому вивченні спеціальних дисциплін [4, с. 18-20]. Однією із складових інноваційної системи освіти є інтеграційний підхід до вивчення іноземної мови в медичному коледжі, зумовлений поєднанням окремих елементів навчання в єдину цілісну систему. Зробивши теоретичний аналіз праць з питань інтегративного навчання, дослідниця Л. Гриценко виокремлює такі його ознаки: міждисциплінарність, узагальненість, системність, загальнонауковість [1, с. 75-76]. Саме інтеграційний підхід сприяє залученню студентів до вивчення принципів утворення та розуміння латино-грецької медичної термінології. Формування мовної компетентності студентів на основі інтеграційного підходу до вивчення іноземної мови підвищує мотивацію щодо виходу в спонтанне мовлення та сприяє здоланню психологічних та лінгвістичних бар’єрів у спілкуванні і створює умови для розвитку особистості [3, с. 9-11]. Інтеграційний підхід до вивчення іноземних мов у Дніпровському базовому медичному коледжі базується на двох рівнях: - внутрішньо–дисциплінарному; - міждисциплінарному. Міждисциплінарні зв'язки є однією з особливостей викладання іноземних мов у медичному коледжі. Курс іноземної мови є своєрідним фокусом, де сходяться і отримують застосування знання з інших дисциплін і, передусім, професійно орієнтованих. В процесі вивчення іноземної мови інтегруються класичні дисципліни (українська та латинська мови, література, історія) та медичні дисципліни. На практичних заняттях з іноземної мови за професійним спрямуванням студенти застосовують знання зі спеціальних дисциплін, використовуючи відповідний лексичний матеріал у своїй мовній діяльності на іноземній мові. Робочі програми навчальних дисциплін «Основи латинської мови з медичною термінологією» та «Іноземна мова за професійним спрямуванням» складено таким чином, що вивчення медичної термінології, включаючи клінічну, на практичних заняттях з латинської мови передує вивченню відповідної тематики на практичних заняттях з іноземної мови. Таким чином, запам’ятовування та засвоєння іншомовних лексичних одиниць медичної сфери відбувається скоріше, якщо студенти-медики вже вивчали латинські еквіваленти відповідних лексичних одиниць. З практичного досвіду відомо, що ефективно запам’ятовується той матеріал, який безпосередньо пов'язаний з основною діяльністю студента. Специфіка навчання в медичному коледжі дозволяє систематизувати іншомовний лексичний матеріал медичної сфери трьома мовами: іноземною, латинською і українською. Це, безумовно, сприяє більш ефективному засвоєнню лексичних одиниць. Викладачі даних дисциплін нашого коледжу шукають нові підходи до вивчення та використання клінічної термінології на заняттях з англійської та латинської мов. Інтерактивний підхід до навчання надає викладачам і студентам нові форми комунікації, нові варіанти вирішення абстрактних і конкретних завдань, перетворюючи викладача у натхненника інтелектуального та творчого потенціалу студента. Система навчання вкладається в схему «викладач – технологія – студент». Інтерактивний підхід до навчання дозволяє наблизити навчальні умови до реальних, відновлюючи ситуації, які імітують 182

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку професійну діяльність в міжкультурному контексті, і стимулюють студентів до міжособистісної взаємодії. Так, на етапі введення лексики, при роботі з клінічними текстами широко використовуються інтерактивні технології колективно-групового навчання, такі як «Мікрофон», «Карусель», «Коло». На етапі засвоєння медичних термінів студентам пропонуються різноманітні вправи на знання латино-грецьких термінів та їх еквівалентів в англійській мові, які завжди викликають професійну зацікавленість у студентів. Наприклад, вони із задоволенням виконують завдання такого типу: Завдання 1. Скласти латинські терміни за даними значеннями та перекласти їх англійською мовою: І варіант ІІ варіант 1. Кров у сечі 1. Наука про шкіру 2. Запалення піхви 2. Знижений тиск 3. Недокрів’я 3. Наука про серцеві хвороби 4. Розріз язика 4. Запалення легенів 5. Лікування серцевих захворювань 5. Розтин легенів 6. Утруднене сечовиділення 6. Опущення нирки 7. Захворювання очей 7. Кров’яна пухлина 8. Збільшення органу 8. Зниження температури 9. Лікування водою 9. Розтягнення м’язів 10. Біль у шлунку 10. Запалення матки Завдання 2. Виписати окремо клінічні терміни латинською та англійською мовами та перекласти на рідну мову: amputatio, section, bleeding, oedema cutis, ulcer, respiration, fracture, inflammatio allergica, tussis, vitium cordis, fainting. Такі завдання представлені у створеному викладачами латинської мови нашого закладу збірнику вправ з вивчення клінічної термінології. Коли мова заходить про імплементацію здобутих знань, не можна не згадати про спілкування, яке включає поняття «роль». В процесі ділової гри засвоєння знань, формування вмінь та навичок накладається на канву професійної діяльності. Окремою ланкою вивчення клінічної термінології є позааудиторна робота. Актуальним в сучасному світі є питання надання паліативної допомоги пацієнтам в усіх стадіях захворювання, особливо тим, хто наближається до кінця життя. Працюючи над темою «Паліативна медицина», студенти виявили творчий підхід до пошуку інформаційного матеріалу, до підготовки презентацій з теми, створення ситуацій моделювання професійної діяльності («Надання першої допомоги в екстрених ситуаціях», «Прийом до хоспісу», «Бесіда з родиною пацієнта» тощо). За результатами творчої пошукової роботи було створено латинський та англійський словники клінічних термінів з теми «Паліативна медицина», які стануть у нагоді в роботі у центрах паліативної допомоги та хоспісних відділеннях. З латинської термінології: Absente aegroto (consilium) – За відсутністю хворого (консиліум) Anamnesis morbi Дані про захворювання Аrcana medici – Лікарські таємниці Ars curandi – Мистецтво лікування Casus extraordinarius – Незвичайний випадок Collapsus Колапс, падіння діяльності Decubitus Пролежень 183

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Decursus – Перебіг хвороби Diagnosis dubia – Сумнівний діагноз Diagnosis vera – Діагноз правильний Dosis pro cursu – Доза на курс лікування Dura necessitas – Сувора необхідність Euthanasia Безболісна смерть Facies Hippocratica – Гіпократове обличчя; обличчя помираючого Fraus pia – Свята неправда (деонтологічне) Habitus aegroti – Зовнішність хворого Hospes, hospitium – Гостинність In situ – Без змін Indicatio vitalis – Життєві показники In statu nascendi У момент зародження Pallium – Плащ Post mortem medicina – Запізне лікування Praesente medico (aegroto) – В присутності лікаря (хворого) Primum non nocere – Перш за все, не нашкодь (Цельс) Situs Стан, положення Status communis Загальний стан Status idem Стан хворого такий же Status praesens – Стан хворого на теперішній час Status quo ante – Попередній стан хворого З англійської термінології: Department of palliative care Відділення паліативної допомоги Pain relief therapy Кабінет протибольової терапії Palliative care centеr Центр паліативної допомоги Hospìce department Хоспісне відділення Localization of pain Локалізація болю Nature of pain Характер болю Relief of suffering Полегшення страждань Relatives of patients Родичі хворих Body mass Dynamics Маса тіла в динаміці The plan of further treatment План подальшого лікування Quality of life Якість життя Chronic pain syndrome Хронічний больовий синдром The progression of the process Прогресування процесу Effective analgesia Ефективне знеболення Ensuring drugs Забезпечення наркотиками Prediction of life expectancy Прогноз терміну життя Limited life expectancy Обмежений прогноз життя The lack of prospects for recovery Відсутність перспектив одужання Incurable (terminal) patients Інкурабельні (невиліковні) хворі Effective dose Ефективна доза Seriously ill patients Важкохворі пацієнти Courses on providing hospice care Курси з надання хоспісної допомоги Alzheimer's Хвороба Альцгеймера В рамках проведення тижня циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін силами гуртківців та викладачів проводяться різноманітні заходи, такі як брейн-ринги, квести, вікторини на знання латинської фразеології та медичної термінології засобами англійської та латинської мов. Завдання, які включаються до «геймів», поділяються на рівні за складністю, 184

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку що дає можливість здійснювати диференційований підхід та заохочувати до заходів усіх учасників, відповідно до інтелектуальних здібностей і мовних можливостей кожного. Таким чином, застосування інтеграційних форм навчання сприяє налагоджуванню взаєморозуміння і поліпшенню співпраці викладачів та студентів у процесі навчання, дає можливість ширше використовувати потенційні можливості змісту навчального матеріалу та розвинути здібності студентів. Інтеграція – необхідна умова сучасного навчального процесу. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гриценко Л.І. Теорія і практика навчання: інтеграційний підхід: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / Л.І.Гриценко. – М.: Academia, 2008. – 240 с. 2. Кондратьев Д.К. и др. Латинский язык. Анатомическая номенклатура, фармацевтическая терминология и рецептура, клиническая терминология: учебнометодическое пособие для студентов лечебного, педиатрического, медико-психологического и медико-диагностического факультетов: под общ. ред. Д.К. Кондратьева, 2-е изд. – Гродно : ГрГМУ, 2009. – 416 с. 3. Морська Н.О. Інтегрований підхід до викладання іноземної мови / Н.О. Морська // Проблеми лінгвістики науково-технічного і художнього тексту та питання лінгвометодики: Збірник наукових праць // Вісник Національного університету "Львівська політехніка"; №419. – Львів : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2001. – С.18-20. 4. Петрова В.Г., Ермичева В.И. Латинская терминология в медицине: учебное пособие / В.Г.Петрова, В.И.Ермичева. ‒ 2-е узд., испр. и доп. – М : АСТ/Астрель, 2009. – С. 9-11.

185

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ УДК 338.27 Оксана Кубайчук, Аліна Камишіна (Київ) РОЗРОБКА НАДБУДОВ MS EXCEL ДЛЯ СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПОКРОКОВІ АЛГОРИТМИ Розв’язано задачу побудови покрокової регресії в середовищі Excel. Для визначення ефективного набору предикторів розроблено надбудови Excel, які реалізують стандартну покрокову процедуру з можливістю заміни змінної. Ключові слова: надбудова Excel, регресійний аналіз, покрокова регресія. Solved the problem of constructing stepwise regression in Excel. To determine an effective set of predictors, was designed Excel Add-ins, which implement the standard stepwise algorithm with ability of replacing of variables. Key words: Excel Add-in, regression analysis, stepwise regression. Вступ. Методи багатовимірного статистичного аналізу реалізовано у спеціалізованих статистичних пакетах (програмах). Excel також має певні можливості для обробки даних. Серед них можна виділити надбудову «Пакет аналізу», яка містить засоби для побудови лінійної множинної регресії. Задача розширення функціональних можливостей Excel буде актуальною ще тривалий час. Корисною є розробка надбудов Excel, які реалізують покрокові алгоритми вибору оптимальної множини предикторів залежної змінної. Вперше покрокова процедура послідовного включення-видалення змінних була запропонована А. Ефроімсоном. Алгоритм, описаний в [1, с. 197-199] має незначні відмінності від алгоритму Ефроімсона і називається стандартною покроковою процедурою або ж F-методом. Окремо слід відзначити, що можливість заміни змінної на кроці не входить до стандартної покрокової процедури. Проте, фахівцю у певній предметній області часто відомо, які ж саме предиктори є найважливішими у його задачі. І, як наслідок, при побудові моделі працюють не тільки статистичні критерії, а й досвід та інтуїція дослідника. Розглядається зв’язок між однією змінною, яку називають залежною змінною та однією чи більше іншими змінними, які називаються незалежними змінними. Математичною моделлю є рівняння, що пов’язує залежну змінну з незалежними з урахуванням певних припущень. Функція регресії зв’язує незалежні змінні з залежною. Причому, функція регресії також залежить від невідомих параметрів. Якщо функція лінійна відносно цих параметрів (але необов’язково лінійна відносно незалежних змінних), то кажуть про лінійну модель регресії. У іншому випадку модель називають нелінійною. Але у будь-якому разі говорять про регресію залежної змінної по незалежним змінним. У роботі розглядаються виключно лінійні моделі. Таким чином, регресійний аналіз – метод дослідження взаємозв’язку між двома або більше змінними. Покрокові процедури. Статистикою, що вимірює ефективність набору незалежних змінних як предикторів залежної змінної, є множинний коефіцієнт кореляції. Тому, серед всіх підмножин незалежних змінних вибирається підмножина, якій відповідає максимальне значення цього коефіцієнта. Незалежні змінні включаються, замінюються, видаляються з множини, що будується відповідно до наперед заданого критерію. Сукупність цих критеріїв називається покроковою процедурою. У роботі використано стандартну покрокову процедуру ( F -метод), яка передбачає F -видалення і F -включення змінних, причому з можливістю перебору усіх двійок, трійок і т. д. незалежних змінних на кожному кроці для 186

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку врахування проблематики прикладної задачі. Додатково розглядається модифікація F -методу – R -метод. VBA-програми. Надбудова – це програма, яка додається в Excel з метою розширення його функціональності [2, с. 563]. Розроблено нові надбудови для статистичного аналізу даних: StepwiseRegressionStandard реалізує стандартну покрокову процедуру (F-метод). StepwiseRegressionRmethod реалізує метод множинної кореляції (R-метод). StepwiseRegrExchVar доповнює StepwiseRegressionStandard блоком заміни змінної на кроці. Для завантаження\вивантаження надбудови можна, наприклад, використати спеціальне вікно Excel. Доступ до нього можна отримати за допомогою команди Сервис\Надстройки.

Рис. 1. Надбудови у вікні «Надстройки» Excel У підсумковій таблиці, яка друкується за бажанням, відображено всі етапи побудови регресії, включаючи інформацію про зроблені заміни. Висновки. VBA-реалізації (надбудови) можна використовувати для побудови покрокової регресії в середовищі Excel. Одна з них підтримує функцію заміни змінних на кроці. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Афифи А. Статистический анализ: Подход с использованием ЭВМ / А. Афифи, С. Эйзен; – М.: Мир, 1982. – 488 с. 2. Уокенбах Д. Профессиональное программирование на VBA в Excel 2003 / John Walkenbach; [пер. с англ. И. Василенко]. – М.: Вильямс, 2005. – 800 с.

187

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 004.04 Юлія Бусел, Олександр Сторожук (Ірпінь) ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В МИТНІЙ СПРАВІ УКРАЇНИ У статті розглянуто застосування інформаційних технологій в митній справі України. Наголошується на потребі запровадження інформаційної інфраструктури у національну митну систему. Ключові слова: митна справа, електронна митниця, аналітичне забезпечення, інформатизація, інформаційні технології, митне оформлення. In the article was reviewed the usage of information technology on the Ukrainian customs. It is emphasized the need of the implementation of information infrastructure of the national customs system. Key words: customs, e-customs, analytical support, information, information technology, customs clearance. У наш час інформаційні технології є одним з найважливіших факторів, що складають вплив на формування сучасного суспільства. Вони стають усе більш важливим стимулом розвитку всіх галузей економіки. Тому впровадження сучасних інформаційних технологій у повсякденній митній практиці стало насущною потребою сучасності. Митній структурі необхідно мати потужну інформаційну підтримку у вигляді якісно побудованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення. Цього можна досягнути створенням системи інформаційних модулів, тобто новий етап розвитку митних систем неможливий без розвитку мережевого інформаційного забезпечення. Електронному бізнесу, торгівлі і електронним зовнішньоекономічним документам повинна відповідати інформаційно-комп’ютерна митна служба. Впровадження автоматизованих інформаційних систем, які забезпечують підтримку процесів обробки митних документів, на практиці дозволяє стандартизувати більшість функцій, тим самим знижуючи можливість посадових осіб митниць суб’єктивно приймати рішення, і перевіряти їх в режимі реального часу митною адміністрацією. Вдосконалення митної системи на базі інформаційних митних технологій сприяє формуванню таких відносно нових для митниці напрямів, як інформаційно-електронна митниця та міжнародний інформаційний обмін [1]. Механізми розвитку державної митної справи на засадах упровадження інформаційнотелекомунікаційних систем та технологій досліджувались ученими-практиками в даній галузі, такими як: О.П. Гребельник, П. В. Пашко, П. Я. Пісной, І. В. Дорда, О. М. Івашкович, І. Г. Бережнюк, А. Д. Войцещук та ін. На сьогодні головною метою інформатизації Державної митної служби України є створення інформаційної інфраструктури на основі сучасних інформаційних технологій, програмних, технічних засобів та високошвидкісних наземних каналів зв’язку з урахуванням світових досягнень у цій сфері, спроможної забезпечувати інформаційну підтримку основних напрямів діяльності митної служби України, сприяти вирішенню комплексу найважливіших поточних і перспективних завдань, що вирішують митні органи. Одним із пріоритетних напрямків інформатизації митної справи є не тільки ведення митної статистики, а й формування аналітичних матеріалів з питань зовнішньоекономічної діяльності України та надання на її базі відповідних пропозицій Уряду країни з метою вжиття належних заходів тарифного та нетарифного регулювання. Для виконання цієї відповідальної роботи в системі митних органів України сформовано аналітичні підрозділи як на центральному, так і на регіональних рівнях [2]. 188

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку З розширенням зовнішньоекономічних відносин України та подальшим збільшенням обсягів зовнішньоекономічних операцій різко зріс потік та масштаби митної інформації. Тому зростала роль системи автоматизації митного оформлення, контролю за ввезення автотранспортних засобів на територію України, доставкою в митниці призначення підакцизних товарів тощо. Вирішенням зазначених проблем стало прийняття рішення про створення загальнодержавної митної системи електронної пошти та оперативного контролю. Надійне функціонування такої системи опирається на транспортну мережу супутникового зв'язку, що дозволяє прикордонній митниці в реальному режимі часу, перевіряти всі зазначенні в декларації реквізити [3]. Впровадження методів та засобів електронного управління у сфері державної митної справи має передбачати насамперед підвищення ефективності функціонування митних органів, забезпечення безпеки держави та спрощення митних процедур. Розвиток митної справи без застосування новітніх інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій у сучасному світі фактично неможливий. Таким чином, основою електронного управління у сфері митної справи України є багатофункціональна комплексна система «Електронна митниця», розробка принципів побудови якої розпочалася у 2005 р. Ця електронна система, спрямована на поєднання інформаційно-комунікативних технологій і механізмів їх застосування, дає можливість підвищити якість митного регулювання та вдосконалити митне адміністрування. Схвалена у 2008 р. Кабінетом Міністрів України Концепція створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» була спрямована на зміцнення митної безпеки України, адаптацію ЄАІС та нової комп’ютеризованої транзитної системи ЄС, оперативне отримання актуальної та достовірної інформації про наміри щодо здійснення зовнішньоекономічних операцій, створення умов для прискорення процедур митного контролю й митного оформлення, поліпшення соціального та інформаційного обслуговування населення, вдосконалення інформаційної інфраструктури ДМСУ [4]. Отже, «Електронна митниця» включає в себе такі підсистеми: електронне декларування; електронний документообіг; аналіз та управління ризиками; контроль за транзитом; єдину міжвідомчу автоматизовану систему збору, зберігання та обробки інформації; уніфіковану базу нормативних та довідкових документів, які використовуються в митних цілях; інформаційне забезпечення митного аудиту та правоохоронної діяльності. Висновок. Враховуючи нагальні потреби сучасного рівня розвитку світової торгівлі та необхідність приведення процедур митного контролю у відповідність до нього, митні органи України повинна активізувати систему автоматизації процедур митного контролю та митного оформлення, запровадити сучасні системи зв'язку та електронних комунікацій. Результатом цього повинна бути дієва система «електронної митниці». Ця нова інформаційна технологія повинна сприяти ефективній реалізації механізму митної справи. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Митні інформаційні технології: навч. посіб. / О.Ф. Волик, О.В. Кащеєва, І.В. Дорда та ін.; за ред. П.В.Пашка. ‒ К. : Знання, 2011. ‒ 391 с. 2. Митна політика та безпека України / П.В. Пашко, П.Я.Пісной // Фінанси України. – 2009. ‒ №1. ‒ 74 с. 3. Федотова І.О. Організація митної діяльності / Федотова І.О. // Митна справа – 2011. ‒ №6(78). – 25 с. 4. Про схвалення Концепції створення багатофункціональної комплексної системи «Електронна митниця» [Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.09.2008 р. № 1236-р. – Режим доступу: http://www.zakon2.rada.gov.ua/laws/show/12362008-р.

189

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ УДК 519.172 Марина Цимбал (Вінниця) СПОСОБИ ПОБУДОВИ КІСТЯКОВОГО ДЕРЕВА У статті розглядається задача побудови кістяка дерева. Описані деякі короткі відомості про історію дослідження цього питання, та про кістяк дерева. Основне питання, яке розглядається – це різні способи побудови кістяка та можливість визначення найкращого. Ключові слова: графи, кістяк дерева, дерево, алгоритм Борувки, алгоритм Крускала, алгоритм Прима. In the article the problem of constructing the skeleton of the tree. Are some brief information about the history of the study of this issue, and the skeleton of the tree. The main question at issue a different way of constructing the skeleton and determine the best opportunity. Key words: graphs, skeleton trees, tree boruvka's algorithm, Kruskal's algorithm, Prim's algorithm. Постановка проблеми. При проектуванні залізниць, ліній електропередачі та інших ліній комунікації виникає проблема побудови мережі з мінімальними витратами. В теорії графів таке завдання успішно вирішується шляхом побудови мінімального кістякового дерева неорієнтованого графа. Дане завдання має кілька методів вирішення. Існує велика кількість алгоритмів, які вирішують це питання. Розглянемо основні з них, такі як алгоритм Борувки, алгоритм Крускала, алгоритм Прима. Аналіз досліджень. У завдання побудови мінімального кістякового дерева довга і багата історія. Грехем і Хелл в своїй статті «Історія завдання побудови мінімального кістякового дерева» [2, c. 57] починають відлік історії проблеми з роботи Чекановського (Czekanowski) 1909 року. Перший і, напевно, найпростіший алгоритм походить від Борувка (Boruvka), який в 1926 році, набагато раніше, ніж з'явилися перші комп'ютери, і навіть раніше, ніж була створена конструктивна теорія графів, представив своє рішення даного завдання. Інший відомий алгоритм побудови мінімального кістякового дерева сходить до Войтех Ярніка (Vojtech Jarnik) [1930]. Він більше відомий під ім'ям алгоритму Прима (Robert Prim). Р.Прім незалежно від Ярніка придумав його в 1956 і представив більш докладний і детальний опис, ніж першовідкривач. Ще раз цей алгоритм відкрив Едсгер Дейкстра (Edsger Wybe Dijkstra) в 1958 році, але назва залишилася за Прімом, тому що у Дейкстри вже був алгоритм з його ім'ям (пошук найкоротших шляхів в орієнтованому графі). Інший найбільш відомий підхід носить назву алгоритму Крускала (Joseph Kruskal). Він був придуманий автором в 1956 році. Останнім часом (з 1980-х років) було запропоновано багато різних підходів для оптимізації і поліпшення швидкості роботи відомих алгоритмів. Цікавий підхід для зменшення часу роботи алгоритму побудови мінімального кістякового дерева запропонували Сан Чунг і А. Кондон в статті, присвяченій паралельної імплементації алгоритму Борувка на кількох швидкісних процесорах [3, с. 48]. Вони показали, що, розділяючи підзадачі для декількох обчислювальних центрів і оптимізуючи механізм синхронізації, можна домогтися невеликого збільшення продуктивності в порівнянні з базовою версією алгоритму. Мета статті – визначити для чого потрібний кістяк дерева, дослідити різні способи побудови кістяка дерева на прикладі алгоритмів Борувки, Крускала, Прима. 190

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Виклад основного матеріалу. Нехай заданий зв'язний неорієнтований граф з вагами ребер . Підграф, що є деревом і проходить через всі вершини G, називається кістяковим деревом. Кістякове дерево називається мінімальним, якщо сумарна вага його ребер є мінімальним серед всіх кістякових дерев. Якщо вихідний граф G незв'язний, то набір мінімальних кістякових дерев для всіх компонент зв'язності називається мінімальним кістяковим лісом. Опишемо основні властивості розв’язуваного нами завдання. Ваги. Розв’язування завдання залежить не від значень ваг, а від їх порядку. Таким чином, замість завдання ваг можна задати порядок – предикат «менше або дорівнює» на множині пар ребер графа. З цієї причини можна без обмеження спільності вважати, що всі ваги ребер різні – для цього слід упорядкувати ребра спочатку за вагою, а потім за номером. Крім того, до вихідних ваг можна застосувати будь-яку зростаючу функцію і це не призведе до зміни розв’язку. Як наслідок, можна вважати, що всі ваги знаходяться в заданому інтервалі, наприклад, [0, 1]. Існування і єдиність. Мінімальний опорний ліс завжди існує, а якщо всі ваги ребер різні, то він єдиний. Як уже зазначалося, завжди можна зробити ваги ребер різними. Якщо умова різних ваг не виконується, легко побудувати приклад, в якому буде існувати більше ніж одного мінімального кістякового дерева. Схлопування фрагментів. Нехай - фрагмент мінімального кістякового дерева графа , а граф отримано з склеюванням вершин, що належать Тоді об'єднання і мінімального кістякового дерева графа дає мінімальне кістякове дерево вихідного графа . Мінімальне ребро фрагмента. Нехай – фрагмент мінімального кістякового дерева і – ребро найменшої ваги, що виходить з (тобто рівно один його кінець є вершиною з ). Якщо ребро єдине, то воно належить мінімальному кістяковому дереву. На цій властивості засновані алгоритм Борувка і алгоритм Прима. Мінімальне ребро графа. Якщо – єдине ребро графа з мінімальною вагою, то воно належить мінімальному кістяковому дереву. На цій властивості заснований алгоритм Крускала. Асоціативність по ребрах. Нехай – мінімальний кістяковий ліс графа з ребрами . Тоді Кількість ребер кістякового лісу для графа з вершинами і компонентами зв'язності одне . Ця властивість може використовуватися для більш швидкого завершення роботи алгоритмів, якщо число компонент зв'язності відомо заздалегідь. Алгоритм Борувки. Алгоритм Борувка [1, с. 37] [2, с. 57] призначений для розв’язання завдання про побудову мінімального кістякового дерева в підвішеному неорієнтованому графі. Нехай заданий зв'язний неорієнтований граф з вагами ребер . Передбачається, що ваги всіх ребер різні (якщо це не так, то можна впорядкувати ребра спочатку за вагою, а потім за номером). Алгоритм Борувка заснований на наступних двох властивостях завдання:  Мінімальне ребро фрагмента. Нехай – фрагмент мінімального кістякового дерева і – ребро найменшої ваги, що виходить з (тобто рівно один його кінець є вершиною з ). Якщо ребро єдине, то воно належить мінімальному кістяковому дереву.  Схлопування фрагментів. Нехай – фрагмент мінімального кістякового дерева графа , а граф отримано з склеюванням вершин, що належать . Тоді об'єднання і мінімального остовного дерева графа дає мінімальний кістяк вихідного графа . На початку роботи алгоритму кожна вершина графа є окремим фрагментом. На черговому кроці у кожного фрагмента вибирається вихідне ребро мінімальної ваги (якщо 191

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку таке ребро існує). Обрані ребра додаються в мінімальне кістякове дерево, а відповідні фрагменти склеюються. Алгоритм Крускала. Призначений для вирішення завдання про побудову мінімального кістякового дерева в підвішеному неорієнтованому графі. На відміну від алгоритмів Прима та Борувка, алгоритм Крускала не вимагає інформації про ребра конкретної вершини, натомість на його вхід подається загальний список ребер графа в довільному порядку. Крім цього, кожне (ненаправлене) ребро достатньо представити лише однією з його орієнтованих дуг, що на практиці означає в два рази менший обсяг обчислень. Послідовна версія алгоритму Крускала працює, як правило, швидше послідовної версії алгоритму Борувка. Нехай заданий зв'язний неорієнтований граф з вагами ребер Передбачається, що ваги всіх ребер різні (якщо це не так, то можна впорядкувати ребра спочатку за вагою, а потім за номером). Алгоритм Крускала заснований на наступних двох властивостях завдання:  Мінімальна ребро графа. Якщо – єдине ребро графа з мінімальною вагою, то воно належить мінімальному кістяковому дереву.  Схлопування фрагментів. Нехай – фрагмент мінімального кістякового дерева графа , а граф отримано з склеюванням вершин, що належать . Тоді об'єднання і мінімального остовного дерева графа дає мінімальний кістяк вихідного графа . На початку роботи алгоритму кожна вершина графа є окремим фрагментом. На кожному кроці з ребер, ще не розглянутих на попередніх кроках, вибирається ребро з мінімальною вагою. Якщо воно з'єднує два різних фрагмента, то воно додається в мінімальний кістяк, а фрагменти склеюються. В іншому випадку це ребро відкидається. Алгоритм Прима. Алгоритм Прима [1, с.37] [2, с. 57] призначений для вирішення завдання про побудову мінімального кістякового дерева в підвішеному неорієнтованому графі. Нехай заданий зв'язний неорієнтований граф з вагами ребер . Передбачається, що ваги всіх ребер різні (якщо це не так, то можна впорядкувати ребра спочатку за вагою, а потім за номером). Алгоритм Прима заснований на наступних двох властивостях завдання:  Мінімальне ребро фрагмента. Нехай – фрагмент мінімального остовного дерева і – ребро найменшої ваги, що виходить з (тобто рівно один його кінець є вершиною з ). Якщо ребро єдине, то воно належить мінімальному кістяковому дереву.  Схлопування фрагментів. Нехай – фрагмент мінімального кістякового дерева графа , а граф отримано з склеюванням вершин, що належать . Тоді об'єднання і мінімального остовного дерева графа дає мінімальний кістяк вихідного графа . На початку роботи алгоритму створюється фрагмент, що містить одну довільну вершину графа. На кожному кроці вибирається ребро мінімальної ваги, що виходить з поточного фрагмента. Це ребро міститься в мінімальному кістяковому дереву, а його кінець додається до поточного фрагменту. Процес зупиняється, коли у поточного фрагмента не залишається вихідних ребер. Тоді вибирається одна з тих, що раніше не відвідані вершин графа, і починаючи з неї «вирощується» новий фрагмент. Алгоритм припиняє роботу, коли відвідані всі вершини графа. Висновок. Ми розглянули питання побудови кістякового дерева. Детально було описано три алгоритми їх побудови. Існують ще й інші алгоритми, такі як алгоритм GHS, Алгоритм Габова [2, с. 57], алгоритм Фредмана и Уілларда [7, с. 51], алгоритм Каргера [8, с. 28]. Але алгоритм Борувки, алгоритм Крускала, алгоритм Прима є найбільш вдалими. Вони пришвидшують та спрощують роботу.

192

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Boruvka O. O Jistem problemu minimalním / O. Boruvka // Prace Moravske Prirodovedecke Spolecnosti, 1926. – No. 3. – P. 37–58. 2. Jarník V. O Jistém Problemu Minimalním (Z Dopisu Panu O. Boruvkovi) / V. Jarník // Prace Moravske Prírodovedecke Spolecnosti 6. 1930. – No. 4. – P. 57–63. 3. Kruskal J. B. On the Shortest Spanning Subtree of a Graph and the Traveling Salesman Problem / J. B. Kruskal // Proceedings of the American Mathematical Society 7. 1956. – No. 1. – P. 48–50. 4. Prim R. C. Shortest Connection Networks and Some Generalizations / R. C. Prim // Bell System Technical Journal 36. – 1957. – No. 6. – P. 1389–1401. 5. Dijkstra E. W. A Note on Two Problems in Connexion with Graphs / E. W. Dijkstra // Numerische Mathematik 1. 1959. – No. 1. – P. 269–271. 6. Gallager R. G., Humblet P. A., Spira P. M. A Distributed Algorithm for Minimum-Weight Spanning Trees / R. G. Gallager, P. A. Humblet Spira // ACM Transactions on Programming Languages and Systems 5. 1983. – No. 1. – P. 66–77. 7. Fredman M. L, Dan E. W. Trans-Dichotomous Algorithms for Minimum Spanning Trees and Shortest Paths / M. L. Fredman, E. W. Dan // Journal of Computer and System Sciences 48. 1994. – No. 3. – Р. 51-53. 8. Karger D. R, Philip N. K., Robert E. T. A Randomized Linear-Time Algorithm to Find Minimum Spanning Trees / D. R . Karger, N. K Philip, E. T. Robert // Journal of the ACM 42. 1995. – No. 2. – P. 321–28.

193

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ УДК 796/799:[615.838.2] Наталія Бочкова, Наталія Ярчук (Київ) ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ СПОРТСМЕНІВ В ІГРОВИХ ВИДАХ СПОРТУ З метою попередження розвитку перевтоми та підвищення працездатності спортсмена пропонується використання засобів та методів фізичної реабілітації. Доцільність їх використання обумовлюється педагогічною та фізіологічною характеристиками спортивних ігор та механізмами дії розглянутих засобів. Ключові слова: бальнеотерапія, гідротерапія, ігрові види, масаж, перевтома, працездатність, спорт, фізична реабілітація. With the aim of warning of development of overstrain and increase of capacity of sportsman the use of facilities and methods of physical rehabilitation is offered. Expediency of their use is stipulated by pedagogical and physiology descriptions of sporting games and mechanisms of action of the considered facilities. Key words: balneoterapiya, hidroterapiya, playing kinds, massage, overstrain, capacity, sport, physical rehabilitation. Однією з найважливіших проблем сучасного спорту є підвищення працездатності спортсменів. В наш час цю проблему не можна вирішити тільки вдосконаленням методів тренування, збільшенням об'єму і інтенсивності навантажень. Їх подальше підвищення може негативно позначитися на здоров'ї і функціональному стані спортсменів, привести до перетренування. Тому актуального значення набуває питання реабілітації як складової частини тренувального процесу [5, с. 371]. Фізіологічними і біохімічними дослідженнями було встановлено, що відновні процеси залежно від їх спрямованості в одних випадках можуть забезпечити зростання працездатності, а в інших привести до її падіння. При цьому в організмі можуть розвиватися два протилежні стани: наростання тренованості – якщо відновлення забезпечує поповнення енергетичних ресурсів, або перевтома – якщо відновлення енергетичних ресурсів не відбувається. Проте слід враховувати, що в певні періоди доцільно проводити тренувальні заняття на фоні неповного відновлення, оскільки це стимулює збільшення функціональних можливостей організму і підвищення працездатності. Це підтверджується численними педагогічними спостереженнями і даними медичних досліджень [1, с. 34]. Якщо в процесі тренування ритм навантаження постійно значно перевищує ритм оновлення, розвиваються деструктивні зміни, тобто виникає стан, який фізіологи визначають як хронічне виснаження, а лікарі – як перетренування. Відбувається не тільки максимальна мобілізація всіх функцій організму, але і руйнування мікроструктур, порушення функцій ферментних систем, рівноваги внутрішнього середовища, механізмів міжсистемної регуляції, а також регуляції біосинтезу. На такому фоні у спортсменів можуть виникати різні передпатологічні стани [1, с. 33]. Такі зміни в організмі обумовлюють необхідність тривалого (від 2 до 7 днів) і поетапного періоду відновлення, що визначає актуальність нашого дослідження. Спортивні ігри відносяться до нестандартних, або ситуативних фізичних вправ. Ці вправи характеризуються тим, що структура, напрямок і сила при виконанні рухових актів не програмуються наперед, а залежать від ситуацій, що виникають в різні моменти спортивної діяльності [2, с. 23]. Це вимагає від гравців швидкого орієнтування в просторі, пов'язаного з 194

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку діяльністю зорового, пропріоцептивного та інших аналізаторів. Спортивні ігри належать до фізичних вправ змінної інтенсивності з швидким реагуванням на обстановку, що змінюється. Своєчасне і правильне рішення рухових задач при цьому обумовлене здатністю нервової системи до екстраполяції чіткої інформації, що поступає в центральну нервову систему від органів чуття, високою рухливістю нервових процесів, відповідною підготовленістю рухового апарату і вегетативних систем організму, що забезпечують його діяльність [5, с. 375]. Різні види нестандартних фізичних вправ пред'являють різні вимоги до організму. Робота м'язів при спортивних іграх в основному динамічна. Проте при силових прийомах м'язи розвивають значні, але короткочасні статичні зусилля. Це пред'являє значні вимоги до силової підготовки спортсменів, що займаються спортивними іграми [2, с. 35]. Потужність циклічних рухів при спортивних іграх – змінна. В окремі моменти гри вона може бути великою, субмаксимальною і максимальною. Нерідко в процесі гри відбувається короткочасне припинення діяльності спортсмена (порушення правил, втрата м'яча, однохвилинна перерва та ін.). При зниженні інтенсивності роботи і при короткочасних зупинках повинні посилюватися відновні процеси. Вони протікають інтенсивніше у кваліфікованих спортсменів, які відрізняються високою рухливістю нервових процесів [4, с. 133]. Спортивні ігри пред'являють значні вимоги до анаеробних можливостей організму. Якщо гра протікає в дуже високому темпі. то багато систем організму, що функціонують в анаеробних умовах, не витримують тривалої напруги. Для досягнення високих результатів в цих видах спорту разом з анаеробними можливостями необхідний розвиток і аеробних [3, с. 189]. Функціональні зміни в організмі, що обумовлені спортивними іграми, так само різні, як і різноманітні види ігор. Такі ігри, як футбол, баскетбол, ватерпол, хокей і деякі інші, при високій активності гравців пов'язані з великими зрушеннями в обміні речовин, кровообігу, диханні, процесах виділення і т.д., інші ж ігри, як, наприклад, городки, відносно мало змінюють перебіг вегетативних процесів в організмі. Найбільші функціональні зрушення в організмі виникають при таких іграх, як футбол, хокей і баскетбол. Ці ігри значно тренують регуляторні функції нервової системи, підвищують функціональні можливості найважливіших внутрішніх органів і сприяють розвитку витривалості, швидкості, координації рухів та швидкого орієнтування при ситуації, що безперервно змінюється. Показано, що в процесі тренування і наростання тренованості відбуваються зміни в обох відділах вегетативної нервової системи – знижується збудливість парасимпатичного відділу і підвищується збудливість її симпатичного відділу [3, с. 190]. Зміни дихальної функції залежать від рівня функціональної підготовленості спортсмена. Під час гри частота і глибина дихання тісно пов'язані із змінами потужності і характеру роботи. Несподівані ривки можуть або робити частішим дихання, або викликати його затримку [4, с. 135]. Адаптація організму спортсмена до ігрових ситуацій вимагає високої досконалості регуляції частоти серцевих скорочень (ЧСС) – швидкого наростання при підвищенні потужності роботи і високої швидкості відновлення при зниженні навантаження [4, с. 134]. Вплив різних спортивних ігор на морфофункціональний стан окремих систем організму залежить від тривалості гри, її інтенсивності, розмірів майданчика, кількості гравців в команді і багатьох інших чинників. При цьому, чим більше бігові навантаження в процесі гри, тим різкіше виражені вегетативні зрушення [1, с. 35]. Ігрові види спорту характеризуються великою кількістю різноманітних рухів змінної інтенсивності, елементами бігу, стрибків і інших видів динамічної роботи при короткочасних і незначних статичних зусиллях і пред'являють високі і різносторонні вимоги до організму спортсмена, до його координаційних здібностей, до рухливості нервових процесів і зорового аналізатора, до систем кровообігу та дихання. Саме тому особливе місце серед засобів, що сприяють 195

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку підвищенню фізичної працездатності спортсменів а також перешкоджають виникненню різних негативних наслідків від фізичних навантажень, посідають засоби фізичної реабілітації. До цих засобів відносяться: фізіотерапія і гідротерапія, різні види масажу, бальнеотерапія, баровплив, лазні (сауни), лікувальна фізична культура, оксигенотерапія [4, с. 133]. В основі гідро- і бальнеотерапії лежить дія температурних, хімічних і механічних чинників. Організм як єдина цілісна система відповідає на них складною реакцією, що включає реакцію самої шкіри, серцево-судинної, нервової, ендокринної, м'язової систем, теплообміну, окислювально-відновних процесів. Під час водолікувальних процедур в кору головного мозку надходить аферентна імпульсація з рецепторів шкіри, слизових оболонок, судин і внутрішніх органів. При цьому нервово-рефлекторний механізм процедури підкріплюється гуморальним, обумовленим активністю водного середовища і роздратуванням хімічними речовинами периферичних рецепторів шкіри і слизистих оболонок, а декілька пізніше – хімічними речовинами, що проникають до організму. Координуюча і керуюча роль ЦНС тісно пов'язана з діяльністю гуморальних (гормональних) регуляцій [4, с. 134]. Гідротерапія сприяє кровопостачанню тканин і окислювальновідновних процесів в них, видаленню продуктів обміну і розпаду тканин, зменшенню травматичного набряку і крововиливів, ліквідації застійних явищ і трофічних порушень в тканинах і органах. При проведенні гідротерапії необхідне топографічне дослідження нервово-м'язового апарату. Шляхом пальпації визначаються болючість, окремі ущільнення, спазми м'язів, особливо глибоких м'язів спини. Зміни в м'язах, зв'язках, кістках можуть виникати і рефлекторно від хворого внутрішнього органу. Визначаються болючі ділянки в місцях найбільшого натягнення м'язів, а нерідко і в товщі самого м'яза. Однією з широко поширених водних процедур є душ. Залежно від температури води душ може бути холодним (15-20°), індиферентним (31-36°), теплим (37-38°), гарячим – більш ніж 38°. Вранці, після зарядки, застосовують короткочасний холодний або гарячий душ, який діє збудливо. Після тренування, увечері, перед сном – теплий душ, який діє заспокійливо. Відомо декілька різновидів душу: віяловий душ, душ Шарко, а також шотландський, дощовий (низхідний), циркулярний, каскадний і підводний душ-масаж. Інтенсифікація тренувального процесу в спорті вищих досягнень має на увазі вдосконалення системи реабілітаційно-відновних заходів. Як показує теорія і, особливо, практика, одним з основних засобів в системі відновних заходів є масаж. Всі види масажу (вібромасаж, гідромасаж, баромасаж) в більшості випадків використовуються в комплексі з ручним масажем або доповнюють його. У спорті використовуються такі основні види масажу: тренувальний, попередній і відновний. Під відновним масажем розуміють масаж, що проводиться після тренувальних навантажень і змагань, передбачає зняття загальної напруги, прискорення процесів видалення продуктів обміну і поліпшення працездатності стомлених м'язів. Ефект відновного масажу залежить від структури його окремих сеансів і співвідношення використаних прийомів, тривалості їх проведення і тривалості самого сеансу. Тому тут мається на увазі набір різних масажних маніпуляцій, що проводяться відповідно до задач сеансу, рішення яких можливе тільки за умови знання кожного окремого прийому, так і їх різних поєднань. Після масажу поліпшується здатність регулювати стан м'язів, готовність м'язів до повторної роботи, яка оцінюється по різниці показників максимального використання розслаблення і напруги м'язів. При призначенні засобів фізичної реабілітації велике значення має послідовність їх дії. Тому після однієї процедури іншу проводять через деякий час. У такому разі перша процедура як би є підготовкою для другої (наприклад, парафін і електрофорез, масаж і електрофорез, парафін і ультразвук, масаж і електростимуляція). Якщо спочатку проводять масаж, то силу струму при проведенні подальшої електростимуляції зменшують. Теплові процедури покращують електропровідність тканин, тому ефект від електропроцедур (електрофорез, ультразвук, електростимуляція) вищий, якщо вони проводяться після масажу. 196

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку При плануванні відновних заходів слід пам'ятати, що після першого тренувального заняття краще застосовувати чинники місцевої (локального) дії (частковий масаж, електростимуляцію), а після другого – чинники загальної дії: ванни, гідромасаж, загальний масаж, сауни та ін. Щодня слід змінювати процедури, щоб до них не було звикання. У період змагання показане застосування відновних процедур загальної дії (нетривалих за часом), в підготовчому - поєднане застосування загальних чинників і місцевих, особливо за наявності деяких захворювань: міозиту та ін. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Сологуб Е.Б. Физиологическая характеристика спортивных игр: Лекция / Е.Б.Сологуб. Комитет по ФКиС при СМ РСФСР ГИФК им. П.Р.Лесгафта. – Л., 1978. – С. 31-37. 2. Спортивна фізіологія у схемах і таблицях: посібник для студентів інститутів фізичної культури / Єжова О.О. – Суми: СумДПУ імені А.С.Макаренка, 2013. –164 с. 3. Шевчук Т.Я. Особливості вегетативної регуляції серця в спортсменів ігрових видів спорту та легкоатлетів / Т.Я.Шевчук, А.П.Романюк // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. ‒ 2016. ‒ Вип. 26. ‒ С.187-193. 4. Ячнюк Ю.Б. Відновлювальні засоби у фізичній культурі і спорті: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів освіти України ІІІ-ІV рівнів акредитації. ‒ Чернівці: ЧНУ, 2011. ‒ 387 с., С.133. 5. Costill D.L. Adaptations to swimming training: Influence of training volume / D.L.Costill, R.Thomas, R.A.Robergs et al. // Medicine and Science in Sports and Exercise. – 1991. – v.23. – P. 371-377. УДК 796.41. 796.03: 94 (477) Богдан Мірошниченко, Олексій Лях-Породько (Київ) ОСОБЛИВОСТІ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНІСТІ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ «СОКІЛ» В УКРАЇНІ У статті розглянуто діяльність молодіжної організації «Сокіл» на сучасному етапі розвитку, її вплив на формування здорового покоління та розвиток фізичної культури і спорту. Визначено особливості та основні напрямки поширення тілесного виховання в Україні. Ключові слова: організація «Сокіл», фізична культура, спорт. The article deals with the activities of the youth organization «Sokil» at the present stage of development, its impact on the formation of a healthy generation and development of physical culture and sports. The features and main directions of propagation solid education in Ukraine. Keywords: organization "Sokol", physical culture, sport. Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Залучення населення до фізкультурно-спортивної діяльності та масового спорту на сьогоднішній день, в більшій мірі, відбувається за участю громадських об’єднань та меценатів. Молодіжні організації «Сокіл» відіграють важливу роль у популяризації здорового способу життя, сприяючи проведенню спортивних змагань і, водночас, приймаючи в них активну участь. Окрім цього, «Сокіл» влаштовує спортивно-вишкільні табори та туристичні подорожі, в программу яких входять заняття з фізичного виховання. Значна увага приділяється проведенню дитячих турнірів та заходів оздоровчої спрямованності. 197

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Сокільський рух в Україні набуває все більшої популярності. В результаті аналізу літератури була виявлена значна кількість праць, присвячених діяльності організації «Сокіл» [1, 3]. В той же час, соціально-економічні зміни зумовлюють нові напрямки поширення фізкультурно-спортивної діяльності, що й визначає актуальність роботи. Малодослідженим залишається внесок молодіжної організації «Сокіл» у розвиток фізичної культури і спорту в Україні на сучасному етапі. Результати дослідження. Молодіжна організація «Сокіл» проводить масові фізкультурно-спортивні заходи, привертаючи увагу суспільства до важливості дотримання здорового способу життя. «Сокіл» організовує спортивні заходи, які надають змогу залучити широкі верстви населення до різноманітних форм і засобів тіловиховання. Однак, пріорітетним напрямком є проведення дитячо-юнацьких заходів [4], що є невід’ємною складовою виховання підростаючого покоління. Активісти об’єднання ставлять за мету підготовку фізично та духовно сильної молоді [2]. Наприклад, запорізький осередок «Сокола» відзначає День фізкультури і спорту туристичним походом по Хортиці, який супроводжується пізнавальною лекцією про історичні події, які відбувалися на острові. Влітку Прилуцький міський осередок «Сокола» традиційно проводить дитячий спортивно-вишкільний табір, в програму якого входять заняття з альпінізму, рукопашного бою, бігові вправи тощо. Діти випробовують себе у змаганнях з подолання смуги перешкод та перетягування каната. «Сокіл» дбає про молодь, регулярно влаштовуючи табори в польових умовах. Тривалість таких заходів становить від 5 до 10 днів. Тренувальні заняття проводять кваліфіковані інструктори та тренери з фізичної підготовки. Закарпатський «Сокіл» щорічно проводить табір, де традиційно відбувається сходження на гору Пікуй. Також регулярно влаштовуються фестивалі активного туризму. «Сокіл» організовує комплексні змагання для виявлення кращих у силі, влучності, швидкості, реакції та командній взаємодії. Учасники визначають кращих у метанні, естафетах, транспортувані товаришів. Варто відзначити й проведення іншого виду комплексних турнірів, де усі бажаючі упродовж декількох днів беруть участь у змаганнях з баскетболу, футболу, волейболу, плавання, скелелазіння тощо. «Сокіл» повсякчас виступає як організатор змагань з футболу. Зазвичай, у турнірах бере участь від 4 до 8 команд. Популярність цього виду змагань обумовлена доступністю та розповсюдженістю. Такі заходи мотивують займатися спортом та активно проводити вільний час. Криворізький міський осередок «Сокола» сприяє організації першості області з самбо серед юнаків. У змаганнях приймає участь більше 200 спортсменів. Гартування духу серед молоді є одним із завдань об’єднання [5]. Заходи спортивної спрямованості гарантують формування вольових якостей. Регулярним є проведення чемпіонатів з шахів серед юнацтва. Всеукраїнська організація «Сокіл» влаштовує пробіги, які, зазвичай, проводяться як акції у підтримку здорового способу життя. В пробігах бере участь молоде покоління, загальна кількість учасників таких заходів зазвичай перевищує 30 осіб. Легкоатлетичні змагання здебільшого проводяться влітку, переможці нагороджуються пам’ятними призами. «Сокіл» долучається до проведення та участі у змаганнях з велосипедного спорту. Частина таких заходів проходить у межах міста, але іноді маршрути велосипедистів пролягають і між містами. Інколи, велопрогулянки проходять по визначним історичним місцям, що сприяє культурному розвитку юних фізкультурників. Також, «Сокіл» постійно виступає співорганізатором волейбольних турнірів на Черкащинні. Проводяться змагання на першість міста з волейболу. Застосовується інформаційне забезпечення змагань, що впливає на збільшення кількості глядачів під час проведення турніру. У Христинівці «Сокіл» 25 та 26 червня 2012 року провів чемпіонат міста з тенісу. Змагання відбулися в одиночних та парних розрядах. Також, місцеві осередки «Сокола» регулярно організовують змагання з кросфіту та настільного тенісу. 198

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Проаналізувавши роботу «Сокола», ми виявили, що фізкультурно-спортивна діяльність є важливою частиною функціонування організації. Статистичні дані проведення масових заходів оздоровчої спрямованості у період 2012‒2017 рр., в яких «Сокіл» був організатором чи учасником, представлені у таблиці 1. Таблиця 1. Заходи фізкультурно-спортивної діяльності організації «Сокіл» № Найменування заходу Кількість проведення 1 Футбольні турніри 51 2 Комплексні змагання 45 3 Активний туризм 42 4 Єдиноборства 35 5 Шахи 24 6 Легка атлетика 22 7 Волейбол 16 8 Стрільба 14 9 Велоперегони 12 10 Настільний теніс 11 11 Кросфіт 6 12 Теніс 2 Дані таблиці 1 засвідчують, що найчастіше «Сокіл» проводить змагання з футболу та активного туризму. Користуються популярністю легкоатлетичні заходи та чемпіонати з єдиноборств й шахів. Значна увага приділяється волейболу та стрільбі. Також, освоюються нові види фізкультурно-спортивної діяльності, такі як велоперегони та змагання з кросфіту. «Сокіл» проводячи спортивні заходи залучає дітей, юнацтво та молодь до тілесного виховання. Особливістю діяльності організації є направленість на розвиток багатьох видів спорту та регіональний характер заходів, який сприяє поширенню здорового способу життя у селах та селищах. «Сокіл» застосовує табори для виховання фізичної та духовної сили молоді. Літні оздоровчі табори сприяють спілкуванню молоді, їх соціальній активності, поширенню ідеалів здорової особистості. Особливостями діяльності молодіжної організації «Сокіл є те, що заходи влаштовуються по всій території України включаючи гірську місцевість. Спортивні змагання проводяться на протязі усього року. Значна кількість заходів має регулярний або щорічний характер, що позитивно впливає на динаміку розвитку здорового суспільства. Акції та масові заходи привертають увагу до здорової молоді, тим самим демонструючи приклад для інших. Велика кількість організованих заходів позитивно впливає на розвиток фізичної культури та спорту в Україні. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бріжатий, О. В. Становлення та розвиток сокільського руху на Сумщині як форма фізичного та духовного розвитку молоді / О. В. Бріжатий, А. В. Леоненко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : Зб. наук. пр. / За ред. С.С. Єрмакова; ХДАДМ (ХХПІ). – Харків, 2001. – № 3. – С. 10–14. 2. ВГО «Сокіл» – [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://www.sokil.org.ua 3. Лях-Породько, О. Всесокільський зліт 1948 року: особливості підготовки та проведення і його вплив на розвиток сокільського руху / О. Лях-Породько // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2016. – №2. – С. 76–81. 4. Лях-Породько, О. Історико-педагогічні аспекти системи виховання сокільства / О. Лях-Породько // Спортивний вісник Придніпров'я. – 2013. – № 1. – С. 184–188. 5. Сокіл (громадська організація) – [Електронний ресурс] // Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Сокіл_(громадська_організація) 199

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ УДК 378:371.3:811.11 Людмила Байдак (Суми) ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У статті проведено аналіз розвитку різних методів навчання іноземних мов, визначено їх суть, переваги та недоліки. Вибір методу залежить від численних факторів і переважно поєднує прийоми, характерні для різних методів. Ключові слова: іноземні мови, методи навчання, прямі методи, спілкування. The article analyses the development of different foreign languages teaching methods, defines their principles, advantages and disadvantages. The method choice depends on various factors and mostly combines the techniques specific for different methods. Key words: foreign languages, teaching methods, direct methods, communication. Володіння іноземними мовами стає обов’язковою вимогою для сучасної людини, адже від якості мовної підготовки часто залежать перспективи кар’єрного зростання та розширення особистих контактів. Тож навчання іноземній мові має забезпечувати такий рівень володіння нею, який зробить можливим участь у міжкультурній комунікації. Успіх такого навчання значною мірою залежить від обраної методики викладання іноземної мови та уміння викладача користуватися різноманітними методами, які відповідають конкретним освітнім завданням. Пошуком ефективних методів навчання іноземній мові займалися у різні часи та в різних країнах світу, і цей процес не втрачає свою актуальність і в наші дні. У Європі протягом кількох століть (XVIII-XIXст.) панував граматико-перекладний метод. Представники цього напрямку вважали, що викладання іноземних мов у навчальних закладах має загальноосвітнє значення і його метою є розвиток логічного мислення, пам’яті, світогляду. В основу курсу була покладена граматична система. Процес навчання включав граматичний аналіз тексту, його буквальний переклад та механічне заучування напам’ять. Звісно, цей метод не забезпечував навіть елементарного володіння усним мовленням, проте навчав аналітичному читанню та перекладу. Домінування методу впродовж такого тривалого часу зумовлювалося традиціями, успадкованими від латинських шкіл та формальними цілями навчання [1]. Наприкінці XVIII ст. з’являється текстуально-перекладний метод. Представники цього напрямку вбачали мету навчання іноземній мові в загальному розумовому розвитку учнів (а не в розвитку логічного мислення, як у попередньому методі) у процесі вивчення оригінальних художніх творів іноземною мовою. Найвідомішими представниками цього методу були Ж.Жакото (Франція) та Д.Гамільтон (Англія). Метод базувався на таких принципах: 1) писемне мовлення як основа навчання (розмовна мова розглядалася як відхилення від норми); 2) аналіз як провідний процес логічного мислення і відповідно весь процес навчання базується на аналізі зв’язних оригінальних текстів; 3) засвоєння мовного матеріалу шляхом дослівного перекладу та механічного заучування. Не зважаючи на схоластичний підхід до навчання, деякі прийоми текстуальноперекладного методу використовувалися у подальших методиках, як, наприклад, зворотній переклад, робота з іншомовними текстами. 200

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Наприкінці XIXст. перекладні методи вступають у протиріччя з соціальним замовленням суспільства і втрачають свою популярність. Розвиток капіталістичних відносин, боротьба за ринки збуту потребували значної кількості людей зі знанням іноземної мови. На зміну перекладному методу приходить природний або натуральний метод, пізніше названий «методом гувернантки», в основі якого лежало уявлення про процес оволодіння дитиною своєю рідною мовою. Найвідомішими представниками цього методу були М.Берліц, Ф.Гуен, М.Вальтер та інші. Метою навчання вони вважали розвиток усного мовлення, граматика виключалася із системи навчання. Іноземна мова засвоювалася шляхом опанування готових зразків, багаторазовим повторенням почутого та побудовою за аналогією з тим, що вивчено напам’ять. На основі натурального виникає прямий метод. Таку назву цей метод отримав тому, що його прихильники намагалися слово іноземної мови асоціювати безпосередньо з поняттям, не використовуючи слово рідної мови. У виникненні та розвитку цього методу велику роль відіграли досягнення лінгвістики та психології. Мету навчання іноземній мові творці цього методу вбачали в практичному оволодінні іноземною мовою, маючи на увазі усне мовлення. Об’єктом навчання стала розмовна іноземна мова. Основними принципами цього методу є виключення рідної мови та перекладу, важливість оволодіння правильною вимовою, вивчення лексики в контексті, а не ізольовано, вивчення граматики на основі індукції, коли учні самі формували правила з готових мовних зразків. Основною заслугою представників прямого методу є те, що вони віддали перевагу живій розмовній мові. В межах цього методу було розроблено багато одномовних вправ, які успішно використовуються і в наш час. Недоліками цього методу є цілковите усунення рідної мови з процесу навчання та повне заперечення ролі граматики. Англійський методист Г. Пальмер розробив методику репродуктивного оволодіння мовою, висунувши імітацію та заучування напам’ять як основні принципи навчання іноземній мові. Г. Пальмер вважає, що незалежно від мети курсу іноземної мови, навчання слід починати з усного мовлення, надаючи вирішального значення початковому етапу, на якому слід навчити учнів розуміти мову на слух шляхом підсвідомого сприймання іншомовного мовлення та надати їм мінімум теоретичних знань з фонетики, граматики, семантики. На проміжному етапі учні повинні навчитися розуміти значну частину того, що вони читають і сприймають на слух і говорити, використовуючи близько 75% мовного матеріалу повсякденного спілкування носія мови. Вищий рівень характеризується перш за все тим, що зменшується роль вчителя. Третій рівень, за словами Г. Пальмера, «сам за себе потурбується» [3]. Заслугою Г. Пальмера є зведення до системи численних і різноманітних вправ, основним завданням яких є формування навичок усного мовлення. Серед недоліків методичної системи Г. Пальмера можна виділити невиправдану спробу будувати систему навчання іноземній мові за аналогією з оволодінням дитиною рідною мовою. Штучне стримування мовленнєвої діяльності, переважання механічного заучування та імітації залишає мало місця та часу для ініціативного мовлення [2]. Аудіо-лінгвальний метод з’явився наприкінці 50-х – початку 60-х років. Його засновниками були лінгвіст-структураліст Ч.Фриз та методист Р.Ладо, які опиралися на роботи видатного лінгвіста Л.Блумфільда. Останній вважав, що між знаннями про мову та володінням нею немає жодного зв’язку. Концепція цього методу стверджує пріоритет усного мовлення над писемним, широке використання в навчальному процесі тренувальних вправ для формування мовленнєвих навичок, інтуїтивне сприйняття мовного матеріалу, використання країнознавчої інформації. У процесі формування мовленнєвих навичок виділяються чотири етапи: заучування ретельно відібраних структур, осмислений вибір нової моделі при зіставленні її з уже засвоєними, практика в застосуванні моделей, використання засвоєних зразків у різних ситуаціях спілкування [4]. Позитивними якостями цього методу можна вважати ретельну розробку методики занять, яка веде до автоматизації навчального матеріалу, країнознавчу спрямованість занять, органічне включення лінгафонної техніки до 201

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку системи навчання (перші лінгафонні кабінети з’явилися саме в рамках аудіо-лінгвального методу). Поряд з аудіо-лінгвальним методом у Франції розвивається аудіо-візуальний метод. Назва методу відображає його основні принципи: увесь мовленнєвий матеріал сприймається лише на слух, значення ж мовних одиниць розкривається за допомогою наочності. Представники цього методичного напрямку не висунули нових оригінальних принципів: матеріалом для навчання є розмовна мова у формі діалогів, основою навчання мови є усне мовлення, засвоєння нового матеріалу відбувається шляхом імітації, заучування та побудови мовних зразків за аналогією. У 60-х роках ХХ ст. у Великобританії почав формуватися комунікативний метод навчання іноземній мові. Підґрунтям для цього став факт набуття англійською мовою статусу міжнародної. Виявилось, що існуючі на той час методики не задовольняли потреб зростаючої кількості тих, хто прагнув вивчити мову. Для них необхідним було не глибинне, системне оволодіння мовою, на що спрямовувалися академічні програми, а можливість негайного практичного застосування знань. Основні принципи комунікативного методу навчання знайшли своє відображення у роботах Дж. Річардса та Т. Роджерса. Вони містять такі основні засади: 1. Вивчення іноземної мови повинне відбуватися переважно через реальне вільне спілкування; 2. Метою комунікативно-орієнтованого навчання є автентична і змісто-орієнтована комунікація; 3. Важливим показником реальної комунікації є зміст (текстів), який повинен враховуватися при проектуванні комунікативно-орієнтованих завдань; 4. Комунікація включає інтеграцію всіх чотирьох видів мовних вмінь: читання, письма, аудіювання, говоріння. Отже, навчання повинно відбуватися, з можливістю, одночасно і взаємопов’язано. 5. Навчання – це творчий процес використання мови, пов’язаний зі спробами та помилками [5]. Комунікативний метод спрямований на одночасний розвиток основних мовленнєвих навичок (усного та писемного мовлення, граматики, читання та аудіювання) у процесі живого, невимушеного спілкування. Цей метод передбачає руйнування психологічного бар’єру між учителем та учнем. У процесі навчання за комунікативним методом учні набувають комунікативної компетенції – здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації. Важливою характеристико цього методу є використання автентичних матеріалів. Це досягається через застосування в навчальному процесі матеріалів реального спілкування (статті, повідомлення, рекламні оголошення, радіо- та телепередачі), використання країнознавчої та лінгвокраїнознавчої інформації, створення ситуацій спілкування, наближених до умов реального життя. Процес розвитку методів вивчення мови не припиняється. Поява кожної нової методики навчання іноземним мовам свідчить про те, що педагогічна спільнота знайшла і намагається освоїти ще одну невикористану сферу можливостей розвитку іншомовної комунікативної компетенції. Пріоритет граматики, аналіз іншомовного тексту, розвиток усного мовлення, інтенсивне вивчення мови, розвиток проблемних методів навчання, – все це важливі етапи в історії розвитку методики навчання іноземним мовам. Зростаючий інтерес до вивчення іноземних мов, розвиток сучасних інформаційних технологій змушують переглядати традиційні та шукати нові методи викладання іноземних мов. При виборі методу навчання доводиться враховувати різні фактори. Це і мета вивчення іноземної мови, і часові межі, і вікові особливості тих, хто вивчає мову. У практичній роботі вчителя мають бути присутні різні прийоми, головне, щоб процес навчання був ефективним.

202

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кашина Е.Г. Традиции и инновации в методике преподавания иностранного языка. ‒ Самара: Изд-во «Универс-группа», 2006. ‒ 75 с. 2. Леган В.П. До проблеми методів викладання іноземної мови / В. Леган // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Педагогіка. Соціальна робота. ‒ 2011. ‒ Вип. 23. ‒ С. 72-74. ‒ Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvuuped_2011_23_29. 3. Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх закладах [Текст]: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Чекаль Г.С., Палій О.А., Потапенко С.І., Андрійко І.Ф. ‒ К: Академія, 2010. – 322 с. 4. Миролюбов А.А. Аудиолингвальный метод // Иностранные языки в школе. ‒ 2003. ‒ №4. ‒ С. 42-46. 5. Richards J.C., Rodgers T.S. Approaches and Methods in Language Teaching. – Cambridge: Cambridge University Press. 1995. – 482 p. УДК 81.42 Анна Безсонова (Бахмут) ПОГЛЯДИ ЗАКОРДОННИХ НАУКОВЦІВ НА ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ЖАНРУ Стаття присвячена вивченню поглядів закордонних науковців на проблеми визначення жанру. На матеріалі англомовних досліджень зроблена спроба проаналізувати та дослідити основні підходи науковців до визначення жанру, а також його зв'язку із дискурсом. Ключові слова: жанр, дискурс, типізована риторична дія, ситуативний контекст. The article deals with the study of foreign scholars’ points of view on the problem of genre definition. Based on the researches by English-speaking linguists, an attempt has been made to investigate the main approaches to the problem оf genre definition and its tie to discourse. Key words: genre, discourse, typical rhetoric act, situational context. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки питання пов’язані з вивченням жанру є досить поширеними. Дослідження присвячені вивченню даної тематики набувають актуальності не лише серед дослідників на території України, але й закордоном. Саме висвітленню поглядів закордонних науковців присвячується дана стаття. На прикладі досліджень науковців Австралії, Канади і Північної Америки прийнята спроба вивчити загальні тенденції розвитку вивчення жанру закордоном. Слід зазначити, що термін жанр у наведених дослідженнях також можна співвіднести с терміном мовленнєвий жанр або жанр мовлення, що часто використовується у вітчизняних дослідженнях. Австралійська школа жанру проводить дослідження з позицій системно-функціональної лінгвістики. Дослідники спираються на роботи М. Хелідея в області регістра, який розглядає зміну / варіювання мови в залежності від ситуативного контексту. Вчений зазначає, що мовець не використовує одні й ті ж мовні засоби на різних етапах мовної взаємодії. Для досягнення різних комунікативних цілей мовець вибирає ті мовні засоби, які відповідають типу ситуації [4]. Представники Австралійської школи розрізняють жанри по роду їх діяльності і цілям по відношенню до певного соціокультурного контексту: різні жанри ‒ це різні способи вживання мови для досягнення культурно обумовлених завдань. Чарлз Базерман визначає жанри як «фрейми» (рамки) для соціальної дії, форми життя, способи існування, які надають форму нашим думкам і обумовлюють наші комунікативні вчинки» [1]. Ч. Базерман запропонував використовувати термін «жанрова система» для визначення послідовності жанрів, які скріплені між собою інтертекстуальними зв'язками і взаємодіють один з одним за певних обставин [1]. Таким чином дослідник наголошує на 203

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ситуативному вживанні різних жанрів відповідно до мовної або навіть екстралінгвістичної ситуації. Спираючись на залежність від комунікативних зав’язків і вчинків, А. Девіт пропонує розглядати жанр не як відповідну реакцію на подію, а як нексус між реакцією індивіда і соціально визначеним контекстом [3, с. 31]. Дж. Свейлз американський вчений, який займається вивченням лінгвістики, в одній зі своїх робіт з аналізу жанру дає наступне визначення цього поняття: «Жанр являє собою набір комунікативних подій, які представники дискурсивного співтовариства використовують для досягнення загальних комунікативних цілей. Ці цілі становлять основу жанру (rationale), яке формує структуру дискурсу і впливає на зміст і стиль» [6, с. 49]. Дж. Свейлз виділяє шість визначальних ознак дискурсивного співтовариства: 1) наявність загальних цілей; 2) комунікативна взаємодія; 3) використання механізмів активної участі для обміну інформацією; 4) використання одного або декількох жанрів для здійснення своїх комунікативних цілей; 5) використання специфічних лексичних одиниць в процесі комунікативної взаємодії; 6) високий рівень знань у певній сфері спілкування [6, с. 471]. Слід зазначити, що концепцію Дж. Свейлза застосовують в основному при аналізі наукових жанрів. Дискурсивні спільноти, в розумінні Дж. Свейлза, здебільшого, мають обмежений і статичний характер, що піддається критиці в сучасних дослідженнях. Вчені підкреслюють, що навіть самі згуртовані дискурсивні спільноти (наприклад, навчальних дисциплін) не є незмінними однорідними групами експертів, що мають спільні цілі. В даний час під дискурсивною спільнотою розуміють дифузні групи людей, з різними рівнями експертних знань і мінливими соціальними відносинами, чиї комунікативні потреби більшменш збігаються в різних часово-просторових рамках [2, с. 79]. У своїй роботі К. Міллер «Жанри як соціальна дія» акцентує увагу на тому, що визначення жанру має виходити не зі змісту або форми дискурсу, а з тієї дії, для вчинення якої його (жанр) застосовують. Дослідниця зазначає, що жанр, будучи конвенційної категорією дискурсу, являє собою типізовану риторичну дію, яка здобуває своє значення в ситуації і соціальному контексті, в якому ця ситуація виникає. Коли ситуації повторюються, вони викликають схожі реакції. Ці подібності і є типізованими риторичними діями [5, с. 160]. Дослідження зарубіжних вчених демонструють досить тісний зв'язок між жанром та дискурсом, що слугує підставою того, що жанри інтегруються в дискурс і стають його основою, а також виступають параметром його(дискурсу) типізації. Крім того, слід зазначити, що при визначенні жанру вчені звертають до таких понять як фрейм, соціокультурний контекст, типізована риторична дія, набір комунікативних подій. Не зважаючи на той факт, що в дослідженнях закордонних науковців немає єдиного загальноприйнятого визначення жанру. Слід зазначити, що науковці тісно пов’язують його з дискурсом та комунікацією. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Bazerman С. The life of genre, the life in the classroom / С. Bazerman // In W. Bishop & H. Ostrum (Eds.). Portsmouth, NH: Boynton/ Cook 1997. ‒ PP. 19-26. 2. Corbett J. Genre and genre analysis / J. Corbett // Mey J. L. Concise Encyclopedia of Pragmatics. – Glasgow: University of Glasgow, 2006. – P. 79–101. 3. Devitt A. Writing genres/ А. Devitt. ‒ Carbondale: Southern Illinois University Press. 2004. 4. Halliday M.A.K. Language, Context, and Text: Aspects of Language in a Social-Semiotic Perspective / M.A.K Halliday. – Oxford : Oxford University Press, 1989. – 127p. 5. Miller C. R. Genres as social action / C. R Miller // Quarterly Journal of speech. – Vol. 70. – 1984. – P. 151–167. 6. Swales J. Genre analysis: English for academic and research settings / J. Swales. – Boston. Cambridge UP. – 1990. 204

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 811.112.2 Оксана Березняк (Сумы) КРАТКИЙ ИСТОРИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ БЕЗЛИЧНЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ В НЕМЕЦКОМ ЯЗЫКЕ В статье рассматриваются основные виды безличных предложений, указана основная их классификация и проведен краткий исторический анализ безличных предложений в немецком языке. На примерах показаны основные этапы развития безличных предложений, как с точки зрения грамматики, так и семантики. Ключевые слова: немецкий язык, безличные предложения, семантика, подлежащее, сказуемое, пассив, древневерхненемецкий, средневерхненемецкий период. The article analyzed the main types of impersonal sentences of the German language, is specified the main classification and is given a historical analysis of impersonal sentences. Key words: German, impersonal sentences, classification, a historical analysis, semantics. Из целого ряда синтаксических единиц безличные предложения выделяются как определенный тип предложения со своими структурными и семантическими особенностями. С грамматической точки зрения стандартное предложение характеризуется наличием подлежащего и сказуемого как основных компонентов. Поэтому специфика безличных предложений обнаруживается именно в том, как эти категории находят свое отражение в данном типе предложений. Принято выделять две основные черты, или условия, при которых предложение может быть названо безличным. 1. В первую очередь под безличным предложением в немецком языке мы понимаем предложение, которое не имеет полноценного подлежащего в Nominativ. Под «полноценным подлежащим» мы подразумеваем слово, которое не только стоит в Nominativ, но и имеет определенное лексическое содержание. Именно поэтому безличное местоимение «es», хотя и стоит в Nominativ, но не является полноценным подлежащим, так как лишено лексического наполнения. Подобное «еs» в таких примерах как „es regnet“, „es ist warm“ можно было бы назвать «неполноценным подлeжащим» в противоположность к «полноценному подлежащему. «Es» в безличных предложениях немецкого языка составляет одну из его специфических особенностей. Такое формальное «es» (по терминологии Я. Гримма, «мнимый субъект») представляет собой подлежащее особого вида ‒ подлежащие без вещественного значения, подлежащее, обязанность которого ограничивается формальноструктурной функцией. Есть безличные предложения, где «es» , является обязательным элементом; в других типах предложен той же категории «es» может наличествовать или отсутствовать, но и в первом и во втором случаях «es» не будет иметь лексического содержания. 2. Вторым обязательным требованием является наличие законченного смысла высказывания при отсутствии полноценного подлежащего, например „Es war dunkel im Zimmer", „Bis zur Stadt ist es noch weit", „Dort ist es einsam und romantisch“ Соблюдение этого требования приводит к тому, что предложения с «es» в функции указательного местоимения или коррелата не являются безличными. Другими словами: если предложение имеет подлежащее в виде придаточного предложения или инфинитивного оборота, то оно не является безличным. В качестве рабочей классификации основных синтаксических типов безличных предложений выделяются две группы: 1. Предложения типа „es ist warm“, „es schneit“ 2. Предложения типа „mir ist kalt“, „mich hungert“ 205

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Основным критерием этой классификации является вся структура безличного предложения, в первую очередь, наличие или отсутствие второстепенных членов предложения – дополнений и обстоятельств. Однако имеется еще одна, хотя и не очень значительная по объему, но весьма специфичная группа безличных конструкции в немецком языке, ‒ это относительно молодая (возникшая лишь в средневерхненемецкий период) группа безличных конструкций, где сказуемое стоит в пассиве. Здесь сама пассивность сказуемого, в противовес к активному содержанию предложения, столь своеобразна, что, без сомнения, допускает выделения в особую группу. Ввиду того, что в этих предложениях употребление дополнений весьма редко, она только лишь в этом плане примыкает скорее к предложениям первого типа, чем ко вторым: „Es wurde ihm geantwortet“, „Ihr ward zu Rotwein geraten“. Дальнейшее классификационное подразделение следующее: производится деление по значению безличных предложений, а именно: 1) безличные предложения, характеризующие явления природы; 2) безличные предложения, констатирующие действие, стояние или переход из одного состояния в другое; 3) безличные предложения, характеризующие физическое состояние человека; 4) безличные предложения, характеризующие психическое состояние человека; 5) безличные предложения, выражающие наличие или отсутствие предмета (явления). Уже внутри семантической группы мы производим разбивку по типу сказуемого, уточняя при этом характер связки, предикатива или глагола. Мы различаем два основных вида оформления сказуемого: неглагольное и глагольное сказуемое. В древневерхненемецком безличные предложения первого типа „es ist warm“, „es schneit“ представляют собой очень небольшую группу. Безличные предложения первого типа представлены одной семантической группой: сюда относятся описания дня и ночи, редко ‒ погоды. Подобная семантическая ограниченность сказывается не только в том, что данная группа очень малочисленна, но также и в лексическом составе этих конструкций: предикатив‒существительное «tag», «aband», глагольное сказуемое «tagen», «abanden»; предикатив-прилагательное «spati» и предикатив-наречие «spato»; вот те единицы, которые встречаются в безличных предложениях. В предложении данного типа имеется подлежащее «iz», а в качестве второго члена предложения выступает сказуемое, которое в редких случаях имеет в качестве дополняющей характеристики какое-либо обстоятельство. Следует подчеркнуть полное отсутствие всякого рода дополнений. Анализ материала показал, что в древневерхненемецком в безличных предложениях этого типа чаще встречается именное сказуемое, например: „iz ist (wird) tag, aband, spati“. К неглагольному сказуемому относятся также и те случаи, где предикатив выражен наречием: «iz ist spato». Последний вид сказуемого представляет собой интересное, хотя и редкое явление в древневерхненемецком. К глагольному сказуемому относятся немногочисленные предложения с безличными глаголами «nahten», „abanden“. В отличии от древневерхненемецкого периода в средневерхненемецком следует прежде всего отметить рост семантической группы: стало употребляться большее число предикатов, возросло количество употребляемых здесь глаголов. В предложениях с неглагольным сказуемым отмечается наличие предикативов, выраженных именами существительными: «tac», «zit», «naht» и предикативов, которые только с некоторой оговоркой можно назвать именами прилагательными, так как по своим формальным признакам у некоторых из них наблюдаются совпадение с наречиями того же корня, напри «spate», «fruo». В глагольном сказуемом этой семантической группы, наряду с увеличением численности глаголов, наблюдается также изменение их характера. Если в древневерхненемецком наблюдалась теснейшая взаимосвязь и взаимообусловленность между лексическим значением безличного глагола и синтаксической структурой безличного предложения 206

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку («abanden» ‒ «iz abandet»), то здесь эта связь нарушена, так как в данной группе стало возможным употребление личного глагола, например, «grunen». Это совершенно новая тенденция усиливается по направлению к современному языку. В современном языке безличные предложения, характеризующие явления природы, обнаруживают незначительные изменения, наряду с сохранением конструкции. Предикативы-существительные те же: «Таg», «Nacht» и др.; в качестве связки выступают глаголы «sein» и «werden»; формальное подлежащее «es». Иную картину мы имеем с предикативами, выраженными не именами существительными. Уже в средневерхненемецком создаются предпосылки для стирания грани между предикативом прилагательным и предикативом наречием. В современном языке такой предикатив по своей форме может совпадать с прилагательным, но по своей синтаксической функции, и именно силу ее, им более не является, так как не имеет соотнесенности с каким-либо подлежащим. В предложении с глагольным сказуемым усиливается наметившаяся уже в средневерхненемецком тенденция к употреблению форм личных глаголов. Более того, число безличных глаголов по сравнению с личными относительно незначительно. В большинстве случаев речь идет об одном глаголе, так как основное значение глагола остается в безличном и личном предложениях без изменений, например: „Es dunkelt“ ‒ „Draußen dunkelt der Abend“; „Es dämmert“ – „Der Abend (oder Morgen) dämmert“ Анализ таких глаголов показал возможность их параллельного употребления, как в безличном, так и личном предложении и часто даже без существенной разницы в их семантике. Таким образом, была нарушена обязательная связь между безличным глаголом и безличным предложением. Безличная структура предложения более продуктивна, чем безличность как морфологическая категория. Поэтому именно данная безличная структура предложения послужила основой для целой группы безличных конструкций с новым содержание. Речь идет о новой семантической группе безличных предложений первого типа, о безличных предложениях, констатирующих действие, состояние или переход из одного состояния другое. В древневерхненемецкий период она полностью отсутствовала. В средневерхненемецком она представлена лишь единичными примерами. Безличное предложение служит здесь для того, чтобы подчеркнуть само действие или состояние при сознательном отказе от наименования деятеля или носителя признака. Характерным является отсутствие предикатива-существительного. В средневерхненемецком: „in der kemenatin wart iz stille“, предложение с глагольным сказуемым выражает констатацию действия, процесс, т. е. признак в динамике, например: „Da sluoc er an, daz ez erhal“. Впервые появляются в средневерхненемецком предложения в пассиве с «werden»: «da wart gemeinet und geschrit uf dem palase wit…», где в отличие от остальных безличных предложении первого типа «es» в качестве подлежащего отсутствует. В современном языке предложения этой семантической группы получили очень широкое распространение, причем продуктивно как неглагольное, так и глагольное сказуемое: «es ist hell, gemütlich, belebt, voll, eng». В зависимости от залоговой дифференциации мы различаем предложения в активе и пассиве. В безличных предложениях с глагольным сказуемым в активе мы встречаем большое количество субъектных и еще которое количество объектных глаголов. Так, к первым мы можем отнести глаголы: knallen, knatteln, sausen, prasseln, dröhnen, bellen и много других. Очень близкой к конструкции с „es rief“, „es tönte“ и т.п. является сочетание «es hieß» с прямой речью. Сочетание «heißen» с прямой речью меняет его семантику. Модальный оттенок, присущий «heißen» в сочетании с инфинитивным оборотом, заменяется значением «сказано», «было сказано», т.е.“heißen“ с прямой речью более близко к семантике «nennen». 207

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Например, «Da hieß es an der Theke: „Das Holzklätzchenist verhaftet“. Промежуточное положение занимают те конструкции, где потребляются хотя и непереходные, но все-таки объектные глаголы, как „antworten“, „zweifeln“ и др. „Es wurde ihm geantwortet“. Но безличные предложения в пассиве, независимо от того, какие глаголы (переходные или непереходные) употребляется для их образования, отличаются от остальных безличных предложений первого типа своим употреблением «es» (формальное подлежащее). Кроме того, имеется отличие в семантической окраске, например: „es kicherte“ – хихикало, „es ward gekichert“ – хихикали. Второй тип безличных конструкций ‒ „mir ist kalt“, „mich hungert“ – представляют в противоположность первому типу несколько иную картину развития: будучи в древневерхненемецком более продуктивен, чем первый тип, он в дальнейшем не обнаруживает ни образования новых семантических групп, ни принципиально новых конструкций. Если сравнивать семантические группы второго типа безличных предложений в древневерхненемецком и в современном языке, то мы найдем принципиально сходную картину. Можно выделить три основные семантические группы: 1) безличные предложения, характеризующие физическое состояние человека; 2) предложения, характеризующие психическое состояние человека; 3) предложения, выражающие наличие или отсутствие предмета. Меньше всего изменений произошло в первой семантической группе. В древневерхненемецкий период сюда относятся предложения в Dativ und Akkusativ. Неглагольное сказуемое представляет собой сочетание «werden» и «wesen» с предикативамиприлагательными: „imo ist kuali“, глагольное – конструкциями с „hungaren“,“thursten“ „bazen“ „iz“ отсутствует полностью. В средневерхненемецкий период наблюдается сохранение не только структуры предложения, но и лексического состава этих конструкций; описывается, например, состояние голода, холода, жажды и жары. В современном языке наблюдается дальнейшее лексическое обогащение: появляются более тонкие оттенки в обозначении состояния, например: warm – heiß-schwül; kalt-kühl; frieren – fröstern. Глаголы „hungern“ и „dürsten“ , хотя и употребляются в безличных конструкциях, но в настоящее время воспринимаются как архаизмы. Благодаря историческому анализу точно установлен тот факт, что категория безличных предложений представляет собой устойчивую синтаксическую конструкцию, сохранившую и донесшую свои особенности от древних времен до современного языка. Однако устойчивость данной категории предложений не означает ее неизменности. Существующие изменения указывают на продуктивность безличных конструкций. ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА 1. Худякова Д. В. К вопросу о безличных предложениях в немецком языке / Сборник «Романо-германская философия». Вып. 1. ‒ Москва, 1957. ‒ С. 63-77. 2. Кузьмина О. В. Семантическое поле конструкции es + verbum finitum в современном немецком языке. Диссертация к.ф.н. – Белгород, 2002. ‒ С. 2-5. 3. Гофман О.В.Односоставные предложения в русском, английском и немецком языках в сопоставительном аспекте. Диссертация к.ф.н. ‒ Уфа, 2006. ‒ С. 16-23. 4. Абрамов В.А. Теоретическая грамматика немецкого языка. Сопоставительная типология немецкого и русского языков. ‒ Л., 2001. 5. Адмони В.Г. Синтаксис современного немецкого языка. // Наука. ‒ Л., 1973. 6. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики // Высш. шк. ‒ М., 1992. 7. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. ‒ М., 1969. ‒ С. 3-15. 8. Стеблин-Каменский М.И. О предикативности // Спорное в языкознании. ‒ Л., 1974. ‒ С. 34-47. 208

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 378.147:811.111 Олексій Дейкун (Київ) ВИКОРИСТАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВИЛУЧЕННЯ ПІД ЧАС ВІДТВОРЕННЯ ЗМІСТУ АНГЛОМОВНИХ СТАТЕЙ БІ-БІ-СІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ Цю статтю присвячено аналізу інформаційних повідомлень сайту новин Бі-Бі-Сі, зокрема використанню стратегії вилучення під час перекладу статей українською мовою. Доведено, що прийом вилучення є ключовим засобом досягнути перекладацької еквівалентності та належної читабельності новинних повідомлень. Ключові слова: Інтернет-новини, інформаційне повідомлення, перекладацькі трансформації, еквівалентність, прийом вилучення This article is devoted to the analysis of BBC news pieces, in particular to the use of omission transformation, during translation of articles into the Ukrainian language. The author proves that the omission transformation is a key means to achieve translation equivalence and appropriate readability of news. Key words: Internet news, news pieces, translation transformations, equivalence, transformation of omission У сучасному суспільстві ЗМІ користуються надзвичайним авторитетом та мають важливе значення, адже вони подають інформацію про нові та недавні події у світі [3, с. 1105]. Серед різноманітних медіа особливе місце посідають Інтернет-новини, спрямовані на привернення читача до певного сайту та утримання його уваги якомога довше. За типом чи не найбільш важливими є повідомлення закордонних електронних видань, окремі з яких перекладаються українською мовою [2, с. 5]. Аналіз статей Бі-Бі-Сі засвідчує, що під час перекладу новин українською мовою застосовуються різноманітні перекладацькі стратеґії, спрямовані досягнути перекладацької еквівалентности. Ключовою стратегією будь-якого перекладача є широкий вжиток перекладацьких трансформацій, зокрема вилучення, що суттєво сприяє читабельності вихідного українського тексту. Трансформація вилучення – усунення в тексті перекладу тих плеонастичних або тавтологічних лексичних елементів, які за нормами мови перекладу є частинами імпліцитного змісту тексту [1, с. 311-312]. Прикладом такого типу трансформації є уривок з англомовної статті ‘’Do men and women really have different personalities?’’, де вилучення в українському варіянті стосується до власних назв, зокрема англо-саксонських реалій, пор.: ‘’John Gray’s original mega-selling book Men are from Mars, Women are from Venus, first published in the early 1990s, has sold millions, spawning numerous parodies (such as Katherine Black and Finn Contini’s Women May Be from Venus, But Men are Really from Uranus) and even comedy stage shows, such as Men are from Mars, Women are from Venus, Live! currently playing off Broadway.)’’ – ‘’Бестселер Джона Грея "Чоловіки – з Марса, жінки – з Венери", вперше опублікований на початку 1990-х, розійшовся мільйонними тиражами і надихнув безліч пародій і комедійних шоу.’’ Наведені приклади свідчать, що в українському перекладі вилучено назви різних робіт з психології: ‘’Katherine Black and Finn Contini’s Women May Be from Venus, But Men are Really from Uranus, Men are from Mars, Women are from Venus, Live! currently playing off Broadway’’. Крім випущення власних назв, зауважуємо трансформацію вилучення наукових термінів, у цьому випадку назви методики дослідження personality questionnaires, пор.: ’’One of the most influential studies in the field, published in 2001 by pioneering personality researchers Paul Costa, Robert McCrae and Antonio Terracciano, involved over 23,000 men and women from 26 209

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку cultures filling out personality questionnaires. – ‘’Результати одного з найбільш авторитетних досліджень в цій галузі опублікували в 2001 році. Вчені Пол Коста, Роберт Маккрей і Антоніо Террачано опитали 23 тисячі чоловіків і жінок із 26 різних культур.’’ У першому абзаці основного тексту спостерігаємо випущення реалій ``wickie`` і ``cricket`` пор.: If you thought a ‘wickie’ was something to do with cricket or a famous website, you’re probably one of the many people who trudge into work when you’re feeling sick. - Якщо ви з тих, хто будь-якою ціною плететься на роботу, навіть коли почувається дуже погано, знайте: колегам це не завжди подобається. У наступному абзаці інтерпретація англійської реалії ‘’В англомовному світі для цього явища навіть існує спеціальний термін – "присутність" (presenteeism) поєднується зі спрощенням, за якого вилучається позначення іншої реалії ‘’pulling a wickie might not win you favour at the office’’, пор.: Otherwise known as presenteeism, pulling a wickie might not win you favour at the office. - ’’В англомовному світі для цього явища навіть існує спеціальний термін – "присутність" (presenteeism). Трансформацію вилучення бачимо, коли англійський вислів no direct or easy equivalent тлумач передає як немає жодного прямого відповідника, тобто опускає слово easy, пор.: It was "untranslatable" in the sense that there was no direct or easy equivalent encoded within the English vocabulary that could capture that deep resonance. – Цей термін - неперекладний, бо в англійському вокабулярі немає жодного прямого відповідника ньому. Прийомом вилучення послуговано в наступному абзаці, де предикативну структуру would begin a lecture (зазвичай починав презентацію) пропущено в українському перекладі, пор.: Skinner would begin a lecture by placing a pigeon in a cage with an automatic feeder that delivered a food pellet every 15 seconds. – Вчений __ поміщав голубів в клітку, в яку кожні 15 секунд через автоматичну годівницю падало зернятко. До того ж, вилучення характерне і для наступного речення, де тлумач вилучає однорідний член речення or cages у перекладі, пор.: So imagine yourself in the position of the pigeon; your brain knows very little about the world of men, or cages, or automatic food dispensers. – Уявіть себе в ситуації, коли ви не розумієте ні людей, ані роботу автоматичної годувальниці. Вилучення примічаємо і під час перекладу англійського речення, де опущено його головну частину The obvious answer is, пор.: The obvious answer is that you should repeat what you have just been doing. You repeat that action and – lo! – it works, food arrives. – Як зробити так, щоб воно впало знову? Очевидно, повторити магічну дію. Ви знову обертаєтесь навколо себе і, о диво, їжа з'являється. Таким чином, зауважуємо, що використання стратегії вилучення під час перекладу інформаційних повідомлень сайту новин Бі-Бі-Сі є ключовим засобом досягнути перекладацької еквівалентности, а також сприяє ліпшій читабельності та розумінню тексту. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури: Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми / В. І. Карабан. ‒ Вінниця : Нова кн., 2002. ‒ 562 c. ‒ укp. 2. Ла Рош фон В. Вступ до практичної журналістики: Навч. посібник. – К.: Академія української преси, 2005. – 229 с. 3. Logman Dictionary of Contemporary English. – Harlow, 2003. – 1950 р.

210

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Марія Довгалюк (Житомир) ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КОНЦЕПТУ Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту поняття «концепт». Проаналізовано найбільш релевантні сучасні лінгвістичні підходи до визначення поняття «концепт». Ключові слова: концепт, лінгвістичний підхід, категорія, типологія, конкретний концепт, абстрактний концепт, груповий концепт, індивідуальний концепт. The article is devoted to the nature and content of such notion as «concept». The most relevant modern approaches of the notion «concept» are analysed. Key words: concept, linguistic approach, category, typology, concrete concept, abstract concept, group concept, individual concept. В українській мові слово "концепт" (від лат. "conceptus" поняття), і деякі дослідники оперують ними як синонімічними. І все ж таки, наразі вони є досить диференційованими. "Поняття" вживається, в першу чергу, в логіці та філософії, а "концепт" – у мовознавстві, культурології, лінгводидактиці, лінгвістиці. Термін "поняття" включає систему логічних термінів, таких як "судження" та "умовивід", і є згустком раціональної частини концепту, тобто той зміст, який включає основні суттєві характеристики об'єкта [1, с. 128]. Аналіз визначень, який був проведений Л. А. Касьян [2, с. 50-53], показує, що розуміння терміну "концепт" у сучасному мовознавстві є варіативним. Існує як вузьке його розуміння (В. В. Красних), так і широке (В. І. Карасик, Ю. С. Степанов, О. С. Кубрякова). Безперечним для всіх підходів є те, що концепт належить до свідомості і включає, на відміну від поняття, не лише описово-класифікаційні, а й чуттєво-вольові та образно-емпіричні характеристики. Концептами можна не лише мислити, але їх можна також переживати. В. І. Карасик, В. В. Красних, Л. О. Чернейко та інші лінгвісти вважають концепт, як мінімум, тривимірним утворенням і виділяють його предметно-образну, понятійну і цілісну складові. Образна сторона концепту включає в себе зорові, слухові, тактильні, смакові та нюхові характеристики предметів, явищ, подій, які відображені у нашій пам'яті. Понятійна сторона концепту – це те, як концепт зафіксовано в мові, його значення, опис, структура, дефініція, порівняльні характеристики даного концепту по відношенню до інших концептів. Ціннісна (інтерпретаційна) сторона концепту характеризує важливість цього психічного утворення як для індивіда, так і для всього мовного колективу. У сучасному мовознавстві можна виділити три основні підходи до розуміння поняття "концепт": 1) лінгвістичний (С. О. Аскольдов, Д. С. Ліхачов, В. В. Колесов, В. М. Телія): оскільки концепт існує для кожного словникового значення, то його слід розглядати як алгебраїчний вираз значення. Загалом, прихильники цього напряму розуміють концепт як увесь потенціал значення слова разом з його конотативним елементом; 2) когнітивний (З. Д. Попова, Й. А. Стернін, О. С. Кубрякова): концепт – явище ментального характеру. Представники когнітивного підходу зараховують концепт до розумових явищ та тлумачать його як оперативну змістовну одиницю пам'яті, ментального лексикону; 3) культурологічний (Ю. С. Степанов, Г. Г. Слишкін): уся культура розуміється як сукупність концептів та відносин між ними. Концепт – головний осередок культури в ментальному світі людини. Науковці, які дотримуються цього підходу, переконані, що при вивченні концепту увагу слід насамперед приділяти культурній інформації, яку він передає. Концепт у такому сенсі визначається як базова одиниця культури і є її концентратом. Наразі всі мовознавчі підходи до розуміння поняття "концепт" зводяться зазвичай до лінгвокогнітивного та лінгвокультурологічного тлумачення цього явища. Так, наприклад, під 211

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку концептом, як під поняттям лінгвокогнітивного явища, слід розуміти "одиницю ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи мови і всієї картини світу, відображеної в людській психіці" [1, с. 90]. А з точки зору лінгвокультурологічного підходу концепт, наприклад, культурний, визначається базовою одиницею культури, є її концентратом [1, с.116]. Слід зазначити, що обидва підходи не є взаємовиключними. Концепт як ментальне утворення в свідомості індивіда – вихід на концептосферу соціуму, тобто культури, а концепт як одиниця культури – це фіксація колективного досвіду, який стає набутком індивіда. На думку В. І. Карасика, ці підходи відрізняються векторами стосовно індивіда: лінгвокогнітивний концепт – це напрямок від індивідуальної свідомості до культури, а лінгвокультурний концепт – напрямок від культури до індивідуальної свідомості. Поділ руху зовні і руху всередину є лише дослідницьким прийомом насправді цей рух є цілісним багатовимірним процесом [5, с. 117]. Концепт як об'ємне ментальне утворення вбирає в себе не тільки інваріант значень слова, представляє його, а й абсорбує інваріант значень словотвірного гнізда того ж семантичного поля [5, с. 52]. Дослідники відзначають складну структуру концепту. З одного боку, його стосується все, що належить структурі поняття, з іншого – в структуру концепту входить те, що робить його фактом культури – вихідна форма (етимологія), символіка, особливості сприйняття, оцінки та ін. Існує безліч трактувань поняття "концепт", іноді вони дуже відрізняються один від одного, одні з них вкрай звужені (Ю. С. Степанов, Д. С. Ліхачов, В. І. Карасик), інші ж максимально широкі (С. Г. Воркачов, С. О. Аскольдов). Найбільш всеохоплюючою, повною дефініцією, на наш погляд, є формулювання С. Г. Воркачова: "Концепт – це термін, який поєднує лексикографічну і енциклопедичну інформацію, "найближче" і "найвіддаленіше" значення слова, знання про світ і про суб'єкт, який його пізнає" [6, с. 10]. С. Г. Воркачов розглядає концепт із різних точок зору: концепт – це і те, за допомогою чого людина пізнає світ; він заснований як на досвіді, так і на енциклопедичній інформації, якась середня, вироблена в процесі пізнання, єдино вірна квінтесенція значення слова. Якщо говорити про природу виникнення концепту, то на думку В. І. Карасика, концепт виникає в результаті взаємодії досвіду, відбору на основі критерію цінності та механізму запам'ятовування. За Ю. С. Степановим, концепт виникає при зіткненні світу культури та індивіда, що свідчить про те, що це визначення є найвужчим з усіх перерахованих, оскільки автор дає лінгвокультурологічне тлумачення концепту. Д. С. Ліхачов у своєму визначенні концепту як "заміщення значення слова в індивідуальній свідомості і в певному контексті" [7, с. 281] підкреслює його суто індивідуальну спрямованість як засобу розуміння навколишнього світу, не приділяючи увагу соціальній стороні даного поняття. Отже, на сучасному етапі у мовознавстві неможливо відслідкувати єдину думку у трактуванні поняття "концепт" і його можливість характеризувати оточуючий світ. Незалежно від типів концептів, всі вони є структурними ланками, будівельним матеріалом концептосфери певної мови, в якій можна виділити менші утворення. Більш детально типологію концептів можна розглянути за наступними ознаками: 1) мисленнєві картинки (конкретні зорові образи); 2) схеми (менш детальні образи); 3) гіпероніми (узагальнені óбрази); 4) фрейми (сукупність асоціацій, які ми зберігаємо у пам'яті); 5) інсайти (знання про функціональне призначення предмету); 6) сценарії (знання про сюжетний розвиток подій); 7) калейдоскопічні концепти (сукупність сценаріїв та фреймів, які пов'язані з почуттями) [3, с. 43-67]. Важливим моментом для розуміння поняття "концепт" є думка про те, що "жоден концепт не виражається у мові повністю" [8, с. 28-29]. Так, З. Д. Попова та Й. А. Стернин наводять наступні аргументи: 1) концепт – це результат індивідуального пізнання, а індивідуальне вимагає комплексних засобів вираження; 2) концепт не має чіткої структури, він об'ємний, і тому не може бути виражений повністю; 3) неможливо зафіксувати усі форми вираження концепту. 212

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таким чином, дослідники відзначають, що концепт, як категорію, яка є однією з найважливіших для цілої низки гуманітарних наук, характеризується своєю неоднорідністю. Виділяються конкретні й абстрактні, індивідуальні та групові концепти, їх поділ можна продовжити до транскультуральних універсалій. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс [Текст] / В. И. Карасик. – М. : Гнозис, 2004. – 389 с. 2. Касьян Л. А. Термин "концепт" в современной лингвистике: различные его толкования [Текст] / Л. А. Касьян // Вестник Югорского государственного университета. – 2010. – Вып. 2 (17). – С. 50–53. 3. Бабушкин А. П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка [Текст] / А. П. Бабушкин. – Воронеж : Изд.-во Воронеж. гос. ун-та, 1996. – 104 с. 4. Убийко В. И. Концептосфера внутреннего мира человека в аспекте когнитивной лингвистики [Текст] / В. И. Убийко // Виноградовские чтения. Когнитивные и культуроведческие подходы к языковой семантики : тезисы докладов научной конференции. – М., 1999. – С. 52–53. 5. Воркачев С. Г. Счастье как лингвокультурный концепт [Текст] / С. Г. Воркачев. – М. : ИТДГК "Гнозис", 2004. – 236 с. 6. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка [Текст] / Д. С. Лихачев // Изд. РАН. – Сер. лит. и язык. – Т. 52. – 1993. – № 1. – С. 3–9. 7. Попова З. Д. Понятие "концепт" в лингвистических исследованиях [Текст] / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун- та, 2000. – 30 с. УДК 81.161.2:004. 032.6 Наталія Котух (Полтава) МУЛЬТИМЕДІЙНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІКИ СПІВРОБІТНИЦТВА У пропонованій розвідці схарактеризовано проблему використання мультимедійних засобів навчання на уроках української мови, яка є невід’ємним складником сучасних інформаційних технологій. Запропоновано шляхи її вирішення, пов’язані з визначенням змістового і процесуального аспектів. Ключові слова: мультимедійні засоби, інформаційні технології навчання, українська мова. The proposed exploration is determined the problem of using the multimedia learning at the lessons of Ukrainian language, which is an integral part of modern information technology. Suggested the ways to solve it, related to the definition of semantic and procedural aspects. Keywords: multimedia, information technology training, Ukrainian language. Проблема використання мультимедійних засобів на уроках української мови є невід’ємним складником сучасних інформаційних технологій. Її вирішення пов’язане з визначенням змістового і процесуального аспектів. У плані змістового наповнення очевидні переваги електронних носіїв інформації як в кількісному, так і в якісному відношеннях. Мультимедійний простір об’єднує в комп’ютерному середовищі як системі текст, звук, графіку, мультиплікацію та відеозображення, що дає змогу забезпечити комплексний ефект різноманітної інформації у 213

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку друкованому вигляді, у форматі живої мови, статичної і динамічної наочності у тісній взаємодії компонентів впливу. «Такі технології створюють соціотехнічне комунікативне українськомовне середовище, що сприяє навчальній мовленнєвій діяльності, популяризації української мови» [1, с. 39]. Завдяки використанню засобів мультимедіа істотно багатшою, практично не обмеженою обсягом може і має бути реалізація соціокультурної змістової лінії чинної програми. Наочність і повнота сучасних аудіо- та відеозасобів уможливлює відтворення історії країни, її традицій, звичаїв, природи, матеріальної та духовної культури народу, забезпечує необхідну фактологічну, супровідну й фонову базу для формування цілісної, ментально властивої українцям картини світу. Діапазон оптимального розвитку пошуково-дослідницьких умінь, творчої активності, мотиваційного чинника з використанням мультимедійних засобів значно розширюється, бо учні можуть продовжити опрацювання теми в мережі Інтернет у супроводі рекомендованих путівників, маршрутів, орієнтирів, доповнити традиційні уявлення самостійно дібраним і систематизованим матеріалом, що може слугувати для лінгвістичних досліджень або творчих робіт. Процесуальна результативність мультимедійних джерел полягає в можливостях урізноманітнення навчальної діяльності разом із застосуванням «нового принципу комунікації, що виявляється в організації діалогу між комп’ютером і суб’єктом навчання» [2, с. 9], широкому наведенні автентичних зразків дотримання мовного етикету засобами мультиплікації або у вигляді фрагментів фільмів, демонстрації аналогічних прикладів допущення помилок, що супроводжуються настановою виправити їх. Реалізація принципу наочності за допомогою комп’ютерного моделювання, конструювання, трансформаційних змін, анімаційних ефектів, відеороликів зі звуковим супроводом – яскраве свідчення дидактичних ресурсів засобів мультимедіа. Наведення анімаційних чи ігрових зразків спонукає до створення власних сюжетів, презентацій як зразкового, так і девіантного змісту, аналіз яких дозволить надалі уникнути їх повторення в мовленнєвій практиці. З огляду на основні принципи педагогіки співробітництва, такі форми навчальної взаємодії є популярними й водночас продуктивними з позиції як учителя, так і учнів. Мультимедійні технології формують уміння орієнтуватися в сучасному інформаційномовному просторі, герменевтичні задатки (уміння активно породжувати й сміливо генерувати нові ідеї), образне бачення й асоціативне мислення як спосіб пізнання глибинних ознак, здатність до впевненої мовної експлікації. Порівняно з традиційними методами викладу матеріалу, мультимедійне середовище презентує та яскраво ілюструє ігрові методики навчання, побудовані на несподіванці, парадоксі, інтризі. «Пошук нових форм дидактичної трансформації і презентації знання є завжди актуальним у навчанні мови, він стимулює пізнавальний розвиток учнів, спонукає їх до генерування нових смислів» [1, с. 40]. Мова – не лише канал інформації, а й невичерпне джерело духовної енергетики. Залучення мультимедійного середовища до процесу навчання долає недоліки іманентної лінгвістики, вияскравлює всі функційні можливості мови: комунікацію, номінацію, мислетворення, пізнання, емотивність, ідентифікацію. Природні, а не штучні основи антропоцентричної лінгвістики акцентують увагу на образі носія мови в різноманітних його ролях комуніканта. Суспільний запит на виховання творчої особистості, самостійної в своїх рішеннях, здебільшого нестандартних, орієнтує на доцільне використання сучасних способів здобуття знань, розвиток уміння грамотного опрацювання інформації, вдосконалення практичної мовленнєвої діяльності на основі мотивованого, емоційно-позитивного ставлення до вивчення предмета. Мультимедійні засоби сьогодні – це простір своєрідного відкриття не для людства, а для маленької людини, що прагне не лише запам’ятовування готових знань, а й інтелектуального 214

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку та емоційного розвитку під час засвоєння мовного матеріалу. Лінгвістична сторона мультимедійної сфери демонструє різнобічність, свіжість сприйняття, незвичність, корисність, нестандартність підходів до традиційних питань мовної освіти. Разом з тим створює пастку потонути в мові-морі. Пересічний учень в інтернет-просторі – мандрівник, відкривач, дослідник, якщо є поряд мудрий порадник, поводир, своєрідний навігатор – учитель. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Мацько Л. В. Сучасні підходи до створення підручників з української мови : місце лінгвостилістики / Л. В. Мацько // Дивослово. – 1999. – №8. – С. 39–42. 2. Скуратівський Л. В. Інформаційні технології як засіб мовленнєвого розвитку учнів в процесі навчання української мови в основній школі / Л. В. Скуратівський // Українська мова і література в школі. – 2005. – №4. – С. 7–10. УДК 81’373.7 Людмила Підлісна (Вінниця) ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ У статті досліджено низку фразеологізмів та методи їх досліджень, різновиди, категоріальні ознаки, а також виявлення закономірностей функціонування, роль і місце у сучасному мовознавстві.. Ключові слова: мовознавство, фразеологія, фразеологічна одиниця, фразеологізм, класифікація. The article examines a number of the phraseology and methods of research, types, categorical attributes, and identify patterns of functioning, role and place in the modern linguistics. Key words: linguistics, phraseology, phraseological unit, classification. Англійська мова має тисячолітню історію. За цей час в ній накопичилась велика кількість виразів, які люди знайшли вдалими, влучними і красивими. Так і виник особливий шар мови ‒ фразеологія, сукупність стійких висловів, що мають самостійне значення. Фразеологізми – це сполучення слів, окремо оформлені утворення з повністю або частково переосмисленими компонентами, фразеологічними значеннями. Для фразеологічних одиниць характерною є не стійкість взагалі, а стійкість на фразеологічному рівні, закономірні залежності словесних компонентів і структурно-семантична немодельованість. Фразеологічні одиниці утворені за граматичними моделями змінних сполучень і речень. Фразеологізми не тільки позначають певне явище дійсності, але й характеризують його, дають йому певну оцінку. У відношенні значення вони відповідають єдиним поняттям, виражають значення предметності, процесу, якості, властивості або способу, мають граматичні категорії, які визначаються морфологічними формами й синтаксичною функцією в реченні, і виявляють закономірності в співвідношенні із загальною системою мови, які проявляються в лексичній сполучуваності, стилістичному й емоційно-експресивному забарвленні значення й омонімічних зв’язків. Актуальність теми полягає у тому, що фразеологічний фонд є відкритою системою, оскільки він постійно поповнюється за рахунок відомих афоризмів літераторів, митців, науковців. Тому дана тема хоч і багато досліджувана, але існує ще низка спірних питань, які потрібно детально розглянути та дослідити. 215

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Предметом дослідження є фразеологічні одиниці англійської мови, їх структура, семантика, особливості та основні ознаки. Об'єктом дослідження виступають граматичні особливості фразеологізмів англійської мови, фразеологізми різного походження. Метою даної роботи є дослідження фразеологічних одиниць сучасної англійської мови, запозичених, а також пробудити у слухачів інтерес до багатства виражальних засобів англійської мови і відкрити двері в своєрідний світ англійської фразеології, допомогти зрозуміти складний шлях стійких сполучень слів, отримати уявлення про семантичних та стилістичних властивостях фразеологізмів, оволодіти нормами їх вживання в мові. В процесі дослідження ми спробуємо розвязати такі завдання:  визначити загальне поняття «фразеологічна одиниця» та обрати більш обєктивне його тлумачення;  охарактеризувати фразеологічні одиниці;  навести різні класифікації фразеологічні одиниці;  виявити їхні функції;  визначити, до яких стилістичних прошарків належать фразеологічні одиниці. Аналіз досліджень та публікацій: Вивченню сутності фразеологічних одиниць присвячені роботи таких дослідників, як Л. Авксентьєва, М. Алефіренка, В. Білоноженко, В. Вакурова, С. Ганжі, І. Гнатюк, С. Горожанової, І. Дубинського, В. Калашника, В. Ковальова, М. Коломійця, Л. Петленко, Ю. Прадіда, Л. Скрипник, А. Супрун, В. Ужченка, О. Федорова, Т. Цимбалюк, В. Чабаненка, М. Шанського, Л. Щербачук та ін. Семантичним властивостям фразеологізмів присвячені праці Н. Алефіренко, В. Виноградова, В. Бурмака, А. Жукова, В. Жукова, А. Мелеровіч, В. Мокієнко, О. Ратушній, А. Чепасової та багатьох інших. З точки зору граматичних властивостей дані одиниці аналізуються в роботах Л. Гашев, І. Казачук, B. Лебединської, Г. Михайлової-Лебедєвої, А. Соловйової, Н. Усачової. Комплексним вивченням синтаксичної і семантико-граматичної організації фразеологічних одиниць займаються Ж. Мітельська, Л. Нестерова, Т. Помикалова, А. Свиридова та ін.). Діалектну фразеологію досліджують О. Брисіна, М. Бухарева, Н. Лавров, В. Лютікова. До професійної фразеології звертаються О. Голованова, Б. Ларін, Л. Шкатова. Проблемі фразеоутворення присвячені роботи Ю. Гвоздарьова. Дослідженням фразеологічних одиниць в діахронічному аспекті займалися В. Архангельський, Л. Ройзензон, Л. Івашко. Виклад основного матеріалу. Фразеологізми вивчаються здавна. Вперше і вже досить повно зібрані й витлумачені вони М. Номисом (1823 – 1900) у праці «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. Марковича і других. Спорудив М. Номис». Цей посібник містить понад 14,5 тис. приказок і загадок. Вивчення фразеологізмів є постійно актуальною проблемою для лінгвістів, бо поява й використання фразеологізмів не обмежена ні просторовими, ні часовими рамками. Фразеологізм (від грецьк. – фраза і судження), фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, фразема – нарізнооформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фразеомотивованій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного і синтаксичного рівнів [3, c. 30]. Найважливішим творінням людськості в людині слугує її мислення, втілюване, закріплюване і виявлюване в її мовленні – усному (первинному, найоб’ємнішому) і в писемному, діалогічному й монологічному; також і такі мовні засоби, як фразеологізми, які використовуються не тільки у всенародному, але й в освіченому індивідуальному мовленні, в усіх його стилях мови – розмовно-побутовому і художньо-літературному (щонайбільшою мірою), публіцистичному, обмежено в науковому, конфесійному й епістолярному стилях, майже зовсім не характерні фразеологізми для переважної більшості жанрів офіційноділового стилю мови й мовлення [3, с. 74]. 216

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Окрема галузь мовознавства, в якій розглядаються стійкі сполучення, що використовуються в готовій формі, почала формуватися у ХХ ст. Основоположником її став Ш. Баллі, який вчення про стійкі словосполучення слів назвав фразеологією. Словосполучення, в яких кожна графічна одиниця частково або повністю втрачає своє значення і тільки сполучення в цілому зберігає чіткий смисл, він називає фразеологічними виразами або фразеологічними зворотами [2, c. 90]. Фразеологізм є вагомим чинником у питаннях когнітивної обробки та переробки інформації, важливим елементом системи номінативних засобів сучасної української літературної мови. У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікації фразеологізмів за різними критеріями: за семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні сполучення (класифікація В.Виноградова), г) фразеологічні вислови (за класифікацією М. Шанського); за джерелами походження (за Л.Булаховським); д) систематизація фразеологічних одиниць у функціональному аспекті (за С. Гавриним); є) класифікація Б. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень [1, c. 122]. Існує структурно-семантична класифікація О. Куніна. Дослідник виділяє класи на ґрунті функції фразеологічних одиниць у процесі спілкування, де класи визначаються за структурно-семантичними критеріями: 1) номінативні фразеологічні одиниці; 2) номінативно-комунікативні одиниці; 3) фразеологічні одиниці ні номінативного, ні комунікативного характеру; 4) комунікативні фразеологічні одиниці. До першого класу автор відносить словосполучення з одним значущим словом, а також сполуки типу wear and tear, well and good. Другий клас включає звороти типу to beat the drum. Це дієслівні стійкі словосполучення, що мають здатність трансформуватися у реченні при вживанні дієслова у пасивній формі, « the drum is beaten». До третього класу відносяться вигукові сполучення і деяку кількість вигуків, що мають предикативну структуру з експресивним переосмисленим значенням компонентів, які постійно або варіантно-постійно залежні, напр.: all aboard! «посадка закінчена»; atta boy! «Молодець!»; by George (Gad, Gar, Gosh, Jove, Golly; ginger, gravy, jingo, nails, wound!) «їйбогу!». Четвертий клас постає надто складним і поширеним, до якого О. Кунін відносить ідіоми, прислів’я, приказки, приповідки, і який розподіляється на чотири підкласи. Сюди відносяться також питальні речення типу Does your mother know you’re out? «ще молоко на губах не обсохло», Can the leopard change its spots? «горбатого могила виправить» тощо [4, c. 8]. Наведена класифікація не зовсім чітка за винятком значень першого типу. Багато фразеологізмів підходять під різні типи, особливо ті, що мають змінний компонент. Проте у класифікації дотримано принцип відповідності плану вираження планові змісту. Різнорідна структура фразеологічних одиниць давно є предметом суперечок багатьох лінгвістів. Існуючі теорії фразеології співвідносять фразеологічні одиниці то зі словом, то зі словосполученням [3, с. 156]. В цілому, визначення фразеологічних одиниць можна звести до наступного: це стійка, експресивна, відтворена одиниця з переносним значенням компонентів, що володіє глобальної номінацією. Н. Шанський вважає, що у фразеологічних одиниць є ознаки слова на семантичному рівні; при цьому відмінною рисою фразеологічних одиниць він вважає їх структурнопросодичні особливості: членування на слова і кілька наголосів. Однак це положення не 217

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку завжди можна застосувати до англійської мови, де деякі фразеологічні одиниці отримують головний логічний наголос на одному з компонентів. Сучасні зарубіжні лінгвісти зараховують ідіоми до словосполучень і зводять їх до «традиційних», «нелогічних», «граматично неправильних» мовних одиниць (Л. Грант, Н. Гольдберг, J. Зайдль). Висновки про структурно-семантичну схожість фразеологічних одиниць зі словом не дозволяють користуватися канонічними визначеннями, які ототожнюють фразеологічні одиниці зі словосполученням, виділяючи їх роздільне оформлення як відмітну ознаку. В англійській мові є ряд лексичних ідіом (в трактуванні В. Савицького), які є еквівалентами слів за структурою. Словосполучення передбачає повноцінну репрезентацію значень його компонентів. В англійській мові існують щільнооформленність одиниці, а також ряд паремічних конструкцій. Висновок. Фразеологія є об'єктом досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, адже це та наука, яка буде існувати доки існуватиме мова, оскільки фразеологічний фонд – це відкрита система, яка постійно поповнюється за рахунок відомих афоризмів громадських діячів, митців, літераторів та науковців. Згідно з нашим дослідженням фразеологічні одиниці – це групи слів, які неможливо створити у процесі мовлення, вони існують у мові як готові одиниці. Саме вони найвиразніше передають дух і нев'янучу красу мови, яку створив народ упродовж віків для потреб спілкування в усній та писемній формах. У ході роботи були досліджені основні положення теорії фразеології, особливості та ознаки фразеологічних одиниць, їх структура, семантика, методи та граматичні особливості. Також була досліджена класифікація фразеологізмів за В.В. Виноградовим, М. Шанським та О. Куніним. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Алефиренко Н. Ф. Теория языка. Вводный курс. Учебное пособие для студентов филологических специальностей вузов. ‒ М., 2004. ‒ 368 с. 2. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии.Изд.2, доп. ‒ Л.: Либроком, 2010. ‒ 216 c. 3. Виноградов В. В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке//. Вендина Т.И. Введение в языкознание. ‒ М.: Высшая школа, 2001. ‒ 288 с. 4. Кунин А.В. Фразеология современного английского языка. ‒ М.: Международные отношения, 1996. ‒ С. 31 5. Шанский Н. М. Фразеология современного русского языка. ‒ К.:Либроком, 2010. ‒ 274 с. Науковий керівник ‒ доцент В.В.Катернюк УДК 82.0:82-23 Яна Поліжай (Київ) «ЕНДОРФІНОВІ» ЖАНРИ В СИСТЕМІ СЕНТИМЕНТАЛЬНОГО МЕТАЖАНРУ У статті описуються етапи становлення жанру мелодрами та любовного роману. Розглядаються їхні витоки від сентиментального роману ХVІІІ ст. У роботі пропонується об’єднання таких жанрів в систему сентиментального метажанру. Ключові слова: масова література, метажанр, «ендорфінові» жанри, мелодрама, любовний роман. This article describes the stages of the melodrama and romance genres. We examine the origins of the sentimental novel of the eighteenth century. In the article we offer combining these genres into system of sentimental metagenre. Key words: mass literature, metagere, «endorfinov» genres, romance, love novel. 218

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Дослідження жанрових модифікацій художньої літератури в контексті масової культури – один із актуальних напрямів сучасного літературознавства. Метою цієї студії є виявлення маркерів «ендорфінового» жанру та спроба кореляції традицій сентименталізму з новітніми жанрово-стильовими моделями. Об’єктом дослідження став роман Люко Дашвар «Село не люди». Масова література ХХІ століття формувалася протягом певного часу і сьогодні є основною літературою на полицях в книгарнях, також за рейтингами скачувань з інтернетресурсів. Варто розглянути як формувалися загалом жанрова система масової літератури, щоб виокремити жанр мелодрами. Науковець Джон Кавелті досліджував витоки формування системи жанрів масової літератури. Він виокремив дві хвилі: перша ‒ середина ХVІІІ століття, поява сентиментального роману і готичного роману. А друга - ХІХ століття, період формування детективу, наукової фантастики та авантюрної прози [6, 115]. До середини ХХ століття вже остаточно склався жанровий репертуар масової літератури: детектив, шпигунський роман і бойовик (їх можна об’єднати під рубрикою кримінальний роман), фентезі, трилер (роман жахів), любовний, дамський, сентиментальний або рожевий роман (романс), костюмно-історичний роман із домішкою мелодрами або порнографічного роману [2, 187]. Джойс Дж. Серікс видала цікавий «Довідник для читачів жанрової літератури», в якому подала типологію сучасних жанрів. За критерій вона взяла так званий жанровий «appeal» (в перекладі «заклик / адресованість). Він складається з таких частин: темпу розповіді (1), персонажів (2), сюжетної лінії (3), фону та атмосфери (4), тону й настрою (5), мови і стилю (6) [7, 7]. Таким чином вона розподіляє всі популярні жанри на групи, залежно від їх «appeal»: «Адреналінові» жанри: пригодницький, романтичний саспенс, саспенс, трилер. ● «Емоційні» жанри: «життєрадісна історія» (The Gentle Reads), горор, любовний роман, жіноча історія. ● «Інтелектуальні» жанри: художня проза, детективи, психологічний саспенс, наукова фантастика. ● «Ландшафтні» жанри: фентезі, історична проза, вестерн [8, 3–4]. У кожній групі домінує якийсь елемент «appeal»: в «адреналінових» жанрах важливим є швидкий темп розповіді, для «емоційних» найголовнішим є настрій, у «ландшафтних» жанрах привертає увагу змалювання фону, історичних декорацій, а в «інтелектуальних» жанрах – можливість розв’язання логічної загадки, що закладена в сюжеті. На основі цього матеріалу Софія Філоненко згрупувала жанри за дією важливих гормонів у людському організмі: адреналіну і ендорфіну. Вона умовно назвала так групи жанрів сучасної літератури. До «адреналінових» науковець відносить бойовики, детективи, трилери, горори; до «ендорфінових» – романтичні мелодрами, любовні романи, сентиментальні історії в жіночих часописах. «Адреналінові» жанри передбачають сцени бійок, переслідування і втечі, вони спрямовані на те, щоб викликати у читача гострі відчуття. «Ендорфінові» жанри відтворюють на папері романтичні фантазії, навіюють солодкі мрії, викликають приємне збудження, заспокоюють через упевненість читачки в щасливому фіналі [4, 160-161]. В мистецтвознавстві існує такий термін як метажанр. Саліда Шаріфова дає таке визначення: «…метажанр становить синтетичне жанрове утворення, що виникає на стику жанрового змішування» [5, 22–23]. Українська дослідниця фантастичної літератури Олеся Стужук подає своє поняття метажанру як «своєрідну систему жанрів з рядом характерних ознак» [3, 5]. На погляд Софії Філоненко «…«адреналінові» жанри формують «пригодницький» метажанр, «ендорфінові» жанри – «сентиментальний» метажанр. «Пригодницький» 219

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку метажанр включає літературні жанри (бойовик, детектив, трилер тощо), кіно- і тележанри (фільми-«екшн», поліцейські / міліцейські серіали, фільми-катастрофи, телепрограми на кшталт реаліті-шоу «Останній герой»). «Сентиментальний» метажанр поєднує жанри любовного роману, телевізійні мелодрами, «мильні опери», теленовели, короткі любовні історії як явище медійної словесності, тексти естрадних пісень любовної тематики» [4, 161162]. Таким чином, досліджуючи трансформацію сучасних жанрів, ми з’ясували, що сентиментальний метажанр включає в себе жанри (любовний роман, мелодрама, теленовели і т.д.), які у своїй основі мають риси і характеристики сентиментальних романів XVIII століття. Чи дійсно сучасні любовні романи є сентиментальними в прямому розумінні цього визначення, можемо переконатися розглянувши один з них. Для аналізу ми взяли сучасну мелодраму «Село не люди» Люко Дашвар (Ірини Чернової). Найперше, що варто згадати – цілою сюжетною лінією у творі є життя села Шанівка. «Село – не люди… Село – це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації. – Згоден. Як ти добре сказав: на противагу звихнутій урбанізації. Ігор глянув на пожухлі польові квіти край дороги. – Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого… Оці зів'ялі квіти… – А ця колюча стерня… А небо… А ця тиша… – Денис задер голову догори. – У мене відростають крила.» [1, 83-84]. А однією з рис сентиментального твору є якраз події, які відбуваються в селі, хоча багато сучасних мелодрам мають урбаністичний характер. Ще однією важливою та хвилюючою сюжетною лінією є тема «забороненого кохання». Ці лінії пов’язані спільною проблемою гріха і спокути, яка розкривається у соціальному, культурному, моральному та психологічному аспектах. Роман, чоловік за тридцять, має статеві стосунки з тринадцятирічною сусідкою Катериною. Герой терпить моральні та фізичні муки, це детально і яскраво описується в творі, він намагається уникати зустрічей з дівчиною, підглядає за нею – загалом, веде себе, як хлопчак, хоча є дорослим чоловіком і має сім’ю. «Роман дівча до себе притулив, волосся русяве цілує і… від щастя сльози котяться. Плаче – і сам не розуміє, як таке вийти могло, щоб він, тридцятишестирічний мужик, який навіть на маминому похороні зубами скреготів, а сльози не пустив, тепер труситься від сліз і ради собі дати не може» [1, 14]. Таким сентиментальним зробила автор дорослого чоловіка, щоб показати прив’язаність і любов до дівчинки. Ця цитата викликає жаль, але при цьому й обурення. Дійсно кохання може все подолати і прийти в серце кожному, в незалежності від віку і статусу, але моральні і правові закони такі зв’язки засуджують, тому й у мене як у читача це викликає неоднозначні почуття. Катерина ж описується як дівча, яке дійсно ще нічого не тямить у дорослих стосунках, але деталізовано її щирі почуття: вони пише пісні про кохання з дядьком Романом, думає про нього, дивується чому не обрала сина Романа, Сашка. Удівчинки пробуджується перша потреба любові, вона не вміє приховувати свої почуття і є дуже щирою. «А тепер слухай. Душа твоя чиста розірвана навпіл, і не знаєш ти, що добре, а що зле. А як того не розумієш, то й бредеш навпростець, хоч шляхи самі під ноги просяться. Ти дивишся навкруги – оце діло нібито добре, а придивляєшся – у багнюці воно втопло. І далі бредеш без кінця і краю. І ось – знову багнюка. Ти руку простягла – та ні, це ж чисте озеро. А всі навкруги – сліпі! Сліпі й кричать тобі: «Багнюка! Багнюка!» А ти оглухни! Оглухни, дитино, бо якщо ні – брести тобі крізь життя навпростець до скону і щастя не мати.» [1, 7]. Так описує страждання душі закоханої дівчинки баба Килина. Вагання, боротьба доброго і злого в душі цієї дівчинки свідчить про її чисте серце і бажання звичайного щастя. Основним предметом зображення в цьому творі є відтворення почуттів і пристрастей людей. Враховуючи, що події відбуваються в сільському контексті, де всі один про одного все знають або, як не знають, то вигадують і розповсюджують, можна прослідкувати як 220

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку описуються і передаються найрізноманітніші почуття (кохання, пристрасті, розпачу, страху, жалю, ненависті, корисливості). Всі жителі тим чи іншим чином пов’язані один з одним, і через конкретні ситуації і конфлікти автор показує загальну картину людських стосунків в українському селі. Протягом всього твору ми спостерігаємо підвищену емоційність зображення подій та характерів, і це все створює яскраву мелодраму масового характеру. Аналізуючи вищезгаданий роман, ми доходимо висновку, що дійсно назва «ендорфіновий» жанр підходить до класичної мелодрами ХХІ століття. Адже безаперечно, що цей твір втілює романтичні, часом збочені, фантазії, викликає приємне збудження, нотки переживань і жалості до головних героїв. І найголовніше, що в творі є картини, характери та елементи, які відображають сентиментальні настрої. У подальшому дослідженні ми з’ясуємо ширше як напрям Сентименталізм впливає на сучасну масову літературу. Також ми детальніше проаналізуємо особливості кожного з «ендорфінових» жанрів та різницю між ними. Всі теоретичні знання ми використаємо, щоб проаналізувати нові, популярні романи в сентиментальному метажанрі. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Дашвар Л. Село не люди : роман / Люко Дашвар. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012. ‒ 270 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://bookonline.com.ua/read.php?book=4157 2. Мельников Н. Г. Массовая литература / Н. Г. Мельников // Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины: учеб. пособие ; [под ред. Л. В. Чернец]. – М. : Высшая школа; Издательский центр «Академия», 2000. – С. 177–191. 3. Стужук О. І. Художня фантастика як метажанр (на матеріалі української літератури 19–20 ст.) : автореф. дис. ...канд. філол. наук : спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / Олеся Іванівна Стужук; КНУТШ. – К., 2006. – 18 с. 4. Філоненко С. О. Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр : моно графія / Софія Філоненко. – Донецьк : ЛАНДОН–ХХІ, 2011. – 432 с. 5. Шарифова С. Ш. Понятие, механизмы и формы жанрового смешения в современной романистике [Електронний ресурс] / Шарифова Салида Шаммед кызы // Электронное научное издание «Актуальные инновационные исследования: наука и практика». – 2010. – №4. – Режим доступу: http://actualresearch.ru/nn/2010_4/Article/ philology/sharifova.pdf. 6. Cawelti John G. Mystery, Violence and Popular Culture / John G. Cawelti. – A Ray and Pat Browne Book, Popular Press, 2004. – 432 p. 7. Riviere Jacques, Peyre Henri. The ideal reader: Proust, Freud, and the reconstruction of European culture / Jacques Riviere, Henri Peyre. – USA : TRANSACTION PUBL., 2009. – 282 p. 8. Saricks Joyce G. The readers’ advisory guide to genre fiction / Saricks G. Joyce. – USA: Chicago : American Library Association, 2009. – 387 p. Науковий керівник ‒ О.О.Бровко

221

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 811.161.2

Світлана Шуляк (Умань) МОВНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ У ТЕКСТАХ ЗАМОВЛЯНЬ МОДЕЛЕЙ ЕВФЕМІСТИЧНИХ НАЗВ

У статті досліджено евфемістичні назви, що функціонують у текстах українських замовлянь. Охарактеризовано найуживаніші моделі слів і виразів на позначення оберегових евфемістичних номінацій, а також власні назви міфопоетичного походження, які виражають традиційні народні уявлення. Ключові слова: українські замовляння, текст, номінація, евфемістичні назви, мовне відображення, власні назви. The article deals with the euphemistic names which function in the texts of Ukrainian spells. We characterized the mostly used models of the words and expressions for denoting emulate euphemistic nominations and proper names of mythological and poetic origin for expressing traditional folk imagination. Key words: Ukrainian spells, text, nomination, euphemistic names, language expression, proper names. Тексти українських народних замовлянь містять різноманітну лексику, серед якої виділяються евфемізми – «слова і вирази, що вживаються з метою уникнення слів із грубим, непристойним змістом чи забарвленням» [2, с. 55]. О.Є. Хомік зазначає, що осмислення певних явищ дійсності у семантичному полі міфологічної свідомості приводить до появи численних оберегових евфемістичних номінацій і виділяє такі семантичні моделі евфемістичних оберегових назв: „місце → той, хто живе в цьому місці”, “ознака зовнішнього вигляду → носій цієї ознаки”, „особливості руху істоти → назва істоти”, „назва природного об’єкта, на який спрямована дія особи → назва особи, яка виконує цю дію”, “назва предметного оберега, що використовується для захисту від небезпечної істоти → назва істоти”, “дія, спрямована на людину → назва істоти”, що виконує цю дію”, “назва фізичного або фізіологічного стану людини → назва хвороби, що спричиняє цей стан”, “назва фізичного стану людини → назва людини”, “зовнішній вияв положення людини → назва померлої людини”, “родова назва → видова назва” і “видова назва → родова назва”, “функція, яку виконує істота або її звички, поведінка, типові дії → назва самої істоти”, „аксіологічна оцінка табуйованої істоти → назва цієї істоти” [3, с. 8-10]. У замовлянні від укусу змії на шталт: На окіяни-морі, на острови золота груша, на груші – золоте гніздо, а в тому гнізді – шавулиця, а в тій шавулиці – три сестри-послужниці: одна лісаха, друга – водаха, третя – поляха. Ти, лісаха, по лісах, ти, поляха, по полях, ти, водаха, по водах. Ти, поляха, вийми свій жило-зуб [1, с. 280] функціонує семантична модель, що визначає назви на позначення загальної номінації, а саме – змії (лісаха, поляха, водаха). Так, у самому замовлянні вказується на місце, де живе та чи та змія, що й визначає її найменування. А ще визначаємо такі номінації змії: окатиха, опалиха, одимиха, омижиха, як-от у замовному тексті: Ой на морі, на окіяні, на острові Буяні, стоїть дуб, а в тім дубу – зруб, а в зрубі – зміїний зуб. Змій окатиха, опалиха, одимиха, омижиха! В чистім полі на рябому коні Господь сам поїзжає, іскає змії окатихи, опалихи, одимихи, омижихи [1, с. 284]. Інша модель на позначення евфемістичної назви стосується кольоропозначень. Так, колір змії зумовлює її номінацію: чорна чорнуха, ряба рябуха, жовта жовтуха, що підтверджує замовляння на кшталт: Як укусила чорна чорнуха – викоти, Господи, зуба сем’яним зерном. Як укусила ряба рябуха – викоти, Господи, зуба хмелевим зерном. Як укусила жовта жовтуха – викоти, Господи, зуба маковим зерном [1, с. 286]. Крім того, окремі власні назви втрачають евфемістичний характер своєї семантики, що зумовлює наявність в українському ономастиконі власних назв із різним ступенем 222

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку евфемістичності, а значить, і оберегової сили; серед власних назв виділяються назви, які виникли в результаті переходу загальної номінації до онімів або утворення оніма від апелятива: цариця Яриця, цар Гадюн, цариця Веретениця, цариця Половія, цариця Лага (Ляга, Ладина), змія Скорпія (Коропія), Мла (усі подані номінації вживаються на позначення змії) [3, с. 11-12], наприклад, у текстах українських народних замовлянь: На морі, на полу морі стоїть дуб столоватий, головатий, красний, прекрасний, бардзо хороший. На тому дубові цариця Оргера – красна, прекрасна, бардзо хороша [1, с. 282]; Їхав через поле Михайло Рихайло на білім коні і з гострим мечем, через афтитине поле, і на афтитиному полі, і там білий камінь лежить, і под тім каменем Агипа цариця лежить [1, с. 287] зустрічаємо такі номінації: цариця Оргера, Агипа цариця. Архаїчні уявлення про змію водночас можна бачити й у прикладковій структурі Осохасолоха, що відзначається сингармонізмом голосних; перший компонент цієї назви (осоха) пов’язаний з дієсловом осочити, а компонент солоха, можливо, з’явився в результаті традиційного прагнення до повторів і подвійного називання як формального табуювання шляхом добору слова, співзвучного на рівні вокалізму [3, с. 12], як-от: На морі на океані, на острові Буяні стоїть ліжко нове, тесове; на ліжку – перина пухова, на перині лежить змія шкурна: Осоха-солоха пустила свій плід по пнях, болотах, лісах, по жовтих пісках [1, с. 281]. У текстах замовлянь функціонує також прикладкова конструкція гадина-цариця, наприклад: У золотім полі – золота груша, а на тій золотій груші – золоте гніздо, а в золотім гнізді – гадина-цариця. – Гадине-царице, повиймай зуби, бо буде тобі те, що тій жінці, що проти неділі у суботу прала, муку придбала, та буде ж тобі те, що тому чоловікові, що проти неділі у суботу рубає дрова [1, с. 283]. Замовляння презентують чорта як погань, нечисть, злого духа, як-от у текстах: Водицекринице! / Ти умиваєш луги, береги, / Умий рожденного, хрещеного (Петра) / Від усякої погані, від усякої болі, / Від усякої нечисті, від усякого бруду [1, с. 25]; Ти, вогню золотий, грій нас і годуй, світи нам і освічуй, роби здоровими і мудрими, бо ти спалюєш нечисть і не дужість, хвороби і болячки, даєш світло і хліб [1, с. 54]; Один попереду іде, дорогу промітає, а другий благословенну манну наповняє, третій од усього злого духа сохраняє [1, с. 254]. На позначення дійових осіб (дочки Іродови) у замовляннях вживається евфемізм сім простоволосих жінок: І бачили вони, як виходило з моря / Сім простоволосих жінок. / Святії архангели підійшли до їх / І розпитувались: хто вони такії? / Вони їм поодвічали: / «Єсть ми дочері Іродови, / А йдем ми на християнськую землю / Жовтую хрестьянскую кость ломить» [1, с. 65]. У замовлянні Добрий вечір, зорі-зориці, / Ви ходите по світі, ви ходите по границі, / Ви бачите добрі люди й чарівниці, / Від Бога дано і від Бога прислано / Товстий сир, густа сметана й жовте масло [1, с. 256] евфемістична назва чарівниці виступає на позначення відьом або поганих людей, адже навіть у самому замовлянні проглядається опозиція добрі люди – чарівниці. Найуживанішими моделями слів і виразів на позначення оберегових евфемістичних номінацій є назви, що характеризують місце проживання об’єкта, а також ті, що вказують на ознаки зовнішнього вигляду дійових осіб замовного тексту. Власні назви мають різний рівень евфемістичності, часто функціонують у прикладкових структурах, утворюючи такі звукові комплекси, що сприяють виникненню різноманітних семантичних асоціацій. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Ви, зорі-зориці… Українська народна магічна поезія: (Замовляння) / упоряд. М. Г. Василенка, Т. М. Шевчук ; передм. М. Г. Василенка. – К. : Молодь, 1991. – 336 с. 2. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я. Єрмоленко. – К. : Либідь, 2001. – 224 с. 3. Хомік О. Є. Український вербальний оберег: семантика і структура: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / О. Є. Хомік. – Харків, 2005. – 22 с. 223

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ УДК 316.6:796.09

Любов Шеремет (Київ)

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПОРТИВНОГО ДІЙСТВА Представлено аналіз реальності (безпосередньої та символічної) психологічних основ поведінки ‒ як з боку спортсмена, так і з боку глядача-вболівальника ‒ до, під час і після спортивного змагання. Розкривається психологічна реальність індивіда в момент емоційного переживання ним спортивної події та досліджується психологічний аспект сублімативного прояву сучасного спорту, де визначальним елементом є прихована несвідома реальність індивіда. Ключові слова: реальність, сублімація, вболівальник, спорт, емоції, психологія. The analysis of reality (direct and symbolic) psychological bases of behavior - both the athlete and from the audience-fans - before, during and after sports. It reveals the psychological reality of the individual at the time of his emotional experience of sporting events and examines the psychological aspect sublimation manifestation of modern sport, which is a key element of reality hidden unconscious individual. Key words: reality, sublimation, cheerleader, sports, emotions, psychology. Зазначимо, що примітною ознакою спортивного дійства завжди була здатність викликати у всіх причетних до нього певні емоції. Безпосередність визначення результату людських взаємодій і його непередбачуваність (незаданність) пробуджує в людині якісні емоційні стани ‒ схвалення й люті, радості й гніву, щастя й печалі і т.і. При цьому кожній людині подобається переживати подібні емоції, а спортивне змагання дає можливість переживати їх досить довго і досить часто. Непередбачуваність розвитку сюжету спортивної події, разом з очікуванням перемоги однієї з команд (або спортсменів), тільки підсилюють емоційну напруженість вболівальників. Результат поєдинку визначає дії глядачів по завершенні спортивного змагання ‒ або в творчості (наприклад, сакраментальне збільшення продуктивності праці після виграного улюбленою командою матчу), або в руйнуванні (виміщення негативної енергії на зовнішньому об’єкті ‒ людині, речі і т.і.). Одночасно важливо враховувати значимість впливу соціокультурної організації спортивного простору й часу на психологію індивіда. Характерним прикладом є стадіон ‒ замкнутий, жорстко центрований і структурований простір, всередині якого вболівальники організуються як маса. Емоційна зарядженість одного в умовах, коли його повсюдно оточують люди, охочі активно співпереживати спортивні події, легко передається іншому. Така маса замкнута двояко ‒ по відношенню до зовнішнього світу (її ніщо не турбує з того, що відбувається за межами стадіону) і всередині себе. З іншого боку, факт організації людей в просторі стадіону актуалізує проблему поведінки людини в масі під час спортивного змагання. Як приклад, можна взяти дії спортивних фанатів і фан-рухів, які цілеспрямовано створюються як система, що формує певний спосіб самовираження саме в рамках спортивної події. На основі результатів досліджень психології натовпу, можна констатувати, що дії людей, що належать до фан-руху і знаходяться в просторі стадіону, гранично автоматичні (неусвідомлювані), коли в їх мисленні панують найпростіші стереотипні асоціації й кліше, що задаються через використання конкретних образів (наприклад, ворога ). Напрямок дій маси фанатів, які підтверджують свою ідею, або заздалегідь заплановані (бійка з ворожою фан-групою), або спонтанні, але залежні від подій на стадіоні (фанатська акція соціального залякування, наприклад, безчинства на стадіоні). Відзначається, що вирішальна роль у визначенні напрямку відводиться лідеру-вождю, який і змушує організовану масу бачити світ тільки таким, яким вона хоче собі його представляти. Одночасно лідер сприяє і процесу ідентифікації, який для натовпу означає наслідування об’єкту з метою оволодіти ним. 224

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Спочатку в спортсмена (пізніше ‒ в лідері) вони бачать ідеальне втілення своїх якостей, своїх вчинків. При цьому організований натовп проявляє виключно колективну одноманітність ‒ кожен любить те, що люблять інші [2, с. 156]. Загалом, слід говорити про дві соціально-психологічних особливості участі в фан-русі. У першому випадку ‒ це молоді люди, які гостро відчувають потребу в самоствердженні, і для яких перебування в фан-групі ‒ це «трамплін» в системне життя суспільства, перехід з юності в зрілість. Вони насолоджуються фактом чоловічої солідарності, беручи участь з іншими в чисто фанатських діях ‒ вболівання на трибунах, виїзди на гостьові матчі, бійки з ворожими фан-групами або з представниками правоохоронних органів, але при цьому не помічають, що система відносин в групі легко підпорядковує їх собі , перешкоджає їх самовираженню. При усвідомленні подібної суперечливості свого перебування в групі молода людина намагається покинути її й розглядає своє перебування там як важливий, але пройдений етап життя. У другому випадку мова йде про сформовану особистість, для якої переживання спортивної події в складі руху фанатів виявляється у вигляді смислонаповненості власного буття. Вони бажають відчувати постійну причетність до спортивного дійства та до фан-групи, розглядаючи це як своє основне життєве призначення. Проте найбільш актуальною проблемою продовжує залишатися питання управління масами фанатів, яке на сьогодні так і не знаходить свого вирішення ‒ ні через здатність фан-рухів до самоорганізації , ні через зовнішній вплив (який поки що призводить тільки до політичних та ідеологічних маніпуляцій). Факти насильницьких акцій з боку фанатів, як на стадіоні, так і поза ним, можна обмежити, і це багато в чому буде залежати від якостей тих, хто управляє фанатами ‒ від лідерів. Вважаємо, що на рівні окремої особистості спорт як сублімативна практика є можливістю втілення, матеріалізації в самій спортивній події певної внутрішньої реальності людини. Це означає, що для неї немає виходу в повсякденному житті людини, а спорт дозволяє це робити (наприклад, агресія, насильство). Однак на прикладі сучасних спортивних подій розкривається інша ситуація. Символічна реальність спортивної гри, як для учасника, так і для глядача, виявляє можливість для втілення прихованої несвідомої реальності людини, прихованої реальності архетипового, яке закладене в ньому спочатку з народження. Через теорію З. Фрейда (свідоме ‒ несвідоме, «Я», «Воно» і «Над-Я», інстинкт смерті й інстинкт життя) визначаються символічні ролі учасників футбольного матчу, виявляється сублімативна реальність спортивної гри, символічно відтворює сексуальні несвідомі бажання й інтенції індивіда [3, с. 425]. В термінах психоаналізу К.Г. Юнга футбол слід розуміти як факт відтворення колективним несвідомим архетипу древньої агональної боротьби, в якій змагаються найкращі мужі своїх племен за право володіння чимось безумовно цінним [4, с. 133]. Теорія психоаналізу А. Адлера показує, що футбол важливий для індивіда як можливість задоволення (як символічного, так і безпосереднього) власного почуття неповноцінності й зміцнення почуття власної переваги [1, с. 118]. Таким чином, розкриваємо психологічну реальність індивіда в момент емоційного переживання ним спортивної події та досліджуємо психологічний аспект сублімативного прояву сучасного спорту, де визначальним елементом є прихована несвідома реальність індивіда. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Адлер А. Понять природу человека / А. Адлер – Спб.: Академический проект, 2000. – 256 с. 2. Московичи С. Век толп / С. Московичи – М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. – 477 с. 3. Фрейд З. Я и Оно // Фрейд З. Психология бессознательного / З. Фрейд. – М.:Просвещение, 1990. – С.425-439. 4. Юнг К.Г. Об архетипах колективного бессознательного / К.Г. Юнг // Вопросы философии. – 1988. – С.133-152. 225

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку МЕДИЧНІ НАУКИ УДК 616.12-005.4:616.379-008.64]-036.1-07-092-085.22:615.322 Леонтій Кушнір, Вадим Багрій, Володимир Вівсяник, Наталія Шеремет Ірина Галиш, Тетяна Заболотна (Чернівці) ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КАРДІОЛІНУ У ХВОРИХ НА ІХС З СУПУТНЬОЮ ПАТАЛОГІЄЮ ЦД ІІ ТИПУ У роботі вивчено основні патогенетичні механізми у розвитку ІХС та ЦД 2 типу, визначено спільні аспекти етіології та схожість клінічних проявів. Розглянуто основні патофізіологічні особливості та причини розвитку ІХС при наявному ЦД 2 типу. На основі конкретних даних патогенезу, обґрунтовано доцільність застосування кардіоліну як допоміжного фітотерапевтичного препарату у хворих з ІХС з супутньою патологією ЦД. Також розглянуто вплив основних складових препарату на організм людини. Кардіолін комплексний рослинний препарат, якому притаманні седативний ефект, позитивний ізотропний та негативний хронотропний ефект, поліпшення мозкового та коронарного кровотоку, перешкоджання тромбоутворенню, зниження рівня ліпідів, холестерину та тригліцеридів крові, тобто вплив на спільні патогенетичні механізми ІХС та ЦД 2 типу. Ключові слова: ІХС, інсулінорезистентність, цукровий діабет 2 типу, атеросклероз, кардіолін. The paper studied the basic pathogenic mechanisms in the development of coronary heart disease and type 2 diabetes, defined the common aspects of the etiology and clinical manifestations of similarities. The main pathophysiological characteristics and causes of coronary heart disease when accompanied by type 2 diabetes. Based on specific data pathogenesis expediency kardiolin use as auxiliary phytotherapeutic drug in patients with coronary artery disease with co-morbidities of diabetes. Also, the influence of the main components of the drug on humans. Kardiolin ‒ complex herbal preparation, which is characterized sedation, isotropic positive and negative chronotropic effect, improve cerebral and coronary blood flow, preventing thrombosis, lowering lipids, cholesterol and triglyceride blood, that the impact on common pathogenic mechanisms of coronary heart disease and type 2 diabetes. Key words: сoronary heart disease, insulin resistance, type 2 diabetes, atherosclerosis, kardiolin. Вступ. Ішемічна хвороба серця (ІХС) відповідно до Рекомендацій Української асоціації кардіологів є головною медико-соціальною проблемою сьогодення. Незважаючи на достатній прогрес у вивченні патогенезу, клініки, діагностики та лікування, ІХС залишається найпоширенішим тяжким серцево-судинним захворюванням із численними ускладненнями як в Україні, так і в усьому світі. У США за результатами епідеміологічного дослідження дорослого населення, поширеність ІХС становить 7,3%, у Російській Федерації – 7%, в Україні – 10% (за І.В. Навчуком, 2012). В структурі причин смерті при серцево-судинних захворюваннях частка ІХС у 2015 р. склала 68,9%, що вище світового показника, який становить 45% (за Коваленком В.М., 2016). У Чернівецькій області поширеність ІХС з 2008 по 2012 роки зросла на 17,1%, а захворюваність – на 14,2% (за А.С. Бідучаком, 2013). [3] Проблема лікування і реабілітації хворих з ІХС полягає у тому, що вони мають цілий ряд супутніх захворювань, що не можна ігнорувати при підборі схем лікування і програм 226

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку фізичної терапії. На теперішній час все частіше констатується сполучення порушень ІХС з ендокринними розладами. Аналіз останніх досліджень. В усьому світі постійно зростає кількість хворих на ЦД 2 типу. За даними Міжнародної діабетичної федерації, кількість хворих на ЦД в світі серед дорослого населення складає близько 382 млн, а до 2035 року становитиме близько 592 млн. Патологія серцево-судинної системи наявна більше ніж у половини хворих на ЦД 2 типу, а за даними деяких авторів її поширеність досягає 90-100%. Зокрема, ІХС зустрічається у 50-70% хворих на цукровий діабет (ЦД). При цьому атеросклеротичні зміни судин у хворих ЦД виникають на 8-10 років раніше, ніж в загальній популяції, навіть при відсутності класичних факторів риску, таких як артеріальна гіпертензія, куріння, гіперліпідемія. Все це вказує на наявність специфічних, асоційованих з ЦД факторів ризику, що вимагають поглибленого вивчення і адекватної корекції. Тому своєчасна діагностика та ефективне лікування хворих на ІХС із супутнім ЦД тісно пов'язані з визначенням патогенетичних факторів та пошуком новітніх схем лікування. Рання інвалідизація і висока смертність внаслідок розвитку кардіоваскулярних ускладнень дозволяють розглядати ЦД 2 типу як серцево-судинне захворювання (Американська Кардіологічна Асоціація). [15] ЦД 2 типу характеризується прискореним розвитком атеросклерозу і ІХС внаслідок наявності у цих хворих діабетичної дисліпідемії (підвищення холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцеридів (ТГ), зниження холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ)), гіперінсулінемії, гіперглікемії, активації системного запалення, системного оксидантного стресу. [6] Невирішені завдання. Доцільно зазначити, що патогенез судинних ускладнень ЦД достатньо складний і не до кінця вивчений. До недавнього часу патофізіологічні процеси, які призводили до розвитку ІХС розглядались головним чином з позиції нейрогуморальної гіпотези, в основі якої є гіперекспресія нейрогормонів, ініціюючих ремоделювання та прогресуючу дисфункцію лівого шлуночка. В останні роки набула поширеності гіпотеза «спільної основи» («common-soil» hypothesis), згідно якої тісна кореляція між ЦД 2 типу і ІХС визначається тим, що вони мають спільне походження, тобто «спільну основу». Гіпотеза передбачає, що ІХС є не просто наслідком ЦД 2 типу, але ЦД 2 типу і серцево-судинні захворювання мають єдину сутність патофізіології. Мета роботи. В даний час є дані, що свідчать про етіологічну роль запалення, дисфункції епітелію, оксидантного стресу в патогенезі інсулінорезистентності та ЦД 2 типу. [4] Така концепція не лише дає початок новій парадигмі розуміння діабетичного атеросклерозу, але має значення для профілактики і лікування. Терапевтичні стратегії, направленні на зменшення дисфункції ендотелію та хронічного запалення, дають можливість попереджати і лікувати як ЦД 2 типу, так і ІХС. [5] Результати дослідження Хворі ЦД 2 типу часто мають множинні дифузні ураження коронарних артерій, знижений вазодилятаційний резерв, знижену фібринолітичну активність, підвищену агрегаційну спроможність тромбоцитів і діабетичну кардіоміопатію. Зазвичай класичні симптоми стенокардії з’являються у хворих ЦД 2 типу вже при наявності вираженого ураження коронарної системи. До цього у більшості хворих ІХС перебігає по типу безбольової ішемії міокарду чи проявляється неспецифічними симптомами, такими як слабість, приступи задухи, аритмії. Діабетична автономна нейропатія і рання десимпатизація міокарда приводять до високої поширеності безбольових і атипових варіантів перебігу ІХС при ЦД 2 типу. [9] Саме тому важливим є рання діагностика ІХС ЦД 2 типу одразу після появи перших симптомів захворювання, що передбачає проведення адекватної терапії та попередження прогресування хвороби. Встановлено, що ЦД та ІХС мають ряд спільних факторів ризику, серед яких надлишкове споживання жирної та висококалорійної їжі, малорухомий спосіб життя, ожиріння, гіперхолестеринемія тощо. Існують роботи, в яких показано наявність кореляційного зв'язку між рівнями ліпідів у сироватці крові та наявністю атеросклерозу 227

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку магістральних судин. [7,8] У хворих як з ендокринною патологією, так і з ІХС відмічаються психосоматичні порушення. Хворі на цукровий діабет дратівливі, причепливі, конфліктні, недовірливі; у них має місце емоційна лабільність, плаксивість, дисфорії, підвищена подразливість і збудливість. [12] Існуючі лікарські засоби при ІХС в основному направлені на збільшення коронарного кровообігу та зменшення потреби міокарда в кисні. Нерідко медикаментозна терапія супроводжується ускладненнями, зумовленими побічною дією ліків. Останнім часом зростає зацікавленість народною медициною, що пов'язано з рядом переваг фітотерапії перед призначенням синтетичних лікарських засобів. У рослинах, які використовує народна медицина, міститься комплекс природних вітамінів, макро- та мікроелементів в оптимальних сполученнях. [13] При виборі лікарських засобів у терапії сполученої патології перспективним напрямком є застосування препаратів рослинного походження, які мають, як правило, здатність оптимізувати базисну фармакотерапію та характеризуються більш м'яким впливом на ушкоджені органи. [1] Фітотерапія дозволяє здійснити комплексний підхід до лікування хворих ІХС з супутнім ЦД 2 типу, провести ефективну вторинну профілактику. Принципи патогенетичної терапії ІХС полягають у застосуванні коронаророзширюючих, протиатеросклеротичних, знеболюючих засобів, а також засобів, що покращують потребу міокарда в кисні та доставку поживних речовин. [10] Кількість рослинних коронаролітиків відносно невелика. Їх застосовують на ранніх стадіях захворювання і вони достатньо ефективно попереджають спастичні приступи хвороби. При розробці раціональних підходів до медичної реабілітації хворих на ЦД 2 типу на фоні ІХС нашу увагу привернув кардіолін комплексний рослинний препарат, якому притаманні седативний ефект, позитивний ізотропний та негативний хронотропний ефект, поліпшення мозкового та коронарного кровотоку, перешкоджання тромбоутворенню, зниження рівня ліпідів, холестерину та тригліцеридів крові. До складу 1 мл крапель входять: настойка з лікарської рослинної сировини(1:12,5), трави горицвіту звичайного, плоди ялівцю звичайного, квіток арніки, листя м’яти. У траві горицвіту звичайного (Herba adonidis vernalis) виявлено 0,13-0,83% серцевих глікозидів. Найбільша кількість їх міститься в листках. Всього адоніс весняний містить 25 індивідуальних серцевих глікозидів. У надземній частині рослини знайдений Кстрофантин-бета і цимарин, а також специфічний карденолід адоніса адонітоксин, який гідролізується до адонітоксігеніну і L-рамнози. Крім глікозидів в траві міститься також 2,6диметоксихинон, фітостерини, флавоноїди (0,59-1,25%), стероїди (6,-9,4%), глікозид адоніверніт, аскорбінова кислота (33,4-49,2 мг %), каротин, холін, адоніт (4%), кумарини та органічні кислоти. [2] Трава горицвіту звичайного володіє кардіотонічною дією, нормалізує серцеві ритми (уповільнює), подовжує діастолу, посилює систолу, збільшує ударний об’єм крові, помірно гальмує внутрішньосерцеву провідність. За характером дії глікозиди горицвіту весняного близькі до глікозидів отруйної рослини наперстянки, але в порівнянні з препаратами наперстянки в організмі не накопичуються, однак менш активні, значно менш стійкі та і надають менш тривалу дію. Листя м'яти перцевої (Folia Меnthae piperitae) мiстять 1–3% ефiрної олiї, у складi якої до 50% ментолу, 4-11% естерів ментолу, 7-25% ментону, ментенон, пiперитон, пiнеол, ментен, феландрен, альфа-пiнен, лiмонен, пулегон та iншi терпени, оцтову, iзовалерiанову та iншi вiльнi кислоти, 5-10% ментофурану. Сировина мiстить 3,5-12% дубильних речовин, гірку речовину, нiкотинову кислоту та її амід, кавову та хлорогенову кислоти, каротиноїди, флавоновi глiкозиди. М'ята перцева викликає подразнення нервових закінчень, збуджуючи холодові рецептори. У відповідь на це поверхневі судини звужуються, а внутрішні розширюються. Ефект – послаблення або усунення больового синдрому. Листя м'яти перцевої має корисні властивості: регулює артеріальний та венозний кровообіг, протидіє підвищенню внутрішньочерепного тиску та перенаправляє відтік крові на зовнішні вени. Виявляє жовчогінну дію з активним виведенням холестерину і холатів, посилює антитоксичну функцію печінки, знімає спазм і нормалізує обмін речовин. Листя м'яти 228

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку перцевої приймають у вигляді настоїв при безсонні, істерії та невралгії; призначають у кардіологічній практиці як стимулятор серцевої діяльності (входить до складу валiдолу), для покращення кровообігу та як атеросклеротичний засіб. Плоди ялівцю звичайного (Fructus Juniperi) містять ефірну олію (0,5-1,5%) такого складу: альфа-пінен, кадинен, борнеол, юніперол, терпінеол, камфен, юнен, альфа-терпінен, феландрен, дипентен, сабінен, цидрол, ялівцева камфора та інші терпенові похідні. Містять ще інвертний цукор (30%), гіркий глікозид юніперин, флавонові глікозиди, барвні речовини, пектин, органічні кислоти, смоли, воски тощо. У свіжих плодах до 0,35 мг% вітаміну С. Ялівець звичайний має загальнозміцнюючу, сильну сечогінну, болезаспокійливу, жовчогінну, відхаркувальну, кровоочисну, ранозагоювальну, бактерицидну, дезінфікуючу, апетитну і заспокійливу дію. Препарати, які містять ялівець підвищують діурез і дезінфікують сечовидільні шляхи. Квіти арніки (Arnicae flos) містять ефірну олію з дезінфікуючою, протизапальною та ранозагоювальною дією, барвні речовини (арніцин, лютеїн), жири, смоли, віск, камедь, вуглеводи, аскорбінову кислоту (близько 21 мг%), фруктозу, сахарозу, декстрозу, дубильні речовини, білки, флавоноїди (астрагалін, ізокверцитрин), поліфенолові сполуки (цинарин ‒ 0,05 %, кофейну кислоту). Кореневища і корені арніки гірської містять ефірну олію (до 1,5 % ‒ свіжі і 0,6 % ‒ висушені), сірчані сполуки, дубильні речовини, інулін, віск, смоли, арніцин, органічні кислоти (ізомасляну, мурашину, ангелікову). Д.А. Аксельрод, Г.К. Ніконов, А.Д. Турова (1974) довели, що препарати квіток арніки гірської діють тонізуюче й стимулююче на центральну нервову систему, а у великих дозах ‒ заспокійливо. Препарати коренів рослини збільшують амплітуду серцевих скорочень, розширюють вінцеві судини, поліпшують живлення серцевого м’яза. Арніка є ефективним засобом при лікуванні виразок, з її допомогою можна зміцнити судини в мозку. Вона активно застосовується при тромбофлебіті, стенокардії, також є кращим реабілітаційним засобом після перенесеного інфаркту та інсульту. Слід зазначити, що завдяки наявності в препаратах квіток арніки гірської цинарину при тривалому вживанні їх значно зменшується рівень холестерину в крові. Кардіолін чинить легку седативну дію, яка обумовлена властивостями компонентів, що входять до його складу. Також препарат зменшує прояви діенцефальних порушень, покращує переносимість фізичних навантажень, підвищує працездатність. Біологічно активні речовини екстрактів лікарських рослин позитивно впливають на обмін речовин у міокарді, печінці, зокрема пригнічують процеси перекисного окислення ліпідів, підвищують активність антиоксидантних ферментів, енергетичний баланс клітин, стимулють синтез аденілових нуклеотидів, глікогеноліз, підвищують активність ряду ферментів циклу Кребса. Дія препарату є результатом сукупного ефекту його компонентів, тому неможливо виявити метаболіти препарату. Кардіолін призначають перорально, по 20-30 крапель 2-3 рази на добу через 30 хвилин після їди. Курс медичної реабілітації становить 20-30 тижнів. ВИСНОВКИ 1. ЦД 2 типу та ІХС мають спільні патогенетичні механізми, що дозволяє деяким авторам розглядати ЦД 2 типу як серцево-судинне захворювання. 2. Гіпотеза «спільної основи» підтверджує єдину сутність патофізіології ЦД 2 типу та ІХС. 3. При виборі лікарських засобів у терапії сполученої патології ІХС та ЦД 2 типу перспективним напрямком є застосування препаратів рослинного походження, які характеризуються більш м'яким впливом на ушкоджені органи. 4. Кардіолін ‒ комплексний рослинний препарат, якому притаманні седативний ефект, позитивний ізотропний та негативний хронотропний ефект, поліпшення мозкового та коронарного кровотоку, перешкоджання тромбоутворенню, зниження рівня ліпідів, холестерину та тригліцеридів крові, тобто вплив на спільні патогенетичні механізми ІХС та ЦД 2 типу. 229

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Баранов А.П., Упницкий А.А. Возможности фитотерапии в лечении пациентов с дислипидемией/ А.П. Баранов, А.А. Упницкий // Лечащий врач. – 2008. – №. 4. – С. 80-82. 2. Барнаулов О.Д., Поспелова М.Л. Значение фитотерапии при вторичной профилактике ишемических инсультов / О.Д. Барнаулов, М.Л. Поспелова // Обзоры по клинической фармакологии и лекарственной терапии. – 2011. – Т. 9. – № 4. – С. 47-53 3. Бідучак А.С. Епідеміологічні особливості хвороб системи кровообігу в Україні й Чернівецькій області / А.С. Бідучак, І.Д. Шкробанець, С.І. Леонець // Буковинський медичний вісник. – Т.17. – № 3 (67). – ч. 2. – 2013. – С. 100-103. 4. Волков В.И. Ишемическая болезнь сердца при сахарном диабете 2−го типа: эпидемиология, патофизиология и профілактика / В.И. Волков, С.А. Серик // Международный медицинский журнал. ‒ 2006. ‒ Т. 12, № 4. ‒ С. 41-47. 5. Евстратова И.Н. Физическая реабилитация больных ишемической болезнью сердца с нарушением толерантности к глюкозе и абдоминальным ожирением / И.Н. Евстратова, Муханнад Алшбул// Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2015. – Вип. 10 (65)15. – С. 55-58. 6. Ефимов А.С., Соколова Л.К. Дислипопротеинемия и ее роль в развитии и прогрессировании ишемической болезни сердца у пациентов с сахарным диабетом 2 типа / А.С. Ефимов, Л.К. Соколова // Ендокринологія. – 2013. – № 18, № 3. – С. 28-33. 7. Журавлева Л.В. Анализ показателей атеросклеротического поражения коронарных артерий у больных ишемической болезнью сердца в зависимости от наличия сахарного диабета 2 типа / Л.В. Журавлева, Н.А. Лопина // Ліки України плюс. – 2016. – № 2 (27). – С. 32–37. 8. Журавлева Л.В. Нарушения липидного обмена у больных ишемической болезнью сердца в зависимости от наличия сахарного диабета 2-го типа и характера поражения коронарных артерий / Л.В. Журавлева, Н.А. Лопина, И.В. Кузнецов, В.П. Коноз, Д.А. Бондаренко // Серце і судини. – 2016. - № 2(54). – С.63-71. 9. Лопина Н.А. Влияние модифицируемых и немодифицируемых факторов риска на выраженность атеросклеротического поражения коронарных артерий у больных ишемической болезнью сердца в зависимости от наличия сахарного диабета 2 типа / Н.А. Лопина // Український терапевтичний журнал. – 2016. – № 2. – С.86-96. 10. Омарова Р.О. Комбинированная терапия ишемической болезни сердца в сочетании с гипотиреозом и дислипидемией / Р.О. Омарова и др. // Вестник Казахского Национального медицинского университета. – 2014. – № 1. – С. 60-61. 11. Сергієнко В.О., Сергієнко О.О., Єфімов А.С. Рання діагностика функціональноструктурних порушень серцево-судинної системи у хворих на цукровий діабет 2 типу (огляд літератури та власних досліджень)/ В.О. Сергієнко, О.О. Сергієнко, А.С. Єфімов // Журн. АМН України. – 2010. – Т.16. – №4. – С. 630-650. 12. Трегубенко Е.В. Особенности течения ишемической болезни сердца у больных сахарным диабетом 2 типа / Е.В. Трегубенко, А.С. Климкин // Трудный пациент. – 2015. – Т. 13. – №. 7. – С. 26-29. 13. Чекина Н.А., Чукаев С.А., Николаев С.М. Сахарный диабет: возможности фармакотерапии с использованием средств растительного происхождения / Н.А. Чекина, С.А. Чукаев, С.М. Николаев // Вестник Бурятского государственного университета. – 2010. – №. 12. 14. Huang Y. Associations of prediabetes with all-cause and cardiovascular mortality: A metaanalysis / Y. Huang, X. Cai, P. Chen, W. Mai et al. // Annals of Medicine. –2014. – Vol.46. – P.684–692. 15. Standards of medical care in diabetes — 2016. American Diabetes Association // Diabetes Care. – 2016. – Vol. 39 (Suppl. 1). – S.1–S.109.

230

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УДК 581.151:631.52:635.656 Павло Буряченко, Юрій Шкатула (Вінниця) ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ГЕРБІЦИДІВ НА ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ АГРОЦЕНОЗІВ СОЇ Для зменшення кількості бур’янів в агроценозах сої доцільно застосовувати хімічні заходи боротьби з ними. Зокрема найкращу ефективність зменшення бур’янової рослинності та високу селективність до рослин сої показала бакова суміш Харнес 1,0 л/га+Фюзілад Форте, 1,0 л/га. Урожайність насіння сої сорту Валюта на контролі без бур’янів і ручник прополювань становила 7,2 ц/га, а на ділянках, де використовувались гербіциди рівень урожайності був на рівні 31,2 ц/га. Ключові слова: водні ресурси,забруднення, важкі метали, токсичність, охорона. To reduce the number of weeds in soybean agrocenoses advisable to use chemical responses to them. Specifically best performance decrease Buryanov vegetation and high selectivity to soybean plants showed a tank mixture Harnesses 1.0 l / ha + Fyuzilad Forte 1.0 l / ha. Yield soybean varieties currency without the control of weeds and hammer propolyuvan was 7.2 kg / ha, and in areas where herbicides are used productivity level was at 31.2 c / ha. Key words: water, pollution, heavy metals, toxicity, health. В даний час сою вирощують більш ніж у 80 країнах світу. Але основну її кількість (95%) вирощують у 10 країнах, де проживає 57% населення Землі: в США – 59,8 млн.т; Бразилії – 19,2; Китаї – 9,7; Аргентині – 11,3; Індії – 3,0; Італії – 1,4; Індонезії – 1,9; Канаді – 1,4; Парагваї – 1,3; в колишньому СРСР – лише 0,9 млн.т. в рік [1]. Соя цінна продовольча і кормова культура, яка сприяє підвищенню родючості грунту, збагачуючи його азотом (залишає на кожному гектарі 50-70 кг азоту) і є добрим попередником для багатьох культур. У зерні сої міститься 35-40 % білка, 20-25% олії, 2775% вуглеводів, а також багато незамінних амінокислот та вітамінів [3]. Серед основних причин зниження урожайності насіння сої є велика забур’яненість агроценозів. Тому першочерговою проблемою сучасного сільськогосподарського виробництва є вивчення і впровадження ефективних заходів для регулювання чисельності бур’янів. В умовах високого рівня забур’яненості посівів одні агротехнічні заходи не забезпечують повного їх знищення. Для ефективної боротьби з ними виникає необхідність у застосуванні гербіцидів. При використанні гербіцидів важливого значення набуває розроблення способів розширення спектру їх дії з одночасним зменшенням норм витрати на одиницю площі. Такий підхід дозволяє зменшити пестицидне навантаження в агробіоценозах і до мінімуму звести негативний вплив на навколишнє середовище. Використання гербіцидів дозволяє більш ефективно вести боротьбу з бур’янами, зменшити затрати праці і коштів на боротьбу з ними, кількість міжрядних обробітків та ширше застосовувати прийоми мінімального обробітку ґрунту. Цей прийом відкриває можливості для введення спеціалізованих сівозмін, сприяє підвищенню врожаю сільськогосподарських культур і дозволяє ліквідувати ручну працю. Метою даної роботи є підбір найбільш адаптованих до місцевих умов сортів сої та удосконалення ефективності елементів інтегрованого захисту проти бур’янової рослинності в агрофітоценозах сої. У польових дослідах вивчалась селективність до рослин сої та фітотоксичний вплив на 231

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку видовий склад бур’янів гербіциду харнес. Харнес к.е. Діюча речовина ацетохлор (900г/л). Виробник фірми „Монсанто” США. Норма витрат 1,5-3,0 л/га. Знищення бур’янової рослинності забезпечується шляхом обприскування грунту до висівання, під час висівання і після висівання, але до сходів культури. Препарат малотоксичний для теплокровних. Необхідно запобігати потрапленню препарату на шкіру та слизові оболонки. У посушливі періоди необхідне загортання в грунт препарату боронами на глибину 3-5 ст. Захисна дія триває 6-8 тижнів. Резистетність до препарату не виявлено. Препарат зареєстрований і дозволений для використання в Україні. Чутливі рослини знебарвлюються та гинуть. Харнес діє проти широкого спектру однорічних дводольних бур’янів, пригнічує ріст і знищує деякі злакові бур’яни. Найбільш чутливими до нього є щириця звичайна, лобода біла, зірочник середній, гірчиця польова, підмаренник чіткий. Слабше препарат діє на просо куряче, види мишію, гірчаки, ромашку. Малочутливими до нього є багаторічні бур’яни, наприклад осот рожевий. Фюзілад Форте – післясходовий протизлаковий гербіцид. Його використовують для обприскування вегетуючої культури у фазі 2 - 4 листочків бур'янів. Ефективний у боротьбі з пирієм, курячим просом. Починається листям, переміщується по ксилемі і флоемі, накопичується в точках росту. Зупиняє ріст на протязі одного двох днів після обприскування, відмирання тканин у вузлах і точках росту - через неділю. Смерть рослин бур'янів настає через 3-4 неділі. По токсичності дії відноситься до системних гербіцидів. Потрапивши на рослину проникає її в середину, рухається по судинній системі рослини і знешкоджує її. Фюзілад Форте не змивається дощем вже через годину після обприскування. Розкладається в ґрунті за 7-8 неділь. Строки виходу людей на обробні препаратом площі для проведення робіт по догляду за рослинами , через 3-7 днів [4]. Проблема захисту довкілля набуває глобального характеру і стає проблемою віку. Від вчасного і радикального розв’язання якої залежить життя та здоров’я нинішнього та майбутніх поколінь. Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є наслідком необґрунтованого застосування хімічного захисту рослин від шкідливих організмів – пестицидів [2]. Проведені нами дослідження показали, що даний гербіцид суттєво знижував рівень забур’яненості в посівах сої. Однак в різні роки проведення досліджень, спостерігались повні відхилення, які в більшій мірі були спричинені неоднаковим рівнем забур’яненості та погодними умовами. За час проведення досліджень рівень забур’яненості дослідних ділянок був високий. Так, в середньому за 2016 рік досліджень на ділянках з природною забур’яненістю, кількість бур’янів через місяць після посіву сої становила 320 шт/м2 із них 202 шт. були представлені злаковими бур’янами 118 шт. дводольними. Із злакових бур’янів в посівах переважали рослини курячого і менше зустрічались рослини мишію сизого. Серед двосім’ядольних бур’янів домінували лобода біла, ромашка непахуча, щириця звичайна, талабан польовий, грицики звичайні. Багаторічні бур’яни були представлені окремими екземплярами осоту рожевого. Внаслідок сильної конкуренції за фактори життя, на час збирання врожаю, їх загальна кількість зменшилась до 103 шт/м2 (Табл. 1)

232

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таблиця 1 Вплив гербіцидів на забур’яненість посівів сої (2016р.) Кількість бур’янів, шт. / м2 Через місяць після обприскування

Варіанти досліду Контроль (природна забур’янен ість) Контроль (ручні прополюва ння)

Перед збиранням сої

Через 60 днів після обприскування

Всього

Злакових

Дводольн .

Всього

Злакових

Дводольн.

Всього

320

202

118

101

70

31

103

100*

100

100

100

100

100

100

25 (19)

28 (73)

1(97)

6(94)

1 (97)

2 (98)

Фюзілад Форте, 1,5 300 192 108 27 (73) 2 (97) л/га Харнес 24(93) 16(92) 8(93) 8(92) 7(90) 1,5 л/га Харнес 1,0 л/га+ Фюзілад 23 (93) 15 (93) 8 (93) 2 (98) 1 (99) Форте, 1,0 л/га Примітка: * - знищення бур’янів в порівнянні з контролем %

Застосування ґрунтового гербіциду Харнес (1,5 л/га) забезпечило зниження рівня забур’яненості посівів, через місяць після внесення препарату на 93% порівняно із контролем 1. Причому злакові бур’яни знищувались на 92%, а дводольні – на 93% і їх загальна кількість перед збиранням культури становила 6 шт/м2, що на 94 % менше порівняно із вихідною забур’яненістю. Внесення бакової суміші Харнес (1,0 л/га) + Фюзілад Форте (1,0 л/га) сприяло зменшенню забур’яненості агроценозу сої (при другому обліку) на 98%. Слід відзначити, що ґрунтовий гербіцид Харнес знищував переважно однорічні дводольні бур’яни та деякі злакові види, а Фюзілад Форте – тільки злакові види. Їх кількість через 60 днів після обприскування посівів становилв 1 шт/м2, або на 99% менше ніж на контролі 1. Як видно із даних, представлених у таблиці 2 однорічні злакові бур’яни (мишій сизий, куряче просо) знищувалися гербіцидом Фюзілад Форте на 97%. Слід відмітити, що куряче просо було більш чутливим до дії даного препарату. Двосім’ядольних види бур’янів ромашка непахуча, талабан польовий та щириця звичайна були чутливими до дії препарату Харнес і знищувалися повністю. Загибель лободи білої становила 92%.

233

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таблиця 2 Варіанти досліду

Дія гербіцидів на окремі види бур’янів * (2016 р.) Кількість бур’янів, шт. / м2 Злаки Лобода Ромашка Щириця Талабан біла непахуча звичайна польовий

Інші

Контроль 70 12 10 4 4 1 (без гербіцидів) Контроль (ручні прополювання) Фюзілад Форте, 2 (97) ** 10 (17) 8 (20) 2 (50) 4 (0) 1 (0) 1,5 л/га Харнес 7 (90) 1 (92) - (100) - (100) - (100) -(100) 1,5 л/га Харнес 1,0 л/га+ Фюзілад Форте, 1 (99) 1 (90) - (100) - (100) - (100) (100) 1,0 л/га Примітка: * - через 30 після внесення гербіцидів ** - загибель бур’янів, % В результаті значного зменшення рівня забур’яненості, при застосуванні гербіцидів, створювались сприятливі умови для росту і розвитку рослин сої. Тому при проведенні дослідів у 2016 році з гербіцидами отримано істотні прибавки урожаю від їх застосування. Так, урожайність насіння сої сорту Подільська 1 на варіантах з природною забур’яненістю становила 6,0 ц/га, а при внесенні гербіцидів прибавка була в межах 14,3-20,9 ц/га. Урожайність сорту Валюта на контролі 2 без бур’янів становила 32 ц/га, а на ділянках, де використовувались гербіциди рівень урожайності становив 21,6-31,2 ц/га. При цьому найвища урожайність була на ділянках, де використовували ґрунтовий гербіцид Харнес (1,0 л/га) до сходів культури та Фюзілад Форте (1,0 л/га) по сходах культури. Таблиця 3 Вплив гербіцидів на урожайність сої, 2016 р. Варіанти досліду Урожайність сої Подільська 1 Валюта ц/га Контроль (без гербіцидів) Контроль (ручні прополювання) Фюзілад Форте, 1,5 л/га Харнес 1,5 л/га Харнес 1,0 л/га+ Фюзілад Форте, 1,0 л/га

6,0

+/- до контролю -

ц/га

+/- до контролю

7,2

-

27,5

21,5

32,0

24,8

20,3

14,3

25,3

18,1

18,8

12,8

21,6

14,4

26,9

20,9

31,2

24,0

Таким чином, результати досліджень свідчать, що урожайність насіння сої залежить як від сортових особливостей культури так і від фітосанітарного стану агроценозу сої.

234

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бабич А. А. Решение проблемы кормового белка / А. А. Бабич // Кормопроизводство. – 1995. – №4. – С.23-25. 2. Бублик Л. І. Пестициди на присадибних ділянках / Л. І. Бублик, Н. В. Федоренко, О. Д. Черніга та ін. // Карантин і захист рослин. – №5. – 2008. – С. 12-13. 3. Нікішенко В. Перспективи вирощування кукурудзи та сої на зрошуваних землях Півдня України / В. Нікішенко, О. Шелудько, В. Ігнатенко // Пропозиція. – 2008. – №4. – С. 72-75. 4. Прунцев С. Є. Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні / С.Є. Прунцев, Д. В. Іванов та ін. – Київ: Тов. Юнів. Медіа., 2014. – 447 с. УДК 631.527.5:633.15:632 Микола Войтович, Юрій Шкатула (Вінниця) ВИВЧЕННЯ ШКОДОЧИННОСТІ КУКУРУДЗЯНОГО МЕТЕЛИКА НА ПОСІВАХ КУКУРУДЗИ У статті викладено основні результати із визначення ступеню пошкодження гібриду кукурудзи личинками кукурудзяного стеблового метелика залежно від хімічних заходів. Встановлено, для зменшення та обмеження шкідливості кукурудзяного метелика є вирощування стійких гібридів кукурудзи, застосування хімічних методів, збирання кукурудзи в стислі строки і на низькому зрізі. Ключові слова: гібрид кукурудзи, кукурудзяний стебловий метелик, заходи, пестициди. The article summarizes the results of determining the degree of damage hybrid maize corn stem butterfly larvae, depending on the chemical action. It was established to reduce and limit harm is growing corn borer resistant maize hybrids, using chemical methods, picking corn in a short time and low cut. Key words: hybrid corn, corn stem butterfly, events, pesticides. Кукурудза (вид Zеа mауs L.) ‒ одна з основних культур сучасного світового землеробства. За масштабами поширення, універсальністю використання та енергетичною цінністю кукурудза – найважливіша культура світового землеробства. За площею посівів та обсягом виробництва зерна вона посідає друге місце у світі. В Україні площа посіві кукурудзи на зерно сягає понад 1 млн. га і щороку збільшується. Проте валові збори зерна культури в Україні зазнають великих коливань, забезпечуючи близько 50-60% внутрішнього ринку. Однією з причин низької реалізації біологічного потенціалу культури є недостатня адаптація гібридів кукурудзи різних груп стиглості до відповідних агрокліматичних умов та недосконала технологія вирощування [2]. Зерно кукурудзи використовується в харчуванні у різних формах і входить в склад багатьох продовольчих продуктів: попкорн, кукурудзяна каша, хліб, кукурудзяне масло та ін. Даний успіх пояснюється вмістом крохмалю в її складі. В ядрі, 80% зерна кукурудзи, знаходяться гранули крохмалю. Росток, 12% зерна кукурудзи складається із жирів і білків [5]. Останнім часом як у світі, так і в Україні, спостерігається тенденція до збільшення площ під кукурудзою. Однак, як відмічають спеціалісти захисту рослин, розширення площ посівів цієї цінної культури супроводжується щорічним погіршенням фітосанітарного стану рослин протягом вегетації. Через недбале господарювання, порушення системи сівозміни, негаразди з виконання агротехнічних прийомів щодо обробітку ґрунту та збору врожаю спостерігається 235

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку накопичення шкідливих комах, хвороб і бур’янів, які масово розмножуючись унеможливлюють одержання прогнозованих врожаїв зерна культури [3]. Незважаючи на прогнозні зміни, у структурі посівів ярих культур найбільшу частку займатиме кукурудза на зерно, вони мають становити в 2014 році 5,2 млн. га, що більш, порівняно з минулим роком, на 5%. Навіть за врожайності на рівні минулого року виробництво зерна кукурудзи становитиме 32 млн т. Таким чином кукурудза й надалі займатиме лідируючі позиції за обсягами виробництва порівняно з іншими видами зерна [4]. Найнебезпечнішим шкідником зернової кукурудзи є стебловий (кукурудзяний) метелик, чисельність якого в останні роки невпинно зростає. Велику потенційну загрозу шкідника визначають широкий ареал його та здатність до накопичення значної кількості за відповідних агрокліматичних умов. Потепління клімату сприяє розповсюдженню цього фітофага також в північному Лісостепу та Поліссі, де донедавна зернова кукурудза масово не вирощувалася. За даними наукових установ УААН втрати врожаю зерна від пошкодження цим фітофагом в середньому складають 6-25, а в роки спалахів розмноження на окремих площах до 50% і більше [1]. Крім прямої шкоди, кукурудзяний метелик, ушкоджуючи рослини кукурудзи, створює умови для проникнення таких збудників небезпечних захворювань, як пухирчаста сажка, фузаріоз і цвіль качана. Злами стебел і качанів, як результат ушкодження рослин гусеницями, ускладнюють механізоване збирання урожаю і є однією з причин втрат урожаю при здійсненні цієї найважливішої операції в технології вирощування культури. Важливим напрямком в сучасних умовах є оцінка гібридів кукурудзи, що мають високу стійкість до шкідливих організмів, тому вивчення високостійких гібридів з комплексною стійкістю, неможлива без вивчення механізмів стійкості культури та особливостей біології і екології кукурудзяного метелика. Встановлено, що масове відкладання яєць кукурудзяним метеликом на різні групи кукурудзи не залежить від фази розвитку рослин цих груп. Так, в 2015-2016 рр. на рослинах кукурудзи ранньостиглої групи пік яйцекладки відбувався на початку фази викидання волоті, а у середньопізніх гібридів фаза викидання волоті настала через 2 тижні після масового відкладання яєць шкідником. В 2016 році спостерігалось збільшення кількості відкладених яєць, у порівнянні з 2015 р., майже в 2 рази, що, на нашу думку, пов’язано зі сприятливими гідротермічними умовами. Загальний розподіл яєць кукурудзяного метелика на контрастних за строками стиглості групах гібридів кукурудзи перебував на одному рівні, близько 4-х яєць/рослину в перерахунку на всі рослини в 2015 р. та 12-ти яєць/рослину – в 2016 р. Тобто, при відкладці яєць шкідник не віддавав переваги певним групам гібридів кукурудзи. В той же час, на різних за ступенем стійкості гібридах і сортах кукурудзи відмічена менша кількість відкладених яєць порівняно з нестійкими. Так, на високостійких та стійких гібридах показник кількості яєць варіював в межах 1,9-4,35 шт./рослину, а на нестійких гібридах – 5,5-9,8 шт./рослину. Таким чином, на заселеність рослин кукурудзяним метеликом більше впливають особливості того чи іншого гібриду, ніж тривалість вегетації рослин. Встановлено, що визначальним фактором впливу на ембріональний розвиток та відродження гусениць, їх виживання є ГТК критичного періоду (ІІІ декада червня – ІІ декада липня), що має перебувати у межах 1,2-1,5. Так, якщо період відкладання яєць метеликом у 2015 році характеризувався низькою кількістю опадів (високий показник ГТК в липні склався за рахунок одноразових опадів в період піку відродження гусениць), то в 2016 році в період відкладання яєць та відродження гусениць висока вологість забезпечувалась частим випаданням невеликих дощів. Традиційні заходи регулювання чисельності фітофага – це біологічний метод (розкидання трихограми), агротехнічний (сівозміна, прийоми обробітку ґрунту) та хімічний (обробка посівів інсектицидами). 236

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Застосування біологічного методу може бути ефективним лише при багаторічному і регулярному внесенні трихограми. Епізодичне застосування біологічного методу, від випадку-до-випадку – є неефективним. Регулярне застосування трихограми може зменшити популяцію кукурудзяного стеблового метелика на 5-7% (максимум до 12%). При нерегулярному застосуванні популяція зменшується неістотно. В умовах південних широт, популяція кукурудзяного стеблового метелика може розвиватись у 5-7 генераціях. Такий бурхливий розвиток фітофага може повністю знищити врожай. Тому фермери застосовують інсектицидні обробки для боротьби із кожним новим поколінням личинок, оскільки, за таких умов, біологічний метод є неефективним. Серед українських та закордонних вчених існує думка, що регулювання розвитку популяцій цього фітофага може лежати в площині підбору для створення агроценозів гібридів кукурудзи, що мають відносну стійкість до пошкоджень личинками кукурудзяного стеблового метелика. Механізм цієї стійкості криється, як у комплексі морфологічних ознак рослини (товсте, сильно лігніфіковане стебло тощо), так і в особливостях фенологічних коадаптацій гібридів різних груп стиглості. В польових умовах було проведено перевірку комплексних рівнів шкідливості фітофагів кукурудзи з врахуванням рівня стійкості гібриду до кукурудзяного метелика. На дослідних полях з високим рівнем агротехніки вирощування кукурудзи, за використання наведеного методу оцінки втрат врожаю від комплексу шкідників та врахуванням стійкості рослин до кукурудзяного метелика розбіжність прогнозованих та реальних втрат складала лише 0,71,0%. В результаті досліджень, відмічено що для збільшення врожайності насіння кукурудзи потрібно застосовувати ефективну боротьбу з шкідливими організмами, в тому числі і кукурудзяним метеликом. Для цього потрібно застосовувати весь комплекс хімічного захисту кукурудзи, а саме застосування фунгіцидів, гербіцидів та інсектицидів. В результаті досліджень було відмічено, що найбільшу врожайність насіння кукурудзи 9,31 т/га було отримано, де застосовувався весь комплекс хімічного захисту рослин кукурудзи (табл. 1). Таблиця 1 Співставлення розрахункових та облікових втрат урожаю зерна кукурудзи середньостиглого гібриду ДКС 3511 Варіанти Урожайність зерна, Зниження врожаю т/га відносно еталону 2015 р 2016 р середнє т/га % Застосування фунгіцидів, гербіцидів 8,87 9,75 9,31 0 0 та інсектицидів** Пестициди не 5,08 6,9 5,99 3,32 35,7 застосовувались Застосування фунгіцидів та 7,23 8,73 7,98 1,33 14,3 гербіцидів* * обробка насіння вітаваксом 200 ФФ (3,0лт), внесення перед посівом прімекстра (5,0 л/га), у фазу 3 - 5 листків обприскування тітусом (40 г/га); ** обробка насіння вітаваксом 200 ФФ та прометом 400 (25 л/т), внесення перед посівом прімекстра (5,0 л/га), обприскування у фазу 3 - 5 листків тітусом (40 г/га), у фазу викидання волотей обприскування карате (0,2 л/га). Таким чином, для зменшення та обмеження шкідливості кукурудзяного метелика є вирощування стійких гібридів кукурудзи, зменшення густоти посіву, застосування хімічного захисту посівів , збирання кукурудзи на зерно в стислі строки і на низькому зрізі. 237

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Довгань С. В. Моделі прогнозу розвитку та розмноження фітофагів / С. В. Довгань. Монографія. – Херсон: Айлант, 2009. – 208 с. 2. Танчик С. Строки сівби та продуктивність кукурудзи / С. Танчик, Л. Центила, А. Бабенко // Пропозиція. – 2014. – №2. – С. 48-50. 3. Третьяков Н. Н. Справочник кукурудзовода / Н. Н. Третьяков, И. А. Шкурпела. ‒ М.: Урожай, 1985. – С. 111-132. 4. Маслак О. Рентабельні культури 2014 року / О. Маслак // Пропозиція. – 2014. – №1. – С. 52-57. 5. Селин К. Многоликая кукурудза / К. Селин // Зерно. – 2010. – №1. – С. 26-28. УДК 631.4:631.8 Максим Надкерничний, Юрій Шкатула (Вінниця) ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ РІЗНИХ ГРУП СТИГЛОСТІ В УМОВАХ КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ У статті викладено основні результати оптимальної тривалості гібридів вегетаційного періоду силосної кукурудзи з урахуванням залежності розміру й якості врожаю від скоростиглості гібридів. Встановлено, що для вирощування кукурудзи на силос кращим гібридом є гібрид кукурудзи PR39D8, який здатний формувати врожайність сухої маси на рівні 18,0 т/га. Ключові слова: кукурудза, гібрид, вегетація,силос, урожайність. The paper summarizes the results of the optimal duration of hybrid silage corn growing season depending considering the size and quality of the crop on the ripening hybrids. It is established that the cultivation of corn silage hybrid is the best hybrid maize PR39D8, which is able to form a dry weight yield at 18.0 t / ha. Key words: corn, hybrid, vegetation, silage, yield. Кукурудза (вид Zеа mауs L.) ‒ одна з основних культур сучасного світового землеробства. Це культура різностороннього використання і високої врожайності. Зерно кукурудзи ‒ прекрасний корм. У 1 кг зерна міститься 1,34 кормових одиниць і 78 г перетравного протеїну. Це цінний компонент комбікормів. Проте протеїн зерна кукурудзи бідний незамінними амінокислотами ‒ лізином і триптофаном ‒ і багатий малоцінним в кормовому відношенні білком ‒ зеїном. Серед зернових культур кукурудза – найбільш цінна за енергетичною поживністю, характеризується високим вмістом крохмалю і жиру, низьким – клітковини. Ліпіди кукурудзи багаті ненасиченими жирними кислотами – олеїновою і лінолевою. Зерно кукурудзи використовується в харчуванні у різних формах і входить в склад багатьох продовольчих продуктів: попкорн, кукурудзяна каша, хліб, кукурудзяне масло та ін. Даний успіх пояснюється вмістом крохмалю в її складі. В ядрі, 80% зерна кукурудзи, знаходяться гранули крохмалю. Росток, 12% зерна кукурудзи складається із жирів і білків [3]. Як просапна культура кукурудза – хороший попередник в сівозміні. Вона сприяє звільненню полів від бур'янів, майже не має спільних із зерновими культурами шкідників і хвороб. При збиранні на зерно вона ‒ хороший попередник зернових культур, а при вирощуванні на зелений корм ‒ прекрасна парозаймаюча культура. Кукурудза одержала 238

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку велике розповсюдження в поукісних, пожнивних і повторних посівах. Використовують її і як кулісну рослину. Великі потенційні можливості кукурудзи в Україні можливо реалізувати через підвищення її урожайності на основі впровадження сучасних технологій виробництва, що включають високоякісне насіння гібридів кукурудзи, потреба збільшення доз добрив, об’єми хімічних засобів боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами, тощо [1]. При доборі сортів і гібридів необхідно враховувати, що успішний розвиток кукурудзи за обмежених ресурсах тепла вносить корективи в характер перетинів поміж довгого вегетаційного періоду й основними господарсько-корисними ознаками проти встановлених у традиційних зонах кукурудзо-сіяння. Висота рослин, число листя і кількість зерен в качані, аналізовані зазвичай як елементи потенційної продуктивності, перебувають у прямій залежності від довжини вегетаційного періоду. Однак за умов нашого регіону зв'язок його з фактичним збиранням сухої маси є слабкою, і з врожаєм зерна – негативною. Навпаки, такі елементи структури врожаю й економічні показники його якості, як маса 1000 зерен, вихід зерна при обмолоті, вміст сухої речовини в зеленій масі і качанах перебувають у зворотній залежності від довжини вегетаційного періоду, але це найбільш тісно пов'язано з продуктивністю [2]. У сучасних соціально-економічних умовах, що спричинили зниження рівня культури землеробства, сільське господарство є одним з основних чинників негативної дії на навколишнє природнє середовище і продуктивний потенціал культурних рослин. Тому важливо вибрати стратегію переходу до альтернативних систем ведення сільського господарства, визначити екологічну й економічну складову впровадження екологічно орієнтованих систем сільського господарства. Мета досліджень – обґрунтувати оптимальну тривалість вегетаційного періоду силосної кукурудзи з урахуванням залежності розміру й якості врожаю від скоростиглості гібридів. В основу методики проведення дослідів було покладено методичні вказівки та рекомендації щодо технології вирощування гібридів фірми «Піонер» та методичні вказівки по проведенню дослідів з кукурудзою: по тривалості вегетаційного періоду; розділення гібридів кукурудзи по групах стиглості перед закладкою дослідів; суворе дотримання всіх необхідних технологічних умов щодо проведення дослідів та технології догляду за рослинами. У схемі досліду вирощувались такі гібриди кукурудзи фірми «Піонер» (Табл. 1). Таблиця 1 Характеристика досліджуваних гібридів № Тривалість вегетаційного Гібрид Група ФАО п/п періоду, днів 1. PR39H32/X 0779У 195 106-113 2. PR39D81 260 125 Посів проводився коли грунт прогрівся на глибину посіву (близько 6 см.) до 8...10 °С. Правильне розташування рослин у рядку забезпечує оптимальну густоту кожного гібрида з формуванням одного повноцінного качана на кожній рослині. Одна зі спеціальних особливостей гібридів компанії „Піонер” – значно менший кут між стеблом і листком. Така архітектоніка дає можливість вирощувати гібриди за більшої густоти і, як наслідок отримувати більший урожай. Сходи одержали на 8 день з густотою 5 рослин на 1м/п, що дає змогу одержати густоту 80 тис/га. Як видно з даних таблиці 2, тривалість вегетації відрізняється по роках та в середньому за два роки вона тривала в ранньостиглого гібриду PR39H32 ‒ 107 днів. Найдовший вегетаційний період був відмічений в гібриду PR39D81 (ФАО 260) і становив в 2016 році 126 днів, а в 2015 році 125 днів. 239

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таблиця 2 № п/п 1. 2.

Гібрид PR39M32 PR39D81

Тривалість вегетаційного періоду кукурудзи ФАО Тривалість вегетації, днів 2015 р. 2016 р. 195 106 108 260 125 126

В середньому 107 125,5

Таким чином, вегетаційний період різних гібридів кукурудзи відрізнявся, як по рокам так і загалом. Насамперед, це пов’язано з генетичними особливостями різних гібридів кукурудзи та грунтово-кліматичними умовами, зокрема температури повітря та кількості опадів, яких в 2015 році було обмаль. Сучасні гібриди кукурудзи на силос відрізняються часом дозрівання листостеблової маси. Ранньостиглі гібриди з листостебловою масою, що швидко дозріває, мають свої переваги при дуже несприятливих умовах. За сприятливих умов потрібно вирощувати більш пізні гібриди з повільним дозріванням листостеблової маси. Ранньостиглі гібриди за таких умов швидко проходять стадію оптимального вмісту сухої речовини, при чому погіршується їх кормова цінність і здатність до силосування. Такі гібриди необхідно збирати в короткі строки. Гібриди з раннім дозріванням качана і повільним дозріванням листостеблової маси відрізняються гарними показниками, особливо стійкістю до фузаріозної стеблової гнилі й вилягання. Вони більш тривалий час зберігають свої кормові цінності, а отже - більш гнучкі відносно строків збирання. Для отримання високої кормової якості гібридів важливі такі їх властивості, як: максимальна частка дозрілих зерен при збиранні; висока перетравність іншої частини рослини; дозрівання без ураження фузаріозом; тривале знаходження рослин у фазі з оптимальним для силосування вмістом сухої речовини. Якщо охарактеризувати дані врожайності сухої маси гібридів різних за скоростиглістю та видно, що суха маса гібридів залежить як від кліматичних умов, біологічних особливостей, умов вирощування та довжини вегетаційного періоду. Так, в середньому за два роки досліджень врожайність сухої маси гібриду з ФАО 195, становила 13,6 т/га, відповідно врожайність сухої маси гібридів кукурудзи з ФАО 260 днів становила 18,0 т/га, що більше на 4,4 т/га. Таким чином, для вирощування кукурудзи на силос в умовах Вінницької області кращим гібридом є гібрид кукурудзи PR39D8, який здатний формувати врожайність сухої маси на рівні 18,0 т/га. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Муляр М. М. Агроекологічне та технологічне обґрунтування вирощування насіння гібридів кукурудзи в умовах Південного степу України / М. М. Муляр // Збірник наукових праць Подільського державного аграрно-технічного університету. Спец. вип. до 7-ї науковопрактичної конференції «Сучасні проблеми збалансованого природокористування», листопад. 2012. – С. 229 - 233. 2. Панфілов А. Е. Підбір ранньоспілих гібридів кукурудзи від використання на силос і збіжжя та їх сортова агротехніка на Південному Уралі / А. Е. Панфілов / Автореферат дисертації на здобуття ученого ступеня кандидата сільськогосподарських наук. Єкатеринбург, 1992. – 18 с. 3. Селин Контамин. Многоликая кукурудза / К. Селин // Зерно. – №1. – 2010. – С. 26-28.

240

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 631.4:631.8 Тетяна Назарук, Юрій Шкатула (Вінниця) ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНОКУЛЯЦІЇ НАСІННЯ КВАСОЛІ Наведено результати впливу застосування інокуляції насіння квасолі штамами ризобій. Встановлено, що у фазі кінець бутонізації ‒ початок цвітіння загальна азотфіксувальна активність рослин варіантів, оброблених штамами ризобій в 1,5-2,2 рази вища, ніж у контролі. Відмічено зростання насіннєвої продуктивності в усіх інокульованих рослин, але достовірний приріст урожаю зерна зафіксовано у варіантах де насіння квасолі оброблялось штамами мікроорганізмів Ф-16, Ключові слова: квасоля, інокуляція, штами, насіння, бульбочки, врожайність. The results of the impact of the use of bean seed inoculation rhizobia strains. Found that in the end phase budding - early flowering plants total activity options azotfiksuvalna treated rhizobia strains in 1,5-2,2 times higher than in control. Marked increase seed productivity in all inoculated plants, but significant increase in grain yield fixed in versions where the seed is processed bean strains of microorganisms F-16 Key words: beans, inoculation, strains, seeds, nodules, yield. Серед зернобобових культур квасоля посідає друге місце після сої й користується великим попитом у якості продуктів харчування, адже її насіння містить понад 24% білка, за амінокислотним складом близька до білків тваринного походження і може зберігатись в належних умовах декілька років, не втрачаючи поживних якостей. Квасоля здатна фіксувати азот повітря у симбіозі з бульбочковими бактеріями, покращуючи таким чином родючість ґрунту. Розширення посівних площ і підвищення урожайності квасолі має винятково важливе значення для Лісостепу правобережного України. При цьому підвищення врожайності квасолі повинно здійснюватись за рахунок впровадження та вдосконалення технологічних прийомів вирощування з використанням високопродуктивних штамбових сортів [3]. Виробнича діяльність людей унаслідок застосування інтенсивних новітніх технологій дедалі більше здійснює втручання у процеси, що відбуваються в біосфері, порушуючи структурно-функціональні зв’язки, чим нерідко спричиняє небажані екологічні наслідки. Тому загроза глобальної екологічної кризи потребує розробки наукових основ раціонального природокористування, обґрунтування і реалізації програми стійкого розвитку суспільства загалом та агросфери зокрема. Симбіотична взаємодія бобових рослин із азотфіксувальними бульбочковими бактеріями та її використання для розв’язання проблеми забезпечення високобілковою продукцією тваринництва, а людства якісними продуктами є одним із багатьох прикладів інтенсифікації агровиробництва природними шляхами [1]. Інтенсифікація процесу симбіотичної азотфіксації залишається однією з актуальних проблем сучасного землеробства. Перспективний шлях її вирішення полягає у збільшенні частки симбіотрофного азоту в агроценозах при забезпеченні високоефективного симбіозу бобових культур із відповідними видами бульбочкових бактерій. Ефективна взаємодія бульбочкових бактерій з бобовими рослинами забезпечує активацію низки метаболічних процесів їх життєдіяльності й насамперед фіксацію атмосферного азоту. У результаті цього поліпшується живлення рослин, підвищується їх продуктивність, зростає якість сільськогосподарської продукції [2]. Проведення передпосівного інокулювання насіння досліджуваними препаратами сприяло подовженню періодів сходи‒перший трійчастий листок, бутонізація–цвітіння, цвітіння–налив бобів на 1–2 доби кожен. За сівби насіння, інокульованого Rhizobium 241

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку phaseoli, Ф-16, подовжувалися тривалість міжфазних періодів сходи–перший трійчастий листок, бутонізація–цвітіння, налив бобів–повна стиглість на одну добу кожен, що подовжило вегетаційний період рослин квасолі на 3 доби відносно контролю (87 діб). Інокуляція покращує умови для контакту кореневої системи з бульбочковими бактеріями, а показники вірулентності штамів прийнято оцінювати за кількістю та масою бульбочок, які з’явилися на кореневій системі квасолі. Бульбочки не утворюються на коренях рослини в занадто сухому ґрунті, наприклад його вологість на початку вегетації нижча за 50–60 % повної польової вологоємкості. Нестача вологи в пізніший період може призвести до відмирання вже сформованих бульбочок. Оптимальним інтервалом вологості для розвитку бульбочок та азотфіксації є 60–70 % від повної польової вологоємкості. Надлишкова вологість менш шкідлива, ніж нестача її. Спостереження показали, що ефективний симбіоз характеризувався значною кількістю великих бульбочок на коренях квасолі рожевого кольору. За менш активного симбіозу бульбочки були маленького розміру, білого та жовтуватого кольорів. Отримані результати свідчать про те, що досліджувані фактори суттєво впливали на діяльність у ризосфері рослин квасолі бульбочкових бактерій, зокрема на кількість і масу бульбочок на коренях рослин. Інтенсивність бульбочкоутворення у квасолі досягала максимуму на початку цвітіння культури. Так, у фазі цвітіння рослин квасолі на контрольних ділянках кількість бульбочок на одній рослині сягала 8 штук. Найбільша кількість (38 бульбочок) на одній рослині квасолі зареєстрована на тих ділянках, де перед сівбою проводили інокуляцію штамом Ф-16, маса бульбочок становила 0,36 мг/рослину, серед них 30 бульбочок були активними, рожевого кольору. Таблиця 1 Ефективність симбіозу штамів з квасолею сорту Галактика, 2016р Варіант Кількість Маса Нітрогеназна Урожайність досліду бульбочок бульбочок, активність, зерна, т/га на рослину мг/рослину нМоль етилену/ рослину/год Без інокулювання (контроль) 8 0,09 22,13 2,3 Штам – еталон Rhizobium 27 0,22 40,89 2,5 phaseoli, 657а Rhizobium phaseoli, Ф-16 38 0,36 84,23 2,6 У наших дослідженнях найвищу і найбільш стабільну врожайність зерна квасолі забезпечив варіант з обробкою насіння штамом з асоційованими мікроорганізмами Rhizobium phaseoli, Ф-16. На цьому варіанті в середньому за рік досліджень урожайність зерна становила 2,5 т/га. У варіанті, де насіння обробляли штамом бульбочкових бактерій Rhizobium phaseoli, 700, урожайність була дещо нижчою (2,6 т/га). Найнижчу врожайність (2,3 т/га) одержано на контрольних ділянках. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Патика В. П. Біологічний азот / [В. П. Патика, С. Я. Коць, В. В. Волкогон та ін.]; за ред. В. П. Патики. – К.: Світ, 2003. – 424 с. 2. Шерстобоєва О. В. Екологічні, економічні та соціальні передумови біологічного землеробства // Агроекологічний журнал. – 2007. – № 1. – С. 67–70. 3. Шляхтуров Д.С. Особливості формування продуктивності квасолі залежно від технології вирощування в умовах північного степу / Д.С. Шляхтуров: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. с.-г. наук. – К., 2009. – 19 с. 242

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК [581.8:581.144]:582.711.71 Ольга Пюрко, Нaталя Туровцева, Рустем Аксеітов (Мелітополь) СПЕЦИФІЧНІСТЬ ГІСТОЛОГО-АДАПТАЦІЙНИХ ПЕРЕБУДОВ ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ РОДИНИ ROSACEAE У статті розкрито специфічність гістолого-адаптаційних перебудов вегетативних органів родини Rosaceae, зокрема сортів ‒ Black Magic, Black Beauty, Luxor, El Toro, Red Intuition, Chraysler Imperial. Показано, що коливання співвідношення тканин в корені, стеблі та листку характеризує умови навколишнього середовища, а специфічність морфоанатомічної будови рослин обумовлює відповідну їх екологічну групу. Ключові слова: вегетативні органи, родина Rosaceae, гістолого-адаптаційні перебудови. In the article is described the specificity histoloho-adaptive alterations of autonomic family Rosaceae, including grades - Black Magic, Black Beauty, Luxor, El Toro, Red Intuition, Chraysler Imperial. It is shown that fluctuations in the ratio of tissue at the root, stem and leaves characterize environmental conditions and specificity of morphological and anatomical structure of plants makes them appropriate environmental group. Key words: vegetative organs, Rosaceae family, histoloho-adaptive adjustment. Троянда ‒ одна з найстаріших і найпрекрасніших квіток, відомих ще з давніх часів. Протягом багатьох століть і навіть сьогодні троянда є символом краси, саме з цією квіткою прийнято порівнювати красу жінки. У сучасній садовій класифікації троянд виділяють більше 25 рослин, представлених 56 класами або садовими групами [1-5]. Троянди ‒ дуже цінні рослини в декоративному садівництві, їх також розводять з метою одержання ефірної олії; з пелюстків деяких троянд варять конфітюри і готують напої. Троянди розводять майже у всіх країнах. Щороку з’являються все нові сорти, і багато з них стають всесвітньо відомими. Трояндова олія (у більшості випадків синтетична) входить до складу 46% чоловічої і 98% жіночої парфумерії. Екстракт троянди широко застосовується в косметичних засобах [6-9]. Він ефективно зволожує шкіру, сприяє її регенерації, має тонізуючу дію, заспокоює і омолоджує шкіру, відновлює природний колір і пружність шкіри, роблячи її м’якою і ніжною. В давніх часів трояндою лікували величезну кількість захворювань: головний біль, шлункові розлади, застійні явища в печінці, лихоманку (чуму), очні інфекції та шкірні захворювання. Троянди використовуються в кулінарії як ароматизатор. Також популярним є варення з трояндових пелюсток. З троянд роблять морозиво, лікери. Троянди є одними із найпопулярніших видів квітів для створення флористичних композицій [10, 12]. Багатовікове вирощування троянд у різних кліматичних і ґрунтових умовах, поява величезного різноманіття садових форм і сортів досить складного походження з різними біологічними особливостями і декоративними якостями викликали необхідність об’єднання їх у садові групи [11, 13-15]. Такий розподіл хоча і є досить умовним, але допомагає орієнтуватися у виборі асортименту і розробці прийомів вирощування, а тому вивчення гістолого-адаптаційних перебудов у цієї рослини набуває все більшої актуальності. Мета даного дослідження – з’ясувати специфічність гістолого-адаптаційних перебудов вегетативних органів родини Rosaceae (сорти - Black Magic, Black Beauty, Luxor, El Toro, Red Intuition, Chraysler Imperial). Аналіз морфологічної будови листку представників родини Розові довів, що листкова пластинка має витягнуту, зубчасту форму у всіх дослідних сортів троянди, а їх кількість становить 3-5 шт. (рис. 1). 243

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Гістологічний аналіз листку показав, що твірна тканина складає 15-20%, основна – 1725%, покривна – 11-15%, механічна – 7-15%, поглинаюча – 7-14%, асиміляційна – 8-15%, видільна – 10-15% (табл. 1). Структурна характеристика стебла троянд визначила, що воно складається з твірної тканини 9-18%, основної – 14-17%, покривної – 6-13%, механічної – 9-12%, поглинаючої – 10-19%, провідної – 10-13%, асиміляційної – 8-12%, запасаючої – 3-6%, видільної - (табл. 2).

3

5

5

Blak Magic Blak Beauty

5

luxor El Toro 5

3

Red Intutition Chraysler Imperial

Рис. 1. Кількість листових пластинок на черешку (шт.): 1 - Black Magic, 2 - Black Beauty, 3 Luxor, 4 - El Torо, 5 - Red Intuition, 6 - Chraysler Imperial. Таблиця 1. Співвідношення тканин в листку Назва Назва тканини, % сорту твірна основна покривна механічна поглинаюча асиміляційна видільна Black 16 24 15 12 14 8 11 Magic Black 15 23 13 7 13 14 15 Beauty Luxor 20 25 13 12 10 9 11 El Torо 17 21 11 15 13 12 11 Red 19 22 15 12 11 11 10 Intuition Chraysler 19 17 15 14 7 15 13 Imperial Наші дослідження показали, що найвищу довжину куща мають сорти Luxor, Red Intuition – 100 см, у сорту Chraysler Imperial довжина низька і складає 57,3 см. Ймовірно, цей факт пояснюється як генетичною програмою, так і умовами навколишнього середовища (рис. 2). Нами доведено, що різниця заглиблення кореневої системи під шар ґрунту у дослідних сортів троянд складає Black Magic – 20 см; Black Beauty – 21,6 см; El Torо – 18,4 см; Luxor – 20,2 см; Red Intuition – 23 см; Chraysler Imperial – 22 см. 244

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Таблиця 2. Співвідношення тканин в стеблі Назва сорту Black Magic Black Beauty Luxor El Torо Red Intuitio n Chraysl er Imperia l

Назва тканини, % поглинаю провід ча на 19 11

твірн а 10

основ на 16

покрив на 13

механіч на 10

асиміляцій на 10

запасаю ча 8

виділь на 3

11

15

10

12

18

13

9

9

3

17 16 9

15 17 17

6 8 11

9 10 11

13 10 19

12 12 12

11 10 8

12 11 9

5 6 4

18

14

12

12

10

10

9

10

5

100 80 60 40 20 0 Black Beauty

Black Magic

Chraysler Imperial

Luxor

ElToro

Red Intuition

Рис. 2. Середні показники довжини куща підродини Розові, см. Кількісно-анатомічний аналіз кореня дослідних сортів троянд показав, що твірна тканина складає 15-17%; основна – 18-21%; покривна – 10-15%; механічна – 10-13%; поглинаюча – 12-17%; провідна – 15-17%; запасаюча – 9-12% (табл. 3). Таблиця 3. Співвідношення тканин в корені Назва Назва тканини, % сорту твірна основна покривна механічна поглинаюча провідна запасаюча Black 17 19 10 10 17 17 10 Magic Black 15 20 12 11 15 16 11 Beauty Luxor 17 18 15 13 13 15 9 245

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку El Torо Red Intuition Chraysler Imperial

16 15

21 20

13 14

11 10

12 16

15 14

12 11

17

19

11

10

16

15

12

Таким чином, аналіз гістолого-адаптаційних перебудов вегетативних органів родини Rosaceae (сортів - Black Magic, Black Beauty, Luxor, El Toro, Red Intuition, Chraysler Imperial) встановив, що коливання співвідношення тканин в корені, стеблі та листку характеризує умови навколишнього середовища, а специфічність морфо-анатомічної будови рослин обумовлює відповідну їх екологічну групу. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Алехина Н.Д. Физиология растений: учебник для студ. вузов /Н.Д. Алехина, Ю.В. Балконен, В.Ф. Гавриленко. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – С. 55 – 59, 78 – 83. 2. Казаков Є.O. Методичні аспекти фізіологічного моніторингу рослин Приазов’я / Є.O. Казаков, О.Є. Пюрко, Т.Є. Христова /Питання біоіндикації та екології. ‒ Запоріжжя: Б.в., 2002. ‒ С.141 ‒ 152. 3. Казаков Є.О. Адаптаційно-пристосувальні особливості водопровідної системи ксерофітів / Є.О. Казаков, Т.Є. Христова, С.М. Казакова, О.Є.Пюрко // Матеріали міжнар. наук, конф., присвяченій 100-річчю заповідання асканійського степу [“Актуальні питання береження і відновлення степових екосистем” (21-23 травня, Асканія-Нова, 1998 р.)]. ‒ Асканія - Нова: Б.в., 1998. ‒ С. 177 ‒ 179. 4. Казакова С.М. Практичний курс з ботаніки (анатомії та фізіології рослин) / С.М.Казакова, О.Є. Пюрко, Т.Є. Христова, Є.О. Казаков, В.П. Коломійчук, Л.М. Намлієва. ‒ Мелітополь, 2006. ‒ C. 25-62. 5. Лотова Л.И. Ботаника. Морфология и анатомия высших растений / Л.И. Лотова. ‒ М.: КомКнига, 2007. ‒ 510 с. 6. Мазнев Н.И. Энциклопедия лекарственных растений. ‒ 3-е изд., испр. и доп. / Н.И. Мазнев. ‒ М.: Мартин, 2004. ‒ 496 с. 7. Малиновский В. И. Физиология растений. Учеб. пособие / В.И. Малиновский. – Владивосток: Изд-во ДВГУ, 2004. ‒ 106 с. 8. Медведев С.С. Физиология растений / С.С.Медведев. ‒ СПб: Изд-во СПб. ун-та, 2004. – 336 с. 9. Myciєнко М.М. Фізіологія рослин: Підручник / М.М. Myciєнко. ‒ К.: Либідь, 2005. ‒ 807 c. 10. Нечитайло В.А. Ботаніка. Вищі рослини / В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява. – К.: Фітосоціоцетр, 2005. – 214 с. 11. Самылина И.А. Фармакогнозия. Атлас: учебное пособие: в 3-х томах / И.А.Самылина, О.Г.Аносова. – М. : ГЭОТАР-Медиа, 2010. – Т. 1. – 192 с. 12. Христова Т.Є. Комплексний підхід до екофізіологічних досліджень життєдіяльності рослинних організмів / Т.Є. Христова, О.Є. Пюрко, О.В. Кузнєцов // Матеріали міжнарод. науков. конф. ”Безперервна екологічна освіта: проблеми, пошуки, перспективи” (25-26 вересня, Миколаїв, 2001 р.)]. – Миколаїв: Б.в., 2001. – С. 98 – 100. 13. Шевченко С. В. Развитие железистых образований листа Salvia sclarea L. / С.В.Шевченко, Г.А. Денисова / Растит. ресурсы. ‒ 1971. ‒ Т. 7, Вып. 2. ‒ С. 282 – 287. 14. Crawley М. Plant Ecology. ‒ Berlin.: Blacwell Science, 2000. ‒ 717 p. 15. Wilson P. On inferring hybridity from morphological intermediacy / Taxon. ‒ 1992. ‒ Vol. 41. ‒ №1. ‒ P. 11-23. 246

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку УДК 636.22128.082 Наталія Щербатюк (Кам’янець-Подільський) РІСТ І РОЗВИТОК ТЕЛИЦЬ В УМОВАХ ПОДІЛЛЯ Викладено результати досліджень щодо росту і розвитку ремонтного молодняку телиць від народження до 18-місячного віку, екстер’єрно-конституційні особливості, молочну продуктивність голштинського поголів’я корів первісток різних ліній. Встановлено, що між середньодобовими приростами теличок у 12-18 місячному віці і майбутньою молочною продуктивністю відмічена статистично достовірна кореляційна залежність (P>0,001). За першу лактацію надій корів первісток різних ліній відповідав стандарту породи. Ключові слова: порода, лінія, заводський тип, продуктивність. The results of researches in relation to growth and development repair the sapling of heifers from birth to 18- of monthly age, exterior – constitutional features, suckling productivity of golshtin total number of livestock of cows of first born of different lines are expounded. It is set that between the average daily increases of heifer in a 12-18 monthly age and future the suckling productivity is mark statistically reliable cross-correlation dependence (P>0,001 ). For the first lactation of hopes of cows of first-born of different lines answered the standard of breed. Key word: breed, line, factory type, productivity. У сучасних умовах промислового ведення галузі молочного скотарства особливого значення набуває проблема вирощування високоякісного ремонтного молодняку. Практичний досвід селекції молочного скотарства переконує, що інтенсивний ріст і розвиток ремонтних телиць визначає майбутнє формування бажаного типу будови тіла у дорослому стані і є запорукою наступної високої молочної продуктивності корів та відповідної оплати кормів. Важливим і ефективним фактором, що сприяє підвищенню темпів генетичних змін популяції молочних порід є міжпородне схрещування, яке дає змогу швидко і ефективно поліпшувати одну породу за допомогою іншої, яка добре пристосована до сучасних технологічних умов [2, 4, 5, 7, 8]. Актуальність. Головними чинниками збільшення продуктивності худоби є підвищення генетичного потенціалу тварин засобами селекції і створення їм оптимальних умов вирощування, годівлі і утримання для повної його реалізації. Вирішення проблеми підвищення генетичного потенціалу продуктивності худоби в значній мірі залежить від правильного і своєчасного використання досягнень генетики і селекції та від знання стану порід. Тому дослідження, направлені на комплексне вивчення закономірностей росту і розвитку ремонтних телиць подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи, екстер’єрно-конституційних особливостей, проведені в конкретних природно – кліматичних та кормових умовах є актуальними і представляють значний теоретичний і практичний інтерес. Мета досліджень. Вивчити закономірності росту, екстер’єрно-конституційні особливості, молочну продуктивність корів подільського заводського типу української чорно – рябої молочної породи. Матеріал та методика досліджень. Дослідження проведені в ТОВ "Козацька долина 2006" Хмельницької області. Вивчали ріст і розвиток ремонтного молодняку телиць від народження до 18 місячного віку. Умови годівлі, догляду і утримання були однаковими для тварин усіх груп. Живу масу ремонтних телиць вивчали за даними зоотехнічного обліку та щомісячних індивідуальних зважувань. Для оцінки відносної швидкості росту 247

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку використовували формулу С.Броді [3]. Оцінку молочної продуктивності проводили загальноприйнятими в зоотехнії методами. Результати досліджень. Вирощування телиць має важливе значення при формуванні високопродуктивних стад чорно – рябої молочної породи з інтенсивним використанням тварин вузькоспеціалізованої молочної голштинської породи. Хоча ріст і розвиток тісно зв’язані, але згідно з біологічною обумовленістю розвиток організму характеризується різною інтенсивністю росту в різні вікові періоди. Одним із важливих показників росту тварин є вікова динаміка живої маси (табл.1). Таблиця 1 Динаміка живої маси теличок подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи Жива маса, кг Вік, міс n M±m Сv,% Новонароджені 1206 30,31±0,28 7,82 3 1206 76,69±0,38 4,18 6 1206 132,50±0,35 2,24 9 1100 196,69±0,52 2,21 12 1089 267,00±0,52 1,64 15 968 340,73±0,61 1,50 18 844 418,44±0,85 1,70 З результатів наших досліджень видно, що телички подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи мали добрі показники живої маси. У новонароджених тварин цей показник складав 30,31±0,28, у 3-місячному віці – 76,69±0,38, у 6-місячному – 132,50-0,35, у 9-місячному – 196,69±0,52 кг. До 12-місячного віку жива маса теличок збільшилася на 70,31, до 15-місячного – на 73,73 кг і у 18-місячному віці тварин вона становила 418,44±0,85 кг. Встановлено, що телички подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи мали високі середньодобові прирости ( табл.2). Найвищі середньодобові прирости теличок спостерігалися у віці 15-18 місяців (858,28 г), а найвища відносна швидкість росту – у період від народження до 3-місячного віку (86,69 %). Таблиця 2 Середньодобові прирости та відносна швидкість росту теличок подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи Вік, міс

n

0-3 3-6

1206 1206

6-9 9-12 12-15 15-18

1153 1100 1040 890

Середньодобовий приріст, г M±m Сv 502,95±0,01 16,98 605,81±0,01 17,25 697,58±0,02 761,42±0,02 812,96±0,02 858,28±0,02

17,46 17,70 17,23 17,70

Відносний ріст, % M±m 86,69±2,10 53,15±4,71

Сv 18,08 17,26

39,00±8,80 30,33±1,35 24,26±1,05 20,36±2,52

17,78 17,74 17,52 17,85

У процесі росту й розвитку організм зазнає суттєвих кількісних та якісних змін. Зміна пропорцій будови тіла тварин зумовлена нерівномірністю росту їх частин тіла з віком [6]. 248

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Аналіз промірів статей тіла корів подільського заводського типу свідчать, що вони були добре розвинені (табл. 3) і відповідали вимогам стандарту української чорно- рябої молочної породи. Таблиця 3 Проміри статей тіла корів (n= 238) подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи, см (M±m) Значення Назва проміру Значення проміру Назва проміру проміру Ширина в сідничних Висота в холці 133,2±0,41 32,1±0,24 горбах Коса довжина Глибина грудей 68,5±0,31 158,6±0,47 тулуба(палицею) Обхват грудей за Ширина грудей 46,1±0,20 184,3±0,41 лопатками Ширина в маклаках 51,9±0,31 Обхват п’ястка 19,4±0,12 Висота в крижах 135,4±0,36 З метою оцінки ступеня розвитку організму в цілому пропорції розвитку окремих його статей тіла нами були вирахувані індекси будови тіла (табл. 4) корів, які характеризують розвиток тварин в об’ємному вимірі. Таблиця 4 Індекси будови тіла корів (n=238) подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи, % Значення Значення Назва індексу Назва індексу індексу індексу Широтний за Довгоногості (високоногості) 48,5±0,27 27,19±0,21 Г.В.Ланіною Розтягнутості(формату) 119,1±0,45 Вираженості типу 23,11±1,20 Грудний (широкогрудості) 67,47±0,34 Індекс статі 112,60±0,84 Збитості (компактності) 116,24±0,40 Округлості ребер 131,24±3,72 Костистості 14,6±0,09 Тазогрудний 89,2±0,67 Умовний об’єм тулуба Масивності 138,3±0,39 472,22±2,11 за Ю.П.Полупаном (I) Шилозадості 62,01±0,50 Широкогрудості 34,64±0,16 Сукупність промірів дозволяє судити про будову тіла тварин, а відповідний підрахунок результатів вимірювання окремих статей характеризує їх екстер'єрні особливості. Основною господарсько корисною ознакою молочної худоби є молочна продуктивність. Встановлено, що надій корів подільського заводського типу української чорно-рябої молочної породи відповідав стандарту породи. За першу лактацію від первісток було одержано 4114,2 кг молока жирністю 3,84 % та 158,0 кг молочного жиру. Висновки 1. Проведено комплексне вивчення селекційно–генетичних особливостей тварин подільського заводського типу української чорно – рябої молочної породи за динамікою живої маси, екстер'єрно – конституційними показниками молочною продуктивністю. 2. Найвищі середньодобові прирости 858 г спостерігалися у теличок у 15-18 місяців, а відносна швидкість росту найбільша була 86,69% від народження до 3 місячного віку. 3. Між приростами в 12-18 місяців і майбутньою молочною продуктивністю у теличок відмічена статистично достовірна кореляційна залежність (P>0,001). 249

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Гальчинська І. Роль бугаїв-плідників у молокопродуктивності корів // Тваринництво України. – 2006. – № 2. – С. 16-19. 2. Засуха Т.В., Зубець М.В., Сірацький Й.З. та ін. Розведення сільськогосподарських тварин з основами спеціальної зоотехнії. – К.: Аграрна наука, 1999. – 512 с. 3. Коваль С., Слига В. Генетичний потенціал тваринництва Вінниччини // Тваринництво України. – 2006. – № 1. – С. 9-11. 4. Ференц Л. Формування молочної продуктивності нащадків дочок різних бугаївплідників // Тваринництво України. – 2006. – № 1. – С. 15-16. 5. Шкурко Т. Продуктивність та екстер’єрні особливості напівкровних голштинських помісей різних порід в степовій зоні України // Тваринництво України. – 2006. – № 3. – С. 1113.

250

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ТЕХНІЧНІ НАУКИ. ТРАНСПОРТ Ольга Черновська (Чернівці) ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИКОРИСТАННЯ ХОЛОДУ В ЗАКЛАДАХ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ Стаття присвячена аналізу використання холоду в закладах харчової промисловості та основних понять холодильного циклу. Ключові слова: холодильний цикл, холодильна машина, холодильні агрегати, холодоагент. Під штучним холодом у техніці розуміють отримання температури нижче, ніж у навколишньому середовищі, та підтримка такої температури в технологічних процесах чи приміщеннях. Джерелом штучного холоду служать холодильні машини та установки, які становлять апарати і трубопроводи з замкненим циклом руху спеціальних речовин – робочих тіл. Думка про застосування штучного холоду пролунала ще М. В. Ломоносовим у його праці «Роздуми причину тепла та холоду». Але практично штучний холод навчилися одержувати лише о 19-й столітті. Першим споживачем штучного холоду стала харчова промисловість. З допомогою холодильних машин стали заморожувати й берегти м'ясо, рибу та інші швидкопсувні харчові продукти. Бурхливий технічний прогрес 20 століття, розвиток сучасних галузей промисловості сприяли використанню штучного холоду у велику кількість технологічних процесів. Зараз майже немає галузей народного господарства, які не використовують холод. 1. Фізичні основи отримання штучного холоду 1.1 Основи тепловіддачі Теплота передається завжди від тіл більш нагрітих до менш нагрітим під впливом різниці температур. Залежно стану тіл (тверді, рідкі чи газоподібні), і навіть від своїх взаємного розташування існують три за способом передачі тепла: теплопровідність, конвекція і випромінювання. У твердих тілах теплота передається без механічного переміщення частинок речовини, з допомогою передачі енергії руху сусіднім молекулам і називається теплопровідністю. Теплова енергія молекул більш нагрітої ділянки речовини передається сусіднім, холоднішим. Здатність різних речовин проводити тепло характеризується коефіцієнтом теплопровідності, що вимірюється вВт/(м До). У холодильній техніці маємо справу переважно з цими двома видами передачі тепла – теплопроводностю і конвекцією. Інтенсивність теплообміну між поверхнею тіла, і оточуючою його рідиною, паром чи газом характеризується коефіцієнтом тепловіддачі, що вимірюється вВт/(м2 До). 1.2 Поняття холодильного циклу >Термодинамічні процеси, у яких робоче тіло, проходячи послідовно різні перетворення, повертається знову у початкове становище, називаються замкнутими процесами чи циклами. Розрізняють прямі і зворотні термодинамічні цикли. Прямі цикли – це цикли теплових двигунів. Вони переносять тепло від нагрітого джерела до холодного. >Холодильна машина є замкнутою системою, усередині якої циркулюєтся робоче тіло, зване холодильним агентом чи холодоагентом. Призначення холодильних машин – відбирати тепло від охолодженого об'єкту і повертати його навколишньому середовищу. 1.3 Одноступінчаста парокомпресивна холодильна машина

251

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Машини, у яких вироблення холоду виробляється з допомогою кипіння рідини з наступним на стиснення які утворилися в компресорі, називаються паровими компресійними машинами. >Паровокомпресійна холодильна машина складається з чотирьох основних вузлів: випаровувача 2, компресора 1, конденсатора 4 і регулюючого вентиля 3, з'єднаних між собою трубопроводами в замкнуту герметичну систему, у якій циркулює холодильний агент. >Випаровувач служить для кипіння у ньому холодильного агента, завдяки чому відбирається тепло від охолодженого об'єкта. >Компресор служить для відсмоктування парів з випаровувача, що забезпечує низький тиск киплячого холодильного агента. У конденсаторі перегріті після стискування в компресорі пари спочатку охолоджуються до температури конденсації, після чого насичені пари перетворюються на рідину. >Регулюючий вентиль дроселює рідкий холодильний агент тиску конденсації до тиску кипіння в випаровувачу і регулює подачу холодильного агента в випаровувач. У випаровувач треба подавати стільки рідини в одиницю часу, скільки встигає її википіти і у вигляді парів. 2. Холодильні машини та агрегати 2.1 Типи холодильних машин, системи охолодження Холодильні машини за принципом отримання холоду діляться на дві групи:з витратою механічної енергії, інший – з витратою тепла. До першої групи ставляться найпоширеніші у сучасній техніці компресійні холодильні машини, до другої –абсорбційні . Принцип роботи компресивних машин грунтується на стисканні холодоагентів компресором, в абсорбційних машинах їолооагенти поглинаються особливими речовинами – абсорбентами з подальшим випарюванням до вищого тиску. >Холодильною установкою називається об'єднання холодильної машини з іншими елементами,в які здійснюють процеси і розподілу і споживання холоду. Найефективніший спосіб безперервного охолодження пов'язані з процесами кипіння рідкого холодоагента та його наступної конденсацією в парових холодильних машинах. У системах безпосереднього випаровування холодильний агент кипить в апаратах, які споживають холод. Ці системи застосовують у холодильних установках всіх діапазонів, особливо в низьких температурах охолодження. У цих установках тепло відразу передається від охолодженого середовища до холодоагента. Відпадає необхідність підтримки подвійного температурного перепаду. Стають зайвими громіздкі системи виготовлення і циркуляції холодоносія. Установки безпосереднього випаровування економічніше систем з холодоносіями, проте також притаманні недоліки: - нездатність акумулювати холод; - ускладнення конструкції апаратів споживачів холоду; - необхідність розведення великої кількості холодоносіїв, часто більш вибухонебезпечного і токсичного, ніж холодоносії, більша небезпека його витоку до приміщень, де є споживачі холоду; - труднощі регулювання подачі холодоагента до споживачів із припливом тепла. У установках кондиціонування повітря на м'ясо- і рибохолодильниках користуються системою повітряного охолодження. Тут повітря, подане до приміщень, попередньо охолоджується у спеціальних апаратах –повітря охолоджувачах. Теплові насоси можна використовувати для установок сезонного опалення й охолодження будинків. Як холодоагента застосовуються фреон-12,фреон-142 і фреон-11. >Комбіноване виробництво тепла та холоду дозволяє вживати одні й самі установки для конденсування повітря – влітку, і опалювання приміщень із подачею тепла чи холоду на кондиціонери – взимку. 252

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку 3.2 Холодильні агрегати Для спрощення монтажу і експлуатації окремі елементи холодильних машин: компресори, конденсатори, допоміжна апаратура, щити управління конструктивно об'єднують їх і випускають на загальної рамі чи пов'язаних опорах. Холодильні агрегати, зазвичай, компактні, відрізняються найменшої протяжністю трубопроводів, зручні в експлуатації. При використані холодильних машин найскладніші та відповідальні операції – складання компресора з електродвигуном, герметизацію і сушка системи, установка приладів автоматики ведуть у спеціально обладнаних складальних цехах. Елементи холодильних машин об'єднують в агрегати у різних поєднаннях: - компресорні агрегати, з компресора та двигуна, змонтованих на загальної рамі. Такі агрегати застосовуються як і стаціонарних холодильних установках, і у транспортних, де потрібно забезпечити необхідну жорсткість фундаменту під компресор і двигун; -компресорні агрегати, куди входять компресор із відповідною арматурою, двигун, конденсатор, і навіть частина допоміжних апаратів і щит управління з набором контрольновимірювальних приладів; Комплексні холодильні агрегати включають усе елементи машини, необхідних здійснення повного холодильного циклу. Вони складаються з компресора, конденсатора, випарника, допоміжної апаратури і приладів автоматики, з'єднаних трубопроводами в замкнуту єдину систему. Машини і апарати холодильних установок розміщують так щоб забезпечувалося їх нормальне обслуговування й ремонт. Обслуговування холодильної установки залежить від підготовки її на роботу, пуск, регулюванні подачі холодоагента в випаровувальну систему, догляді за холодильної установкою під час роботи, установці і вимиканні машин і апаратів, дотриманні правил техніки безпеки, підтримці чистими і справності машин і створення робочих приміщень, і навіть заповненні необхідної звітної документації. Вступ на чергування змінного персоналу починається з перевірки записів у журналі роботи холодильної станції, а закінчується контролем температурах основних точках холодильного циклу і перевіркою роботи устаткування холодильної станції. Ефективна і надійна робота будь-який холодильної установки залежить тільки від хорошого технічного стану устаткування, а й від грамотної його експлуатації. Безпосереднє стеження роботою устаткування ведуть машиністи, їх помічники, апаратники, чергові слюсарі і електрики. Основне їхнє завдання – підтримку заданих параметрів роботи холодильних машин з найменшою витратою енергії і експлуатаційних матеріалів й суворим виконанням правил техніки безпеки. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Лебедев П.Д. Теплообменные, сушильные и холодильные установки. – М.: Энергия, 1972. – 320 с., ил. 2. Фримштейн Ю.І. Промислові холодильні установки. ‒ М., 1987. 3. Гладкевич В.В. Техніка й технологія сучасних виробництв. ‒ СПб., 1999. 4. Червяков С.С. Основи холодильного справи. – М., 1990.

253

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Марина Якобець (Чернівці) ОСНОВНІ СПОСОБИ ТЕПЛОВОЇ ОБРОБКИ Стаття присвячена аналізу теплової обробки продуктів,тобто доведення їх до готовності шляхом термічного впливу, ‒ найважливіша складова процесу приготування їжі. В кулінарії виділяється декілька способів теплової обробки. Ключові слова: варіння, варіння на парі, припускання, варіння під тиском і у вакуумі, сотейники, автоклави. Основними способами теплової кулінарної обробки є варіння і смаження. Варіння ‒ процес нагрівання продуктів до температури 100 °С у рідкому середовищі (воді, молоці, бульйоні, відварі, сиропі) або в атмосфері насиченої водяної пари. Є кілька видів варіння: основний, припускання, на парі, на водяній бані, пі тиском і у вакуумі, в апаратах струмом високої частоти. Варять продукти в наплитних казанах, каструлях, сотейниках, а також у стаціонарних казанах, автоклавах. Основний спосіб варіння ‒ доведення продукту до готовності при повному зануренні його в рідину. Цей спосіб застосовують при варінні бульйонів, перших страв: овочів, м"яса, риби тощо. Розрізняють два режими варіння. При першому рідину доводять до кипіння потім нагрівання зменшують і варять при слабкому кипінні у посуді з закритою кришкою. При другому режимі після закипання рідини нагрівання припиняють доводять продукт до готовності за рахунок акумульованого тепла. Розрізняють два режими варіння. При першому рідину доводять до кипіння потім нагрівання зменшують і варять при слабкому кипінні у посуді з закритою кришкою. При другому режимі після закипання рідини нагрівання припиняють доводять продукт до готовності за рахунок акумульованого тепла. Бурхливе кипіння під час варіння небажане, оскільки швидко википає рідина сильніше емульгується жир (погіршується якість бульйону), розварюються продукти (втрачають свою форму), прискорюється перехід розчинних речовин з продуктів у рідину. Бурхливе кипіння під час варіння небажане, оскільки швидко википає рідина сильніше емульгується жир (погіршується якість бульйону), розварюються продукти (втрачають свою форму), прискорюється перехід розчинних речовин з продуктів у рідину. При варінні із закритою кришкою краще зберігаються вітаміни, ароматичні речовини, температура кипіння підвищується до 101-102 °С, завдяки чому прискорюється процес теплової обробки. Припускання ‒ варіння продукту в невеликій кількості рідини (води, молока, бульйону, відвару). Продукт заливають рідиною на 1/3 його об’єму, закривають кришкою і нагрівають. При цьому нижня частина продукту вариться у воді, а верхня ‒ в атмосфері пари. Під час припускання у відвар переходить значно менше поживних речовин, ніж при варінні. Припускання ‒ варіння продукту в невеликій кількості рідини (води, молока, бульйону, відвару). Продукт заливають рідиною на 1/3 його об’єму, закривають кришкою і нагрівають. При цьому нижня частина продукту вариться у воді, а верхня ‒ в атмосфері пари. Під час припускання у відвар переходить значно менше поживних речовин, ніж при варінні. Продукти, що містять велику кількість вологи, припускають у власному соку (без додавання рідини). Варіння на парі ‒ нагрівання продукту в середовищі насиченої водяної пари, коли продукти не стикаються з киплячою водою. Продукт кладуть у спеціальну пароварильну шафу або на решітку, яку встановлюють у посуд з водою так, щоб вода до нього не доходила. Кришку казана щільно закривають. Пара, яка утворюється при кипінні води, нагріває продукт, одночасно перетворюючись на воду. При варінні на парі краще зберігається форма продукту, зменшуються втрати поживних речовин. Цей спосіб використовують для приготування дієтичних страв. На водяній бані варять продукти при зниженій температурі, 254

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку не вищій ніж 90 °С, яку підтримують протягом усього періоду теплової кулінарної обробки. Для цього використовують наплитний посуд: в один наливають воду, нагрівають її до потрібної температури і ставлять у неї другий посуд з продуктом. На водяній бані варять продукти при зниженій температурі, не вищій ніж 90 °С, яку підтримують протягом усього періоду теплової кулінарної обробки. Для цього використовують наплитний посуд: в один наливають воду, нагрівають її до потрібної температури і ставлять у неї другий посуд з продуктом. Варіння під тиском та у вакуумі: при підвищеному тиску здійснюється в спеціальних казанах-автоклавах, при пониженому ‒ у вакуум-апаратах. При використанні підвищеного тиску температура обробки збільшується до 115-130 °С, завдяки чому прискорюється варіння продуктів, що погано розварюються (кістки, бобові). Застосування високих температур призводить до погіршення якості страв і зниження їх харчової цінності. Вакуум-апарати дають змогу варити продукти при температурі нижчій за 100 °С, зберегти високу якість і харчову цінність страви. Варіння струмом високої частоти здійснюють у шафах типів "Волжанка" і "Слов"янка", де електрична енергія перетворюється на теплову і нагрівається тільки продукт. Швидкість нагрівання залежить від діелектричних властивостей продукту. Щоб продукти, які входять до складних страв, були готові одночасно, їх слід добирати так, щоб за своїми діелектричними властивостями вони не дуже відрізнялися один від одного. Тривалість теплової обробки продуктів струмами високої частоти порівняно з традиційними способами скорочується в 5-10 разів тому, що максимальна температура розподіляється в продукті рівномірно й одночасно. На поверхні продукту не утворюється специфічна кірочка, оскільки тепло передається в навколишнє середовище. Варіння в СВЧ-апаратах найефективніше використовувати для приготування других страв, а також розігрівання заморожених готових виробів. У продуктах краще зберігаються поживні речовини, і вони не пригорають. Смаження ‒ нагрівання продукту з жиром без додавання води. Завдяки жиру продукт не пригорає, рівномірно обсмажується, поліпшується його смак і підвищується калорійність. У технології смаження важливим є вид жиру, його якість, стійкість і температура димоутворення. Розрізняють такі способи смаження: основний, у фритюрі, без жиру, у жаровій шафі, на відкритому вогні. Основний спосіб смаження ‒ теплова обробка продукту в невеликій кількості жиру (510% маси продукту) при температурі 140-150 °С до утворення на поверхні продукту добре підсмаженої кірочки, процес утворення якої розпочинається при температурі близько 105 °С і посилюється при підвищенні температури. Підготовлений для смаження продукт кладуть у наплитний посуд (чавунні сковороди, листи) або електросковороди з розігрітим до температури 150-160 °С жиром. Після того як утвориться рум"яна кірочка, продукт перевертають. При смаженні на відкритій поверхні тепло передається від жиру до продукту (теплопередача). Сирі продукти смажать до готовності або напівготовності з додатковою тепловою обробкою. Температурний режим змінюють залежно від типу продукту. Смаження у фритюрі здійснюють, повністю занурюючи продукт у попередньо нагрітий жир до температури 160-180 °С. Цей вид смаження застосовують для доведення до готовності таких продуктів, як картопля, риба, різні вироби з м"яса, риби, борошна. Під час смаження утворюється кірочка одночасно на всій поверхні продукту. Якщо продукт плаває на поверхні жиру, його перевертають дерев"яною кописткою. Жиру беруть у 4-6 разів більше, ніж продукту. Кращі жири для фритюру ‒ рослинні олії, гідрожир, рослинне сало, а також суміш гідрожиру (60 %) і рослинної олії (40 %). Фритюр використовують кілька разів, тому в ньому накопичуються залишки продуктів, які надають жиру неприємного смаку і запаху. Жир слід періодично (через 4-5 разів використання) зливати і проціджувати. Смажать продукт у глибокому посуді (фритюрниця, електросковорода) протягом 1-5 хв. У процесі 255

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку смаження температура всередині виробу не перевищує 100 °С, тому часто продукти доводять до готовності в жаровій шафі. Інколи продукт смажать, зануривши його в жир на 1/2 або 1/3 об’єму (смаження у напів фритюрі). Смаження без жиру застосовують для приготування виробів з рідкого тіста (при смаженні млинцевої або омлетної стрічки) на жаровні з барабанами, що обертаються. Переважно жаровні жиром не змащують. Смаження в цьому випадку здійснюється за рахунок жиру, який виділяється з тіста. Смаження на відкритому вогні здійснюється за рахунок тепловіддачі в полі ІЧ-випромінювання. Продукт нанизують на металевий стержень (шпажку) або кладуть на металеву решітку, яку попередньо змащують жиром, і розміщують над розжареним вугіллям (з берези, липи) або електроспіралях в спеціальних апаратах ‒ електрогрилях і смажать. Температуру смаження регулюють відстанню решітки над вугіллям або іншим джерелом тепла. При цьому способі смаження продукти повністю доходять до готовності, набувають специфічного запаху Варіння під тиском та у вакуумі: при підвищеному тиску здійснюється в спеціальних казанах-автоклавах, при пониженому ‒ у вакуум-апаратах. При використанні підвищеного тиску температура обробки збільшується до 115-130 °С, завдяки чому прискорюється варіння продуктів, що погано розварюються (кістки, бобові). Застосування високих температур призводить до погіршення якості страв і зниження їх харчової цінності. Вакуумапарати дають змогу варити продукти при температурі нижчій за 100 °С, зберегти високу якість і харчову цінність страви. Варіння струмом високої частоти здійснюють у шафах типів "Волжанка" і "Слов’янка", де електрична енергія перетворюється на теплову і нагрівається тільки продукт. Швидкість нагрівання залежить від діелектричних властивостей продукту. Щоб продукти, які входять до складних страв, були готові одночасно, їх слід добирати так, щоб за своїми діелектричними властивостями вони не дуже відрізнялися один від одного. На завершення даної роботи потрібно сказати,що тривалість теплової обробки продуктів струмами високої частоти порівняно з традиційними способами скорочується в 5-10 разів тому, що максимальна температура розподіляється в продукті рівномірно й одночасно. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Абатуров П.В. и др. Сладкие блюда и напитки. ‒ М.: Зкономика, 1972. ‒ 144 с. 2. Азбука домашнього господарювання / Е.О. Блажко, М.Й. Барановський, Д.М.Володарська та ін.; Упоряд. Д.М. Володарська. ‒ К.: Техніка, 1980. ‒ 367 с. 3. Анфімова Н.К., Захарова Т.І. Кулінарія. ‒ М.: Економіка, 1987. ‒ 272 с.

256

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ОХОРОНА ПРАЦІ І БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ УДК 614.38 Мирослав Тиш, Анатолій Марущак, Ігор Шевчук (Кам’янець-Подільський) КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ У статті пропонується розглянути промислову, екологічну, транспортну безпеку в Україні та вплив цих факторів на демографічну ситуацію в Україні. Планування та впровадження профілактичних заходів щодо підвищення рівня безпеки в організаціях має здійснюватися на підставі управління в межах обов’язкових та рекомендованих норм, що обмежують нещасні випадки, професійні захворювання, аварії та пожежі за допомогою запропонованих Рекомендацій щодо розроблення системи профілактики виробничого травматизму на основі ризик-орієнтованого підходу, погоджених Держгірпромнаглядом України від 02.08.2012, а також інших обґрунтованих методів оцінки ризиків. Ключові слова: безпека, екологія, дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки, працівник, людський фактор. The article proposes to consider the industrial, environmental, transport safety in Ukraine and the influence of these factors on the demographic situation in Ukraine. Planning and implementation of preventive measures to improve security in the organizations should be carried out on the basis of management within the obligatory and recommended standards, limiting accidents, occupational diseases, accidents and fire with the help of the proposed recommendations on the development of industrial injuries prevention system based on the risk-based approach, agreed Derzhhirpromnahlyad Ukraine from 02.08.2012, as well as other sound risk assessment techniques. Keywords: safety, environment, traffic accidents, accidents, worker, human factor. Постановка проблеми у загальному вигляді. З огляду на сучасний рівень розвитку технологій і організації виробництва не можна позбавити цілком працівника від особистої участі в багатьох виробничих процесах, ізолювати його від впливу шкідливих та небезпечних факторів або усунути джерела небезпеки на робочому місці. Імовірність впливу більшості джерел небезпеки може бути зведена до нуля лише за умови обов’язкового додержання ним правил поведінки й вимог безпеки. Узагальнивши матеріали розслідування нещасних випадків можна безпосередні причини небезпечних дій працівників розподілити на чотири групи: не вміє – працівник не володіє потрібними для певної роботи знаннями, навичками, методами, прийомами і способами; не хоче – працівник уміє якісно й безпечно виконувати певну роботу, але у нього немає бажання (мотивації); не може – працівник перебуває в такому фізичному і психологічному стані , що незважаючи на вміння й бажання, не в змозі це зробити; не забезпечений – працівник не додержується вимог безпеки через незабезпеченість інструментом, матеріалами, приладами, інформацією тощо. Перші три групи причин зумовлені особистісними якостями працівника, що називають «людський фактор». [1]. Причиною багатьох нещасних випадків, аварій, катастроф, пожеж, дорожнотранспортних пригод, випадків забруднення навколишнього середовища являється людський фактор. Статистика свідчить, проте, що в даний час техногенні аварії частіше пов’язані з людським фактором. На думку вчених причиною 80–90% всіх промислових аварій являється людський фактор [2]. 257

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Статистичні дані про транспортні аварії на дорогах, зростання наркоманії, отруєння алкоголем, загибель людей у побуті та під час трудової діяльності свідчать про те, що суспільство в прагненні до повсюдної реалізації прав і свобод особистості втрачає щось більш важливе. Це вироблений тисячоліттями механізм власного самозбереження, основу якого становить наявність у сучасної людини адекватного розуміння сутності безпечної життєдіяльності. Більш того, сучасна життєдіяльність людей у всіх проявах – соціальному, політичному, технічному, економічному, воєнному не в змозі гарантувати виживання людини як біологічного виду. У зв’язку з цим завдання безпеки постають щодня перед кожним, оскільки, включаючись у трудову діяльність, він (вона) повинен знати і передбачати можливі наслідки своїх дій щодо перетворення середовища існування, чітко уявляючи процеси, що відбуваються в системах зі спільнотами різних рівнів. Безпека – це не однорідний факт з області діяльності індивідуума чи сукупності людей, вона не є також їхньою однозначною метою або завданням. Безпека – явище суспільне, політичне, економічне, культурне, юридичне, екологічне, мілітарне, але при цьому чинник одиничне екзистенціальний і життєво індивідуальний. «Безпека – головна потреба окремої людини і суспільних груп, а також – їхня найважливіша мета» [6]. На підґрунті обговорення поняття «безпека людини», яке було організоване Головою Генеральної Асамблеї ООН 4 червня 2012 року, загальне тлумачення поняття «безпека людини» включає наступне: ‒ право людей на життя в умовах свободи та достоїнства, а також свободи від убогості та безвихідності; ‒ концепція безпеки людини передбачає ухвалення всеосяжних і контекстно виправданих превентивних заходів, що враховують інтереси людини та спрямовані на посилення захисту й розширення прав і можливостей всіх людей та громад; ‒ у концепції безпеки людини визнається взаємозв’язок між світом, розвитком і правами людини та рівною мірою враховуються цивільні, політичні, економічні, соціальні й культурні права; ‒ концепція безпеки людини відрізняється від відповідальності по захисту і її реалізації; ‒ концепція безпеки людини не передбачає застосування сили або погрози її застосування або примусових мір. Безпека людини не підмінює собою безпеку держав; ‒ безпека людини заснована на національній відповідальності; ‒ безпеку людини необхідно забезпечувати при повній повазі цілей і принципів, проголошених в Уставі Організації Об’єднаних Націй, включаючи повну повагу суверенітету держав, територіальну цілісність і невтручання в справи, які, по суті, відносяться до внутрішньої юрисдикції держав. Безпека людини не породжує додаткових правових зобов’язань із боку держав. [6]. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання підготовки безпечної життєдіяльності та розробки основ формування в неї культури безпеки розглядало багато вчених, серед яких В. Сапронов, В. Акімов, В. Мошкін, В. Девисилов, М. Зоріна, І. Нємкова, С. Данченко, В. Мельник, В. Ляшко, А., С., В. Гафнер, О. Шароватова, Л. Сорокіна, М. Зоріна, Н. Лизь, Л.С. Абрамова, О. Михайлов, О. Ляшенко, В. Березуцький, З. Яремко, О. Запорожець, В. Михайлюк та інші. Формування культури безпеки та виховання особистості безпечного типу, здатної до активної комунікації в ході загального виживання, є невід’ємною суттєвою властивістю людства – атрибутом існування соціуму [3]. Формулювання цілей статті. Безпека будь-якої системи визначається надійністю її найслабшої ланки. Найбільш складним і одночасно найбільш уразливим ланкою будь-якої системи, будь то людино-машинна система або підприємницька організація, є людина. Негативний вплив людини на безпеку позначають поняттям «людський фактор», тобто сукупність соціально ‒ економічних здібностей людини, ступінь реалізації яких обумовлена мотивацією і ставленням людини до процесу трудової діяльності, його моральної і матеріальної зацікавленістю в високопродуктивному працю. Основними проявами 258

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку людського фактора є наступні:людина в процесі своєї діяльності з тих чи інших причин може допускати помилки різного характеру. Властивість людини-оператора безпомилково виконувати свої функції при заданих умовах професійної діяльності в часі описується його надійністю, яка є однією зі складових професійної придатності;особа, яка приймає рішення, в умовах невизначеності може прийняти помилкові рішення. Необхідно також враховувати, що в процесі життєдіяльності ‒ людина може опинитися в екстремальній ситуації, коли фізичні і психологічні навантаження досягають таких рівнів, при яких індивідуум втрачає здатність до раціональних дій і рішень, адекватним ситуації, що склалася. Людський фактор впливає на різні види безпеки людини, організацій, об'єктів економіки, держави. Якщо в людино-машинних системах превалює роль помилок операторів, то з підвищенням рівня соціальної системи зростає роль помилкових організаційноуправлінських рішень, що впливають на стабільність функціонування і стійкість розвитку відповідних систем. В даний час на найвищому (державному) рівні соціальної організації суспільства важливими аспектами мають місце неадекватне розуміння і недооцінка керівниками, які приймають рішення, людського фактора серед інших факторів ризику [4]. Виклад основного матеріалу. Чи безпечно жити людині в Україні? Щоби відповісти на дане запитання приведемо Таблицю 1 Таблиця 1 Статистична інформація про стан безпеки в Україні [2] Показник Одиниця виміру Значення Демографія Чисельність населення на 01.01.2014 млн. чол. 45,4 Скорочення чисельності населення: - За рік в період 2009-2013 рр. тис. люд. 143,5 % 0,313 - За 20 років с 1990 по 2008 р. -//11 Прогноз чисельності населення на 2050 млн. чол. 35,3 р. Частка населення, яка перейшла верхню % 24,2 границю працездатного віку Очікувана тривалість життя: - чоловіків років 62,2 - жінок -//74 - середня -//68,1 - місце в світовому рейтингу 122 Частка осіб працездатного віку у втратах від передчасної смерті (до 65 років) % 73 Частка осіб працездатного віку в загальному об’ємі населення (2007 р.) % 69,4 Мають статус інваліда (2013 р.) млн. чол. 2,8 Частка інвалідів від загальної 6,1 чисельності населення % Частка осіб працездатного віку серед -//майже 80 інвалідів млн. чол. біля 2,2 Виробнича безпека Ступінь зношеності основних засобів в % 74,9 2010 р. Щорічно гинуть на виробництві тис. люд. більше 1,2 259

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Щорічно стають інвалідами праці тис. люд. Інваліди праці, яких утримують, лікують тис. люд. і забезпечують медико-соціальними послугами Щорічно получають травми на тис. люд. виробництві Рівень виробничого травматизму раз залишається вищим, ніж в промислово розвинених країнах Європи В 2012 р. на підприємстві: люд. - травмовано -//- загинуло Щорічно реєструється професійних тис. захворювань % За рік їх кількість збільшилась на Зайнятих в умовах праці, які не млн. люд. відповідають санітарно-гігієнічним нормам % або від загального числа працюючих Питома вага працівників, зайнятих в умовах, які не відповідають санітарногігієнічним нормам, складає на підприємствах по: % -//- видобуток вугілля і торфу -//- виробництву коксу і нафтопереробці - виробництву металевих виробів Екологічна безпека Щорічні промислові викиди шкідливих млн т речовин в атмосферу Частка від сумарного викиду по країнах % СНД (за умов, що Україна займає тільки 3% території СНД) кг Маса шкідливих техногенних речовин в розрахунку на одного жителя країни Частка підприємств – основних забрудників повітря в загальному об’ємі викидів: % -//- металургія -//- енергетика -//- вуглевидобуток - хімічні і нафтохімічні підприємства Концентрація шкідливих хімічних речовин в повітрі при відсутності вітру в Запоріжжі, Макіївці, Лисичанську, Дніпродзержинську, деяких районах Києва, в багатьох інших промислових раз регіонах України перевищує ГДК в 260

біля 12,5 біля 310 Близько 10 3-4

9816 1237 6-7 4 біля 1,3 28,9

77,4 55,9 54,6

більше 20 20-25

300

33 30 10 7

25-100

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Частка основних виробничих фондів металургійних підприємств, які працюють після закінчення терміну експлуатації Частка річок і басейнів, екологічний стан яких у відповідності з класифікацією якості води в Україні оцінюється від «поганого» до «катастрофічного» Зношення очисних споруд в окремих районах складає Частка питної води, які подають в будинки українців, але не відповідної встановленим санітарним нормам Якість питної води контролюється: - в Україні по - в Євросоюзі по

%

45

%

88

%

90

%

69

Кількість показників -//Транспортна безпека ДТП люд.

Щодоби в Україні відбувається В них гинуть Смертність в ДТП перевищує європейський рівень раз В середньому щодоби в ДТП: люд. - гинуть -//- отримують травми Щорічні втрати від ДТП оцінюється млрд дол. Надзвичайні ситуації Економічні втрати від пожеж складають млрд грн. в середньому Вогнем знищується і пошкоджується: тис. - будівель і споруд різного тис.од. призначення тис.т - транспортних засобів - грубих кормів

28 63 біля 480 біля 10 3-4 біля 12 102 5 4-5

21-22 3-4 15-20

По довготривалості життя Україна посідає 122 місце в світі. Нація катастрофічно старіє:доля осіб працездатного віку від загальної чисельності населення в 2007 році складала 69,4%, доля осіб працездатного віку у втратах від передчасної смертності – 73%. Статус інваліда в 2013 році мали 2,8 млн. осіб або 6,1% населення країни.

261

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

Рис. 1. Динаміка зміни чисельності населення України. [2] Виробнича безпека. Ступінь зношеності основних засобів в 2010 році досягла 75% (рис. 1), тому рівень травматизму в Україні вище в 3 – 4 рази чим в Європі. Щорічно реєструється 6 – 7 тисяч випадків професійних захворювань. Доля працівників, які трудяться в умовах що не відповідають санітарно – гігієнічним вимогам коливається в межах 55 – 77%.

Рис. 2. Степінь зносу основних засобів України в 2010 році. [2] Надзвичайні ситуації. На протязі тільки 2008 року на об’єктах і в населених пунктах виникло 49,8 тис. пожеж, загинуло 3896 чол. і отримали травми1817 чол. Економічні втрати від пожеж склали 3,9 млрд. грн.. Транспортна безпека. Смертність в ДТП перевищує європейський рівень в 3 – 4 рази. В середньому щодоби в ДТП: гинуть 12 і отримують травми 102 людини. Щорічні втрати від ДТП складають близько 5 млрд. доларів. 262

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Екологічна безпека. Концентрація шкідливих хімічних речовин в повітрі при відсутності вітру в Запоріжжі, Лисичанську, Дніпродзержинську, деяких районах Києва, в багатьох інших промислових регіонах України перевищує ГДК в 25 – 30 разів. Частка річок і басейнів, екологічний стан яких у відповідності з класифікацією якості води в Україні оцінюється від «поганого» до «катастрофічного» ‒ 88%. Зношення очисних споруд в окремих районах складає 90%, а 69% води, яка поставляється в будинки українцям не відповідає встановленим навіть в Україні санітарним нормам [2]. Особливо цього року в зв’язку з дуже теплою погодою в багатьох регіонах люди відчули нестачу води. А що буде далі? Твердими побутовими та хімічними відходами Україні завалено понад 40 тис. кв. км. території (7%). Офіційні 6500 сміттєзвалищ займають дві площі Криму. Неофіційних втричі більше. Щороку Україна додає 250 млн. т. непотребу, половина з яких тверді побутові відходи. На кожного українця вже припадає 750 т. сміття!. [5]. А що робиться з утилізацією сміття? На нашу думку це саме більша проблема України. За даними Держстату Україна переробляє лише 3,5% відходів тоді, як країни ЄС ‒ близько 60%. Підраховано, що якби Україна налагодила переробку всіх відходів, вона могла б отримувати щороку від 36 до 75 млрд. куб. м. біогазу або від 20 до 45 млрд. млрд. куб. м. метану. Нині країна видобуває близько 20 млрд. куб. м. природного газу. Фактично паливо якого нам бракує, лежить під ногами [5]. Коли в усьому світі шукають де би знайти сміття для переробки і отримати вторинну продукцію та енергію, у нас воно валяється всюди без переробки а в багатьох випадках без складування і т і. При цьому отруює довкілля, воду. Про цю проблему заговорили після пожежі на Львівщині, на Грибовецькому сміттєзвалище, де мало місце загибелі чотирьох людей, висота сміття досягає рівня 15‒ти поверхової будівлі, який мав бути закрити ще 30 років тому. Загалом більшість сміттєзвалищ в Україні вичерпали свій ресурс на 80–90%. І на цьому розмови закінчилися. Це проблема всіх великих міст України. А що робиться по селах? Висновки. Результати життєдіяльності з питань трансформації соціальних умов існування призвели до істотної зміни складу загроз особистості і суспільства, форм природної конкуренції між спільнотами. І якщо прийняти точку зору В.І. Вернадського, що людство, взяте в цілому, знайде способи подолати сучасну кризу, стають очевидні, неминучі обмеження на масштаби і форми життєдіяльності, на ресурси та умови існування, які розподіляються нерівномірно не тільки між окремими людьми, але і між державами. Вже сьогодні постійно діючою (замість періодичних воєн) стала конкуренція між народами за використання ресурсів для життєдіяльності. Вона ведеться економічними, інформаційними, політичними і терористичними засобами. Воєнне застосування збройних сил залишилося лише, як завершальний, короткочасний засіб придушення особливо стійких супротивників. Комплекс проблем безпеки розширився, став більш взаємопов’язаним і набув якісно нового характеру через виникнення нової та безперервної загрози існуванню всього людства від власної життєдіяльності. Основні її причини полягають в ігноруванні промислово розвиненими державами вимог скоротити рівень споживання природних ресурсів, а більшістю країн, що розвиваються, темпи приросту населення. Фактично загроза катастрофи в глобальному масштабі стала систематичною. Тому надалі життєдіяльність кожної особистості та дії спільнот будь-яких рівнів повинні постійно відповідати вимогам глобальної безпеки. З цією метою прогрес цивілізації вже сформував сучасні напрямки розвитку соціальної системи світу у вигляді: ‒ постійного зростання демократизації суспільства на всіх рівнях з закріпленням прав і свобод особистості; ‒ стрімкої інформатизації суспільства з небувалим збільшенням швидкості і масштабів обміну інформацією; 263

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ‒ економічної інтеграції країн світу, що веде до зростання ролі транснаціональних корпорацій та до пріоритету продуктивності суспільної праці в історичній конкуренції народів і держав; ‒ взаємопроникнення культур внаслідок інформатизації, виникнення уніфікованої культури на базі економічної інтеграції [6]. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Мосієнко О. Інструменти професійного добору [Текст] / О. Мосієнко // Науково виробничий журнал «Охорона праці». ‒ 2016. ‒ №9. – С. 44–45. 2. Мосієнко О. Культура безопасности: актуальность, сущность и проблемы. [Текст] / Науково виробничий журнал «Охорона праці». ‒ 2016. ‒ №7. – С. 17–19. 3. Третьяков О.В., Дашковська О.В. Необхідність вивчення культури безпеки для формування загальної філософії при реалізації професійної діяльності фахівців з охорони праці [Текст] / О.В. Третьяков, О.В. Дашковська // Харківська національна академія міського господарства (Обґрунтовано Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН молоді та спорту України, м. Київ). 4. Вішняков Я.Д., Радаев Н.Н. Загальна теорія ризиків: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. ‒ 2-е вид., испр. ‒ М.: Видавничий центр «Академія». ‒ 368 с., 2008. 5. Фандєєв О. Сміття смердить небезпекою та брудними грішми. [Текст] / Науково виробничий журнал «Охорона праці». ‒ 2016. ‒ №9. – С. 20–22. 6. Кулалаєва Н.В. Культура безпеки, як невід’ємний атрибут існування соціуму. [Текст] / Наукові праці. Педагогіка ЧДУ ім. Петра Могили, м. Миколаїв, Україна.

264

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ Аксеітов Рустем Сеітасанович – студент 4 курсу хіміко-біологічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Багрій Вадим Миколайович – кандидат медичних наук, викладач кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет» (м. Чернівці) Байдак Людмила Іванівна – старший викладач кафедри іноземних мов Сумського національного аграрного університету Барашовець Ярослав Олександрович – старший викладач кафедри технології цукру і підготовки води Національного університету харчових технологій (м. Київ) Беженар Антоніна Анатоліївна ‒ кандидат фізико-математичних наук, старший викладач Академії неперервної освіти Київської обласної ради Безсонова Анна Сергіївна – аспірант ІІІ року навчання кафедри мовознавства та російської мови Горлівського інституту іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» (м. Бахмут) Березняк Оксана Павлівна – старший викладач кафедри іноземних мов Сумського національного аграрного університету Бержанір Інна Анатоліївна ‒ кандидат економічних наук, старший викладач кафедри обліку і оподаткування Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Бондаренко Віталій Сергійович ‒ студент 5 курсу факультету менеджменту Національного транспортного університету (м. Київ) Борис Микола Михайлович ‒ кандидат технічних наук, доцент кафедри машиновикористання в АПК Подільського державного аграрно-технічного університету (м. Кам’янець-Подільський) Бочкова Наталія Леонідівна ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри біобезпеки і здоров’я людини Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» Буряченко Павло Анатолійович ‒ студент 4 курсу агрономічного факультету Вінницького національного аграрного факультету Бусел Юлія Вадимівна – студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Варварюк Юлія Вікторівна ‒ викладач спецдисциплін технологічного відділення Чернівецького державного комерційного технікуму Василенко Юлія Романівна ‒ студентка 5 курсу факультету біології, екології та медицини Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Ващенко Олена Миколаївна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри початкової освіти Київського університету імені Бориса Грінченка Вівсяник Володимир Васильович – кандидат медичних наук, викладач кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет» (м. Чернівці) Вірц Катерина Андріївна ‒ студентка 4 курсу фінансового факультету Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро) Войтович Микола Віталійович ‒ студент 4 курсу агрономічного факультету Вінницького національного аграрного факультету Волкова Ганна Віталіївна – кандидат медичних наук, викладач кафедри внутрішньої медицини №3 Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (м. Київ) Гавриленко Анна Сергіївна – студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) 265

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Гаврилюк Анна Юріївна ‒ студентка 4 курсу навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Галайда Юлія Василівна ‒ студентка 4 курсу агрономічного факультету Вінницького національного аграрного факультету Галиш Ірина Володимирівна ‒ лікар-терапевт обласної клінічної лікарні (м. Чернівці) Гвоздєй Наталія Іванівна – кандидат економічних наук, старший викладач кафедри фінансів, банківської справи та страхування Уманського національного університету садівництва Данча Любов Іванівна ‒ аспірант ІІ року навчання кафедри теорії і методики журналістської творчості Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука (м. Рівне) Дедяєва Людмила Вікторівна – магістр математики, учитель інформатики Пирятинського ліцею Дейкун Олексій Петрович – студент 6 курсу кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Денега Тарас Михайлович ‒ студент 4 курсу Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Довгалюк Марія Вячеславівна ‒ студентка 6 курсу Навчально-наукового інституту іноземної філології Житомирського державного університету імені Івана Франка Долинська Ольга Ростиславівна – студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Дубовенко Зоя Олексіївна ‒ кандидат медичних наук, викладач кафедри внутрішньої медицини №3 Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (м. Київ) Дуденко Єгор Борисович – магістрант І року навчання Навчально-наукового інституту харчових технологій Національного університету харчових технологій (м. Київ) Дьерке Гейза Гейзович ‒ аспірант ІІІ року навчання кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв Єншина Марія Сергіївна ‒ студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Єрмаков Сергій Володимирович ‒ аспірант ІІ року навчання, доцент кафедри машиновикористання в АПК Подільського державного аграрно-технічного університету (м. Кам’янець-Подільський) Заболотна Тетяна Володимирівна ‒ лікар-терапевт обласної клінічної лікарні (м. Чернівці) Зозуля Надія Михайлівна – студентка 6 курсу факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Іванчук Світлана Іванівна ‒ кандидат економічних наук, доцент Національного транспортного університету (м. Київ) Калько Олександр Олегович ‒ фахівець Навчально-наукового інституту фізичної культури, здоров’я і спорту Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Камишіна Аліна Ігорівна – студентка 2 курсу Навчально-наукового інституту харчових технологій Національного університету харчових технологій (м. Київ) Кевпанич Маріанна Миколаївна – студентка 1 року навчання магістратури кафедри загальної педагогіки і педагогіки вищої школи факультету суспільних наук ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Кирієнко Антон Сергійович ‒ студент 5 курсу факультету менеджменту Національного транспортного університету (м. Київ) Коваль Іван ‒ студент 4 курсу агрономічного факультету Вінницького національного аграрного факультету 266

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Ковтуненко Елліанна Станіславівна ‒ кандидат соціологічних наук, доцент кафедри методології та методів соціологічних досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка Козодой Роман Степанович – студент 4 курсу Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Команчук Сергій Володимирович ‒ студент 5 курсу факультету менеджменту Національного транспортного університету (м. Київ) Компанець Катерина Андріївна ‒ кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту Національного транспортного університету (м. Київ) Кондратьева Альбина Владимировна ‒ преподаватель Одесского училища искусств и культуры имени К.Ф.Данькевича Копань Василь Степанович ‒ доктор фізико-математичних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Копань Володимир Тарасович ‒ студент 3 курсу факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Корж Олена Олександрівна ‒ аспірант ІV року навчання кафедри загальної педагогіки та андрагогіки Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Корнілова Наталія Володимирівна – кандидат географічних наук, доцент кафедри теорії та практики туризму і готельного господарства Київського університету туризму, економіки і права Котух Наталія Віталіївна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української мови Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Кравченко Катерина Олександрівна ‒ аспірант ІІ року навчання кафедри соціальноекономіної географії і регіонознавства Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Крапивницька Ірина Олексіївна – доцент кафедри технології цукру і підготовки води Національного університету харчових технологій (м. Київ) Краснюкова Тетяна Володимирівна – викладач історії циклової комісії гуманітарних та суспільних дисциплін Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів та природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» Кубайчук Оксана Олексіївна - кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри інформатики Національного університету харчових технологій (м. Київ) Кучер Олександр Олександрович ‒ аспірант І року навчання кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв Кушнір Леонтій Дмитрович – кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет» (м. Чернівці) Левицький Віталій Орестович – кандидат історичних наук, доцент, докторант кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Лісовець Олена Іванівна ‒ кандидат біологічних наук, доцент кафедри геоботаніки, ґрунтознавства та екології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Лобозова Людмила Анатоліївна ‒ кандидат біологічних наук, викладач вищої категорії, викладач-методист, викладач біології та екології циклової комісії санітарно-технічних дисциплін Дніпровського державного коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури, голова міського методичного об’єднання викладачів біології м. Дніпра Лях-Породько Олексій Олексійович ‒ кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент кафедри історії та теорії олімпійського спорту, заступник декана з виховної та спортивної роботи Національного університету фізичного виховання і спорту України (м. Київ) 267

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Мальцева Ірина Андріївна ‒ доктор біологічних наук, професор кафедри ботаніки і садовопаркового господарства хіміко-біологічного факультету, перший проректор Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Мартиненко Ірина Володимирівна – студентка 6 курсу Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка Марущак Анатолій Миколайович – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри охорони праці та фізичного виховання Подільського державного аграрно-технічного університету (м. Кам’янець-Подільський) Микула Еріка Богданівна ‒ аспірант ІІ року навчання кафедри історії і теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв Мірошниченко Богдан Олександрович ‒ студент 4 курсу факультету спорту та менеджменту Національного університету фізичного виховання і спорту України (м. Київ) Надкерничний Максим Богданович ‒ студент 4 курсу агрономічного факультету Вінницького національного аграрного факультету Назарук Тетяна ‒ студентка 4 курсу агрономічного факультету Вінницького національного аграрного факультету Нечипоренко Катерина Петрівна – кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри початкової освіти Київського університету імені Бориса Грінченка Нікітіна Зоя Леонідівна – викладач вищої категорії Комунального вищого навчального закладу «Тульчинське училище культури» Олешко Аліна Василівна – викладач кафедри іноземних мов Сумського національного аграрного університету Опачко Магдалина Василівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Павлюк Лідія Вікторівна ‒ викладач основ менеджменту циклової комісії викладачів діловодства та інформаційної діяльності Вищого комунального навчального закладу «Володимир-Волинський педагогічний коледж імені А.Ю.Кримського» Перевознюк Катерина Ярославівна ‒ студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту фінансів, банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Перепелюк Лілія Ігорівна ‒ студентка 1 курсу географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Підгірна Галина Михайлівна – студентка 4 курсу хіміко-біологічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Підлісна Людмила Сергіївна – студентка 6 курсу філологічного факультету Київського університету імені Бориса Грінченка Полєхіна Вікторія Миколаївна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Поліжай Яна Юріївна – магістрантка спеціальності «Літературна творчість» Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка Попадич Олена Олександрівна ‒ кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної педагогіки і педагогіки вищої школи ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Попович Наталія Валеріївна – аспірант III року навчання кафедри фізичної географії та картографії Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Проценко Катерина Вікторівна ‒ студентка 4 курсу фінансового факультету Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро) Пушкар Олена Володимирівна – викладач іноземної мови циклової комісії соціальногуманітарних дисциплін Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради Пюрко Владислав Євгенович – студент 3 курсу хіміко-біологічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького 268

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Пюрко Ольга Євгенівна ‒ кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки і садовопаркового господарства хіміко-біологічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Радченко Людмила Сергіївна – кандидат історичних наук, викладач циклової комісії гуманітарних та суспільних дисциплін Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів та природокористування України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» Романюк Віра Григорівна – викладач вищої категорії Комунального вищого навчального закладу «Тульчинське училище культури» Роменська Катерина Михайлівна ‒ кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро) Савченко Тетяна Миколаївна – викладач іноземної мови циклової комісії соціальногуманітарних дисциплін Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради Силка Анастасія Вадимівна ‒ студентка 3 курсу спеціальності «Діловодство та інформаційна діяльність» Вищого комунального навчального закладу «ВолодимирВолинський педагогічний коледж імені А.Ю.Кримського» Смокова Олена Олександрівна – студентка 4 курсу Навчально-наукового інституту фінансів і банківської справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Степаненко Альона Романівна ‒ студентка 4 курсу факультету історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (м. Київ) Сторожук Олександр Володимирович ‒ кандидат економічних наук, доцент кафедри митної справи Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь) Стрельчук Олександр Якович ‒ кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри машиновикористання в АПК Подільського державного аграрно-технічного університету (м. Кам’янець-Подільський) Тиш Мирослав Антонович – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри охорони праці та фізичного виховання Подільського державного аграрно-технічного університету (м. Кам’янець-Подільський) Токарева Уляна Олександрівна ‒ студентка 3 курсу спеціальності «Діловодство та інформаційна діяльність» Вищого комунального навчального закладу «ВолодимирВолинський педагогічний коледж імені А.Ю.Кримського» Туровцева Наталя Миколаївна ‒ кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри ботаніки і садово-паркового господарства хіміко-біологічного факультету Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького Хуторянська Ніна Володимирівна ‒ провідний інженер кафедри фізики металів, НДЛ «Фізика металів та кераміки» Київського національного університету імені Тараса Шевченка Царьова Маргарита Павлівна – студентка 4 курсу природничо-технологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» Цимбал Марина Анатоліївна – аспірант ІІ року навчання кафедри математичного аналізу та диференціальних рівнянь Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця) Черновська Ольга Василівна ‒ студентка технологічного відділення Чернівецького державного комерційного технікуму Черняк Ігор Якович ‒ кандидат архітектури, доцент кафедри містобудування Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Шаранов Роман Сергійович – студент 4 курсу фінансового факультету Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро) Шевчук Ігор Іванович – викладач кафедри охорони праці та фізичного виховання Подільського державного аграрно-технічного університету (м. Кам’янець-Подільський) 269

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Шелковнікова Ксенія Костянтинівна – студентка 1 курсу спеціальності «Розробка програмного забезпечення» механічного відділення Маріупольського механікометалургійного коледжу ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» Шеремет Любов Анатоліївна ‒ кандидат філософських наук, докторант Інституту вищої освіти НАПН України Шеремет Наталія Анатоліївна ‒ лікар-кардіолог обласної клінічної лікарні (м. Чернівці) Шкатула Юрій Миколайович ‒ кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри землеробства, ґрунтознавства та агрохімії Вінницького національного аграрного факультету Шуляк Світлана Андріївна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри практичного мовознавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Шульга Світлана Анатоліївна – кандидат технічних наук, доцент кафедри технології цукру і підготовки води Національного університету харчових технологій (м. Київ) Щербатюк Наталія Володимирівна – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри годівлі, розведення тварин і технології кормів Подільського державного аграрнотехнічного університету (м. Кам’янець-Подільський) Якобець Марина Петрівна ‒ студентка 2 курсу групи ВХП-103 відділення технології виробництва харчової продукції Чернівецького державного комерційного технікуму Ярчук Наталія Петрівна ‒ викладач кафедри біобезпеки і здоров’я людини Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

270

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

ЗМІСТ БІОЛОГІЧНІ НАУКИ Ірина Мальцева, Владислав Пюрко ЗАХИСНО-ГІСТОЛОГІЧНІ РЕАКЦІЇ ЕВГАЛОФІТІВ ПІВНІЧНО-ЗАХІДНОГО ПРИАЗОВ’Я Ольга Пюрко, Галина Підгірна МОРФО-ГІСТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ РОДУ SALVIA В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ Маргарита Царьова ГІПОДИНАМІЯ ЯК ФАКТОР РИЗИКУ ПОРУШЕННЯ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я Ксенія Шелковнікова ВАЖЛИВО ЗНАТИ СВІЙ ТЕМПЕРАМЕНТ ГЕОГРАФІЯ І ГЕОЛОГІЯ Катерина Кравченко ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ РОЗСЕЛЕННЯ НАСЕЛЕННЯ РЕГІОНУ Наталія Попович ОСОБЛИВОСТІ КАРТОГРАФІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ПЕРІОД ДО 2020 РОКУ» ЕКОЛОГІЯ Ярослав Барашовець, Світлана Шульга, Єгор Дуденко, Ірина Крапивницька, ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОЕТАПНОГО ЗВОРОТНОГО ОСМОСУ ДЛЯ ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ РЕТЕНТАТУ В ПРОЦЕСІ ВОДОПІДГОТОВКИ Юлія Галайда, Юрій Шкатула ОЦІНКА РОЗВИТКУ ДЕГРАДАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ПОГРЕБИЩЕНСЬКОГО РАЙОНУ Іван Коваль, Юрій Шкатула ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ В ЕКОСИСТЕМІ РІЧКИ САВРАНКА СМТ. ЧЕЧЕЛЬНИК Олена Лісовець, Юлія Василенко БІОЛОГО-ЕКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ACALIPHA AUSTRALIS L. (EUPHORBIACEAE) В УМОВАХ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ Людмила Лобозова ДИВОВИЖНІ ВЛАСТИВОСТІ ВОДИ Лілія Перепелюк ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ Катерина Компанець, Світлана Іванчук, Антон Кирієнко КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ СЕРВІСУ Наталія Корнілова СВІТОВА ІНДУСТРІЯ РІЧКОВИХ КРУЇЗІВ ЕКОНОМІКА Юлія Варварюк ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ В ЧАСІ І ВПЛИВ ЙОГО НА ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА Анна Гавриленко, Олександр Сторожук ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В МИТНИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ Анна Гаврилюк, Олександр Сторожук ОСОБЛИВОСТІ МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД 271

3

6 10 13

17

21

23

27

30

33 37 40

43 45

49 51 55

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Наталія Гвоздєй, Інна Бержанір СТАН ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Тарас Денега, Олександр Сторожук КОНЦЕПЦІЯ КОНТРОЛІНГОВОГО УПРАВЛІННЯ В СИСТЕМІ МИТНИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ Роман Козодой, Олександр Сторожук РЕАЛІЇ ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ СТЯГНЕННЯ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ В УКРАЇНІ Катерина Компанець, Сергій Команчук, Віталій Бондаренко ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ Катерина Перевознюк, Олександр Сторожук ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ МИТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ Катерина Роменська, Роман Шаранов РОЛЬ НЕПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ У НАПОВНЕННІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ Катерина Роменська, Катерина Вірц, Катерина Проценко ЕФЕКТИВНЕ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Олена Смокова, Олександр Сторожук УПРАВЛІННЯ МИТНИМИ ПЛАТЕЖАМИ НА ЗАСАДАХ КОНТРОЛІНГУ В УКРАЇНІ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ Лідія Павлюк ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ НА ОСНОВІ НОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Анастасія Силка ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Уляна Токарева ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ В ОРГАНІЗАЦІЇ ЖУРНАЛІСТИКА Любов Данча НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЖИМІВ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ У КОНТЕКСТІ СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗМІ СОЦІОЛОГІЯ Елліанна Ковтуненко МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИМІРЮВАННЯ ДЕМОКРАТІЇ ІСТОРІЯ Тетяна Краснюкова, Людмила Радченко ГЕРОЇ НАШОГО КРАЮ ‒ ТВОРЦІ НОВОЇ ІСТОРІЇ Віталій Левицький ПІДПРИЄМСТВА ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ХАРКІВСЬКОЇ ТА ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЙ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ Людмила Радченко, Тетяна Краснюкова ВНЕСОК НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ У ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГІДНОСТІ УКРАЇНИ Віра Романюк ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА ТА «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» Альона Степаненко МІСЦЕ ОСТРОГА В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ ВОЛИНІ XIV – XVII СТ. 272

58

61

64

67 69

71

75

78

81 84 87

90

94

97

101 104 108 111

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку ЮРИДИЧНІ НАУКИ Ігор Черняк ПРАКТИКА ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ: ЗАРУБІЖНИЙ КОНТЕКСТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО Гейза Дьерке НАРОДНОМИСТЕЦЬКІ ТРАДИЦІЇ ТА ОБРАЗНО-ПЛАСТИЧНІ НОВАЦІЇ В «ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ НАПРЯМІ» ЗАКАРПАТСЬКОГО ЖИВОПИСУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1950-Х – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1980-Х РР. Олександр Кучер ХУДОЖНЄ РІЗЬБЯРСТВО ЗАКАРПАТТЯ У ВІТЧИЗНЯНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ. Еріка Микула ОБРАЗНО-ПЛАСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НАТЮРМОРТІВ В’ЯЧЕСЛАВА ПРИХОДЬКА 1960-Х – ПОЧАТКУ 2000-Х РР. ПЕДАГОГІКА Олена Ващенко, Ольга Долинська ЗБАЛАНСОВАНЕ ХАРЧУВАННЯ ЯК ЧИННИК ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ Олена Ващенко, Ірина Мартиненко ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ВЗАЄМОДІЇ СІМ’Ї ТА ШКОЛИ Ганна Волкова, Зоя Дубовенко САМОСТІЙНА РОБОТА ЯК ЕТАП ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ У ВИЩИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ Людмила Дедяєва ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧНІВ НА УРОКАХ ІНФОРМАТИКИ Марія Єншина, Катерина Нечипоренко ФOPМУВAННЯ IНТEЛEКТУAЛЬНO-ТВOPЧИX УМIНЬ УЧНІВ ДРУГОГО КЛАСУ НA УPOКAX УКPAЇНCЬКOЇ МOВИ Сергій Єрмаков, Микола Борис, Олександр Стрельчук ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ПРОФЕСІЙНОГО ЦИКЛУ ДЛЯ СТУДЕНТІВ АГРОІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ Надія Зозуля, Вікторія Полєхіна СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОФІЛАКТИКА АГРЕСИВНОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ Олександр Калько ЗНАЧЕННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ САМОРОЗВИТКУ ТА САМОВИХОВАННЯ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ Маріанна Кевпанич МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ Альбина Кондратьева СОВРЕМЕННАЯ ОБРАЗОВАТЕЛЬНАЯ СИСТЕМА И ПРЕПОДАВАНИЕ МУЗЫКАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧЕСКИХ ДИСЦИПЛИН Василь Копань, Ніна Хуторянська, Антоніна Беженар, Володимир Копань ДЖЕРЕЛА ПІДРУЧНИКА «ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА» ДЛЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ Олена Корж ПРОБЛЕМАТИКА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ 273

115

119

122

125

132

134

137 140 142

145 148 151 154

159

163

167

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Зоя Нікітіна МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ: АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ У ВНЗ Аліна Олешко ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ЗАСОБІВ У ВИВЧЕННІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ Магдалина Опачко МОДЕЛЮВАННЯ ЯК СКЛАДОВИЙ КОМПОНЕНТ МЕТОДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ФІЗИКИ Олена Попадич ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ СТУДЕНТІВ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ Олена Пушкар, Тетяна Савченко ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ КЛІНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ У ДНІПРОВСЬКОМУ БАЗОВОМУ МЕДИЧНОМУ КОЛЕДЖІ СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ Оксана Кубайчук, Аліна Камишіна РОЗРОБКА НАДБУДОВ MS EXCEL ДЛЯ СТАТИСТИЧНОГО АНАЛІЗУ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПОКРОКОВІ АЛГОРИТМИ Юлія Бусел, Олександр Сторожук ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В МИТНІЙ СПРАВІ УКРАЇНИ ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ Марина Цимбал СПОСОБИ ПОБУДОВИ КІСТЯКОВОГО ДЕРЕВА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА І ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ Наталія Бочкова, Наталія Ярчук ДОЦІЛЬНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ТА МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ СПОРТСМЕНІВ В ІГРОВИХ ВИДАХ СПОРТУ Богдан Мірошниченко, Олексій Лях-Породько ОСОБЛИВОСТІ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНІСТІ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ «СОКІЛ» В УКРАЇНІ ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ Людмила Байдак ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ Анна Безсонова ПОГЛЯДИ ЗАКОРДОННИХ НАУКОВЦІВ НА ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ЖАНРУ Оксана Березняк КРАТКИЙ ИСТОРИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ БЕЗЛИЧНЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ В НЕМЕЦКОМ ЯЗЫКЕ Олексій Дейкун ВИКОРИСТАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВИЛУЧЕННЯ ПІД ЧАС ВІДТВОРЕННЯ ЗМІСТУ АНГЛОМОВНИХ СТАТЕЙ БІ-БІ-СІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ Марія Довгалюк ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КОНЦЕПТУ Наталія Котух МУЛЬТИМЕДІЙНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В КОНТЕКСТІ ПЕДАГОГІКИ СПІВРОБІТНИЦТВА Людмила Підлісна ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ВИВЧЕННЯ 274

168

172

174

178

181

186

188

190

194

197

200 203

205

209 211

213 215

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку Яна Поліжай «ЕНДОРФІНОВІ» ЖАНРИ В СИСТЕМІ СЕНТИМЕНТАЛЬНОГО МЕТАЖАНРУ Світлана Шуляк МОВНЕ ВІДОБРАЖЕННЯ У ТЕКСТАХ ЗАМОВЛЯНЬ МОДЕЛЕЙ ЕВФЕМІСТИЧНИХ НАЗВ ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ Любов Шеремет СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СПОРТИВНОГО ДІЙСТВА МЕДИЧНІ НАУКИ Леонтій Кушнір, Вадим Багрій, Володимир Вівсяник, Наталія Шеремет, Ірина Галиш, Тетяна Заболотна ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ КАРДІОЛІНУ У ХВОРИХ НА ІХС З СУПУТНЬОЮ ПАТАЛОГІЄЮ ЦД ІІ ТИПУ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО Павло Буряченко, Юрій Шкатула ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ГЕРБІЦИДІВ НА ЗАБУР’ЯНЕНІСТЬ АГРОЦЕНОЗІВ СОЇ Микола Войтович, Юрій Шкатула ВИВЧЕННЯ ШКОДОЧИННОСТІ КУКУРУДЗЯНОГО МЕТЕЛИКА НА ПОСІВАХ КУКУРУДЗИ Максим Надкерничний, Юрій Шкатула ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГІБРИДІВ КУКУРУДЗИ РІЗНИХ ГРУП СТИГЛОСТІ В УМОВАХ КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ Тетяна Назарук, Юрій Шкатула ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНОКУЛЯЦІЇ НАСІННЯ КВАСОЛІ Ольга Пюрко, Нaталя Туровцева, Рустем Аксеітов СПЕЦИФІЧНІСТЬ ГІСТОЛОГО-АДАПТАЦІЙНИХ ПЕРЕБУДОВ ВЕГЕТАТИВНИХ ОРГАНІВ РОДИНИ ROSACEAE Наталія Щербатюк РІСТ І РОЗВИТОК ТЕЛИЦЬ В УМОВАХ ПОДІЛЛЯ ТЕХНІЧНІ НАУКИ. ТРАНСПОРТ Ольга Черновська ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИКОРИСТАННЯ ХОЛОДУ В ЗАКЛАДАХ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ Марина Якобець ОСНОВНІ СПОСОБИ ТЕПЛОВОЇ ОБРОБКИ ОХОРОНА ПРАЦІ І БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ Мирослав Тиш, Анатолій Марущак, Ігор Шевчук КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ТА ЇЇ ПРОБЛЕМИ В УКРАЇНІ ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

218 222 224

226

231

235

238 241

243 247

251 254

257 265

275

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

Матеріали ХХХІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 31. ‒ 276 с.

Враховуючи свободу наукової творчості, редколегія приймає до друку публікації та статті тих авторів, думки яких не в усьому поділяє. Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, правильність фактів і посилань, достовірність матеріалів несуть автори публікацій. Передрук і відтворення опублікованих у збірнику матеріалів будь-яким способом дозволяється тільки при посиланні на «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку». Редакційна колегія залишає за собою право редагувати та скорочувати текст. Адреса оргкомітету: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30 (к. 203), тел. (093) 056 94 96 Матеріали конференції розміщені на сайті: http://confscience.webnode.ru (розділ «Всеукраїнська конференція») Укладачі: С.М.Кикоть, І.В.Гайдаєнко Верстка та дизайн: І.В.Гайдаєнко

Підписано до друку 28.03.2017 р. Формат 60×84 1/8. Папір офсет. Ум. друк. арк. 34,1. Виробник ФОП Лукашевич О.М., свідоцтво про державну реєстрацію №23580000000002997 від 12.10.2011 р. 08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Покровська, 49, к. 12 276

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

277